| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5.6.2. Структура ринку цінних паперів |
||
|
| Державні цінні папери. Особливістю російського фондового ринку є домінування державних цінних паперів - державних короткострокових зобов'язань (ДКО), облігацій федеральної позики (ОФП), облігацій державної ощадної позики (ОГСЗ), облігацій внутрішньої позики (ОВВЗ) та ін Випуск державних боргових зобов'язань направ- льон на вирішення двох вкрай гострих проблем: неінфляційного покриття дефіциту бюджетів та зв'язування вільних грошових коштів суб'єктів господарювання та населення. Позитивним підсумком заходів щодо створення ринку державних цінних паперів в-1995 є підрив довіри до сурогатних цін-ним паперів фінансових компаній, господствовавшим раніше на ринку, і різке скорочення прибутковості валютного ринку. У 1996 р. в результаті заходів з розвитку сектора державних цінних паперів вдалося припинити в основному фінансування дефіциту держав-ного бюджету за рахунок носять емісійний характер кредитів Центрального банку. За рахунок внутрішнього фінансування було при-влечу до бюджету 37 трлн р., В тому числі за рахунок ДКО і ОФЗ - 35300000000000 р., А обсяг цих державних боргових! зобов'язань, на-ходівшіхся в обігу на кінець року, склав - 237 трлн р. Разом з тим обійтися без допомоги ЦБ РФ і великих позик у міжнародних фінансових організацій та іноземних держав поки ще неможливо. Основними проблемами при випуску державних боргових зобов'язань є наступні: збільшення загального обсягу емісії, скорочення витрат з їх обслуговування при одночасному забезпеченні прийнятного рівня прибутковості для інвесторів, розширення кола інвесторів, в тому числі за рахунок домашніх господарств і нерезидентів, випуск нових видів цінних паперів. Безпека розвитку сектора державних цінних паперів забезпечується балансом попиту та пропозиції. Для держави як емітента важливо перевищення обсягів реалізації зобов'язань над витратами з обслуговування боргу і погашенням попередніх емісій; для інвестора - рівень прибутковості, порівнянний з прибутковістю за іншими напрямами діяльності - депозитами, прибутковістю ва-лютного ринку та ін Виконання цих умов вимагає обережності при збільшенні емісії та підтриманні достатнього рівня дохід-ності порівняно з іншими сегментами фінансово-валютного ринку. У разі якщо обсяги реалізації порівнюються або стають менше вартості обслуговування боргу, включаючи погашення попередніх емісій, випуск державних боргових зобов'язань стає невигідним. Зменшення витрат з обслуговування за рахунок зниження прибутковості в кожен даний момент можливо лише до певного межі, при якому зберігається їх привабливість для інвесторів. Подальше зниження темпів інфляції, послідовне, але повільне зменшення співвідношення між номінальним курсом руб- ля до долара і його паритетом купівельної спроможності (поступове збільшення реального курсу рубля) при збереженні контролю за валютним ринком дозволять проводити політику зниження вартості обслуговування державних боргових зобов'язань, - знизити ставши-ку рефінансування і поступово перетворити її на провідний орієнтир грошового ринку, в інструмент управління цим ринком .. Враховуючи відсутність вигідних альтернативних ринків розміщення капіталу, інвестори, включаючи банки, будуть змушені продовжувати операції з державними цінними паперами. Обмежувачами зниження прибутковості державних цінних паперів є: прибутковість ринку, що розвивається корпоративних цінних паперів, валютного ринку, облікова ставка за депозитами, включаючи процентну ставку по внесках населення. Інший напрям підтримки сегмента державних цінних паперів - розширення кола інвесторів. Основними партнерами держави стали комерційні банки. Поки не вдалося вирішити завдання розміщення ГКО, ОФЗ та інших цінних паперів серед населення, іноземних та інституційних інвесторів, підприємств та поширення операцій на нові регіони. Вирішення цих проблем потребує, зокрема, розширення мережі дилерів, приєднання до діючої мережі нових регіональних майданчиків у великих містах, встановлення віддалених терміналів. Цілям залучення коштів населення служить