загрузка...

трусики женские
« Попередня Наступна »

Лекція 16-я каутськіанства - його буржуазна сутність. Р. Гільфердінг

Розглянемо погляди самого великого представника реви-зіонізма Карла Каутського.
Каутський пройшов вельми звивистий життєвий шлях, пре-терпів велику еволюцію. Він почав свою наукову та політи-чний кар'єру захистом мальтузіанства, відразу ж виступивши як буржуазний ідеолог. Пізніше Каутський приєднався до соці-ал-демократії, причому на перших порах перебував під значним впливом ідей Лассаля, був лассальянцев.
Як відомо, німецька соціал-демократична партія об-утворили з злиття двох організацій: лассальянського «Все-загального німецького робочого союзу» і так званої Айзенах-ської групи, яка була пов'язана з Марксом. Каутський вийшов з лассальянской групи, один час співпрацював з Бернштам-ном (в середині 70-х р.), на самому початку свого життєвого шляху він виступав то як відвертий буржуазний ідеолог, то як опортуністичний діяч.
За словами Каутського, на нього великий вплив справила книга Енгельса «Анти-Дюрінг», в якій було дано система-тичні виклад основних положень марксизму. Після цього Каутський приєднався до марксистського табору і протягом 80-90-х рр.. підтримував тісний контакт з Марксом, написав ряд робіт, які зіграли позитивну роль у пропаганді марксизму.
При розгляді діяльності Каутського необхідно хаті-гать двох крайнощів, двох неправильних оцінок.
Перша неправильна оцінка полягає в тенденції пере-черкнути всі роботи Каутського як роботи антимарксистські. Ряд творів Каутського отримав схвалення Енгельса п В. І. Леніна. Згадаймо, наприклад, позитивну характе-них характеристик, яку В. І. Ленін дав книзі Каутського «Аграрне питання». У роботі під назвою «Пролетарська революція до ренегат Каутський» В. І. Ленін виступив з різкою критикою брошури Каутського, що вийшла в 1918 р. і осуждавшей Вели-кую Жовтневу соціалістичну революцію. В. І. Ленін кваліфікував брошуру, як в 100 разів більш ганебну, більш обурливу, більш ренегатскую, ніж знамениті «передумови-посиланням соціалізму» Бернштейна, і писав: «Ренегат Бернштейн виявився щеням у порівнянні з ренегатом Каутским» 1. Але в тій же книзі «Пролетарська революція і ренегат Каутський» В. І. Ленін, говорячи про старих роботах Каутського, що вийшли до
1 В. І. Ленін. Соч., Т. 28, стор 221.
223
першої світової війни, зазначав: «Ми знаємо з багатьох робіт Каутського, що він умів бути марксистським істориком, що такі роботи його залишаться міцним надбанням пролетаріату, незважаючи на пізніше ренегатство »К
Друга неправильна оцінка полягає в тому, що про-водиться різкий вододіл між роботами Каутського до пер-виття світової війни і наступними роботами, в результаті чого виходить враження, що Каутський відразу став ренега-том. Таке уявлення є неправильним. Ренегатство Каутського підготовлялося поступово, і вже в старих його рабо-тах, хоча вони в цілому зіграли позитивну роль, име-лись помилкові положення, які можна розглядати як зародок його пізнішого ренегатства.
Тому було б неправильним просто закреслити всі старі роботи Каутського, але разом з тим ми повинні до них поставитися критично, так як в них були вже деякі відступи від марксизму, що призвели згодом до повного розриву з марксизмом.
Коли настав цей розрив з марксизмом?
Вже в роботах 1912-1913 р. відчувається вплив ренегат-ських ідей. Але чітко розрив з марксизмом виявився з по-чатку першої світової війни, коли Каутський голосував за воен-ні кредити і виступав з підтримкою Німецької імперії-лизма, відкидав розрив з відкритими прихильниками підтримки війни до переможного кінця і т. д. Особливо виразно рене- гатство Каутського виявилося після Жовтневої революції і призвело до повного розриву з марксизмом.
Найбільш систематичний виклад ренегатскіх поглядів Каутського дано в останньому великому творі, який він вважав свого роду заповітом, що вийшов в 1927 р. під назва-ням «Матеріалістичне розуміння історії».
Слід сказати, що Каутський з самого початку дуже вража-дебно поставився до молодої Радянської республіки і вороже ставлення зберіг до останніх днів свого життя, виступаючи прихильником інтервенції проти СРСР. Помер Каутський наприкінці 1938 р., в Чехословаччині.
Коли ми даємо загальну оцінку Каутського, потрібно враховувати складну еволюцію його поглядів і зокрема е цієї точки зору треба підходити до його боротьбі з Бернщтейном.
Як відомо, книга Бернштейна «Передумови соціалізму» викликала дуже велику полеміку,. В якій активну участь взяв ї Каутський. Соціал-демократія розбилася з цього питання на дві групи: на ревізіоністів і ортодоксів, тобто
* В І. Ленін. Соч., Т. 28, стор 246, 224
супротивників ревізіонізму, прихильників Маркса. Каутський вважався прихильником ортодоксів і випустив велику книгу «Анти-Бернштейн», де давав розгорнуту критику поглядів Бернштейна.
Як потрібно розцінювати цю книгу і взагалі боротьбу Каут-ського з Бернштейном?
Було б неправильно давати їй тільки негативну ха-характеристику, так як боротьба Каутського з Бернштейном сиг-рала, звичайно, позитивну роль. Разом з тим потрібно під-черкнути, що боротьба Каутського з Бернштейном була непосле-послідовно, і це особливо позначилося в такому корінному питан-се марксизму, як питання про диктатуру пролетаріату.
Полемізуючи з Бернштейном, Каутський писав наступне: «Я не хочу стверджувати, що класове панування пролетаріату має вжити форми класової диктатури». Він вважав, що проблема диктатури пролетаріату не має практичного значення, а «рішення питання про проблему пролетарської диктатури - ми цілком спокійно можемо надати буду-щему»! |.
