| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Економічна думка стародавньої Греції та стародавнього Риму |
||
|
Отже, чому ж все-таки з економічної думки Древньої Греції починається наш курс? По-перше, ми віддаємо данину поваги людям, які дали науці ім'я. "Економіка" - слово давньогрецького походження, дослівно означає "домоведення". Вперше зустрічається у грецького мислителя Ксенофонта, будучи заголовком твору, в якому розглядаються розумні правила ведення домашнього господарства і землеробства. До речі, такий зміст (наука про домашнє господарство) це слово зберігало протягом століть. Але не тільки цим визначається наша увага до економічних поглядів даної епохи. Економічна думка це не просто сума спостережень і відомостей про господарське життя. Вона припускає відоме узагальнення, абстракцію, тобто певний економічний аналіз. Першим, хто піддав аналізу економічні явища і спробував виявити закономірності розвитку суспільства став давньогрецький мислитель Аристотель (384-322 р. до н.е.). Тому його можна з повним правом назвати першим економістом в історії науки. На поглядах Аристотеля ми зупинимося докладніше, оскільки: по-перше, його економічні погляди одержали розвиток в економічній думці середньовіччя, можна сказати, що певною мірою вся вона спочиває на так званих догмах Аристотеля. А по-друге, що більше для нас важливо, Аристотель перший поставив проблему, яка стала центральною для економістів протягом багатьох століть і до сих пір є предметом дискусій. Питання на перший погляд простий: "Чим визначається пропорції обміну товарів?" Або, іншими словами, що робить товари порівнянними? Саме відповідь на дане питання розділив економістів на два самих великих течії в історії економічної думки: прихильників трудової теорії вартості, і прихильників різних варіантів теорії, суть яких в тому, що вартість є категорією суб'єктивної й виводиться з оцінки людьми корисності товару. У самого Аристотеля існувало кілька точок зору на вирішення цієї проблеми. В його працях можна знайти й зачатки трудової теорії вартості, і згадки про те, що в основі пропорцій обміну товарів лежить їхня корисність, і твердження, що порівнянними товари роблять гроші, які є загальною для всіх потребою. Але не будемо шукати вичерпної відповіді на це питання у Аристотеля. Його внесок в історію економічної думки вже в тому, що він чітко сформулював проблему. А чітко сформулювати проблему - наполовину її вирішити. Цікавий Аристотель й у своєму аналізі капіталу, який в античному світі існував у торговельній і грошовій формі. Для його аналізу він навіть уводить новий термін "хрематистика". Під хрематистикой Аристотель розумів діяльність, спрямовану на отримання прибутку, на нагромадження багатства, на відміну від економіки - як діяльності, спрямованої на придбання благ для будинку й держави. При цьому першу форму організації господарства Аристотель вважав протиприродною, а його особливе обурення викликав відсоток, що він розцінював як саму протиприродну форму доходу, бо, на його думку, гроші призначені лише для обміну і не можуть народити нові гроші. Відповідно до поглядів Аристотеля, відсоток являє собою "вигоду" за рахунок боржника, яку привласнив лихвар і тим збагатився й це присвоєння є вираження його порочної жадібності й скнарості. Лихвар привласнив відсоток несправедливо, так як він його не створював, а змусив віддати собі, зробивши гроші джерелом придбання нових грошей, ставши на шлях докорінного збочення їх природи. Аналізуючи природу грошей, Аристотель наполягав на тому, що гроші є результатом угоди між людьми і "в нашій владі зробити їх неупотребітельни". Але й тут його позиція двоїста. Розрізняючи економіку і хрематистику, Аристотель підкреслює, що якщо гроші ставляться до "економіки" - то це знак вартості, обумовлений законом або звичаєм, а якщо до "хрематистике" - то вони виступають як реальний представник неістинного багатства. Більше того, саме з винаходом грошей відбувається руйнування економіки, перетворення її в хрематистику, у мистецтво робити гроші. А в мистецтві наживати стан "... ніколи не буває межі в досягненні мети, тому що метою тут виявляється безмежне багатство і володіння грошима ... Все, займаються грошовими оборотами, прагнуть збільшити свої капітали нескінченно". Тому й багатство, до якого прагнути хрематистика, безмежно. Аристотель із жалем констатує, що з економіки неминуче виростає хрематистика. У сучасних термінах це визнання означає, що з простого товарного виробництва неминуче виростають капіталістичні відносини. Серед іншого, хвилювала Аристотеля й проблема встановлення справедливості в обміні. Обмін, за Арістотелем, є особлива форма справедливості, що зрівнює, де проявляється принцип рівності, еквівалентності. Але рівність неможливо без сумірності. Однак важко припустити, щоб різнорідні предмети були сумірні, тобто якісно рівні. Звідси Аристотель робить висновок, що прирівнювання може бути чимсь далеким щирій природі речей, штучним прийомом. І таким штучним прийомом стає їх соизмерение допомогою грошей. Будучи сином свого часу, Аристотель не міг прийняти думку про рівність праці соціально нерівних людей (рабів і громадян) і тому встав на позицію марності пошуків сумірності товарів працею, його тривалістю. З іншого боку, і в цьому знову проявляється подвійність позиції Аристотеля, у складі витрат виробництва він надавав найбільше значення саме праці. Але етична спрямованість економічного життя скоріше характерна для давньогрецьких мислителів, у той час як для давньоримських мислителів, що досліджують економічні проблеми, на перший план виходять практичні питання, пов'язані з раціональною організацією великого господарства рабовласницького типу. Представником цього напрямку економічної думки був Марко Катон (234-149 р. до н.е.). Цей автор не тільки розробляв критерії вибору землі для організації господарства (гарний клімат, поблизу - багате місто й зручні засоби повідомлення), а й давав докладні рекомендації з визначення структури угідь, які можна розглядати як шкалу прибутковості галузей сільського господарства. Катон давав рекомендації й по організації підневільної праці. Як економіст-практик, Катон намагався встановити оптимальні пропорції елементів виробництва спеціалізуються рабовласницьких господарств, величезну роль відводячи при цьому хазяїнові маєтку. На його думку саме "хазяйське око" є найважливішим чинником організації праці в маєток .. Представляє інтерес і погляди Ю.Колумелли (1 століття до н.е.), який перший в історії античної думки поставив проблему інтенсивного шляху розвитку рабовласницького господарства, при цьому вважаючи необхідною умовою інтенсифікації господарства - реорганізацію рабської праці. Колумелла рекомендував використати всі методи перетворення рабів у старанних працівників: від в'язниці в підвалі до обміну жартами з рабами і спільного обговорення нових робіт. Можна розглядати останні пропозиції як зачатки "теорії людських відносин", що отримала широке поширення в другій половині двадцятого століття. Як бачимо, в стародавньому Римі коло розглянутих економічних питань зводився до питань забезпечення ефективності ведення господарства та раціонального поєднання факторів виробництва. До слова сказати, в останній третині дев'ятнадцятого століття саме ці питання стали центральними для економічної теорії і в даний час являють собою істотну частину сучасного курсу "Мікроекономіка". Повернення до філософських, етичних аспектів економічних питань пов'язане з економічними поглядами представників середньовіччя. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Економічна думка стародавньої Греції та стародавнього Риму " |
||
|
||