ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
І. Г. Блюмин. Історія економічних вчень, 1961 - перейти до змісту підручника

Лекція 15-я Економічна концепція беріштейніанства

До цих пір мова йшла про відверто буржуазних діячів, які вели боротьбу з марксизмом , виступаючи від імені бур-жуазную партій.
Поряд з цим необхідно піддати критичному рас-смотренію й економічні теорії реформістських діячів всередині соціал-демократичного руху. Правда, в своїй основі економічні погляди реформістів збігаються з теори-ями чисто буржуазних діячів. Але реформістам доводиться діяти в іншій соціальній середовищі, переважно в колі робочих мас, і тому вони змушені кілька видо-змінювати теорії, що мають чисто буржуазне походження.
У кінцевому рахунку реформістські, опортуністичні теорії теж служать інтересам буржуазії, але дещо іншими мето-дами.
В. І. Ленін у доповіді на II Конгресі Комінтерну в 1920 р. говорив:
«Практично доведено, що діячі всередині робочого дви-вання, що належать до опортуністичного напрямку, - найкращі захисники буржуазії, ніж самі буржуа. Без їх керів-ництва робочими буржуазія не змогла б триматися »!.
В. І. Ленін підкреслював, що опортуністичні діячі робітничого руху - найкращі захисники буржуазії, ніж самі
* В. І. Ленін. Соч., Т. 31, стор 206 212
«буржуа, тому що вміють краще пристосуватися до робочої аудиторії і більшою мірою сприяють обману робочої маси.
Ідеологічним зброєю опортунізму в робочому руху-ванні є ревізіонізм. Це теоретична база оппортуніз-ма, хоча і не єдина. Історії відомо багато різновид-ностей опортунізму. Якщо взяти теоретичну сторону цього питання, то ревізіонізм характерний для певного етапу розвитку соціал-демократії.
Найкращий аналіз ревізіонізму дав В. І. Ленін у своїй статті «Марксизм і ревізіонізм». Ця стаття була написана в 1908 р. для збірника, присвяченого Марксу у зв'язку з 25 - річчям з дня його смерті.
В. І. Ленін говорив, що марксизм ріс і зміцнів у боротьбі з різними антипролетарської формами ідеології. Так, в першій половині 40-х рр.. XIX в. Маркс і Енгельс вели її з мла-догегельянцамі; в другій половині 40-х рр.. Маркс викривав Прудона. У 50-ті р. ця общетеоретическая боротьба завершується; в 60-і рр.. ідейна боротьба була перенесена в область, безпосереднім-ного відноситься до робітничого руху, і протікала всередині I Інтернаціоналу, зокрема з Бакуніним і бакунистами, З початку 70-х рр.. Енгельс виступає проти прудоністи Мюль-Бергера, а потім Дюринга.
В. І. Ленін вказував, що приблизно до 90-м р. марк-СИЗМ переміг у робочому русі, в усякому разі на континенті Європи, найбільш великі соціал-демократичні пар-тії стали виступати під прапором марксизму, як про це сві-детельствует приклад німецької соціал-демократії.
Перемога марксизму в робочому русі змусила оппорту-нистов змінити свою тактику. Якщо Прудон або Дюринг отри-цалі повністю марксизм, виступали з критикою марксизму по всьому фронту, то приблизно з 90-х р. боротьба з марксизмом при-знаходить специфічну форму ревізіонізму; по визначенні-нію В. І. Леніна ревізіонізм - це боротьба з марксизмом всередині марксизму. Положення «боротьба з марксизмом всередині марксизму» потрібно розуміти не в тому сенсі, що ревізіонізм - це різновид марксизму. Представники ревізіонізму були ворожі марксизму, по суті були антимарксисти, але вони маскували свої погляди під марксизм і відкрито не виступали із запереченням його. Ревізіоністи виступали під прапором часткового перегляду найбільш важливих, вирішальних «пунктів марксистського вчення. Як писав В. І. Ленін, ревізією-ність «намагалися задушити марксизм шляхом обіймів», приймається-Чи всі, крім революційної душі марксизму.
