ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня
І. Г. Блюмин. Історія економічних вчень, 1961 - перейти до змісту підручника

Лекція 17-я Реформістські ілюзії і зрадницька роль лейборизму

Критика економічних поглядів правих лейбористів становится все більш актуальною тому , що лейбористи в настою-ний час грають провідну роль в Соціалістичному інтерна-ціонале. Вони, приблизно, грають зараз таку ж роль, яку німецька соціал-демократія грала в II Інтернаціоналі перед першою світовою війною і в 20-х рр.. поточного сторіччя.
За типом англійської лейбористської партії створені лейб-рістскіе партії в деяких домініонах Англії: у Новій Зе-ланд, Австралії і т. д.
Англійські лейбористи мають величезний вплив на гер-Манський соціал-демократію. Вони підтримують тісний зв'язок з французькими правими соціалістами. Лейбористи були іні-ціаторамі розколу Італійської соціалістичної партії та освіти правої саррагатовской групи. У липні 1951 р. на конгресі у Франкфурті лейбористська партія була инициа-тором відтворення Соціалістичного інтернаціоналу.
Ось чому критичний розбір поглядів англійських лей-БОРИСТЕН дає загальне уявлення про сучасні правих со-ціалістів.
Як відомо, опортунізм в робочому класі Англії має значно глибші корені, ніж в інших країнах.
Маркс і Енгельс у своєму листуванні ще в 50-х рр.. минулого століття відзначали величезні масштаби впливу опортунізму серед англійського робітничого класу. Енгельс у листі до Маркса від 1858 відзначав, що англійська буржуазія хоче мати бур-жуазную робочий клас і робочу аристократію. Для нації, яка експлуатує весь світ, писав Енгельс, таке бажання цілком зрозуміло.
В. І. Ленін у роботі «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» зазначав, що вже в середині минулого століття в Англії існували два дуже важливих моменти, характер-ні для імперіалізму: по-перше, наявність величезних колоній, колоніальної монополії і, по-друге, монопольне по-ложение на світовому ринку. Ці дві обставини дозволили
240
вже тоді англійської буржуазії підкуповувати верхівку робітничого класу.
В Англії опортуністична течія в профспілковому дви-жении прийняло своєрідну форму тред-юніонізму. В уста-вах багатьох тред-юніонів, особливо в минулому сторіччі, був навіть пункт, що забороняє пряму участь профспілок у політичній боротьбі. Фактично до кінця минулого сторіччя в Англії взагалі не було робочої партії. Тред-юніони зазвичай закликали голосувати за кандидатів ліберальної партії. У багатьох випадках керівництво ліберальної партії знімало своїх кандидатів і висувало представників тред-юніонів. На самому початку поточного сторіччя, в 1900 р. була створена так називає-травня група парламентського представництва від тред-юніонів. Ця група склала вихідний пункт лейбористської партії. У 1906 р. вона була перетворена в робочу партію. Причому спочатку лейбористська партія навіть не мала виразної про-грами, а по суті повторювала гасла лібералів.
Перша програма лейбористської партії була вироблена тільки в 1918 р. під назвою «Робочий клас і новий со-ціальний порядок». Вперше лише з 1918 р. лейбористська пар-ку стала користуватися соціалістичної фразеологією, лейб-Рісто стали говорити про соціалізм, називати себе соціаліста-ми, хоча ніколи справжніми соціалістами вони не були.
Тільки з 1918 р. було дозволено так зване індиві-дуальне членство в лейбористської партії. Лейбористська пар-ку побудована за особливим принципом і відрізняється від інших європейських партій. За даними 1949 р., в лейбористської партії Англії налічувалося, приблизно, 5600000 членів, з них у по-рядку індивідуального членства тільки близько 600 тис., а 5 млн. входять в порядку так званого колективного член-ства. Це означає, що цілі організації входять до лейборист-ську партію.
Такий принцип колективного членства є джерелом величезної влади опортуністичних керівників тред-юніонів. Справа в тому, що на партійних конференціях лейб-рістской партії генеральний секретар-якого тред-ЮНІО-на голосує не тільки від свого імені, а й від імені всіх чле-нів своєї профспілки. У нього відразу можуть бути десятки тисяч, а іноді й сотні тисяч голосів.
Лідери опортуністичних тред-юніонів за допомогою вся-ких махінацій забезпечують більшість голосів на своїй стороні, і тим самим голоси меншості членів профспілок, не згодних з керівництвом, не враховуються.
Потрібно сказати, що взагалі в англійській профспілковому дви-жении існують вкрай недемократичні форми керуючи-ства, Бернард Шоу говорив, що конгрес англійських тред-ЮНІО-
В- 167, -16241
нов жахливо недемократична організація, в якій секретарі тред-юніонів є абсолютними деспотами. Досить сказати, що генеральні секретарі тред-юніонів мало не довічно займають цю посаду. Випадки зняття-буття керівників тред-юніонів дуже рідкісні.
Англійська лейбористська партія надзвичайно тісно свя-зана з опортуністичних керівництвом тред-юніонів і, спираючись на керівництво тред-юніонів, має можливість оказ-вать величезний тиск на робітничий клас Англії. Взагалі нуж-але сказати, що класової базою лейбористської партії є робоча аристократія, верхівка робочого класу, яка знаходиться в привілейованих умовах і заражена оппорту-ністіческая духом. Правда, загальний розвиток суперечливо, і частково відбувається скорочення цієї верхівки робочого клас-са, причому навіть в Англії буржуазія, втративши своє панів-ствующее положення на світовому ринку, зараз має менше можливостей підкуповувати верхівку робітничого класу, ніж, ска-жем, в минулому сторіччі. По ряду статистичних даних про рівень заробітної плати можна судити, що різниця у рівні заробітної плати між кваліфікованими і некваліфі-царювати робітниками за останні десятиліття скоротилася.
Чим же пояснити, що лейбористська партія має великий вплив серед робітничого класу?
Потрібно врахувати важливу роль історичних традицій. В. І. Ленін на II конгресі Комінтерну в 1920 р. вказував, що робоча аристократія в Англії сильніше, ніж де-небудь в інших країнах * оскільки існує вже не десятиліття, а століття.
Далі треба відзначити другий дуже важливий момент. За по-останню десятиліття в період загальної кризи капіталізму дуже важливою базою реформізму є не тільки робоча аристократія, але й так звана робоча бюрократія. Це-насамперед особи, які працюють в численних ланки-ях профспілкового апарату. Сюди входить численний апарат-рат кооперативних організацій, апарат самої лейбористської партії і т. д. Виросла великий прошарок профспілкових службовців, які отримують дуже пристойну платню і за умовами свого життя по суті не відрізняються від дрібної буржуазії. Вони чіпко тримаються за опортуністичне керів-ництво.
Особливо таке зближення робочої бюрократії з буржуазії спостерігається в США. У пресі наводилися дані про те, що голови деяких професійних спілок у США отримують величезні оклади. Так, ЛЮІЗО, голова профспілки гірників, отримував більше, ніж президент США »По суті багато з профспілкових лідерів перетворилися на своє-
242
образних бізнесменів, які за образом своєму житті не отли-зустрічаються від буржуазних діячів.
Процес обуржуазивания цього прошарку вихідців з сре-ди службовців і рядів робочих спостерігається і в Англії. "
В. І. Ленін дав правильну і глибоку характеристику лейбористської партії на тому ж II конгресі Комінтерну в 1920 р. В. І. Ленін вказував, що лейбористська партія в ос-новних складається з робочих, але з цього зовсім не випливає, що всяка партія, що складається з робітників, є в той же час і політичної робочої партією. Це залежить від того, чим вона керується, який зміст вкладає в свою діяль-ність і в свою політичну тактику. Тільки це останнє і визначає - чи маємо ми перед собою дійсно політи-чний партію пролетаріату. З цією, єдино вірною точ-ки зору, говорив В. І. Ленін, робоча партія є бур-жуазной партією, бо, хоча вона складається з робітників, але керівників-дять нею лідери, притому найгірші, абсолютно в дусі буржуазії. Такі класові коріння лейбористської партії.
На чому грунтується ідеологія цієї партії?
Основним ідейним джерелом ілюзій лейбористського руху є так звана Фабіанська група. Фабіан-ське суспільство виникло ще в 80-х рр.. минулого століття, об'єк-єдиної групи буржуазних інтелігентів, які розвивали чисто опортуністичні ідеї. Як казав Енгельс, вони пи-талісь просочити буржуазію соціалізмом, розглядали со-соціалізм, як безпосередньо логічний висновок з ліберальної програми. Цілком природно, що їм не вдалося просоч-тать буржуазію соціалізмом. Фактично це була буржуазія-ная ідеологія, яка ставила своєю метою обман робо-чих і боротьбу з марксистським рухом в Англії.
