| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
7. Глобальні проблеми світової економіки |
||
|
Глобалізація в світової економіки, революція у сфері телекомунікацій, розвиток регіональної інтеграції створюють сприятливі передумови для більш ефективних дій у сфері відносин «людина - суспільство - природа». У той же час ряд важливих факторів діє в протилежному напрямку. Поява на світовій сцені десятків нових національних держав зумовило акцент в їх внутрішній і зовнішній політиці на затвердження національної незалежності, подоланні економічної і фінансової криз. Питання ж екології, раціонального природокористування, демографії, науки, освіти, охорони здоров'я відсунулися на другий план. Одночасно швидке зростання масштабів господарської діяльності не тільки в головних центрах світового господарства, а й на значній частині периферії (Китай, Індія, Бразилія, Індонезія, Мексика) різко посилили тиск на ресурсний потенціал Землі і природне середовище. Вплив процесів глобалізації також виявилося суперечливим. Величезні за масштабами транснаціональні торгові, фінансові, міграційні потоки проваджені переважно законами ринку і здатні в силу цього викликати фінансові та інші кризи міжнародного масштабу. З новою силою дали про себе знати національні історичні, культурні, релігійні, етнічні, кланові проблеми. Істинно транснаціональний характер придбали такі явища, як організована злочинність, тероризм, незаконний обіг наркотиків. Зростають ризики, пов'язані з великомасштабними техногенними катастрофами, знищенням великих кількостей накопиченого ядерного, хімічного, біологічного зброї, захороненням радіоактивних відходів. Подібні зміни у світі не могли не вплинути на загальний стан і характер глобальних небезпек, їх ієрархію і структуру, форми і глибину прояви, що вимагає від світової спільноти свіжих ініціатив і підходів. Можна виділити найбільш характерні риси і ознаки глобальних проблем, що перебувають у тому, що вони: - придбали воістину планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають інтереси всього людства; - загрожують людству регресом в подальшому розвитку продуктивних сил, в умовах самого життя; - потребують невідкладних рішеннях і діях щодо подолання та запобігання загроз життєзабезпечення та безпеки громадян; - вимагають колективних зусиль з боку всіх держав, всього світового співтовариства. Сьогодні перед світовою спільнотою стоїть найважливіше завдання: зберегти мир в епоху крутих змін. Без глобальної стійкості неможливо вирішувати інші проблеми, якими значущими вони не здавалися. В умовах, коли загальна військова загроза перестала бути домінуючою, верхній ступінь ієрархії глобальних проблем займають демографічні зрушення: саме від числа живуть на планеті людей, їх територіального розміщення та масштаби їх господарської діяльності залежать також найважливіші параметри, як забезпеченість населення ресурсами, стан біосфери Землі, світова соціальна і політична середа. Одна з особливостей сучасного світового розвитку - швидке зростання народонаселення. Якщо протягом першої половини XX століття загальне число жителів землі збільшилася на 1 млрд. чол. - З 1,5 до 2,5 млрд., то в наступні десятиліття воно зросло більш ніж на 3 млрд., наблизившись наприкінці XX століття до 6 млрд. За оцінками ООН, до 2015 р. Населення світу може зрости до 7,8 млрд. Інший великий демографічний зсув - омолодження населення в групі держав, що розвиваються, і навпаки, старіння у розвинених. Частка дітей до 15 років за перші три повоєнні десятиліття збільшилася в більшості країн, що розвиваються до 40 - 50% їхнього населення. В результаті тут зосереджена найбільша частина молодий працездатної робочої сили. Забезпечення її зайнятості - найгостріша соціальна проблема найближчих десятиліть. В цей же час зростання тривалості життя і частка літніх людей в розвинених країнах створили величезне навантаження на пенсійну, охорони здоров і опікунську системи. Уряду опинилися перед необхідністю виробити нову соціальну політику, здатну вирішувати проблеми старіння населення в XXI