ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
І. Г. Блюмин. Історія економічних вчень, 1961 - перейти до змісту підручника

Лекція 9-я Суб'єктивізм. Австрійська школа

Труднощі вивчення цього розділу історії економічної думки полягає в тому, що є мало літератури, осве-щающей дану епоху, а навчальної літератури взагалі немає. Що стосується робіт самих буржуазних економістів, то в основному вони є тільки на іноземних мовах.
Почнемо з австрійської школи, яка представляє різно-видність вульгарної політичної економії.
Класичне визначення вульгарної політичної еконо-мії Маркс дав в I томі «Капіталу» в 32-му примітці до першого розділу. У цьому примітці він протиставляв класичної політичної економії вульгарну і вказував, що в отли-чие від класичної політичної економії, яка вивчала внутрішні залежності буржуазного суспільства, вульгарна політична економія обертається в колі зовні здаються-ся залежностей, тобто розглядає явища такими, якими вони виступають на поверхні. Вона виходить з ходячих перед-ставлений буржуазних діячів, систематизує їх затасканий-ні й убогі фрази.
Для класичної політичної економії характерна науч-ная сумлінність. Маркс це особливо підкреслює на прикладі Рікардо. Вульгарні ж економісти займаються переважно свідомої та упередженої апологією ка-піталізма. Цю рису Маркс сформулював у послесл-вії до другого видання I тому «Капіталу», кажучи, що відтепер для буржуазного економіста (в даному випадку розглядає-
105
валась вульгарна політична економія) питання укладаючи-ється вже не в тому, правильна чи неправильна та чи інша теорема, а в тому, корисна вона для капіталу чи шкідлива, зруч-на чи незручна, узгоджується з поліцейськими міркуваннями чи ні.
З цих двох ознак, що характеризують вульгарну по-літичну економію, особливе значення має другий. Маркс зазначав, що в міру зростання капіталістичних протиріч буржуазна політична економія носить все більш і більш апологетичний характер. Завдання виправдання капіталізму стає центральною для буржуазних економістів.
Для того щоб усвідомити особливості вульгарною политиче-ської економії на прикладі австрійської школи, потрібно хоча б у небагатьох словах нагадати про основні етапи еволюції уявлень вульгарних економістів.
Вульгарна політична економія завжди боролася з про-грессивного передовими ідеями свого часу. Перший етап еволюції вульгарної політичної економії характеризував-ся тим, що під удар ставилося утопічний соціалізм. На-приклад, роботи основоположника вульгарної політичної економії Сея були спрямовані проти відомого револю-ційного діяча Франції кінця XVIII в. Бабефа, проти перших варіантів утопічного соціалізму. Безпосереднім приводом для появи роботи Мальтуса послужила вийшовши-Шая до кінця XVIII ст. книга анархіста Годвіна, в якій Годвін виступив з критикою приватної власності і видві-нув положення, що приватна власність - джерело соціаль-них лих. Мальтус своїм завданням поставив дискредитує-вать Годвіна, протиставити свою теорію, основна теза якої свідчив, ніби джерело соціальних лих потрібно шукати в області природи. Особливо посилюється полеміка вульгарних економістів проти утопічного соціалізму в 40-х рр.., В період найбільшого розквіту утопічного соціалізму. Так, наприклад, Бастіа прямо і безпосередньо виступила-упав проти соціалістів-утопістів. Н. Г. Чернишевський, ха-рактерізуя французьку літературу того часу, писав, що французькі економісти страждають коммунізмофобіей.
Другий етап вже пов'язаний з появою робіт Маркса, в осо-сті з виходом «Капіталу». Вихід у світ I тому «Капі-тала» став найбільшою подією на ідеологічному фронті. Діячі I Інтернаціоналу офіційно назвали цю книгу біблією робітничого класу. Спочатку буржуазні еконо-Місті намагалися замовчати цей великий твір Маркса, організувати те, що Маркс називав змовою мовчання. Але ця спроба виявилася безнадійною, так "як вплив ідей Маркса серед робітників було надто велике. На початку 70-х рр..
106
XIX в. Виникає ряд нових шкіл, безпосередньо які боролися-ся з марксизмом. Однією з таких шкіл і з'явилася австрійська школа.
Третій етап еволюції вульгарної політичної економії пов'язаний з боротьбою проти ленінізму і радянського ладу. Це вже сучасний етап ідейної боротьби, який збігається з періодом загальної кризи капіталізму.
Таким чином, виникнення вульгарної австрійської школи потрібно трактувати як реакцію на появу марксіз-ма, реакцію серед економістів буржуазного табору. При цьому буржуазні економісти висували різні методи боротьби з марксизмом. Ці методи можна звести до трьох груп.
Перший метод, найбільш поширений, полягав у по-тортури протиставлення марксизму такої економічної теорії, яка була б заснована на діаметрально протилежний принципах. Найбільш яскравим прикладом такого на - правління і є австрійська школа.
Інший метод, який обрали буржуазні економісти, зводився до проповіді емпіризму, відмови від будь-якої теорії, до заміни економічної теорії простим описом фактів і яв-лений. Це теж метод боротьби з марксизмом, але дещо іншого характеру. Такий метод застосовували переважно економісти, що належать до історичної школі.
Нарешті, третій метод, найбільш витончений, полягав у спробах перекрутити вчення Маркса, маскуючись частковим визнанням деяких його положень, дати вчення, глибоко відмінне від марксизму. Суть цього методу полягала в стрем-лении вихолостити революційний дух, революційну сущ-ність марксизму, перетворити Маркса в дюжинного ліберала. Такий метод характерний для ревізіонізму, для правих соці-ал-демократів. Серед буржуазних економістів частіше всього його використовував Зомбарт. До цього ж зводилися і фальсіфі-кации соціального спрямування.
Переходжу до аналізу австрійської школи.
Австрійської ця школа називається тому, що найбільш великі й відомі представники цієї школи жили в Ав-стрії і викладали в австрійських університетах. Деякі називають австрійську школу психологічної школою, а також школою граничної корисності. Але фактично австрійський-ська школа стала міжнародним явищем. Вона мала багато прихильників в Німеччині, в Англії, в США і в царській Рос-ці. Зокрема одним з перших пропагандистів ідей цієї "школи в Росії був відомий буржуазний економіст Туган-Барановський.
Потрібно сказати, що «аргументи», які висували еко-номістів австрійської школи, і окремі теоретичні поло-
7 * 107
женяя досі користуються широким визнанням у бур-жуазной літературі. Отже, коли ми критикуємо ав-Стрийська школу, потрібно пам'ятати, що ця теорія до настою-ного часу має дуже велике поширення в капита-лістіческіх країнах, зокрема в університетських курсах.
Засновником школи вважається австрійський економіст Карл Менгер, який в 1871 р. випустив курс під назвою «Ос-нови політичної економії». Він мається на російській перекладі, в дореволюційному виданні.
Другим найбільш відомим представником цієї школи є австрійський економіст Бем-Баверк. Російською язи-ке є дві його роботи. Перша називається «Основи тео-рії цінності господарських благ». Друга робота Бем-Бавер-ка називається «Маркс і його теорія». Ця робота є ос-новних джерелом «критичної аргументації» проти Маркса для буржуазних економістів.
Австрійська школа склалася на початку 70-х рр.., Причому зовсім не випадково. Правда, ідеї, споріднені австрійській школі, були висунуті раніше. Ще в середині 50-х рр.. в Німеччині вийшла книга економіста Госсена, в якій форму-лированной принцип граничної корисності. Але ця робота залишилася абсолютно непоміченою. Після цього на початку 70-х рр.. в різних країнах Європи з'являються одночасно роботи, споріднені за своїм напрямом. У 1871 р. в Ав-стрії з'явилася книга Менгера «Основи політичної еконо-мії». У тому ж році абсолютно незалежно від Менгера ан-глійскій економіст Джевонс випустив книгу «Теорія полі-тичної економії», в якій розвинув погляди, родинні Менгеру. Через три роки в 1874 р. в Швейцарії французькою мовою вийшла книга Вальраса під назвою «Основи чистої економії».
Отже те, що на трьох різних мовах: на німець-ком, англійською та французькою в різних країнах вийшли ра-боти, що мають родинні погляди, свідчить про те, що поява школи суб'єктивістів не було випадковістю.
Чому ж набули найбільшого поширення погляди австрійської школи, а не ідеї англійця Джевонса або француза Вальраса? Це пояснюється тим, що Джевонс і Вальрас для обгрунтування своєї теорії намагалися примі-нитка вищу математику, зокрема, диференціальне та інтегральне числення. Це зробило їх роботи мають важко-мимі і мало популярним.
Переходжу до розгляду поглядів австрійської школи.
Австрійська школа виникла під впливом безпосередній-ної реакції буржуазних економістів на роботи Маркса і ставила своїм завданням перешкодити поширенню вчення
108
Маркса . Не випадково в домислах цієї школи шукали опору праві соціалісти того часу. Так, Едуард Бернштейн, один з основоположників ревізіонізму, захищав теорію граничної корисності. До цих пір широко пропагують цю теорію лейбористи в Англії, а також реакційні деяте-Чи робітничого руху інших країн.