В. І. Ленін у своїй книзі «Держава і революція» по юводу цієї полеміки писав наступне:
«Це не полеміка проти Бернштейна, а в сутності поступка * му, здача позицій опортунізму, бо опортуністам поки нічого еольшего і не треба, як «цілком спокійно надати буду-цему» все корінні питання про завдання пролетарської рево-Люції »2.
У книзі «Анти-Бернштейн» Каутський утримується від оп-ееделенних заяв з такого кардинального питання, як юпрос про неминучість пролетарської революції при переході зт капіталізму до соціалізму і обмежується лише призна-шем, що «політика панування пролетаріату несумісна з капіталістичним ладом. Більше ми нічого не знаємо, - пі-: ал він, - про шляхи переходу до соціалістичного ладу ».
Іншими словами, і в цьому корінному пункті Каутський відмови-ється від того, щоб дати пряму відповідь на поставлене зопрос.
Слід зазначити, що в цій же книзі Каутський робить 1чень велику поступку Бернштейну і з проблем, без-посередньо належать до економічної теорії, зокрема по ^ акому гострого питання, як зубожіння робітничого класу.
Бернштейн, як відомо, взагалі заперечував зубожіння ра-5очего класу - і абсолютне, і відносне. Каутський в
1 Kautsky К. Bernstein und das soztaldemokratishe Programm, Stuttgart 899, S. 172 *
2 В. І. Ленін. Соч., Т.. 25, стр. 450.
-167, -15225
Своїй книзі робив висновок, що треба розрізняти фізичну ні-щету, під якою він по суті розумів абсолютне обні-щаніе, і соціальну злидні, під якою малося на увазі відносне зубожіння. Каутський визнавав існування лише так званої соціальної убогості, тобто відносного зубожіння, але заперечував наявність фізичної злиднів, тобто абсолютного зубожіння.
Потрібно сказати, що саме питання про абсолютне зубожіння був неправильно поставлений Каутским. Абсолютне зубожіння зовсім не зводиться тільки до погіршення умов споживання робітників, а пов'язано також з інтенсифікацією праці, з підсиленням нестійкості становища робітників, із зростанням бсзра ботіци і т. д. Визнанням лише відносного зубожіння Каутський, спотворюючи марксистське вирішення проблеми, факти * тично зробив велику поступку опортунізму.
Деякі елементи ревізіонізму, що були в роботах Каутського, позначилися і в книзі, яка вийшла під назвою «Економічне вчення Карла Маркса», Ця книга мала своєю метою дати популярний виклад економічного вчення Маркса і в якості такої допомоги зіграла на певному етапі позитивну роль. Проте вже в ній відчувається не-достатньо правильне трактування економічних категорій. Зокрема аналіз двоїстого характеру праці не зв'язок-вався з аналізом протиріч товарного виробництва, із з'ясуванням протиріч між приватною і суспільною працею; гроші представлялися як технічне знаряддя обме-на, соціальна роль грошей, їх зв'язок з розвитком протиріч товарного виробництва не розкривалися; зубожіння робітничо - го класу зводилося 1 * ільки до відносного зубожіння.
Візьмемо книгу «Аграрне питання». Позитивна роль це-го твори полягала в тому, що Каутський вів боротьбу з теорією стійкості дрібного селянського господарства. Разом з тим і в цій роботі є деякі ревізіоністські ви-сказиванія, зокрема з такого важливого для розуміння аграрних відносин капіталізму питання, як питання про аб-солютной ренті.
Як відомо, Маркс показав в сорок п'ятому розділі III тому «Капіталу», що для існування абсолютної ренти необ-ходимо дві умови: по-перше, монополія приватної власності на землю, по-друге , наявність в землеробстві більш низько-го органічного будівлі капіталу порівняно з промисловості. Наявність в землеробстві нижчого органічної будови капіталу призводить до того, що при тих же витратах капіталу, при тій же нормі додаткової вартості в землі-Делии створюється велика вартість, ніж у промисловості. Наявність монополії приватної власності на землю заважає
226
цього надлишку вартості над суспільною ціною виробниц-ства вступити до спільне розпорядження класу капіталістів. Цей надлишок присвоюється землевласниками. Саме мо-нополя приватної власності на землю дає можливість землевласнику використовувати цю різницю між вартістю і ціною виробництва, яка пов'язана з нижчим органи-ного будовою капіталу в землеробстві. Причому між ці-ми двома умовами існує тісний зв'язок: монополія част-ної власності на землю гальмує технічний розвиток, зростання продуктивних сил у сільському господарстві увічнити-кість відставання сільського господарства від промисловості і як наслідок усього цього викликає більш низьке органічна будова капіталу в землеробстві.
Але Каутський у своїй книзі «Аграрне питання» стверджував, що наявність більш низького органічного будови капіталу в землеробстві мало місце лише на ранній стадії розвитку ка-піталізма, посилаючись на те, що з розвитком капіталізму про- виходить вирівнювання органічної будови капіталу в землеробстві і в промисловості. Звідси робився висновок, що для більш пізнього капіталізму залишається лише одна умова абсолютної ренти: монополія приватної власності на землю.
Якщо стати на точку зору Каутського, то виходить, що сільськогосподарські продукти продаються не тільки вище ціни виробництва, але і вище своєї вартості, оскільки від-падає ця різниця між вартістю і ціною виробництва. По суті Каутський ототожнював абсолютну ренту з так званої монопольної рентою, яка, за Марксом, суще-няє лише в досить рідких випадках, коли, наприклад, земля зайнята особливо цінними сортами винограду і т. д.
Каутський абсолютно неправильно трактував теорію абсолютної ренти. Він враховував зростання техніки лише в земле-Делії. Але зростання - її притому більш швидкий - відбувається і в промисловості. Каутський відволікався від того, що техніка розвивається нерівномірно в промисловості і в землеробстві, ігнорував затримуюче, гальмівний вплив монополії приватної власності на землю. Він відволікався від спеці-фических протиріч, в яких розвивається капиталисти-чеський землеробство.
