| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ І ПІДСУМКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ |
||
|
Підсумки розвитку національної економіки традиційно оцінюються відповідно до історично склалися основними етапами життя країни і функціонування її народного господарства. Сучасна Росія - Російська Федерація-є частиною колишнього СРСР у межах РРФСР. Російська Федерація - правонаступниця СРСР, а значить колишньої Російської імперії. Отже, у відповідності з поставленими завданнями в даній науковій дисципліні точку відліку можна вести з 1913 року-року найбільших досягнень Російської імперії, а потім підсумовує для спадкоємності по відомим основним етапам розвитку СРСР і сучасної Російської Федерації (Росії). До цих основних етапах, по яким традиційно оцінюються підсумки розвитку народного господарства країни, національної економіки, відносяться наступні. 1913-рік найбільшого рівня розвитку економіки Російської імперії. 1920-рік з найменшим рівнем економічних показників, викликаним багаторічними війнами - другої світової і громадянської. 1921-1927 роки - відновний період, коли СРСР в основному досяг економічного рівня Російської імперії 1913 року. По суті на 14 років було перервано природний розвиток національної економіки. 1928-1932 роки-роки першої п'ятирічки СРСР. 1933-1937 роки - роки другої п'ятирічки. 1938-1940 роки - роки третьої п'ятирічки, перерваної Вітчизняною війною. 1941-1945 роки-період Великої Вітчизняної війни, роки військової економіки. 1946-1950 роки-четверта п'ятирічка, роки відбудови зруйнованого війною народного господарства, коли в основному був досягнутий рівень 1940 року. Таким чином, знову війна перервала природний розвиток національної економіки на 10 років. 1951-1955 роки - роки п'ятої п'ятирічки. 1956-1960 роки - роки перерваної керівництвом СРСР шостий п'ятирічки, а з 1959 року - початок семирічного плану розвитку країни. 1959-1965 роки - роки єдиного в практиці СРСР семирічного плану розвитку країни. В цілому період 1959-1965 років в подальшому розглядалося як роки шостий і сьомий п'ятирічок. 1966-1970 роки - роки восьмої п'ятирічки. 1971-1975 роки - роки дев'ятої п'ятирічки. 1976-1980 роки - роки десятої п'ятирічки. 1981-1985 роки - роки одинадцятий, останньої п'ятирічки. Цей п'ятирічний цикл завершив розвиток національної економіки як перспективно і централізовано планованої у вигляді єдиного народногосподарського комплексу. 1986-1990 роки - не відбулася, дванадцята п'ятирічка, перервана перебудовним процесом. 1991-розпад СРСР, утворення Російської Федерації та СНД - Співдружність незалежних держав з ряду колишніх союзних республік. 1992-початок перехідного періоду до ринку. Економіка Російської імперії була порівняно відсталою. Економічна відсталість, породивши нерозв'язні соціальні протиріччя, в кінці кінців і погубила Російську імперію. У спадок Радянської Росії, а потім і СРСР дісталася ця економічна відсталість, до надзвичайності обтяжена розрухою в період світової та громадянської воєн. Після закінчення громадянської війни в 1920 році рівень економіки Росії з багатьох найважливіших показниками був відкинутий до петровської Росії. За період 1921-1927 років у СРСР був відновлений довоєнний (1913 р.) рівень економіки. Крім закінчення військових дій одним з вирішальних факторів досягнутих успіхів у розвитку національної економіки було впровадження елементів ринкової економіки при вмілому на той період державне регулювання і талановито проведеної грошової реформою з введенням нової радянської валюти - золотого червінця. Починаючи з 1928 року і аж до 1988 року впродовж 60 років в СРСР міцно панувала нова, небачена в світі досель модель господарювання, заснована на жорстко централізованому і всеосяжну плануванні, командно-адміністративної та розподільчої системи. Економічні переваги цієї системи-величезна концентрація ресурсів у руках держави, цілеспрямоване їх використання для створення потужної держави для реалізації своєї моделі соціалістичного суспільства-дозволили в короткий термін здійснити індустріалізацію і створити великомасштабне аграрне виробництво. До початку другої світової війни 1939 р.) за обсягом промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце у світі. Країна створила всі основні галузі промисловості, у тому числі нові і новітні того часу. Створена економічна міць ціною величезної напруги народу, оплачуваної бідно, на рівні мінімальної фізіологічної достатності, дозволила виграти Вітчизняну війну з німецьким фашизмом, у розпорядженні якого був фактично весь економічний потенціал Європи. Ця ж система на тих же принципах господарювання в короткий п'ятирічний термін відновила зруйноване практично наполовину народне господарство. До речі, це підтверджує, що дана модель господарювання має безперечні переваги в екстремальних умовах. Однак суспільство в основному живе в нормальних умовах, коли економічний прогрес досягається через інтерес, вільну працю, конкуренцію, виграє допомогою науково-технічного прогресу, і кращою організацією. Саме все це було відсутнє в практикувалася моделі господарювання, а тому вона зжила себе практично з 50-х років, починаючи з п'ятої п'ятирічки. Модель вимагала кількісного зростання обсягів виробництва. І воно росло правдами і неправдами, з урахуванням або без урахування потреби суспільства. Відсутність конкуренції між товаровиробниками єдиної державної власності та скільки-небудь серйозного механізму сприйнятливості до досягнень науково-технічного прогресу, крайня дешевизна робочої сили неминуче визначили екстенсивний характер розвитку економіки країни. В результаті, до 80-м рокам при величезному обсязі залучених у виробництво ресурсів результат у вигляді споживчих товарів і послуг виявився вкрай низьким, ринок-порожнім. Вітчизняний продукт по капіталомісткості поступався світовому рівню в два рази, матеріаломісткості - у півтора рази, трудомісткості - більш ніж у п'ять разів. Якість споживчих товарів, так всієї продукції народного господарства, порівняно низька. Продукт національної економіки - товари та послуги - неконкурентоспроможні ні за ціною, ні за якістю. Вітчизняне виробництво було вкрай неефективним. Звідси і відповідно низький рівень по всіх найважливіших соціально-економічними показниками життя населення країни - тривалості життя, здоров'ю населення, якості життя, доходах і т.д. Вкрай викривлена структура економіки. У структурі народного господарства превалювала маса непотрібних населенню виробництв, вельми неефективних, а тому незатребуваних ні на внутрішньому, ні тим більше на зовнішньому ринку. Величезний економічний потенціал країни у вигляді багатих природних ресурсів, основних фондів в пасивної частини, кваліфікованої робочої сили до середини 80-х років уперся в неспроможну, неефективну модель господарювання. Перебудова, в тому числі і в першу чергу в економіці, стала неминучою. І вона почалася в другій половині 80-х років і нічим не виправдано затягнулася в пошуках, незліченних експериментах вдосконалення непридатною моделі господарювання, концепціях і програмах переходу до різних модифікацій ринку. У результаті, починаючи з 90-х років, відбулося істотне падіння виробництва з об'єктивних і суб'єктивних причин. А без динамічного розвитку матеріального виробництва неможливе задоволення потреб країни конкурентоспроможними товарами і послугами. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ І ПІДСУМКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ " |
||
|
||