Методологія, яку застосовує австрійська школа, дуже яскраво відображає апологетичні завдання її основоположників.
Для методології австрійської школи характерні наступних щие моменти.
По-перше, різко виражений ідеалізм. Австрійська школа в якості вихідного моменту бере психологію «хо-дарства суб'єкта», тобто психологію людини, яка зайнята в господарській області. Один з представників цієї школи Ф. Візер сказав, що політична економія є прик-ладна психологія, що завдання політичної економії заклю-чає в тому, щоб пояснити всі економічні явища, виходячи з мотивів, якими керуються у своїй діяльності окремі люди.
Суть філософських поглядів, які захищали представни-ки австрійської школи, висловив Бем-Баверк у своїй книзі «Основи теорії цінності господарських благ». Він писав, що соціальні закони є результатом дії індивідуумів, а дії індивідуумів визначаються відповідаю-ські мотивами. Коріння економічних явищ треба шукати в мотивах, якими керуються у своїй діяльності господарюючі суб'єкти. Звичайно, кожному зрозуміло і очевид-но, що мотиви дій окремих учасників господарства оп-ределяются суспільним ладом, визначаються економікою, а не навпаки. Економісти австрійської школи свідомо це ігнорують, розглядаючи мотиви тих чи інших дій лю-дей як визначального джерела. У зв'язку з цим і самі економічні категорії в роботах австрійської школи отримують абсолютно неправдиву трактування.
Візьмемо поняття вартості. Воно підміняється поняттям цінності. За вченням австрійської школи, потрібно розрізняти об'єктивну цінність, існуючу незалежно від созна-ня людини, і суб'єктивну. Що ж вони розуміють під суб'єктивної цінністю? За визначенням Меігера, вона не су-суспільством поза свідомістю людей і зводиться до судження, яке господарюючі люди мають про значення блага. Звідси напів-чає висновок, що ключ до вирішення всіх економічних проб-лем потрібно шукати у вивченні свідомості людини, так як всі економічні категорії існують раніше у свідомості суб'єкта, а потім вони отримують зовнішнє вираження. Якщо, за вченням Маркса, вартість є уречевлена ??праця, то, по
109
думку австрійської школи, цінність є суб'єктивна оцінка, зовні виражене судження людей. У підсумку получа-лась абсолютно збочена трактування економічних кате-горій.
Під * другий, методологія австрійської школи характеризу-ється різко вираженим індивідуалізмом. Вона розглядає суспільство як сукупність окремих суб'єктів, і вважає, що вихідним пунктом політичної економії є аналіз не суспільного виробництва, а індивідуального. Звідси випливає висновок, що саме Робінзон і дає вихідний пункт, з якого має розпочатися дослідження. Так, наприклад, Бем-Баверк писав, що перед економістом стоять два завдання. Пер-вая завдання - вивчити те, що він називає «мікрокосмос», тобто маленький світ, або економіку індивідуального господарства, що найкраще можна зробити на прикладі господарства Робін-зона. Друге завдання - вивчити «макрокосмос», тобто великий світ, або суспільне господарство. Однак Бем-Баверк наголоси-кивав, що суспільне господарство може бути вивчене лише на основі аналізу індивідуального господарства.
Ще далі йдуть сучасні представники австрійської школи. Так, один з найвідоміших захисників австрійський-ської школи в Америці Мізес писав, що людина є істота несоциальное і навіть антисоціальний. Мізсс зробив великий крок назад порівняно з ідеологом античних рабовладель-ців Аристотелем, який вважав, що людина є гро-ве тварина. Навпаки, Мізес підкреслює примат індиві-дуалістичних мотивів.
У чому сенс такого крайнього індивідуалізму?
  Його зміст зводиться до того, щоб закреслити найбільш ак- льну і гострі проблеми політичної економії, зняти за- дачу аналізу соціальних законів і класових протиріч.
  З точки зору австрійської школи, всі економічні ка- тегории знаходять своє пояснення вже при розгляді хо- зяйства Робінзона. Звичайно, якщо взяти таке ізольоване індивідуальне господарство, то там не може бути соціальних протиріч. Де немає суспільства, там і не може бути проти- воречие між буржуазією і пролетаріатом. Тому основ- ві висновки ця школа намагалася зробити саме на основі розгляду такого індивідуального господарства. Тим самим з політичної економії усувалися всі соціальні проб- леми. Насамперед знімалися питання, пов'язані з клас- вої боротьбою і класовими суперечностями. Політична еко- номія перестала бути соціальною, суспільною наукою.
  По-третє, методологію австрійської школи в протипожежні- хибність марксизму характеризує повне ігнорування виробництва.
  110
  Маркс показав діалектичну єдність виробництва, розподілу, обміну та споживання, підкреслюючи, що в цьому діалектичному ^ єдності головним визначальним моментом є виробництво. Характер і спосіб виробництва визна- деляет характер розподілу, обміну та споживання.
  Австрійська школа намагалася протиставити Марксу теорію, побудовану на діаметрально протилежних на- чалах. На противагу примату виробництва, який наголоси- кивается марксистською політичною економією, австрійська школа висувала тезу про примат споживання. Рішуче стверджувалося, що вихідним пунктом політичної економії є суб'єкт, індивідуум, і оскільки у цього суб'єкта є певні потреби, вони відіграють вирішальну роль. Для того щоб сильніше підкреслити вирішальну роль споживання, всіляко применшити роль праці та виробництва, австрійська школа в якості вихідного пункту бере такого індивідуума, який не займається виробництвом. Еконо- Місти цієї школи вважають, що виробничий процес иг- рает підпорядковану роль і тільки ускладнює господарські яв- лення, але не створює їх. Тому можна на перших порах від- спричинятися від існування виробництва. Звичайно, такого роду погляди є наївними і абсолютно помилковими. Але еко- номістів австрійської школи свідомо йдуть на фальсіфі- кацію, щоб звести нанівець або применшити роль праці в розви- тії економіки. Це виражається у тому, що вони цілком від- Вергал теорію трудової вартості.
  Сам працю в літературі австрійської школи трактується як щось аналогічне засобів виробництва. У австрійській школи є поняття так званих виробничих благ, до розряду яких відноситься все, що потрібно для виробниц- ства: сировина, допоміжні матеріали, обладнання та праця як один з елементів виробництва. Тому австрійський ська школа приходить до зовсім парадоксального висновку, що не праця створює вартість, як учив Маркс, а сама праця як один з елементів виробництва має вартість поряд з сировиною, паливом, допоміжними матеріалами і т. д. Виходить абсолютно збочене уявлення про працю.
  Отже ми бачимо, що особливості методології австрійської школи характеризуються такими моментами: по-перше, ідеалізм, по-друге, підкреслення примату індивідуума і, по-третє, заперечення визначальної ролі виробництва, призна- ня примату споживання.
  Основний зміст цих методологічних прийомів зводиться до тези про незалежність економічних категорій від соціаль- ного ладу, до задачі довести вічність категорій, під кото- римі малися на увазі категорії капіталістичного ладу.
  111
  Отже, методологію австрійської школи характеризу- ет крайній антиісторизм, який виражається в запереченні історичного характеру економічних категорій, в призна- нии вічності категорій капіталістичного ладу. Правда, від- ріцаніе історизму притаманне всієї буржуазної політичної економії, але для економістів австрійської школи антйісто- ризм є особливо характерним.
  Антиісторизм використовується і сучасними економістами для реакційних цілей. В Англії і особливо в США випу- скается дуже багато робіт з політичної економії соціа- лизма. Буржуазні економісти намагаються дати свою трактів- ку проблем політичної економії соціалізму. Одним з ис- Ходна пунктів цих трактувань є те, що економічні закони усюди діють однаковим чином. Доводиться це за допомогою математики у вигляді теореми, яку винайшов італійський економіст Бароне. Він висунув тезу, що теорію вартості можна виразити у вигляді декількох рівнянь, при- чим одні й ті ж рівняння нібито придатні і для капита- лизма і для соціалізму, так як алгебраїчні формули залишаються тими ж, міняються лише числові значення. Подоб- ві вигадки використовуються для того, щоб показати, що раз закон вартості не змінюється, залишається вічним, немає і різниці між капіталізмом і соціалізмом.
  Таким чином принципи методології австрійської школи підпорядковані одному завданню, саме завданню боротьби з марксіз- мом.
  У Герцена в одній з його статей мовиться, що є такі люди, про яких можна сказати, що вони виконують роль умо- відводу, вони відводять уми від правильних думок, дають непра- вильное напрямок людському мисленню. Це вельми дотепний термін. Таку ж роль умоотвода грає Авст- рійська школа, яка свідомо спотворює дійсними- ність.
