| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Наслідки бюджетного дефіциту |
||
|
Лауреат Нобелівської премії 1986 р. по економікеДжеймс Б'юкенен Qames Buchanan) з Універсам-тета Джорджа Мейсона стверджує, що наіхудшеенаследіе Кейнса для економіки полягає в тому, чтоон узаконив бюджетний дефіціт10. Вважаючи, що го-сударство має право оплачувати свій вихід з де-прес, Кейнс виступав проти преобладавшей дру час ортодоксальної точки зору на способиблагоразумного ведення державних фінансоаЕта точка зору полягала в тому, що для недопущення-ня державного дефіциту прийнятні любиесредства. Таким чином, стверджує Б'юкенен, Кейнс відкрив шлюзи, що дозволили політикам тра-тить гроші, не піднімаючи при цьому податків дляоплати витрат. Зрозуміло, Кейнс не був сторін-ником нерозважливих трат, результатом которихявілся би дефіцит. Він писав свою працю під времяВелікой депресії, коли високий рівень безробіттю- 9 Див збірник лекцій під редакцією F.lCRinger, The German Inflation of1923, Oxford University Press, 1969, і A. Ferguson, When Money Dies, William Kiraber, London, 1975. 10 James Buchanan and Richard Wagner, Democracy in Deficit. The Legacy ofLord Keynes, Academic. Press, New York, 1977. Тіци і падіння цін означали мінімальний ріскінфляціі при дефіцитному фінансуванні. Знадобилося тривалий час для прінятіяідеі Кейнса про користь бюджетного дефіциту у вре-мя спадів. І якщо вона була прийнята, Дефі-Цітни фінансування стало використовуватися навітьв сприятливі часи. У 80-х роках дефіцітполной зайнятості Сполучених Штатів перешагнулза позначку 3% ВНП (див. рис 34-3). Настільки значні масштаби дефіциту, кото-які мали місце в Сполучених Штатах до середи-не 80-х років, можуть зрештою викликати інфля-цію. Однак ми вже говорили про слабкість в Сполуче-наних Штатах як прямого зв'язку між дефіцит-те та інфляцією, так і непрямої зв'язку «дефіцит-зростання грошової маси - інфляція». Звідси за-явище про те, що дефіцит не може бути допу-щен, оскільки він неминуче веде до інфляції, слід визнати необгрунтованим, по крайней Мерево тих умовах, які переважають в Сполучений-них Штатах в останні десятиліття. Проте є ще одна причина для турбуй-ства з приводу дефіциту. У сучасних промисло-повільно розвинених країнах, що функціонують в умо-вах прийнятних темпів інфляції, головна небез-ність дефіциту полягає в ефекті витесненія.Рост дефіциту повної зайнятості витісняє частниеінвестіціі в результаті збільшення реальної процентної ставкі11. Скажімо простіше: чим більше Дефі-цит, тим вище обсяг заощаджень, іспользуемихдля фінансування державних витрат, ітем менше величина коштів, доступних для фі-нансування інвестицій. При зменшенні етойсумми реальна процентна ставка повинна вирастітакім чином, щоб скоротити попит на інвести-ції до суми, що відповідає обсягу предлагае-мих засобів. Зростання реальної процентної ставки і відповідними-ющее йому скорочення норми інвестицій пріводятк того, що в розпорядженні економіки остаетсяменьше заводів і устаткування, і рано чи позднодефіціт викличе зниження рівня життя. РІВНІСТЬ РІКАРДО. Вирішальний аргумент впользу того, що державний борг і фінан-сування цього боргу створюють тягар для майбутніх поко- 11 Ефект витіснення був предметом нашого обговорення в гол. 30. 1960 1965 1970 1975 1980 1985 РІС. 34-6. Реальна процентна ставка і де-фіціта повної зайнятості в Сполучених Шта-тах в 1960-1986 рр.. Примітки. Метод ісчісленіяреальной процентної ставки описаний в тексті. Дефі-цит повної зайнятості вимірюється у відсотках отВНП. (Джерело Data Resources, Inc.) Роки лений, полягає в тому, що збільшення обсягів Заїм-ствования державою призводить до зростання реальнойпроцентной ставки. Професор Роберт Барро (Robert Вагг) з Гарвардського університету напів-чіл популярність завдяки наступного свого тези-су: у той час як зростання державних расходовувелічівает реальну процентну ставку, зраді-ня у величині дефіциту, що викликаються зміни-ми в оподаткуванні, не впливають на рівень процентної ставки за умови, що государственниерасходи і всі інші мають значення факторисохраняются незмінними. Щоб побачити, як діє цей механізм, припустимо, що держава скорочує податки на20 млрд. дол без скорочення витрат. Отже, воно повинно зайняти у суспільства 20 млрд.