| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Економічний розвиток Стародавнього Риму |
||
|
Історію Стародавнього Риму можна розглядати як класичний зразок зародження, рас-кольору і загибелі рабовласницького суспільства. Рим, як держава, сформувався набагато пізніше, ніж інші країни стародавнього світу, тому він зміг скористатися їх багатим досвідом у соціально-економічному та політичному розвитку. Невелика родова громада на річці Тибр перетворилася на могутню державу, що підкорило собі величезні території від Іспанії на заході до Персії на сході, від Англії на півночі до Єгипту на півдні. Цьому сприяли різні фактори: гарний клімат, багатоводні річки, родючі грунти, безліч корисних копалин та ін Перший період історії Стародавнього Риму - з VIII по VI в. до н.е. - Прийнято називати «цар-ським» періодом. Але монархічної держави на чолі з царем ще не було. Римські «ца-рі» - це військові вожді (рекси), а суспільний лад Риму - лад військової демократи-їй. У VI ст. до н.е. виникає держава і настає другий період римської історії - період республіки. Рим цього періоду являє собою місто-держава, подібний грецьким полісами. У ході завойовницьких війн він підпорядкував собі інші італійські держави. Але єдиної держави ще не було, оскільки переможені народи визнавали залежність від Риму, але не включалися до складу римського поліса. На відміну від Афін Римська республіка була аристократичної: влада залишалася в руках родової аристократії. У міру економічного розвитку, як і в Афінах, з'явилися місто-ське господарство, ремесло і торгівля, а разом з ними і «нові багатії», які прагнули розділити владу зі старою римською знаттю, потрапити до її лав. Окремі частини Італії пості-пінно злилися в одну державу. Однак політичні та переважні права залишилися в руках громадян тільки римського поліса - квиритів, а це не могло не вести до соціальної на-пруженості і політичних конфліктів. Громадяни інших провінцій почали боротьбу за права і владу. В умовах боротьби за владу армія стала вирішальною силою. Якщо раніше кожен громадянин республіки був воїном, то тепер армія з громадян не могла тримати в руках всю Італію, вести загарбницькі війни, тому в армію стали набирати і жителів з окупованих територій, потім найманців (військових-професіоналів). Армія поступово перетворилася на знаряддя в руках воєначальників, які, використовуючи армію, захоплювали владу в країні і пре-оберталися в імператорів. У I в. до н.е. Римська республіка змінилася імперією, просущест-Вова до V в. н.е. Перехід від республіки до імперії (в даному випадку) був прогресом, по-скільки жителі провінції були зрівняні в правах з громадянами Риму. Але основне опо-ше тягар лягав на плечі провінцій. Сільське господарство. Провідною галуззю для більшості населення було землеробство. Пло-огрядні грунту і м'який клімат забезпечували високі врожаї. У найбільш розвинених облас-тях культивували пшеницю, ячмінь, просо, боби, в менш розвинених і гористих-ячмінь, бо-б. Завдяки грекам-колоністам починає розвиватися виноградарство, італійці познако-мілісь з оливками. Але головним продуктом землеробства було зерно, яке експортірова-лось. Горбкувато-гориста територія сприяла розвитку скотарства, особливо вівці-ництва та свинарства. Одним з важливих показників прогресу в сільському господарстві є-лись нові галузі - тваринництво і птахівництво. Навколо великих міст створювалися спеціалізовані господарства, що постачали городян молоком, сиром, м'ясом, квітами, свіжі-ми овочами та фруктами. В період утворення Римської держави економічна структура села була представ-лена двома типами господарства - рабовласницька (вілла), обслуживаемое порівняно не-великим числом рабів, і звичайний селянський двір, на якому працював вільний землеробство лец і його сім'я. Вільні хлібороби не могли конкурувати з дешевою працею рабів, тому розорялися, а їхні землі скуповували багаті рабовласники і приєднували до своїх володінь. Розорилися селяни йшли в міста. Так на місці невеликих вілл виникали латифундії - великі рабовласницькі маєтки плантаційного типу в тисячі і десятки тисяч гектарів, де трудилися тисячі рабів. Поява нових форм землеволодіння способст-вовало збільшенню обсягів сільськогосподарської продукції. Господарі більше уваги стали приділяти удобрення землі, ретельно орали поля, впроваджували нові сорти пшениці, наприклад, овес, коноплю, кунжут. Спеціалізація цих господарств була різною, одні спеціалізувалися на зернових, інші займалися виноградарством, а треті тваринництвом і т. Бурхливий підйом сільського господарства в II - I ст . до н.