почався випуск ОГСЗ. При збереженні досить високої прибутковості можна ставити завдання розміщення ощадних позик в основному серед населення, залишивши для банків лише дохід від обслуговування клієнтів. Завдання залучення коштів іноземних інвесторів почала вирішуватися шляхом продажу нерезидентам ДКО і ОФЗ, а також випуску єврооблігацій, що реалізуються на зарубіжних ринках. Залучення коштів інституційних фондів і підприємств стримується повільним розвитком недержавних пенсійних і страхових фондів і недоліком коштів підприємств. Поряд з викладеним вище важливим напрямком подальшого розвитку сектора державних цінних паперів є збільшення терміну їх обігу, введення в обіг нових видів боргових зобов'язань з використанням більш гнучких відсоткових ставок та умов погашення, а також більш активне залучення коштів іноземних інвесторів. Середній термін погашення наприкінці 1996 р. становив немно-гим більше чотирьох місяців. Поступово збільшуються строки звернення ДКО і ОФЗ. У квітні 1996 р. відбувся 13-й випуск ОГСЗ з пога-ням через два роки, а слідом за цим - 14-й, також з дворічним терміном замість раніше практикувалися однорічних. У 1996 р. ДКО стали базовим інструментом для ринку розрахункових форвардних контрактів, що почав функціонувати в травні 1995 р. Угоди на цьому позабіржовому ринку укладаються безпосередньо між банками-контрагентами при координуючої ролі МФД (Московського фінансового дому) , що гарантує дотримання єдиної процедури. Іншим сегментом ринку, для якого ДКО стали базою, є біржовий ринок ф'ючерсів. Увага до нього з'явилося після того, як ЦБ гарантував прогнозованість курсу долара і знизилася ліквідність валютного ринку. Строковий ринок ГКО дозволяє застрахуватися від ризику падіння цін на ці папери або на основі форвардної угоди з яким комерційним банком, Ліббі ставши учасником біржового ф'ючерсного ринку. Для управління ліквідністю банківської системи та підвищення її стійкості серйозне значення має можливість оперативного отримання короткострокових позик під заставу цінних паперів - операції РЕПО. Економічний сенс операцій незалежно від варіантів їх юридичного оформлення зводиться до надання стороною, що має вільні грошові кошти, другий - потребує стороні - певних сум за певну плату. Власник грошових коштів, отримує в забезпечення цінні папери. Операції, як правило, укладає ються на дуже короткі терміни. При цьому для комерційних банків зменшуються ризики розміщення тимчасово вільних ресурсів, а для ЦБ полегшується регулювання збоїв і коливань. Продаж цінних паперів із зобов'язанням викупу за ціною, що відрізняється від ціни продажу, дозволяє визначити ефективність операції для покупця. Цінні папери випускаються не тільки на федеральному рівні, а й регіональними органами державної влади. Цінні папери суб'єктів Федерації за статусом прирівнюються до державних цінних паперів, що сприяє підвищенню довіри до емітента і надає ряд переваг. Водночас федеральний уряд відповідальності за випуск регіональних позик не несе. Випускаються суб'єктами Федерації позики можуть носити загальний характер або бути цільовими. Загальні позики забезпечуються усім бюджетом, статтями бюджету або майном емітента. Як правило, вони використовуються для покриття дефіциту бюджету і поточних витрат. Цільові позики емітуються під інвестиційні проекти та мають погашатися доходами від їх реалізації. Випуск позик регіональними органами влади стримується низкою обставин. Бюджети багатьох територій хронічно дефіцитні і не мають надійних джерел покриття, а розміщення позик може обернутися скороченням транс- трансфертів від федерального уряду. Висока інфляція «з'їдає» ресурси довгострокових проектів, утруднюючи їх реалізацію. Значними подіями (в 1996 р.) в області залучення іноземного капіталу стали розміщення на Заході державного об-лігаціонного позики і розміщення серед нерезидентів великих сум ГКО - ОФЗ. Для виходу російських боргових зобов'язань на світовий ринок необхідно було отримати світовий рейтинг і гарантувати нерезидентам можливість репатріації доходів. У принциповому плані питання було вирішено переходом до щоденного фіксингу