3.4. МЕТОДИ БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК БЕЗРОБІТТЯ, ІНФЛЯЦІЇ І ВНП
Державне регулювання ринку праці - це комплекс еко-номічного, адміністративних, законодавчих і організаційних заходів держави щодо захисту працівників від фінансових втрат, викликаний-них безробіттям.
Методи боротьби з безробіттям визначаються наукової концепції-їй, якою керується уряд країни при розробці дер-жавних програм зайнятості.
Відповідно до поглядів класиків (Д. Рікардо, А. Маршалл, А. Пігу), державне втручання в економіку і в проблеми ринку тру-так не тільки не потрібно, але й шкідливо.
Так, А. Пігу і його послідовники, які вважали причиною безробіттю-тіци високу заробітну плату, пропонували:
- сприяти зниженню заробітної плати;
- роз'яснювати профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається зростанням безробіття;
- державі працевлаштовувати працівників, що претендують на НЕ-високий дохід, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери. З рекомендацій А. Пігу досі широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівника-ми. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури.
У сучасній економічній теорії існують різні погляди на механізм регулювання зайнятості в умовах ринку. Ви-роблять основні напрями регулювання зайнятості: неоклассіче-ське, кейнсианское, монетарне.
Неокласичний напрям виходить з того, що ринок праці здатний до автоматичного саморегулювання і залишається стійкості-вим і рівноважним в довгостроковому періоді в умовах повної заня-тости. Тому уряд повинен проводити політику невтручання-тва в самоналагоджувальний механізм ринку праці.
Кейнсіанське напрямок виходить з того, що якщо основною причиною безробіття є падіння сукупних витрат в еко-номіці, то держава шляхом стимулювання платоспроможного попиту на ринку товарів і послуг може істотно знизити безробіттю-Тицу. Для цього використовуються такі заходи фіскальної і кредит-но-грошової політики:
1) оплата громадських робіт, організованих державою у виробничій та соціальній інфраструктурі (будівництво доріг, лікарень, шкіл тощо) за рахунок державного бюджету з метою за-няти населення заради соціальної стабільності і підтримки міні-мального споживчого попиту;
2) збільшення держзамовлень великим фірмам, що мають велику мережу господарських зв'язків з постачальниками і суміжниками, внаслідок чого розширюється інвестиційна діяльність за межами однієї фірми, збільшується попит на робочу силу;
3) зниження облікової ставки відсотка робить кредит більш деше-вим і доступним, стимулюючим підприємницьку діяльність, спрямовану на розширення інвестиційного попиту та попиту на робочу силу;
4) зниження ставок прибуткового податку веде до зростання номінальною заробітної плати, що обумовлює зростання споживчого спро-са з боку домашніх господарств, внаслідок чого збільшується со-сукупними пропозиція і попит на робочу силу .
Проте заходи щодо збільшення державних витрат і скор-щенію податків призводять до дефіциту держбюджету і зростання інфляції. Це означає, що між безробіттям та інфляцією існує взаємо-зворотний зв'язок: зростання інфляції супроводжується зменшенням безробіттю-тіци і навпаки. Ця залежність, підтверджена емпіричними даними британського економіста А. Філіпса в 50-і роки в Англії, називається кривою Філліпса. Вона відображає альтернативну взаімоза-висимость рівня безробіття і середньої заробітної плати як важ-ковитого фактора інфляції на різних фазах економічного циклу (рис. 3.3). А саме:
а) в періоди спаду і депресії, що характеризуються надлишком робочої сили на ринку праці, рівень заробітної плати знижується, тобто спад виробництва викликає=> зростання безробіття=> зниження заробітної плати (доходів), витрат і сукупного попиту, а в ре-док=> падіння цін на товарному ринку;
б) в періоди пожвавлення і підйому, коли економіка близька до со-стояння повної зайнятості, підприємці змушені підвищувати ставки заробітної плати для залучення робочої сили в виробництв-во. Таким чином, підйом виробництва викликає=> зниження безра-ботіци=> зростання заробітної плати (доходів), витрат і сукупного попиту, а в підсумку=> зростання цін на товарному ринку.
Рис. 3.3. Крива Філіпса в короткостроковому
і довгостроковому періодах
У модифікованому вигляді крива Філліпса являє собою графічне зображення залежності між інфляцією і безработ-цей (рис.
