8.3. Спроби реформування командно-адміністративної системи в 50-60-і рр.
Перша спроба реформування командно-адміні-ної системи була тісно пов'язана із закінченням в березні 1953 сталінського періоду в історії СРСР. Політичні зміни в країні було потрібно підкріпити змінами в економіці. Одним із головних завдань нового уряду стало рішення продовольчої проблеми і виведення сільського господарства з глибокої і затяжної кризи.
Причини низької ефективності сільського господарства:
1) пріоритет політичних факторів у розвитку;
2) зрощування функцій партійних, державних і господарських органів;
3) міжвідомчі розбіжності міністерств;
4) недостатнє фінансування;
5) відсталість матеріально-технічної бази;
6) порушення принципів матеріальної зацікавленості;
7) власні недоліки в роботі колгоспів і радгоспів.
Виходячи з аналізу стану справ у сільському господарстві, вересневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС прийняв постанову про невідкладні заходи щодо підйому сільського господарства. У ньому були визначені по всіх категоріях господарств необхідне поголів'я худоби, посівні площі під основні культури. Підвищувалися заготівельні і закупівельні ціни, знижувалися норми поставок для особистих підсобних господарств. Дозволялося видавати на трудодні у вигляді авансу до 25% коштів, отриманих від реалізації тваринницької продукції. Були намічені заходи по зміцненню кормової бази, будівництва та механізації. Разом з тим такий підхід до керівництва сільським господарством свідчив про переважання адміністративних методів господарювання. Жорстка регламентація діяльності колгоспів і радгоспів позбавляла їх самостійності. До того ж реформа проводилася без відповідного залучення широких народних мас в її реалізацію. Істотним недоліком було й те, що реформа торкнулася лише одну галузь народного господарства, що не пов'язуючи її з кредитно-фінансовим механізмом, матеріально-технічним постачанням і т. д. Все це в кінцевому рахунку надавало реформі 1953 тимчасовий характер. У лютому-березні 1954 була прийнята програма підняття цілинних і перелогових земель. У сільськогосподарський оборот було залучено майже 42 млн. га ріллі. Це дозволило в значній мірі вирішити продовольчу проблему. Так, якщо в 1954 р. в СРСР всього було зібрано 85,5 млн. т зерна, з них 27,1 млн. т - на цілинних землях, то в 1960 р. - відповідно 125,5 і 58,7 млн. т . Але це починання вже в перші роки зіткнулося зі звичайною безгосподарністю: не вистачало зерносховищ, транспорту і т. д. До того ж залучення техніки і людей з інших районів вимагало значних витрат, і вартість зерна на цілині була на 20% вище. До спроб перетворень, що носять непродуманий, а багато в чому і авантюрний характер, можна віднести і знамените пропозицію Хрущова, висунуте в 1957 р., «наздогнати і перегнати Америку з виробництва продукції тваринництва», і примусове впровадження посівів кукурудзи на зерно по всій країні, що не дивлячись на кліматичні умови різних районів. У 1958 р. було прийнято рішення про ліквідацію МТС. Однак у зв'язку із зростанням оптових цін на техніку МТС стали продавати її колгоспам за збільшеною ціною. Це призвело до зростання боргів колгоспів банкам. До того ж механізатори, які працювали раніше в МТС, не хотіли працювати в колгоспах і воліли їхати в інші місця. В результаті сільське господарство втратило половину кваліфікованих робочих кадрів. У 1963 р. через несприятливі погодні умови був зібраний дуже низький урожай зернових, тому вперше в історії СРСР почалися масові закупівлі хліба за кордоном за рахунок готівкового золотого запасу. Обсяг імпортованого хліба перевищив 13 млн. т. Стало очевидно, що екстенсивне освоєння нових посівних площ не забезпечує щорічні гарантовані врожаї. У 1963 р. була поспішно прийнята програма хімізації землеробства, що носила нереальний характер, т. к. потужності хімічної промисловості не були готові до запланованих обсягів виробництва мінеральних добрив.
