| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Економічний розвиток Стародавньої Греції |
||
|
Греція завдяки своєму географічному положенню (закрита з півночі гірськими хребтами) була надійно захищена від набігів войовничих кочівників. На кам'янистих грунтах, де мало прісної води, було важко обробляти землю, тому населення воліло розводити дрібну худобу, займатися рибальством. М'який клімат створював умови для розвитку садівництва, виноградарства і інших галузей сільського господарства. Греція має численними дрібними і великими островами, тому стародавні греки були майстерними мореплавцями. Через її територію проходили торгові шляхи, що зв'язували різні центри стародавніх цивілізацій. Завдяки цьому Греція перейняла досягнення матеріальної і духовної культури країн Стародавнього Сходу і на цій основі просунулася вперед у соціально-економічному розвитку. Греція в VIII - VI ст. до н.е. складалася з дрібних міст-держав або полісів. Поліс об'єднував не лише городян (ремісників, торговців), а й населення сільських громад, розташованих на навколишніх територіях. Основою економічного життя поліса була власність на землю, яка представляла собою поєднання державної, общинної і приватної власності. Але тільки повноправні громадяни поліса спільно володіли правом верховного власника на землю. Міста-поліси трималися досить відособлено, грунтуючись на господарської самозабезпеченості (автаркії). Як сказано вище, антична система господарства грунтувалася, насамперед, на військовій організації, що забезпечувала господарство новими рабами, оскільки кожен громадянин дан-ного поліса незалежно від походження зобов'язаний був відбувати військову повинність, а його місце у плуга, гончарного круга повинен був зайняти раб. Додатковий продукт в умовах по-лисиця можна було забезпечити, тільки змусивши трудитися безоплатно захоплених на війні рабів. Соціально-економічний розвиток давньогрецьких полісів йшло двома шляхами: афінським і спартанським. Афінський шлях розвитку пов'язаний з переважанням в господарстві країни торгівлі та ремесла, широким застосуванням рабської праці, демократичним устроєм суспільно-політичного життя (всі громадяни вважалися рівноправними, влада належала всьому народу). По цьому шляху крім Афін розвивалися такі поліси, як Коринф, Мілет у Малій Азії, Сиракузи на острові Сицилія і ін Іншим варіантом соціально-економічного розвитку був спартанський. За цим варіантом крім Спарти розвивалися міста-держави в Фессалії, Беотії і ін Ці поліси знаходилися на більш низькому рівні економічного розвитку, оскільки їх господарство було натуральним, переважало сільськогосподарське виробництво, ремесло і торгівля, товарно-грошові відносини були розвинені слабко (срібні монети з'явилися лише на початку VI ст.). спартанський типу господарства властиве велике число залежних працівників, оскільки спартиатам було заборонено займатися господарством, основну частину часу вони проводили у військових походах або в підготовці до них, займаючись спортом. У господарствах працювали ілоти (землеробська частина населення Спарти, що була власністю держави), а ремеслом і торгівлею займалися періеки («живуть навколо»), що представляли неповноправних частина населення Спарти. Періеки на відміну від ілотів були вільними людьми, могли мати земельну власність, але були позбавлені політичних прав. Характерними рисами спартанського суспільства були прагнення до рівності, презирство до багатства, сувора система виховання, населенню заборонялося мати предмети розкоші, гроші. У V ст. до н.е. Стародавня Греція була втягнута в греко-перську війну, в ході якої гре-ного полісами довелося об'єднатися, відстоюючи свою незалежність. Утворився Військово-морський союз, що об'єднував 31 поліс. У цей період сільська громада остаточно розклади-лась і поступилася місце господарству, заснованому на рабську працю. Раби стали основною робочою силою Греції (в Афінах раби негрецького походження становили 30-35% населення). Велика кількість рабів трудилося в каменоломнях, рудниках, ремісничих майстерень - ергастеріях. Сільське господарство Стародавньої Греції носило багатогалузевий характер, товарну спрямованість, додатковий продукт створювався працею рабів. Основною формою господарської діяльності жителів Греції було землеробство, Вира-Щіва ячмінь і пшеницю, але врожаї були невисокими, оскільки горбистий рельєф з ка- меністой грунтом був мало придатний для зернових, але виявився зручним для вирощування виноградної лози, олійних і плодових дерев, різноманітних овочів. Це зумовило невисокий рівень розвитку хліборобства в грецьких полісах, постійний перехід від зернового господарства до інтенсивного виноградарству і садівництву. Але й ці культури могли розвиватися лише за наявності додаткової робочої сили, з впровадженням рабської праці. Вкладення додаткових коштів і робочої сили створювали можливості для отримання надлишків. В результаті греки мали досить-високі врожаї винограду і маслин, які не тільки забезпечували потреби місцевого населення, а й продавалися. Великі маєтки родової знаті сусідили з дрібні господарства, площею 3 - 5 га, в яких земля вирощувалась працею членів сім'ї, їм допомагали 1 -2 раба. У більш великих маєтках використовувалася праця 15 - 25 рабів, вони носили зазвичай багатогалузевий характер. Нерідко земля здавалася аристократами в оренду збіднілим одноплемінникам, віддавали землевласникам як орендну плату до половини врожаю. Аграрні відносини в Гре-ції характеризувалися зміцненням великого землеволодіння і розоренням основної маси населення, що сприяло зростанню майнового