| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Ситуаційний аналіз. Антидемпінгові заходи в світовій практиці |
||
|
З початку 1990-х рр.. в світі було ініційовано понад 2,5 тис. антидемпінгових процедур. У 2000 р., згідно з даними Всесвітньої організації торгівлі (WTO Annual Report 2001), у світі діяла 1121 процедура - майже втричі більше, ніж на початку минулого десятиліття. Незважаючи на гігантський зростання темпів глобалізації, демонтаж національних торгових бар'єрів та лібералізацію міжнародної торгівлі, масштаби антидемпінгових розслідувань в останнє десятиліття не тільки не зменшилися, але навпаки придбали небачений раніше розмах. Найбільш активними ініціаторами антидемпінгових процедур в цей період були країни так званої «Великої четвірки» (Австралія, країни ЄС, Канада і США), на частку яких припало більше половини всіх розпочатих процедур. Однак від них не відставали як розвиваються, так і країни з перехідною економікою. Серед них найбільшою активністю відрізнялися Індія, ПАР, Аргентина, Республіка Корея, Мексика. Відносно Росії в 1990-і рр.. було розпочато 74 антидемпінгових розслідування. Найбільш часто в цей період об'єктами антидемпінгових розслідувань ставали також Китай, США, Республіка Корея, Японія, Бразилія, Тайвань (більше 100 розслідувань щодо кожної з перерахованих країн). Підвищення частки країн та країн з перехідною економікою в якості як суб'єктів, так і об'єктів антидемпінгових процедур свідчить про зростання конкурентоспроможності їх експорту, що породжує різку захисну реакцію з боку імпортерів. Причому це стосується не тільки розвинених індустріальних країн. Характерною рисою антидемпінгу останнього десятиліття стало зростання числа взаємних претензій серед самих країн, що розвиваються. Не останню роль у наростанні хвилі «нового протекціонізму», на гребені якої якраз і знаходяться антидемпінгові заходи, зіграли валютні кризи кінця 1990-х. Девальвація національних валют Росії, Бразилії, країн ПСА істотно підвищила ефективність їх експорту і привела до сплеску спрямованих проти них антидемпінгових розслідувань, хоча відповідно до ст. 2.4.1 Угоди про тлумачення ст. VI ГАТТ-94 (The Agreement on Implementation of Article VI of GATT 1994) зниження експортних цін в результаті девальвації не може розцінюватися як демпінг. Проте позитивна залежність між зниженням валютного курсу зазначених країн і кількістю ініційованих проти них антидемпінгових процедур очевидна. Ця залежність, до речі, простежується на більш загальному тлі активізації використання антидемпінгових і компенсаційних заходів у періоди економічного спаду (кінець 70-х, 80-х; початок 2000-х) і зниження їх числа в періоди пожвавлення (середина 80-х, кінець 90 -х). Кон'юнктура світового ринку, таким чином, надавала прямий вплив на міжнародну антидемпінгове активність. Аналіз галузевої структури сучасних антидемпінгових розглядів свідчить про високий ступінь концентрації їх застосування. Лідером є продукція чорної металургії (близько 30% ініційованих в 1990-і рр.. Значно варіюється тривалість антидемпінгових розслідувань. За правилами СОТ тривалість антидемпінгового розслідування не повинна перевищувати 12 місяців (в особливих випадках цей строк може бути продовжений ще на 6 місяців), хоча на практиці відбувається їх систематичне порушення. Так, у країнах ЄС середня тривалість антидемпінгових розслідувань становила 589 днів, що майже на 2 місяці перевищує гранично допустимі строки. Деякі розслідування розтягувалися до 3-х і більше років, тому не дивно, що ЄС належить пальма першості за кількістю розслідувань, припинених без накладення остаточного процедури саме у зв'язку з перевищенням граничних термінів розгляду. За тривалістю ж дії остаточних процедур (тобто конкретних санкцій, що тягнуть введення антидемпінгових мит, укладання угод за цінами і т.д.) безумовне лідерство залишається за США, де їх середня тривалість в 1990 -і рр.. склала близько 9 років (у Канаді та ЄС 6 і 3,5 року відповідно). Практично жодна країна - член СОТ не дотримувалася її вимоги, що свідчить про дуже низьку ефективність встановлених угодами СОТ правил регулярних (раз на 5 років) переглядів діючих процедур. Самим болючим для країн, щодо яких приймаються рішення про введення остаточних процедур, є рівень антидемпінгових мит. У 1990-і рр.. останній мав явно виражену тенденцію до зростання. Діяли в ці роки мита перевищували ставку імпортного тарифу по режиму «найбільшого сприяння» у торгівлі в 10-20, а іноді і в 100 (!) Разів. Лідером тут також є США, де середній рівень антидемпінгових мит становить 30-35% (у ЄС 20 - 25%). Максимальне мито, введена США в результаті антидемпінгового розслідування, склала більше 350% (на імпорт з КНР кистей з натуральної щетини). В ЄС найвищими виявилися мита на імпорт телекамер з Японії - 200%. Факти новітній історії антидемпінгу призводять до досить парадоксальних висновків. Боротьба за лібералізацію економічних відносин між країнами в післявоєнний період привела не стільки до зниження рівня протекціонізму в міжнародній торгівлі, скільки викликала до життя його зовсім нові форми - жорсткі, а часом навіть агресивні за своєю суттю. Навіть якщо для закріплення на якому ринку фірма продає свій продукт за ціною нижче рівня витрат у розрахунку на майбутні прибутки, покриваючи збиток прибутковістю роботи на інших ринках, це може розглядатися цілком нормальною практикою, допустимої з економічної точки зору. Так чинять в дійсності багато фірм, а сам прийом неодноразово описаний у підручниках як приклад успішного менеджменту. Таким же прийомом успішного ведення справ вважається, наприклад, позасезонні зниження тарифів на авіаперевезення. Навіть якщо тариф тимчасово не покриває витрати, в тривалому періоді його зниження дозволяє забезпечити більш вигідне середнє співвідношення витрат і прибутків, ніж якби було прийнято рішення про припинення польотів взагалі, тобто відхід з ринку. З економічної точки зору антидемпінгові заходи не мають аргументованого виправдання, вони виступають скоріше інструментом політичної боротьби. Та обставина, що юридичне тлумачення їхнього змісту разюче відрізняється від економічного, лише підтверджує правоту цього твердження. У практиці торгових відносин може виникати ситуація так званого зворотного демпінгу, коли ціна внутрішнього ринку виявляється нижче ціни закордонних поставок. Так сталося в Росії в період падіння курсу рубля після дефолту 1998 р., коли власники доларів могли користуватися заниженою доларової ціною номінованих в рублях цін товарів, наприклад автомобілів. Рублева ціна товарів внутрішнього ринку, хоча і росла, але повільніше темпу знецінення рубля і відповідно зростання курсу долара. І поки доларові ціни не вирівнялися, фактично діяв зворотний демпінг. Однак ця ситуація не типова, оскільки причиною її виникнення була не стільки цінова політика фірм-виробників, скільки безладна курсова політика грошової влади. Отже, внутрішня економія, породжувана ефектом масштабу, виникає на ринку недосконалої конкуренції, зокрема, але особливо на ринку, організованому за типом монополістичної конкуренції. Зовнішня торгівля, відкриваючи можливість збільшення масштабів ринку за рахунок внутрішньогалузевого обміну диференційованим товаром, сама отримує імпульс до розширення. А що привносить в ринок зовнішня економія? |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Ситуаційний аналіз. Антидемпінгові заходи в світовій практиці " |
||
|
||