По суті ревізіоністи близько підходили до Зомбарту першого періоду, коли він загравав з марксизмом. І вони мно-
213
го запозичили у Зомбарта. Але на відміну від Зомбарта та ін-ших, які виступали як відверто буржуазні діячі і не висували завдань боротьби за соціалізм, ревізіоністи дію-вовали всередині соціал-демократії, всередині робочого руху і виступали формально за інтереси робітничого класу, як про-ворога капіталізму. Тому є деякі особливо-сті, що відрізняють ревізіонізм і ревізіоністів від поглядів тих. буржуазних економістів, які частково загравали з марк-СИЗМ.
На початку лекції я вже звертав вашу увагу на те, що не завжди опортунізм брав теоретичне облачення ре-визионизма. Ревізіонізм переважно розвивався в тих країнах, де існувала марксистська традиція і вплив марксизму на робочий рух було велике.
Якщо взяти лейбористську партію, то вона виступає відкритому-то проти марксизму, заперечуючи марксизм цілком і повністю. Лідер лейбористів Еттлі говорив про те, що родоначальником марксизму є не Маркс, а Роберт Оуен.
Після Великої Жовтневої соціалістичної револцюіі, що принесла марксизму тріумф у Радянському Союзі, де всі соціа-лістіческое будівництво стало реалізацією геніальних ідей марксизму-ленінізму, опортуністичні діячі соціал-де-мократіі все рідше стали вдаватися навіть до марксистської фра-зеологіі.
В цілому ревізіонізм - один з найважливіших методів, до кото-рому вдаються опортуністи, щоб ідейно роззброїти робо-чий клас, причому роль і значення ревізіонізму змінюються на різних етапах історичного розвитку.
Найбільш великим представником цієї течії був Едуард Бернштейн, відомий діяч німецької соціал-демо-кратической партії. Він власне і дав назву ревізією-низму, так як перший виступив із закликом ревізувати марк-СИЗМ. Але було б неправильно вважати, що він є батьком ревізіонізму. У В. І. Леніна є вказівка ??про те, що реви-зіоністи з'явилися ще до Бернштейна, але він став найбільш затятим ідеологом ревізіонізму. Слід зазначити, що оппорту-ністіческая тенденції у Бернштейна проривалися вже давно. Зокрема, коли в 1877 р. в німецькій соціал-демократичний-ської партії відбувалася боротьба з Дюрінгом, Бернштейн був одним з ватажків того крила соціал-демократії, яке підтримувало Дюринга і виступало проти Енгельса.
Потім почався деякий поворо? до марксизму. Бернштейн визнавав, що на нього справила великий вплив книга Енгель-са «Анти-Дюрінг». З 1878 по 1890 р. під час дії в Гер-* манії виняткового закону проти соціалістів Бернштейн жив у Швейцарії і редагував виходить там нелегально
214
центральний орган німецької соціал -демократії «Vorwarts», Потім він переїхав до Лондона, де він часто зустрічався з Енгельсом.
Однак після цього періоду Бернштейн виступив в журнал лах, головним чином у теоретичному журналі німецьке соціал-демократії «Neue Zeib, з низкою статей, гед піддав кри-тику теорію Маркса. У 1889 р. він випустив свою книгу під назвою «Передумови соціалізму і завдання соціал-демокра-тії», яка стала євангелієм ревізіонізму. В. І. Ленін у, одному місці називав її геростратівський знаменитої книгою, Герострат - це античний діяч, який захотів уславитися-витися, але так як у нього особливих талантів не було, він спалив храм Діани Еффеской, який вважався одним з 7 чудес світу . Герострат-це синонім людини, яка прославився не творчими подвигами, а, навпаки, руйнівною рабо-той. Книга Бернштейна справила дуже великий шум, викликала серед опортуністів враження бомби, що розірвалася.
По суті книга Бернштейна повчала, як повинні вести себе соціал-демократи - чемно, пристойно по відношенню до буржуазії.
