Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Фактори споживчого попиту |
||
C=? W +? Y, де? W - гранична схильність до споживання за національною багатства; ? Y - гранична схильність до споживання по доходу. У короткостроковому періоді загальна економічна обстановка грає ключову роль у розвитку споживчих ринків. У довгостроковому плані на нього більший вплив роблять зміни в структурі населення і робочої сили, яка визначається віком і пристроєм життя, структурою домашніх господарств, міграцією населення. Найбільший вплив на споживчий попит чинить населення у віці 25-45 років. У цей період життя людей формуються домашні господарства і досягаються високі доходи. 1. Основна маса найманої робочої сили в індустріальних країнах складається з кваліфікованої робочої сили, оплата якої досить висока. Так, в 1995 р. вартість робочої сили в обробній промисловості Німеччини перевищувала 28 дол на годину, у Швейцарії - 25, Японії - 22, в США, Франції - 18, в Італії - 17 дол на годину. Номінальна заробітна плата становить 72-76% доходів у Британії, США і Канаді, 63-64% - у Німеччині, Швеції, де посібники та соціальні виплати становлять 16-29%. Заробітна плата в значній мірі визначає обсяг усього споживчого попиту. У багатьох країнах у 90-ті роки відбулося уповільнення зростання реальної заробітної плати, що не могло не позначитися на темпах споживчого попиту (табл. 18.2). 2. Зміни в динаміці заробітної плати призвели до помітних структурних зрушень у розподілі доходів населення. Незважаючи на значне підвищення рівня добробуту населення в другій половині минув століття, розриви в доходах між різними верствами населення залишалися великими. У другій половині 90-х років вони коливалися в межах 4,5-9 разів між 20% найбагатших і найбідніших людей. У розпорядженні 20% найбагатших людей зосереджується від 35 до 50% усіх доходів. Найбільше нерівність у доходах відзначається в США і Британії, а найбільша ступінь рівності - у Швеції. Таблиця 18.2 Динаміка реальної погодинної заробітної плати робітників обробної промисловості (1985 р.=100) Країни 1979 1990 1995 Країни ОЕСР, всього 93,8 100,9 94,7 США 104,1 93,8 92,1 Японія 93,5 112,3 118,5 ЄС 91,0 107,4 112,7 І с т о ч н і до: Економічний стан капіталістичних країн і країн. На відміну від 50-60-х років остання чверть століття характеризувалася збільшенням розривів у розподілі доходів між різними верствами населення промислово розвинених країн. Стала переважати тенденція, коли багаті ставали багатшими, а бідні - щодо біднішими. Так, коефіцієнт Джині у розподілі доходів сімей в США склав 0,408. Поряд з вищевідзначене тенденцією практично у всіх країнах досить ясно позначилося уповільнення зростання доходів. Посилення нерівності пояснюється багатьма факторами, і в першу чергу неоконсервативної політикою урядів західних країн, яка призвела до зміни структури ринку праці та системи оподаткування. Зміна податкових систем зробило прямий і непрямий або динамічний вплив на розподіл доходів. Загальне зниження рівня оподаткування супроводжувалося великою зменшенням ставок оподаткування високих доходів, ніж доходів інших груп населення. Непрямий вплив було пов'язано з інфляційними тенденціями. У цей період відбулися зрушення у віковій структурі сімей. Частка сімей з главами у віці до 44 років і вище 64 років зросла по відношенню до групи в 45-64 роки, які отримують більш високі доходи. Посилення нерівності у розподілі доходів загострило проблеми бідності в промислово розвинених країнах. У кожній країні межа бідності різна, вона залежить від рівня розвитку продуктивних сил в країні і визначається на основі усереднених даних про життєво необхідних потреби стосовно до «стандартної сім'ї». У США ця риса була визначена в 60-х роках як сума, необхідна для покупки певного набору продуктів харчування для сім'ї з чотирьох осіб і помножена на три. Дана формула грунтується на припущенні, що витрати на продуктову корзину в сімейному бюджеті бідних не повинна бути менше 30% всіх їх витрат. При визначенні бідності сімей з іншим чисельним складом враховуються-відповідні коефіцієнти. У 2000 р. в США межа бідності стандартної міської родини з чотирьох осіб перевищувала 15 тис. дол доходу на рік. В інших країнах рівень бідності визначається половиною середнього доходу в країні. Бідними є 70-90% нижньої за доходами квинтиля населення. Це в основному багатодітні і старенькі сім'ї. Один із шляхів, що ведуть до бідності, - безробіття. Армія незаможних поповнюється за рахунок некваліфікованих робітників, нижчого прошарку службовців. За даними національних статистик, найбільший рівень бідності відзначається в США і Канаді, а найменший - у Скандинавських країнах. Але якщо оцінювати рівень бідності за середнім доходом на базі купівельної спроможності валют, то в США до бідних буде ставитися 18,4%, у Німеччині - 18,6, у Франції - 20, Британії - 30,4, в Італії - 35,2 % населення. Збільшення частки бідних стримує зростання споживчого попиту. Незаможні верстви населення основну частину одержуваних ними коштів витрачають на предмети першої необхідності, які мають слабку еластичністю не тільки до зростання цін, а й до можливостей їх заміщення. 3. Зміни в особистому багатстві (житло, акції, облігації) більшою мірою впливають на споживчі витрати, ніж зміни в доходах. Так, у Британії протягом 1982 - 1995 рр.. збільшення особистого багатства на 3% і більше призводило до збільшення споживчих витрат на 2,5%. Відносно розподілу багатства в промислово розвинених країнах відзначалися неоднозначні зміни. Вони відбулися в основному в рамках 10% найбагатших домашніх господарств. Так, за даними Федеральної резервної системи США, в 1992 р. 1% найбагатших домашніх господарств володів 30,4% чистого національного багатства країни. Незначне збільшення багатства переважної частини населення стало однією з причин повільних темпів зростання споживчого попиту і відповідно - збільшення ВВП. 4. Істотну роль у формуванні попиту відіграє споживчий кредит. Суперечності між пропозицією і попитом викликали збільшення продажів в розстрочку. Часткове перерозподіл грошових фондів дозволяє створити додатковий платоспроможний попит населення, що сприяє прискоренню реалізації продукції і скорочення термінів поновлення асортименту споживчих товарів і послуг. Без споживчого кредиту збут певної частини суспільного продукту був би неможливий. Зростання споживчого кредиту має певні межі. Заборгованість домашніх господарств США за 80-90-ті роки зросла з 72 до 100%, у Британії особиста заборгованість по відношенню до валового особистого доходу за 1980-1995 рр.. зросла з 50 більше ніж до 100%. Зростання особистої заборгованості сам по собі стає чинником, що стримує зростання споживання, тому що веде до зростання платежів з обслуговування боргу (17% доходу домашніх господарств у США). |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " Фактори споживчого попиту " |
||
|