Особливу увагу слід звернути і на його помилки в тео-рії криз, які зіграли дуже істотну роль в неправильному визначенні Каутским суті імперіалізму
Перше, що слід відзначити, це те, що у Каутського ми ніде не зустрічаємо посилань на основне протиріччя капита-лизма в якості головної причини економічних криз Хоча Каутський дуже високо цінував книгу Енгельса «4нті
15 * '-?>
Дюринг », але пройшов мимо класичної формулювання основ-ного протиріччя капіталізму, яку Енгельс дав в цій книзі. Ухиляючись від аналізу основного протиріччя капита-лизма, Каутський висував в різних роботах суперечливі пояснення криз. У деяких статтях він по суті опинявся на позиціях теорії недоспоживання, що веде своє походження від Сісмонді і Родбертуса. Але зазвичай розвивалася інша концепція, згідно з якою економіч-ські кризи надвиробництва пояснюються нібито ДІСПР-порцією в розвитку промисловості і сільського господарства. Каутський стверджував, що мається глибоке розходження між можливостями збільшення мінерального і органічного сировини; так, органічна сировина (у вигляді рослин, тварин) може збільшуватися набагато більш повільними темпами, ніж видобуток мінеральної сировини (металевих, неметалевих руд і т. д.). При цьому вказувалося, що промисловість н сільське господарство нібито мають різні шляхи розвитку, по-скільки для промисловості характерна тенденція до над-вичайно швидкому зростанню виробництва і в результаті - перепроіз-ництва, а продукція сільського господарства збільшується повільно в силу специфіки біологічних законів зростання, орга-тільних для рослинного і тваринного світу. Звідси слідів-вал висновок, що ресурси рослинного і тваринного сировини опиняються часто недостатніми для капіталістичного про-виробництва, виникають труднощі, пов'язані з дорожнечею сировини і життєвих продуктів.
  Розвиваючи цю абсолютно неправильну теорію, Каутський йшов на поводу у тих буржуазних економістів, які намага- лись протиставити закони розвитку промисловості за- конам 'розвитку сільського господарства. Насправді і в сель- ському господарстві, і в промисловості діють одні і ті ж економічні закони. І кращим підтвердженням цього є при- ляется те, що тенденція до надвиробництва в умовах ка- піталізма охоплює не тільки промисловість, але й сель- ське господарство.
 Всякому відомо, який масштаб і розмах отримують аграрні кризи в умовах капіталістичної економіки.
  Ця помилкова концепція лягла і в основу каутскіанской теорії імперіалізму. Каутський, як відомо, визначав импе- ріалізм як особливого роду політику промислового капіталу, спрямовану до підпорядкування, до захоплення аграрних країн. Суть імперіалізму вбачалася їм у тому, що недастаток сільсько- господарського сировини лімітує розвиток промисловості, звідси випливає необхідність у підпорядкуванні країн, виробляючи- щих сільськогосподарську сировину, країнам з високим рівнем промислового розвитку.
  228
  В. І. Ленін у своїй книзі «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму »дав вичерпну критику теорії Каутського. Він показав, що, визначаючи суть імперіалізму, Каутський допускав три помилки.
  По-перше, він зводив імперіалізм тільки до політики, игно- ріруя те, що імперіалізм є нова ступінь, вища стадія у розвитку капіталізму.
  По-друге, він зводив все до політики промислового капі- тала, забуваючи той надзвичайно важливий факт, що на вищій стадії капіталізму утворюється фінансовий капітал, происхо * дит зрощення промислового і банківського капіталу.
  По-третє, Каутський помилково стверджував, що Імперіал- сшческіе країни прагнуть захопити і підпорядкувати собі тільки аграрні країни. Іншими словами, Каутський зовсім за- малчівал той безперечний факт, що імперіалістичні країни прагнуть однаково підпорядкувати собі і промислові, і аг- рарная країни.
  Подібні формулювання помилкового характеру в роботах Каутського були ще до початку першої імперіалістичної війни, зокрема яа сторінках теоретичного журнали не- мецкого соціал-демократії «Neue Zeit». У тогочасних статтях Каутський намагався довести, що імперіалізм є особлива по- литика, причому намагався підкреслити, що це є не орга- кові політика, всього лише одна з форм можливої ??полі- тики, яку застосовують капіталістичні держави.
  Основна ідея теорії імперіалізму Каутського заклю- чає в тому, що імперіалізм аж ніяк не є закономер * вим і неминучим, що імперіалізм це лише одна з можливих них форм політики. Дуже виразно ця точка зору Каутський- го була виражена в його статті «До першого травня 1912». Каутський писав, що потрібно розрізняти двоякого роду процеси: по-перше, такі процеси, які обов'язкові для капита- лизма, без яких капіталізм не мислимо. В якості при- міра наводилося виробництво додаткової вартості. До раз- ряду процесів іншого роду належали такі, які можуть мати місце, але не є обов'язковими. Посилаючись на тен- денцию до подовження робочого дня, Каутський вказував, що ця тенденція не обов'язкова для капіталізму, вона була типова лише на більш ранній стадії капіталізму, але не є характерною для більш пізнього капіталізму.
  Відповідно до цього принципу імперіалізм ставився до другій групі і підкреслювалося, що буржуазна держава може бути імперіалістичним і не імперіалістичним-це справа випадку. На думку Каутського, існує тенденція до розширення території, до посилення економічного могуще- ства держави, але вона може здійснюватися різними пу-
  229
  тями і насильницький спосіб жодною мірою не складає необхідності. Висувалася теза, що буржуазна держава може посилюватися і не насильницьким способом. За суще- ству ця концепція дуже близька до буржуазних теоріям па * ціфістского толку. Не випадково Каутський у своїх статтях всіляко намагався довести, що війна не вигідна для капі- талист і ссилалдя на те, що війни викликають величезні руйнування продуктивних сил, розрив господарських свя- зей між окремими країнами та областями, підривають кредитні відносини і т. д. Він всіляко намагався переконати капіталістів в тому, що війни нерентабельні, і представити справу так, ніби мілітаризм породжується помилками ка- піталістов, пояснюється їх невіглаством, що капіталісти нібито самі не знають власних інтересів і, всупереч їм, вживають військові авантюри.
