| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Югославський досвід |
||
|
Невдача югославської моделі часто розглядається як доказ неработой-здатності «ринкового» соціалізму та економічної неефективності коллектівіза-ції засобів виробництва. Ця позиція видається недостатньо обгрунтованою хоча б з тієї причини, що ми свій власний досвід ще толком не вивчили, що не проаналізували та-зірованним і не оцінили, що вже говорити про югославському! Нижче викладаються деякі відомості, які дозволять нам дати свою оцінку мо-діли «ринкового» соціалізму. В якості основного джерела інформації використан-на книга югославського академіка К. Михайловича «Економічна дійсність Югославії», М., «Економіка», 1986. Економічна система Югославії в своєму розвитку пройшла два етапи. До 1950 р. вона в цілому представляла собою планову централізовану економіку радянського типу. Поступово почав здійснюватися відхід від цієї моделі. (У нас аналогічний процес на-чался майже сорок років по тому). Спонукальним мотивом до реформування хозяйствен-ної системи послужило бажання піти від планової економіки, ввести ринок і ринкові відносини, але зберегти при цьому суспільну власність на засоби виробництв-ва. Югославія стала будувати власну модель, що отримала назву «самоуправл-чний соціалізм». Було взято курс на децентралізацію управління та впровадження само-управлінської демократії, в тому числі, на виробництві. У 1950 р. декретом правитель-ства централізована державна власність була перетворена в «недержавного-венную суспільну власність» (це офіційний югославський термін). Вся пів-нота влади на підприємствах була передана робочим радам, що обираються трудовими колективами. Їхні рішення мали директивний характер, що робило колективи в особі робочих рад повновладними господарями предпріятія46. Тим самим відбулася зміна виробничих відносин, що дозволяє говорити про встановлення нового способу виробництва. Щоб не сперечатися з приводу його «соціалістичності», цей спосіб вироб-ництва, за аналогією з радянським, можна назвати югославським. Саме його і подразуме-вають під югославської моделлю. Надалі заперечення планової централізованої економіки стало загальним і всеохоплюючим. До середини 1960-х рр.. настав переломний момент. В результаті ряду послідовних реформ роль держави в економічному житті суспільства була зведена до мінімуму. Були зняті практично всі існуючі до того обмеження прав трудових колективів з управління підприємствами. З самого початку була допущена методологічна помилка, багато в чому визначивши-Шая результат. Відбулася ідеологізація економіки, ідеологічні мотиви стали до-мінувати над завданнями економічного розвитку. Перш за все це проявилося в тому, що замість забезпечення економічного зростання в главу кута було поставлено розвиток самоуправлінських демократії. Тим самим у якості головного пріоритету місце мети (підвищення економічної ефективності) зайняло засіб (демократизація шляхом само-врядування). Саме ідея самоврядування стала idee fixe югославської політичної та економічної влади. Самоврядування насаджувалося і там, де в ньому об'єктивно не було необхідності, його розвитку віддавався пріоритет, навіть на шкоду економічної ефек-тивності. За підсумками реформ засоби виробництва залишилися в загальнонародної (фактично державною) власності. Влада навіть боролася з проявами колективної (групової) власності. Але трудові колективи отримали право користування средст-вами виробництва. Підприємства мали повну самостійність у прийнятті госпо-ських рішень, аж до розподілу доходу. Вони не фінансувалися з госбюд-жету, а існували за рахунок власного прибутку. Таким чином, трудові колективи були фактичними колективними власниками засобів виробництва, незважаючи на те, що функції володіння і розпорядження залишилися за державою. Першою жертвою ідеологізації економіки стало планування. Галузеві міні-стерства були ліквідовані. Будь-які спроби жорсткого планування розглядалися як рецидив планової централізованої економіки і посягання на «священну ко-рову» - самоврядування. П'ятирічні плани існували, але підприємства не були обя-зани виконувати державний план. Поступово планування перестало реально застосовуватися, і з індикативного перетворилося на декларативне. Водночас саме планування визначає стратегію розвитку економіки, формулює довгострокові цілі і задає відповідні орієнтири господарюючим одиницям. Втрата планом його направляє і координує функції вела до дезінтеграції економічного життя. Фактична колективізація засобів виробництва означала поява неза-мих виробників і, отже, перехід від планової централізованої економіки до ринкової, конкурентної. Однак, хоча вся система господарювання була орієнтована на ринкові взаємозв'язки, повноцінна ринкова економіка так і не виникла. Структу-ра югославського ринку, монополізм виробників залишали дуже мало місця для під-лінной конкуренції. Дія ринкових сил як регуляторів