| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Питання 5. Податки в умовах централізованого планування та управління економікою |
||
|
Швидке створення по економічних районах великих сільських господарств, регульованих з одного Центру, дозволило включити село в єдину систему директивного планування. Замість 25 млн. одноосібних селянських дворів, що існували в кінці 20-х років, до 1940 року в сільському господарстві країни було 4 тис. радгоспів і 237 тис. колгоспів. Одноосібні господарства налічували до цього моменту 3,6 млн. дворів і грали другорядну роль у виробництві сільськогосподарської продукції. Ліквідація дрібнотоварного селянського виробництва, створення колгоспів і радгоспів як нових адміністративних одиниць гарантували ефективне стягування сільськогосподарського податку в суворій відповідності з установками Центру. Система стягування прибуткового податку була тісно ув'язана з плануванням величини і структури посівних площ і планом державних закупівель сільгосппродукції. Здійснювалося, по суті справи, позаекономічний вилучення частини сільськогосподарської продукції для забезпечення міст, армії, створення державних резервів. У даній ситуації виникає якісно нове економічне явище: процес реалізації фіскальної функції оподаткування здійснюється через систему централізованого регулювання національної економіки, в основному - через систему централізованого планового регулювання суспільного сектора виробництва. Регулююча функція оподаткування поки зберігає свої позиції: вона реалізується через систему пільгового оподаткування доходів колгоспів і населення від виробництва технічних сільськогосподарських культур і тваринництва. Триває використання регулюючої функції податкової політики і в якості політичного інструменту - з метою створення найбільш сприятливих умов при справлянні прибуткового податку для громадян, зайнятих в суспільному виробництві, на державних і кооперативних підприємствах, з одного боку, і обмеження доходів від приватної підприємницької діяльності, з іншого . У цей період з'являються елементи соціальної спрямованості прибуткового оподаткування за допомогою розвитку системи податкових пільг, наданих робітникам і службовцям залежно від наявності дітей і утриманців у родині. Автором робиться висновок, що в 30-ті роки в СРСР виникає якісно нова економічна ситуація. Податкова система фактично перестає функціонувати як самостійний економічний інститут і трансформується в один з елементів механізму централізованого планового регулювання економіки. Значення регулюючої функції поступово знижується, а превалюючою в податковій політиці стає реалізація фіскальної функції у формі вилучення запланованої частини доходів у державних підприємств і населення з метою їх подальшого перерозподілу через систему централізованого планового регулювання соціалістичної економіки. Третя група проблем охоплює дослідження податкової системи в умовах функціонування державної системи планового розподілу фінансових ресурсів: питань розвитку податкової системи в період 50-80-х років, функціональної спрямованості податкової політики в цей період, ролі податкової політики у розвитку кризових явищ у вітчизняній економіці 80-х - початку 90-х років. Протягом чотирьох повоєнних десятиліть система податкових платежів в СРСР продовжувала розвиватися під переважним впливом державного монополізму в сфері розподільних відносин. Основними податковими платежами були: - податки з населення - прибутковий податок, сільськогосподарський податок, податок на холостяків, одиноких і малосімейних громадян; - податки з підприємств - податок з обороту і платежі з прибутку з державних підприємств, прибутковий податок з підприємств і господарських органів кооперативних та громадських організацій. В цілому відбувалося послідовне спрощення системи податків, податкові платежі все більш втрачали характер багатофункціонального економічного інструменту і трансформувалися в нормативні відрахування. Неодноразово піднімалося питання від скасування податкової системи як такої. Такий напрям розвитку податкової системи пояснюється наступним: 1. У післявоєнний період, починаючи з 60-х років, система прибуткового оподаткування громадян значною мірою втратила свою роль як інструменту вилучення доходів, що забезпечують зростання капіталістичного накопичення. Її роль у забезпеченні принципу уравнительности в обсягах доходів у різних категорій населення також постійно скорочувалася і до 60-м рокам практично не була затребувана. Таким чином система прибуткового оподаткування повністю втратила можливість виконувати регулюючу функцію. 