  Перед першою світовою війною великою популярністю поль- тися книга англійського буржуазного пацифіста Енджела під назвою «Велика ілюзія». Енджел намагався спростував- нуть тезу, що війна вигідна для капіталістів і приносить бариші. Він писав, що це велика ілюзія. Каутський пропа- гандіровал цю ж точку зору і, щоб підкріпити її, ви- рухав свою теорію ультраімперіалізму. Суть цієї теорії зводиться до того, що можливе створення міцного союзу капі- талістіческой держав для експлуатації всього світу, тобто, іншими словами, можливе утворення надімперіалістіче- ського держави. Каутський стверджував, що якщо все крупней- рілі імперіалістичні країни об'єднаються і створять єдиний держава або єдиний міцний союз держав, то цим са- мим буде усунуто можливість виникнення війни між ними. Для обгрунтування концепції ультраімперіалізму Каут- ський використовував свою теорію імперіалізму. Оскільки импе- ріалізм визначався ним як політика промислового капіталу, спрямована до захоплення аграрних країн, то звідси Каутський робив висновок, що промислові країни мають спільні інтереси, які створюють можливість для об'єднання цих країн в одна держава або в один загальний союз.
  Таке визначення імперіалізму затушовувало внутріш- ня суперечності між імперіалістичними країнами, під- водило базу під всякого роду проекти об'єднання Імперія- лістіческіх держав і створення сверхімперіалістіческого го- сударства, яке включало б у себе всі існуючі імперіалістичні держави.
  Ми бачимо, що всі визначення імперіалізму і теорія ультраімперіалізму, теза, що війна не вигідна для капі- талист, були підпорядковані в роботах Каутського однієї і тієї ж завданню - показати, що імперіалістична політика не
  230
  є обов'язковою і що це лише одна з можливих форм політики, яку легко замінити іншою.
  Безсумнівно, що подібного роду пропаганда затушовувала найбільш глибоке коріння імперіалізму. Тому В. І. Ленін вважав її ще небезпечнішою, ніж відкритий захист Імперія- лизма представниками правого крила соціал-демократів, прославляли прогресивність імперіалізму.
  Формально Каутський виступав як критик імперіалізму і заперечував проти імперіалістичних захоплень, але фактіче- скі його трактування імперіалізму демобілізуватись маси. Каут- ський представляв імперіалізм як щось випадкове, а не органічне, явно недооцінював небезпеку і значення импе- ріалізма, а отже, недооцінював і значення боротьби з імперіалізмом.
  В. І. Ленін характеризував каутськіанства як своєрідність- ную форму прудонізму в нових умовах. Як відомо, Пру- дон намагався очистити капіталізм від протиріч, зберігши його основу - приватну власність на засоби виробництва. Розглядаючи висловлювання Каутського, Ленін писав у «Тетра- дях по імперіалізму »:« Каутскіанци (К. Каутський, Спектатор і К °) цитують ці факти «здорового», «мирного», на «мирних відносинах »заснованого капіталізму і протиставляють їх фінансовому грабежу, банковим монополіям, операціях банків з державною владою, колоніальному гнобленню etc, проти- вопоставляют як нормальне ненормальному, бажане неже- лательно, прогресивне реакційного, корінне випадковому etc. Це новий прудонізм. Старий прудонізм на новому грунті і в новій формі. Міщанський реформізм: за чистенький, при- лизав, помірний і акуратний капіталізм »*.
  Каутський ігнорував те, що імперіалізм безпосередній- але виростає з капіталізму і є тільки його вища стадія, і наївно намагався усунути явища, притаманні імперіаліз- му, зберігши капіталізм у його основі. Це була реакційно- ная утопія повернення до домонополістичного капіталізму.
  Після Великої Жовтневої соціалістичної революції Каутський став відкритим опортуністом. Коли святкувалося 75-річчя з дня народження Бернштейна, то Каутський у своєму виступі сказав, що його пов'язують з Бернштейном НЕ тільки роки спільної боротьби і роботи в соціал-демократи- чеський партії, але особиста дружба і спільність теоретичних поглядів.
  Найбільш систематичне вираз ревізіонізм Каут- ського отримав в його книзі «Матеріалістичне розуміння
  ї В. І. Ленін. Зошити по імперіалізму, 1939, стор 83.
  231
  історії », де висувалося положення, що періодична ре- візія вчення Маркса є неминучою і необхідною. У цій книзі Каутський спотворював і ревізував насамперед фі- лософскіе і теоретичні передумови марксизму / Ще рань- ше цього Каутський вважав, що діалектичний матеріалізм не є обов'язковим для марксизму. У ряді статей і пі- сем Каутський стверджував, що для марксизму є орга- тельним тільки історичний матеріалізм - материалисти- тичне розуміння історії, а що стосується філософського мате- ріалізма-діалектичного матеріалізму, то нібито він не обов'язковий, і марксист може захищати різні філософ- ські позиції.
  У книзі «Матеріалістичне розуміння історії» Каут- ський по суті відмовився від філософії діалектичного матеріалізму і прямо критикував діалектичний метод, при- знаючи, що його шлях дослідження був інший, ніж у Маркса » що Маркс йшов від Гегеля, а він (Каутський) йшов від Дарвіна » Більше того, Каутський тепер відкидав і історичний ма- теріалізм. Зокрема, розглядаючи питання про докапіталі- стических формаціях (рабовласницькому суспільстві, феодали- ном), він вирішальне значення приписував військовому чиннику і стверджував, що війна породжує рабство, а військові пора- вання ведуть до загибелі рабовласницьких товариств. Іншими сло- вами, Каутський переходив на позиції так званої теорії насильства, яку відстоював Дюринг і з якою боровся Енгельс у книзі «Анти-Дюрінг».