економічних відносин було обмежено. У відсутність реального планування і справжнього ринку вся еконо-мическая система спиралася на систему договорів і угод між підприємствами, яка, однак, не змогла стати повноцінною заміною планом або ринку. Пріоритет ідеологічних цілей над економічними призвів до того, що сущест-вова в Югославії ринкова економіка була збитковою, з неї було вилучено низку принципово ринкових механізмів. Зокрема, фактично було неможливо банкрут-ство підприємств, так як суспільство тим чи іншим способом заповнювало збитки. Це су-суспільних чином знижувало відповідальність підприємств за наслідки своїх рі-шень. Ідеологічний маятник хитнувся настільки сильно від планування до ринку, що держава самоусунулася від регулювання макроекономічних показників. Це вкрай згубно позначилося на економіці. Гостроту багатьох проблем можна було б знизити, якби державні органи вчасно приймали необхідні заходи. На рівні федерації економічні важелі - вплив на виробництво податками, управлінням капіталовкладеннями, валютною політикою використовувалися абсолютно не-достатньо. Виконання цих функцій частково перейшло на республіканський рівень, що призвело лише до порушення єдності економічної політики та ринку і, в кінцевому рахунку, до економічного сепаратизму. Певною компенсацією відсутності ефективної макроекономічної полі-тики виступало сильне адміністративний вплив, в основному республіканських і місць-них органів влади. Воно виявлялося з багатьох напрямків, наприклад, у вилученні левової частки доходів підприємств, що підривало основу їх самостійного госпо-вования. Податки були одними з найвищих у світі. При цьому більшу частину податків республіки залишали собі, наслідком чого був дефіцит федерального бюджету. Адміні-стративно вплив - на шкоду ринковим механізмам - було дуже значним при прийнятті рішень в галузі капіталовкладень і при наданні банківських кредитів. Проте справді катастрофічні наслідки мало адміністративне впливів-ствие на політику цін. Більша частина цін перебувала під адміністративним контро-лем. Регулювання здійснювалося на трьох рівнях - місцевому (3,8% всіх цін), респуб-публіканських (52,5%) і федеральному. Цей факт представляв собою істотне і принципово вилучення з моделі ринкової економіки. В результаті існували величезні цінові диспропорції. Жива праця був відносно дорогим, а мав бути в умо-вах надлишкової робочої сили дешевим. Навпаки, капітал, сировина та енергія були де-шевимі, незважаючи на їх дефіцит. Як наслідок, основний потік капіталовкладень на-правляться в обробну промисловість (для економії праці), тоді як сировинні галузі та енергетика відчували хронічне недофінансування, що створювало структурні диспропорції в економіці і посилювало дефіцит сировини та енергоресурсів. Підприємства були змушені орієнтуватися на імпортну сировину, яка з часів-ньому дорожчало. Темпи накопичення були низькими, так як надання підприємствам свободи розподілу доходу не було урівноважено механізмом, що перешкоджає паразитич-ському споживання (як у Мондрагонской моделі). Тому люди віддавали перева-ня поточним споживанням, а не інвестиціям. Особливо це відносилося до працівників передпенсійного віку і «літунів». Така поведінка уявлялося тим більше ра-національним в умовах інфляції, яка швидко знецінювала будь накопичення. По-цьому кошти з фондів накопичення і навіть амортизації використовувалися на поточне по-вання. Для трудових колективів переклад прибутку на оплату праці був своєрідність-ної формою захисту своїх доходів від інфляції. Парадоксальним чином підприємства водночас демонстрували схильність до капіталовкладень. Справа в тому, що кредит був дешевий, а процентна ставка не компен-сировать інфляцію. Тому були випадки, коли інвестиційний кредит погашався тільки на 30% своєї реальної вартості. Інфляція карала економних, знецінюючи їх кошти, і нагороджувала живуть в борг, підштовхуючи людей до марнотратства. Вдоба-вок до всього через нерозвиненість фінансового ринку підприємства не були зацікавлені інвестувати кошти у нестямі. Тому трудові колективи надходили цілком розум-но, «проїдаючи» власну прибуток, а розвиваючи виробництво за рахунок кредитних грошей. При цьому слід зауважити, що кредити югославська економіка отримувала за кордону, і країна жила в борг. Інтегральним ознакою існували в економіці проблем виступала ін-фляции. Більшість зазначених вище негативних явищ - дефіцит бюджету, зростання споживання, не забезпеченого матеріальними можливостями країни, недостатній рівень накопичень, відсутність розвиненого фінансового ринку, монополізм виробляєте-лей, республіканський і місцевий сепаратизм та ін так чи інакше стимулювали інфля-цію. Боротьба з нею в умовах, коли попит набагато перевищував пропозицію, виявилася безуспішною. Наслідки інфляції настільки ж негативно впливали на економіку, як і причини, її викликали. Висока інфляція деформувала мотиви поведінки підпри-ємств. У