А. Бебель так формулював основну ідею цієї кни-ги: «... будьте обережні, будьте чемні, будьте хорошими, слухняними дітьми і не лякайте шановану буржуазію; - всі ці поради найнеприємнішим чином звучать у всій книзі ... »К
Дуже чітко суть цієї книги відбив один із соратників Бернштейна. Він звернувся з листом до Бернштейну, закидаючи його за надто велику відвертість. У цьому листі є наступна, стала крилатою фраза, її приводив В. І. Ленін;
«Милий Едзьо, ти осел: так роблять, але не говорять».
Треба сказати, що Бернштейн в основному спирався на бур-жуазную політичну економію, цитував Брентано, Шуль-це-Геверніца і Геркнера. Теорія Брентано, вихваляє тред-юніонізм, яка рекомендувала чисто економічну боротьбу робітників у відриві від політичної, яка орієнтує на коопе-ратива, виявилася прийнятною для соціал-демократичних діячів. Зокрема Бернштейн і його учні мобілізували буржуазну фальсифіковану статистику для критики теорії зубожіння робітничого класу.
Бернштейн спирався також на Лассальянство. Він широко використовував чисто опортуністичні ідеї Лассаля, які Маркс розкритикував у своїй роботі «Критика Готської про-грами».
8 А. Бебель. Про Бернштейн. Мова, вимовлена ??на Ганноверском парта-таге 10 жовтня. 1899 Пер. з нім. Одеса, 1905, стор 44.
215
Дуже характерна, що коли в 1924 р. святкувався сто-річний ювілей з дня народження Лассаля, то Бернштейн виступила-пив зі статтею, в якій порівнював Лассаля з Марксом.
За-даючи питання, хто був більш правий, Маркс або Лассаль, Берн-штейн писав, що якщо взяти тривалий період і оперувати століттями, то правим виявився Маркс, а якщо взяти невеликий відрізок часу, то на найближчі десятиліття правим оказ-ється Лассаль.
Це звичайний прийом для ревізіоністів: вони фальсифікують Маркса, запевняючи, що ідеї марксизму можуть бути реалі-вани лише через дуже тривалий відрізок часу. Вони розглядають марксизм як вчення для віддаленого майбутнього, як музику майбутнього, підкреслюючи, що для вирішення завдань сьогодення потрібно користуватися теоріями, які ви-рухають ідеології опортунізму, зокрема треба користу-ватися вченням Лассаля.
Одним з ідейних джерел ревізіонізму є фа-біанство.
Фабианское товариство було створено в Англії в 80-х р. про-шлого століть невеликою групою буржуазних интеллиген-тов. З керівників фабіанського суспільства найбільш відомого-ни подружжя Вебб - Сідней і Беатриса. Вебб є авто-рами ряду книг, зокрема з історії тред-юніонів - англій-ського профспілкового руху. Одним з активних діячів фабіанського руху був Бернард Шоу - видатний ху-дожник слова, але в питаннях теорії великий плутаник.
Про цього товариства говорить сама назва по име-ні давньоримського державного діяча і полководця Фабія, який вважав за краще обережну тактику. Фабіанці хотіли підкреслити такою назвою, що вони противники рево-люціонной дій. Сідней Вебб говорив, що компроміс - це головна умова прогресу. Фабіанці захищали точку зре-ня, що потрібно підтримувати конституціоналізм, існую-щую державну форму. Вони були принциповими про-ворога нелегальної партії і стверджували, що нібито вже в надрах капіталізму відбувається розвиток соціалістичних елементів, вбачаючи їх в будь-якому державному або кому-нальних підприємстві. На цій основі виникло особливе уче-ня так званого муніціпіального соціалізму. З такої точки зору створення міського трамвая або, скажімо, місто-ської лазні, або пожежних обозів вже є кроком до соціа-лізму, оскільки кожне з них є підприємство коммуналь-ве. Ми в подальшому більш детально познайомимося з теорією фабианцев. В Англії до теперішнього часу існує фабі-анское суспільство, прийом в члени якого досить обмежений. Воно налічує всього кілька сот чоловік. Зокрема чле-
216
нами фабіанського суспільства є всі лідери лейборист-ського Руху. Це щось в роді «мозкового тресту» лейборіс-тской партії, свого роду інтелектуальний штаб: там розглядаються різні плани і проекти лейбористської партії,, дається теоретичне обгрунтування окремих програм і т. д.