Слід сказати, що всі найвизначніші діячі лейбористської партії отримали своє політичне виховання саме в фа-біанском суспільстві. Взагалі серед англійських лейбористів немає скільки видатних теоретиків. Література лейборизму вкрай убога і жалюгідна. Навіть самі лейбористские діячі посилаються на те, що англієць - практичний людина і не любить займатися абстрактною теорією. В Англії посилено поширюється легенда про нелюбов до теорії як про національ-ної межах англійців. Насправді це, звичайно, наклеп на англійський народ. Англійці дали ряд видатних теоре - тиків в різних галузях знання, у тому числі і в галузі економічної. Досить хоча б назвати імена таких представ-ників класичної школи, як Адам Сміт і Рікардо. Які вихідні положення Фабіанскі ідеології?
Насамперед для неї характерне заперечення класової бо-
16 * 243
б. У програмі лейбористської партії 1918 йдеться про те, що лейбористська партія звертається до розсудливим Муя ^ чинам і жінкам усіх класів. Сам термін «розсудливість-щие» * 11мел специфічний відтінок. Програма хотіла наголоси-ти, що вона звертається до представників усіх класів, які не стоять на революційних позиціях.
Зазначу один дуже характерний епізод. У 1923 р. в Гам-бурге зібрався I конгрес II Інтернаціоналу. Обговорювалася декларація конгресу, в якій було згадка про клас-совою боротьбі. Лейбористська делегація зажадала усунути згадка про класову боротьбу. Звичайно, французькі та не-німецьких соціалісти теж не думали активізувати класову боротьбу, але все ж вважали, що потрібно хоча б згадати про неї. Заперечуючи проти цього, лейбористи говорили, що в англій-ською мовою не існує навіть терміну, що позначає клас-совую боротьбу. В результаті був досягнутий такий компроміс: у перекладі декларації на французьку та німецьку мови упо-мянутих про класову боротьбу, а в англійському перекладі цей тер-мін замінити словами: «самостійне дію робочого класу». Еттлі, лідер лейбористської партії, у своїй книзі прямо пише, що лейбористи відкидають вчення про класову боротьбу як основі суспільства.
Заперечення класової боротьби вельми характерно для лейб-ризма. У тій же програмі лейбористської партії 1918 го-ворітся, що «співпраця є закон життя». Значить клас-совою боротьбі протиставлялося співпраця класів.
Цілком очевидно, що пошуки в буржуазному суспільстві співробітництва класів є фальшивими і лицемірними.
Із запереченням класової боротьби тісно пов'язано і заперечення революційних методів боротьби. Англійські лейбористи вся-чесання підкреслюють принцип конституціоналізму, заявляючи, що мають намір діяти і діють тільки лише в рамках кон-статиці, вдаючись виключно до легальних форм боротьби.
Еттлі у своїй роботі «Перспективи лейбористської партії» висуває тезу, що революційні методи нібито чужі на-нальних темпераментом англійців. Основним принципом англійської історії Еттлі оголошує чисто еволюційний ме-тод. Причому він іде так далеко, що навіть стверджує, ніби в Англії ніколи не було громадянської війни.
Це невірно. Всі ми знаємо про селянське повстання XIV в., про революцію XVII століття, про великому русі чартистів і т. д. Еттлі по суті зводить наклеп на англійський народ, отри-Цая наявність у нього революційних традицій.
Це заперечення класової боротьби і революційних методів тісно переплітається у лейбористів з так званим етичним соціалізмом. Лейбористи всіляко підкреслюють вирішальну
244
роль морального чинника в людській історії . Вони допу-скают тільки лише одну революцію, так звану мораль-ную революцію, засновану на згоді всіх членів суспільства, в тому числі і буржуазії. Лейбористи всіляко наголоси-кивають, що можна добитися великих успіхів у галузі загально-жавної життя, тільки лише спираючись на моральний фактор.
Зокрема Еттлі писав, що соціалізм виникає з додатка принципів соціальної справедливості до еконо-мічної організації суспільства. Значить вся справа в тому, щоб здійснювати принцип справедливості в економічній жит-ні. У програмі лейбористів під назвою «Лейбористська партія і нація» стверджується, що соціалізм лейбористської партії є визнання всім відомої істини, що моральний-ність лежить в основі речей.
Який сенс має всіляке підкреслення морального принципу?
  Справа в тому, що лейбористи намагаються вселити робітникові класу певну мораль, саме мораль, просочену буржуазним духом, тобто духом відмови від класової боротьби, примирення класів, тим буржуазним духом, про який Маркс іронічно писав, що це є дух, властивий англійцю з туго набитим гаманцем, ситим чеснотою і платежеспо- собнимі мораллю.
  Зокрема лейбористи у період перебування їх при владі вся- тично звинувачували робочих в нестачі морального духу, рассмат рівая навіть страйки як порушення моральних принципів.
  Для лейбористської ідеології характерний ще один момент. Лейбористи намагаються спертися і на релігію. У цьому відно- шении вони найбільш відверті порівняно з правими со- ціалістів інших країн і відкрито підкреслюють свої симпа- тії до релігії. Так, Еттлі говорив, що серед сил, кото- рие сприяли утворенню лейбористської партії, круп- Нейш роль відігравала церква.
  Іноді лейбористи доводять, що сучасний соціа- лизм - мається на увазі в даному випадку лейбористський толко- вання - представляє собою не науку, а віру, своєрідну релігію.
  Потрібно відзначити, що деякі з найвизначніших діячів лей- борістской партії почали свою кар'єру в якості релігійні- них проповідників. Наприклад, Бевин спочатку був проповідником секти баптистів. Серед теперішніх діячів лейбористського руху є люди, які поєднують роботу в партії з виконанням обов'язків служителів релігійні- ного культу.
  Не без впливу лейбористів у декларації социалистич- ського інтернаціоналу, яка була прийнята 2-го липня 1951 р.,
  245
  є пункт, згідно з яким байдуже, черпають чи со- ціалістів свої переконання в результаті марксистського або ка- кого іншого соціального аналізу або ж в релігійних гуманних принципах. Ми, звичайно, знаємо, що далеко не без- різному, де черпають соціалісти свої переконання.
  Основним пунктом лейбористської програми є по- ложение про так званому демократичному соціалізмі. Нуж- але сказати, що це положення стало наріжним каменем всієї програми правих соціалістів. Зокрема в тій же декла- рації Соціалістичного інтернаціоналу від 2 липня 1951 теж є ця теза, причому як центральний. Висувається тезу, що раз до соціалізму можна йти різними шляхами, то нібито відпадає передусім необхідність диктатури проле- таріата, і потрібно орієнтуватися на чесноти буржуазної демократії.
  Ідеологи лейбористської партії прямо підкреслюють, що той політичний лад, який існує в Англії, є цілком прийнятним, і ніяких перетворень робити не нуж- але, що слід створювати соціалістичне суспільство, спираючись на буржуазну демократію.
  Еттлі писав, що в області політичної взагалі все сдела- але. У цьому відношенні ліберальна партія ще минулого сто- річчі домоглася вирішальних і кінцевих успіхів. Мова йде про тому, щоб доповнити вже досягнуті політичні перетворень- тання деякими економічними перетвореннями, до- битися більш справедливого розподілу доходу, спираючись на буржуазну демократію. Причому Еттлі прямо вказує, що для перемоги соціалізму зовсім не потрібно знищення старої державної машини. Ця теза явно спрямований проти ленінського вчення про необхідність зламу буржуазної государ- жавної машини. Еттлі посилався на історію, вказуючи, що під час переходу влади від землевласницького класу до бур- жуазіі в XIX в. не відбувалося зламу державної маши- ни. Звідси робився висновок, що і для переходу до соціалізму можна використовувати ту ж саму державну машину, успадковану від минулого.
  Але подібна аналогія не має сенсу. Перехід влади від одного експлуататорського класу до іншого - одна справа. Дру- гое справу перехід влади від експлуататорських класів до експлу- атіруемому класу, до робітничого класу. Очевидно, що без лом- ки буржуазної державної машини нічого не можна досягти.
  Отже, ми бачимо, що вчення про так званий демократичний- ському соціалізмі спрямована перш за все проти социалисти- чеський революції. Це вчення прагне зберегти старий бур- жуазную політичний лад під тим приводом, що він яв-
  246
  ляется нібито демократичною. Але насправді буржуазна демократія вкрай обмежена, має формальний характер, аж ніяк не виключає диктатури буржуазії і моно- Полій.
  Ми знаємо, що в епоху імперіалізму відбувається значною ве ослаблення буржуазної демократії. Для імперіалізму характерна перемога політичної реакції. У всіх областях буржуазна демократія зводиться нанівець. Численні іл- люстрації цьому дає і англійська практика. Потрібно сказати, що самі лейбористи підтримують вельми архаїчні реак- ційні форми англійської політичної системи, у тому числі такі риси, які не відповідають навіть вимогам буржуазної демократії. Так, наприклад, в 30-х рр.. лейбористи рішуче відкинули вимоги про ліквідацію монархії в Ан- глії, цілком підтримували владу англійського короля і ви- виконували всі обряди, що підкреслюють повагу і схиляння перед нею. Лейбористська партія підтримувала двопалатну систему, при якій верхня палата не обирається, а в неї включаються старші сини найбільш багатих сімей земле- власників.
