| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Досвід будівництва соціалізму в країнах Східної Європи |
||
|
У результаті Другої світової війни в кількох країнах Європи (Польща, Югославія, Болгарія, Албанія, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, НДР), а також В'єтнамі, Кореї, Китаї, Кубі були встановлені нові політичні режими і проголошений курс на соціалізм. Ви-бор політичної системи визначав характер і спрямованість економічних перетворень-ний. Країнам пропонувалося використовувати досвід будівництва основ соціалізму в СРСР. План будівництва основ соціалізму передбачав проведення пролетарської революції і встановлення диктатури пролетаріату в тих чи інших формах; зосередження в руках влади ключових позицій в економіці (націоналізація промисловості, транспорту і зв'язку, надр землі, лісів і вод, фінансово-кредитної системи, зовнішньої та оптової внутрішньої торгівлі, а також здебільшого роздрібної торгівлі); індустріалізація; перетворення дрібної селянської власності в кооперативну, тобто створення великого усуспільненого виробництва; культурна революція. У розвитку економіки більшості країн зазвичай виділяється чотири етапи. Перший етап (1945-1949). У 1949 р. була створена Рада Економічної Взаємодопомоги, (РЕВ) як зазначалося в Статуті цієї організації, для сприяння організації планомірного економічного і культурного співробітництва. У РЕВ увійшли Болгарія, Угорщина, Польща, Ру-минія, Радянський Союз, Чехословаччина, Албанія (з кінця 1961 р. не брала участь в роботі РЕВ). У подальшому організація була розширена за рахунок НДР (1950), В'єтнаму (1978), Монголії (1962) і Куби (1972). РЕВ був покликаний полегшити переорієнтацію зовнішньої торгівлі країн Східної Європи, головним партнером яких до 1939 р. була Німеччина, і служив каналом економічної по-мощі менш розвиненим в економічному відношенні соціалістичним країнам з боку Со-радянської Союзу - на противагу плану Маршалла. Створення РЕВ мотивувалося і політичними міркуваннями - він повинен був цемен-тувати взаємозалежність країн Східної Європи та СРСР. Другий етап (1950-1960). Після націоналізації переважної частини промисловості приймаються перші плани народногосподарського розвитку, головне завдання яких - індустріалізація. Аграрні перетворення полягали в обмеженні розмірів і прав приватного землевласників-дення, наділення землею малоземельних. Здійснювалося кооперування селянства, за-вершенном в більшості країн Східної Європи до початку 60-х. Виняток становили Польща і Югославія, де державний устрій в аграрному секторі не придбав вирішального значення. Промисловість в 50-ті переживала бурхливий розвиток, темпи її зростання становили близько 10% на рік. Країни Східної Європи перетворилися з аграрних (крім НДР і Чехословаччини) в ін-індустріальної-аграрні. Методи форсованої індустріалізації визначили формування монополізованої структури національного господарства, індиферентної до особливостей конкретних країн (в ринковому господарстві виражаються за допомогою цін факторів виробництва), адміністративної системи управління. Тим не менш, незважаючи на переважно екстенсивний тип розвитку, господарські підсумки цього десятиліття були сприятливими в більшості країн Східної Європи. У цей період розгорталася діяльність РЕВ. Нова міжнародна економічна ор-ганізації була створена з політичних мотивів і об'єднала держави з однотипним соціально-суспільним ладом. При цьому слід враховувати, що для тих країн Східної Європи, які увійшли разом з СРСР до числа засновників РЕВ, взаємні зв'язки не були раніше провідним зовнішньоторговельним напрямком. До 90% їхнього товарообігу реалізовувалося за межами формується нового економічного регіону. Ще в більш скромних масшта-бах здійснювалася торгівля цих країн з Радянським Союзом (на її частку в середньому приходь-лось трохи більше 1%). Не було в минулому і розвинених економічних контактів ні на межгосу-жавний, ні на рівні підприємств і фірм. Тому спочатку можна було спиратися переважно на ідеологічний фак-тор. Переорієнтація торгово-економічних відносин з допомогою РЕВ була проведена в стислі терміни. Цьому сприяли зовнішні умови. Обстановка «холодної війни» позбавляла партнерів альтернативного вибору. Співробітництво в рамках РЕВ допомогло його участ-никам не просто вижити, відновити господарство після війни, але й домогтися в той період вельми вражаючого прогресу. На початковому етапі діяльність РЕВ була зосереджена головним чином на розвитку товарообміну, координації та розвитку