| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Розвиток господарства країни в роки нової економічної політики |
||
|
Після закінчення громадянської війни Радянська держава перейшло від політики воєнного комунізму до нової економічної політики . Розруха не могла припинитися сама собою із закінченням війни. Найнижча точка розрухи, найнижчий рівень виробництва припадав на 1921 р., коли війна була вже закінчена. Для припинення розрухи і переходу до відновлення господарства треба було змінити економічну політику, тому що політика воєнного комунізму мала зовсім інші цілі. А якою має бути ця нова економічна політика, диктувалося конкретною обстановкою, Це диктувалося, насамперед, дрібним, роздробленим, тобто переважно докапіталі-стическими характером господарства. Сільське господарство, в якому була зайнята велика частина на-селища країни, складалося з селянських господарств, тобто знаходилося на докапіталістичної стадії. У промисловості за роки громадянської війни було зруйновано в основному велике фабрично-заводське виробництво і переважали тепер дрібні кустарні і напівкустарні закладу, тобто закладу докапіталістичного рівня. Ці дрібні господарства не можна було на-ціоналізіровать, не можна було використовувати як основу для підйому економіки. Треба було спочатку перейти від цих дрібних господарських одиниць до великих підприємств, тобто зробити те, що зазвичай відбувається при переході до капіталізму. Селяни були незадоволені продрозверсткою. Це невдоволення виявлялося у повстаннях в Тамбовській і Воронезькій губерніях, в Поволжі та в Сибіру. Вершиною цього недовольст-ва був заколот в Кронштадті. Продрозверстка позбавляла селян зацікавленості у виробництві товарної продукції. В умовах продрозверстки селянин був матеріально зацікавлений лише в тому, щоб виробляти мінімум продукції, який був необхідний для його власного споживання, щоб не віддавати хліб місту. І насильницькі заходи тут допомогти вже не могли: у крестья-нина не можна було відібрати те, чого він не справив. Держава була не в змозі нагодувати робітників. Рятуючись від голоду, робочі йшли в село. У країні залишалося трохи більше 1 млн. робітників. Все це і визначало зміст нової економічної політики. Це була політика вос-становлення товарообігу між містом і селом, а, отже, політика відбудови товарно-грошових відносин взагалі. А відновлення товарно-грошових, тобто еконо-вів, відносин вимагало, в свою чергу, переходу від адміністративних до економічних методів господарювання. Це була політика використання буржуазних елементів в економіці для відновлення і розвитку господарства. Спочатку неп розглядався тільки як тимчасова поступка, тимчасове і вимушений відступ перед капіталізмом, не передбачалося відновлення товарно-грошових відносин. Ідеалом залишалася робота в єдиному державному господарстві «по одному загальному плану» і «за загальним розпорядком». Основні структурні елементи НЕПу: корінний поворот у взаєминах з кресть-янами; широке використання товарно-грошових відносин, ринкових механізмів; розви-нення різноманітних форм кооперації із залученням іноземного капіталу. В умовах «воєнного комунізму» між підприємствами держсектора встановилися нето-Варна відносини. НЕП припускав перетворення підприємств у самостійних товаро-виробників. У декреті про трестах 1923 говорилося, що держава не несе відпові-ності за діяльність трестів, господарюючих на основі комерційного розрахунку. Комерційний розрахунок був найважливішою новою формою функціонування державно-них підприємств. Поряд з цією формою використовувалися і інші: оренда, концесії, змішаний-ні суспільства, кооперативні об'єднання, державні акціонерні товариства. Впровадження комерційних почав у діяльність державних підприємств почалося з галузей, що виробляють споживчі товари. Надалі передбачалося поширити їх на галузі, зайняті виробництвом засобів виробництва. У реальному дійсно-сти цього не сталося. Підприємства, що працювали на комерційному розрахунку, були націлені на прибуток, на госпо-ственном розрахунку - на економію матеріальних ресурсів. Держава втручалася в сильному ступені в діяльність трестів: планували їх роботу, призначали і прибирали правління, рег-темi, регламентованi ціноутворення. Поставлені