| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Реформи і реформатори |
||
|
Умовою виживання вульгарно-комуністичного способу виробництва була наявність солідарного характеру праці і, в більш широкому плані, ? атмосфери духовного підйому. У Великій Вітчизняній війні радянське суспільство, цілеспрямовано приви-вавшейся своїм громадянам ідеали колективізму та соціальної справедливості, здобуло не тільки військову, а й моральну перемогу над суспільством войовничого индивидуа-лизма і вовчих законів. Надія на краще життя і живиться нею соціальний опти-мизма створили особливу - послепобедная - суспільну атмосферу, для якої були характерні емоційний підйом народу і радість мирної праці. Джерелом духів-ного пафосу повоєнних років була віра народу в швидке настання «щасливого бу-дущего». І люди своєю працею намагалися наблизити цей час, закладаючи на «великих будовах комунізму» основи могутності держави. Однак у звичайних неекстремальних умовах мирного часу все більш рельєфно стали проявлятися вади економічної системи, всі її біди, пов'язані з невирішеністю проблеми економічної відособлений-ності підприємств та недостатнім стимулюванням праці. Ця обставина послу-жило об'єктивною основою для спроб реформування радянської економічної сис-теми. Сутність економічних перетворень Н.С. Хрущова полягала головним об-разом у реформуванні структур управління. Реформи А.Н. Косигіна зачіпали більш глибокі шари суспільного виробництва. По суті, була зроблена спроба впровад-ження окремих елементів ринкової економіки для підвищення ефективності роботи підприємств і стимулювання праці. Однак при цьому не враховувалося, що ще однією умовою функціонування та збереження радянської економічної системи була її це-лостность, тобто непорушність монопольного становища держави в усій соціально-економічній сфері і навіть за її межами. Тому дії, що не логічні для еко-номічного системи, порушують її цілісність, могли вести тільки до розладу від-споруджений механізму. Цим пояснюється та неймовірна сила, з якою вульгарно-комуністичний спосіб виробництва (в особі різних управлінських структур) незмінно відкидав будь-які напівринкового нововведення, у тому числі і госпрозрахунок - idee fixe радянської економічної теорії. З цієї точки зору планова централізована економіка дійсно була нереформіруема. Але мова повинна була йти не про реформу способу виробництва, а про його зміну. Повернення до вульгарного комунізму заради вирішення проблеми індустріалізації був єдино вірним. Слід ще раз повторити, що до тези про неадекватність вульгарно-комуністичного способу виробництва існували продуктивним силам слід підходити діалектично. Цей спосіб виробництва (у формі військового комунізму) дозволив хаті-жати голоду в період громадянської війни. (У виникненні голоду в Поволжі після пере-ходу до непу головну роль зіграли кліматичні чинники, і лише в малому ступені він мо-же бути віднесений на рахунок скорочення посівних площ). Йому (у формі радянського спосо-ба виробництва) ми зобов'язані не просто світовим рекордом швидкості індустріалізації, а й створенням могутньої промисловості і передової науки. Плодами цих звершень ми користуємося дотепер. Радянська економічна система була найважливішим фактором побе-ди у війні, лише завдяки їй ми зараз живемо у вільній країні і взагалі живемо. Аж до кінця 1950-х рр.. або навіть до кінця 1960-х рр.. неадекватність способу виробниц-ства компенсувалася солідарним характером праці, тому в цілому країна розвивалася по висхідній. Неадекватність повною мірою проявилася пізніше, з приходом нових поко-лений, далеких від ідеалів романтичного комунізму своїх попередників. Проте всі ці обставини не були усвідомлені партійним і державним керівництвом. Тому тривали спроби лікування зовнішніх симптомів хвороби - зниження темпів зростання народного господарства, несприйнятливості його до науково-технічних досягнень, хронічного відставання сільського господарства і т. п., тоді як фундаментальні причина залишалася нерозкритою. Наприкінці ХХ в. розвиток світової економіки стали визначати не екстенсивні, а інтенсивні фактори росту, пов'язані зі здатністю забезпечити науково-технічний прогрес і найбільш повно задіяти «людський фактор». Радянська система, со-що писала не одне «економічне диво» в умовах воєн і криз, перестала відповідати духові часу. Необхідність реформ стала усвідомлюватися всім суспільством, а не тільки правлячою елітою. «Перебудова» тому закінчилася невдачею, що не мала теоретичного обосно-вання. В умовах відсутності чітких уявлень про кінцеву мету перетворень по-останню перетворилися з творчого чинника в руйнівний. В особі так називає-мих «кооперативів» (на ділі? Приватнокапіталістичних підприємств) системі був на-Несен удар нищівної сили. Держава разом позбулося монопольного становища у сфері ціноутворення і на ринку праці. Був втрачений контроль над доходами населення-ня. Втративши цілісність, система пішла «рознос». Одним з джерел розвитку радянської економіки було штучне обмеженням споживання. Випереджаюче зростання важкої промисловості протягом довгого часу здійснювався за рахунок сільського господарства і галузей, які випускали споживчі товари. Тому в одній з наймогутніших держав світу населення жило небагато. Зазначена причина поряд з іншими привела до загострення дефіциту товарів. До кінця «перебудови» нереалізовані і багато в чому обгрунтовані соціальні притязая-ня перетворилися на політичний фактор. В основі всеохоплюючої кризи радянського суспільства лежала ідеологічна причина? криза наших уявлень про соціалізм. Завдання полягало в тому, щоб виробити нову концепцію соціалізму, відмовившись від ідеї тотального панування загальнонародної власності, але зберігши при цьому опору на суспільні форми власності, оскільки вся історія СРСР довела, що вони володіють величезним потен-соціал. Однак КПРС навіть перед лицем загибелі своєї і Радянської держави оказа-лась нездатною подолати догматизм свого підходу до марксистської теорії. Соціал-стическими альтернатива розвитку країни так і не була розроблена. Якщо до цих пір вважалося, що соціальні революції відбуваються, коли виробничі відносини відстають від розвитку продуктивних сил, то своїм примі-ром ми довели, що результатом випередження виробничими відносинами досяг-нутого рівня розвитку продуктивних сил є соціальна контрреволюція. Іс-торія не прощає нехтування об'єктивними законами її розвитку і за необгрунтований-ве забігання вперед карає не менше жорстоко, ніж за відставання. У цьому - закономірність трагедії 1991 року. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Реформи і реформатори " |
||
|
||