ст. Демографічні зрушення відбуваються в умовах зберігаються глибоких диспропорцій у розміщенні світового економічного потенціалу і всієї сукупності надаються населенню соціальних благ. У той час як в невеликій групі розвинених держав проживає всього близько 1/7 населення земної кулі, в них виробляється 4/5 світового валового продукту, що в розрахунку на душу населення в 20 разів більше, ніж у країнах, що розвиваються. Відповідно, у першій групі країн незмірно вище загальний рівень витрат на охорону здоров'я, освіту, захист природного середовища і, як наслідок, набагато вища тривалість життя, ніж у групі держав, що розвиваються. Що стосується країн Східної Європи і колишнього СРСР, де проживає 6,7% населення Землі, то тут виробляється 6% світового валового продукту; вони помітно відстають від розвинених країн і по душового виробництва ВВП (в 5 - 6 разів), і за тривалістю життя . Як показують прогнози, до 2020 р. країни, що розвиваються за темпами зростання ВВП перевершать групу розвинених держав майже в 2 рази. Ступінь розриву у рівні економічного розвитку основних центрів і периферії буде неабиякою мірою залежатиме від того, наскільки вдасться стабілізувати чисельність населення в майбутні десятиліття. Тим часом межа між багатством і бідністю проходить нині не тільки між розвиненими і країнами, що розвиваються, але і всередині кожної з держав Виходячи з динаміки демографічного процесу в світі можна виділити загальні тенденції його розвитку: - деякі з промислово менш розвинених країн ще мають відносно високі рівні смертності і ще вищі рівні народжуваності. Темпи приросту чисельності населення в них складають 2 - 3% на рік і можуть ще більше зрости при зниженні смертності; - країни з середнім рівнем розвитку промисловості звичайно характеризуються низькою смертністю при все ще високою, хоча і знижується народжуваності. Темпи приросту чисельності населення в цих країнах коливаються від середніх до високих (1 - 4% на рік); - для більшості країн з високо розвинутою промисловістю характерні низька смертність, низька народжуваність і невисокі темпи приросту (менше 1% на рік). У деяких європейських країнах рівень народжуваності сьогодні нижче рівня смертності, так що населення цих країн дуже повільно скорочується. Аналіз проблеми демографічного зростання неможливий без розгляду проблеми обмеженості ресурсів (продовольчих, енергетичних), так як зростання населення неминуче веде до збільшення їх абсолютного споживання. За оцінками експертів, світовий попит на продовольство зросте до 2020 р. на 64%, у тому числі в країнах, що розвиваються - майже на 100%. Сьогодні розвиток сільського господарства вже не встигає за змінами в обсязі і структурі світового попиту на продовольство. Якщо подібну тенденцію не зупинити, то в найближчі два - три десятиліття потреба в імпорті відсутніх продуктів харчування може збільшитися в кілька разів. Нестача продуктів харчування загрожує обернутися значним зростанням на них світових цін. До кінця сторіччя погіршився світове продовольче становище. Світовий збір зерна (з 1984 по 1996 р.) і улов риби (з 1988 по 1996 р.) у розрахунку на душу населення скоротилися більш ніж на 9%. Світові запаси зерна впали в 90-і рр.. до найнижчої позначки - 50 днів споживання при мінімально допустимому рівні безпеки в 70 днів, від недоїдання страждають понад 750 млн. чол. Зберігаються глибокі диспропорції між рівнем виробництва і споживання продуктів харчування в розвинених країнах і країнах. Близько одного мільярда людей, живуть в розвинених країнах, поглинають в середньому по 3350 ккал в день на людину. На всі інші країни припадає по 2520 ккал в день на людину, що можна вважати задовільним. Однак майже мільярд людей в бідних країнах Африки та Азії споживають у середньому 2040 ккал в день, що значно нижче фізіологічного мінімуму. Головні індикатори світової продовольчої ситуації свідчать про появу в кінці XX сторіччя серйозних загроз її стабільності. Що стосується демографічного зростання, то в доступній для огляду перспективі населення Землі, згідно з тенденціями