| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5.3 Фактори і резерви зростання продуктивності праці |
||
|
Виходячи з сутності праці як процесу споживання робочої сили і засобів праці, все безліч факторів, що визначають зростання продуктивності праці, можна об'єднати в такі групи: - матеріально-технічні , обумовлені рівнем розвитку і використання засобів виробництва, в першу чергу техніки; - соціально-економічні, що характеризують ступінь використання робочої сили; - природно-кліматичні - гірничо- геологічні умови природних копалин і потужність пластів, родючість грунтів, клімат, багатства природних родовищ та ін; - організаційні; - структурні. Серед матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці займає особливе місце науково-технічний прогрес, який є основою інтенсифікації всього суспільного виробництва. Науково-технічний прогрес викликає до життя принципово нову техніку, технологію, знаряддя і предмети праці, нові веди енергії, напівпровідникову техніку, електронно-обчислювальну та лазерну техніку, автоматизацію і кібернетизації виробництва. Технічний прогрес супроводжується розширенням сфери наукової організації праці, виробництва і управління із застосуванням сучасної комп'ютерної техніки та програмування. Органічне поєднання досягнень науково-технічного прогресу і ринкових методів господарювання сприяє безперервному зростанню продуктивності праці, зниження витрат і підвищення ефективності виробництва. Комплекс матеріально-технічних факторів та їх вплив на зміну продуктивності праці можна охарактеризувати наступними показниками: - енергооснащеністю праці - споживанням всіх видів енергії на одного промислового робітника; - Електроозброєність праці - споживанням електроенергії на одного промислового робітника; - технічної озброєністю праці - об'ємом основних виробничих фондів, що припадають на одного працівника; рівнем механізації і автоматизації - часткою робочих, зайнятих механізованим і автоматизованим працею: - хімізацією виробництва, застосуванням прогресивних матеріалів і хімічних процесів - часткою хімізованих процесів виробництва в загальному його обсязі. Важливий матеріально-технічний чинник - підвищення якості продукції, задоволення суспільних потреб меншими витратами засобів і праці, тому що вироби кращої якості замінюють більша кількість виробів низької якості. Підвищення довговічності виробів рівнозначно додаткового збільшення їх випуску. Матеріально-технічні фактори - найважливіші, вони забезпечують економію всіх затрат праці. У сучасних умовах значно зростає роль соціально-економічних факторів, що впливають на зростання продуктивності праці. До найважливіших го них відносяться; підвищення культурно-технічного рівня трудящих, якість підготовки фахівців з вищою і середньою освітою, підвищення ділової кваліфікації та ін Поряд з науково-технічним прогресом і підвищенням культурно-технічного рівня важливим фактором зростання продуктивності праці є вдосконалення його організації. Основними формами організації праці є його поділ і кооперація. Поділ праці супроводжується його спеціалізацією, яка є важливим фактором зростання продуктивності праці. Впровадження нових форм господарювання, заснованих на ринкових відносинах в умовах дії різних форм власності дозволяє трудовим колективам домагатися значного скорочення витрат праці і тим самим підвищувати його продуктивність. Фактори зростання продуктивності праці по сфері своєї дії поділяються на народногосподарські, галузеві та внутрішньовиробничі. Народногосподарські чинники обумовлюють можливість зростання продуктивності праці в рамках республіки. До галузевих факторів належать: спеціалізація, освоєння нових виробництв, зміна розміщення галузі по території України, зміна темпів зростання і частки підгалузей і виробництв та ін До внутрішньовиробничих відносяться фактори, що діють на всіх рівнях галузі. Всі їх різноманіття зводиться до наступних укрупнених групах: а) підвищення технічного рівня виробництва; б) удосконалення управління організації виробництва і праці; в) зміна обсягу і структури виробництва. На відміну від факторів під резервами слід розуміти ще невикористані, але реальні можливості зростання продуктивності праці, які можуть бути реалізовані протягом певного часу. Завдання виявлення резервів зростання продуктивності праці полягає в максимальному використанні всіх можливостей економії витрат як живої, так і матеріалізованої праці. Всі резерви зростання продуктивності праці диференціюються за часом і місцем їх виявлення. За часом використання розрізняють резерви поточні та перспективні. До поточних відносяться резерви, які можуть бути використані в межах року (кварталу, місяця), головним чином за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, без серйозного технічного переоснащення виробництва та необхідних для цього капітальних вкладень. Перспективні передбачаються в довгострокових планах і пов'язані з корінними змінами в техніці та технології, організаційно-технічному рівні при відповідних капіталовкладень. За місцем виявлення і використання резерви поділяються на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві та внутрішньовиробничі. Народногосподарські резерви пов'язані з науково-технічним прогресом, раціональним розміщенням продуктивних сил, переважним розвитком окремих, найбільш перспективних і ефективних галузей та ін Так, в приладобудуванні зростання продуктивності праці може бути отриманий за рахунок збільшення кількості, розширення сортаменту і поліпшення якості прокату в металургії, максимального наближення його до розмірами та формами готових виробів. Важливими міжгалузевими резервами є збереження і зміцнення міжгалузевих виробничих зв'язків, дотримання домовленостей щодо постачання, розвиток кооперованих зв'язків. Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці виявляються і використовуються безпосередньо на підприємстві. У цьому їх найважливіша особливість і значення, бо всі види резервів, в кінцевому рахунку, реалізуються на підприємстві. Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням втрат робочого часу, матеріальних ресурсів. За місцем виявлення внутрішньовиробничі резерви можуть бути поділені на загальнозаводські, цехові і робочого місця. Виходячи з якісного змісту всередині виробничих резервів їх можна розділити на резерви: зниження трудомісткості; поліпшення використання робочого часу; вдосконалення структури кадрів та економії засобів праці (машин, устаткування і т.п.). Зниження трудомісткості виробництва продукції є найважливішим і невичерпним резервом підвищення продуктивності праці. Виявлення і використання резервів фонду робочого часу здійснюється на основі вивчення витрат робочого часу, зіставлення фактичних витрат з плановими, вивчення динаміки втрат робочого часу. Виявлення і використання резервів робочого часу передбачає як установку причин нераціонального його використання, так і розробку заходів щодо його використання. Зміна функціональної структури кадрів також впливає на ефективність використання праці. Виявлення і використання резервів зростання продуктивності праці проводить до зниження витрат виробництва зростання прибутковості, а значить, підвищує можливості життєдіяльності підприємств. Для використання резервів на підприємствах розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких вказують види резервів зростання продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, плановані витрати на це, терміни проведення робіт, відповідальних виконавців. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 5.3 Фактори і резерви зростання продуктивності праці " |
||
|
||