  Свідоме спотворення дійсності виразно виступила- пает в трактуванні австрійською школою предмета політичної економії. Маркс показав, що предметом політичної еконо- ми Академії має стати вивчення виробничих відносин. Коли ми говоримо про виробничі відносини, то перш все маємо на увазі суспільні відносини. Виробництві- ні відносини - це є один з видів відносин між людьми, що виникають у виробництві. Австрійська школа, розглядаючи предмет політичної економії, намагається ус- Тран це вихідне положення марксистської політичної еко- номии. Для цього служить метод індивідуалізму. Австро- ська школа прагне показати, що взагалі політична економія не повинна займатися суспільними явищами »
  112
  а може задовольнятися вивченням відносин і процессовг відбуваються в індивідуальному господарстві. Підкреслюючи примат споживання і всіляко применшуючи роль виробництва, австрійська школа відкидає завдання вивчення виробничих ставлення- ний.
  Чим же повинна займатися політична економія, що ж є критерієм економіки і які елементи необхідні для існування економічних явищ, за вченням цієї школи?
  Австрійська школа висуває два моменти, дві ознаки економіки, зовсім відмінні від відправних марксистських уявлень з цього питання.
  По-перше, стверджується, що необхідною умовою еко- номики є наявність потреби у людей, тобто чисто суб'єктивний момент. Як аргумент служить вказівку на те, що якби у людей не було потреб, тоді не було б і економіки.
  Другою ознакою економіки, за вченням австрійської школи, є обмеженість матеріальних благ. Вельми характерно, що вона вважає за краще застосовувати термін «блага», а не товар, так як благо є всяка річ, здатна удовлет- воріть наші потреби. Висувається положення, що якщо б бл ^ га, предмети споживання були в необмеженій кількості і можна було б повністю задовольнити всі наші потреби, тоді не було б економіки.
  Отже, суть вчення австрійської школи про предмет політичної економії зводиться до доказу того, що її проблеми випливають * з невідповідності між потребами людей і обмеженими запасами, оскільки звідси возника- ет необхідність в економії, в економному використанні наявних запасів. Виходить, що специфічні проблеми політичної економії полягають у визначенні ролі і значення окремих благ для задоволення наших потреб.
  У цьому трактуванні предмета політичної економії вдосконалення- ленно відсутня всяке упомцданіе про виробництво. Еконо- Місти австрійської школи вважають, що економіка може бути і там, де немає виробництва, а люди харчуються манною небесної, як розповідається в біблійному оповіді. Візер прямо критикував Маркса, його відоме зауваження в четвер- гом параграфі першого розділу про товарний фетишизм, Маркс вказував, що в господарстві Робінзона всі відносини є настільки ясними і прозорими, що вони не вимагають ніякого напруги для їх розуміння. Візер, критикуючи це положе- ня Маркса, посилався на те, що перед Робінзоном теж стоячи- Чи всі економічні проблеми, оскільки в нього був ограни- ченний запас предметів споживання. Тому, якщо правиль-
  Н67.-8 на
  але дозволена проолема рооінзоновского господарства, то тим самим вирішуються всі економічні проблеми суспільства. Ось до яких абсурдів доходять буржуазні економісти.
  Для нас очевидна повна неспроможність методологічні- ських принципів австрійської школи. Цілком зрозуміло, що саме виробництво відіграє визначальну роль, визначає не тільки споживання, але і самі потреби людей. Маркс у вступі до «До критики політичної економії» писав, що виробництво не тільки доставляє потреби матеріал, але і матеріалу потреба, тобто виробництво саме породжує потреби. Якщо брати не потреби взагалі, а конкретні потреби, то вони міняються із зміною виробництва та визначаються характером виробництва. Загальновідомо, на- приклад, що потреба в автомашинах виникла на основі відповідних змін у виробництві. Мова йде не тільки про найбільш важливих і суттєвих потребах. Навіть такі потреби, які на перший погляд визна- ляють капризами, мають виробничі коріння. Маяків- ський у своїх спогадах про Америку призводить любопит- ві приклади впливу реклами. Він зазначає, яке величезне вплив робить буржуазна реклама на споживання та як під впливом цілого ряду процесів, керуючих про- изводством, змінюються потреби людей. Дуже важливо ^ врахувати, що споживання визначається насамперед соціально-еконо- мическим становищем даної людини, зокрема його дохо- будинок. Споживання робітників визначається заробітною платою, а заробітна плата визначається економічними законами ка- капіталістичного виробництва, законом вартості робочої сили. Тому абсолютно очевидна неспроможність фразі- ологі австрійської школи.
  Як же пояснити, що багато сотень і тисячі буржуазних професорів все ж захищають такі абсурдні теорії?
  Один зі старих письменників сказав, що якби істина «Двічі два дорівнює чотирьом» зачіпала чиїсь інтереси, то, безсумнівно, виникли б теорії, які доводять протилежне.
  Оскільки економічне вчення марксизму зачіпає непо- средственно інтереси буржуазії, неминучим стає по- явище абсурдних теорій.
  Характерним прикладом захисту інтересів буржуазії яв- ляется висновок, який економісти австрійської школи роблять з трактування предмета політичної економії. Так, Візер пі- сал, що приватна власність є вічним інститутом, випливає із самої природи економії, оскільки існує вічне протиріччя між потребами людей і ограни- ченнимі запасами предметів для задоволення цих потреб- ностей. У силу цього люди починають цінувати предмет, намагайтеся-
  114
  ся заволодіти ним. Так він пояснював виникнення і сенс ча- стной власності, стверджуючи, що приватна власність породжується рідкістю, обмеженістю предметів потреб- лення.
  Центральним питанням, якому приділяє найбільшу увагу австрійська школа, є питання про вартість.
  Відомо, що наріжним каменем економічного вчення Маркса є теорія додаткової вартості. Саме тео- рія додаткової вартості найбільш повно розкриває екс- плуататорскій характер капіталістичного виробництва, по- казивая, що багатство капіталістів засноване на присвоєння додаткового праці робітників. Тому теорія доданої вартості є ненависної для капіталістів.
  Маркс показав, що теорія доданої вартості логи- тично випливає і безпосередньо пов'язана з теорією вар- мости. Навіть Бем-Баверк змушений був відзначити, що для уче- ня Маркса характерна залізна логіка, і визнав, що той, хто приймає вихідні положення марксизму, повинен при- няти і всі його висновки. Він писав, що не ставить своїм завданням критику всіх положень Маркса і збирається спростувати лише його початкове положення, згідно з яким вартість визначається працею, робочим часом. Тому, хоча конеч- ної метою австрійської школи є спростування теорії додаткової вартості Маркса, Бем-Баверк зосереджував весь вогонь критики на теорії вартості, вважаючи, що, якщо перекинути теорію вартості Маркса, то тим самим буде зруйновано і всю будівлю марксизму. Отже, основний завданням австрійської школи було спростування теорії трудо- вої вартості.
  Взагалі доля цієї теорії дуже цікава. Первоначаль- ная буржуазна політична економія в особі класиків за- щіщают теорію трудової вартості. Маркс бачив велику заслугу Рікардо в спробі до всіх економічних явищ підходити з точки зору визначення вартості робочим часом. Навіть після Рікардо представники першого покоління- ня вульгарних економістів (в особі Мілля, Мак-Куллоха) захищали теорію трудової вартості, хоча практично вони відійшли від теорії трудової вартості, так як говорили про тру- де не тільки людини, але і про працю машин.
  Таким чином, до певного моменту буржуазні економісти ще вважали можливим підтримувати теорію трудової вартості.
  Але після появи «Капіталу» для буржуазних економі- стів стала актуальним завданням боротьба з теорією трудової вартості.
  Для всієї сучасної буржуазної літератури характерно
  8 * 115
  те, що в ній майже немає економістів, які захищали б теорію трудової вартості.
  Що ж буржуазні економісти протиставили теорії трудової вартості?
  Нагадаємо, що в буржуазній літературі висувалися са- мие різноманітні теорії вартості, але основними серед них були дві: по-перше, теорія, визначальна вартість працею, і, по-друге, теорія, визначальна вартість корисністю або споживчою вартістю. Всі інші варіанти являють собою комбінації цих двох основних.
  Буржуазна політична економія, ставши на шлях оправ- данія капіталізму і повністю відкинувши теорію трудової вартості, незбежно повинна була стати на шлях теорії по- корисності. Теорія корисності аж ніяк не є оригиналь- вим винаходом австрійської школи. Вона висувалася і раніше в XVIII в. зокрема Тюрго. Теорію корисності раз- Вивал французький філософ і економіст Кондильяк, захищав Сей. Пороки цієї теорії були розкриті ще класиками. Вже Сміт зазначав, що найбільш корисні предмети можуть не мати вартості, такі, наприклад, як повітря або вода джерел. Сміт довів, що мінова вартість товарів не знаходиться ні в якому зв'язку з корисністю, а предмети, найбільш корисні, часто мають найбільш низьку мінову вартість. Дуже переконатися- дітельного заперечення проти цієї теорії висунув Рікардо зокрема в своєму листуванні з Сеєм, який стверджував, що ме- нова вартість визначається корисністю товарів. Рікардо, заперечуючи Сею, просив його пояснити, чому, наприклад, ки- лограмм золота коштує в 2000 разів дорожче, ніж кілограм ж- леза і цілком резонно зауважував, що навряд чи хто буде утвер- чекати, що залізо в 2000 разів менш корисно, ніж золото. Сей не міг правильно відповісти на це питання. Він заявив, що по суті залізо може бути настільки ж корисно, як золото, але корисність золота цілком оплачується, а корисність желе- за є в своїй переважній частині безкоштовною.