  Таким чином, лейбористи на практиці здійснювали вельми недемократичні методи боротьби. Це зайвий раз свідчить про те, що лейбористська партія не тільки не є соціалістичною партією, але навіть послідовно демократичною.
  Слід зазначити, що лейбористи, розмовляючи про необхідно- сти зберегти буржуазну демократію, намагаються ис- користувати її в боротьбі проти усуспільнення засобів вироб- ництва. Лейбористи міркують так: необхідною умовою демократії є багатопартійна система, наявність ряду політичних партій, а якщо націоналізувати всю примушує- ленность, всі найважливіші засоби виробництва, то зникне грунт для кількох політичних партій. Для того щоб зберегти існування демократичної системи, треба обмежитися націоналізацією деяких галузей.
  Дуже характерно, що деякі лейбористские автори бо- леї відверто говорять про те, що, якщо доведеться вибирати між соціалізмом і демократією, то вони воліють де- мократия, а не соціалізм. Мова, звичайно, йде про буржуазної демократії.
  Абсолютно ясно, що самі * міркування про демократичний соціалізмі являють собою тільки лише ширму, приховую- щую справжній сенс діяльності лейбористів.
  У програмі Комуністичної партії Англії - «Шлях Британії до соціалізму »підкреслюється, що« демократичний соціалізм »є ширмою, за допомогою якої лейбористи
  247
  намагаються приховувати і виправдовувати захист системи експлу- ції, захист монополістів і підтримати збанкрутілу капіталістичну соціальну структуру.
  Лейбористи, як і праві соціалісти в інших країнах, в особливості французькі праві соціалісти, висунули поло- ються, що демократичний соціалізм являє собою ка- кой-то третій шлях, відмінний від американського капіталізму і від радянського комунізму.
  Ця проповідь «третього шляху» або «третьої сили» досить широко проникла в літературу правих соціалістів.
  На нараді Інформбюро Комуністичних партій в 1948 тов. П. Тольятті - керівник Італійської кому- ністіческая партії - заявив, що теорія «третього шляху» або «Третьої сили» виявляється глибоким обманом. Який середній шлях може існувати для істинного соціаліста між ін- інтересами робітничого класу, інтересами трудящих мас і ін- інтересами монополістичного капіталу? Не можна стояти поср- дине між СРСР, який проводить політику миру, і импе- ріалістамі, які підривають мир проповіддю і провокацією третій світового конфлікту. Теорія «третьої сили» тобто не що інше, як зброю, якою праві соціалісти користуються, для того щоб виправдати підлу справу.
  Можна навести ряд прикладів, що ілюструють правиль- ність оцінки «демократичного соціалізму», яка дається в програмі Комуністичної партії Англії «Шлях Британії до соціалізму ».
  Візьмемо, наприклад, націоналізацію промисловості, ко- торую проводило лейбористський уряд. Ця націо- нализация була проведена як захід, який дол- жно сприяти впровадженню соціалізму на англійській поч- ве. Насправді лейбористська націоналізація була здійснена в таких формах і такими методами, які со- відповідали інтересам монополістичних кіл. Перш всього, які галузі були націоналізовані? Націоналізації- ції були піддані найбільш збиткові галузі, саме вугільна промисловість і залізничний транспорт, ко- торие протягом ряду років переживали тривала криза. На- раціоналізації піддалися також деякі галузі, що мають велике значення для всієї буржуазії і для всієї системи ан- глійского імперіалізму: виробництво електроенергії, елек- тростанціі, газові заводи і т. д.
  Таким чином, націоналізації був підданий вузьке коло галузей, найбільш вигідних для англійської монополістіч- ського капіталу.
  У програмі Комуністичної партії Англії «Шлях Брі- тании до соціалізму »підкреслюється, що за рахунок націонал-
  248
  зації лейбористи переслідували завдання домогтися удешев * лення ряду елементів виробництва, які споживаються всіма галузями, зокрема домогтися здешевлення електро- енергії. Цей захід вигідна для всього капіталістичного клас- са, допомагає знизити ціни і продавати товари дешевше на мі- ровом ринку, посилити конкурентну здатність англійських монополій і їх експортні можливості.
  Візьмемо питання щодо умов проведення націона- лізації.
 Важливим принципом лейбористської програми був так званий принцип справедливої ??компенсації, згідно якому власники націоналізованих підприємств дол- жни отримати повністю вартість своїх підприємств. Факти- тично в багатьох випадках вони отримали навіть більш значні ві суми, ніж реальна вартість цих підприємств.
  При визначенні розмірів компенсації лейбористський пра- вительство виходило з середньорічної норми прибутку за де- сять-п'ятнадцять років. Ця середньорічна прибуток капитали- зірованним, і власники націоналізованих підприємств отримали облігації, які гарантують їм систематичний дохід, причому не менший, ніж вони отримували в хороші до- воєнні роки.
  Тому, хоча сталася націоналізація приватної влас- ності в деяких галузях, але частнокапиталистические прин- ципи залишилися сутнісно в силі. Націоналізація проводь- лась так, щоб забезпечити власникам той дохід, який вони отримували раніше. У деяких випадках власники будуть отримувати цей дохід незалежно від того, чи є підприєм- нення рентабельним чи ні. Якщо дане підприємство є нерентабельним, то компенсація виплачується за рахунок дер- жавного бюджету. Іншими словами, держава гаранти- рует певний прибуток колишнім власникам націона- лу підприємств. Загальна сума компенсації переви- шает три мільярди фунтів стерлінгів; значну частину цієї компенсації доводиться покривати за рахунок платників щиков.
  Далі потрібно відзначити ще один важливий момент про те, як побудовано управління націоналізованими підприємствами.
  Свого часу англійські профспілки висували вимогу націоналізації, причому з таким розрахунком, щоб на чолі на- ціоналізірованних підприємств стояло правління, в якому не менш половини місць належало б представникам від робітників.
  У 20-х рр.. в лейбористської літературі була дискусія з питання про те, хто повинен входити до складу правлінь націо- налізірованние підприємств. Головні лейбористские идеоло- ги, особливо Моррісон, підкреслювали, що робітники аж ніяк
  249
  не повинні входити до складу правлінь, останні повинні со- стояти тільки з найбільш досвідчених фахівців. Фактично під прапором залучення фахівців в правління були вве- дени найбільш великі представники монополістичного ка- живила.
  По суті націоналізація в тому вигляді, в якому вона була здійснена в Англії, посилила позиції монополістичного капіталу. Така націоналізація являє собою форму зрощування фінансової олігархії з буржуазним державного- венним апаратом. Зокрема лейбористи однією з основних форм управління націоналізованими підприємствами ви- брали так звані публічні корпорації, які виявляють- ся своєрідною формою зрощування фінансової олігархії з буржуазним державним апаратом, особливо характер- ної для Англії. Формально така компанія належить го- сударству, але в той же час це не просто державне підприємство, а так звана публічна корпорація. Своє- образие її в тому, що держава не втручається в діяч- ність компанії, а лише бере участь у призначенні правління, причому в правління включаються представники фінансового капіталу. Таким чином, сам статут публічної корпорації надає фінансовому капіталу в правлінні націонал- зований підприємств дуже велику самостійність. Формально це підприємство державне, фактично в ньому командують представники фінансового капіталу, представи- тели фінансової олігархії. Ця форма дуже зручна для фі * нансового капіталу, так як вона маскує його панування.
  Отже, ми бачимо, що хоча лейбористська націоналізація промисловості проводилася як антікапіталістічеськая міра " яка повинна зміцнити соціалістичну економіку, факти- тично цей захід цілком було підпорядковано інтересам мо- нополістичного капіталу.
  Заслуговує на увагу те, як лейбористи розглядають питання політичної економії.
  Вихідним пунктом їх поглядів у галузі політичної економії є положення, яке висували ще фабі- анци про так звану нейтральності політичної еконо- ми Академії. Це положення діаметрально протилежно ленінському положенню про партійність політичної економії. ,
  Фабіанці ще наприкінці минулого сторіччя висунули тезу, що є ряд таких питань, які не є програм- вими, і їх рішення потрібно надати на розсуд будь-якого члена фабіанського суспільства, так як кожен може по-своєму вирішувати ці питання. До числа таких непрограммной питань » нейтральних питань вони відносили питання про шлюб, про релігію, а також про економічний вченні в цілому, питання про історія-
  250
  чеських процесах або пояснення історії людства і т. д. Сідней Вебб стверджував, що Фабіанці байдуже, хто раз- вивает ту чи іншу теорію - буржуазні професора або про- летарское ідеологи.