ЦБ РФ валютного курсу і приєднанням до ст. VIII Статуту МВФ. Розділ 2 ст. VIII Статуту МВФ передбачає, що країна не повинна без схвалення МВФ вводити обмеження на платежі та перекази за міжнародними поточних операціях. До них відносяться всі платежі по зовнішній торгівлі, пов'язаним з нею послуг короткострокового характеру, виплати відсотків за позиками, переклади чистих доходів та ін Залучення коштів з неросійських джерел допомагає вирішенню двох проблем. По-перше, конкуренція нерезидентів сприяє зниженню прибутковості цінних паперів і процентних ставок. По-друге, надходження до бюджету коштів із зарубіжних джерел зі ча-сом може сприяти вивільненню національних ресурсів для інвестицій в реальне виробництво. Із загального обсягу ГКО-ОФЗ, що зверталися на ринку, наприкінці 1996 р. приблизно 10% було надано нерезидентам. Це вплинуло на прибутковість державних боргових зобов'язань і на стійкість цього ринку. Але для збереження його надійності більш правильно робити ставку на середньо-і довгострокові державні боргові зобов'язання, призначені спеціально для іноземних інвесторів із звичним для них рівнем прибутковості (близько 8% у валюті). У разі рефінансування боргів іноземним інвесторам за рахунок нових випусків державних цінних паперів на світових ринках почне рости зовнішня заборгованість Росії. При великих масштабах зовнішнього запозичення серйозний збій в погашенні облігацій або суттєві політичні фактори можуть призвести до фінансової кризи, як це було в Мексиці. Завдання, таким чином, ока-ни опиняються суперечливою: зниження прибутковості зменшує привабливість для нерезидентів, збільшення веде до зростання вартості обслуговування і, забезпечуючи залучення коштів, створює ситуацію нестійкості. | Корпоративні цінні папери. Ринок акцій корпоративного сектора економіки тільки починає розвиватися. У розвинених країнах капіталізація ринку акцій становить 60-90% до ВВП, у Росії - менше 10%. Капіталізація російських корпоративних цінних паперів до кінця 1996 р. склала, за оцінками, близько 175 трлн р. (32 млрд дол). Для порівняння зазначимо, що капіталізація ринку 28 найбільш розвинених країн на кінець червня 1996 становила 12 540 млрд дол, в тому числі США - 5369 млрд дол, Великобританії - 1108 млрд дол, Японії - 2886 млрд дол Співвідношення обсягів державних цінних паперів (ДКО і ОФЗ) і корпоративних цінних паперів склало приблизно 1,3 до 1 проти 0,2-0,3 до 1 у країнах «великої сімки». Акції корпоративних підприємств хоча і повільно, але все ж залучаються в орбіту вторинного ринку. Капіталізація ринку зростає в основному за рахунок збільшення переліку торгованих акцій і їх вартості. Порівняно з 1995 р. обсяг корпоративних цінних паперів зріс в 1996 р. в 1,7 рази. Галузева структура ринку майже не змінилася. Сьогодні на частку корпоративних цінних паперів, включаючи банківські, доводиться приблизно чверть загального обсягу акцій і обліга-цій. Потреби залучення капіталу в реальне виробництво визначаються масштабами модернізації виробництва, структурними змінами та економічним зростанням в перспективі. Щоб оновити приблизно половину виробничих фондів, що були в 1996 р., необхідно близько 2 трлн дол Однак практичні можливості залучення коштів обмежуються недостатністю внутрішніх вільних ресурсів, слабким притоком іноземних інвестицій і - головне - економічною ситуацією, що не дозволяє ефективно використовувати капіталовкладення. Можливості успішного залучення капіталу в реальне виробництво стримуються: | темпами інфляції, що обмежують схильність до заощадження; | кризовим станом економіки, низькою рентабельністю і збитковістю багатьох підприємств; | вузькістю внутрішнього ринку, втратою значної частини зовнішніх ринків і конкуренцією іноземних фірм; | недостатнім розвитком професійної діяльності та інфраструктури ринку цінних паперів . В окремих, головним чином сировинних, галузях економіки з'явилися ознаки припинення спаду і навіть спостерігається деяке зростання виробництва, хоча ситуація в цілому залишається важкою. Підкріплення проявилися тенденцій заходами з підтримки вироб- ництва могло б сприяти корінної зміни ситуації в корпоративному секторі цінних паперів. На розвиток ринку акцій позитивний вплив надає продаж державних пакетів акцій цінних паперів, перехід до грошової приватизації. Суперечливість ситуації для держави полягає в тому, що гроші потрібні негайно і якомога більше. Тим часом величина виручки знаходиться в залежності від термінів - чим довше період реалізації, тим більше можна отримати. У разі поспіху неминуче заниження цін, що веде до необгрунтованого виграшу інвесторів. При формуванні обстановки підйому відкриються нові можливості в декількох направленіях.