  Каутський вважав, що головним фактором історії є не розвиток матеріального виробництва, а сила, війна.
  Якщо в більш ранній період Каутський визнавав одну форму зубожіння робітничого класу, то в своїх пізніших роботах відмовився і від вчення про відносне зубожіння.
  Ренегатство Каутського позначилося особливо сильно в аграр- ном питанні, в питанні про розвиток капіталізму в сільському господарстві.
  Я говорив уже, що однією з хороших сторінок в біографії Каутського була його боротьба з «теорією» стійкості дрібного виробництва в сільському господарстві. Каутський свого часу вів полеміку проти цієї дрібнобуржуазної теорії і вельми успішно. Так, він у своїй книзі «Аграрне питання» йдуть- тельно критикував німецького економіста Давида. Однак в Надалі, в 20-х і 30-х рр.. XX ст., Він по суті перейшов на позиції тих, кого раніше критикував.
  У 30-х рр.. Каутський писав: «Головний результат, до якого я прийшов у 1899 р., полягав у тому, що в деяких пунктах мені довелося визнати Давида правим і відмовитися від поглядів Маркса - Енгельса. - Я повинен був визнати, що наблюдав-
  232
  шееся Марксом і Енгельсом переможне впровадження крупного виробництва призупинялося, та й взагалі ніколи не було особливо сильним »\
  Так Каутський до кінця свого життя відмовився від захисту марксистських поглядів щодо неминучої перемоги круп * ного виробництва в сільському господарстві.
  Переходжу до розгляду поглядів іншого видного перед- ставники ревізіонізму, соратника Каутського - Рудольфа Гильфердинга, автора книги «Фінансовий капітал» (1910 р.).
  У літературній і політичної діяльності Гільфердін » га, як і Каутського, потрібно розрізняти два етапи.
  Перший етап - до першої світової війни. У цей період Гильфердинг написав «Фінансовий капітал», випустив ще-> які роботи, зокрема критичну брошуру, спрямований-* ную проти Бем-Баверка і опубліковану під назвою «Бем * Баверк як критик Маркса ».
  Другий етап охоплює період після першої війни.
  Відносно першого етапу потрібно сказати, що виробленою ня Гильфердинга в ту епоху зіграли певною мірою поло * жительность роль. Зокрема В. І. Ленін на самому початку своєї книги «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» посилався на дві роботи, присвячені проблемі імперіалізм ма: на книгу Гобсона «Імперіалізм» і на книгу Гільфердін * га «Фінансовий капітал», називаючи цю книгу цінним трудоМд незважаючи на наявність в ній помилок. Більш докладні критиче * ські зауваження В. І. Леніна по цій книзі ми знаходимо в «Зошит по імперіалізму». Ця книга ще не загубила свого наукового значення і заслуговує уваги економі * стів. Але в ній в зародку вже є ті помилкові поло- вання, які отримали найбільш розгорнуте вираження на другому етапі (20-30-і рр..), коли Гильфердинг був одним з головних теоретиків та ідеологів німецької соціал-демо * кратії.
  Переходячи до розгляду книги Гильфердинга «Фінансів вий капітал », потрібно сказати, що в самій побудові її обготівковув * руживается один вельми великий методологічний порок, пов'язаний з так званої мінової концепцією, згідно ко-
  1 Kautsky К. "Le bolchevisme dans l'lmpasse *. Paris, 1931, p. 27. (Пер. з нім. юд. 1930 р.).
  233
  торою обмін, а не виробництво відіграє вирішальну роль в еко- номіці. «Мінова концепція» була широко поширена серед представників так званого австро-марксизму, до яких належав і Гільфердінг. Його близький соратник Карл Ренер особливо детально розробив цю точку зору. Сам Гильфердинг писав:
  «... наш шлях веде не на капіталістичну фабрику з її чудесами техніки; наша увага повинна звернутися до одно- Образ вічно східних ринкових актів, що розігруються на ринку, де однаковим за формою способом гроші постійно перетворюються на товари і товар в гроші »1.
  У чому проявляється ця мінова концепція в структурі книги Гильфердинга?
  Гільфердінг в «Фінансовому капіталі» починав свій ана- ліз з розгляду грошей, оскільки саме з ними пов'язано існування звернення, і потім переходив від аналізу грошей до розгляду кредиту. Значить сам кредит при цьому виводи- дился не з розвитку продуктивного капіталу, а з функ- ції грошей як платіжного засобу.
  Наступний розділ книги присвячувався мобілізації капита- ла, створенню акціонерних компаній. Мобілізація капіталу розглядалася як похідний процес, що випливає з розвитку кредиту.

  Нарешті, на основі аналізу мобілізації капіталу Гіль- фердінги приходив до визначення фінансового капіталу.
  Отже, аналіз фінансового капіталу будувався на процесах, відбуваються в кредитній сфері. Гильфердинг відволікався від аналізу капіталістичного виробництва, навіть від аналізу освіти капіталістичних монополій.
  В. І. Ленін у своїх «Зошит по імперіалізму» укази- вал на 4 помилки в книзі Гильфердинга «Фінансовий капітал»:
  По-перше, теоретична помилка в розумінні грошей.
  По-друге, ігнорування розділу світу.
  По-третє, ігнорування зв'язку фінансового капіталу з паразитизмом.
  По-четверте, забуття зв'язку імперіалізму з оппортуніз- мом. Гільфердінг, як і інші представники соціал-демо- кратії, не показав економічних коренів опортунізму, хоча сам імперіалізм посилює опортунізм, так як монополь- ві надприбутки створюють базу для підкупу верхівки рабо- чого класу.