в жорсткі рамки, трести не змогли стати об-разцов ефективного господарювання. Але діяльність трестів мала і позитивні мо-менти: відновлення промисловості, скорочення безробіття, збільшення числа споживчих товарів. Наприкінці 20-х початку 30-х років Трестівська система була ліквідована. При НЕП розширилося застосування орендних відносин. Але й раніше держава здавало землю в оренду для сільськогосподарської та промислової діяльності. Держава не втручалася в господарську діяльність орендарів. Але якщо оренда здійснювалася і підприємства не вкладали власних коштів, а тільки експлуатували взяті у государ-ства фонди, то в судовому порядку оренда анулювалася. Оренда носила підприємницький характер, орендар отримував прибуток від капита-ла. Практика орендної діяльності не була вільна від помилок. Умови оренди були занадто-ком регламентовані, орендна плата завищувалася і не відповідала доходам підприємств. До 30-м рокам був покладений заборону на оренду. І хоча при організації оренди було допущено багато недоліків, досвід оренди слід оцінити позитивно. Вдалося відновити кілька тисяч підприємств, які випускали споживчі товари: оренда поглинула частину безробітних, орендна плата поповнювала державну скарбницю. Залучення іноземного капіталу здійснювалась у ході концесій. Концесії перед-ставлять собою договори на здачу в оренду закордонним підприємцям територій чи підприємств, що належить державі. Держава не втручалася в діяльність таких підприємств і не виділяло власних коштів. Ці підприємства платили податки, частина при-були віддавали державі, а частина брали собі, часто у вигляді продукції. Продукцію дозволя-лось вивозити за кордон. Обсяг концесійної діяльності був невеликий. Вплинули багато факторів: політична конфронтація в світогосподарських зв'язках; упередження проти капіталістичних форм господарювання, бюрократична тяганина з укладанням договорів, жорсткі обмеження з боку законодавства, несолідно фірм, які пропонували концесійні договори. До кінця 20-х років концесії були згорнуті. Концесійна діяльність мала позитивні й негативні наслідки. Вона сприяла розвитку ринку товарів і послуг, залученню країни в міжнародні економічні зв'язки, деякого збільшення зайнятості. В цей же час їх діяльність не була достатньо ефективною. Серед концесійних підприємств не було технічно зразкових. Вирішальним актом переходу до непу стала заміна продрозкладки продподатком, тобто податком продуктами сільського господарства. За обсягом продподаток був менше розверстки, він охоплював до 20% сільськогосподарської продукції. У селянина з'являвся стимул до розширення про-виробництва: сплативши податок продуктами свого господарства, решту товарної продукції він міг пустити в продаж. Продподаток - компромісна, тимчасова міра - вводився лише тому, що промисловість ще не була відновлена, і держава не могло дати селянину за весь необхідний хліб продукти промисловості. Продподаток становив мінімально необхідне для армії і для робітників кількість хліба, а інше повинно було обмінюватися на продукти промисловості. Це рішення про перехід до продподатку, прийняте навесні 1921 р., спричинило за собою і все ос-тальне елементи непу. Відновлення сільського господарства було тоді першочерговим завданням, яку необ-хідно було вирішити для відновлення промисловості: без хліба робітники не могли працювати, тому для переходу до відновлення промисловості треба було спочатку отримати продовольства. Сільське господарство не знаходилося в руках держави, тому пряме керівництво вос-становленням мільйонів селянських господарств було неможливо. Держава була винуж-дено лише стимулювати цей процес різними, переважно економічними міра-ми. Сама екстремальність ситуації змушувала відмовлятися від адміністративних мето-дов. До числа цих заходів слід віднести і сам перехід до продподатку. Але в цьому полягало і протиріччя. Перехід від продрозкладки до продподатку, звичайно, підвищував заин-тересованность селян у розширенні свого господарства і збільшенні виробництва товарної продукції, але тільки до відомих меж. Продподаток стягувався за класовим принципом: дуже мало з будинків і дуже багато з кулаків. Оскільки до куркулів відносили тих «культур-них господарів» (за висловом