Фабіанці надали відоме вплив і на Бернштейна, який довгий час жив в Англії.
В. І. Ленін в одному місці вказував, що фабіанство перед-ставлять собою найбільш закінчене вираження опортунізму. Безсумнівно, що Бернштейн і взагалі ревізіонізм в основному використовували ті ідеї, які були в буржуазної літера-турі.
У В. І. Леніна є дуже багато критичних зауважень про бернштейніанства, тому що росіяни «економісти» в значною мірою спиралися на Бернштейна. Часто, кваліфікуючи «економістів» як російських бернштейніанців, В. І. Ленін, ведучи боротьбу з «економізмом», вів одночасно і боротьбу з берн-штейніанством.
У книзі «Що робити?» Він писав:
«... вимога рішучого повороту від революційної соціал-демократії до буржуазного соціал-реформаторства супроводжувалася не менш рішучим поворотом до буржуазія-ної критиці всіх основних ідей марксизму. А так як ця по-останньої критика велася вже здавна і з політичної трибуни і з університетської кафедри, і в масі брошур і в ряді вчених-них трактатів, так як вся підростаюча молодь образо-ванних класів протягом десятиліть систематично вихованням валась на цій критиці, - то не дивно, що «нове крити-тичне» напрям в соціал-демократії вийшло якось відразу цілком закінченим, точно Мінерва з голови Юпітера. За своїм змістом, цьому напряму не доводилося раз-виваться і складатися: воно прямо було перенесено з бур-жуазной літератури в соціалістичну »!.
  Цим порівнянням В. І. Ленін підкреслював, що credo ревізіонізму. було прямо запозичено з буржуазної літератур- ратури.
  Зосередивши свою увагу на критиці Марксизму, Берн- штейн обрушується на методологічні передумови марк- СИЗМ, насамперед на діалектику. Він ототожнював Маркс- стскую діалектику з гегельянської діалектикою, не визнаючи іншого терміну, окрім як «гегельянська діалектика», і писав, ніби «все велике, що створили Маркс і Енгельс, вони створили не завдяки діалектиці, а всупереч діалектиці ».
  ! В. І. Ленін. Соч., Т. 5, стор 326.
  217
  Бернштейн навіть стверджував, що діалектика виявилося вро- де пастки, пастки, що вона є джерелом всіх помилок марксизму. Зокрема Бернштейн писав, що діалектичний метод веде до бланкізму, який розглядався як смертельний гріх марксизму. Звинувачення Маркса і Енгель- са в бланкізму - звичайний прийом опортуністів. Вчення Маркса і Енгельса нічого спільного не мало з бланкізму. Бланки та його послідовники орієнтувалися на тактику заго- злодіїв, спиралися на незначну меншість і вважали, що за допомогою змов можна здійснити соціальний пе- реворот. Марксизм же спирається на вчення про класи і клас- вої боротьбі.
  Ідеологи опортунізму звинувачують марксизм в бланкізму, щоб сказати, що революційна тактика марксизму НЕ опи- рается на маси.
  Для Бернштейна насамперед характерне заперечення діа- лектіческого методу. Не доводиться говорити про те, що отожде- ствления марксистської діалектики з гегельянством було вдосконалення- шенно помилково і про це дуже ясно писав Маркс у «Після- Слова »до другого видання I тому« Капіталу »:« Мій діалек- тичний метод не тільки докорінно різниться від гегелівського, але представляє його пряму протилежність »До
  Бернштейн також заперечував і матеріалістичне вчення, особливо вчення про історичному матеріалізмі, стверджуючи, що з розвитком суспільства роль ідеологічного фактора все більш і більш посилюється, він набуває вирішальне значення.