Крива Філіпса виходить з того, що рівень інфляції обу-словлено трьома факторами:
а) очікуваною інфляцією;
б) відхиленням безробіття від природного рівня;
в) шоками зміни пропозиції, викликаними підвищеннями рівня цін на сировину:
?=? e -? - (u - up) +?,
Де? - Фактичний рівень інфляції;? E - очікуваний рівень ін-фляции; u - фактичний рівень безробіття; up - природний рівень безробіття; (u - up) - циклічне безробіття;? - Різкі зміни (шоки) пропозиції;? - Емпіричний коефіцієнт (> 0), що відображає реакцію інфляції на циклічне безробіття.
Крива Філіпса допускає проблему вибору між безработ-цей та інфляцією попиту, що знаходить відображення у державній стабілізаційну політику повної зайнятості західних країн: для зниження інфляції уряд допускає збільшення рівня без безробіттю і, навпаки, зростання зайнятості вимагає ослаблення контролю над інфляцією.
Практика економічного регулювання з боку урядів західних країн показала, що крива Філліпса може бути застосовна тільки в короткостроковому періоді, оскільки в долгосроч-ної перспективі (5-10 років) динаміка інфляції та безробіття неод- нозначно. У 70-і роки в економіці західних країн високий темп ін-фляции супроводжувався високим рівнем безробіття (стагфляцією). У 80-ті роки спостерігалося одночасне зниження інфляції і безра-ботіци. Це пояснюється тим, що інфляційні очікування найманих працівників і роботодавців спонукають їх індексувати заробітну плату в договорах з адміністрацією і внаслідок цього не змінювати стратегію підприємців щодо найму працівників. У результаті зростання інфляції супроводжується зростанням (а не зниженням) номінальною заробіт-ної плати, зростанням витрат виробництва, що не дозволяє розширювати виробництво, і на цій основі збільшувати попит на рабо-чую силу, тобто знижувати рівень безробіття. Ці заходи обумовлені минулим досвідом проведення державою стабілізаційної полі-тики повної зайнятості. Тому, як би держава ні прагнуло знизити природний рівень безробіття шляхом інтенсивного на-ращіванія сукупного попиту, це приведе лише до короткострокової стабілізації зайнятості нижче її природного рівня. Подальше зростання безробіття до цього рівня невідворотний, як невідворотно дви-ються економіки до довгострокової рівноваги. Відповідно до теорії есте-ного рівня безробіття, якщо природний рівень безработ-ці (Up) дорівнює фактичному (U), то ринок праці приходить до равновес-ному станом, а очікуваний рівень інфляції (? Е) дорівнює фактіче-ському: Up=u, ? e=?. Крива Філіпса в довгостроковому періоді є-ється абсолютно нееластичною до зміни цін при досягненні пів-ної зайнятості (стає вертикальній - рис. 3.3). Дія кривої Філліпса виявляється і в нашій країні. Зростання інфляційної денеж-ної емісії в перші роки ринкових реформ (1992-1993 рр..) Створював умови, за яких безробіття прагнула до менших, ніж естест-венная норма, значень. Подальше прискорення зростання безробіття в 1994-2000 рр.. пов'язано з активною антиінфляційної політикою обмеженим сукупного попиту, яка відповідно до кривої Філ-Ліпса привела до значного скорочення темпів інфляції при одночасному прискоренні темпів безробіття.
Кейнсіанські програми успішно застосовувалися після другої світової війни. Однак настав період, коли виникли природний-ні труднощі для їх втілення в життя. Фінансування Кейнса-нським програм за рахунок держбюджету не могло бути безмежним. Крім того, причиною економічного спаду стало подорожчання ре-сурсів. Необхідні були інші шляхи, що ведуть до зростання про-позиції.
