| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.2 Зайнятість населення |
||
|
Відповідно до Конституції України громадянам належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до праці. При цьому примус до праці (в якій би то не було формі) не допускається. Незайнятість громадян не може служити підставою для їх залучення до адміністративної чи іншої відповідальності. Згідно з Законом України «Про зайнятість» зайнятими вважаються громадяни: ? працюють за наймом; ? тимчасово відсутні в зв'язку з непрацездатністю, відпусткою, підвищенням кваліфікації; ? самостійно забезпечують себе роботою, в т.ч. підприємці, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, включаючи фермерів, а також членів виробничих кооперативів; ? обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду; ? проходять військову службу; ? навчаються. Розрізняють кілька категорій зайнятості: повну, продуктивну, раціональну, ефективну. Зайнятість називають повною, якщо все, що виявили бажання мати оплачувану роботу, її мають. Повна зайнятість передбачає відсутність циклічного безробіття, але наявність її природного рівня, який включає в себе фрикційне і структурне безробіття. (Про види безробіття див. п. 2.3. Цього посібника) Продуктивна зайнятість - зайнятість у суспільному виробництві, тобто виробництві матеріальних благ і наданні послуг, що визначає в кінцевому рахунку рівень і якість життя населення. Раціональна зайнятість визначається відношенням продуктивної зайнятості до загальної зайнятості населення. Ефективна зайнятість - використання зайнятої робочої сили без втрат, коли виходить найбільший матеріальний результат. Існують три основних принципи забезпечення зайнятості в період переходу до ринку. Перший принцип - добровільність і непримусового праці: ? пріоритетне право вибору між участю і неучастю в суспільній праці має належати самій людині; ? сферу суспільної праці в демократичному суспільстві треба розглядати як одну з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності - виховання дітей, організація дозвілля, навчання, ведення домашнього господарства тощо Можна займатися будь-якого роду трудовою діяльністю. Допустима тільки одна причина припинення діяльності - незаконний джерело засобів існування. Другий принцип - працювати там і стільки, де і скільки це необхідно самій людині. Відповідно до цього принципу використовуються різні форми зайнятості - постійна, часткова, тимчасова, епізодична, сумісництво, гнучкі графіки організації роботи та ін Третій принцип - свобода вибору географічного місця праці. Об'єктивні обмеження цього принципу існували завжди. Якщо людина планує стати кооператором або фермером або зайнятися індивідуальною трудовою діяльністю, суспільство не повинно чинити йому правових перешкод. Проте чи стане він тим же фермером, залежатиме від особистих якостей претендента і від того, чи існує в цьому потреба суспільства. Зайнятість населення - не тільки прагнення до самовираження, а й сувора необхідність забезпечити собі елементарні блага. Варто тільки перервати роботу - можна піддатися ризику незабезпеченої старості, позбутися черзі на житло, втратити інші блага. Передумови до досягнення ефективної зайнятості - свобода вибору роду занять, свобода вибору місця роботи і проживання, скасування всякого роду адміністративних обмежень трудової мобільності, надання гарантій працевлаштування відповідно до законодавства про працю. Вирішенню питань зайнятості населення сприятиме проведення приватизації частини державної власності, реалізація принципу рівності форм власності, скасування прописки та усунення перешкод для вільного пересування робочої сили, створення ринків житла на основі його приватизації, створення добре працюючої системи найму робочої сили, налагодження питань перекваліфікації та освоєння нових необхідних для суспільства професій і спеціальностей і деякі інші заходи. Україна в галузі зайнятості населення як правова держава координує свої дії з Міжнародною організацією праці (МОП). МОП здійснює Всесвітню програму зайнятості, відповідно до якої надає країнам світу практичну допомогу у виборі політики, покликаної привести до створення більшого числа місць у промисловості, сільському господарстві, на громадських роботах і в інших секторах, а також у виборі технологій і програм підготовки, які будуть повністю використовувати трудові ресурси з метою економічного і соціального прогресу. Очевидно, що формування сучасного ринку праці у нас в країні неможливо без освоєння загальноприйнятих у світі норм і стандартів трудових відносин. Тому видається особливо важливим, щоб закони, що приймаються зараз для регулювання трудових відносин, враховували міжнародні норми. Державна політика в галузі зайнятості населення заснована на наступних принципах: ? забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на працю і вільний вибір зайнятості; ? підтримання трудової ініціативи громадян, сприяння і заохочення розвитку їх здібностей до продуктивної і творчої праці; ? добровільність праці, відповідно до якої зайнятість заснована на вільному волевиявленні громадян; ? активне сприяння зайнятості і запобігання безробіття; ? забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості; ? поєднання