  Таким чином, Бернштейн головну роль в историче- ському розвитку приписував не матеріальне базису,. а идео- логії, тобто надбудові.
  Переходжу безпосередньо до питань економічної теорії.
  Бернштейн критикував марксистську теорію вар- мости.
  У той період, коли виступив Бернштейн (це був кінець XIX ст.), Вельми модною була вже відома вам «теорія предель- ної корисності ». Ще до Бернштейна деякі буржуазні автори виступали з пропозицією синтезу теорії трудової вартості і «теорії граничної корисності». Зокрема з та- ким пропозицією в російській літературі виступив Туган-Бара- новський. Бернштейн повністю підтримував цю пропозицію і намагався показати, що марксизм зовсім не повинен бути вража- дебн «теорії граничної корисності». Бернштейн заявляв, що в аналізі вартості потрібно враховувати два моменти: працю, за- витрачуваний на виробництво товару, і його граничну поліз-
  1 (К. Маркс. «Капітал», т. 1, стор 19. 218
  яость. У ряді статей, опублікованих на сторінках журналу «Neue Zeit», Бернштейн писав, що теорія граничної корисно- сти застосовна в трьох випадках. По-перше, коли рассматрива- ється процес обміну рідкісних, невідтворюваних речей, кото- рие є в обмеженій кількості. По-друге, теорія граничної корисності може бути використана для пояснень ня відхилень ринкової ціни від вартості, оскільки розмір відхилення ринкових цін від вартості визначається нібито граничною корисністю даного товару. По-третє, предель- ная корисність потрібно для пояснення монопольних цін. Іншими словами, Бернштейн намагався відшукати випадки, в відно- шении яких можна сказати, що теорія граничної поліз- ності правомірна, має свій сенс.
  У цьому виявлялася основна особливість ревізіонізму, що складається в сремленіі підхопити всяку модну буржуазну теорію.
  З приводу цього В. І. Ленін у своїй статті «Марксизм і ревізіонізм »писав наступне:
  «Про теорії вартості треба тільки сказати, що, крім наме- ков і зітхань, досить туманних, по Бем-Баверк, ревізією- ність не дали тут рішуче нічого й не залишили тому ніяких слідів у розвитку наукової думки »1.
  Бернштейн особливу увагу приділяв питанням, пов'язаним з зубожінням робочого класу і заперечував теорію Маркса про абсолютному та відносному зубожінні пролетаріату. При цьому ніяких своїх доводів Бернштейн коли висував, а ограни- чивался посиланнями на висновки економістів, що належать до школі Брентано, які фальсифікували статистичні матеріали для того, щоб довести відсутність зубожіння робітничого класу. Бернштейн поширював легенду про те, що Маркс нібито захищав теорію зубожіння тільки в своїх ран- них роботах в «найману працю і капіталі» і «Маніфесті Ком- муністіческой партії », а в пізніших творах Маркса і зокрема в «Капіталі» нібито вже немає цієї теорії.
 Це явна фальсифікація. Достатньо взяти класичні форму- ліровку Маркса і насамперед у двадцять третьому розділі I то- ма «Капіталу», де викладається вчення про загальний закон капі- талістіческого накопичення, і особливо 7 параграф двад- цять четвертої глави під назвою «Історична тенденція капіталістичного накопичення », де Маркс абсолютно звіт- ливо говорить, що в умовах капіталізму зростає масова ні- щета, щоб викрити подібні фальсифікації.
  Бернштейн надавав велике значення питанню про концен- трации і висував тезу, що потрібно відрізняти концентрацію
  1 В. І. Ленін. Соч, т. 15, стор 22.
  219
  виробництва та процеси, що відбуваються в області влас- ності, так як нібито концентрація виробництва зовсім не со- провождается завжди концентрацією капіталу і власності.