У середині 50-х рр.. тривав процес укрупнення і злиття колгоспів та їх перетворення в радгоспи. У початку 1962 року було здійснено перебудова системи управління сільським господарством. На районному рівні були засновані колгоспно-радгоспні управління, а в областях, краях і республіках - колгоспно-сов-хозние комітети.
Непослідовність і однобокість проведених реформ, що не зачіпають сутності земельних відносин, призвела до плачевних результатів. Так, за планом на 1959-1965 рр..
Зміни відбувалися не тільки в аграрному секторі, але і в промисловості. Помітне увага стала приділятися її технічному рівню і енергетичній базі. У цей період великий розвиток отримали атомна, космічна, хімічна промисловість, металургія, видобуток нафти і газу. Тим часом економічне зростання в промисловості здійснювався переважно за рахунок екстенсивних факторів. Поступово посилювалися структурні диспропорції: якщо в 1940 р. на частку важкої індустрії припадало 61,2% всієї випущеної промислової продукції, то в 1960 р. цей показник збільшився до 72,5%. Серед причин такого становища слід виділити не стільки пріоритетний розвиток важкої індустрії, скільки відсутність дієвих механізмів довгострокового планування. Так, наприклад, і не був складений детальний план на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а в якості відправного документа служили Директиви XIX з'їзду партії. Така ж ситуація склалася і з шостим п'ятирічним планом (1965-1960). Прийняті на XX з'їзді КПРС основні показники не відповідали реальним умовам, тому в кінцевому підсумку з'явився семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965).
Особливе місце серед перетворень, проведених в цей період, займає реформа 1957 (табл. 18).
Таблиця 18
Особливості перебудови системи управління з реформи 1957
Особливості перебудови системи управління з реформи 1957
Досвід реформи 1957 свідчить, що для забезпечення результативності перетворень необхідна чітка взаємозв'язок між усіма найважливішими складовими елементами господарського механізму - плановим управлінням, організаційною структурою управління, важелями і стимулами. Спроба зміни командно-адміністративної системи управління в 1957 р. виявилася невдалою передусім тому, що основна увага була приділена тільки організаційній структурі управління. Різкий перехід до управління за територіальним принципом суттєво ускладнив проведення науково-технічної політики, призвів до розриву між галузевим і територіальним поділом праці, в результаті чого порушилися склалися міжрайонні галузеві зв'язку, посилилися елементи автаркії.
У результаті всіх «експериментів» економічне становище всередині країни на рубежі 50-60-х рр.. залишалося досить напруженим. У 1958 р. було прийнято рішення призупинити на 20 років виплату грошей за державними позиками, оскільки коштів у держави на це не було. Одночасно відбулося скасування обов'язкової передплати на державні позики. Стала більш помітною інфляція. Назріла необхідність проведення нової грошової реформи. Поруч молодих економістів був підготовлений її проект, який мав у своїй основі врахування співвідношення попиту і пропозиції при визначенні цін, їх оперативне зміна торгуючими організаціями, а також приведення грошової маси у відповідність з товарною. Але широко задумана грошова реформа не була підтримана змінами у фінансовій системі і порядку ціноутворення і зазнала провал, т. к. звелася лише до заміни грошових знаків і встановленню нового курсу рубля. З 1 січня 1961 р. у оборот вводилися нові купюри номіналом в 1, 3, 5, 10, 25, 50 і 100 рублів, а також монети номіналом в 1, 2, 3, 5, 10, 20, 50 коп. і 1 рубль. Був проведений обмін старих грошей в пропорції 10:1, в цій же пропорції проводився перерахунок вкладів, заробітної плати, державного боргу та встановлюваного державою паритету рубля в співвідношенні з іноземними валютами. Проте відразу ж слідом за грошовою реформою почалося падіння курсу рубля. Це було пов'язано з порушенням балансу між товарною та грошовою масою в обстановці збереглася старої системи фінансування і дотацій.