Такі шляхи були знайдені економічною школою, що отримала назву монетарної. Монетарне напрямок для оздоровлення економіки пропонує в умовах, коли безробіття і спад протікають на тлі інфляції, здійснити заходи фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямовані на прискорення темпів кризи, з це-ллю якнайшвидшого його подолання:
а) зменшити дефіцит державного бюджету, відмовившись від значної частини соціальних програм, тим самим загальмувати інфляцію і зберегти здорову ринкову середовище;
б) підвищити ефективність ринку під час циклічного спаду, не перешкоджаючи банкрутств, в ході яких реалізується сануюча функція ринку, шляхом підвищення облікової ставки відсотка і, від-повідно, подорожчання кредиту. Масові банкрутства та труднодос-тУпНЯ кредитні ресурси висувають на авангардні позиції най-більш сильних виробників, які розширюють виробництво і збільшують попит на робочу силу;
в) знизити податки на доходи, що дозволить підвищити номіналь-ную заробітну плату, попит на товари з боку домашніх господарств, підняти доходи підприємців, збільшити їх заощадження, попит на робочу силу, сукупну пропозицію; в кінцевому підсумку забезпечити економічне зростання і пом'якшення безробіття;
г) забезпечити ефективні зміни в структурі зайнятості, створюючи додаткові можливості для підвищення кваліфікації та отримання нових професій.
Як показує світова практика, всі заходи з регулювання зайнятості поділяються:
а) за характером впливу на ринок праці: на активні і пасивні;
б) за рівнем впливу на ринок праці: на прямі (реалізуємо-мі на рівні окремих підприємств і регіонів програми з уве-личен числа робочих місць у державному секторі, по перепідготовки робочої сили, з соціального страхування безробіття) і непрямі (здійснювані на макрорівні економіки заходи опо-вої та грошово-кредитної політики).
Активна політика зайнятості - сукупність організаційно-них, правових та економічних заходів, що сприяють зниженню без безробіттю до її мінімального (природного) рівня.
До засобів активної політики зайнятості відносяться:
1. Інформація про ринок праці - відомості про можливості трудо-пристрої, інформація про рід занять і кар'єрі, динаміці ринку праці, тенденції в попиті і пропозиції робочої сили. Інформація поширюється в центрах зайнятості, через засоби масової ін-формації, громадські організації, підприємства.
2. Сприяння у працевлаштуванні, що ставить за мету мінімізації часу пошуку громадянином роботи, скорочення періоду без безробіттю та періоду заповнення вакансій на підприємствах. Необ-дімие для цього заходу:
а) підтримання банку вакансій для інформування громадян про можливості працевлаштування;
б) підбір відповідного місця роботи та працівників за запитом ра роботодавцями ; в) проведення «ярмарків вакансій» і «ярмарків спеціалі-стів»;
г) навчання навичкам роботи і спеціальна форма інтенсивного консультування для громадян, що зазнають труднощі в пошуку роботи.
3. Професійне навчання безробітних, спрямоване на надання можливості придбати нову професію або підвищити кваліфікацію для подальшого працевлаштування.
4. Професійне консультування в центрах зайнятості, покликане підвищити обгрунтованість вибору громадянами виду діяльності та форми зайнятості відповідно з особистими схильностями і потребами ринку праці, сформувати мотивації вищого по-рядка, в тому числі і в трудовій діяльності.
5. Тимчасова, субсидируемая зайнятість, а також квотування (виділення певного числа місць, які можуть бути зайняті тільки працівниками певної соціальної категорії) і постач-ка робочих місць - програми з частковим фінансуванням органу-ми зайнятості та роботодавцями.
Пасивна політика зайнятості - заходи, спрямовані на сгла-живание негативних наслідків безробіття, в першу чергу, на підтримку доходів (виплата допомоги по безробіттю; доплати на утриманців, разове забезпечення товарами першої необхідності, лікування, відпочинку і святкових заходів для дітей - безкоштовно або за зниженими цінами та ін.)
До пасивних заходам також відносяться так звані компенса-ційних виплати, метою яких є стримування масових звільнень, тимчасова часткова компенсація доходів працівників підприємств, що знаходяться у вимушених відпустках, а також працюючих неповний робочий день (тиждень) з не залежних від них причин. Компенсаційні виплати використовуються як надзви-ная міра і встановлюються на певний період і в визначений-них розмірах (від однієї до кількох мінімальних заробітних плат). Перевагу мають містоутворюючі та конверсійні під-приємства, а також підприємства, розташовані в «проблемних» регіо-нах.
У розвинених країнах і в нашій країні на сучасному етапі пре-майново застосовуються прямі методи, безпосередньо направ-лені на регіональний рівень ринку праці. Непрямі ж заходи стимулювання зайнятості на макрорівні через збільшення сукупного попиту фіскальними і кредитно-грошовими методами в силу кризового стану російських фінансів і антиінфляційної спрямованості сучасної економічної політики мають ограни-ченное застосування.