Станет реальним широке використання облігацій - другого великого інструменту залучення капіталу у виробництво. У нинішній нестійкої ситуації емітенти не хочуть брати на себе зобов'язання з виплати фіксованих відсотків. З'явиться можливість залучення коштів населення. Населення має засобами порядку 100 трлн р. і 20 млрд ддлл. Це досить солідна величина, за яку будуть вести боротьбу держава, фінансово-кредитні структури та корпоративні підприємства. Ос-новних формами заощаджень є вклади в банки і придбання валюти. У 1996 р. почалося залучення коштів населення дер-дарства за допомогою облігацій ощадних позик. У реальне виробництво гроші населення практично не йдуть. Емісія акцій приватизованих підприємств здійснювалася в основному під безкоштовні приватизаційні чеки і у відносно невеликих масштабах за готівку. Основній масі власників акції дивідендів не приносять. Популярність акцій невисока, і розраховувати на широкі масштаби розміщення нових акцій не доводиться. Успіхом у Населення могли б користуватися акції нафтогазових компаній, ряду працюють на експорт підприємств металургії і невеликої кількості інших підприємств, які виплачують привабливі дивіденди. Однак популярні акції практично для пересічних інвесторів недоступні, торгівля ними в осяжному майбутньому не перейде з розряду оптової в категорію дрібнооптової та роздрібної. Сформована ситуація сприятлива для держави, яка вже початок її використовувати. У світовій практиці найбільшими покупцями корпоративних цінних паперів є інституційні інвестори (пенсійні, страхові й тому подібні недержавні фонди та компанії). Проте в Росії вони тільки стають на ноги і великими свобод- вими капіталами не мають. Що стосується державних фондів, то вони зобов'язуються вкладати свої кошти в державні ж цінні папери. Для того щоб інституційні інвестори стали великими вкладниками, потрібен тривалий час. До того ж, як показує світовий досвід, вони будуть вкладати вільні кошти тільки у високонадійні папери. У більш віддаленій перспективі позитивний вплив надасть формування нових цілей інвесторів - отримання стійких і досить високих дивідендів і доходів від курсових різниць. Домінуючий в перехідний період інтерес до цінних паперів як засобу перерозподілу і закріплення власності втратить свою провідну роль. У міру стабілізації економіки буде наростати інвестіціонная'актівность банків. В умовах тривалого фінансово-еконо-мічного кризи для них мало привабливі не тільки вкладення в нове будівництво, а й придбання акцій діючих підприємств, за винятком торгівлі та деяких сировинних і експортних виробництв. В умовах економічного підйому інвестиційна під-тримка та фінансування проектів стануть одним з основних чинників виживання банків в жорсткій конкурентній боротьбі. Частка інвести-ційних активів в банках розвинених держав складає 20-40%. Очевидно, така ж ситуація з плином часу складеться і в Росії. У 1996 р. стався ряд подій, що полегшують доступ іноземного капіталу в Росію, в тому числі і на фондовий ринок: | Почав наводитися порядок з реєстрацією, депозитарними та іншими послугами щодо забезпечення збереження цінних паперів. Проблема надійного незалежного реєстратора протягом ряду років є серйозною перешкодою для розміщення російських цінних паперів на іноземних ринках. На це неодноразово посилалася комісія з цінних паперів і бірж США (SEC), забороняючи вкладення в акції російських підприємств. У зв'язку з ненадійністю реєстрації та відповідального зберігання цінних паперів іноземні компанії воліють, щоб в ролі зберігачів російських