розшарування і посилення соціального на- пруженості в грецьких полісах. Скотарство займало невелике місце в сільськогосподарському виробництві. М'ясо та молоко не були основними продуктами харчування древніх греків. Коней було мало. Вони практично не застосовувалися як тяглова сила, а грецька кіннота була допоміжним родом військ. Зате розводили овець, робітник і тяглова худоба. Ремесло і торгівля. Розвиток міст як торгово-ремісничих центрів було неможливо без підйому ремесел і торгівлі, які не могли розвиватися без залучення додаткових-ної робочої сили - рабської праці. У цей період розвивалося гірничодобувне та ковальське виробництва. Найважливішими галузями ремесла були керамічне, будівельне виробництв-ва, суднобудування, ткацтво. Основний осередком ремісничого виробництва були ергастерії, в яких широко застосовувалася праця рабів. Ремісник залежав від ринку. На ринку він продавав свою продукцію, купував сировину, знаряддя праці, рабів, продовольство для їх прожитку. Підйом ділової активності в торго-во-ремісничих центрах, розвиток технологій, спеціалізація ергастеріях при стійких джерелах поповнення рабів робили заняття ремеслом вигідною справою. Праця рабів був досить продуктивним, раб-ремісник приносив за робочий день дохід (в середньому 120 драхм на рік), на який можна було прогодувати сім'ї з трьох-чотирьох чоловік (180 драхм на рік). Однак ремісниче виробництво могло існувати за наявності постійної сировинної бази, а в невеликих грецьких полісах місцевої сировини було недостатньо, тому в основному сировина була привізним, і ремісники його або купували, або обмінювали на ремісничі або сільськогосподарські товари. Потреби зростаючого населення торгово -ремісничих полісів росло, відчувалася гостра нестача зерна, сировини для ремесел. Але надлишки вина і масла, запаси різних ремісничих виробів створювали сприятливі умови для грецької торгівлі в цілому. На ринках обра-щались продукти харчування, сировину для ремесел, вироби ремісничого виробництва, товаром виступала значна частина виробленої продукції, а не тільки предмети розкоші, як на Сході. Природні умови, недосконалість і дорожнеча сухопутного транспорту не сприяли розвитку сухопутних перевезень. Але изрезанность берегової лінії, велика кількість островів сприяли розвитку суднобудування і морської торгівлі. У кожному приморському місті споруджувалася морська гавань, будувався порт із зручними стоянками для судів, причалами, складськими приміщеннями, доками для ремонту. Перевезення на кораблях товари потрапляли до рук роздрібних торговців і продавалися дрібними партіями на міському ринку. Для полегшення торгівлі влаштовувалися ринкові приміщення, лавки, але найчастіше торгівля велася на відкритому повітрі. Впровадження товарного виробництва, великий обсяг торгівлі вимагали вдосконалення розрахункових операцій. Засобом розрахунку стала монета зі строго певною вагою, гарантованою державою, її випускав. Розвиток торгівлі призвело появи зачатків банківських операцій та елементів безвалютних розрахунків. Ці операції здійснювалися особливими людьми - міняйлами (трапедзітамі), що існували в кожному торговому місті. Міняли стежили за курсом численних монетних серій, виробляли обмін одних монет на інші, розмін великих монет, брали гроші на зберігання, давали позики під відсотки, виробляли розрахунки між оптовими тор-говцамі. Древня Греція цього періоду проводила широку колоніальну політику, оскільки з одного боку в результаті зростання населення гостро відчувався брак зерна, худоби, солі, сировини для ремісничого виробництва, росла потребою в рабів. До того ж в результаті зростання населення збільшилося число малоземельних і безземельних селян, а це вело до зростання соціальної напруженості у відносинах між аристократією і демосом (народом) . Складна демографічна обстановка (перенаселеність деяких полісів) штовхала на пошуки нових земель з метою їх заселення. Колонізації сприяло і наявність потужного, швидкохідні-го (20 км / ч) парусного і гребного флоту. За рахунок колоній греки отримали хліб, худобу, мідь, срібло, залізну руду, рабів, папірус, тканини, прянощі і т.д. Колонізація дала поштовх розвитку торговельних відносин з іншими країнами. А з іншого, в грецьких полісах розгорнулася політична та соціальна боротьба, і в колонії йшли незадоволені, небезпечні для знаті політичні противники. Водночас міста-метрополії за рахунок колоній розширили ринок збуту надлишків виробленої сільськогосподарської та ремісничої продукції. Неоціненним внесок у загальносвітову цивілізацію давньогрецьких вчених. Платон, Арісто-тель, Ксенофонт у своїх працях обгрунтовували закони організації господарського життя в умовах рабовласницького суспільства, пояснили принципи, що лежать в основі товарного обміну, в тому числі принципи суспільного розподілу праці, а також походження, сутність і рух грошей, що мали поширення в давньогрецької економіці. Аристотель, зокрема, детально досліджував сутність держави і його роль в господарському житті Греції, аналізував проблеми власності і багатства, лихварства, обміну, цінності та корисності товарів. Таким чином, у Греції склався новий тип економіки, відмінний від економічної структури провідних давньосхідних країн: інтенсивний, товарний, при збереженні нату-ральної основи. Він вимагав значних вкладень, високого рівня організації госпо-дарства, застосування рабської праці, створював сприятливі умови для самого існування грецького суспільства, розвитку грецької культури. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна" Економічний розвиток Стародавньої Греції " |
||
|
||