2. Розвиток системи суспільних фондів споживання монополизировало функцію забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, а прибутковий податок її практично повністю втратив. 3. Фіскальна значимість прибуткового оподаткування постійно скорочувалася і була зведена до мінімуму. Її замінила централізована система нормування оплати праці, а через механізм відрахувань від прибутку і з фонду оплати праці здійснювалося практично Доподатковий вилучення частини заробітної плати. Протягом повоєнного періоду податкова система СРСР розвивалася в якості одного з інструментів механізму централізованого регулювання планової економіки. Її основним завданням стало залучення до бюджету в запланованих обсягах фінансових надходжень у вигляді відрахувань від доходів господарської діяльності державних, кооперативних, громадських організацій і населення. Форми здійснення податкових зборів до бюджету відповідали загальній схемі перерозподілу ресурсів в умовах централізованого регулювання економіки, що базується переважно на державній власності на засоби виробництва. У цих умовах в СРСР податкові надходження до бюджету в максимальному ступені складалися з відрахувань від прибутку державних підприємств та за рахунок централізованого механізму визначення структури роздрібних цін у країні. Основну частину цих надходжень становили відрахування від прибутку і податок з обороту, обчислений як різниця між оптовою і роздрібною ціною і стягується переважно в галузях, що виробляють товари народного споживання. Доходи, одержувані бюджетом від населення у вигляді податку на заробітну плату і прибуткового податку, були вельми незначні. Їх сукупний обсяг поступався навіть доходам бюджету у формі надходжень від митних та державних мит. Основна величина фіскальних вилучень стягувалася з населення через податок з обороту і систему відрахувань від фонду заробітної плати. Податкова система виконувала роль акумулятора частини валового внутрішнього продукту (ВВП) і діяла як чисто фіскальний механізм. Роль регуляторів розвитку виробництва, координації та стимулювання основних напрямів його технічної модернізації виконували планові та постачальницькі державні органи. В цілому можна констатувати, що до початку 90-х років XX в. основним завданням радянської податкової системи було відчуження частини доходу кожного індивіда або підприємства на користь держави, тобто реалізація фіскальної функції. Притаманні світової податковій практиці і певною мірою застосовувалися раніше в інструментарії російської податкової політики регулююча, стимулююча і соціальна функції були повністю заміщені механізмом централізованого планування, державного постачання і державного соціального забезпечення. У роботі проведено зіставлення основних напрямків розвитку світової податкової теорії та практики з системою податкових відносин, що склалися в СРСР у період 80-х - початку 90-х років. Зокрема зазначається, що до початку 80-х років вітчизняна система оподаткування представляла собою комплекс податкових платежів, істотно відрізнявся від загальних напрямів розвитку світової податкової практики. Саме в 80-ті роки в більшості країн світу і насамперед у країнах з розвиненою ринковою економікою сформувалася єдина концептуальна та методологічна основа побудови податкових систем, активізувалися принципи уніфікації нарахування основних видів податків. Багатофункціональна спрямованість податкових систем, використання їх як інструментів стимулювання інвестиційної активності, забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, зняття негативних екологічних наслідків виробничої діяльності вимагали ускладнення структури податкових систем і методів податкових розрахунків. В СРСР же доходи бюджету як і раніше формувалися за рахунок трьох основних груп податкових відрахувань: податку з обороту, відрахувань від прибутку і податків з населення. В цілому відбувалося послідовне спрощення системи податків, податкові платежі все більш