акцій виступали іноземні банки - «Банк оф Нью-Йорк», «Кредит Свісс», «Браун Бра-зерс, Харриман»; | З приєднанням Росії до статті VIII статуту МВФ з'явилася гарантована можливість репатріації прибутку нерезидентів; | Міжнародна фінансова корпорація Світового банку розпочала щоденне числення свого індексу по російським акціям, що означало офіційне включення Росії в число ринків, що розвиваються; | Врегулювання проблем із зовнішнім боргом по лінії Лондонського і Паризького клубів і початок присвоєння Росії міжнародного рейтингу відкривають шлях до розміщення цінних паперів серед іноземних інвесторів не тільки для уряду і суб'єктів Федерації, але і для корпоративних позичальників, які приступили до розміщення своїх акцій на зарубіжних ринках ; | Було реалізовано прийняте у вересні 1995 р. рішення SEC, дозволяюче російським компаніям подавати заявки на розміщення ADR першого рівня. У 1996 р. російськими фірмами за допомогою іноземних банків були здійснені перші операції з розміщення своїх акцій за допомогою американських і глобальних депозитарних розписок (ADR і GDR) першого рівня. Для ADR 1 потрібно лише, щоб випуск акцій і діяльність емітента відповідали правилам країни емітента. При цьому від емітентів потрібно попереджати Інвесторів про незадовільний стан російських регістрів акцій. Буде розвиватися і ринок термінових корпоративних цінних паперів. Ці операції з різним ступенем просунутості здійснюються на міжбанківських, банківсько-клієнтських і біржових ринках. Загальний напрямок розвитку - від простих інструментів до складних. Відно-сительно переважніше біржовий ринок, що надає більше інформації про ціни, котируваннях, обсягах угод і гарантую-щий виконання укладених угод. Останнє вкрай істотно, особливо для паперів з високим ступенем ризику. Розвиток термінового ринку передбачає організацію торгівлі терміновими контрактами на акції корпоративних підприємств. Одним з факторів, що стримують розвиток цього сектора ринку, є відсутність репрезентативних цін на акції. Найбільш відомими є при-ляють котирування російської торгової системи, проте рівень їх репрезентативності недостатній, оскільки відсутня задовольняю-щий більшість учасників ринку джерело інформації про поточні ціни на акції. Таким джерелом можуть бути біржі або торгова система, здатна давати достовірну інформацію про котирування, ціни та обсяги угод, яка визнається прийнятною учасниками ринку і може бути покладена в основу термінових контрактів на відповідні активи. | Іпотечні боргові зобов'язання. Іпотечний кредит в рьг-нічний економіці є одним з найбільш потужних інструментів мобілізації коштів. Іпотечні зобов'язання в США на початку 90-х років становили за обсягом обертаються капіталів 3,5 млрд дол при обсязі сектора урядових цінних паперів 1,9 млрд і сектоpa корпоративних облігацій 1,4 млрд дол У Росії на початку 1996 р. обсяг іпотечних кредитів, виданих усіма банками, за оцінками, склав близько 100 млн дол Практична відсутність іпотечного кредиту є гальмом економічного розвитку. При цьому у зв'язку з недостатньою отработанностью законодавчої бази більшість договорів, зокрема по житлу, по суті не є іпотечними зобов'язаннями, а закамуфльованими договорами про купівлю-продаж. Для нормального розвитку довгострокових іпотечних зобов'язань необхідні наступні умови: | Чітке законодавство з питання про власність на землю, не допускає подвійних тлумачень; | Нормативні акти, що визначають основні операції, пов'язані з іпотечними зобов'язаннями; | Формування державних організацій, що забезпечують реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним; | Освіту вторинного ринку іпотечних зобов'язань на основі створення структур, що забезпечують швидку, юридично грамот-ную і за прийнятною ціною реалізацію майна; | Забезпечення високої ліквідності іпотечних позик, наданих у вигляді цінних паперів, на вторинному ринку; | Прибутковість іпотечних цінних паперів має бути порівнянна із прибутковістю державних цінних паперів; | Клієнти іпотечного ринку повинні отримувати кредит облігаціями і погашати його реальними грошима, надаючи заставу в забезпе-чення кредиту при