  Принцип нейтральності політичної економії є со- вершенно фальшивим. Політична економія - це клас- вая, партійна наука, надзвичайно тісно пов'язана з класовою боротьбою. По суті принцип нейтральності, який пропо- ведовалі фабіанці і слідом за ними лейбористи, означає пів- ную капітуляцію перед буржуазними теоретиками, оправди- кість те, що лейбористи плетуться в хвості у буржуазних идео- логів.
  Яке ставлення лейбористів до марксизму?
  Треба сказати, що різко вороже; їх навіть не можна на- кликати ревізіоністами, оскільки ревізіоністи в якійсь мірі брали деякі положення марксизму. Ревізіоністи від- Вергал революційні принципи марксизму, але вони все ж не так демонстративно показували свою ворожість до марксіз- му в цілому, як англійські лейбористи.
  Ми вже згадували про те, що Еттлі та інші представники лейбористської партії стверджували, що батьком соціалістично- го руху вони вважають не Маркса, а Роберта Оуена.
  Насправді апеляція до Оуену теж є фаль- Шивою. Оуен був утопістом, він не доріс до наукового соціалізму- ма, але все ж був щирим другом робітників. Він не поні- малий значення класової боротьби, але намагався діяти в ін- Тереса робітничого класу. Тим часом лейбористи свідомо обманюють робочий клас, вселяючи йому всякого роду оппорту- ністіческая погляди.
  Якщо взяти лейбористську літературу, то для неї харак- терни вульгарні судження з питань економічної теорії. Це можна наочно побачити, познайомившись з вмістом одного місця з офіційного видання лейбористської партії (1934 р.) під назвою «Чому потрібна лейбористська партія». Там говориться, що лейбористська партія не проти капіталу, якщо під капіталом розуміти необхідні для виробництва машини і кредит. Вона навіть не проти тих власників капита- ла, які в світі, що живе інтересами хвилини, зуміли ско- пити невеликі заощадження на старість. Робоча партія хоті- ла б навіть ще більше забезпечити власників цих, збережемо- ний. Лейбористська партія виступає лише проти тих немно- гочісленние власників капіталу, які користуються своїми грошима для спекулятивної гри на превеликий шкоді тих фірм, в які вкладено їх капітал, а також проти ще мен- шого числа капіталістів, які утискають робітників на фаб- ріках і зазодах.
  251
  Цілком очевидно, що така декларація півціни влаштовувати- кість капіталістів. У ній стверджується, що серед класу капі- талист є нечисленна група капіталістів, які займаються спекуляцією або утиском робітників на фаб- ріках і заводах; що лейбористська партія не проти капі- талист і що мова йде лише про приборкання деяких еле- ментів буржуазії.
  Ще більш чітко позицію лейбористів щодо ка- піталістов висловив Моррісон. У 1929 р., коли він був міні- стром лейбористського уряду, Моррісон сказав, що хо- тел би, щоб кожен ділок і керуючий зрозумів, що лейб- рістское уряд не є його ворогом, що кожен міністр у цьому уряді хоче взяти його за руку і відно- сіться до нього, як до рідного брата, і хоче допомогти йому в його торгівельної і промислової діяльності.
  Тому немає нічого дивного в тому, що і в лейборист- ської літератури проповедуются самі вульгарні елементи буржуазних теорій, включаючи вчення про граничну корисність, рідкості і т. д.
  Так, наприклад, Еттлі у своїй книжці «Про перспективу лейб- рістской партії »писав, що капіталізм побудований на істота- вання рідкості - прибуток можливий там, де є щодо відповідності- ная рідкість і відсоток утворюється нібито в результаті ограни- ченности суми готівкового капіталу. Значить вся справа зводиться до прояву принципу рідкості.
  Ця концепція рідкості знаходить своє вираження в трактів- ке лейбористами причин воєн між державами. Еттлі пи- тается довести, ніби імперіалістичні держави мають не- достатню кількість ресурсів, і на цьому грунті відбувається боротьба між окремими державами. Звідси він робить висновок, що в міру зростання багатства і зменшення його рідкості будуть відпадати мотиви імперіалістичної політики. Виходячи з цього, Еттлі та інші лейбористи зробили дивний висновок, що в сучасній Англії вже немає імперіалізму, він відмирає або навіть помер, що англійській імперії вже зараз немає, а су- ществует так зване британське співдружність або просто співдружність націй.
  Всім відомо, що британський імперіалізм аж ніяк не помер і не може померти природною смертю, а створення доми- Ніоні - лише маневр англійської буржуазії. Зокрема еко- номічного залежність багатьох країн, що входять в британське співдружність, ще зберігається.
  Отже, ми бачимо, що лейбористи використовують у своїх інте- сах найбільш вульгарні теорії.
  З тих пір як з'явилася книга Кейнса «Загальна теорія заня- тости, відсотка і грошей », лейбористська партія перетворила
  252
  кейнсіанство в одну з найважливіших опор своєї програми. У лейбористської літературі на реї лади пропагуються окремі положення і висновки Кейнса. Так, з явно кейнсіансько- ської позиції дається постановка. проблеми повної зайнятості, висувається гасло створення безкризового капіталізму за рахунок фінансування державою всякого роду громадських витрат.
  Іншими словами, лейбористи по суті виконують роль рознощиків буржуазної ідеології, яку вони намагаються ра- спространіть серед робітників.
  Цілком природно, що, оскільки лейбористам доводиться діяти серед робітників, вони змушені видозмінити бур- жуазную теорії, для того щоб зробити їх більш доступними і більш прийнятними для робітників.
  Зокрема своєрідність лейбористських концепцій заклю- чає в тому, що проповідь по суті чисто буржуазних тео- рий маскується соціалістичної фразеологією, ця пропо- адже ведеться під прапором так званого британського соціа- лизма.
  Звичайно, для того щоб чисто буржуазні теорії, гасла і вимоги, відповідні інтересам буржуазії, препод- нести як гасла соціалістичні, потрібно зовсім ізвра « тить саму сутність соціалізму.
  Що характерно для лейбористського тлумачення соціалізму?
  Насамперед ототожнення соціалізму з дер- вим капіталізмом.
  По суті соціалізм лейбористи вбачають у самому зростанні державних підприємств, в збільшенні їх питомо- го ваги. При цьому абсолютно обходиться питання про класову природі державних підприємств і замовчується про те » що государственнокапиталистические підприємства аж ніяк не є соціалістичними.
  Зокрема один з видних діячів лейбористської партії Дальтон, колишній міністр фінансів, у своїй роботі ще в 1935 висунув положення, що в капіталістичній країні є свій соціалізована сектор. Сюди він відносить дер- дарчі підприємства, бюджет, такі установи, як по- ліція, пошта і т. д. Запевняючи, що в сучасному капиталистиче * ському державі є елементи соціалізму у вигляді государ- дарських підприємств, він стверджує, що різниця між капіталізмом і соціалізмом неякісна, а количествен * ная, лише в питомій вазі того, що називають социализирован * ньщ сектором.
  Навряд чи є потреба доводити неспроможність і фальш цього визначення соціалізму. Ми знаємо, що в дію- вительностью зростання державного капіталізму стимулюється
  253
  для зміцнення позицій буржуазії, використовується для того, щоб затримати соціалістичну революцію і зміцнити хиткі позиції капіталізму. Характерно, що Дальтон навіть поліцію відносить до соціалістичного сектору. Але він не ориги- нален. Геббельс свого часу говорив, що поліція і навіть геста- по є соціалістичними установами. Важко прийду- мати велику брехню, оскільки безпосереднє призначення цих установ - боротьба з справжніми діячами социали- стіческого революційного руху.
  Поряд з ототожненням всякого державного перед- ємства з соціалістичним, лейбористи висувають положення про те, що в Англії нібито здійснюється принцип соціальної справедливості, оскільки збільшуються податки дають віз- ливість конфіскувати значну частину доходів буржуазії. Тим самим з'являється можливість істотно вирівняти від- слушних членів суспільства в багатстві.
  Лейбористи хвалилися тим, що їм вдалося добитися уве- личения питомої ваги заробітної плати в національному до- хід та скорочення питомої ваги прибутку за допомогою подат говой політики.
  Така демагогія є фальшивою. Ще Маркс писав, що податки служать засобом збереження за буржуазією поло- вання панівного класу. Насправді податкова система, яка існує в Англії, незважаючи на стягування високих податків, дає можливість великим капіталістам ук- Лоняї від платежів. По-перше, значна частина прибутку Перетворюється на так званий резервний капітал, який не підлягає податковому обкладанню. По-друге, великі капі- талист розподіляють свої доходи між низкою підставних осіб, для того щоб скоротити розмір доходу, який прихо- диться на главу сім'ї. Є й інші численні при- еми піти від обкладення податками.