самостійності місцевих органів влади з централізованими заходами щодо вирішення найважливіших проблем зайнятості; ? участь профспілок, асоціацій (спілок) роботодавців у розробці, реалізації та контролі над виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; ? міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи професійну діяльність громадян України за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні. Для сприяння зайнятості населення, задоволення потреби громадян у роботі, запобігання безробіття та соціального захисту від її наслідків на республіканському та місцевому рівнях розроблена Державна програма сприяння зайнятості. Державні республіканська та регіональна програма зайнятості передбачають: ? збільшення числа робочих місць, підвищення економічної зацікавленості підприємств, установ у продуктивних і гнучких формах зайнятості населення; ? заходи сприяння зайнятості населення у сільській місцевості; ? забезпечення зайнятості потребують соціального захисту громадян пенсійного віку; ? вдосконалення системи відтворення робочої сили в ув'язці з розвитком робочих місць, підготовкою та перепідготовкою, підвищенням кваліфікації, професійної переорієнтацією населення; підвищенням ефективності використання трудових ресурсів; ? створення умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу в розвиваються галузі народного господарства; ? вдосконалення організаційної структури державної служби зайнятості, формування її матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази; ? сприяння добровільному переселенню громадян з виділенням відповідних матеріальних і фінансових коштів. Вирішення питань, пов'язаних із зайнятістю, однією Україні дуже важко. Держави СНД, незважаючи на проголошену незалежність, мають різноманітні життєві зв'язки, які складалися протягом століть. Тому в державній політиці зайнятості населення України істотне місце займає її міжнародний аспект і особливо узгоджені дії за рішенням розглянутих проблем між країнами СНД і особливо з Росією. Державна політика в галузі зайнятості населення спрямована також на заохочення роботодавців, які створюють нові робочі місця, на координацію діяльності державних органів зайнятості, професійних спілок, асоціацій підприємців у розробці, реалізації та контролі над виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення, міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення. Для реалізації політики зайнятості на Україні створена Республіканська служба зайнятості. В автономній республіці Крим, у містах Києві, Севастополі, в областях і регіонах утворені центри зайнятості населення. У складі державної служби зайнятості створена інспекція, що здійснює контроль над виконанням державними та громадськими організаціями, підприємствами та іншими роботодавцями законодавства про права громадян на працю та зайнятість. Діяльність комерційних бюро, агентств та інших організацій, що надають платні послуги у працевлаштуванні українських громадян за кордоном, допускається за ліцензіями. В обов'язки служби зайнятості входять: аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформація про стан ринку праці; облік вільних місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; консультації про можливості одержання роботи і забезпечення робочою силою, про вимоги, що пред'являються до професій і працівникам та з інших питань, пов'язаних із забезпеченням зайнятості, надання послуг з працевлаштування; реєстрація безробітних, надання допомоги їм, включаючи виплату допомоги; організація розробки програм зайнятості населення; сприяння у вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням зайнятості населення; організація професійного навчання та перенавчання громадян. Служби зайнятості мають такі права: запитувати від усіх організацій інформацію про передбачувані зміни, результати яких ведуть до вивільнення трудящих, а також відомості про наявність вільних робочих місць; направляти трудящих на підприємства з питань працевлаштування; розробляти і виносити на розгляд місцевих органів влади пропозиції про встановлення мінімальної кількості робочих місць для працевлаштування; направляти незайнятих громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи; розпоряджатися коштами, які виділяються державою на забезпечення зайнятості; оплачувати вартість професійного навчання та перенавчання осіб, зареєстрованих як шукають роботу; видавати допомогу з безробіття, припиняти або скасовувати виплату допомог. Головною метою і кінцевим результатом функціонування центрів зайнятості є забезпечення максимального працевлаштування незайнятого, що шукає роботу працездатного населення і вивільнюваних працівників, а також їх соціальний захист. Для забезпечення ефективно діючого механізму реалізації державних гарантій зайнятості населення службою зайнятості, насамперед обласними (міськими, районними) центрами (бюро) зайнятості, необхідна інформація всіх її ланок про стан ринку праці. Вирішенню цієї проблеми сприяє комп'ютеризація збору, обробки та розповсюдження різної інформації про стан ринку праці. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2.2 Зайнятість населення " |
||
|
||