  В. І. Ленін, коротенько характеризує головні недоліки роботи Гильфердинга, надавав особливого значення теоретичної
  !! Гільфердінг Р. «Фінансовий капітал», М, 1959, стор 96 234
  помилку в розумінні грошей, у вирішенні питання про природу паперових грошей.
  Як відомо, Маркс писав, що паперові гроші не мають своєї самостійної вартості, їх курс визначається вар- мостью золотих грошей, які вони представляють. У кожен даний момент зверненням потрібна певна кількість повноцінних грошей. Загальна кількість паперових грошей поса- але дорівнювати масі золотих грошей, якої потребує обра- щення. Таким чином, паперові гроші відображають вартість золотих грошей. Якщо, наприклад, зверненню потрібно мільйон золотих рублів, а буде випущено на два мільйони бумаж- них, то кожен паперовий рубель є полови- ну золотого рубля. Якщо буде випущено, скажімо, 10 млн. паперових рублів, то ці 10 млн. зможуть представляти собою лише один мільйон золотих * рублів, і кожен паперовий рубль представлятиме лише 1 / ю золотого рубля.
  Гильфердинг не погоджувався з цим визначенням. Гіль- фердінги вважав, що вартість паперових грошей не залежить від вартості золотих і давав своє визначення, яке проголошувало, що вартість паперових грошей залежить про суспільно необ- дмитриком вартості обігу. Під суспільно необхідної вартістю звернення він розумів суму всіх вартостей товарів, поділену на середню швидкість обігу грошей.
  Маркс, визначаючи кількість необхідних для звернення грошей, брав суму цін усіх товарів, поділену на швидкість обігу грошей. Гильфердинг вносив лише одну невелику поправку, пропонуючи брати не суму товарних цін, а суму товарних вартостей, поділену на швидкість обігу грошей.
  Спочатку здається, ніби немає особливої ??різниці між цими двома формулами. Однак насправді тут маються дуже істотні відмінності.
  Що таке ціна?
  Це грошове вираження вартості.
  Коли ми ч беремо суму товарних цін, то передбачається, що дана вартість грошей, інакше не можна визначити товарні ціни, які залежать не тільки від вартості товарів, а й від вартості грошей. Тому у формулі Маркса передбачає- ся певна вартість грошей, саме золотих грошей.
  Гильфердинг бере суму вартостей всіх товарів, не давши вираження цієї вартості, що не висловивши її в якомусь особливому товар - в грошах.
  Визначення, яке давав Гильфердинг, тільки затемнює розуміння питання. Це визначення відразу після появи книги було піддано різкій критиці в статтях Каут- ського, який правильно зазначив, що по суті у Гильфердинга виходить зачароване коло, і виявляється
  235
  незрозумілим, як висловлюється вартість товарів, якщо вона не зводиться до якійсь мірі, а цим заходом може бути тільки те- вар у вигляді грошей.
  По суті у Гильфердинга паперові гроші відриваються від своєї основи - золота. Вийшла помилкова теорія, ко- торая до того ж виправдовувала інфляцію.
  Справді, раз вартість паперових грошей не залежить від золота, то держава може довільно регулювати цю вартість, і будь-який випуск паперових грошей не небезпечний для го- сударства,
  Гильфердинг на практиці застосував свою теорію, коли він двічі був міністром фінансів у Веймарській республіці. Своєю політикою Гильфердинг створив умови для нечуваного- ного збагачення німецьких капіталістів. У 1923 р. в період широкої інфляції і виняткового знецінення грошей, ко- да марка знецінювалася не тільки щодня, але і щогодини і врешті-решт була знецінена безприкладним чином по порівняно з довоєнної, Гильфердинг надавав великі кредити німецьким капіталістам, причому золотом, для покупки іноземних товарів. Капіталісти ж повертали ці кре- дитьі знеціненими марками.
  Саме в той період, коли Гильфердинг був міністром фінансів, у Німеччині відбувався інтенсивний процес образо- вання спекулятивних концернів. Найбільш відомий концерн Стиннеса, найбільшого мільярдера того часу, який користувався до суті дармовим кредитом в уряду.
  Таким чином, ми бачимо, що в «Фінансовому капіталі> є ряд хибних положень. Так, фінансовий капітал визначався не як промисловий капітал, зрощений з бан- коіим, а як банковий капітал, застосований у промисло- ності. За цим визначенням виходило, що банки пануванню- ють над промисловістю, сфера обігу панує над сферою виробництва. Це визначення було розкритиковано В. І. Леніним в його книзі «Імперіалізм, як вища ста- дия капіталізму ».
  Цілком очевидно, що вплив так званої мінової концепції, оскільки Гильфердинг надавав вирішальне значення ня процесів, що відбуваються у сфері обігу, в кредитній сфері, призвело Гильфердинга до неточного визначення фінан- сового капіталу.
  Іншими словами, з точки зору Гильфердинга, освіта, фінансового капіталу пов'язано насамперед з величезним усі- ленням панування банківського капіталу, в результаті чого виходить не зрощування промислового капіталу з банківським, а панування банківського капіталу над примушує- ленним. Основу цього процесу Гильфердинг вбачав не в
  236
  концентрації виробництва та освіті монополій, а в зростанні акціонерних компаній, у мобілізації капіталів і в тому, що банки починають грати все більш велику роль у випуску цінних паперів.
  Ленін у третьому розділі своєї роботи «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму »прямо не називав Гильфердинга, але по суті давав визначення фінансового капіталу, на- Правлінням проти визначення Гильфердинга. Ленін укази- вал, що имено концентрація виробництва і утворення на цьому грунті монополій призводить до виникнення нової форми капіталу - фінансового капіталу, що представляє собою результат зрощування промислового і банківського капіта- ла. Отже, насправді спостерігалося не одно- стороннє панування банків над промисловістю, а виник- новение особистої унії промислових і банківських магнатів.