них виникала спокуса отримання незаслуженого доходу за рахунок простого підвищення ефектив-ності ціни. Мали місце картельні змови з метою підвищення цін на продукцію. Можливість отримання «легких грошей» знижувала стимули для підприємств прагнути до зростання продуктивності праці. Висока ціна праці спонукала підприємства прагнути до максимізації доходу на одного працівника, але не сукупної маси доходу. Новий працівник приймався на робо-ту тільки в тому випадку, якщо він забезпечував отримання, як мінімум, вже досягнутого середнього доходу. Наслідками були безробіття і схильність до економічно необосно-ванним капіталовкладенням на шкоду залученню додаткової робочої сили. На ряді дрібних підприємств мали місце кумівство і прагнення приймати на роботу тільки родичів і друзів. Свобода розподілу доходу виявлялася різноспрямовано: на частини підпри-ємств взяла гору тенденція до зрівняльного розподілу, в інших випадках, наобо-рот, диференціація оплати праці зросла. Однак принцип розподілу по праці не був реалізований повною мірою і на тих, і на інших. Однією з причин стали істота-вавшие умови господарювання? деформована структура цін, що дозволяла одержувати незаслужені доходи, можливість отримувати дохід з інфляційного підвищення цін. З іншого боку, та ж інфляція вилучала частину особистих доходів трудящих. В цілому економічна система Югославії орієнтувала підприємства не на зростання виробництва, що не на його інвестиційний розвиток, а на розподіл («проїдання») наявного доходу. Мета таку, звичайно, не ставили, але цей висновок випливає з аналізу поведінки підприємств. Вплив національних проблем на долю Югославії занадто загальновідомо, щоб говорити про нього багато. Словенія і Хорватія за рівнем економічного розвитку значно випереджали інші республіки. Тому, з одного боку, вони дотірова-ли бюджети інших республік, з іншого боку, левова частка капіталовкладень на-правляться туди, де віддача від них була найбільшою, тобто, в Словенію і Хорватію. Тим самим нерівномірність розвитку республік посилювалася. Передача в рамках идеоло-гии самоврядування економічних функцій держави республікам провокувала дезінтеграцію ринку, спроби створення напівзакритих економічних просторів в гра-ницах республік зі своїми правилами, преференціями тільки «своїм» виробникам і т. п. З часом ці процеси тільки наростали, поки не придбали руйнівну си-лу. Ситуація ускладнювалася тим, що економічне сепаратизм мав яскраво виражену етнічну забарвлення. Підсумок відомий: югославське держава, роздавши свої повноваження республіканським і місцевій владі, виявилося занадто слабким і в принципі неспособ-ним упоратися з набрали величезну інерцію відцентровими, сепаратистськими про-цессами. Цей довгий перелік недоліків і пороків югославського способу виробництва наведено спеціально. Тому як тепер слід задатися питанням: а що з цього списку має відношення до колективізації засобів виробництва? Адже саме її багато хто вва-тануть причиною краху югославської моделі, і на цій підставі відмовляють їй у еконо-мічної доцільності. Перш за все слід зазначити, що в діях югославських підприємств не було нічого нелогічного. Вони вели себе досить розумно і раціонально, згідно з тими еко-номічного умовами, в яких були змушені господарювати. Ці умови визна-лялісь системою формування цін, фінансової та фіскальною політикою держави, існувала системою розподілу доходу. Ці умови не орієнтували під-приємства на досягнення народногосподарських цілей, та й на розвиток власного про-виробництва теж. Переважна частина причин краху югославської моделі не пов'язана прямо з формою власності на засоби виробництва. Частнокапіталістічеськая влас-ність не змогла б показати в цих умовах найкращий результат. Для зміни поведінки підприємств вимагалося змінити умови їх існування: ? деідеологізовувати економічну політику держави; ? підвищити роль стратегічного планування та участь держави в макроекономічних-зації регулюванні; ? усунути адміністративне втручання в діяльність підприємств і прояви економічного сепаратизму; ? повною мірою задіяти ринкові механізми, обмежити адміністративний віз-дію на ціни, виключити цінові диспропорції; ? відрегулювати кредитну політику; ? обмежити інфляцію. Якби перераховані заходи були доповнені механізмом, що перешкоджає па-разітіческому споживанню трудових колективів і що спонукає їх до інвестицій у власне виробництво і зовнішні економічні проекти, навряд чи югославський «ри-нічний соціалізм» заслужив би то зневага, з якою до нього нині відносяться «видатні »і маловидающіеся економісти. Висновок такий. Ми погано знаємо і ще гірше розуміємо югославський досвід. Але те, що ми про нього знаємо, ні в якому разі не свідчить однозначно про непрацездатність способу виробництва, в основу якого покладені самостійність і самоврядування трудових колективів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Югославський досвід" |
||
|
||