  Більше того, Бернштейн стверджував, що в капиталистиче- ському суспільстві фактично відбувається не процес концентрації- ції власності, а її дифузія, що виражається в тому, що власність на капітал переходить в руки все більш широкою групи осіб і означає демократизацію капіталу. При цьому робилося посилання на процес розвитку акціонерних компаній * оскільки переважна більшість підприємств надаючи- лось в руках акціонерних компаній та акції розподілялися не тільки між великими капіталістами. Деякі компа- нии налічували сотні тисяч акціонерів, серед яких були і великі капіталісти, і дрібні господарі, і навіть робітники.
  Суть теорії «демократизації капіталу» полягає в тому, що сучасний капіталізм значно відрізняється від старо- го капіталізму. У лютому 1951 відомий американський журнал «Форчун» опублікував ряд статей під загальною Загл- Вієм «Трансформація капіталізму». У цих статтях стверджуючи- ється, що за останні 50 років капіталізм глибоко переродився, піддався глибокої трансформації. Якщо наприкінці XIX в. капіталізм розвивався приблизно так, як передбачав Маркс, росли великі капітали і капіталісти дійсно стрімко- лись до одержання найбільш високих прибутків, зараз нібито становище докорінно змінилося, власником є- ються вже не великі капіталісти, а акціонери, або величезна маса людей, серед яких є дуже багато робочих, фер- меров, домашньої прислуги, дрібних крамарів і т. д. Звідси робиться висновок, що власником підприємства є яко- б народ.
  В американській літературі особливо розв'язно ведеться про- пропаганду брехливого тези, ніби американський капіталізм став «Народним капіталізмом». При цьому зазвичай робляться посилання на те, що в США є за різними підрахунками близько 6 млн. акціонерів. Крім того, в американській літературі распро- страняется легенда, ніби відбулася так звана револю- ція менеджерів (менеджер - керуючий), яка привела до того, що фактично керують підприємствами не самі соб- ственник, а керуючі, які є найманими службовцями. Виходить, що вирішальну роль в економіці капіталізму гра- ють не власники, а службовці.
  Бернштейн таким чином виявився пророком «демократи- зації капіталу »і попередником сучасних апологетів, які стверджують, що розвиток акціонерної справи нібито змінює природу власності в умовах капіталізму і перетворює акціонерні підприємства у власність народу.
  220
  Насправді ця теорія абсолютно фальшива, і основний порок її полягає в тому, що вона стирає глибоке і принципову відмінність між володарями так називаються ваемих контрольних пакетів акцій і масою дрібних акціонерів- рів, які володіють дуже невеликою кількістю акцій. Справа в тому, що дрібні акціонери ніякої ролі в діяльно- сти акціонерних товариств не грають. По суті вони знаходять- ся в положенні кредиторів і-позичають акціонерні товариства своїми заощадженнями, отримуючи порівняно незначний дивіденд.
  Як відомо, керівну роль в цих суспільствах відіграє група найбільших акціонерів, які володіють контрольними па- кетамі акцій і диктують свою волю, формують правл- ня акціонерних компаній та інші їхні органи.
  Широке поширення акцій, будучи засобом мобі- лізації капіталу, почасти заощаджень трудящих, лише збіль- лічівает панування капіталу над чужою власністю, усі- ливает диктатуру найбільших монополістів над усім загально- ством. У тих же випадках, коли акціонерами є рабо- чие даного підприємства, ця система використовується для того, щоб прикріпити робочих до заводу, послабити їх боротьбу з адміністрацією і утримати кваліфіковані кадри. Під багатьох акціонерних компаніях дивіденд не виплачується тим робітникам, які беруть участь у страйках, полягають у профспілках і т. д. Ця форма розповсюдження акцій викорис- зуется капіталістами для залучення фінансових коштів і для впливу на трудящих, особливо ідеологічного. Безсумнівно, що Бернштейн зробив послугу буржуазії, видві- нув теорію «демократизації капіталу».