М. І. Бухаріна), які ставали на фермерський шлях, тобто переходили до товарного господарства і намагалися дати країні максимум товарної продукції, то і продподаток гальмував зростання товарності сільського господарства, хоч і меншою мірою, ніж розкладка. Держава стимулювала підйом сільського господарства також першочерговим восстанов-ленням виробництва промислових товарів для села, в тому числі сільськогосподарського інвентарю і машин, а також закупівлею таких товарів за кордоном. Звичайно, постачання села інвентарем та машинами сприяло відновленню сільського господарства, але головне за-полягало не в цьому. Отримати ці товари селяни могли лише в обмін на свою продукцію, тобто для їх отримання повинні були спочатку провести цю продукцію. Іншими словами, пер-воочередное відновлення виробництва товарів для села було першим кроком у відновленні товарообігу між містом і селом. Держава допомагало селі також агротехнічної пропагандою: в село направля-лись агрономи і зоотехніки, для селян влаштовувалися агротехнічні курси. У 1923 р. в Москві була відкрита Всеросійська сільськогосподарська і промислово-кустарна вис-тавки (майбутня ВДНГ). Але головним напрямом державної політики в селі в цей час було содейст-віє кооперування селян. При розробці кооперативного плану були використані праці А. В. Чаянова, великого фахівця з питань кооперативного руху. В основі плану лежало використання матеріальної зацікавленості селян. Селяни зацікавлені в тому, щоб виробляти для продажу більше продукції, вигідно і без клопоту продавати цю продукцію, купувати в обмін промислові товари, в тому числі сільськогосподарську техніку. Але для цього треба було ще об'єднатися в кооператив, щоб не їздити торгувати в місто поодіноч-ке, конкуруючи між собою, а збувати продукцію через кооператив і через кооператив же закуповувати необхідні промислові товари. Машини селянину не по кишені, але можна об'єднатися в машинний кооператив, в складчину, і, отримавши кредит, купити машини і спільно їх використовувати. У районі, який спеціалізується на молочному тваринництві, має сенс на пайових засадах побудувати заклад з переробки молока і виготовлення сиру, що теж не по силам окремому селянину. Поступово, таким чином можна дійти і до об'єднання кооперативними зв'язками всіх господарств. Саме з таких кооперативів - збутових, споживчих, машинних - і почалося кооперування в роки непу. У ці кооперативи об'єднувалися, природно, щодо заможні селяни, ті, які виробляли товарну продукцію. Входили в них селянські господарства створювалися одноосібними, отже, не було ще тут усуспільнення засобів виробництва, лише деякі засоби виробництва (машини, сироварні і т.п.) виявлялися тут у спільній власності. Бідняки, які не виробляли товарної продукції (та й себе не могли повністю забезпечити), в таких кооперативах брати участь не могли. Вони об'єднувалися у виробничі кооперативи, які прийнято було називати колективними господарствами, колгоспами, а не кооперативами, і які протиставлялися кооперативам. Було три види колгоспів: комуни, артілі і ТОЗи (товариства спільного обробітку землі). У кооперативах в 1925 р. складалися близько 1/4 селян, а в 1928 р. - 55%. Кооперативи грали головну роль у відновленні товарообігу між містом і селом. Вже в 1925 р. кооперативний товарообіг становив 44,5% роздрібного товарообігу країни. У районах спеціалізованого сільського господарства - льноводчеських, бурякоцукрових, молочного тваринництва - кооперація охопила переважна більшість селян. Селянські кооперативи стали об'єднуватися в галузеві організації. З'явилися Хле-боцентр, Льно-центр, Плодоовощсоюз, Маслоцентр та ін Вони об'єднували збут і постачання кооперативів у масштабі країни, організовували кредит і захищали інтереси кооператив-рів. Зростання сільськогосподарського виробництва після війни почався не відразу. У 1921 р. ослаб-ленну війною країну спіткала посуха. У більшості хлібних губерній хліб загинув. Скор-тілось поголів'я худоби. Мільйони людей вмирали від голоду. Наступного року господарство ще не оговталося від природного лиха. Тільки з 1923 р., року дуже врожайного, сільське господарство пішло на підйом. У 1925 р. сільськогосподарської продукції було отримано на 12% більше, ніж у 1913 