| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.1.4. Проблеми розвитку охорони здоров'я |
||
|
Великі перетворення необхідні і в сфері охорони здоров'я у зв'язку з здійснюваної в ній реформою. Основними принципами цієї реформи є: децентралізація управління; муніципалізація основної виробничої бази галузі; відкритість інформації про стан здоров'я населення; відмова від жорсткої регламентації діяльності медичних закладів; створення ринку медичних послуг; введення багатоканальності фінансування; фінансування основної маси лікувальних установ відповідно з обсягом і якістю здійснюваних медичних послуг; впровадження соціальних та економічних стимулів як для виробників, так і для споживачів медичних послуг; державне фінансування найбільш пріоритетних наукових розробок в галузі медицини на конкурсній основі. Дотримання конституційних гарантій щодо надання медичної допомоги та створення сприятливих санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності населення вимагає структурних та функціональних перетворень системи охорони здоров'я, що забезпечують: | стійкість функціонування закладів охорони здоров'я за рахунок зміни порядку та обсягів фінансування галузі; | пріоритетність у державній та муніципальній системах охорони здоров'я профілактичних заходів щодо зниження захво-леваемості та смертності, загрози виникнення епідемій, з формування здорового способу життя;, | підвищення ефективності використання фінансових, матеріальних і кадрових ресурсів охорони здоров'я; | захист права пацієнта на отримання своєчасної та якісної медичної допомоги. Введення медичного страхування громадян є одним з аспектів посилення ринкового механізму з метою поліпшення якості медичного обслуговування населення. Крім того, підприємства, установи та організації, які надають лікувально-профілактичні, оздоровчі послуги та здійснюють наукові дослідження в галузі охорони здоров'я, звільнені від податків, зборів, мита при використанні власних коштів на розвиток їх матеріально-технічної бази. В даний час значна частина лікарень потребує капітального ремонту, не має гарячої води, в них відсутня каналізаці-ція, душ і ванйи. Водночас великі кошти використовуються не на поліпшення матеріально-технічної бази медичних установ і якості лікування, а на утримання різного управлінського персоналу. Важливим напрямком реформи охорони здоров'я є розмежування функцій Центру і регіонів. Доцільно, Щоб і надалі на федеральному уровйе вирішувалися багато вопрбси організа-ції та фінансування охорони здоров'я. Але федеральним органам слід зосередити зусилля на виконанні функцій державного замовника з федеральним програмам охорони здоров'я, координатора всіх федеральних програм, що стосуються охорони здоров'я населення. Ці функції особливо важливі для забезпечення раціональної взаємодії міністерств і відомств, організацій та установ у справі охорони здоров'я населення. Розвиваючись як медико-індустріальний комплекс, система охорони здоров'я вимагає проведення єдиної науково-технічної політики у виробництві обладнання, ліків та виробів медичного призначення. У зв'язку з цим центр повинен відігравати особливу роль у забезпеченні розвитку медичних технологій, підготовці кадрів. Таким чином, діяльність федеральних державних служб зосередиться на стратегічних напрямках розвитку медико-індустріального комплексу та фінансування федеральних програм. Економічна самостійність регіонів дозволяє їм вибирати оптимальні регіональні програми в частині зміни струк-тури медичної допомоги. У зв'язку з цим необхідно розробити наукові основи селективної політики в охороні здоров'я, систему показників, які дозволяють обгрунтовувати пріоритети розвитку. Насамперед потрібне збільшення частки фінансування первинного, амбулаторно-поліклінічної ланки. За орієнтовними розрахунками, в даний час на стаціонарну медичну допомогу в Росії витрачається приблизно 80-85% коштів, а на амбулаторно-полі-клінічну - 15-20%. Перехід до фінансування закладів охорони здоров'я в розрахунку на одного вилікуваного пацієнта є основою економічної реформи в цій сфері. Він вимагає вивчення дії медичних, економічних, соціальних та організаційних чинників, і насамперед визначення фактичних і розробки нормативних значень вартості лікування одного хворого за групами з урахуванням складності лікування, проведення розрахунків цін, економічного аналізу, пошуку шляхів мінімізації витрат. Необхідно розробити економічний механізм функціонування медичних установ, що забезпечує пріоритет потреби-теля, контроль ефективності та якості медичної допомоги. Цьому може сприяти акредитація медичних установ, тобто визначення їх відповідності встановленим професійним стандартам. Багато медичні установи поки що не відповідають цим вимогам, тому чекає велика робота з їх модернізації, технічного переоснащення та організаційному удосконаленню. У цьому ж напрямку буде діяти і розвивається система добровільного медичного страхування і платних медицинс-ких послуг. Фінансове становище в охороні здоров'я може полегшити більш активне використання допомоги організацій доброчинності та милосердя, а також спонсорів, у тому числі заможних підприємців. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6.1.4. Проблеми розвитку охорони здоров'я " |
||
|
||