| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. ОСНОВНІ ЕТАПИ І ПІДСУМКИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ТА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА-СИРОВИННОЇ БАЗИ ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ ПРОМИСЛОВОСТІ |
||
|
Сільське господарство за осяжний період отримало відповідне розвиток і перетворення. У відповідності з потребами країни і здійсненої індустріалізацією була проведена колективізація в сільському господарстві із створенням передумов для великомасштабного аграрного виробництва з можливістю застосування прогресивної агротехніки. Таке перетворення сільського господарства супроводжувалося відомими жертвами і підривом продуктивних сил села. Однак в історичному плані це було неминуче в СРСР, враховуючи суму обставин. Результатом колективізації стало створення великих колективних господарств у вигляді колгоспів і радгоспів та забезпечують їх машинно-тракторних станцій, підприємств зі сприяння інтенсифікації аграрного виробництва, засобів хімічного захисту, меліорації, зрошення земель і т.д. Все це дозволило створити якісно нову матеріально-технічну базу, об'єктивно дозволяє застосування сучасних аграрних технологій, що не-обходимо набору машин для здійснення таких технологій і розгалужену мережу обслуговуючих та забезпечують систем. Словом, створена інфраструктура великого аграрного виробництва на базі колективної та державної власності дозволяла застосування самих передових технологій і технічних засобів. Разом з тим слід зазначити, що продуктивні сили і насамперед технічна озброєність істотно відставали від можливостей організаційної структури. Ще більше не відповідали можливостям продуктивних сил сформовані виробничі відносини. Аж до 50-х років у колгоспах і радгоспах переважав примітивний ручну працю і мізерна, на рівні мінімальної фізіологічної достатності, оплата праці. Практично весь додатковий продукт, створюваний більшістю населення країни - працівниками сільського господарства - йшов в інші сфери народного господарства та оборону. В результаті сільське господарство ні в один розглянутий період не забезпечила потреби населення в продовольстві та переробну промисловість в сировині. Сільське господарство та агропромисловий комплекс в цілому не виконали поставлені завдання. Починаючи з 60-х років були здійснені величезні вкладення в сільське господарство і агропромисловий комплекс. Однак практикувалася в цьому секторі економіки модель господарювання не забезпечив належної віддачі від вкладених коштів. За даними Російської Академії сільськогосподарських наук за тридцять років (1956-1985 рр..) Вкладення в сільське господарство випереджали в три рази приріст сільськогосподарської продукції. Сільське господарство розвивалося виключно екстенсивним шляхом. Систематично, нічим не виправдано освоювалися нові землі без створення відповідної інфраструктури. Парадоксально, але факт, одночасно порожніли цілі регіони в європейській частині, зокрема області обширного Центрального Нечорнозем'я. Екстенсивний метод господарювання завжди призводить до зниження ефективності виробництва. До того ж саме в сільському господарстві можливості екстенсивного розвитку вкрай обмежені. Адже основний засіб виробництва в сільському господарстві - це земля. Природна родючість ніколи не забезпечує населення сільськогосподарськими продуктами ні в одній країні світу. Починаючи з середини 60-х років керівництво країни брало багато рішень по інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Однак вони не дали очікуваних результатів. Вкладені величезні кошти в сільське господарство не забезпечили пропорційного приросту продукції, а значить і ефективності. В результаті відбувалося неминуче при такій «витратної моделі» інтенсифікації подорожчання сільськогосподарської продукції, погіршення всіх основних показників економічної ефективності. У підсумку вітчизняна продукція сільського господарства виявилася неконкурентоспроможною як на внутрішньому, так і особливо на світовому ринку. Обсяги виробництва основних видів сільськогосподарської продукції не задовольняли потреби країни. По одному з найважливіших видів сільськогосподарської продукції - зерну, визначальною не лише потреби населення в хлібопродуктах, а й продуктах тваринництва, забезпеченість країни становила 60-65%. Приблизно на такому ж рівні забезпечувалася потреба країни і за іншими видами сільськогосподарської продукції за невеликими винятками. Агропромисловий комплекс в цілому не вирішив своє основне завдання-виробництво, збір, транспортування, зберігання, переробку і збут сільськогосподарської продукції відповідно до потреб населення країни і міжнародними зобов'язаннями з постачання. Необгрунтовано велика частка імпорту, В системі галузей агропромислового комплексу втрачається з різних причин до 40% вирощеного врожаю. Ефективність функціонування сільського господарства та агропромислового комплексу низька. Продукція вітчизняного АПК виявилася неконкурентоспроможною як за вартістю, так і за якістю. Неконкурентоспроможність продукції сільського господарства і АПК в цілому у розглянутий період в основному обумовлена відсталістю технології і використовуваних технічних засобів, низьким рівнем технічної озброєності та енергонасичених, панівним неефективним економічним механізмом господарювання, диспаритетом цін на аграрну і промислову продукцію . Всі ці проблеми сільського господарства і АПК вирішуються за допомогою ринкових механізмів, створення підприємств різних форм власності і господарювання, що функціонують в умовах добросовісної конкуренції між собою і з зовнішнім ринком при розумній державній підтримці. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. ОСНОВНІ ЕТАПИ І ПІДСУМКИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ТА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА-сировинної бази окремих галузей промисловості " |
||
|
||