р., у тому числі в землеробстві на 7% верб тваринництві на 21%. Хліба в країні тепер вироблялося на 11% більше, ніж у передвоєнні роки. Перевищило довоєнний рівень і поголів'я худоби. Однак вузьким місцем відновленого сільського господарства була його низька товарність. Адже до революції основну масу хліба на ринок давали кулаки і поміщики, а селяни вели переважно натуральне господарство. Тому просте відновлення селянського господарства не могло вирішити проблему постачання міста. Низька товарність виявлялася і в тому, що в землеробстві змінювалася частка окремих культур. У порівнянні з довоєнним періодом, збільшилися площі під картоплею і житом, скоротилася частка землі під пшеницею, бавовною, льоном, цукровим буряком. Іншими словами, зменшилася частка товарних культур, збільшилася частка грубих продовольчих культур, які забезпечували життя селянської родини. Одним з проявів непу в промисловості було те, що тепер знову дозволялося капіталістичне підприємництво, правда, лише в певних обмежених формах: дозволялися дрібні приватні підприємства з кількістю робітників до 20 чоловік; дозволялася здача в оренду державних підприємств; допускалося створення змішаних акціонерних товариств за участю державного та приватного капіталу; для залучення іноземного капіталу дозволялося здавати господарські об'єкти в концесії инос-Транці. Частка концесій в промисловому виробництві країни була невелика - вони випускали лише 1% промислової продукції У зв'язку з іноземними концесіями слід відзначити ще одне явище тих років; до Росії приїжджали тисячі робочих з індустріальних країн, що-б, спираючись на силу своїх профспілок, допомогти налагодити господарство, і нерідко створювали тут свої концесійні підприємства. У розпал непу капіталістичний сектор охоплював значну частину легкої промисло-лінощів і давав на ринок якщо не основну, то досить значну частину товарів народного споживання. Але нова політика в промисловості полягала не тільки в дозволі приватного перед-прінімательства. Оскільки в господарстві були відновлені ринок, прибуток, матеріальна зацікавленість і оскільки поряд з державними діяли капіталістичні підприємства, була перебудована і організація державної промисловості. Ця перебудова висловилася, по-перше, в перекладі підприємств на госпрозрахунок. Якщо в період військового комунізму вони не мали господарської самостійності, отримували від держави все, необхідне для виробництва, і йому ж здавали продукцію, то тепер вони повинні були вести господарство самостійно, закуповувати на ринку сировину і матеріали, збувати свою продукцію, отримувати прибуток і, заплативши з цього прибутку податок державі, продовжувати виробництво за рахунок цього прибутку. Державні підприємства переводилися на так званий господарський розрахунок, тобто, по суті, в значній мірі на комерційні і капіталістичні початки, Однак, госпрозрахунок не рахувався явищем, властивим соціалістичному господарству. По-друге, відбувся перехід від главків до трестам і синдикатам. Якщо раніше всі під-приємства кожній галузі були підпорядковані своєму главку, тобто відділу ВРНГ, то тепер головною ланкою управління промисловістю стали трести. Трест був територіально-галузевим об'єднанням, тобто він об'єднував лише частина підприємств галузі, розташованих на певній території. Наприклад, трест Югосталь об'єднував металургійні заводи Півдня, трест Северолес - лісову промисловість півночі європейської частини країни. Підкреслювалося, що трести - госпрозрахункові об'єднання, що вони «діють на засадах комерційного розрахунку з метою отримання прибутку». Трест об'єднував підприємства, укрупнювати, поєднував виробництво, що дозволяло нала-дить розподіл праці між підприємствами. До кінця 1922 р. в трести було об'єднано 90% промислових підприємств. Трести були організовані за зразком капіталістичних монополій. Трести і ті під-приємства, які не входили в трести, об'єднувалися в синдикати. Синдикати теж були по-будувався за зразком капіталістичних монополій, вони об'єднували тільки заготовку матеріа-лів і збут продукції, Ще до запровадження продподатку, в лютому 1921 р. був організований Держплан {Державна планова комісія}, який повинен був діяти на основі плану ГОЕЛРО, конкретізуется-ю чи