| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Колллектівізація сільського господарства |
||
|
Відповідно до «Декретом про землю» вся земля була націоналізована і переду-на в безплатне і вічне користування селянам. Таким чином, селянин залишився незалежним від держави виробником. Ця обставина зумовила восстанов-ня ринкового характеру економічних відносин між містом і селом після закінчення громадянської війни. З переходом до непу розпочався новий етап соціального розшарування села. У 1927 р. частка куркульських господарств становила 4-5%, і вони виробляли 20%, а разом з заможні-ми середняками до 30% товарного хліба. Водночас аж ніяк не погроза капіталізації села стала вирішальною причиною колективізації. Очевидно, що форму і темпи пре-освіти аграрного сектора зумовила проблема індустріалізації. На прикладі колективізації сільського господарства ми в черговий раз переконаємося, що причину різких поворотів історії СРСР слід шукати в області економіки, а не ідеолого-гии. Ідеологія тільки обслуговує ті процеси, які ініціюються процесом роз-ку економіки. Деякий час вдавалося компенсувати недолік промислових товарів, здатних задовольнити селянський попит, за рахунок механізму «ножиць» цін. Однак результатом політики нееквівалентного обміну стала «хлібна страйк» 1927-1928 рр.. - Відмова заможного селянства продавати хліб державі за твердими цінами. По суті, повторилося ситуація 1917-1918 рр..: У країні була достатня кількість хліба, але го-сударство не могло взяти його звичайними ринковими засобами. «Хлібна страйк» була кризою монопольного ринку, на якому держава виступала в якості монополь-ного покупця. План хлібозаготівель був все-таки виконаний, але не шляхом підняття цін або демонополізації ринку, а за допомогою надзвичайних заходів у дусі продовольчої диктатури - повальних обшуків, судових репресій, реквізицій хлібних надлишків і навіть майна селян, звинувачених у спекуляції. Тим самим вперше після громадян-ської війни був створений прецедент вирішення економічних проблем неринковими, поза-економічними методами. Тупіковий характер ситуації поглиблювала низька товарність сільськогосподарсько-го виробництва внаслідок збільшення частки дрібних селянських господарств. У 1926/27 господарському році частка товарного (надійшло на ринок) хліба склала тільки 630 млн. пудів замість 1300 млн. пудів в 1913 р., тобто скоротилася вдвічі при однаковому (!) Валовому зборі. (До революції 72% товарного хліба виробляли поміщики і кулаки). З цієї причини навіть за найсприятливіших умов держава все одно не змогло б отримати необхідну для проведення програми індустріалізації кількість хлі-ба. Таким чином, вже до кінця 1920-х рр.. дрібне роздроблене селянське господарство досягло межі свого розвитку? з точки зору загальнодержавних інтересів. Вибір, зроблений керівництвом країни, підпорядковувався жорсткій логіці. З одного сто-ку, за допомогою ринкових методів держава не могла взяти необхідну кількість хліба з села. З іншого боку, поки особа села визначав незалежний вироб-ник, на позаекономічні методи вилучення хлібних надлишків селяни відповідали со-припиненням посівів і виробництва. Оман на цей рахунок не було, оскільки ще не був забутий досвід хлібної монополії та продрозкладки. Ситуація вимагала неординарних рішень, і таке рішення було знайдено. Підсумком кампанії колективізації стало огосу-дарствленіе аграрного сектора економіки. Сільський виробник був позбавлений независи-мости і самостійності. Державний контроль став всеохоплюючим, починаючи від розміру посівних площ і кінчаючи цінами на продукцію. У вигляді колгоспно-радгоспної системи держава отримала організаційну структуру для вилучення? прямого або шляхом нееквівалентного обміну? необхідних кількостей сельскохозяйст-кої продукції. Тільки в рамках такої структури виявилося можливим організувати перекачування ресурсів з села в місто на потреби реконструюється промислово-сти. Таким чином, форма і темпи колективізації відповідали інтересам розвитку не сільського господарства, а промисловості. Програма індустріалізації була виконана за рахунок експлуатації села. Колективізація по-сталінськи не мала нічого спільного з кооперированием по-ленінському. Ленін припускав здійснити добровільний і поступовий перехід до загально-тиментом формам землеробства тільки після модернізації промисловості, щоб кре-стьяне усвідомили вигоду великого колективного машинного сільськогосподарського про-виробництва. Насправді до початку колективізації об'єктивні передумови для неї у вигляді достатнього рівня механізації аграрного сектора були відсутні. Показу-тельно, як такий, здавалося б, суто теоретичний факт - невідповідність нових про-виробничих відносин існуючому рівню розвитку продуктивних сил, пре-ломівшісь у свідомості людей, відбився в їхніх вчинках: не бачачи серйозних переваг переходу до спільного обробітку землі старими засобами виробництва , селянство зайняло вкрай стриману позицію відносно колективізації. Тому весь процес колективізації пройшов в обстановці тиску влади на селян. Примус силою - головний засіб, яке використовує будь-яка влада для компенсації неадекватності способу виробництва. Для ідеологічного забезпечення непопулярною кампанії колективізації тре-Бова вселити основний бідняцько-середняцької масі образ ворога в особі куркулів, вос-які взяли цю сталінську ініціативу як посягання на свої економічні інте-реси. Результатом стала насильницька ліквідація куркульства як «останнього екс-плуататорского класу». Звичні ідеологічні обгрунтування процесу раскулачіва-ня приховують той факт, що В.І. Ленін, грунтуючись на принциповій марксистської позиції, послідовно виступав проти експропріації куркульства. Ці ідеї були згодом враховані при проведенні кооперування в Східній Європі. Таким обра-зом, трагедія мільйонів розкуркулених стала платою за темпи: колективізацію сіль-ського господарства довелося проводити паралельно з індустріалізацією, а не після неї. Але були перекручені не тільки методи проведення, а й сама сутність кооперації як добровільного об'єднання приватних виробників. Немає необхідності доводити відсутність у колгоспів статусу незалежних виробників. Колгоспник на практиці був позбавлений майже всіх прав власника. Звідси - психологія (!) Найманого працівника у зі-радянської селянина, втрата їм почуття господаря землі. Тривалий час прямо порушував-ся принцип матеріальної зацікавленості, аж до того, що селяни не отримували покладеного за зароблені трудодні. Відсутність ефективних економічних стимулів до високопродуктивної і якісної праці? найточніша ознака неаде-кватності способу виробництва. Таким чином, сутність колективізації полягає в поширенні вуль-гарно-комуністичного способу виробництва на аграрний сектор. Саме неадекват-ність вульгарно-комуністичних виробничих відносин виступала в якості головного гальма розвитку сільського господарства СРСР. Разом з тим знову слід вказати на необхідність діалектичного підходу до цього ключового обставині. Що стався з часом перехід до великого ма-шинного виробництва не тільки забезпечив конкурентоспроможність радянських колгоспів по відношенню до дрібним фермерським господарствам, а й змінив психологію селянина: гасло «Землі і волі!» Втратив свою актуальність. (Цим пояснюється опір селянства розгорнулася на початку 1990-х рр.. Кампанії руйнування великих господарств під прапором «фермерізаціі»). Однак колгоспи так і не стали справжніми кооперативами? «Колективними господарствами». Тому, хоча зазначена неадекватність перестала бути настільки яскраво вираженої, як на початку процесу колективізації, вона зберігала своє значення аж до загибелі СРСР. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Колллектівізація сільського господарства " |
||
|
||