  Отже, теорія корисності була грунтовно рас- Критикувати вже на початку XIX в.
  Австрійська школа зробила, якщо можна так Вира- зіться, спробу удосконалити цю теорію, поєднувати її, щоб зробити менш вразливою для критики. Вона висунула новий варіант теорії корисності, та * к звану теорію граничної корисності. Ця концепція була висунута як ідеологічну зброю в боротьбі з марксистською теорією вар- мости і до цих пір залишається широко поширеною в бур- жуазной літературі. У будь-якому буржуазному курсі політичної економії ви знайдете виклад теорії граничної поліз- ності.
  116
  У чому суть цієї теорії?
  Австрійська школа вказує, що при визначенні ціни того чи іншого предмета потрібно враховувати так званий закон спадної корисності. Цей «закон» вперше сформу- лировал Госсен, і тому він іноді називається законом Держ- сіна. Суть же «закону» зводиться до тези, що чим більше за- пас якихось благ, тим нижче корисність кожної після- дующей одиниці. Бем-Баверк для ілюстрації дії за- кону спадної корисності нарочито брав відлюдника, чоло- століття, який абсолютно не пов'язаний з ринком, з людьми, жи- вет в повній самоті, маючи кілька мішків зерна. Пер- вий мішок зерна, оскільки він потрібний для того, щоб изгото- вити борошно і випекти хліб, представляє найбільшу корисність. Якби не було цього мішка, то відлюдник помер би від голо- да. Відлюдник оцінює перший мішок, скажімо, в 1000 руб- лей. Другий мішок зерна має меншу корисність, так як він потрібний для виготовлення інших продуктів, наприклад кру- пи, що задовольняють другорядну потреба. Цей мішок відлюдник оцінює в 100 рублів. Третій мішок зерна потрібен для того, щоб годувати худобу і має ще меншу поліз- ність і оцінюється в 80 рублів. Останній же мішок зерна призначається для того, щоб годувати папугу і має са- мую низьку корисність. Чим же буде визначатися суб'єктів- тивная оцінка одного мішка зерна, якщо даний суб'єкт має п'ять мішків? Перший має корисність в тисячу рублів, вто- рій в 100 рублів, третій у 80 рублів, четвертий - у 50 руб- лей, п'ятий - в 40 рублів. Але всі ці мішки зерна однаково- го якості. Вони фізично нічим не відрізняються один від одного. Раз це так, то, очевидно, вони повинні однаково оціни- тися.
  Як буде оцінювати власник мішків зерна один мішок, чи візьме за основу найвищу оцінку в тисячу рублів, середню в 80 рублів або найменшу в 40 рублів? З чого він буде виходити?
  Відповідно до теорії граничної корисності, оцінка визначаються- ється найменшою або граничною корисністю, в даному слу- чаї у 40 рублів. Бем-Баверк вказував, що якщо даний суб'єктів незалежно ект хоче продати мішок зерна, то він повинен, позбувшись одного з них, відмовитися від найменш важливої ??потреби. На цій підставі австрійська школа робить висновок, що суб'єктів незалежно єктивні оцінка залежить від граничної корисності або від тієї найменшою корисності, яка могла бути отримана при даному запасі.
  Від чого залежить гранична корисність? За вченням ав- стрийської школи, вона залежить від кількості предметів і оп- ределяется вона по наступній таблиці:


  Ця таблиця називається таблицею Менгера. Римські циф- ри показують ряд потреб. Ну, скажімо, перша цифра позначає потреба в самому істотному продукті, напри- заходів, в хлібі. Друга - потреба в якому-небудь менш су- суспільній предметі харчування. Третя - потреба в одязі і т. д. Десята цифра буде позначати саму найменшу потреба. Арабські цифри показують, як у міру збіль- личения кількості запасів знижується корисність.
  Припустимо, що у нас перша одиниця - хліб - має по- корисність в 10, друга в 9 і т. д. У міру того як збільшує- ся число кілограмів хліба, знижується корисність кожної наступної одиниці. Якщо у даного суб'єкта є два кілограма, то гранична корисність буде 9, якщо три - то гранична корисність буде 8 і т. д. За таким принципом побудовані всі наступні ряди.
  Що хоче показати Менгер цією таблицею?
  Він хоче пояснити, чому хліб, що задовольняє більш важливу потребу, коштує дешевше, ніж вино. Припустимо вино складе дев'ятий ряд. Якщо у вас є, скажімо, 10 одиниць хліба, значить гранична корисність буде дорівнювати одиниці. Якщо ми взяли вино і у нас виявилося дві одиниці вина, то гранична корисність буде 9, хоча хліб задовольняє більш важливу потребу, ніж вино. Так як потреба в хлібі задовольняється значно більш повно, ніж потреба в вини, то гранична корисність хліба нижче, ніж гранична по- корисність вина. Сенс цього в тому, що потрібно враховувати не толь- ко роль даної потреби, а й рідкість відповідного товару, що предмети, що задовольняють більш важливою потреб- ності, можуть мати більш низьку вартість, тому що їх більше.
  Бем-Баверк стверджував, що гранична корисність залежить від двох чинників. По-перше, від ступеня потреби в даному предмет і, по-друге, від рідкості даного предмета. Чим ін- інтенсивніше потреба в даному предметі, тим вище гранична корисність. Чим більш рідкісним є даний предмет, тим вище гранична його корисність.
  118
  Значить на питання, який ставить Рікардо Сею, ніж пояс- нитка, що золото в 2000 разів дорожче заліза, Бем-Баверк відповів посиланням на те, що золота набагато менше в природі, ніж желе- за. Отже сенс теорії граничної корисності зводить- ся до визнання вирішальної ролі рідкості і твердженню, що чим більше рідкість, тим вища вартість.
  Для того щоб краще з'ясувати неспроможність теорії граничної корисності, слід перш за все зіставити її з єдино правильною і науковою теорією вартості, саме з марксистською теорією.
  По-перше, марксистська теорія розглядає вартість як вираження певних виробничих відносин, саме відносин товарного виробництва. Іншими словами, марксистська теорія розглядає вартість як категорію соціальну, що виникла в суспільстві товаровиробників при наявності певних суспільних відносин і як катего- рію історичну, існуючу лише на певній ста г дии розвитку виробництва.
  Тим часом, австрійська школа на противагу марксизму рас- сматрівает вартість як категорію психологічну. Предста- ставники цієї школи стверджують, що вартість може істота- вать не тільки в суспільстві, але й там, де немає ніякого загально- ства. Наприклад, в умовах робіізоновского господарства. Іншими словами, ця школа стверджує, що вартість абсолютно пс залежить від суспільного устрою, не пов'язана з певним суспільством. Звідси випливає другий висновок, що вартість яв- ляется вічною категорією, існуючої всюди і скрізь.
  По-друге, відповідно до марксистської теорії вартість створює- ся в процесі виробництва працею і визначається робочим часом. Тим часом теорія граничної корисності утверж- дає, що вартість не пов'язана з виробництвом, може суще- ствовать і там, де немає ніякого виробництва. В якості з- люблені доводу представники цієї теорії посилаються на випадок обложеної фортеці, в якій можуть бути відсутні умови для виробництва і доводиться споживати лише ство- дані раніше запаси. Представники цієї школи посилаються на те, що в обложеної фортеці існують ціни, які не залежить від трудової вартості.
  По-третє, марксистська теорія розглядає вартість як об'єктивну категорію, що виникає незалежно від того, чи усвідомлюють люди, що вони вступають у певні свавілля- жавні відносини чи ні, Маркс у першому розділі I томи «Капіталу» писав, що, коли виробники прирівнюють то- вари, то вони тим самим прирівнюють і праця, витрачена на виробництво товарів, Маркс додавав, що вони не усвідомлюють це »
  119
  то, але вони це роблять. Прирівнювання витрат праці - об'єкт- тивний процес.
  Тим часом, вихідна і головна ідея теорії граничної по- корисності зводиться до того, що вартість є суб'єктивна ка- Тегор, існуюча лише у свідомості суб'єкта. Правда, со- гласно теорії австрійської школи, існують дві категорії цінності. Одна з них називається навіть об'єктивною. При цьому мається на увазі мінова вартість, а вірніше ринкові ціни.
  Те, що вони називають об'єктивною вартістю, це відпо ствует нашого терміну «ринкова ціна». Вирішальне значення надається суб'єктивної цінності, під якою австрійська школа розуміє суб'єктивні оцінки тієї чи іншої речі. Суб'єктивна оцінка показує, у скільки дана людина це- ніт ту чи іншу річ з точки зору свого благополуччя. Це чисто суб'єктивний процес, що відбувається у свідомості че- дини.
  Яким чином уявляють собі економісти австрійської школи процес ціноутворення?