е. пояснювався трьома причинами: 1) широким впровадженням рабства; 2) переходом від дрібного до великого землеволодіння; 3) встановленням ринкових зв'язків між містом і селом, які потребували продукції один одного. Отже, в цей період в Римі існує і натуральне, і товарне господарство (просте товарне виробництво), але товарної галуззю в латифундії була тільки одна, основна ж маса продуктів в оборот не залучалася, і маєток забезпечувало собі всім необхідним. Ремесло і торгівля. Підйом сільського господарства сприяв встановленню ринкових зв'язків між містом і селом. Місто відокремився від села, перетворившись на центр ремес-ла і торгівлі, політичного і культурного життя. Під VI - III ст. до н.е. в італійських містах бурхливо розвивалося ремесло і торгівля. Цьому сприяла наявність корисних копалин, зокрема залізної руди, міді, глини, будівельного каменю, корабельного лісу. Найрозвиненішим з ремесел в Італії було виготовлення кераміки: різноманітного посуду, тари, водопровідних труб, черепиці, будівельних і архітектурних деталей, сирцевої цегли і т.д. У Південній Італії було налагоджено виробництво витонченої кераміки з грецьким зразкам. Значно менший розвиток отримало текстильне ремесло. У дрібних ремісничих майстерень цього періоду працювали сам господар, члени його сім'ї та кілька рабів, а в рудниках, каменоломнях, глиняних кар'єрах в основному працювали раби. Розвиток ремесел вимагало розширення сировинної бази. Збільшилась потреба в ме-них металів, камені, деревині, високоякісної глині, вовни, льоні, шкірі, склі, нових буді-вельних матеріалах. З'явилося кілька цілком самостійних галузей. У VI - III ст. до н.е. інтенсивно розвивається торгівля, встановлюються зовнішні та внут-ренніе торгові зв'язки. Предметом торгівлі були не тільки предмети розкоші, але та металевих вироби, кераміка, хліб, вино, оливкова олія. Центром торгової життя став Рим. Для торгівлі тут виділявся кожен дев'ятий день. Один раз на рік організовувалися ярмарки, куди з'їжджалися жителі сусідніх міст. Ярмарки приурочувалися до великих релігійним святам і проводилися поблизу святилища шанованого божества. Розвитку внутрішньої торгівля сприяло введення єдиної грошової системи по всій імперії (перші монети з'явилися наприкінці V в. Е., карбувалися вони із золота, сплаву срібла і бронзи - Електри) та будівництво чудових доріг, мощених каменем і перетинали всю Європу, практикувалося навіть страхування вантажів. Існування різних грошових систем, різноманітність золотих, срібних і бронза-вих монет сприяли зародженню меняльноїсправи. Міняли стежили за грошовим курей-сом, перевіряли гідність монет, проводили обмін грошей і надавали позики. Міняйлами-ний промисел йшов рука об руку з лихварством. Позичковий відсоток в Італії не перевищував 6% на рік, але в провінціях цієї заборони не було, і римські лихварі роздували відсотки. Спираючись на допомогу провінційної адміністрації, римські лихварі розоряли цілі міста і області. Внутрішня еволюція суспільних відносин в Римі в IV-III ст. до н.е. вела до виникненню форм класичного рабства. Великі рабовласницькі маєтки, розвиток Рема-сів, торгівлі, грошового обігу, зародження товарного господарства вимагали дешевої ра-бочей сили. Змусити працювати вільного дрібного власника, що добивався рівноправності і наділеного ділянкою землі, було важко. Такою робочою силою міг бути позбавлений всіх прав і майна раб. Тому Риму вів нескінченні війни, грабував і поневолював інші народи. Використання рабської праці руйнувало натуральне господарство. У II-I ст. до н.е. землевласники і ремісники прагнули не тільки до отримання більшого додаткового продукту, але і до грошової його реалізації. Все це викликало посилення експлуатації рабів, які перетворилися в основного товаровиробника. Потреба у рабів була постійною. Чисельність рабів весь час зростала. Вони стали найчисленнішим класом римського суспільства. Рабовласництво розповсюдилося у сільському господарстві, гірничодобувному справі, металургії, будівництві. Праця вільних або напівзалежних працівників продовжував застосовуватися, але грав підпорядковану роль. Положення рабів було повністю безправним. Раб прирівнювався до речі, тварині, він надходив в абсолютне розпорядження пана. У руках окремих рабовласників зосереджувалися тисячі рабів. Таким чином, у II ст. до н.