| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Інституційні основи реструктурування аг-гідросферу |
||
|
Як показує накопичений всій землеробської цивілізацією досвід аграрних реформ, становлення ринкової економіки в агросфері - це, насамперед, створення інститутів, що забезпечують її функціонування. Перехід-ная економіка відрізняється від ринкової економіки тим, що в ній відсутні (або тільки починають формуватися) інститути, що забезпечують обмін. Інституційна структура важлива, оскільки ринок вимагає великого об'єк-ема інформації для свого функціонування і центральна роль інститутів полягає в тому, щоб удосконалювати потік інформації. Інституційної ве розвиток необхідно ще з двох причин: Росія не має ні традицій підприємництва, ні досвіду децентралізованого прийняття рішень. У силу цього найважливіше місце у трансформації аграрних відносин займають системно-інституційні перетворення. Їх головна мета - створення дієвих стимулів підприємницької і трудової активності сільського населення. Інституційноїосновою аграрної реформи є стаю-ня нових економічних інститутів - економіко-правових форм власності, виробництва і управління, фінансових інститутів і ринкової ін-фраструктури. Інститут приватної земельної власності є економіч-ської основою ефективного функціонування сучасної аграрної економіки. У Росії полеміка навколо приватної земельної власності носить, перш за все, політичний характер. Однак політичні поглядом-ди відображаються і в наукових концепціях. Широке поширення в пресі та науковій літературі набула так звана концепція загально-національний оренди - оренди землі у держави як альтернативі ча-стной власності на землю. Приведення невідповідних дійсності даних про розміри державного землеволодіння в Європі та США ("Успішно розвивається сільське господарство в Голландії. Але земля в цій країні не є приватною власністю") виставляє сторін-ників приватної власності в якості ведучих Росію в минуле. Од-нако неупереджений аналіз світової статистики показує, що в країнах Північної Америки, Західної Європи, Океанії сільськогосподарські угіддя в основному належать фермерам на праві власності. У більшості країн світу орендовані землі становлять не більше 25-35%. Здача державних земель в довгострокову оренду і вічне користування поширена тільки в Новій Зеландії і в Австралії. Але, як показали результати дослідження E.Скрімжеора і E.Пасора в Новій Зеландії, здача державної землі в оренду, здійснювана чинів-никами, порушує принципи «демократичної політичної системи», яка дозволяє індивідам кооперуватися і досягати помітних ви-рік за допомогою виробництва і обміну , оскільки «виникає фактіче-ське напруга між інституційними договорами, необхідними для продуктивної економічної системи, і зусиллями узкофокусірован-них груп (бюрократією) порушити рамки отримання вигод». У Захід-ної Європі і в США під орендою розуміють оренду землі у приватних соб-ників, які з якихось причин не можуть господарювати на своїй землі, але й не хочуть розлучатися з нерухомістю. У США землі сільськогосподарського призначення займають близько 1 млн. акрів і повно-стю перебувають у приватній власності тих, хто на них працює. Приватна власність на землю і майно - найважливіший інсти-тут, що забезпечує ефективне функціонування сучасної зем-ледельческой цивілізації і здатний підняти російську село. У силу цього аналіз становлення економіко-правового інституту земельної власності в умовах перехідної економіки включає в себе проблеми земельної кодифікації. Прийняття Цивільного Кодексу (комерційного), кодифікує-вавшего раніше існуючі законодавчі акти з правового оформлення ділової активності, створило інституціональні засади ринкової економіки в Росії. Однак введення в дію глави 17 Цивільного Кодексу "Права власності та інші речові права на землю" відкладено до прийняття Земельного Кодексу РФ, який обговорювалися-ється в Державній думі з 1995 року. Оскільки значна частина статей Земельного Кодексу 1991р. скасована у зв'язку з суперечливістю Конституції РФ 1993р., то правовий вакуум у земельному законодательст-ве був заповнений лише в березні 1996 р. указом Президента "Про реалізацію конституційних прав громадян на землю", що передбачають істотне розширення прав власників земельних часток у напрямку створення земельного ринку. Як і в інших сферах ринкових реформ, перетворення земельних відносин здійснюється складно і суперечливо. Проте економіка будь-якого суспільства являє собою цілісну систему, всі елементи якої об'єктивно необхідні для її ефективного-ного функціонування. Ринкова економіка - це взаємопов'язана сукупність ринків, що охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства. Земельний ринок - необхідний структурний елемент ринкової еконо-мічної системи, без якого вона не може отримати цілісну завер-шенность. У силу цього без ефективного земельного ринку, безумовно, регульованого виробленими сучасної економічної цивілізацією методами і важелями, нормального функціонування агросфери, як по-показувала досвід всієї землеробської цивілізації, забезпечити невозмож-но. Сезонність сільськогосподарського виробництва вимагає систематичне-ського кредитування сільськогосподарських товаровиробників, а основ-ним активом, який вони можуть запропонувати банкам в якості застави для забезпеченості кредиту, може бути тільки земля. Особливо важливо собст-венніческое ставлення до землі в умовах перехідної економіки, коли селянин не має іншого накопиченого майна, крім отриманої безкоштовно від держави землі, земельної частки. Обговорювався в Думі варіант Земельного Кодексу якраз і передбачав позбавлення селян можливості відчуження (продажу) землі як основоположного (парно-го по відношенню до присвоєння) структурного елементу складного "пучка" прав земельної власності. Проект Кодексу не вирішує головного завдання перехідної економіки - не регулює перерозподіл землі на користь розвитку більш ефек-тивних форм землекористування і не забезпечує створення цивілізований-ного земельного ринку. Більше того, він