його одержанні; | Прийнятна розстрочка платежів за іпотечним кредитом повинна становити 15-20 років. Поки такі умови не будуть створені, зберігатиметься ситуація, що склалася, при якій банки, прагнучи застрахуватися від рис-ков, тримають високими ставки іпотечного кредиту і короткими (до року) терміни кредитування. Для отримання іпотечного кредиту а США потрібно надати в банк інформацію про активи та пасиви сім'ї за семирічний період і дані про всі доходи. Кредит може бути виданий за умови, що щомісячні виплати по ньому не перевищують 30% доходу до сплати податку. Терміни кредитування складають 15-30 років, плата за кредит - 5-7% річних. Банк формує іпотечний пул - сукупність виданих кредитів. Уряд за посередництва великих компаній виступає гарантом за іпотечними цінними паперами. Заставні передаються інвесторові, який одержує по них постійний дохід. Природно, що розвиток таких схем в Росії потребують дли лого часу і істотних зусиль. Вихідними передумовами повинні стати формування законодавчої бази та державна підтримка - особливо на початкових стадіях розвитку - іпотечного кредиту. > | Вексельний обіг. Комерційні векселі в нормально функціонуючої економіці обслуговують процес реалізації: щоб реалізувати продукцію і створити зручності для покупця, Постачальники йдуть на відстрочку платежу, надаючи оформлений векселем комерційний кредит. У Росії вексельний обіг розвивається в умовах глибокої кризи виробництва і кредитно-грошової системи. Звідси вите-кают його особливості. Звичайний вексель - це цінний папір, видана в забезпечення позики і не призначена для використання в ка-честве засобу розрахунків. У російських умовах вексель швидше вирішує для продавця дилему: або отримати за відвантажену продукцію вексель покупця, або - ні грошей, ні боргового зобов'язання. Народжені і функціонуючі в ненормальних умовах російські векселі утворюють кілька груп з різною економічною природою і спрямованістю. У західній практиці вексель в якості багатооборотної документа, як правило, не використовується. Одержувач векселя прагне пред'явити його до оплати через спеціалізовані факторингові організації або вексельні відділи банків. У Росії векселі стали своєрідною формою грошей. Вони використовуються в розрахунках між господарюючими суб'єктами, між фірмами та державними органами; як фінансовий документ, що приносить дохід і використовуваний для сплати податків, і т.д. Вексель дозволяє отримати відсоткову винагороду за ставками, порівнянним з депозитними. Ставки оподаткування вексельного доходу складають 15% порівняно С35-38% по предт принимательской діяльності. Для позичальника відсоткова ставка значно нижча, ніж по звичайному кредиту. Векселі емітовані в різних секторах економіки підприємствами, міністерствами, банками, місцевими органами влади, Мін-фіном, казначейством і т.д. Загальний обсяг обертаються векселів, за різними оцінками, становить від 100 трлн до 300 трлн р. Векселі вирвалися з-під контролю, звертаються не за встановленими законами, а за умовами, що визначаються емітентами, почали заміщати гроші в обороті, і поки немає можливості що-небудь зробити. Виникла проблема введення вексельного обігу в нор-формальні русло. Складність її вирішення визначається не стільки форми- рованием необхідних нормативних актів та обслуговуючої інфраструктури (хоча це також важливо), скільки тим, що сформувалася маса векселів обслуговує певні економічні процеси і її ліквідація вимагає заміни незаконних інструментів законними. Векселі корпоративних підприємств випускаються в основному для збільшення оборотних коштів. У нормальних умовах вони повинні мати товарне покриття і гарантувати безумовність платежу. Але сьогодні в Росії їх обіг здійснюється за правилами, встановлює векселедавцем. Специфікою значної їх частини є те, що по них ніхто платити не збирається. Вони носять бартерний характер, замінюють в розрахунках рублі, погашаються товарами та послугами і є по суті борговими розписками. Підприємства не прагнуть перетворювати векселя в гроші, так як змушувати векселедавця розплачуватися через суд собі дорожче. Незважаючи на їх сумнівний-ний