його розвиток всього лише подвоїться, тобто досягне за межами XXI в. 10-12 млрд і на ютом стабілізується (так званий нульовий ріст). Прогодувати таку населення навіть за нинішньої технічної оснащеності реально, але ж у майбутньому з'являться нові можливості. Енергетична криза 1972-1981 рр.., Який розцінювався аналітиками тих років як свідчення виснаження невідновлюваних ресурсів і вступу людства в епоху «тривалого енергетичного голоду», дав поштовх розвитку енергозберігаючих технологій, відкриття нових нафтогазових і вугільних джерел в різних регіонах світу. У підсумку забезпеченість світовими запасами викопного палива не погіршилася, навпаки, зросла. Таким чином, глобальної енергетичної небезпеки в її колишньому розумінні як нестачі енергоресурсів у світі практично не існує. Але сама по собі проблема надійного забезпечення людства енергією залишається. Вона складається з ряду аспектів. Проблема ускладнюється скупченням багатьох тисяч тонн небезпечних для біосфери і здоров'я людей ядерних відходів, потребують надійного поховання. Особливу небезпеку становить зростаючий рівень забруднення атмосфери в результаті викиду отруйних речовин промисловими підприємствами та транспортом. У 80-ті роки виявилася нова загроза - виснаження озонового шару в результаті використання холодильних реогентов, пенопродуктов, аерозолів. Але найбільший резонанс отримала небезпека глобальної зміни клімату («загроза парникового ефекту»). За деякими прогнозами температура повітря до 2100 р. може піднятися на 1,5-4,5 градуса для всієї планети. Непередбачуваність наслідків, пов'язаних з потеплінням клімату, породжують глибоку тривогу і занепокоєння. За останнє десятиліття погіршився загальний стан водних ресурсів. Глобальне потепління води між 1940 і 1980 р. зросла у два рази і до 2000 р. знову подвоїлася. Під впливом господарської діяльності відбувається виснаження водойм, зникають малі річки, 80 країн, на які припадає 40% населення, відчувають нестачу води. Найбільш згубний за своїми наслідками вплив на грунтовий покрив Землі. У світі залишається все менше вільної для оранки грунту. Людство вже втратило близько 2млрд га колись родючих земель, перетворивши їх на пустелі. Не менш значима проблема копалин або невідновлюваних ресурсів, тому що запаси їх у міру використання не відновлюються. Накопичення природних запасів йшло протягом багатьох мільйонів років, а високі темпи видобутку призводять до їх різкого скорочення або ж до повного знищення протягом десятиліть. У зв'язку з вичерпанням багатьох видів ресурсів, що залягають поблизу земної поверхні, видобуток переміщається в більш глибокі горизонти. При витяганні рідких і газоподібних корисних копалин змінюється термічний режим, харчування, стік, швидкість руху і температура підземних вод. У підсумку міліють поверхневі річки і озера, розвивається карст (розчинення водами гірських порід), утворюються воронки, змінюється форма рельєфу. Значний збиток завдається лісових ресурсів світу, багато в чому визначає стан і якість біосфери. Незважаючи на зрослі масштаби штучного лісонасадження, площа лісів неухильно скорочується. Скорочення біологічного розмаїття Землі - ще одне вкрай тривожне наслідок впливу на природу. За минуле століття повністю зникли або близькі до зникнення до 25 тисяч видів вищих рослин, більше 1 тисячі видів диких тварин, сотні унікальних порід домашніх тварин. Згідно з оцінками, до 2010 - 2015 рр.. біосфера може втратити ще 10-15% складових її видів. Людство оточує не тільки природна, а й соціальне середовище. І від того, на скільки держава і суспільство здатні забезпечити своїм громадянам безпеку, залежить життя кожної людини. Світова спільнота зуміло зупинити головну загрозу міжнародній безпеці - загрозу третьої світової війни. Ліквідується зброю масового знищення - ядерну, хімічну, бактеріологічну, скорочуються армії, здійснюється конверсія військового виробництва. Проте більше 70 млн людей перебувають у складі військових формувань, залишається тактичну ядерну зброю, створюються нові види озброєнь, поширюється зброю серед