  Елементи ревізіонізму в книзі «Фінансовий капітал» позначаються і там, де Гильфердинг розглядає питання про кризах, обходячи основне протиріччя капіталізму в якос- стве головної причини економічних криз. Він намагався вивести криза з тенденції норми прибутку до зниження і робив неправильний, явно опортуністичний висновок, що з подальшим розвитком капіталізму кризи втрачають свою гостроту, стають менш глибокими.
  У Гильфердинга є розбіжність з Марксом і в гла- ве, присвяченій руху позичкового відсотка.
  Як відомо, Маркс у двадцять другому розділі III томи «Капіталу», де аналізується норма відсотка, показав, що в умовах капіталістичного суспільства поряд з тенденцією до зниження норми прибутку позначається і тенденція до по- Ніжен норми відсотка, причому Маркс вважав, що нижче- ня норми прибутку вже саме по собі повинно спричинити за со- бій зниження норми відсотка. Крім цього, Маркс встановив, що діють і додаткові фактори, які викликають зниження норми відсотка, наприклад, збільшення числа капі- талист-рантьє, розвиток кредитної системи, при якій позичкові капітали утворюються за рахунок-заощаджень не тільки капіталістів, а й трудящого населення. У зв'язку з цим пропозиція позичкового капіталу зростає швидше попиту на нього.
  Гільфердінг в «Фінансовому капіталі» критикував це положення Маркса і вказував, що тенденція * до зниження норми прибутку зовсім не тягне за собою зниження норми відсотка, і для більш розвиненого капіталізму характерна тен- денция до зростання норми позичкового відсотка.
  Після першої світової війни в період загальної кризи ка- піталізма Гильфердинг, відкрито скотившись на шлях ревізії
  237
  марксизму, стає одним з провідних ідеологів герман- ської соціал-демократії, глашатаєм так званої теорії організованого капіталізму. Як вже зазначалося вище, в своїй практичній діяльності він виконував зрадницьку роль. На посаді міністра фінансів в 1923 р., в період най- більшої інфляції, економічного хаосу в Німеччині, Гіль- фердінги проводив політику, яка сприяла громад- ному збагаченню капіталістів. У 1928 р., вдруге ставши міні- стром фінансів, він знову провів ряд заходів, які сприяли збагаченню капіталістів.
  З теоретичних виступів Гильфердинга за цей пе- риод особливе значення мав його доповідь на з'їзді німецької соціал-демократії на Кільському Parteitag'e в 1927 р. Цей програмний доповідь якраз і є найбільш яскравим виразом опортунізму німецької соціал-демократії того часу. Гильфердинг заявив, що сучасний капіталізм переживає перехідний період, саме період переходу від ка- піталізма до соціалізму, період трансформації і всіляко підкреслював, що перехід від капіталізму до соціалізму со- вершиться обов'язково мирним способом.
  У чому він вбачав ознаки соціалістичного розвитку?
  По-перше, в тому, що капіталізм перестав бути стихійно розвиваються процесом, що нібито відбувається заміна капі- талістіческого принципу вільної конкуренції социалисти- ного принципом планомірного виробництва. Цей процес, на думку Гильфердинга, обумовлений розвитком монополій. Він стверджував, що монополії спочатку об'єднують окремих на ві підприємства усередині однієї галузі, а потім здійснюють контроль над цілими галузями, і справа йде до створення оди- ного планового господарства. Всі відміну цього «організованого капіталізму »від соціалізму зводилося до того, що капіталізм організований ієрархічно, оскільки в капіталістичному об- ществе існує ієрархія, очолювана капіталістами, і тому подальший розвиток від капіталізму до соціалізму дол- жно полягати в посиленні «господарської демократії». Гіль- фердінги вважав, що капіталістична економіка повинна по- статечно пронизує елементами демократії; положення Маркса про те, що держава є знаряддям певних класів і буржуазна держава - виконавчий комітет у справах буржуазії, нібито застаріло. У нових історичних умовах утворилося вже надкласовий держава.
  У доповіді підкреслювалося, що розвиток буржуазної демо- кратії саме по собі є яко'би засобом переходу до со- соціалізму, оскільки це розвиток виражається не тільки в розширенні виборчих прав, у завоюванні більшості в парламенті і в тому, що робочий клас вже в умовах капи-
  238
  талізм може поступово домогтися панування в місцевих ор- ганах самоврядування, в муніципальних радах і навіть на підприємствах, де діє фабзавкоми. Гильфердинг утвер- чекав, що профспілкові комітети на підприємствах (фабзавко- ми) будуть поступово завойовувати все більше повноважень і розширювати свій вплив, а це означатиме розвиток госпо- жавної демократії.
  У доповіді говорилося, що в умовах сучасного капита- лизма нібито перестав діяти закон вартості робочої сили, і заробітна плата визначається політичними пози- ціями робітничого класу, його політичної та економічної роллю. Гильфердинг висунув положення, що робочий клас вже в умовах капіталізму, посилюючи свій вплив у парла- менте, може забезпечити значно вищий рівень заробітної плати порівняно з вартістю робочої сили. Теоретичною основою цих ілюзій служила так звана теорія політичної заробітної плати. Відповідно до цієї теорії заробітна плата визначається нібито не вартістю робочої сили, а політичною роллю і активністю робітників. У цьому ж доповіді Гильфердинг заявляв: «Ми повинні в кожен робочий мозок вбити, що тижнева заробітна плата є політичне життя- ська заробітна плата, що від сили парламентського представи- тва робітничого класу, від організації та співвідношення соціаль- них сил поза парламентом залежить, як складеться заробітна плата в кінці тижня »1.
  Якщо підвести підсумок всім вигадкам Гильфердинга, то виходить, що перехід до соціалізму може здійснитися тільки мирним шляхом - без пролетарської соціалістичних кой революції і диктатури пролетаріату. Абсолютно очевидно, що домисли Гильфердинга служили тільки для реабілітації диктатури монополій. Насправді розвиток монополій жодним чином не в змозі усунути анархію в капіталістичному виробництві і зовсім не перетворює ка- капіталістичного економіку в планову.