характер, боргові зобов'язання підприємств користуються попитом, і ліквідувати їх у найближчому майбутньому навряд чи вдасться. Їх живучість зумовлюється корисністю для використовують їх контрагентів. Вони надають певну допомогу в розрахунках, дозволяють проводити взаємозалік заборгованості на багато трильйони рублів. Прибуток, що отримується від дисконтних операцій з вексе-лями, не враховується у складі прибутку від господарської діяльності і є джерелом доходу. За допомогою передачі векселедержателем прав іншій особі без вказівки останнього (бланкового індосаменту) вексель по суті стає цінним папером на пред'явника й одночасно засобом відходу від сплати податків. Одна з найбільш серйозних проблем корпоративних векселів - відсутність контролю за масштабами їх випуску. Можливий випуск векселів, набагато перевищує випуск готової продукції. Емісію векселів слід було б лімітувати, встановивши нормативи, однак Женевської вексельної конвенцією 1930 р., до якої свого часу приєднався СРСР, обмеження на їх випуск не передбачені. У багатьох регіонах місцева влада почала активно поповнювати свої ресурси за допомогою векселів. Векселі, що випускаються місцевими фі-фінансовими органами, потім приймаються як податкових звільнень. Щоб випуску векселів надати легітимності, фінансовим-вим органам надаються відповідні повноваження. При випуску векселів у видатковій частині бюджету передбачається спе-соціальне стаття - фонд погашення. Суб'єкти Федерації і муніципалітети відповідають за своїми зобов'язаннями лише належним їм майном, а процедура визнання їх неплатоспроможними відсутня, як і процедура звернення стягнення на їх майно. Феде- ральних органи відповідальності за їх зобов'язаннями не несуть. Нерідко регіональні влади беруть у банках вексельний кредит, ставлять свій аваль на банківських векселях, використовують їх у розрахунках з постачальниками і потім приймають ці векселі для сплати податків. Багато банків здійснюють регіональні вексельні програми-. Вони широко кредитують як безпосередньо бюджети обласних і муніципальних адміністрацій, так і підприємства під гарантії місцевої влади. Використання вексельних кредитів дозволяє фінансувати дефіцит місцевих бюджетів, пом'якшуючи гостроту становища. Відсотки по вексельному кредиту можуть бути не дуже високими в залежності від термінів кредиту. Отримавши кредит, адміністрація може финансиро-вать конкретні підприємства, отримати ці ж папери у вигляді податкових платежів і знову пустити їх в оборот. Згідно з оцінками ЦБ РФ, зобов'язання комерційних банків по своїх векселях на 11.06.96 р. склали 17800000000000 р. (Без урахування векселів Ощадбанку). Банківські векселі по суті є банкнотами відповідних банків з обмеженим застосуванням і, таким чином, вторгаються в сферу діяльності ЦБ РФ по емісії Грошових коштів. Тому в серпні 1996 р. Центробанк прийняв рішення про введення для комерційних банків «нормативу ризику власних вексельних зобов'язань», що визначається як відношення суми випущених векселів плюс 50% від суми позабалансових зобов'язань до власного капіталу. Максимальне значення нормативу було встановлено на 1.10.96 р. в 200%, ас 1 березня 1997 - 100%. Одночасно ця операція була спрямована на підвищення надійності банків. У другому кварталі 1996 р. набули поширення векселя комерційних банків під поручительство Мінфіну для фінансування державних програм. Восени їх обсяг перевищив 20 трлн р. Початковими векселеполучателю є Міноборони, ФСБ, Мінсільгосп і інші держструктури. Основна маса векселів - дисконтні, з терміном погашення від 3 до 9 місяців. Векселі широко ис-користувалися для сплати податків і платежів до пенсійні та дорожні фонди і до бюджетів суб'єктів Федерації. Векселів Мінфіну до кінця 1996 р. в обігу перебувало на суму понад 30 трлн р. Зокрема, були випущені зобов'язання серії АПК для покриття боргів Мінфіну регіональним банкам з погашенням в 1998-2005 рр.. За допомогою цих векселів комерційним банкам були відновлені кредитні ресурси замість погашених ними централізованих кредитів та відсотків по них ЦБ РФ без сплати коштів позичальниками. Основними споживачами їх стали