| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.1 Структура кадрів на промисловому підприємстві |
||
|
До того ж рівень оплати праці є об'єктом тривалих переговорів, а уявлення про соціально-прийнятному рівні швидко змінюються. Працівник може вирішити, що ті чи інші типи професій є соціально непрестижними. Кадри представляють одне з головних ланок резервів підвищення ефективності виробництва. Розширення та підвищення ефективності виробництва може досягатися за рахунок: ? збільшення чисельності зайнятих у виробництві кадрів; ? підвищення ефективності зайнятих у виробництві кадрів; Тому розширення відтворення кадрів є неодмінна умова розвитку виробництва. Розширення відтворення кадрів - складний процес, який характеризується: ? систематичним зростанням чисельності працюючих; ? підготовкою вже працюючих кадрів; ? розробкою раціональної структури зайнятих у виробництві працівників; ? розробкою системи матеріального і морального стимулювання зростання кваліфікації. Усі працюючі (персонал) у фірмах (підприємствах, об'єднаннях) класифікуються залежно від майнових відносин, ступеня участі у виробничій діяльності, функціонального та професійно-кваліфікаційного розподілу праці, відносини до місця основної роботи (рис. 3.1). По відношенню до власності на майно підприємства персонал ділиться на дві категорії: ? власники, тобто володіють частиною майна і коштів підприємства та одержують винагороду у вигляді частки прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства; ? наймані працівники, які виконують роботу за винагороду, розмір і умови отримання якого визначають відповідні договори найму. Виходячи з функціонального поділу праці у сфері виробництва і його обслуговування, до складу промислово-виробничого персоналу входять наступні категорії працівників: робітники, службовці, учні, охорона. Робочі. У дану категорію входять ті працівники підприємства, які безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами з надання виробничих послуг і переміщення вантажів. Робітники підрозділяються на основних і зайнятих обслуговуванням виробництва (допоміжних). До основних відносять робітників, праця яких безпосередньо створює товарну (валовий) продукцію підприємства і які зайняті здійсненням технологічних процесів, тобто зміною форм, розмірів, стану, стану, структури, фізичних, хімічних та інших властивостей предметів праці, наприклад: токарі, штампувальники, слюсарі збирачі, слюсарі-регулювальники та ін До робітників, зайнятих обслуговуванням виробництва (допоміжним), відносяться робітники, зайняті обслуговуванням устаткування і робочих місць у виробничих цехах, а також робочі допоміжних цехів і господарств. Їх функція - сприяти безперебійному протіканню виробничого процесу. Дані робітники можуть бути розділені на наступні функціональні групи: транспортну та вантажно-розвантажувальну, ремонтну, інструментальну, контрольну, організаційно-технологічну, енергетичну, складську, підготовки виробництва, господарську, охорони праці. Важливим є вивчення співвідношення питомих ваг основних робітників і робочих їх обслуговують. Тут важливий критерій витрат на виробництво при різних варіантах. Службовці представляють досить велику і різнорідну за складом соціальну категорію. Відповідно до Єдиної номенклатурою посад службовців всі вони діляться на три категорії: керівники, фахівці та технічні виконавці. Такий поділ обумовлено тим, що функції службовців на підприємствах і в установах зводяться до здійснення керівництва, вироблення необхідних рішень і підготовці інформації. Кожній з категорій службовців притаманні свої особливості як з точки зору змісту праці та характеру розумових навантажень, так і з точки зору впливу на результати діяльності всього колективу підприємства. Керівники підприємств та їх структурних підрозділів здійснюють підбір і розстановку кадрів, координацію роботи виконавців і ланок виробництва і управління, забезпечують узгоджений, злагоджений і ефективний працю відповідних колективів. Фахівці (інженери, техніки, економісти та ін.) розробляють і впроваджують у виробництво нові або вдосконалені види продукції, технологічні процеси, технічні та економічні нормативи, а також форми і методи організації виробництва, праці та управління , забезпечують виробництво необхідною документацією, матеріалами, оснащенням, ремонтним та інших обслуговуванням. Технічні виконавці (обліковці, секретарі, друкарки та ін.) здійснюють переробку і передачу первинної інформації, підготовку та оформлення різних документів. Учні, які проходять виробниче (індивідуальне або бригадне) навчання безпосередньо на підприємстві, а