| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Цінність і вартість |
||
|
Вільний доступ до неекономічних і квазінеекономіческім благ виводить їх зі сфери обміну. Навпаки, в відсутність свободи доступу до економічних і квазі-економічним благам вони можуть бути отримані тільки в результаті обміну на блага, що належать іншим індивідам. Призначені для продажу блага стають то-Варамі. Гранична корисність одиниці товару - цінність. 1. Категорія «цінність» трактується в дусі Австрійської школи. 2. По відношенню до родових благ категорія «цінність» не може бути застосована. 3. Квазінеекономіческіе та неекономічні блага не є товарами, тому вони не володіють цінністю (але володіють граничною корисністю). Якщо індивід має намір використовувати чужий товар для безпосереднього удовле-творіння своєї потреби, він має для нього споживчу цінність. Влас-ний товар (для стислості його можна назвати ресурс) набуває для індивіда обмінну цінність внаслідок його прагнення шляхом обміну отримати інше благо, що володіє для нього споживчою цінністю. Як правило, ресурс для його виробника (або об-ладателя) не має споживчої цінності, але наділений обмінної. Аналогічна ситуа-ція має місце у випадку, якщо товар, зокрема, гроші, набувається з метою його подальшого обміну. При цьому для індивіда дійсної цінністю є тільки споживча цінність того кінцевого товару, який він отримає в результаті всіх обмінних операцій. 1. Категорії «споживча цінність» і «обмінна цінність» запозичені у Ав-стрийської школи; там перший з них носить назву споживної цінності, другий? мінової цінності (у Менгера) або суб'єктивної мінової цінності (у Бем-Баверка). Тут прийняті інші назви для уникнення плутанини з категоріями, що мають схожі або співзвучні найменування. Прикметник «споживна» походить від дієслова «по-споживати», а «споживча» - від «споживач»; «споживна» - те, що потреб-ляють, а «споживча» - що має відношення до споживача. Тому правомірно вживання обох прикметників. 2. Термін «ресурс» доводиться ввести, щоб об'єднати в одному понятті як вироб-ведений суб'єктом товар, так і його грошові кошти, з якими він виходить на ри-нок. Формуючи своє уявлення про споживчої цінності чужого товару, інді-вигляд бере до уваги виключно суб'єктивну важливість відповідної потреби. Оцінка суб'єктивної важливості потреби визначається відносною рідкістю задовольняє її товару, але не залежить від його ціни і доходів індивіда. Такий же характер впливу цих параметрів має місце і для споживчої цінно-сті. 1. Поняття «рідкість» розуміється двояко: ? якщо кількість одиниць блага, наявних у розпорядженні індивіда, менше потребно-го, то має місце ситуація відносної рідкості блага; ? авторські твори мистецтва, дорогоцінні камені і т. п. є абсолютною ред-кісткою не тільки для конкретного індивіда, а й для суспільства в цілому. 2. Бем-Баверк, розмірковуючи про величину цінності для індивіда втраченого їм зимового пальто, приходить до висновку, що вона визначається цінністю інших товарів, які при-ся не купувати, щоб купити пальто замість втраченого. Цінність цих товарів у свою чергу залежить від ринкової ціни пальто (чим вона вище, тим більше втрати цінності ін-ших товарів) 11. Таким чином, визнаючи залежність цінності товару (пальто) від його ціни, Бем-Баверк потрапляє в відомий логічний «замкнуте коло». Те положення обговорюваної концепції, згідно з яким цінність товару визначаються-ється суб'єктивної важливістю удовлетворяемой їм потреби (і, отже, не зави-сит від цінностей інших товарів), виключає в принципі залежність цінності товару від його ціни . Товар завжди володіє споживною вартістю. Але не вона створює непосредст-венную основу для обміну. Існує багато речей, що мають споживчу вартість, але індивід не стане вступати заради них в обмінні відносини, якщо вони не обла-дають для нього споживчій або обмінної цінністю. У момент виробництва товар має цінність (обмінну) лише для свого вироб-водія, і тільки після здійснення обміну його цінність (споживча або об-менная) отримує суспільне визнання з боку окремого споживача і ринку в цілому . Вдале завершення обмінної операції підтверджує наявність у товару спосіб-ності до обміну. Здатність до обміну і вартість виступають як узагальнюючі характери-стик блага у сфері економічних відносин. При цьому перша категорія в відповідності зі своєю назвою відображає принципову здатність товару до обміну, а вартість - кількісну міру товара в міновому відношенні. 