  Що стосується статистики, якою користуються лейбористи для підтвердження того, що їм вдалося домогтися деякого зменшення майнової нерівності, то вона фальсифікує- вана. Так до фонду заробітної плати лейбористские статистики включають не тільки оплату робітників, але і платню, Тантьєма капіталістичної адміністрації, збільшуючи тим самим питома вага заробітної Плето в національному доході, по- кільки значна частина прибутку розподіляється у вигляді високих окладів адміністрації. Далі лейбористские стати- стіки до фонду заробітної плати включають навіть платню офіцерів. У програмі Комуністичної партії Англії ука- зиваєтся, що ніколи англійським капіталістам НЕ жилося так добре і ніколи не був такий великий соціальний контраст між- ду бідністю і багатством, як зараз.
  254
  За останні роки лейбористи прагнуть залучити на свій сторону голосу дрібної буржуазії і різного роду непролетар- ських елементів. Тому брошури однієї і тієї ж лейборист- ської партії нерідко мають різний характер залежно від того, на якого читача вони розраховані: на робітника або дрібнобуржуазного. У цьому відношенні великий інтерес перед- ставлять заяву одного з головних теоретиків лейбористів Вільямса в роботі під назвою «Потрійний виклик». У ній го- ворітся, що існує новий соціалізм і що цей новий со- соціалізм лейбористського типу не представляє для буржуазії нічого страшного, він істотно відрізняється від тієї картини, яку малювали собі багато старі представники социали- стических теорій.
  Один з буржуазних економістів Харрод у своїй статті писав, що Англія зараз далі від соціалізму, ніж коли б то не було, так як вона зараз переживає період, коли самі соціалісти відмовляються від ідей соціалістичного суспільства. Англійські соціалісти по суті дуже швидко перестають бути соціалістами в справжньому сенсі.
  Одна консервативна газета в липні 1949 відзначала, що в програмі лейбористської партії за 1945 р. на дванадцяти стра- ницах слово «соціалізм» згадується тільки од ^ н раз.
  Журнал «Економіст» за 1948 р. поставив наступне питання: якщо соціаліст - це людина, яка не вважає потрібною кон- фискацией багатства, який не бачить значення того, щоб національний дохід був істотно розподілений на користь робітників, так хто ж він? Яке підставу вважати його соціа- листом?
  Цілком природно, що та зрадницька діяльність, яку проводила лейбористська партія, сприяла по- ражен лейбористів на виборах. Однією з причин поразки лейбористської партії на виборах 1951 (коли більшість в парламенті отримали консерватори) було те, що лейбористи по. суті не виконали своїх обіцянок ні в області вну- Тертя, ні в області зовнішньої політики.
  Один з американських журналів влітку 1951 писав з по- воду виборів, що суперечки між двома партіями - консерваторії- рів і лейбористів - це суперечки з питання про методи. Консерв- ватора можуть обрати своїм гімном пісеньку: «Все, що ви робите, я можу зробити краще ». Цим пояснюється успіх кон- серваторов.
  Абсолютно зрозуміло, що єдиний шлях до усунення економічних труднощів Англії і криз її економіки, ліквідації безробіття і т. д. - це шлях перемоги соціалізму, шлях, який вказаний в програмі Комуністичної партії Англії під назвою «Шлях Британії до соціалізму».
  За час, що минув з 1945 р., коли англійські лейбористи виступили зі своєю програмою «націоналізації», лідери лейбористської партії зробили істотне зрушення вправо.
  Відображаючи інтереси монополістичної буржуазії, вони про- виголосили, що націоналізація нібито вже виконала своє на- значення, у зв'язку з чим її подальше проведення не потрібно. Лідер лейбористів Гейтскелл виступив з серією брошур, в яких він вимагав відмови від націоналізації, і перейшов на "Чисто буржуазні, кейнсіанські позиції. Теоретичне« обо- снованіе »нових реакційних вимог правих лейбористів дано і в роботах Кросленда, розгляд яких дозволяє конкретизувати нову позицію англійських лейбористів, їх зрушення вправо.
  Кросленд не є провідною фігурою в лейбористському русі, але його роботи представляють відомий інтерес, оскільки вони в концентрованій формі виражають ідеї, поширені в сучасній буржуазній і соціал-демо * кратической літературі. Це цілком відноситься до його книзі сБудущее соціалізму », в якій детально викладена модна теорія «трансформації капіталізму». Ця теорія представ * ляє собою своєрідний метод прикрашання капиталисти- чеських порядків шляхом перенесення всіх протиріч капі * талізм в область минулого.
  У центрі всіх міркувань Кросленда про сучасний капі- талізм знаходиться його положення про те, що капиталистиче- ський клас нібито втратив свою економічну владу. «Є» ється безперечним, - стверджує він, - що економічний могуще- ство класу капіталістів (тобто власників індустріальних підприємств) незмірно слабкіше, ніж кілька десятків років тому) »1. У ряді місць він категорично заявляє, що баланс економічних сил радикально змінився, що співвідносячи- шення економічних сил складається не на користь капита- аркушів.
  Всі ці зміни, на думку Кросленда, відбулися вже після 1939 р., а до початку другої світової війни, за його ж визнанням, капіталісти займали командні позиції в еко- номіці Англії. Що ж сталося після другої світової вої * ни? Або в післявоєнний період відбулася деконцентрація виробництва і розпад монополістичних об'єднань? Крос- ленд не ризикує виступити з § такого роду «відкриттями», бо їх протиріччя дійсним фактам аж надто очевидно. Він вважає за краще оперувати іншими міркуваннями.
  Насамперед Кросленд посилається на значно посиливши * шуюся економічну роль держави, до якого нібито
  1 С. A. R. Crosland. The Future of socialism. London 1956, p. 38. 256
  перейшла велика частка колишньої влади капіталістів і кото-* рої виступає як надкласова сила.
  Для підкріплення своєї версії про надкласові характері сучасної буржуазної держави Кросленд посилається на «Соціальні» заходу - страхування від безробіття, зі циальное забезпечення, законодавство щодо обмеження рабо- чого дня, бюджетні асигнування на школи, лікарні і т. д. Насправді такого роду заходи являють собою вимушену поступку буржуазії робочому класу. Це резуль- тат загострення класової боротьби. Але вимушені поступки буржуазії робочому класу не скасовують основного факту - панування капіталіста у виробничому процесі.
  Кросленд бачить доказ втрати буржуазією її б- лой економічної влади в зростанні податків на прибутку. «Обло- ються прибутків, - заявляє він, - в даний час значи- тельно більше, ніж до війни, незважаючи на безперервну- щуюся хвилю протестів з боку лідерів бізнесу. Коли приватне підприємництво не може виграти свою битву з урядом з питання оподаткування, то це означає, чт ^ щось істотне змінилося »До
  У дейстсітельіості, як ми вже з'ясували, монополії, а також одержувачі великих доходів мають у своєму розпоря- жении безліч засобів, для того щоб укрити свої доходи від високого оподаткування. Так, значна частина прибутків акціонерних компаній перераховується в рахунок резервних капі- талів, не оподатковуваних податками. Частина прибутків, притому не- мала, розподіляється у формі високих окладів між дирек- торами та членами правлінь акціонерних компаній, * а ці оклади обкладаються такими ж податками, як звичайна зара- бітна плата. У сім'ях великої буржуазії величезні доходи розписуються між підставними особами, родичами і т. п., для того щоб у багато разів применшити дохід, фак- тично одержуваний головою сім'ї. Різноманітними методами буржуазія намагається звалити податковий тягар на трудящих » використовуючи для цього непряме оподаткування.
  Безумовно, економічна роль буржуазної держави за останні два десятиліття значно посилилася. Однак суперечка йде не про те, збільшилися або скоротилися масштаби державного втручання в економіку. Предметом спо- ра є інше питання: який клас використовує цей про- цес розширення гбсударственного втручання в еконо- ку? Всупереч твердженням Кросленда та інших реформістів, зрощування монополій з государственномонополистическим
  1 С. A. R. Crosland. The Future of socialism London, 1956, p. 28. В-Ш.-17 257
  капіталізмом посилює гніт монополістичного капіталу,, а аж ніяк не призводить до його ослаблення.
  В якості другого фактора, «який підірвав» економіч- ське панування буржуазії, Кросленд називає поліпшення по- зиций робочого класу на ринку робочої сили у зв'язку з про- Мислення пожвавленням, які настали в післявоєнний період. Кросленд не скупиться на самі захоплені описи поло- вання робітників у сучасній Англії.
 Робочий, заявляє він, перестав бути найманим рабом. Проблема потреби, стверджує він в іншому місці, найближчим часом буде вирішена.
  Однак деяке поліпшення економічного становища від- слушних груп робітників у 50-і рр.. було тимчасовим явищем. У фазі промислового підйому таке положення нерідко име- ло місце і в попередніх циклах, так як економічна боротьба робітників у цій фазі може бути більш успішною, ніж в умовах кризи. У фазі промислового підйому від- ходить поліпшення становища робочої аристократії. Отримуючи величезні прибутки, буржуазія охоче викидає на підкуп привілейованої верхівки робочих частину своїх прибутків. Усім цим пояснюється та обставина, що в період про- мислового підйому множаться «теорії», що оголошували марк- сову теорію зубожіння робочого класу «застарілої». Але той зростання економіки Англії, який спостерігався в перші після- військове десятиліття, вже припинився. З 1956 р. економіка Англії топчеться на одному місці.