  Вони малюють таку картину. Візьмемо ринок як пункт, де стикаються продавці і покупці. У кожного покупате- ля і продавця є своя суб'єктивна оцінка реалізованого товару. Наприклад, покупець коні виходить з того, на- скільки йому потрібен кінь і яка її корисність, а продавець з того, який збиток принесе його господарству продаж коні. «Іншими словами, 'відповідно до цієї теорії, у кожного учасника обміну - покупця і продавця - маються вже заздалегідь Вира- Бота суб'єктивні оцінки.
  Австрійська школа розглядає ринкову ціну як рав- нодействующую суб'єктивних оцінок продавців і покупців. Вона створила вельми складні схеми ціноутворення. Так, на- приклад, Бем-Баверк розглядає чотири випадки ціноутворюючим- вання. Перший випадок, коли є один продавець і один по- купатель. Другий випадок, коли в наявності декілька покупців і один продавець або так званий випадок односторонньої конкуренції серед покупців. Третій випадок, коли зустріч- ються один покупець і кілька продавців. Четвертий слу- чай, коли є кілька покупців і кілька продавши- цов.
  Немає потреби розглядати всі ці варіанти. Я візьму лервий. Припустимо, що є один покупець і один прода- вець. Покупець оцінює кінь в 100 грошових одиниць, а лродаве'ц в 80. Бем-Баверк доводить, що суб'єктивна оціню- ка покупця є верхня межа ціни, а суб'єктивна уцінка продавця - нижня межа. Усередині цих кордонів і встановлюються ціни,
  Отже, головна теза австрійської школи, основна керівників-
  420
  дящая ідея граничної корисності зводиться до того, що ринкові ная ціна, тобто об'єктивна вартість, визначається в кінцевому рахунку суб'єктивною оцінкою покупців і продавців. Суб'єктів- тивні оцінки, відповідно до цієї теорії, залежать від граничної по- корисності цієї речі.
  Я вже говорив про те, що австрійська школа висунула так званий закон спадної корисності, згідно з яким, чим більше є даних предметів, тим нижче корисність кожної наступної одиниці. Перша кінь має велику корисність, друга - меншу, третє - ще меншу. Сле- довательно, відповідно до цієї теорії суб'єктивна цінність зави- сит не просто від корисності цієї речі, а від граничної по- корисності, яку вона має при даному запасі.
  Звичайно, в нашій країні немає вже захисників цієї теорії. Боротьба з нею має актуальне значення в країнах народної демократії, де ще збереглися старі кадри, виховані в дусі буржуазної політичної економії. Але особливо важливе зна- чення боротьба з цією теорією має в капіталістичних країнах, так як в буржуазній літературі США, Франції та інших країн переважає концепція такого роду.
  Зазначу корінний порок теорії граничної корисності. Chia абсолютно ігнорує виробництво. Теорія граничної поліз- ності виходить з того, що існує заздалегідь даний запас різних предметів і рідкість їх, які абсолютно не зави- сят від виробництва. Така передумова є абсолютно помилковою.
  Маркс у листі Кугельману від 11 липня 1868 говорив, що кожна нація загинула б з голоду, якби вона призупинила роботу, не кажучи вже на рік, а хоча б на кілька тижнів.
  Буржуазні економісти прагнуть всіляко применшити роль виробництва на противагу марксистської теорії. Вони обикно- венно посилаються на улюблений приклад з обложеної кре- пости, де, мовляв, виробництва немає, а ринкові ціни суще- ствуют і відрізняються своєрідними закономірностями. Але потрібно сказати, що навіть у фортеці в облозі виробництво триває. Принаймні зазвичай працюють хлібопекарні та інші види виробництва, без яких взагалі неможливо задоволення насущних потреб. Маркс в одній з чорнових робіт спеціально писав про те, що було б біс- смьіслени будувати теорію вартості, виходячи з випадку осадження- денной фортеці, бо в обложеної фортеці неможливо регу- лярная виробництво ряду товарів, не можна отримати сировину. Оче- видно, що це вкрай рідкісний випадок. Тут вимальовується вельми істотна відмінність між марксистською і буржуазія- ної методологією. Маркс і В. І. Ленін неодноразово наголоси-
  121
  кивали, що ми повинні вивчити явища, виходячи з типових для даного виробництва, для даного суспільства випадків.
  Тим часом, буржуазні економісти намагаються вибрати най- менш типові, рідкісні випадки, які аж ніяк не характерні для даного виробництва. Звичайно, в обложеної фортеці про- виходить накручування цін. Вони дуже сильно відхиляються від вартості, так як мається гостра потреба в деяких товарах.
  Для того щоб розібратися у відхиленнях Оен від вартості, потрібно спочатку з'ясувати, як вартість складається в умовах нормального попиту та пропозиції. Але буржуазні економісти орієнтуються на виключення. У цьому відношенні характерні приклади, які наводить Вальрас. Він був одним з перших захисників теорії граничної корисності і за- дав, що теорія вартості повинна розглядати самі неве- роятно, самі виняткові випадки. Наприклад, він брав такий випадок, коли є всього один продавець, один покупці- тель, одна штука товарів і продаж відбувається в поїзді, ко- да залишилася одна хвилина до його відправлення. Як складеться ціна в цих умовах? Тут немає правила. Це - рідко зустрі- чающие випадок.
  Австрійська школа як визначального фактора ви- рухає рідкість. Але виникає питання, від чого ж залежить ред- кістка? Звичайно, мається дуже маленька група продуктів, які не піддаються вільному відтворенню. Наприклад, давньогрецька начиння, її не можна відтворювати. Однак ці рідкісні товари мають в загальній масі інших товарів здійснений- але нікчемне значення. Переважна маса товарів допускає відтворення. Щодо них можна сказати, що не вар- тість товарів визначається рідкістю, а навпаки, рідкість то- варов визначається їх вартістю. Справді, вартість товарів через ринкові ціни впливає на попит. Чим вище сто- імость товарів, тим зазвичай нижче попит при інших рівних умовах. А попит впливає на пропозицію, на виробництво цих товарів. Якщо, скажімо, існує невеликий попит на товари, то, звичайно, і пропозиція буде невеликим. Значить в кінцевому рахунку розміри виробництва окремих товарів і їх кількість залежать від вартості. Наприклад, чи можна ска- зать, що шовкова матерія коштує дорожче, ніж хлопчатобумаж- ная, тому що вона є в меншій кількості? Саме тому, що шовкова матерія дорожче коштує, ніж бавовнян- мажной, попит на неї менше, вона випускається в меншому ко- лічестве. Значить рідкість залежить від вартості товарів, а не навпаки. Це особливо характерно для буржуазного суспільства, де основну масу населення складає пролетаріат, кото- рий живе в жебрацьких умовах.
  На цю обставину Маркс спеціально звертав увагу
  122
  і питав, чому хліб, картоплю і горілка стали краеуголь- вим каменем буржуазного суспільства? Маркс пояснював це тим, що в суспільстві, заснованому на злиднях, самі жебрацькі продук- ти, тобто продукти, що мають найбільш низьку вартість, мають перевагу служити для споживання широких мас насе- лення.
  Таким чином, ми бачимо, що австрійська школа, игнори- руя виробництво, дає абсолютно спотворену характеристи- ку процесів утворення вартості і ціни. Більше того, ця школа дає абсолютно неправильне уявлення відноси- тельно самого обміну.
  Процес обміну австрійська школа малює так: на ринок приходять покупці і продавці і кожен з учасників обміну враховує, наскільки ця річ потрібна йому, яку по- корисність вона для нього представляє.
  Цілком очевидно, що тут повністю спотворюються за- кони пропозиції товарів. Така характеристика мала б сенс для примітивного обміну, де продаються надлишки про- дуктів.
  Ясно, що в умовах розвиненого обміну, особливо в капита- лістіческое суспільстві, закони пропозиції складаються со- вершенно по-іншому. Хіба фабрикант автомобілів Форд исхо- дит з того, наскільки йому потрібен збувається автомобіль? Один із письменників, який критикував теорію корисності, заме- чив, що міркувати подібним чином, значить допустити, що фірма, що продає похоронні приналежності, виходить з того, наскільки вони потрібні їй для власних потреб, а потім збуває надлишки. Виходить повний абсурд, відпрацьовано- лишнього неправильне розуміння того обміну, який має місце в розвиненому товарному виробництві.
  На таку помилку звертав увагу ще Маркс, критикуючи Кондильяка, який був прихильником теорії корисності, Маркс писав у першому розділі I тому «Капіталу», що Кондильяк не тільки змішує споживчу вартість і мінову вартість, але з чисто дитячою наївністю підмінює загально- ство з розвиненим товарним виробництвом таким ладом, при якому виробник сам створює засоби свого істота- вання і пускає в обмін їх надлишок після задоволення власних потреб.
  Звичайно, щодо представників австрійської школи не можна сказати, що вони проявляють дитячу наївність. Тут мова йде про свідоме спотворення фактів для досягнення певних цілей. Якщо слідувати ходу міркувань Бем- Баверка, то можна зробити висновок, що Форд повинен прода- вать автомобілі безкоштовно, так як йому не потрібні мільйони машин, які виробляються на його підприємствах.