сприяє ще тіснішої в порівнянні з колишнім земельним законодавством зрощуванню власності та влади, що є економічною основою корумпований-ності чиновництва. Всупереч декларованим у статті 1 цілям в Кодек-се відображена одна мета - державне регулювання обороту зем-чи. Кодекс тонко позбавляє селянство, основна маса якого в на-варте час є власниками земельних часток, цієї мінімальна-ної власності. Здійснено це законодавцями через фактичну ліквідацію самого поняття "земельна частка", а відповідно, і поня-ку "власник земельної частки" на основі визначення земельної частки (паю) як "вартісного вираження частини земельної ділянки". Однак селяни (95% в Ростовській області) вже отримали державні свідоцтв на право власності на землю - близько 11 млн., а з родинами - до 30 млн. Крім того, 40 млн. громадян Росії отримали у власність земельні ділянки під будівлями. Поряд з розширенням прав власності на землю для юридиче-ських осіб новий Кодекс суттєво звужує розпорядження землею селянського (фермерськими) господарствами. Земельні ділянки передаються їм тільки в довічне успадковане володіння або оренду. При припиненні діяльності земельну ділянку незалежно від виду прав на землю біля-жит поверненню у державну чи муніципальну власність на умо-вах його придбання. Таким чином, даний варіант Земельного Кодексу замість кодифікації-кации (відомості) наявних законодавчих актів, регулюючих зе-мельні відносини в Росії, змінює правове їх регулювання таким чином, що перетворює весь хід аграрної реформи, підміняє з-бій Конституцію, суперечачи їй у багатьох своїх положеннях. Аграрна реформа - інституціональна основа становлення ринкової ної економіки в агросфері. Тривалість обговорення Земельного Кодексу в Думі робить вельми проблематичним визначення термінів встуила-ння його в дію. Тому Президент чітко сформулював в Указі "Про реалізацію конституційних прав громадян на землю" всі права вла-ділків земельних часток у рамках великомасштабних сільськогосподарс-них підприємств - виділення, успадкування, продажу, здавання в оренду, внесення в якості статутного капіталу, обміну і т. д., що представляють собою повний «пучок» прав власності. З переданих державою безплатно у власність 486 тис. Природно-кліматичні, соціальні, економічні особливості півдня Росії обумовлюють специфіку протікання аграрної реформи в Ростовській області. Насамперед, високу родючість донських чорнозем-мов і внаслідок цього відсутність вільних земель обумовлюють осу-ществление земельної реформи лише у формі перерозподілу земель, що раніше перебували в користуванні колгоспів і радгоспів. І хоча за даними Держкомзему в Росії пустують близько 10млн. га перш оброблюваних земель, в Ростовській області таких земель немає: щоб віддати землю фер-міру, її треба у когось вилучити. В силу високої родючості і, що найголовніше, збереження у дон-ського селянства навичок самостійного господарювання на землі (хоча й на крихітних присадибних ділянках), аграрна реформа в Рос-товський області відрізняється високими темпами. Практично всі колгоспи і радгоспи (98%) стали партнерствами, приватизували землю і визна-лили земельну частку і майновий пай кожного селянина. У ре-док цього в області функціонує, як зазначено вище, достатню різноманіття господарюючих суб'єктів: селянських господарств - 16341, асоціацій - 23, колгоспів - 92, акціонерних товариств закритого і відкритому-того типу - 133, товариств з обмеженою відповідальністю - 19, товари -вин з обмеженою відповідальністю - 421, сільськогосподарських КОО-ператива - 12, підсобних сільськогосподарських підприємств - 22, інших організаційно-правових форм - 70. Ці господарства виробляють 99% зернових, 98,8% соняшнику, 47,3% м'яса, 57,4% молока, 54,5% овочів, 51,9% плодів. Крім того, сільськогосподарську продукцію (в основному нетовар-ную) вирощують власники 1,2 млн. особистих підсобних господарств Росії. В цілому російські урядові оцінки ставлять частку особистих під-собних господарств на рівні 1/3 загального випуску сільськогосподарської продукції в 1999 р. Ця нова соціально-економічна структура госпо-дарювання на землі свідчить про те, що відбулися якісні перетворення в сфері земельних відносин. І хоча за 1995-2000рр. кількість фермерських господарств у Росії знизилося з 280тис. до 270тис., Ростовська область займає друге місце в Росії (після Краснодарського краю) за темпами розвитку фермерства. Звичайно, розбагатіти на 49 га - а такими є середні розміри фермерських господарств в Ростовській області, та й у Росії в цілому - неможливо, але забезпе-чити собі шматок хліба, а дітям - надійне майбутнє фермер цілком у стані. На всі складнощі і протиріччя здійснення аграрної реформи на Дону накладається ще негативне ставлення козацтва до приватної власності на землю і купівлі-продажу землі. Традиційно притаманне козацтву общинне володіння надільними землями цілком здійсненно в рамках існуючого законодавства, і 111 козацьких суспільства в Ростовській області вже отримали землю у спільну власність. Російське земельне законодавство забороняє реституцію - повернення земель колишнім власникам, але відновлення історичної справед-ливості по відношенню до козацтва вимагає повернення земель цього репрес-сировать прошарку населення. Це передбачається в "Основних поло-женіях концепції державної політики по відношенню до козацтва" і Указі Президента РФ "Про економічні та інших пільги, надається сезон-екпортувати козачим товариствам та їх членам, що взяли на себе зобов'язання щодо несення державної та іншої служби", у відповідність з яким сформований спеціальний земельний фонд для надання земель ка-зачьім товариствам. Деякі регіональні особливості сільськогосподарського про-виробництва в Ростовській області були враховані при реорганізації ряду сільськогосподарських підприємств області з використанням досвіду Ні-жегородской області, що дозволяє говорити про існування Ростовської моделі аграрної реформи. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Інституційні основи реструктурування аг-гідросферу " |
||
|
||