  Слід зазначити, що Бернштейн був одним з предста- вителей концепції, ніби кризи в умовах капіталізму можуть бути подолані за сприяння монополій. Виявив- валось характерне не тільки для Бернштейна, а й взагалі для ревізіоністів протиріччя: там, «де їм не вигідно, вони отри- цают концентрацію капіталу і поширюють легенду про демократизації капіталу, а там, де їм вигідно, навпаки, підкреслюють значення концентрації капіталу як засобу боротьби з кризами. Не проявляючи елементарної послідовно- ності, вони одночасно і заперечують концентрацію капі- тала, і захищають її, висуваючи суперечливі точки зору в залежності від інтересів буржуазії в той чи інший момент.
  Бернштейн робив певні політичні висновки з своїх положень. Головний висновок Бернштейна зводився до того, що Маркс нібито недооцінював можливостей розвитку капі- талізм. Пережовують тезу, що потрібно врахувати нові про- процеси в розвитку капіталізму, які ведуть не до поглиблення
  221
  протиріч капіталізму, а до того, що капіталізм нібито зміцнюється, небезпека криз слабшає, капіталістичний лад стає все більш і більш демократичним. На цій основі Бернштейн заперечував необхідність соціалістичної революції, різко протиставляв буржуазну революцію соціалістичної, виправдовуючи буржуазну і відкидаючи соціа- лістіческое революцію. Він стверджував, що буржуазні рево- люции були виправдані тим, що вели боротьбу проти феодаліз- ма, який дійсно віджив свій час і став препят- ствием для розвитку продуктивних сил. Тим часом капі- талізм ще сповнений сил, розвивається, і немає ніякої історичної необхідності в соціалістичній революції.
  Бернштейн відкидав ідею диктатури пролетаріату, вважав її абсолютно неправильною і заявляв, що диктатура проле- таріата це є політичний атавізм, тобто традиція, яка * втратила свій раціональний сенс.
  Бернштейн говорив, що розвиток буржуазної демократії ^ головним чином загального виборчого права, це і є то головне, за що повинні боротися робітники. Завдання социали- стической революції він підміняв куцими реформами. Харак- терну його фраза, яка стала крилатою і свідчила: «Кінцева мета - ніщо, рух-.все ». Під кінцевою метою розумів- ся соціалізм. Виходило, що соціалізм - ніщо, але рух, під яким розумілися буржуазні реформи - все.
  Іншими словами, Бернштейн підкреслював, що потрібно сосре- доточити всю увагу на реформах в рамках капіталізму.
  З приводу цього вислову Ленін писав у своїй статті «Марксизм і ревізіонізм»:
  «... Цей крилатий слівце Бернштейна виражає сутність ревізіонізму краще за багатьох довгих міркувань. Від випадку до нагоди визначати свою поведінку, пристосовуватися до подій * дня, до поворотів політичних дрібниць, забувати корінні ін- Тереси пролетаріату і основні риси всього капиталистиче- ського ладу, всієї капіталістичної еволюції, жертвувати цими корінними інтересами заради дійсних чи припускає- бачуваних вигод хвилини, - така ревізіоністська політика »1.