дол. Припустимо, що це робиться за допомогою Аміс-оці облігацій, які повинні бути погашені че-рез 5 років. Природно припустити, що раціо-нально мислячі люди розуміють: через 5 років дер-дарства повинне буде підняти податки, для того щоб виплатити 20 млрд. дол і ще відсотки понимю. Які зміни вони внесуть у свій поведеніевследствіе усвідомлення цього факту? Їхні доходи в ре-док скорочення податків підвищуються на 20млрд. дол Тому вони можуть заощадити 20 млрд.дол. та інвестувати їх у державні обліга-ції, для того щоб через 5 років платежі, коториеоні отримають від держави в якості оплати засвоі облігації, були достатніми для компен- сации зростання налого Відповідно до цієї логікойсегодняшнее скорочення податків повністю на направляється в заощадження, залишаючи поточне потреб-ня без зміни, оскільки люди очікують вмайбутньому збільшення податків. За логікою Барро зрослі заощадження потре-бителей в точності відповідають рівню, достатній-ному для запобігання росту процентної ставкі.Такім чином, вплив дефіциту на інвестіцііотсутствует. Ця логіка була проаналізована іотвергнута англійським економістом Давидом Рікардо (1772-1823). Звідси й з'явилося названіеравенство Рікардо для тези про эквивалентностифинансирования даного рівня государственнихрасходов допомогою боргу і за допомогою налого ЕМПІРИЧНІ ДАНІ. 12 Реальна процентна ставка обчислюється як різниця між среднімізначеніямі річний номінальної ставки за казначейськими векселями інорми інфляції для даного року (зокрема, для 1984 норма ін-фляции вимірюється як процентне збільшення дефлятора ВНП в пери-од з IV кварталу 1983 р. по IV квартал 1984 р.). Видною зв'язку немає. Наприклад, в 1960-1964 рр.. імелместо величезне зростання дефіциту повної зайнятості, який, мабуть, не впливав на величину реальнойпроцентной ставки. Як це часто буває в економіці, проблема со-стоїть в тому, що теоретична передумова «пріпрочіх рівних умовах» на ділі не виконується. Впериод 1960-1964 рр.. грошова політика стимули-вала економічне зростання, тоді як на початку 80-ХДАДМ вона була надзвичайно рестриктивной. Болеевнімательний аналіз даних рис 34-6, адаптуватися-ванних з урахуванням впливу грошової політики, при-водить до висновку, що зростання дефіциту повної зайнято-сті за інших рівних умов дійсно втенденціі викликає збільшення реальної відсоток-вої ставки. Істинність рівності Рікардо може бути так-же встановлена шляхом перевірки факту увеліченіялюдьмі норми своїх заощаджень в результаті со-кращения податків. У даному випадку досвід 80-х годовсвідетельствует не на користь цієї тези: дефіцит, що пішов за значним скороченням подат- гов, був високим, але норма заощаджень тим не ме-неї залишалася досить низькою порівняно спредшествующім періодом. H У цій главі була розглянута обоснованностьпростих залежностей інфляції, зростання грошовоїмаси та дефіциту державного бюджету. Миобнаружілі, що деякі залежності такого ро-да дійсно існують. Стійкий бистрийрост грошової маси справді призводить до ви-соким темпам інфляції. При гіперінфляції швид-трий зростання грошової маси викликається Колоссаль-ним бюджетним дефіцитом. Однак у условіяхумеренних темпів інфляції та помірного об'емабюджетного дефіциту простих жорстких связеймежду зростанням грошової маси, інфляцією і Дефі-цітом не існує. Емпіричні дані свідчать про те, що в цій ситуації головна про-блема, пов'язана з дефіцитним фінансуванням, полягає в викликається ним тенденції сокращеніяоб'ема приватних інвестицій і звідси в сніженіізапасов капіталу майбутнього. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 5. Наслідки бюджетного дефіциту " |
||
|
||