  123
  Якщо взяти закони попиту, що виходить від споживачів і покупців товарів, чи можна сказати, що теорія предель- ної корисності пояснює поведінку покупців?
  Деякі буржуазні економісти намагалися довести, що ця теорія має обмежене застосування; якщо вона не пояснює пропозиції, то нібито пояснює динаміку попиту.
  Один автор писав, що теорія граничної корисності є путівник для домашньої господині, коли вона ходить на ри- нок купувати ті чи інші товари. Насправді ця тео- рія не пояснює і попиту. Для ринку має значення не абсо- Лютня попит людей, а платоспроможний, і він визначається купівельної силою даної особи, яка залежить від дохо- дов.
 Наприклад, купівельна сила робітників залежить від зара- бітної плати, яка підпорядковується певним економіч- ським законам. Очевидно, що теорія граничної корисності непридатна навіть для пояснення попиту. Один критик заме- чив, що правильно було б говорити не про граничну поліз- ності, а про безмежну марності цієї теорії.
  Як ми вже відзначили, основне вихідне положення цієї теорії полягає в тому, що об'єктивна або ринкова цінність визначається суб'єктивною цінністю. Але теорія граничної корисності ставить на голову і дане питання. У роботах у Маркса немає аналізу суб'єктивних оцінок, так як він дослі- довал об'єктивні процеси, що відбуваються в економіці. Але цілком очевидно, що насправді не ціни визна- ляють суб'єктивними оцінками, а, навпаки,. суб'єктивні оцінки визначаються цінами. Справді ми цінуємо товар тим вище, чим більшу вартість і ціну він має. У нор- мальних умовах відтворення ми можемо отримати дру- гой предмет, якщо, скажімо, втратили потрібну річ, можемо купити інший екземпляр такого ж товару, витративши визна- ленну грошову суму. Значить, насправді суб'єктів- тивні оцінки мають похідний характер. Чи не вони визна- ляють ціни, а самі визначаються цінами.
  Якщо більш уважно проаналізувати окремі ви- сказиванія цієї школи, то ми побачимо, що економісти австрійської школи часто потрапляють в порочне зачароване круг. У чому він полягає? Вони виходять з суб'єктивних оцінок, але в той же час у ряді випадків змушені допу- стить, що сама суб'єктивна цінність визначається ціною. У кінцевому рахунку виходить, що ціна визначається ціною. Це особливо яскраво виступає, коли австрійська школа пере- ходить до розгляду проблеми грошей.
  Гроші - це специфічний товар. Вони мають особливу по- требітельную вартість, яка виражається у здатності грошей обмінюватися на інші товари. Переходячи до розглянуто-
  124
  нию вартості грошей, австрійська школа стверджує, що цен- ність грошей залежить від їх суб'єктивної оцінки, а ця послід- няя залежить від кількості товарів, які можна отримати в обмін на дану грошову одиницю.
  Питається, від чого ж залежить кількість товарів, ко- торое можна купити в обмін на грошову одиницю? Очевидно, це залежить від рівня цін. Значить, на прикладі грошей австрійський ська школа прямо приходить до висновку, що вартість грошей за- висить від цін, і виходить порочне коло.
  Таким чином, ми бачимо, що австрійська школа вдосконалення- шенно безсила дати пояснення ціноутворення. У той же час вона вульгаризує і саме поняття корисності, потре- бітельной вартості, стверджуючи, що вирішальну роль відіграє гранична корисність. Фактично при цьому перекручується НЕ тільки вчення про вартість, а й вчення про споживної вар- мости, про корисність. Вважається, що корисність предметів під- дається точному кількісному вимірюванню і нібито можна сказати, що корисність даного товару в два-три рази вище корисності якого-небудь іншого товару. Але в дійсності ності товари як споживчі вартості якісно від- Особистий друг від друга, а раз вони якісно неоднорідні, то не піддаються кількісне порівняння. Звичайно, я можу сказати, що мені «Війна і мир» Толстого подобається більше, ніж, наприклад «Кружіліха» Панової. Але ні один мудрець не може виміряти і сказати, у скільки разів «Війна і мир» є більш видатним твором, ніж будь-яке інший твір.
  В результаті чого вийшло настільки перекручене представ- ня про корисність? Очевидно, у зв'язку з тим, що австрійська школа властивості і особливості, притаманні вартості та мінової вартості, переносить механічно на корисність товарів. Товари як вартості якісно однорідні, і тому вони піддаються кількісному вимірюванню. Ось це властивість то- варів як вартості австрійська школа довільно припи- писують корисності товарів.
  У тому, що австрійська школа весь час обертається в цьому порочному колу, і виявляється її наукова неспроможність. Між іншим, на цю обставину звернув увагу Пле- ханів. Одна з ранніх робіт Плеханова, написана на початку 80-х р. минулого століття, називається «Новий напрям в політичної економії ». Ця робота присвячена критиці бель- гійского прихильника теорії граничної корисності ЛЕВЕЛ. Плеханов писав, що корисність, про яку говорить ЛЕВЕЛ, є корисність особливого роду, яка не має нічого спільного з споживної цінністю предмета. Плеханов вказував, що ця «корисність» визначається не потребами людського
  125
  організму, а потребою буржуа, переконаного в тому, що йому не скоро ще доведеться розлучитися з знаходяться у нього в кишені франками і сантимів. Ця «корисність», добав- ляє Плеханов, визначається по відношенню до гаманця і рав- няется вона мінової цінності товарів. Ми прийшли, іронічно за- мечает Плеханов, до наступного чудовому відкриттю, що предмети мають тим більшу мінову цінність, ніж вони по- лезнь, а корисніше вони тим більше, чим більшу мінову цін- ність вони мають.
  Чи випадковий це порочне коло? Ні, він не є слу- чайним і випливає з порочності самої методології. Австро- ська школа всіляко випинає, демонстративно подчерки- кість принцип індивідуалізму, вважаючи, що індивідуалізм повинен розглядатися як вихідний пункт. Суб'єктивні оцінки, про які вона говорить, це результати индивидуаль- ної оцінки, прояв індивідуальної свідомості. Але в дей- ствительности всі оцінки будь-якого індивідуума, саме його психологія, ідеологія, визначаються суспільними процес- самі. Економісти австрійської школи змушені допустити, що індивідуальні оцінки визначаються громадськими процесами і зокрема процесами утворення ціни. Цей процес має суспільний, а не індивідуальний характер. Значить, хоча ця школа всіляко підкреслює примат інді- виділеного над суспільним, але фактично вона змушена- на допускати, що індивідуальні явища визначаються громадськими причинами. Виходить зачароване коло, і в кінцевому рахунку суб'єктивістів змушені визнати, що індивідуальні оцінки залежать від ціни. Ця особливість ме- тодологіі австрійської школи, підкреслення примату інді- виділеного над суспільним, є одним з головних її пороків.
  У 1857 р., коли ще не було австрійської школи, Маркс у «Запровадження» «До критики політичної економії» укази- вал, що людина є в самому буквальному сенсі гро- ве тварина. Виробництво відокремленого індивідуума поза суспільства - рідкісний ^ випадок, який може статися з ци- вілізованним людиною, випадково покинутим в безлюдному- мую місцевість. Але навіть, якщо взяти Робінзона, то не можна ска- зать, що Робінзон був повністю ізольований від суспільства, так як він зберіг ряд знарядь виробництва. Отже, коли він був зовсім самотнім на безлюдному острові, він фактично користувався результатом суспільної праці у вигляді всякого роду інструментів, знарядь виробництва. Так- леї, у Робінзона були відомі виробничі навички, що є результатом суспільної праці. Таким чином і в тих рідкісних випадках, коли ми маємо людини, покинутий-
  126
  horo в нежилу місцевість, така людина носить у собі органічно суспільні сили. При цьому Маркс зробив одне дуже глибоке зауваження, кажучи, що людина не тільки є- ється суспільною твариною, але може відокремлюватися лише в суспільстві, і навіть сам процес відокремлення є результат суспільних умов.
  У Чехова є цікавий розповідь про те, як один моло- дой людина уклав парі, зобов'язавшись стільки-то років про- жити абсолютно самотньо без усякого спілкування з людьми. Йому дали приміщення, забезпечили книгами, харчуванням. Тут ніби випадок повного відокремлення. Але якщо краще подумати, то ста- новится очевидним, що таке відокремлення не могло б бути без оточуючих суспільних умов. Відлюдник повинен був мати власне приміщення, щоб не спілкуватися з людьми ми. Тут передбачається наявність приватної власності, кото- раю є результатом суспільних умов. Для того щоб він міг жити без спілкування, хтось повинен постачати його необхідними засобами існування. Значить саме обо- собления людини в суспільстві не могло б бути поза вико- вання певних суспільних інститутів.
  Буржуазна політична економія не випадково всіляко підкреслює тезу про примат індивідуальних явищ над суспільними. Це має певне політичне значення ня в боротьбі з соціалістичною теорією, в боротьбі з коммуни- стическими рухом. Буржуазні економісти намагаються вся- тично показати примат особистих мотивів .. Критикуючи гро- ні відносини, характерні для соціалізму, вони бачать недо- статок цих відносин у тому, що виникають нові рушійні мотиви, суспільний інтерес набуває головне значення. Таким чином, за цим підкресленням примату індивідуального вих явищ над громадськими позначається прагнення вся- тично зганьбити роль громадських мотивів. Це своєрідність- ная форма боротьби з соціалізмом.