також навчаються безпосередньо в навчальних закладах з підготовки робітників при підприємствах, незалежно від форм оплати їх праці. Співвідношення окремих категорій працюючих в загальному складі характеризує їх структуру. У машинобудуванні структура кадрів характеризується приблизно такими співвідношеннями: у% Керівники та фахівці 20, Робітники 73, Технічні виконавці 2, Працівники охорони 2, Учні 3, Угруповання персоналу за категоріями полегшує визначення потреби в працівниках відповідної професії та кваліфікації, встановлення форм і систем оплати праці, організацію підготовки та перепідготовки кадрів, сприяє кращому використанню персоналу. Для формування собівартості продукції та розрахунку податку на прибуток велике значення має диференціація персоналу по сфері діяльності. До зайнятих основною діяльністю - промислово-виробничому персоналу (ППП) - відносять працівників основних і допоміжних цехів, науково-дослідних, конструкторських підрозділів, обчислювальних центрів, охорони, заводоуправління, технічних бібліотек і т.д. Кошти, що направляються на споживання цих працівників, включають до собівартості продукції (за винятком доходів по акціях і вкладах у майно підприємств та інших виплат, передбачених Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції та про порядок формування фінансових результатів). Зайняті в неосновної діяльності (непромисловий персонал) - це працівники транспортних і комунальних підприємств, торгівлі та громадського харчування, підсобних сільськогосподарських підприємств, редакцій газет і радіомовлення, медсанчастин, здоровпунктів, оздоровчих установ, навчальних закладів та курсів, установ дошкільного виховання і культури, що перебувають на балансі підприємства. Угруповання працівників за місцем основної роботи використовують для аналізу оподаткування персоналу, який перебуває у штаті підприємства, а також працює за договорами та трудовими угодами. Згідно професійно-кваліфікаційного розподілу праці, в основі якого лежить технологічне розподіл праці, у персоналу підприємства виділяються професія, спеціальність і кваліфікація. Професія - широка область трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок, необхідних для виконання певної роботи в одній з галузей виробництва. Вона визначається характером створюваного продукту, специфічними умовами виробництва в даній галузі. Звідси розрізняються професії машинобудівника, текстильника, гірника, хіміка і т.д. Спеціальність - це вузька область трудової діяльності, що вимагає конкретних знань і навичок. Наприклад, у професії токаря можна виділити спеціальності токаря-розточувальника, токаря--карусельника, токаря-револьверника; в професії слюсаря - спеціальності слюсаря-ремонтника, слюсаря-складальника, слюсаря-трубопровідника, слюсаря-бляхаря і т.д. У свою чергу кадри підприємства характеризуються культурно-технічним рівнем і відповідною кваліфікацією. Культурно-технічний рівень працівників визначається ступенем загальної освіти та культурного розвитку людини, рівнем його виробничої кваліфікації. Кваліфікація залежить від рівня спеціальних знань і практичних навичок працівника і характеризує ступінь складності виконуваного їм конкретного виду роботи. Для окремих професій і спеціальностей важливе значення має професійна придатність: відповідність здібностей, фізичних і психічних властивостей людини тієї чи іншої професії. Рівень кваліфікації визначається Єдиним тарифно--кваліфікаційного довідника (ЄТКД). У довіднику наведені кваліфікаційні дані в 3-х розділах: а) «характеристика роботи», тобто перелік необхідних трудових навичок, якими повинен володіти робітник даного розряду; б) необхідний рівень професійних знань, які повинен мати робочий, тобто «Повинен знати»; в) «приклади робіт», найбільш характерних для даного розряду. Кваліфікаційні вимоги, пропоновані до службовцям, визначаються кваліфікаційним довідником посад службовців. Характеристики по кожній посаді тут також складаються з трьох розділів: а) «посадові обов'язки», де перераховані основні функції, які можуть бути покладені повністю або частково на працівника, що займає цю посаду; б) «повинен знати», де містяться вимоги, що пред'являються до працівника щодо спеціальних знань, а також законодавчих актів, положень, інструкцій та інших керівних і нормативних документів; в) «кваліфікаційні вимоги», де визначається рівень спеціальної підготовки працівника, необхідної для виконання покладених на нього обов'язків, і вимоги до практичного стажу роботи. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3.1 Структура кадрів на промисловому підприємстві " |
||
|
||