1. У трудовій теорії має місце змішання понять «мінова вартість» та «вартість». Відповідно до неї, вартість виражається (проявляється) в мінової вартості товару двояким чином: - якісно, наділяючи товар здатністю до обміну; - кількісно, наділяючи товар певним міновим (кількісним) отношени-ем до інших товарам12. Таким чином, у трудовій теорії мінова вартість представлена як здатність товару до обміну, кількісно виявляється в мінових відносинах до інших това-рам. У другому, кількісному значенні мінову вартість називають також і «вартість». Джерелом такого ототожнення є наша мова, в якому саме так - як кількісна міра товару розуміється вартість. Подібне змішання понять мінової вартості і вартості призводить до плутанини: з одного боку, згідно трудової теорії, вартість - це суспільно необхідні затрати праці, вимірювані робочим часом, отже, вартість (субстанція) вимірюв- ряется тільки (!) робочим часом. Проте в тому ж «Капіталі» Маркс, спочатку строго витримуючи уявлення про вартість як про «субстанції», вимірюваної виключно в «годиннику», з якогось моменту починає вимірювати вартість сюртуками, метрами полотна і т. п. Очевидно, в останньому випадку під вартістю мається на увазі мінова вартість, як прояв «субстанції» на поверхні економічних явищ в другому, количествен-ном своєму значенні. Сам Маркс, звичайно, розуміє і визнає плутанину в понятіях13, од-нако, змішання категорій «мінова вартість» та «вартість» не сприяє взаімопо розумінню, навіть в рамках однієї і тієї ж теорії вартості. (Тут необхідно зробити наступне зауваження. В російській мові слово «вартість» має два значення, по-перше, кількісної міри товару? Ціни, суми цін і т. п., по-друге, економічної категорії, про яку йде мова з перших сторінок цієї книги. Віз-чиною мимовільного ототожнення вартості та мінової вартості в переклад-них книгах є наявність в російській мові лише єдиного терміна для позначення-ня вартості в обох її значеннях. У мовах, на яких написані головні економіч-ські праці, використовуються два терміни, зокрема, Kosten і Wert в німецькому, cost і value в англійському). У запропонованій концепції інше, ніж у трудовій теорії, розуміння сутності катего-рії «вартість» (див. нижче). Зокрема, тепер сама вартість безпосередньо (а не че-рез посередництвом мінової вартості) являє собою мінове відношення. Як наслідок, «кількісна сторона» мінової вартості відпадає, у неї залишається одна «здатність до обміну». Тому змішання вартості та мінової вартості бути вже не може. Однак, оскільки зміст категорій тепер змінилося, щоб уникнути плутанини краще отка-заться від традиційної назви «мінова вартість» та ввести нову категорію, назвавши її «здатність до обміну». 2. Стрілки на рис. 1, що показують взаємозв'язку «здібності до обміну» і «стоїмо-сті» з іншими категоріями, відображають той факт, що здатність до обміну визначається тільки цінністю товару для споживача, вартість, крім того, також і витратами факто-рів виробництва (див. нижче). Політекономічні теорії XIX століття бачили субстанцію вартості, тобто оди-ную основу, що дозволяє прирівнювати товари в процесі обміну, в якомусь одному по-казника - витратах праці, витратах всієї сукупності факторів виробництва або в цін-ності товару. Однак рис. 1 наочно демонструє очевидну річ, що з кількісної сторони товар характеризується не одним, а двома показниками - цінністю (споживчий або обмінної) і обсягом витрат факторів виробництва. З цієї причини цінність і витрати чинників виробництва, взяті окремо, у відриві один від дру-гого, не можуть визначати кількісну міру товара в обмінному відношенні. Для віз-можности зіставлення різних товарів необхідно сплавити воєдино цінність і за-трати факторів виробництва в економічному показнику, який і називається вартістю. Вона втілює в собі діалектичну єдність всіх трьох вихідних катего-рій - предмета (у вигляді товару), потреби (у вигляді цінності) та факторів виробництв-ва. Таким чином, щоб виступити в ролі кількісної міри товару, вартість повинна являти собою результат порівняння цінності товару і витрат факторів виробництва. Останнім часом стало модним вживати термін «цінність», протиставляючи його більш звичної «вартості». Але й тут має місце змішання понять. З одного сто-ку, спираючись на класичну традицію, цінність розуміють як синонім вартості. (У цьому зв'язку навіть заявляють про неточності перекладу класиків). З іншого боку, категорія «цінність» трактується в суто суб'єктивному сенсі, в дусі Австрійської школи. Залишається здогадуватися, яке з цих двох значень «цінності» мається на увазі в кожному конкретному випадку. У пропонованій системі категорій розуміння цінності принципово збігається з позицією австрійської школи. Однак, на відміну від останньої, цінність не є едина підставою для обміну товарів; суб'єкт повинен якимось чином врахувати також здійснені витрати факторів виробництва і в результаті сформувати вартість. Поет-му цінність і вартість - категорії, що мають зовсім різний зміст, і вони не можуть вживатися як синоніми. Отже, на рис. 1 представлена єдина система категорій проблеми вартості. У ній кожне поняття займає відведене йому місце у загальній «мозаїці». Усунуто плутанина і змішання категорій. Рис. 1 не тільки об'єднує системи категорій різних теорій, але і являє категорії в їх логічного взаємозв'язку, а графічне представлення об-легшає сприйняття і розуміння. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Цінність і вартість " |
||
|
||