Інформація, релевантна "3.4. МЕТОДИ БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК БЕЗРОБІТТЯ, ІНФЛЯЦІЇ І ВНП"
- 18. Інфляціоністскій погляд на історію
методів може сказати нам у цій галузі, достатньо, щоб підтвердити висновок про те, що протягом століть купівельна спроможність грошей знижувалася. По цьому пункту розбіжності відсутні. Але прояснення вимагає не ця проблема. Питання в тому, чи було падіння купівельної спроможності необхідним чинником еволюції, яка привела від злиднів століть, що пішли до більш задовільним - 9. Вплив циклів виробництва на ринкову економіку
методом, забезпечили б чисте збільшення маси готівкового капіталу без одночасного проїдання капіталу в набагато більшому масштабі. Адвокати кредитної експансії далі підкреслили б, що деякі помилкові інвестиції, зроблені під час буму, пізніше стають прибутковими. Ці інвестиції, сказали б вони, були зроблені надто рано, тобто стан запасу капітальних благ та оцінки споживачів - 3. Мінімальні ставки заробітної плати
методів виробництва [Cм.: Лозовський А. Карл Маркс і профспілки. М.: Профиздат, 1934. С. 13.]. Вони повинні розуміти, що замість консервативного девізу Справедлива заробітна плата за справедливий робочий день! вони повинні накреслити на своїх прапорах революційне гасло Знищення системи найманої праці [Cм.: Маркс К. Указ. соч. С. 154 155.]. Послідовні марксисти завжди виступали проти спроб - § 6. Основні напрямки сучасної економічної теорії
методології заслуговує уваги орієнтація інституціоналізму на вивчення не стільки процесів функціонування суспільства, скільки його розвитку, дослідження відбуваються при цьому трансформаційних змін. Безсумнівно прогресивні ідеї прихильників сучасного інституціоналізму про участь трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантії, а - § 25. Причини виникнення ринково-регульованої системи і основні функції держави
методів регулювання і посиленням його селективного характеру - спрямованістю, насамперед, у сферу НДДКР і галузей, що визначають НТР. Здійснюється таке втручання за допомогою програмно-цільового управління, контрактного та бюджетного фінансування, посилення економічних методів стимулювання підприємницької діяльності. Таким чином, планомірність з тенденції переростає в - 1. Загальна характеристика концепції
методам впливу, преж-пс Eicero фіскальної, а також грошово-кредитній політиці, але впливає на економіку через процентні ставки. Монетаризм асоціюється насамперед з ім'ям нобелівського муреата Мілтона Фрідмена2, великий внесок у розвиток цієї кон-Ш'ПЦІІ внесли також А. Шварц, К. Бруннер, А. Мелцер, Д. Лейдлер, I 'Селден, Ф. Кейган. При більш широкому підході монетаризм можна - 2. Еволюція монетаризму і його різновиди
методами фіскальної політики в дусі Kef сіанскіх рецептів, посилення нестабільності валютної систем]! результаті відмови від конвертації долара і краху системи фиксиро ванних валютних курсів - все це сприяло підвищенню \ інтересу дослідників до проблем, якими традиційно зайняв лись монетаристи, і одночасно змусило практиків більше в! мательно поставитися до пропонованих ними - § 1. ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
методи вилучення надлишкового попиту населення: підвищення податків, випуск позик, заморожування заробітної плати, здійснення "примусових заощаджень". З цих позицій після другої світової війни в країнах Заходу проводилися грошові реформи, в тому числі застосовувалося так зване блокування рахунків вкладників у банках. Подібну ж політику західні держави і Міжнародний валютний фонд - 6. Заробітна плата та засоби існування
методи благодійної підтримки нужденних тільки в тій мірі, в якій вони можуть вплинути на пропозицію праці. Іноді політика допомоги з бідності стимулює небажання працювати і незайнятість працездатних людей. У капіталістичному суспільстві існує тенденція постійного збільшення інвестованого капіталу на душу населення. Темпи накопичення капіталу перевищують темпи зростання - Коментарі
методах (Methodenstreit) полеміка з методологічних питань між австрійськими економістами (насамперед К. Менгером) і представниками нової (молодої) історичної школи (Г. Шмоллер). Почався з публікації К. Менгером Дослідження про методи суспільних наук, де він говорив про точний методі дослідження, за допомогою якого економічна теорія може бути розчленована на свої найпростіші елементи,