втрачали характер багатофункціонального економічного інструменту і трансформувалися в нормативні відрахування. В рамках вітчизняної фіскальної системи 80-х років податки по суті перестали виконувати регулюючу функцію, яка була замінена чисто адміністративними методами постачання і розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Тим часом в ході західних податкових реформ цього періоду було вироблено механізм пільгового оподаткування інвестиційної діяльності підприємств, що дозволяв здійснювати структурний і регіональне регулювання розвитку виробництва суто економічними методами. Центральні органи управління зосередили у своїх руках максимально можливу масу фінансових ресурсів. Подальше їх перерозподіл через видаткову частину бюджету неминуче призводило до переливу коштів від ефективно працюючих до низькорентабельним та збитковим підприємствам. Зацікавленість підприємств у максимізації прибутку була відсутня. Наслідком цього були низька ефективність виробництва, нераціональна витрата товарно-матеріальних цінностей, зростання собівартості продукції. Відсутність власних коштів у підприємств серйозно стримувало їх розвиток. Зношувались основні виробничі фонди, застарівала технологія, вповільнювалися темпи приросту продуктивності праці, падала фондовіддача, а в кінцевому рахунку знижувалася прибуток. Все в більшій мірі проявлялися утриманські настрої, оскільки підприємствам кошти на фінансування капітальних вкладень слід було не заробити, а отримати з бюджету, якому раніше був відданий весь залишок вільного прибутку. Фонд оплати праці строго регламентувався і майже не залежав від отриманого прибутку. Таким чином, система податкових відносин фактично стимулювала екстенсивні методи ведення господарства. Внаслідок цього якість продукції вітчизняної промисловості істотно відставало від зарубіжних аналогів, що робило її неконкурентоспроможною не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Наростало відставання від розвинених країн у галузі технологічних процесів. У СРСР панівне місце продовжували займати трудомісткі енерговитратні механічні технології. Аналізуючи роль податкової політики в розвитку кризових явищ у вітчизняній економіки 80-х - початку 90-х років, автор підкреслює, що в цей період були зроблені спроби стримати і подолати їх в рамках адміністративно-командної системи . До числа таких заходів відносилося введення нормативного методу розподілу прибутку з метою створення зацікавленості працюючих у кінцевих результатах праці, який створив перші передумови для переходу до податкової системи. У числі глобальних заходів щодо стримування фінансової кризи слід назвати спробу переведення підприємств і організацій виробничих галузей на самофінансування. Таким чином передбачалося позбавити державу величезних витрат по покриттю збитковості підприємств і фінансуванню капітальних вкладень. Однак в основу поняття «самофінансування» був покладений двоякий підхід: говорилося і про самофінансуванні підприємства, і про самофінансуванні галузі. У господарській практиці інтереси галузі взяли гору над інтересами підприємства. Самофінансування підприємств здійснювалося в умовах збереження механізму внутрішньогалузевого розподілу і перерозподілу прибутку, покриття збитків і підтримки відстаючих підприємств за рахунок ефективно працюючих, що знижувало стимули до продуктивної праці. Внутрішньогалузевої перерозподільні механізм додався до загальнодержавного. Нібито дана підприємствам оперативно-господарська самостійність в умовах самофінансування не була підкріплена реальними фінансовими ресурсами. В цілому методи податкового реформування механізму відрахувань від прибутку привели до істотного зростання цін. Так з'явилися цінові надбавки при реалізації нових виробів поліпшеної якості, яким став присвоюватися індекс «Н». Надбавка до ціни передавалася до бюджету, звичайно місцевий. Виникло поняття договірних цін, які замінили ціни директивні. Однак при тотальному дефіциті товарів переважав диктат виробника-монополіста, а не вільний процес купівлі-продажу. Поряд з відрахуваннями від прибутку найважливішим джерелом доходів бюджету є податок з обороту. Закон СРСР про податки з підприємств, об'єднань і організацій (червень 1990 р.) підвищив роль податку з обороту в централізованому