  Крім того, Кросленд вкрай переоцінює масштаб поліп- шення економічного становища робітників. Положення англій- ських робочих покращився у порівнянні з першими послевоен- вими роками, коли Англія переживала труднощі, пов'язані з переходом від військової економіки до економіки мирного време- ні. Але при порівнянні сучасного становища англійської пролетаріату з довоєнними роками (з другою половиною 30-х рр..) Напрошуються інші висновки. У післявоєнні роки годинна вироблення збільшилася на одну третину, а реальна за- робітна плата англійських робітників тільки в 1947 і 1955 рр.. була на рівні довоєнних років. Всі інші роки вона була нижче цього рівня.
  Про те, що економічний стан англійських робочих не поліпшилося, свідчить стан їхнього харчування. Якщо виключити молоко, харчування в ,1953-1955 рр.. було якісно все ще гірше, ніж до війни: споживалося менше м'яса, біль- ше картоплі, тваринні жири в більшій мірі замінялися маргарином. Як писав відомий буржуазний економіст Ко- лін Кларк, «сумнівно», чи може середній англійська робітник чи службовець тепер на гроші, отримані за про *
  258
  Працював годину, купити більше предметів споживання, ніж у 30-і рр.. »До
  Далі Кросленд дуже багато поширюється про те, що поведінка сучасної керівника корпорації дуже силь- але відрізняється від поведінки підприємця минулого сто- річчя. Йдеться про горезвісну «революції» в психології та поведінці капіталістичних підприємців. Кросленд захоплено описує, як «традиційна безжалісність ка- піталіста значною мірою зникла »2,« агресивний інді- відуалізм поступається місцем чемною ^ і позбавленою наївності товариськості ... Приватна індустрія "стає нарешті чоло- вічної »3. Погоня за максимальною прибутком втратила, по Кросленду, своє колишнє значення. «Визначення цін, - пише, він, - перестало бути просто предметом грубого прагнення до найбільш високого прибутку ... Воно щонайменше знаходить- ся під впливом уявлень про те, що прийнято вважати справедливої ??і розумною ціною, - остання ж повинна соот- ветствовать суспільному інтересу і бути вільною від об- винен у надмірному подорожчання »4.
  Кросленд пов'язує цю «психологічну революцію» з вигадництвом буржуазних ідеологів про так звану управ- ленческих революції. Відповідно до цієї теорії керівниками корпорацій виступають не власники акціонерного капіталу, а «менеджери», тобто наймані адміністратори. Ця теорія пи- тается обгрунтувати уявне самоусунення капіталістів і пере- хід влади в руки «нового класу» тим, що оголошує дрібних і середніх акціонерів втіленням капіталістичного клас- са. Директора та адміністратори оголошуються особливим «нека- капіталістичного класом », які дбали не про прибуток, а про «Інтересах народу». «Сучасний керівник підприєм- ку, - пише Кросленд, - не прагне до високого прибутку, як до джерела високої особистого доходу або споживання, по- кільки чи не він володіє підприємством, він не може, як це часто робив його капіталістичний попередник, запозичаю- вать великі суми з »неї (тобто з прибутку. - І. Б.) для власної насолоди. Він не прагне також до високих прибуткам в інтересах доведення до максимуму вознагражде- ня власників акцій »б.
  Твердження Кросленда знаходяться у кричущому противоре- ності з дійсністю. Наймані адміністратори є слугами фактичних ватажків корпорацій - власників кон-
  1 "New Statesman and Nation", 28. IV. 1956, p. 152.
  3 С. A. R. Crosland. Or. cit, p. 37.
  3 Ibid.
  4 Ibid., P. 36. * Ibid., P. 35.
  17 * 259 »
  контрольних пакетів акцій і виконують їх волю. Інтереси гла- Варею корпорацій мають вирішальне значення для всієї полі- тики корпорації. А ці інтереси перш за все полягають в забезпе- печении максимально високих прибутків. Погоня за сверхпрі- бувальщиною не випадковий захоплення того чи іншого капіталіста, а об'єктивний економічний закон капіталізму. Окремий капіталіст може відхилитися від цього шляху і не боротися за максимальний прибуток, але в цьому випадку йому загрожує упа- док його підприємства і в кінцевому рахунку - поразка в ж- Стоки конкурентній боротьбі з більш успішно діючими підприємцями.
  Кросленд малює поведінку сучасних підприємців з вельми ідилічних тонах: «Представники сучасного суспільства та промисловості Британії зараз, будучи далекі- ми від того, щоб обробляти грунт для агресивного само- затвердження, психологічно орієнтуються на економічну стійкість, групову солідарність, надійні ринки і спо- Койн життя з тривалим відпочинком в кінці тижня і регу- лярні гольфом »м.
  Для підкріплення свого міфу про «революцію» в поведінці сучасних керівників корпорацій Кросленд посилається на те, що останні на відміну від підприємців старого типу не проявляють такої відсталості, охоче вступають в контакт з профспілками та державними органами, іноді навіть ста- новятся членами прогресивних організацій. Але такі факти свідчать лише про велику спритності, гнучкості та виверт- ливості сучасних керівників корпорацій, про їх умінні підкуповувати реформістських профспілкових та урядових діячів, про їхню здатність здійснювати політику батога і пряника. Всі спроби Кросленда обгрунтувати фальшивий те- зис про те, що економічному пануванню буржуазії в стра- нах капіталу прийшов кінець, виявляються зовсім несосто- ятельное.
  Настільки само неспроможна його спроба показати, що в сучас- менной Англії «капіталістична ера пішла в минуле», що «До 1951 р. Англія у всьому істотному перестала бути капі- талістіческой країною »2. Аргументація Кросленда з цього питання заснована на повному перекрученні сутності капитали- стіческого способу виробництва. Це виражається насамперед все- го в тому, що він ототожнює істота капіталізму з деякими- ми його історичними формами. Так, розглядаючи перший при- знак капіталізму (всього Кросленд відзначає шість таких при-
  1 Г. A. R. Crosland. Op cit. p. 223.
  2 С. A. R. Crosland-The Transition from capitalism ("New Fabian Essays-). London, 1935, p. 39.
  260
  знаків), що виражається в «децентралізації економічних рішень », тобто в тому, що керівництво виробництвом сосредо- точено в окремих, відокремлених один від одного підприємствах, він тут же ототожнює капіталізм з системою «laisser faire». Цілком очевидно, що невтручання держави в еко ~ номіки в чистому вигляді всюди виявилося неможливим, хоч і проголошувалося в XIX в. в деяких країнах, переважно- ного в Айгліі. Епоха імперіалізму характеризується зусилля- ням ролі буржуазної держави в економічному житті. Але в тому й річ, що перехід до посиленого втручанню держави в економіку здійснюється в інтересах зміцненню- ня капіталізму і збагачення фінансової верхівки. Крос- ленд ж виходить з трактування сучасного империалистич- ського держави як надкласової організації.
  В якості одного з ознак капіталізму Крослеід на- зиваег панування певної буржуазної ідеології, осно ванною на вихвалянні індивідуалізму, вільної конкуренції, чисто стихійного механізму регулювання виробництва на базі вільної гри попиту і пропозиції Цей ознака не тільки є похідним, але він має дуже обмежений- ве поширення.
  Така ідеологія характерна для капіталізму вільної конкуренції. Вона частково має поширення і в сучас- сних умовах, але поступається своє місце ідеології «регулюючи- мого капіталізму », дирижизму, интервенционизма, стейтізма і т. д. Теорії вільної конкуренції (у дусі Бастіа) аж ніяк не є єдиною формою буржуазної ідеології.
  Деякі з ознак капіталізму, мають виробниц- ний характер, Кросленд неправильно висвітлює з точки зору фактичного стану речей. Так, він вбачає один із ознак капіталізму в неправильному розподілу багатий- ства і доходу. Однак цією ознакою він протиставляє уявну тенденцію до «рівнянням доходів» в сучасних ка- капіталістичного країнах, зокрема в Англії.
  Насправді в Англії, як і в інших капиталисти- чеських країнах, поряд з абсолютним зубожінням спостерігаючи- ється і відносне зубожіння робітничого класу, тобто зменшення ня частки робітників у національному доході. У післявоєнний пе- риод ця тенденція продовжувала діяти. Факти говорять про те, що, незважаючи на підвищення продуктивності праці, реальна заробітна плата падає, а прибутку капіталістів ростуть.