регіональні сбер-банки, що використовують векселі Мінфіну у внутрішній системі взаємо-мозачетов. У векселі Мінфіну переоформлена також комерційна заборгованість колишнього СРСР перед зарубіжними фірмами-постав-ками. Вексельний обіг в Росії формально регулюється Однаковим законом про переказний і простий вексель (Додаток № 1 до Женевської вексельної конвенції 1930 р.), постановою Президії ВР РФ від 24.06.91 р. «Про застосування векселі у господарському обороті РРФСР» та постановою Уряду РФ від 26.09.94 р. «Про оформлення взаємної заборгованості підприємств і організацій век-селями єдиного зразка та розвитку вексельного обігу». Прийнятий в грудні 1996 р. в другому і третьому читаннях новий Закон «Про перекладному і простому векселі», очевидно, підтвердить по-розкладання Женевської конвенції. Сенс його прийняття лише в тому, що він може стати відправною точкою для усунення стали вже при-звичним порушень та вирішить низку спірних питань. Ним, зокрема, передбачено, що органи державної влади та місцевого само-управління не мають права зобов'язуватися за векселями, крім випадків, передбачених федеральними законами. Вексельна дієздатність визнається як за юридичними, так і за фізичними особами, тоді як згідно з листом Центробанку від 30.06.96 р. векселі могли викорис-зоваться лише юридичними особами; передбачається тільки паперова форма векселя. Водночас було прийнято низку нормативних документів, що дозволяють і регламентуючих звернення бездокументарних векселів, і розпочато видачу ліцензій операторам. «Ахилле-совою п'ятою» бездокументарного векселя є відсутність підпису, внаслідок чого він не може бути пред'явлений до протесту. З метою захисту векселедержателей необхідно створити і запустити механізм відсіву незабезпечених векселів. Такі векселі не повинні потрапляти в обіг. За цим повинні стежити оператори вексельного ринку або спеціальні обслуговуючі вексельний ринок фірми. З урахуванням первинного відсіву слід було б провести переоблік векселів банками. Векселі, враховані комерційними банками, повинні бути переучтени ЦБ РФ. Після запуску такого механізму потенційні векселедержателі можуть заздалегідь дізнаватися, чи можна врахувати де-небудь отриманий вексель і за якою ціною, щоб оцінити свій ризик і можливі фінансові втрати. Не менш важливо налагодити механізм стягнення за векселями, процедури розгляду вексельних позовів, звернення стягнення непога-шенной заборгованості на активи і майно боржника. Складною і трудомісткою операцією є налагодження інформаційної та торгової системи з єдиним депозитарієм і строгими правилами поведінки учасників цього сектора ринку цінних паперів. Нарешті, має бути визначений єдиний орган, що відповідає за вексельний обіг, і задіяні саморегулюючі органі-зації. Це, звичайно, лише схема. Головне - економічне середовище. З нормалізацією економічної обстановки багато з великою легкістю стане на своє законне місце. У зв'язку зі зниженням ставок комерційного кредиту і нормалізацією грошової пропозиції зійде нанівець гостра необхідність у вексельних кредитах. При зниженні ролі вексельного кредиту на зміну банківським векселях прийдуть факторингові операції. Векселі, що є по суті терміновими контрактами на поставку продукції, трансформуються в товарні форварди, якими будуть торгувати на біржових майданчиках. Самі векселі будуть мати фінансову ліквідність, нинішня товарна ліквідність (з паливом, послугами транспорту і т.д.) піде в минуле. У багатьох країнах загальний обсяг векселів обмежується національними банками на рівні 25-28% від грошової маси. Обмеження спрямовані на протидію інфляційному впливу векселів, які є тимчасовим платіжним засобом і в якійсь мірі заміщають нормальні гроші. У Росії в 1996 р. регулювався лише обсяг банківських векселів. Вся обращающаяся вексельна маса порівнянна за обсягом з грошовим агрегатом М 2. Це означає, що значна частина векселів не зможе знайти кінцевої ліквідності. У такій ситуації слід очікувати вексельних скандалів як способу вирішення сформованого протиріччя. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "5.6.2. Структура ринку цінних паперів" |
||
|
||