перерозподілі доходів (прибутку). Встановлення ставок податку з обороту до оподатковуваного обороту або у твердих сумах з одиниці товарів (продукції), а також умови їх введень залишилися прерогативою союзних органів управління. Вже в 1990 р. надходження до держбюджету податку з обороту перевищили платежі з прибутку державних підприємств, склавши близько 27-30% всіх його доходів. Високі ставки податку з обороту і сам метод оподаткування товарного обороту ставили серйозні бар'єри на шляху насичення ринку. Висока ціна впливає, як правило, на скорочення виробництва і разом з тим відповідне скорочення обсягів податкових надходжень. Підвищення ставок оподаткування споживчої продукції призводило до скорочення оподатковуваної бази. По суті при цьому блокувався вихід виробника на реальний платоспроможний попит споживача. Ця тенденція закріпилася в здійсненні податкової політики і в наступні роки, що істотно загальмувало перехід до розвитку ринкових відносин. Механізм справляння податку з обороту створював також ситуацію матеріальної незабезпеченості надходять до бюджету у формі податку з обороту грошових ресурсів. Джерелом сплати податку на практиці був переважно кредит банку, який становив більше половини оборотних коштів підприємств. Його частка в оборотних коштах торгових і збутових організацій була ще вище. В результаті відбувалося непряме кредитування бюджету. Сформований порядок сплати податку незалежно від того, сталася чи ні фактична реалізація товару, сприяв розвитку індиферентності підприємств щодо інтересів споживача, не давав їм можливості своєчасно реагувати на зміну попиту. Застосування податку з обороту, таким чином, справляло дес-тімулірующее вплив па діяльність підприємств, спотворювало картину економічних інтересів у рамках народного господарства в цілому. Доходи, одержувані бюджетом від населення, мали суттєво менше значення. Так до кінця 80-х - початку 90-х років база доходів бюджету від населення не мала перспектив розвитку, а база доходів від господарської діяльності держави мала тенденцію до скорочення. Обсяги платежів державних підприємств з прибутку в союзний бюджет і бюджети республік знижувалися: 1986р. - 129,8 млрд.руб., 1987 р. - 127,4 млрд.руб, 1988 р. - 119, 6 млрд.руб., 1989 р. - 115,5 млрд.руб.8 Паралельно при зростанні витрат масштаби фінансового кризи наростали. У наприкінці 1991 р. внутрішній державний борг перевищив 995 млрд. руб., Зовнішній борг досяг 47 млрд. інвалютних рублів. Таким чином, до кінця 80-х років радянська податкова система перестала виконувати повною мірою свою основну функцію - фіскальну. Вона не забезпечувала запланованих обсягів фінансових надходжень на державні витрати. Існуюча практика стягування відрахувань від прибутку підприємств та податку з обороту негативно позначалася на ефективності функціонування національної економіки: - Практично повна відрахування одержуваної підприємствами прибутку в бюджет (включаючи вільний залишок), а пізніше - внутрішньогалузеве перерозподіл наднормативного прибутку сприяли нераціональної витрати товарно-матеріальних цінностей, зростання собівартості продукції, а в цілому - розвитку витратного принципу у функціонуванні виробництва; - Система централізованого розподілу прибутку мінімізувала можливості підприємств у здійсненні власного фінансування розробки і впровадження у виробництво енерго-та трудосберегающих технологій, гальмувала науково-технічний розвиток вітчизняного виробництва; - Порядок справляння податку з обороту сприяв формуванню в бюджеті фінансових ресурсів, не забезпечених матеріальним еквівалентом у товарній формі, що призводило при подальшому їх витрачання до перевищення сукупного платоспроможного попиту над пропозицією товарів і в кінцевому результаті до розвитку дефіцитності економіки; - Механізм справляння податку з обороту не враховував економічні інтереси підприємств, а порядок встановлення ставок податку мав значною мірою дестимулюючий характер на розширення обсягів та розвиток виробництва. 1. Російськими вченими до кінця першої чверті XX століття була повною мірою оцінена роль основних функцій податкової політики в розвитку вітчизняної ринкової економіки: фіскальної, стабілізуючою, регулюючої, стимулюючої та соціальної, а також сформульовані основні принципи оптимізації податкового навантаження за допомогою продуманого поєднання систем прямого і непрямого оподаткування . 