  Як видно з таблиці, що поміщається нижче, прибутки фірм росли набагато швидше, ніж номінальна заробітна плата, а реальна заробітна плата знижувалася, експлуатація рабо- чих посилювалася,
  261
  Індекс заробітної плати, цін і прібилейх в Англії (1948 г.-100)
  Роки 
  1950 1951 j 1952 1953 Ставки заробітної плати. 104,7 113,2 122,6 128,3 Роздрібні ціни 106116126130 Ціни на продовольство. +112124137152 Реальна заробітна плата на одиницю продукції. 90 87 88 86 Прибутки фірм 120144135140 Точно так само неправильно висвітлюється Крослеідом і такий похідний ознака капіталізму, як наявність «інтенсивного класового антагонізму ». Він виступає з голослівним утвер- ждения, що в сучасній Англії нібито немає антагоністичний- ських класових протиріч. Він малює райдужну картину «Класового миру». Своїми заклинаннями про «класовому світі» Кросленд намагається відстояти фальшивий тезу про відсутність в сучасній Англії капіталістичних порядків. Але ніякі заклинання не можуть усунути того факту, що в Англії, каки в інших капіталістичних країнах, йде вперта боротьба між- ду робітниками і капіталістами. Про це свідчать ог- Ромни масштаби страйкової боротьби, що розгорнулася в країні в післявоєнний період2.
  Число участ-Число втрачений- Голи ників забасив-них робочих товок (у тис.) днів (в тис.) 1935-1938 (середня за юд) 365 2133 1946 1949 500 2085 1950 302 1389 1951 379 1694 1952 415 1792 1953 1370 2184 1954 448 2457 1955 659 3781 1956 506 2083 Таким чином, число учасників страйків у послевоен- ні роки значно перевищує число їх учасників «у перед-
  1 «Labour Research March *, 1954, p. 37.
  з "Annual abstract of statistics", 1956, p. 125; "Manthly tl.gest of stati- stics ", 1957, p, 21.
  262
  воєнні роки. Та й сам Кросленд в ряді місць заявляє, що гострота класових конфліктів в деяких випадках «викликає здивування ». Своєю аполоічпческой теорією Кросленд закрив собі можливість правильного аналізу сучасної дійсності ності. Тому закономірні явища сучасного капі- талізм уявляю 1ся йому якимись парадоксами.
  Серед ознак капіталізму Кросленд відзначає і такий, як зосередження власності на засоби виробництва в руках капіталістичного класу. Кросленд змушений при- знати, що це положення зберігається і в умовах сучасно- го капіталізму. Але його значення він всіляко намагається звести нанівець. Він виступає з тезою, що в сучасних умовах відносини власності втратили своє значення, цьому пи- су він присвячує спеціальний параграф під назвою «Соб- ственность на засоби виробництва все більше втрачає своє з ачення ».
  Порочність такого твердження очевидна. Відносини, скла- дивает на базі власності на засоби виробництва, не можуть втратити свого значення. Цей фактор не є ка- кім-то минущим фактором в людській історії. Форми власності можуть радикально змінитися, але при всіх цих змінах, як би значні вони не були, відносини соб- ственности зберігають своє вирішальне значення, бо вони визна- ляють характер виробничих відносин. Твердження, що відносини власності втратили своє значення, рівносильно абсурдного висновку про те, що втратили своє значення виробниц- жавні відносини.
  Визначальне значення відносин власності для ха- рактеристики суспільного ладу ~ - загальний соціологічний закон, діючий на всіх етапах історичного розвитку Не може бути такого положення, що сто років тому відно- шення власності мали визначальне значення, як допу- скает Кросленд, а потім втратили свою роль.
  Заперечення Крослендом визначального значення ставлення- ний власності приводить його до ряду абсурдних висновків- Так, наприклад, він стверджує, що існування додаткової вартості і прибутку абсолютно не залежить від відносин соб- ственности. Ці категорії, на його думку, абсолютно не за- висять від суспільного устрою, вони з рівною підставою мають місце і в умовах капіталізму і в умовах соціалізму. Чи не доводиться доводити, що така постановка питання, игнори- рующая корінні відмінності між капіталізмом і соціаліз- мом і ототожнюються додаткову вартість з прибавоч- вим продуктом, абсолютно хибна.
  Кросленд доходить воістину до геркулесових стовпів абсур- да, коли стверджує, що відносини власності не мають
  263
  ніякого значення для розуміння класової структури загально- ства.
  Далі він заперечує вирішальне значення відносин собст- венности для визначення політичного ладу, для здійснюва- лення народногосподарського планування. Він намагається дока- зать, що продуктивність праці і темпи розвитку вироб- дітельних сил не залежать від відносин власності.
  Величезний зростання притягальної сили соціалізму і підрив основ капіталізму породили теорії, що приписують капита- лізму соціалістичні риси (можливість народнохозяйст- венного планування, усунення криз і безробіття), а соціалізму - - властивості капіталізму (наявність експлуатації). Заперечення вирішальної ролі відносин власності полегшує ці демагогічні маневри сучасних аполегетов капита- лизма.
  Теорія, яка заперечує вирішальну роль відносин власності ве ш, переслідує ще одну побічну мету. Мова йде про про- грамах буржуазної націоналізації окремих галузей хо- зяйства.
  Перш праві соціалісти всіляко рекламували націо- нализация деяких галузей, проведену в Англії та Фран- ції, як нібито соціалістичну міру. Останнім часом лідери правих соціалістів і лейбористів стають на шлях відмови від націоналізації. Ця відмова знайшов своє вираження в лейбористської програмі 1957 р., у виборчій програмі західнонімецьких соціал-демократів до виборів у бундестаг влітку 1957 р. і в проекті програми СПА, опублікованій в кінця 1957 р. Ця установка знайшла своє відображення також і в брошурі X. Гейтскелла «Соціалізм і націоналізація» (1956), в якій автор виступає з критикою націоналізації, про- веденной урядом Еттлі в 1945-1951 рр..
  Гейтскелл намагається представити справу таким чином, ніби лейбористи провели націоналізацію в народних інтересах, але переконалися, що цей метод «соціалістичного строительствам не виправдав себе. Як основний аргумент проти на- раціоналізації Гейтскелл висуває міркування, що гро- венная власність не може служити базою здійснення «Соціалістичних ідеалів». Ця завідомо фальшива ідея систематично розроблена Крослендом, який, спираючись на неї, критикує націоналізацію, проведену лейбориста- ми. Як відомо, ця націоналізація була проведена на умо- виях, вигідних для буржуазії. Гейтскелл, Кросленд та інші праві лейбористи критикую! націоналізацію не за це. Вони критикують її справа. Вважають її надто радикальною заходом. Вони виступають проти буржуазної націоналізації як заходи, що обмежує сферу приватного підприємництва.
  264
  Така критика відображає процес зближення правих лейборі * стів і відверто буржуазної партії англійських консерва- торів.
  Робота Кросленда вельми симптоматична для еволюції пра * пих соціалістів. Основний напрямок розвитку сучасної реформістської ідеології полягає в поєднанні старих ревізією- ністскіх теорій з новітніми реакційними буржуазними тео- риями (кейнсіанство, «управлінська революція», «друга про- Мислення революція »і т. д.). Поряд з дрібнобуржуазної ре- візіоністской тенденцією, яка була основною в старій со- циал-демократичної ідеології, проявляється відверто бур- жуазную тен! енція.
  Кросленд - виразник цієї відверто буржуазної тен- денції. Симптоматично, що він дає дуже позитивну оцінку консервативної партії. Він підкреслює, що найбільш гострі розбіжності розгортаються не між консерваторами і лейбористами, а всередині лейбористської партії - між її правим і лівим крилом. Кросленд всіляко засуджує лівих, Він прикидається наївним простаком і висловлює здивування з приводу того, що в Англії взагалі існує ліве движ- ня «. Завзятість, з яким проявляється політичне невдоволення в Англії, безсумнівно викликає подив. Ми могли очікувати шаленого і роздратованого екстремізму в суспільстві, страждаю- щем від безробіття, або від низького життєвого рівня, або від великих контрастів між багатством і бідністю. Але ми не могли очікувати цього в таких країнах, як Англія, де процве- гают повна зайнятість, соціальне страхування, зростаючі ре-> альні доходи і ... помітне рівність у розподілі дохо- дов »'. Як бачимо, Кросленд намалював вульгарно-апологетіче- ську картину сучасної Англії, в якій не залишається місця для соціальних конфліктів і невдоволення мас. За допомогою своєї «теорії» Кросленд намагається зобразити лівих в якос- стве якихось старомодних диваків, що живуть вчорашнім днем ??^ і нездатних побачити «трансформацію капіталізму».
  Кросленд НЕ тол о ю повністю відкидає марксизм, він поз- воляет собі заявляти, що більша частина соціалістичної ли- юратури, що вийшла до війни, застаріла. Він вбачає глав- чий порок старих соціалістичних теорій у тому, що вони свя ^ \ <\ Лп свої погляди з питанням про катастрофу капіталізму.
