| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
23.1. Соціальне значення бюджетних витрат на освіту |
||
|
Освіта представляє одну з найважливіших галузей невиробничої сфери. Право на отримання освіти відповідно до Закону «Про освіту» є одним з основних і невід'ємних прав громадян Російської Федерації. Велике значення надається підвищенню якості підготовки кадрів, підготовці фахівців з нових напрямів науки і техніки, постійному вдосконаленню навчального процесу. Витрати на освіту відповідно до бюджетної класифікації включають витрати на загальну освіту, виховання дітей і підлітків, культурно-просвітницьку роботу, підготовку кадрів. Законом передбачено, що область освіти входить в компетенцію Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації та органів місцевого самоврядування. У компетенції Російської Федерації частка федерального бюджету, що спрямовується на фінансування освіти, а також формування федерального бюджету в частині видатків на освіту, федеральних фондів розвитку освіти, податкових пільг, що стимулюють розвиток освіти, федеральних нормативів фінансування освіти в залежності від кількості учнів, вихованців, мінімальних розмірів ставок заробітної плати і посадових окладів працівників освітніх установ і державних органів управління освітою. У компетенції суб'єктів Федерації в цій області - формування їх бюджетів у частині видатків на освіту, встановлення регіональних нормативів фінансування освіти. У компетенції органів місцевого самоврядування знаходяться формування місцевих бюджетів і фондів розвитку освіти, розробка і прийняття місцевих нормативів фінансування освіти. На утримання установ освіти в останні роки виділяється приблизно 12% загальних витрат консолідованого бюджету, з федерального бюджету - близько 4% його витрат і близько 20% витрат бюджетів суб'єктів Федерації, тобто основна частка витрат припадає на територіальні бюджету. У загальній сумі видатків на освіту витрати на дитячі дошкільні установи складають приблизно 15%, на загальну середню освіту - 41%, школи-інтернати - 8%, середня спеціальна освіта - 10,5%, на вищу освіту - 11,5%. Необхідно відзначити, що бюджети різних рівнів беруть неоднакову участь у фінансуванні різних установ освіти. Фінансування закладів освіти здійснюється на основі державних і місцевих нормативів фінансування в розрахунку на одного учня, вихованця по кожному типу і виду освітньої установи. Федеральні нормативи фінансування повинні затверджуватися щорічно Державною Думою одночасно з прийняттям закону про федеральний бюджет на черговий рік і бути мінімально допустимими. Регіональні та місцеві нормативи фінансування повинні враховувати специфіку освітнього закладу і бути достатніми для покриття середніх по даній території поточних витрат, пов'язаних з освітнім процесом і експлуатацією будівель, споруд та штатного обладнання освітньої установи. Схема фінансування державного і муніципального освітніх установ визначається типовим положенням про відповідний вид освітньої установи. Бюджетне фінансування отримують і недержавні освітні установи за нормативами фінансування, аналогічним для державних і муніципальних освітніх установ на даній території. Ці установи отримують право на державне та муніципальне фінансування з моменту їх державної реєстрації. Перехід до ринкових відносин розширив можливості освітніх установ із залучення грошових коштів для фінансування своєї основної діяльності. Вони мають право залучати відповідно до чинного законодавства фінансові ресурси, у тому числі валютні, за рахунок надання платних додаткових освітніх та інших послуг, передбачених статутом, а також добровільних пожертвувань і цільових внесків юридичних і фізичних осіб. Залучення освітньою установою додаткових коштів не тягне за собою зниження нормативів і абсолютних розмірів його фінансування з бюджетної системи. До додаткових платних послуг населенню відносяться: - навчання за додатковими освітніми програмами; - викладання спеціальних курсів і циклів дисциплін; - репетиторство; - поглиблене вивчення окремих предметів та ін Надання додаткових платних послуг повинно виходити за рамки відповідних освітніх програм і державних освітніх стандартів. Доходи від зазначеної діяльності освітньої установи повинні спрямовуватися на розвиток статутної діяльності, у тому числі на збільшення видатків по заробітній платі. У цьому випадку дана діяльність не відноситиметься до підприємницької. Також необхідно мати на увазі, що платні послуги не можуть надаватися натомість і в рамках основної освітньої діяльності, що фінансується з бюджету. В іншому випадку кошти, отримані шляхом такої діяльності, вилучаються до відповідного бюджету. Недержавні освітні установи стягують плату з навчається за освітні послуги, в тому числі за навчання в рамках державних освітніх стандартів. Платна освітня діяльність такої установи не розглядається як підприємницька, якщо отримуваний від неї дохід повністю йде на відшкодування витрат по забезпеченню освітнього процесу, в тому числі на заробітну плату, на його розвиток і вдосконалення у цьому освітньому закладі. В даний час освітнім установам дозволено займатися і підприємницькою діяльністю, передбаченої статутом. До такої підприємницької діяльності можуть ставитися реалізація і здача в оренду основних фондів та належного йому іншого майна, торгівля покупними товарами, надання посередницьких послуг, пайова участь у діяльності інших підприємств і організацій, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів і отримання доходів по них, ведення інших позареалізаційних операцій, що приносять дохід. Освітня установа самостійно здійснює фінансово-господарську діяльність. Воно має самостійний баланс і розрахунковий рахунок. Невикористані в поточному році фінансові кошти не можуть бути вилучені у освітнього закладу або зараховані в обсяг фінансування наступного року. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 23.1. Соціальне значення бюджетних витрат на освіту " |
||
|
||