зовнішньої торгівлі, на наданні науково-технічної документації та інформації. З 1956-1957 рр.. країни-члени РЕВ перейшли до спеціалізації і кооперування виробництва, до узгодження народногосподарських пла-нів, до створення спільних наукових центрів і господарських організацій. Була впроваджена практика координації народногосподарських планів на 1956-1960 (надалі - до 1976 - 1980 рр..). У 1964 р. був створений Міжнародний банк економічного співробітництва - орган з регулювання міжнародних розрахунків. Третій етап (1960-1970). Разом з вичерпанням ресурсів екстенсивного зростання стали замет-ни недоліки створеної в соціалістичних країнах системи господарювання. Різко падають темпи зростання промисловості і національного доходу, особливо в індустріально розвинених країнах Східної Європи, що викликало необхідність проведення господарських ре-форм. В Угорщині, Чехословаччині, Югославії орієнтиром реформ було використання механізму ринку для включення в систему міжнародного поділу праці і виходу на світовий ринок. У цих країнах зміни економічної системи носили найбільш радикальний характер. У НДР, Польщі зміни не заходили далі модернізації існуючої адміністративної системи планування та управління народним господарством. Такі країни, як Румунія і Монголія, а також Куба, В'єтнам, до реформування національних моделей розвитку в той період не приступали. Господарські реформи у Східній Європі 60-х років, були, проте, згорнуті, оскіль-ки лібералізація ціноутворення дала позитивні результати в аграрному секторі, але в умовах монопольного становища більшості промислових підприємств привела не до формування конкурентного режиму, а до реалізації монопольних переваг - зокрема зростання цін. Одночасно почалося «проїдання» доходу підприємств, коли їхні колективи отримали право впливати на розподіл доходу на фонд споживання і фонд нагромадження. Тому згортання реформ після подій 1968 р. пояснюється не тільки політичним тиском, але і загостренням соціальних протиріч, викликаних складнощами переходу на комерційні принципи господарювання. У Китаї з 1960 р. почався відхід від політики «великого стрибка». Були офіційно при-знання деяких «лівацькі помилки», насамперед у сільському господарстві, зроблені спроби їх виправлення. Зросло виробництво основних видів промислової продукції: бавовняно-паперової пряжі, сталі, вугілля, електроенергії, нафти, металорізальних верстатів, з'явилися но-ші для країни галузі промисловості, такі, як електроніка і нафтохімія, збільшилася протяжність залізних і шосейних доріг. Однак незабаром - в 1966 р. в країні почалася «культурна революція», яка тривала до 1976 р., знову загальмує економічне зростання, хоча офіційна статистика Китаю свідчила про економічне зростання: вироб-ництво зерна в період з 1966 по 1976 рр.. збільшилася на 34%, були введені в експлуатацію нові передові промислові підприємства (близько 1570), залізничні лінії, створена воднева бомба, виведені на орбіту перший космічні супутники. Четвертий етап (1970 - середина 80-х рр..). У ці роки робилися спроби вирішити госпо-дарські проблеми соціалістичних країн шляхом модернізації адміністративної системи господарювання, не вдаючись до радикальних змін. Вичерпання ресурсів екстенсивного зростання змусило країни Східної Європи вдатися до використання зарубіжних креди-тов. Великий вплив на розвиток соціалістичних країн надав світовий енергетичний кри-зис 1973-1974 рр.., Що виразився в зростанні цін на нафту. Західні країни, прагнучи послабити залежність від імпорту сировини і палива, оперативно перебудовували народногосподарські структури шляхом впровадження ресурсі-і Енергозбері-гающих технологій (як виробництво мікропроцесорів) та біотехнологій, а невичерпні за тодішніми уявленнями запаси ресурсів у СРСР плюс неповоротка система це-утворення у взаємній торгівлі позбавляли країни РЕВ усіляких стимулів до таких новацій. Це обернулося серйозним відставанням на ключових напрямках науково-тех-нічного прогресу. 1) Країни РЕВ не відчували на собі підвищення цін на нафту, так як основний постав-щик - СРСР експортував до країн РЕВ нафту і нафтопродукти за цінами істотно ні-же світових. 