  Виникає ще одна проблема. Ми знаємо, що австрійська школа являє собою різновид вульгарною політи- чеський економії, яка намагається витлумачити економіч- ські явища стосовно до рівня свідомості буржуа. По- цього вона трактує економічні явища так, як розуміють їх буржуазні діячі. Капіталістам весь час доводиться стикатися з конкуренцією, для них питання ціни мають велике значення і в практиці. Вони стикаються з тим фак- тому, що ціна знаходиться в певній залежності від іздер- жек виробництва. Залежність ціни від витрат виробництва- ства - це такий факт, який лежить на поверхнотсі явле- ний, який впадає в очі будь-якому економістові.
  Австрійська школа ігнорує роль виробництва, ста-
  127
  рается абстрагуватися від нього, але повністю замовчати роль виробництва не може, оскільки занадто кидається в очі зв'язок цін з витратами виробництва. Для того щоб вийти з цього утруднення, австрійська школа висунула свій осо- бий варіант пояснення витрат виробництва. Вона ста- рается примирити два положення: перше положення, яке вона вважає своїм відкриттям, що ціна знаходиться в залежно- сти від граничної корисності продукту, і друге положення, що ціна знаходиться в залежності від витрат виробництва.
  Насправді ці два положення суперечать одне одному. Коли йдеться, що ціна визначається граничною по- корисності, то значить визнається вирішальна роль потреб людини, а коли стверджується, що ціна залежить від іздер- жек виробництва, то в якійсь мірі визнається вплив про- изводства на утворення цін.
  Австрійська школа намагається вирішити це утруднення за допомогою безглуздого софізму. Вона висунула вчення про так званих споживчих і продуктивних благах. Споживчі блага - це предмети споживання, які йдуть безпосередньо в сферу особистого споживання. Вироб- дітельного блага мають своєрідний характер, до них австрійський ська школа відносить все, що необхідно для виробництва, що не тільки засоби виробництва, а й сама праця, як такої. При цьому дається абсолютно збочена характеристика праці, він ототожнюється з речами, із засобами виробництва. Це пов'язано з тим, що * австрійська школа ототожнює працю з робочою силою. По суті, кажучи про ціну праці, вона тлумачить про ціну робочої сили.
  Самі продуктивні блага австрійська школа подрузі- деляет на кілька категорій - першого роду, другого роду, третього роду і т. д. Наведу приклад, який є в книжці Бем-Баверка. На його думку, хліб є потреби- дослідним благом. Те, що потрібно для виготовлення хліба, перед- ставлять собою продуктивні блага першого роду, посколь- ку вони безпосередньо потрібні для виробництва предме- тов споживання. Зерно ж, з якого виходить мука, праця пічника, який будує піч, - це вже продуктивні блага другого роду, а праця виробника сільськогоспо- них машин - продуктивне благо третього роду і т. д.
  Для якої мети використовується це вчення про так званих проізйодітельних благах?
  Відповідно до теорії австрійської школи, витрати виробниц- ства становлять ціну продуктивних благ. Ну, скажімо, з- держки виробництва хліба становлять витрати на борошно, на піч, на заробітну плату і т. д. Для того щоб примирити залежність ціни від витрат виробництва з визнанням ре-
  128
  щающей ролі корисності, австрійська школа висунула дивне положення, в корені протилежне не тільки вчених- нию Маркса, а й вченню класичної школи, що нібито цінність споживчих благ або предметів споживання визначає собою цінність продуктивних благ.
  Насправді ми знаємо, що вартість сировини перехо- дит на продукт. Таким є правильне, наукове розуміння цього процесу.
  На противагу здоровому глузду австрійська школа утверж- дає, що продуктивні блага самі по собі не мають ні- якою вартістю. Бем-Баверк порівнював вартість виробляй- тільних благ зі світлом місяця і стверджував, що аналогічно, як місяць світить не власним, а відбитим світлом сонця, також і продуктивні блага лише відображають вартість предметів споживання, які виробляються за допомогою та- ких благ.
  Таким чином, австрійська школа доводить, що результат- вим пунктом є вартість предметів споживання, ко- торие безпосередньо задовольняють особисті потреби і тому мають свою власну, притаманну їм, внутрішню корисність, а на цій основі і власну цінність. Потім ця вартість, за вченням австрійської школи, передається яко- б сировині, паливу, машинам, робочій силі і т. д. Звичайно, таке уявлення про процес ціноутворення є со- вершенно неправильним, спотворює дійсність. Згідно цій точці зору, залізна руда, коли вона видобувається, сама по собі не має ніякої вартості і отримує її тільки тог- да, коли з неї виготовляється чавун, а з чавуну - виріб, необхідне для особистого споживання. Всякому очевидно, що руда отримує вартість у самому виробництві. Якби руда не мала своєї внутрішньої, властивої їй вартості, то не можна було б пояснити процеси ціноутворення продуктів, по- одержуваних з цієї руди, і т. д.
  Наведений приклад є яскравою ілюстрацією тих штучних хитрощів, до яких вдавалася австрійська школа для того, щоб якось пов'язати явища, спостережувані на поверхні, зі свого вихідною точкою зору.
  Незважаючи на всі ці хитрощі для австрійської школи виникає ряд непереборних труднощів.
  Припустимо, що вартість хліба визначає собою вартість борошна, заробітну плату пекаря і т. д. Тоді виникає питання: яка частка вартості хліба переходить на борошно, яка частка вартості хліба переходить на заробітну плату пекаря і т. д.?
  У роботах буржуазних економістів ми зустрічаємося навіть зі спеціальною проблемою, яка чужа марксистської літератур-
  У-167.-9 129
  ратуре і не має ніякого зв'язку з марксистською точкою зору- ня. Це так звана проблема поставлення. Суть її в тому, яку частку вартості продукту можна поставити окремим факторам виробництва. По суті ця проблема нерозривно- Шім'а. Справді, чи можна отримати хліб без борошна? Ко- чайно, немає. Значить, вся вартість хліба повинна повністю пе- рейти на борошно.
  Тоді виникає інше питання: чи можна випікати хліб без печі? Теж не можна. Виходить, що всю вартість хліба треба перенести на вартість печі. Чи можна отримати хліб без витрат праці пекаря? Теж не можна. Виходять неразреши- мие протиріччя, що свідчать про порочність, несостоя тельностп вихідних передумов.
  Розглядаючи теорію австрійської школи, я хочу остано- витися на одному питанні, який дуже яскраво ілюструє особливості її методології. Я маю на увазі теорію прибутку і відсотка.
  Ми пам'ятаємо, що найбільш актуальним завданням для австрійський ської школи було спростування теорії додаткової стоїмо- сти Маркса, Ця школа намагалася «спростувати» вчення Маркса про те, що джерелом додаткової вартості являють- ся експлуатація робітників. Саме тому робилися спроби дискредитувати теорію трудової вартості. Бем-Бавсрк, наприклад, спробував довести, що джерело прибутку і про- цента потрібно шукати не в експлуатації робітників, а в чоловіча- ської психології, ніби прибуток і відсоток мають психологи- чний основу і тому є вічною категорією. Цей не- лепая «теорія» користується зараз великою популярністю в буржуазних колах.
  На думку Бем-Баверка, всі продукти потрібно ділити на дві групи: на продукти теперішнього часу, які можна спожити в даний час, і продукти майбутнього часу * які потребують ще якийсь переробці, в трансфор- мації для того, щоб їх можна було використовувати як предметів споживання. До продуктів теперішнього часу Бем-Баверк відносив предмети споживання, оскільки вони допускали безпосереднє споживання. До предметів буду- ного він відносив засоби виробництва, які потребують ще в переробці для того, щоб бути перетвореними на предмети споживання. Сюди він відносив і праця, розглядав його як річ, яка необхідна для виробництва предме- тов споживання.
  Головне положення, на якому будувалася вся теорія при- були і відсотка Бем-Баверка, зводиться до того, що вище це- гаються предмети теперішнього часу, ніж майбутні блага Бем-Баверк писав, що людині за природою властиво перед-
  130
  повагу мати предмети, які він вже може потреб » лять, аніж мати предмети, які можуть бути вико- вани тільки пізніше. Значить Бем-Баверк встановлював психо- логічний закон, який називав законом недооцінки майбутніх благ. Припустимо, у даної людини мається борошно, ко- торая має певну вартість, наприклад, в 100 руб. З цього борошна, скажімо, випекли хліб, який має декілька більш високу вартість-105 руб. Вартість хліба на п'ять рублів дорожче, ніж борошно. Ми можемо це пояснити на основі марксової теорії вартості тим, що тут був витрачений до- полнітельний працю. Бем-Баверк пояснював вартість з по- міццю своєї психологічної теорії інакше. Він стверджував, що борошно є предмет, який не можна вжити для особистих надобностей, це предмет майбутнього. Зате хліб можна непо- средственно вживати як їжу, тому він повинен мати більш високу цінність. На думку Бем-Баверка, вся справа в цьому розходженні між оцінкою справжніх благ і оцінкою "Майбутніх благ. На підтвердження своїх домислів він посилався на психологію дітей і дикунів, які дуже нетерплячі, хочуть мати в руках відповідні предмети споживання негайно ж.
