| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
18.1. Світовий ринок праці |
||
|
Зовнішня міграція робочої сили (від лат. Мігратіо - переселення) - це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу строком більш ніж на один рік. Міграція включає в себе імміграцію - в'їзд працездатного населення в дану країну за її меж і еміграцію - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі, а також рееміграцію - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання. Міграційне сальдо - це різниця між імміграцією з країни і еміграцією в країну. Міграція робочої сили відбувається з причин економічного і неекономічного характеру. До перших відносяться: - стан внутрішнього ринку праці в різних країнах, тобто превалювання попиту або пропозиції праці; - міждержавні відмінності в рівні оплати праці; - вивезення капіталу, що викликає переміщення робочої сили. До неекономічним слід віднести політико-правові, демографічні, релігійні, національні, культурні, сімейні, екологічні і т.п. причини. Однак все-таки основна причина міграції - різний рівень доходу, який може бути отриманий в різних країнах. Використання іноземної робочої сили в даний час стає важливим елементом нормального функціонування як всього світового господарства, так і окремої країни. Розвиток транспорту та зв'язку істотно інтенсифікували процес міграції. Про сучасних масштабах міграції робочої сили свідчать такі дані. На початку 1995 р. в світі налічувалося понад 35 млн. трудящих-мігрантів (у 1960 р. - 3,2 млн.). Якщо врахувати, що на кожного працюючого мігранта в середньому припадає 3 утриманця, то чисельність мігруючого населення перевищує 100 млн. чоловік. Основні потоки міграції робочої сили: - з країн, що розвиваються в промислово розвинені. Центром тяжіння робочої сили є США, Канада, Австралія, Західна Європа. - між промислово розвиненими країнами. Досить чітко склалася тенденція переміщення висококваліфікованої робочої сили ("витік мізків") з країн Західної Європи, Японії в США. У рамках Європейського союзу відбувається активне переміщення робочої сили з Іспанії, Португалії, Греції в більш розвинені країни ЄС (Німеччину, Великобританію); - між країнами, що розвиваються. Основні напрямки міграційних потоків - це еміграція в нові індустріальні, нафтовидобувні країни, країни арабських еміратів з інших країн, що розвиваються; - з промислово розвинених країн у що розвиваються. Це порівняно невеликий потік еміграції кваліфікованих кадрів з країн Європи та Північної Америки в країни, що розвиваються, викликаний переважно більш високою заробітною платою, пропонованої країною, що розвивається. Наслідки міграції робочої сили для країни-донора, тобто країни, з якої мігрує робоча сила: - перекази з-за кордону емігрантами зароблених коштів збільшують ВНП , сприятливо позначаються на стані платіжного балансу країни; - скорочуються витрати на навчання, охорону здоров'я та інші видатки соціального характеру, які покриваються для емігрантів іншими країнами. Країна-донор економить на цих витратах, водночас емігранти перестають платити податки, що негативно позначається на доходах бюджету; - підвищивши свою кваліфікацію і набувши певного досвіду за кордоном, реемігранти привозять свої знання і досвід на батьківщину, в результаті країна, з якої мігрірурует робоча сила, отримує безкоштовно додаткові кваліфіковані кадри; - якщо країна-експортер трудоізбиточние, то відтік частини робочої сили зменшує безробіття, знижує соціальну напруженість у країні. Наслідки для країни, що приймає мігрантів, можуть носити як позитивний, так і негативний характер. З одного боку: - при імпорті кваліфікованої робочої сили країна економить кошти на освіту та професійну підготовку. Висококваліфіковані іммігранти вносять великий внесок у розвиток науки, техніки, медицини тощо; - іноземні робітники пред'являють додатковий попит на товари та послуги, стимулюючи цим зростання виробництва та підвищення зайнятості; - якщо працю іноземних робітників оплачується нижче вітчизняних, то знижуються витрати виробництва і підвищується конкурентоспроможність вітчизняних товарів. З іншого боку, мігранти збільшують видатки бюджетів приймаючих країн, можуть створювати напруженість на внутрішньому ринку праці і в суспільстві в цілому. В результаті імміграції можуть виникати національні, релігійні, етнічні проблеми. Таким чином, кінцева оцінка ефективності міграції робочої сили залежить від співвідношення виграшу країни та її втрат у результаті залучення іноземних працівників або виїзду вітчизняних працівників за кордон. Прийнято вважати, що від переміщення робочої сили виграють: самі мігранти, їх нові роботодавці за кордоном і робітники, що залишаються в країні-донорі; несуть втрати: конкуруючі робітники в приймаючій країні і підприємці в країні-донорі . |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 18.1. Світовий ринок праці " |
||
|
||