Характерні риси фінансово-кредитної системи СРСР:
| зосередження в бюджеті переважної частини прибутку;
| відсутність твердих критеріїв перерозподілу прибутку;
| перерозподіл прибутку і оборотних коштів між підприємствами, міністерствами і відомствами;
| централізація основної частини амортизації (за винятком амортизації на капітальний ремонт);
| встановлення «зверху» нормативу оборотних коштів;
| постійної заморожування власних оборотних коштів та їх заповнення за рахунок кредиту.
Найбільш серйозним було становище в сільському господарстві. Передані йому мільярди нових рублів сприяли зростанню грошових доходів населення, але не привели до збільшення сільськогосподарського виробництва і зниження виробничих витрат. Більш того, збитковими стали не тільки окремі підприємства, а й цілі галузі. У зв'язку з цим в 1962 році закупівельні ціни на м'ясо були підняті на 35%, а роздрібні - на 30%. У 1963 р. було прийнято рішення підняти ціни на вугілля на 37%, на нафтопродукти - на 5%, на пиломатеріали - на 13%. Так було дано новий імпульс розв'язанню інфляції: нові ціни на сільгосппродукцію і паливо автоматично вели до нерентабельності легкої промисловості. Тому в сiчнi 1964 р. були переглянуті ціни і на легку промисловість. Ці рішення викликали невдоволення і призвели до стихійних виступів робітників, найбільше з яких було в Новочеркаську. Ставало ясно, що подальший розвиток народного господарства вимагає радикальних змін в системі управління економікою. У вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва», відповідно до якого в країні почалася економічна реформа (табл. 19).
Таблиця 19
Сутність і найважливіші практичні заходи реформи 1965
Таким чином, реформою 1965 намічалися заходи, які повинні були значно підвищити ефективність суспільного виробництва. Здійснення її явно покращило становище в економіці. У післявоєнні роки найбільш результативною виявилася саме восьма п'ятирічка (1965-1970 рр..): Валовий суспільний продукт збільшився на 43%, вироблений національний дохід - на 45%, продукція промисловості - на 50%, сільського господарства - на 23%, продуктивність суспільної праці - на 39%, реальні доходи на душу населення - на 33%. Що відбувалося три п'ятирічки зниження темпів зростання суспільного виробництва було призупинено, темпи зросли. Проте в цілому реформа не дала очікуваних результатів. Вже наприкінці 60-початку 70-х рр.. позитивний потенціал господарської реформи став вичерпуватися, народне господарство поверталося до традиційних джерел економічного зростання за рахунок паливно-енерге-кого і військово-промислового комплексів. Безуспішними виявилися спроби впровадження в масове виробництво наукомістких технологій (радіоелектроніки, інформатики, обчислювальної техніки, біотехнології та ін.) Структура радянської економіки набувала все більш нераціональний, однобокий характер з ухилом у важку індустрію і з мінімальним виходом на безпосередні потреби людей.
Причини функціонування механізму гальмування:
1) несприйнятливість виробництва до НТП;
2) низький попит на інновації;
3) примусовий характер нововведень;
4) надмірна інвестиційна активність держави;
5) дію системи компенсацій;
6) ігнорування циклічності розвитку при плануванні;
7) надлишкова мілітаризація економіки.
Особливе значення для згортання реформи мала зовнішньополітична обстановка, а саме умови «холодної війни». РЕВ діяв в рамках «автаркического регіоналізму» і залишався в стороні від розгортаються світогосподарських процесів. У ньому безроздільно панувала воля вищого партійно-політи-чеського керівництва СРСР, націлена на забезпечення закритості економік країн-учасниць. Вони були змушені прив'язувати своє народне господарство до Радянського Союзу, що володів необхідними ресурсами і гарантованим ринком. Однак ще в 1970 р. зовнішньоторговельний оборот нашої країни становив лише близько 8% по відношенню до національного доходу, або близько 4% ВНП, якщо обчислювати останній по західній методикою (в США в тому ж році сума експорту й імпорту перевищила 8% ВНП, в Японії склала 18%, у Франції - 26%, в Англії - 32%, у ФРН - 38%). Така псевдоінтеграція привела до закріплення у всіх соціалістичних країнах структури економіки з гіпертрофованим питомою вагою базових галузей і з ресурсопожірающей технологією, з невиправданим паралелізмом, тобто нездатною забезпечити ефективність виробництва і споживання національного доходу.