е. рабовласницькі відносини досягли найвищого світанку, вони проникли в усі сфери економіки. У I - II ст. н.е. Римська імперія досягла найбільших успіхів. Пожвавилася економіка про-винця, що вводили нові сорти зернових, які використовували мінеральні добрива, вдосконалення-шенствовалась техніка (був винайдений колісний плуг, почали застосовувати водяні млини). Із заморських провінцій (Північної Африки) хлинуло дешеве зерно, що надходило у вигляді на-логів і контрибуції (тому дешеве). Дешевим працею рабів були введені в сівозміну великі земельні площі, вирощувалися кращі в Середземномор'ї оливки, фрукти, ово-щі. Оскільки в провінції виробництво сільськогосподарських продуктів було більш ефек-нормативним, то в самій Італії інтерес до аграрного сектору став падати. До того ж виробництво зерна давало 4,5% річних, виноградники і пасовища - 4 - 6,5, а позичковий відсоток становив 6%. Стало вигідно мати виноградники, пасовища, тому посівні площі перетворювали на пасовища, ціна землі знижувалася. Держава вимагала збільшення посівних площ, ви-давало на ці цілі позики, але це не приносило успіху, так як важко було змусити рабів працювати більш продуктивно. Римську імперію стрясали повстання рабів, потік рабів вичерпався, оскільки Рим припинив масштабні, переможні війни, і ціна на рабів зросла в 1,5 - 2 рази. Це призвело до розорення дрібних і середніх господарств. Аграрії, з метою зниження витрат, стали застосовувати поверхневий спосіб обробки полів, зменшувати число працівників. У цей період стала поширюватися практика виділення рабам у тимчасове користування невеликих ділянок землі, худоби, майна, їм дозволялося мати сім'ю. Таке господарство називалося пекулий (їм могла бути і майстерня). Воно не було власністю раба, і його можна було відібрати в будь-який час, але це стимулювало раба, змушувало його працювати про-дуктивності, оскільки давало можливість його родині існувати на доходи від Пікуля. При успішному веденні господарства раб міг викупити себе і сім'ю, його власність іноді ставала такою великою, що він купував власних рабів і давав гроші в борг своєму господареві. З часом з'явилися нові закони, за якими раба не тільки не можна було вбити або зруйнувати сім'ю раба (продати членів сім'ї в різні руки), але не можна було навіть відібрати у раба пекулий. У I в. криза рабовласництва привів до появи колоната, який займав проміжне положення між рабовласницької і феодальної формою господарювання. Змінилася соці-альна структура багатьох латифундій: там взагалі відмовилися від рабської праці. Велика зе-мельних власність ділилася на невеликі ділянки - парцелли, і здавалася в оренду ко-лоннам (вільним селянам, Вільновідпущені). Це дозволило збільшити продуктивність праці. Колони зобов'язані були вносити за оренду грошову суму, це змушувало їх реалізовувати частину своєї продукції на ринку, а це відволікало їх від роботи в господарстві, що призводило до недоїмки. Оскільки грошей у основної маси не було, то землевласники стали брати з колонів натуральну плату. З часом вона стала переважаючою, а й збереглася грошова. Потім до них додалися і всілякі відпрацювання. Все це наближало колонів до положення кріпаків. Таким чином, в надрах рабовласницької системи стали народжуватися феодальні відносини, тому що пекулий і колонат були вже формами, відповідними феодальним відносинам. Але все це вже не могло врятувати Римську імперію. Для перемоги феодальних відносин були потрібні селяни, а римські селяни були розорені (їх розорення почалося ще при переході до великих рабовласницьким господарствам). Розорені селяни йшли в міста, але не для того, щоб знайти там роботу. Рабовласницькі відносини виховували представле-ня, що вільній людині трудитися соромно, що праця - заняття для рабів, у містах зростала кількість людей, які не працюють і живуть на подачки знаті. Разом з селянством зникла і переможна римська армія. Тепер солдати набиралися переважно з тих же варварів-провінціалів, проти яких вони і повинні були ше-вать, Їм нічого було захищати. Рим приходив в запустіння. І коли з півночі стали насуватися варвари, Рим не зміг встояти і упав під їх ударами. Це сталося в V ст. н.е. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Економічний розвиток Стародавнього Риму " |
||
|
||