мирного населення, що неабиякою мірою сприяє перетворенню етнічних та інших конфліктів у затяжні локальні війни. Світова спільнота зробило великий крок вперед у бік демократії, захисту прав людини та основних свобод, поліпшення економічних соціальних умов в житті людей. Але воно не змогло запобігти насильства в самих різних його проявах. Насамперед це стосується організованої злочинності й міжнародного тероризму. Глибоку тривогу світової спільноти викликають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків. Нелегальна міжнародна торгівля наркотиками охоплює практично всі країни світу. Сформувалися потужні угруповання, що розташовують широкою мережею торговельних і виробничих підприємств, спеціально навченим персоналом. Загальний річний дохід американської мафії від контрабанди наркотиків перевищує 1млрд дол Висока ступінь суспільної небезпеки міжнародного наркобізнесу. Володіння великими грошовими засобами дозволяє злочинного наркоугруповання чинити тиск на політичну систему, правоохоронні органи, засоби масової інформації, розхитуючи стабільність суспільства, підриваючи його безпеку. Серйозну загрозу становить злочини, що посягають на особисті права громадян: продаж і експлуатація дитячої праці, торгівля жінками та дітьми, поширення порнографії, насильницьке зникнення людей. Новим видом злочинів є незаконні операції у сфері високих технологій, пов'язані з передачею через національні кордонів комп'ютерів, засобів телекомунікацій, інших видів дорогої наукомісткої техніки. Особливу тривогу викликають проводяться в ряді країн експерименти з клонування людей, що створюють загрозу генетичному фонду людства. Простим нарощуванням темпів світового економічного розвитку глобальні проблеми не вирішити. Вчені пропонують, перехід менш ресурсномісткий стиль життя і технологій, зберігаючі природне середовище. Нові орієнтири вимагають перегляду категорії економічного зростання. Головним стає не кількісний критерій, а якість зростання, здатне забезпечити гідний рівень життя, гарне здоров'я, освіта, вільний час при збереження природного середовища. Введення в практику міжнародних зіставлень так званих індексів людського розвитку (ВВП на душу населення, грамотність, тривалість життя) внесло помітні корективи в наші уявлення про рівень і якість економічного і соціального розвитку конкретних країн і регіонів світу. Проблематично поділ відповідальності держави за глобальні небезпеки. До недавніх пір проводилася чітка межа між «головними винуватцями» виснаження ресурсів (країни Заходу на чолі з США) та їх «жертвами» (що розвиваються і колишні соціалістичні країни). Сьогодні ситуація змінюється. США, будучи світовим лідером за масштабами економічної діяльності, продовжують залишатися і найбільшим джерелом екологічної небезпеки. Разом з тим величезний збиток середовищі і ресурсам було завдано в ході індустріалізації в колишньому СРСР, особливо гігантськими «будівництвами комунізму», які здійснювалися без будь-якого врахування екологічних наслідків. У результаті нинішня Росія опинилася в числі країн з найгіршою екологічною ситуацією. Все більш загрозливі розміри приймає деградація середовища в країнах, що розвиваються, особливо багатонаселених, що стали на шлях прискореної модернізації, таких як Китай. Міжнародне співтовариство заговорило всерйоз про глобальні проблеми на рубежі 60-70-х рр.. До їх категорії стали відносити деградацію навколишнього середовища і демографічний вибух, загрозу виснаження природних ресурсів і браку в світі енергії і продовольства, зростаючу прірву між багатими і бідними країнами. Поки ще ні хто не запропонував більш конструктивною з точки зору практичної політики ідеї, здатної об'єднати зусилля міжнародного співтовариства у вирішенні глобальних проблем, ніж концепція сталого світового розвитку. Вклад будь-якої країни у вирішення глобальних проблем в зростаючій мірі буде визначатися рівнем, масштабом та якістю її інтелектуального і духовного потенціалу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "7. Глобальні проблеми світової економіки" |
||
|
||