Інформація, релевантна " 8.3. Спроби реформування командно-адміністративної системи в 50-60-і рр. "
- 8.3. Спроби реформування командно-адміністративної системи в 50-60-і рр..
Спроба реформування командно-адміні-ної системи була тісно пов'язана із закінченням в березні 1953 сталінського періоду в історії СРСР. Політичні зміни в країні требова-лось підкріпити змінами в економіці. Одним із головних завдань нового уряду стало рішення продовольчої проблеми і виведення сільського господарства з глибокої і затяжної кризи. Причини низької - Тема 9 Періодизація історії економіки Росії
реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 роки). Радянська економіка в епоху "розвинутого соціалізму" (1965-1991 роки). Економічні перетворення в 1990-ті - Тема 7. Основні тенденції в розвитку світового господарства наприкінці XIX - першої третини XX ст.
реформування. С. Вітте. П. Столипін. Проблема російських монополій. Особливості функціонування державного сектора. Розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Економічні програми революції 1917 р. Умови формування командно-адміністративної системи економіки в Росії. Структур-ні зрушення в економіці в період революцій 1917 р. та громадянської війни. Господарський розвиток радянської - § 57. Основні закономірності розвитку економічної системи наприкінці XX - початку XXI в.
спроби урядів багатьох країн зменшити частку державних витрат у ВНП. Деякі західні вчені прогнозують, що в майбутньому домінуючою стане державна форма власності і до 2200 в США держава володітиме 90% всієї реальної власності. Однак такі прогнози безпідставні, оскільки механічно копіюють тенденцію розвитку державної власності в - ПРО ЕНЦИКЛОПЕДІЇ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА
спроби винаходу особливої економічної теорії, придатною лише для нашої країни і що визнається тільки в ній. Російська економічна наука повинна будуватися на базі апробованих досягнень світової науки. Лише синтез загальних теоретичних закономірностей з особливостями їх прояву в Росії дозволить економічній науці повноцінно виконати властиву їй функцію виховання професіоналів, - Питання 5. Податки в умовах централізованого планування та управління економікою
спроби стримати і подолати їх в рамках адміністративно-командної системи. До числа таких заходів відносилося введення нормативного методу розподілу прибутку з метою створення зацікавленості працюючих у кінцевих результатах праці, який створив перші передумови для переходу до податкової системи. У числі глобальних заходів щодо стримування фінансової кризи слід назвати спробу перекладу - 2.4.1. Розвиток федералізму в Росії
спроба побудувати відносини між федерацією та її суб'єктами не на основі принципу соціально-економічної доцільності і вигідності, а за допомогою радянської моделі «федералізму», суть якої спочатку - в «підгонці» права під умови політичного компромісу між центральною та місцевими політичними елітами; потім - у «підгонці» під це право всієї економічної системи. Сказане не - 2.4.3. Управління формуванням ринку в регіоні
реформування російської економіки різко обмежило масштаби державного регулювання, у тому числі бюджетного дефіциту. Реальний сектор в нових умовах не став об'єктом державного регіонального регулювання. При цьому не була врахована непристосованість цього сектора до ринкових умов. Відсутність перехідного етапу призвело до дезорганізації діяльності підприємств, усугубленной - Висновок
спроби нав'язування певної універсальної моделі. Це небезпечна тенденція уніфікації світової цивілізації, культури, яка може призвести до втрати гармонійності, багатобарвне ™ сучасного світу, до руйнування культури та іншим вкрай негативних соціальних наслідків. Все сказане має визначати і підхід до аналізу процесів трансформації російського суспільства, його економіки. "' - Макроекономічна стабілізація
реформування в 1997 р. призупинився загальноекономічний спад, покращився цілий ряд макроекономічних показників у порівнянні з 1996 р., таких, як валовий внутрішній продукт, реальні обсяги виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, роздрібного товарообігу, фізичного обсягу платних послуг населенню. Найбільш повно завданням формування соціально орієнтованої ринкової