  Бернштейн зраджував корінні інтереси пролетаріату, зводячи його завдання до боротьби за тимчасові інтереси, гасла мо- мента. Його книга викликала велику дискусію і не тільки в рядах німецької соціал-демократії. Але потрібно, однак, ска- зать, що критики Бернштейна в своїй більшості також ока- залісь, як ми побачимо пізніше, ревізіоністами. Про це свід- тельствует подальше ідейний падіння Плеханова, Каут- ського та ін
  1 В. І. Ленін. Соч., Т. 15, стор 23. 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Лекція 15-я Економічна концепція беріштейніанства "
  1.  Лекція 9-я Суб'єктивізм. Австрійська школа
      економічної думки полягає в тому, що є мало літератури, осве-щающей дану епоху, а навчальної літератури взагалі немає. Що стосується робіт самих буржуазних економістів, то в основному вони є тільки на іноземних мовах. Почнемо з австрійської школи, яка представляє різно-видність вульгарної політичної економії. Класичне визначення вульгарної політичної еконо-
  2.  Лекція 10-я Нова історична школа
      економічній, так і в політичному житті країни. Ідеологічним відображенням цих особливостей прусського шляху розвитку капіталізму в політичній економії і був 133 метод, який проповідували прихильники історичної школи. Потрібно розрізняти справжній науковий історичний метод, який застосовували класики марксизму, і вульгарний, кото-рий характерний для так званої
  3.  Лекція 11 я Економічні погляди В. Зомбарта
      економічного життя немає вартості, є толь-ко ціна виробництва. Читачеві нав'язувався висновок, що вар-тість є чисто теоретична категорія, яка існує тільки у свідомості, а не в реальній дійсності. Зомбарт прямо вказував, що вартість є фікція, необхідна для дозволу цілого ряду проблем політичної економії. Він підкреслює, що хоча вартість це фікція, але
  4.  Лекція 13-а Економічні погляди А. Маршалла
      економічну думку. Головна праця Маршалла під назвою «Основи еконо-чеський науки», вийшовши у світ в 1890 р., багато разів перевидавала-ся. По суті досі більшість університетських курсів буржуазної політичної економії будується на базі цієї книги. Буржуазні економісти створили справжній культ Маршалла, вважаючи його великим економістом, що стоять в одному ряду з А. Смітом і Д.
  5.  Лекція 14-я Американські апологети найманого рабства. Д. Б, Кларк
      економічна література США віддавна відрізнялася низкою особливостей. Перш за все як перша особливості слід зазна-тить, що в американській буржуазній літературі переважає 192 відкритий захист економічної і політичної реакції. У цьому відношенні американська економічна література має мно-го спільного з німецькою літературою. В економічній літературі іноді
  6.  Лекція 16-я Каутськіанства - його буржуазна сутність. Р. Гільфердінг
      економічної теорії, зокрема по ^ акому гострого питання, як зубожіння робітничого класу. Бернштейн, як відомо, взагалі заперечував зубожіння ра-5очего класу - і абсолютне, і відносне. Каутський в 1 Kautsky К. Bernstein und das soztaldemokratishe Programm, Stuttgart 899, S. 172 * 2 В. І. Ленін. Соч., Т.. 25, стр. 450. -167, -15225 Своїй книзі робив висновок, що
  7.  Лекція 17-я Реформістські ілюзії і зрадницька роль лейборизму
      економічних поглядів правих лейбористів становится все більш актуальною тому, що лейбористи в настою-ний час грають провідну роль в Соціалістичному інтерна-ціонале. Вони, приблизно, грають зараз таку ж роль, яку німецька соціал-демократія грала в II Інтернаціоналі перед першою світовою війною і в 20-х рр.. поточного сторіччя. За типом англійської лейбористської партії створені
  8.  2. Формальний і апріорний характер праксиологии
      економічній науці [Навряд чи хто-небудь з філософів мав більш універсальними знаннями в різних областях сучасної науки, ніж Бергсон. Але випадкова ремарка в його останній великій книзі ясно демонструє його повне незнання фундаментальних теорем сучасної теорії цінності та обміну. Говорячи про обмін, він зауважує: [обміном] неможливо займатися, не задаючись питанням, чи становлять
  9.  3. Апріорі і реальність
      економічними поясненнями, це залишається невідомим. Довгий ряд безуспішних спроб вирішити порушені проблеми показує як непросто було досягти сучасного стану знання. Те, що апріорна наука не забезпечила нам повного пізнання реальної дійсності, не означає її неповноцінності. Її поняття і теореми є знаряддями мислення, які відкривають шлях до повного розуміння
  10.  4. Принцип методологічного індивідуалізму
      економічних проблем pluralis gloriosus переростає в pluralis imperialis **** і в цій якості відіграє значну роль, прокладаючи шлях для схвалення доктрин, що визначають міжнародну економічну
енциклопедія  антрекот  асорті  по-кубанськи  журавлинний