  Кросленд відкидає не тільки марксистську, а й мелкобур ** ж \ <мную крпшку капіталізму сісмондістского типу.
  ll'i. iiii. 'i, в кпше міститься спроба відмежуватися і від бурж ^ сіпих ii'ieo / імов Відносно сучасної Англії Крос * 1еі i \ nu'p / K'ui'i, «ио« все ж це не соціалізм ». Він наме-
  1 С. A. iv <к »bind Пк Inline ot soualiMii. London, 1956, p. 195-1%.
  265
  чає програму подальших заходів, які, на його мне- нію, повинні привести до реалізації соціалізму (цим питан- сам присвячена більша частина його книги). Але при найближчому розгляді оказиватся, що ця програма не включає в се- бя нічого нового в порівнянні з звичайними буржуазними про- грамами. Не випадково слідом за твердженням, що в Англії ще не реалізований соціалізм, Кросленд додає відносно сучасного англійського суспільства: «Правда, це також і не чистий ^ капіталізм, воно виконує деяку частину традицій- онних соціалістичних прагнень, і в цій мірі має со- соціалістичного риси »1.
  Соціалізм Кросленд зводить до зовсім розпливчастого і невизначеному поняттю, до вираження деяких «мораль- них цінностей ». Найважливіша особливість сучасних рефор- містскіх уявлень про соціалізм полягає в запереченні суспільної власності на засоби виробництва. Крос- ленд послідовно проводить цю точку зору. У цьому суще- ственное відмінність сучасного реформізму від старого, кото рий, хоча й непослідовно, відстоював необхідність обоб- ществления в якійсь формі засоби виробництва.
  Практична програма заходів, які, за Крої- Ленд, повинні забезпечити рух до соціалізму, вкрай розумі- Ренна. Ця програма складається з семи пунктів. Вона зводиться до наступного.
  1) Політика повної зайнятості повинна в основному здійснювала- вляться методами бюджетної політики.
  2) Слід підштовхувати «публічний сектор» (тобто націона- лизировать підприємства) до того, щоб він створював обшир- ві накопичення і меншою мірою вдавався до частнокапіта- лістіческое кредиту.
  3) Необхідно стимулювати дрібні та індивідуальні заощадження шляхом звільнення частини заощаджених доходів від податків.
  4) Приватну промисловість слід так регулювати, що- б більша частина прибутків йшла на розширення виробництва і менша частина розподілялася у вигляді дивідендів.
  5) Держава повинна взяти під свою опіку капітали, при сування яких пов'язане з великим ризиком, і створювати спеціальні інститути для цієї мети.
  6) Має бути здійснено низку заходів, спрямований- них до того, щоб уникнути або призупинити зростання цін (конт- роль над цінами, субсидії, обмеження дивідендів і т. д.).
  1 С. A. R. Crosland. The Future of socialism, London, 1956, p. 115, 266
  7) Питання про можливість подальшої націоналізації від- раслей промисловості вимагає детального вивчення. Іншими словами, це справа відкладається в довгий ящик.
  Цілком очевидно, що в цій програмі заходів, намічених Крослендом, немає нічого соціалістичного. Такого роду пропозиції прийнятні і для буржуазних партій.
  Кросленд намічає спеціальні заходи щодо «вище- нию добробуту та забезпечення більш рівномірного розбраті- ділення ». Серед цих заходів фігурують: шкільна ре- форма, перегляд деяких податків (наприклад, пов'язаних з отриманням спадщини), регулювання дивідендної політики. І в цих пропозиціях знову-таки немає нічого специфічно со- соціалістичного.
  Те, що Кросленд та інші праві соціалісти називають со- соціалізму, насправді являє государственномонопо- лістіческій капіталізм з деякими елементами соціальних реформ і часткової буржуазної націоналізацією деяких галузей господарства. Такий «соціалізм» не страшний для бур- жуазіі. Не дивно, що «соціалістичну» фразеологію в цьому роді стали застосовувати і буржуазні автори.
  Процес зближення і все більш тісного переплетення бур- жуазную і правосоциалістічеськие теорій - двосторонній про- цес. Разом з тим ці роботи досить яскраво відображають тенден- цію, характерну для сучасних правосоциалістічеськие тео- рий. 
 « Попередня
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Лекція 17-я Реформістські ілюзії і зрадницька роль лейборизму "
  1.  Лекція 10-я Нова історична школа
      реформістський істота теорії Брентано. Центральний і головний аргумент Брентано полягав у тому, що капіталіст зацікавлений в розширенні ринку, збільшенні плахежеспособ-ного попиту. Брентано висуває тезу, що чим вище рівень заробітної плати, тим більше купівельна спроможність ра-бочих і тим більш сприятливі умови для реалізації то-варів. Не випадково подібна концепція
  2.  Лекція 16-я Каутськіанства - його буржуазна сутність. Р. Гільфердінг
      ілюзія ». Енджел намагався спростував нуть тезу, що війна вигідна для капіталістів і приносить бариші. Він писав, що це велика ілюзія. Каутський пропа-гандіровал цю ж точку зору і, щоб підкріпити її, ви-рухав свою теорію ультраімперіалізму. Суть цієї теорії зводиться до того, що можливе створення міцного союзу капіталістичного держав для експлуатації всього світу, тобто,
  3.  Лекція 4-я Розробка програми комуністичного руху
      ілюзій лютневої революції »2. Маркс вказував головну причину, що відрізняє червневе повстання паризьких робітників від всіх попередніх рево-Люций. Він писав: «Жодна з незліченних революцій ..., начи-ная з 1789 р., не була замахом на порядок, так як всі вони зберігали класове панування, рабство робітників, зберігали буржуазний порядок, як би часто не мінялася політична форма
  4.  Лекція 7-я. Пізні роботи основоположників марксизму
      ілюзії, «пов'язані з гаслом Лассаля про право робітників на повний про-дукт їхньої праці. У цьому відношенні робота Енгельса предвосхі-щала розгляд цього питання Марксом в «Критиці Гот-ської програми». Енгельс вказував, що коли ми говоримо про повне продукті праці робітника, то ця фраза має наступний зміст: не кожен окремий робочий визнається власником цього продукту, а все
  5.  Лекція 8-я Історичне місце марксизму. Переворот в політичній економії
      ілюзію, яка виникає, коли ми розглядаємо поверхню економічних явищ. Зокрема класична школа показала, що відсоток є частина прибутку і розкрила зв'язок між відсотком і прибутком; земельну ренту звела до надлишку над середнім прибутком; розкрила внутрішню залежність, існуючу між середовищ-ній прибутком і диференціальної рентою. Як писав Маркс, обидві, тобто і середня
  6.  Лекція 11 я Економічні погляди В. Зомбарта
      ілюзії, що розвиток іде в якомусь іншому напрямі, але аж ніяк не в напрямку ліквідації капіталізму і перемоги соціалізму-ма. Цим і пояснюється, чому ця абсолютно ненаукова кон-додаток вона отримала настільки велике визнання в буржуазній літератур-ратури. Отже ми бачимо, що Зомбарт представляє для нас інтерес не тільки як типовий буржуазний ідеолог кінця минулого і перших десятиліть
  7.  Лекція 14-я Американські апологети найманого рабства. Д. Б, Кларк
      ілюзії, що вони в кінцевому рахунку виграють. Теорія підприємницького прибутку використовувалася Кларком для вихваляння американського капіталізму. При цьому висловлювалася думка, що окремі країни в світовому господарстві займають таке ж положення, як і окремі під-приємства всередині однієї країни. Звідси робився висновок, що США займають у світовому господарстві таке ж місце, як більш пе-
  8.  Лекція 15-я Економічна концепція беріштейніанства
      реформістських діячів всередині соціал-демократичного руху. Правда, в своїй основі економічні погляди реформістів збігаються з теори-ями чисто буржуазних діячів. Але реформістам доводиться діяти в іншій соціальній середовищі, переважно в колі робочих мас, і тому вони змушені кілька видо-змінювати теорії, що мають чисто буржуазне походження. У кінцевому рахунку
  9.  4. Принцип методологічного індивідуалізму
      ілюзорна. Воно ніколи не видно; його пізнання це завжди результат розуміння значень, які діють люди надають своїм діям. Візьмемо, наприклад, натовп, тобто безліч людей. Чи є натовп просто зборищем, масами (в сенсі, в якому цей термін використовується в сучасній психології), організованою групою або іншим громадським освітою? На це питання можна відповісти,
  10.  1. Бунт проти розуму
      ілюзії соціалістичних утопістів. Недоліки класичної теорії не дозволили їм пояснити, чому жоден соціалістичний план неможливо втілити в життя, але їх знань вистачило, щоб продемонструвати марність всіх соціалістичних прожектів, розроблених до того часу. З комуністичними ідеями було покінчено. Соціалісти були не в змозі хоч що-небудь заперечити у відповідь на
енциклопедія  антрекот  асорті  по-кубанськи  журавлинний