2. Вперше у вітчизняній і відомої нам зарубіжній економічній літературі в дисертації зроблено висновок про багатофункціональну спрямованості податкової політики Російської Імперії на початку XX століття. Показані основні напрямки практичної реалізації багатофункціональної спрямованості вітчизняної податкової політики в умовах ринкових відносин початку XX сторіччя за допомогою: диференціації акцизний ставок залежно від кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринку (регулююча і стимулююча функції); цільових відрахувань на фінансування технічної освіти, наукових досліджень у сфері промисловості, дорожньому будівництву, землеустрою та благоустрою міст з зборів промислового і поземельного податків (стабілізуюча і соціальна функції. 3. У роки НЕПу регулююча і соціальна функції податкової політики виконували роль ефективного політичного інструменту: забезпечуючи послідовне скорочення капіталістичного нагромадження; сприяючи згортанню відтворювальних процесів у сфері приватного бізнесу і на селі, і в промисловості; роблячи розширення і модернізацію виробництва у приватних господарствах економічно невигідним; здійснюючи через систему прямих податків вилучення особистих доходів громадян, получаемьгх понад прожитковий мінімум. 4. У 30-ті роки в СРСР виникла якісно нова економічна ситуація: податкова система фактично перестала функціонувати як самостійний економічний інститут і трансформувалася в один з елементів механізму централізованого планового регулювання економіки. Значення регулюючий функції поступово знижувався, а превалюючою в податковій політиці стала реалізація фіскальної функції у формі вилучення запланованої частини доходів у державних підприємств і населення з метою їх подальшого перерозподілу через систему централізованого планового регулювання соціалістичної економіки. 5. В умовах функціонування державної системи планового розподілу фінансових ресурсів в 50-80-ті роки податкова система виконувала роль акумулятора частини валового внутрішнього продукту (ВВП). Функції регулювання розвитку виробництва, координації та стимулювання основних напрямів його технічної модернізації виконували планові та постачальницькі державні органи. Притаманні світової податковій практиці і певною мірою застосовувалися раніше в інструментарії російської податкової політики регулююча, стимулююча і соціальна функції були повністю заміщені механізмами централізованого планування, державного постачання і державного соціального забезпечення. 6. У період 80-х - початку 90-х років податкова система виступила в ролі дестабілізуючого чинника вітчизняної економіки: існувала практика стягування податкових платежів у вигляді відрахувань від прибутку та податку з обороту сприяла зниженню ефективності функціонування виробництва, гальмувала його науково-технічний розвиток, стимулювала розбалансування товарного ринку. Не будучи пристосованою до нових умов ринкових відносин, вона не забезпечувала запланованих обсягів фінансових надходжень і, таким чином, перестала виконувати повною мірою свою основну функцію - фіскальну. 7. Кардинальні перетворення в економіці Росії на рубежі 80-90-х років, інтеграція постсоціалістичної системи в єдиний світовий господарський комплекс зажадали створення нової податкової системи. Найважливіше принципова відмінність податкової системи до переходу до ринку і після включення господарських об'єктів в систему ринкових відносин полягає, на думку автора, в наступному: - Податкова система СРСР діяла як суто фіскальний механізм, що забезпечував вилучення запланованої частини доходів у державних підприємств і населення з подальшим перерозподілом їх через систему централізованого планового регулювання соціалістичної економіки; - В сучасних умовах податкова система сама повинна виступати регулятором економічних процесів у суспільстві, в її рамках необхідно забезпечити реалізацію і узгодженість всіх функцій, властивих податковій політиці в умовах сучасної ринкової економіки - фіскальної, стабілізуючою, регулюючої і інтегруючої. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Питання 5. Податки в умовах централізованого планування та управління економікою" |
||
|
||