  Як використовував Бем-Баверк цю дивну теорію для оп- равданія прибутку?
  Він писав, що капіталіст купує працю, що стоїть 10 руб Однак це майбутнє благо, яке ще має бути викорис- зовано для виробництва готового продукту. Навпаки, капі- талист вже володіє готовим продуктом цього виробництва, тобто справжнім продуктом. Якщо праця коштує 10 руб., А його го- товий продукт 12 руб., то різниця випливає з того, що капі- талист володіє справжнім благом, а робітник продає майбутнє * благо. Ось ця різниця у два рубля і є прибуток як ре- зультат психологічної недооцінки майбутнього блага.
  Бем-Баверк пояснював не тільки прибуток на основі цього психологічного закону, а й відсоток. Він вказував, що якщо будь-хто віддає гроші в позику, то для нього гроші звертаються в майбутні блага і він повинен отримати різницю між вар- мостью сьогодення і майбутнього блага. Це характерний пріем4 буржуазного апологета, який намагався звести економіч- ські закони до чисто психологічним факторам.
  Насправді подібний фокус є пряме надува- тельство. Тут і не пахне науковим аналізом. Один з кри- тиків Бем-Баверка писав, що за допомогою цього софізму можна виправдати все, що завгодно. Якщо хто-небудь насильно візьме в іншої гроші, то це не грабіж, а тільки право- мірний обмін: грабіжник воліє справжню цінність грошей майбутньої. Гамлет міркував про те, що Офелія каже
  9 * 13 *
  нісенітницю, але її нісенітниця наводить на певні раз- мислення, в її нісенітниці прихований якийсь сенс. Очевидно, що і домисли Бем-Баверка не просто нісенітниця, вони пре- слідували певні практичні цілі. Йшлося про апо- логії прибутку і відсотка.
  Чому вчення австрійської школи проявляє таку живу- честь?
  Чому ця школа набула великої популярності в бур- жуазную колах Англії та США?
  Це пов'язано з низкою моментів. Один з них я вже ука- зал - всіляке підкреслення примату особистих мотивів над громадськими, нерозривно пов'язане з індівідуаліз- мом, який проповідує австрійська школа.
  Другий момент - акцентація на рідкості товарів. Ця теорія безпосередньо і логічно пов'язана з мальтузіан- ством. Мальтус бачив корінну причину соціальних лих в нестачі засобів існування, в їх рідкості. Цей те- зис висувається і сучасними буржуазними ідеологами. Так, колишній британський прем'єр-міністр Еттлі у своїй ра- боті ^ Лейбористська партія і її програма »розвиває думку, що всі категорії, зокрема прибуток, відсоток і т. д. визна- деляются рідкістю, недоліком товарів і недоліком ка- живила. Еттлі за допомогою принципу рідкості намагався обос- Нова навіть необхідність імперіалізму і вказував, що імперіалістичні війни викликаються браком коштів існування, потребою в новій території, яка потрібна для того, щоб добувати їх. Такого роду пояснення імперіалістичної експансії широко поширені в лейб- рістской і консервативної літературі Англії, а також у аме- ріканської літературі. Ми знаємо, що буржуазний космополіт- тизм є формою проповіді світового панування, перш всього американського імперіалізму. Головним доводом бур- жуазную космополітів, особливо в США, є си лан- ка на те, що продовольчі та сировинні ресурси у світі маються нібито в обмеженій кількості. Звідси робиться висновок, що необхідно організувати міжнародний контроль над найважливішими сировинними ресурсами - нафтою, каучуком і т. д., потрібно створити світовий уряд.
  Відзначу й третій дуже важливий мотив. Теорія австрійської школи використовується в боротьбі з радянською системою. Успіхи радянського господарств ^ зробили ідею народногосподарського планування дуже популярною у всьому світі. У цій боротьбі буржуазні ідеологи проявляють двоякийпідхід. Одні виступила- пают з проповіддю так званого планового капіталізму, доводячи можливість планування вже при капіталізмі. Інша група більш відверто виступає з критикою плани-
  132
  вання, планового господарства, намагається довести переважно- ства стихійно розвивається господарства над плановим, апе- лирует до теорії австрійської школи, яка вихваляла сти- стихійних господарство, розвиток економіки за відсутності центру- лізованного керівництва. Буржуазні економісти витончуються в тому, щоб довести, що ринок повинен бути центральним пунктом, який визначає економіку, що ідеальним ринком є приватний ринок.
  Таким чином, ми бачимо, що австрійська школа всячена- скі ідеалізувала капіталістичну економіку. Цим пояснюється її популярність серед буржуазних ідеологів, які використовують доводи австрійської школи для своїх апологетичних цілей. 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Лекція 9-я Суб'єктивізм. Австрійська школа "
  1.  Передмова
      суб'єктивізму та методологічного індивідуалізму, неприязні до математики і функціонального аналізу, підвищеного інтересу до проблем часу і невизначеності, додала зі свого боку насамперед потужний імпульс войовничого лібералізму, заснованого на строго наукових аргументах. (Стаття Мізеса 1920 про неможливість економічного розрахунку при соціалізмі була першим науковим економічним
  2.  Коментарі
      австрійськими економістами (насамперед К. Менгером) і представниками нової (молодої) історичної школи (Г. Шмоллер). Почався з публікації К. Менгером Дослідження про методи суспільних наук, де він говорив про точний методі дослідження, за допомогою якого економічна теорія може бути розчленована на свої найпростіші елементи, а історії та соціології відводилася допоміжна роль. На думку
  3.  Лекція 10-я Нова історична школа
      австрійською школою і так само, як і австрійська історична школа, являє собою спробу буржуазних економістів використовувати цей вид зброї в боротьбі з революційним марксизмом. 70-і рр.. взагалі були переломним періодом в історії Німеччини, і історична школа відобразила на собі деякі особливості, характерні для розвитку Німеччини в той час. Як відомо, в 1871 р. була створена
  4.  Лекція 12-я Неокантіанство і «соціальний напрям»
      австрійський еконо-мист О. Шпанн. Найбільший інтерес для нашого курсу являє Р. Штольцман. Його книга «Соціальні категорії» вийшла в 162 1896 р., а головну працю «Мета в народному господарстві» - в 1907 р. Аммон є автором книги під назвою «Предмет і основні поняття політичної економії». Ця книга вийшла в 1911 р. Окремо стоїть Шпанн, який створив
  5.  Лекція 13-а Економічні погляди А. Маршалла
      австрійської школи, яка стверджувала, що вартість визначається тільки граничною корисністю, по-лагал, що гранична корисність відіграє певну роль, але не є єдиним чинником руху середнього рівня цін. Крім того, він вважав, що гранична корисність впливає не прямо і безпосередньо на ціни, а через динаміку попиту на «функцію попиту». На питання про те, чим
  6.  1. Методологічні особливості австрійської школи
      суб'єктивізм. Австрійська теорія цінності підкреслювала чисто суб'єктивний характер цього феномена. Мінова цінність, тобто мінове співвідношення благ, що лежить в основі цін, виводилася представниками австрійської школи виключно з суб'єктивної важливості чи цінності, приписується їм обмінюються особами. Навіть категорію витрат австрійці трактували чисто суб'єктивно: як цінність найкращою
  7.  1. Закон граничної корисності
      австрійської школи) має бути чітко відмежоване від технологічного поняття корисності (об'єктивної споживної цінності за термінологією тих же економістів). В об'єктивному сенсі споживна цінність є відношення між річчю і результатом, який вона здатна призвести. Коли люди використовують такі терміни, як теплотворна здатність і енергетична цінність вугілля, вони звертаються
  8.  3. Попит на гроші та пропозиція грошей
      школа в політекономії: К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер. М.: Економіка, 1992. С. 217 і далі; Менгер К. Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії особливо. СПб.: Цінзерлінг, 1894. С. 160 і далі.]. Деякі автори пояснювали походження грошей декретами і угодами. Влада, держава або договір між громадянами цілеспрямовано і свідомо засновують
  9.  12. Обмеження на випуск в обіг інструментів, що не мають покриття
      австрійського Ощадного інституту поштового відомства, як і більшої частини іноземних дублікатів, звучало не як Ощадний банк, а як Зберігаюче відомство (Amt). У більшій частині неанглосаксонскіх країн основним інструментом фідуціарного кредиту, не рахуючи вкладів до запитання в системі державної пошти, були банкноти (а також в незначній мірі вклади в
  10.  ЛЕКЦІЯ 6.АВСТРІЙСКАЯ ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА
      ЛЕКЦІЯ 6.АВСТРІЙСКАЯ ЕКОНОМІЧНА
енциклопедія  антрекот  асорті  по-кубанськи  журавлинний