2) Неринкова економічна система виявилася не в змозі сприйняти плоди нового етапу науково-технічної революції. Між розвиненими західними країнами, з одного сторо-ни, і соціалістичними і більшістю країн, що розвиваються - з іншого, виник і почав збільшуватися розрив не просто в рівнях і темпах зростання, а в структурі економіки. Всередині РЕВ почали проявлятися протиріччя. Країни, що проводили найбільш радикальне-ні економічні реформи, Угорщина та Чехословаччина, а також Югославія, пов'язана з РЕВ рядом спеціальних угод, ставили завдання більш активного включення у світовий ринок. Зовнішньоекономічний оборот цих країн розпався на два потоки: найбільш якісна і конкурентоспроможна продукція йшла на західні ринки, а інша експортувалася по ка-налам РЕВ. Однією з найбільш гострих проблем було питання про світові ціни. Країни - екс-портери готової продукції вважали себе несучими збитки від реалізації товарів за зани-женним цінами. У результаті посилення цих суперечностей частка РЕВ в зовнішньоторговельному обороті країн Східної Європи стабілізувалася (60% в 1960 р.) і почала знижуватися, склавши до початку 70-х 50-55%. Проблеми, що постали перед РЕВ, вимагали зміни форм його діяльності. Тим часом масштаби і форми виробничої кооперації всередині РЕВ істотно відставали від західних стандартів. Цей розрив збільшувався внаслідок несприйнятливості неринкового господарства до НТР. Наприкінці 70-х рр.. була зроблена ще одна спроба модернізувати діяльність РЕВ: почали розроблятися довгострокові цільові програми економічного співробітництва. Протягом 80-х рр.. відбувалося послідовне наростання проблем всередині РЕВ. Криза РЕВ і припинення його діяльності визначили ряд факторів: 1) Не був подоланий бар'єр первісної міжгалузевої схеми поділу праці, що базуються в основному на інтересі партнерів до радянського сировині, незважаючи на неодно-кратно вживали спроби впровадити технологічну модель співробітництва. На-приклад, рівень розвитку кооперації СРСР з країнами РЕВ у галузі машинобудування був у чотири-шість разів нижче, ніж у торгівлі між західними країнами. 2) В рамках РЕВ формувалися «тепличні» умови для розвитку взаємних зв'язків. Бу-Дучі закритими від решти всього світу (правда, не завжди по залежних від нас причин), виробники країн РЕВ не відчували на собі вплив головного двигуна науково-технічного прогресу - конкурентної боротьби. Стратегічно негативну роль зіграв РЕВ в період паливно-енергетичної кризи 70-х років. 3) Загальна наростання кризових явищ в соціалістичних країнах. 4) Погіршення позицій східноєвропейських товарів на світовому ринку. 5) Безперервні розбіжності і конфлікти з приводу цін і принципів збалансовані-ванности товарообміну. 6) Підсилилося з другої половини 80-х прагнення повернутися до органічному для більшості країн Східної Європи (особливо таких, як Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина) західному ринковому шляху розвитку. Припинення діяльності РЕВ в 1991 р. по-різному відбилося на економіці раніше входили до нього країн. Для російського господарства прекраще-ня поставок по каналах РЕВ означало додатковий фактор поглиблення кризи. Реакція різних країн Східної Європи визначалася тим, наскільки їх господарство залежало від поставок сировини з СРСР і які альтернативні джерела імпорту та перспективи переходу до ресурсозберігаючих технологій у цих країнах. До кінця 70-х років склалися основні риси економічної системи Китаю. Вона ох-вативала фінанси, банківська справа, управління працею і заробітною платою, контроль над цінами та розподілом продукції. Її характерна особливість - надцентралізація. Те-ментальною була роль держави в економіці та інших сферах життя суспільства. Курс на реформи був прийнятий в грудні 1978 р. Офіційно завдання реформ були сформульовані як необхідність більш повного розкриття потенціалу соціалізму і вдосконалення його господарського механізму. З 1979 р. передбачалося проведення політики врегулювання (тобто усунення незбалансованості економіки, викликаної надмірною увагою уряду до важкої промисловості), політики перетворення (зміни економічних структур в інтересах здійснення соціалістичної модернізації країни), політики впорядкування (малася на увазі консолідація фінансових коштів на найбільш перспективних напрямах економічного будівництва) та політики підвищення (забезпечення більш високої якості продукції і планової роботи в цілому. За два десятиліття політики реформ і відкритості ВВП збільшився порівняно з 1978 р. в 5,92 рази (!), Що практично означає майже шестиразове збільшення за 20 років еконо-мічного потенціалу країни. У 7 разів вдалося підвищити продуктивність праці в землеробство-ща, а річне виробництво зерна довести до 500 мільйонів тонн. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Досвід будівництва соціалізму в країнах Східної Європи" |
||
|
||