основні напрямки цієї програми. Спочатку розроблялися тільки річні плани по окремих галузях, але й ті виконувалися лише на 50-80%, тому що охоплювали тільки виробничо-технічну сторону господарської діяльності, і нерідко виявлялося, що для виконання плану не вистачає грошей. З 1924 р. в планах стали враховувати фінансові можливості і плани стали називати промфінпланамі. Нарешті, в 1925 р. галузеві плани вперше зливаються в єдиний річний план промисловості та будівництва. Відновлення почалося з легкої промисловості. Важка промисловість була силь-но зруйнована, для її відновлення потрібні були величезні капіталовкладення, як си-рья і палива потрібні були залізо і кам'яне вугілля, які самі були продукцією тієї ж важкої промисловості, Легка промисловість задовольнялася дровами і торфом, сировину отримувала від возрождавшегося сільського господарства. Вона не вимагала великих капітало-вкладень, до того ж саме в ній діяли приватний капітал і кустарні артілі. Першочергове відновлення легкої і дрібної промисловості було не тільки можливо, але і необхідно - необхідно для того, щоб після лиха війни одягнути і взути людей, а особливо - щоб отримати продовольство для міста: без обміну на промислові товари селяни не дадуть місту хліб, товарообіг між містом і селом не буде поновлено. А селянам, насамперед, потрібні були споживчі товари, - тканини, взуття, мило тощо - Вироблені легкою промисловістю. Коротше кажучи, відновлення легкої і дрібної промисловості означало створення необхідних передумов для відновлення важкої індустрії. Природно, в цей час ціни на ринку складалися залежно від співвідношення спро-са та пропозиції. Ця ринкова стихійність стала однією з причин кризи збуту в 1923 р. У 1923р. був прийнятий перший перспективний план розвитку промисловості на 1923-1928 рр.., була зроблена перша спроба перейти до індустріалізації. Найпростішим способом отримати накопичення селян для індустріалізації було підвищення цін на промислові товари для села. Господарники отримали рекомендацію підвищувати ціни на промислові то-Вари. Промисловість, об'єднана вже в синдикати, могла диктувати ціни ринку. І за кілька місяців 1923 ціни зросли в два з гаком рази, а ціни на сільськогосподарську продукцію в цей час, навпаки, впали: 1923 був урожайним. Сталося розбіжність цін на промислові та сільськогосподарські товари, так звані «ножиці цін». Щоб купити плуг, в 1913 р. треба було продати 10 пудів жита, в 1923 р. - 36 пудів. Але селяни не стали купувати товари за цим роздутим цінами, і замість високих прибутків і швидких накопичень почалося затоварення: товари лежали на складах; заводи, не маючи виручки, зупинялися. Таким чином, криза 1923р. був наслідком першої спроби переходу до індустріалізації, спроби реалізації плану «сверхіндустріалізацію» Троцького. У перші роки непу інфляція тривала. У 1922 р. 100 тис. рублів совзнаками коштували 1 довоєнну копійку. Але коли стало очевидним, що без торгівлі не обійтися, потрібна грошова реформа. Така реформа зазвичай проводиться одноразово: старі гроші оголошено-ються недійсними і обмінюються на нові. Але розміри інфляції не дозволяли про-вести реформу таким чином. Спочатку в 1922 р. було пущено в обіг лише обмежена кількість нових грошей. Ці нові гроші стали називати червінцями. Вони були забезпечені дорогоцінними металами. Більш того, карбувалися монети зі срібла, золота і навіть платини. Паперові гроші розмінювалися на металеві. У результаті грошової реформи була створена єдина грошова система, зупинені ін-фляціонние процеси, створена радянська кредитно-банківська система. На наш погляд не слід переоцінювати значення ринкових відносин у розвитку вітчизняному-жавної економіки в період НЕПу. Ринку в традиційному його розумінні (свобода конкуренції) в умовах нової економічної політики не існувало. Процес денаціоналізації торкнувся лише незначної частини господарських об'єктів. Домінуючим залишався державний сектор, в якому хоча і зізнавався господарський розрахунок, але у вельми обмеженій формі. У суспільстві й у вищих ешелонах влади переважала думка про тимчасовість ринкових заходів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Розвиток господарства країни в роки нової економічної політики" |
||
|
||