  В умовах сучасного капіталізму зберігає своє зна- чення відоме положення В. І. Леніна, сформульоване в роботі «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» і гла- сящее, що ... «Монополії, виростаючи з вільної конкуренції, не усувають її, а існують над нею і поряд з нею, поро- ждая цим ряд особливо гострих і крутих суперечностей, непорозумінь, конфліктів »2.
  У результаті ми можемо сказати, що Гильфердинг дав найбільш закінчену теорію опортунізму, а її основні положення
  1 Sozialdemokratischer Parteitag. 1927, in Kiel, В, 1927, S. 170.
  2 В. І. Ленін. Соч., Т. 22, стор 253.
  239
  пбвторялісь пізніше в концепціях правих соціалістів і бур- жуазную економістів. Теорія «організованого капіталізму», головним захисником якої виступав Гильфердинг, стала бойовим знаряддям реформізму, що чіпляється за наймане рабство. 
загрузка...
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Лекція 16-я Каутськіанства - його буржуазна сутність. Р. Гільфердінг "
  1.  Лекція 1-я Історичні умови виникнення марксизму
      його розділу: з'ясувати, як розвивалося вчення Маркса і Енгельса, як воно поступово збагачувалося. Зокрема для нас перед * ставлять великий інтерес аналіз виникнення марксизму. Певною ленінської роботі «Матеріалізм і емпірії-критицизм» є наступна чудова формулювання, що «ще в 1843 році, коли Маркс тільки ще ставав Марксом, тобто засновником соціалізму,
  2.  Лекція 2-я Формування економічних ідей марксизму
      його друга, а потім противника Бруно Бауера, який був відсторонений від препода-вання за ліві погляди. Восени 1843 Маркс переїхав до Парижа. Це зіграло важливу роль у формуванні економічних поглядів Маркса. Пізніше в передмові до другого тому «Капіталу» Енгельс відзначав, що Маркс почав серйозно вивчати політичну еко-номію після свого приїзду в Париж. Він студіював праці
  3.  Лекція 5-я Передісторія «Капіталу» К. Маркса
      його листів до Енгельса. Найбільш важливі з них опубліковані у «Вибраних листах»! і «Листах про« Капітал »2. З листування можна бачити, що Маркс піддавав подроб-ної критиці теорію Рікардо і зокрема з питань теорії грошей і земельної ренти. З листа Маркса від 3 лютого 1851 видно, як Маркс критикував кількісну теорію грошей Рікардо і вказував, що при розгляді
  4.  Лекція 8-я Історичне місце марксизму. Переворот в політичній економії
      його на те, що класична школа розкрила внутрішню фізіологію буржуазного суспільства. Під цим терміном Маркс має на увазі те, що класична школа не ог-ранічена тільки описом поверхні явищ, але сдела-ла спробу проникнути в сутність явищ і з'ясувати залеж-ності, що існують між окремими економічними ка-Тегор буржуазного суспільства. Класична школа попи-
  5.  Лекція 10-я Нова історична школа
      його потрібно відзначити, що історична школа виникла в Німеччині. Приблизно з 40-х до 70-х рр.. минулого сторіччя зберігала свій вплив стара історична школа. Пізніше склалася нова або молода історична школа. Історична школа мала вплив у різних буржуазних країнах, але найбільш характерна і типова вона для Німеччини. Між старою і новою історичною школою мається це-лий ряд
  6.  Лекція 11 я Економічні погляди В. Зомбарта
      його емпіризму, який проповідував Шмоллер. Важко зарахувати Зомбарта до якого-небудь напрямку, тим більше, що в ідейному відношенні він пережив велику ево-Люцію. Зомбарт 90-х рр.. минулого століття відрізнявся від Зом-барта 20-х і особливо 30-х рр.. справжнього століття. Він почав свою академічну кар'єру як представник лівої буржуазної професури. Один час навіть вважали, що
  7.  Лекція 12-я Неокантіанство і «соціальний напрям»
      його вживається термін «соціальне спрямування». Воно виникло в Німеччині в кінці минулого століття вже в епоху переходу до імперіалізму і набуло поширення приблизно до 30-х рр.. XX в., До при-ходу Гітлера до влади. «Соціальний напрям» вплинуло на вироблення фашистської теорії, послужило одним з джерел фашистської ідеології. Хто є найбільш великим
  8.  Лекція 14-я Американські апологети найманого рабства. Д. Б, Кларк
      його в якості першої особливості слід зазна-тить, що в американській буржуазній літературі переважає 192 відкритий захист економічної і політичної реакції. У цьому відношенні американська економічна література має мно-го спільного з німецькою літературою. В економічній літературі іноді вживається спеціальний термін «германо-американ-ська школа». Між окремими
  9.  Лекція 15-я Економічна концепція беріштейніанства
      його дви-вання, що належать до опортуністичного напрямку, - найкращі захисники буржуазії, ніж самі буржуа. Без їх керів-ництва робочими буржуазія не змогла б триматися »!. В. І. Ленін підкреслював, що опортуністичні діячі робітничого руху - найкращі захисники буржуазії, ніж самі * В. І. Ленін. Соч., Т. 31, стор 206 212 «буржуа, тому що вміють краще пристосуватися до
  10.  Лекція 17-я Реформістські ілюзії і зрадницька роль лейборизму
      його сторіччя. За типом англійської лейбористської партії створені лейб-рістскіе партії в деяких домініонах Англії: у Новій Зе-ланд, Австралії і т. д. Англійські лейбористи мають величезний вплив на гер-Манський соціал-демократію. Вони підтримують тісний зв'язок з французькими правими соціалістами. Лейбористи були іні-ціаторамі розколу Італійської соціалістичної партії та
загрузка...
загрузка...
енциклопедія  антрекот  асорті  по-кубанськи  журавлинний