Головна
ГоловнаЕкономікаТеорія економіки → 
« Попередня Наступна »
С. В. Мочерний, В. М. Некрасов, В. Н. Овчинников, В. В. Секретарюк. Економічна теорія, 2000 - перейти до змісту підручника

§ 56. Нові тенденції в еволюції власності

Нові об'єкти власності. Радикальні зміни в суб'єктах власності та її соціалізація
Нові об'єкти власності. Відносини власності на нижчій стадії капіталізму характеризуються: 1) монополізацією незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використанням як знарядь привласнення чужої праці; 2) відсутністю засобів виробництва у більшості працівників, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу; 3) контролем за працею робітника і службовця з боку роботодавця, який є власником виробленого продукту; 4) відчуженням найманих працівників від процесу управління виробництвом; 5) присвоєнням власниками засобів виробництва всього додаткового і частини необхідного продукту; 6) обмеженням споживання переважної частини населення максимальними межами вартості робочої сили, причому , як правило, - меншою частиною цієї вартості; 7) протилежністю цілей найманих працівників і власників засобів виробництва; 8) досягненням товарним виробництвом найвищого рівня розвитку; 9) перетворенням відносин конкуренції в рамках окремих країн у рушійну силу економічного розвитку.
В умовах інформаційної економіки до традиційних об'єктів власності - засобів і предметів праці, робочій силі, використовуваним людиною силам природи, додаються такі нові об'єкти, як форми і методи організації праці, наука, інформація. Ті підприємства і фірми, а також держави, які стали власниками подібних об'єктів, значно посилили свою економічну могутність, конкурентоспроможність. Однією з найважливіших особливостей нових об'єктів власності є те, що вони не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім цього, їх носіями в певній мірі стають і особи найманої праці. Зростає можливість і потребу більш широкої персоніфікації таких об'єктів, що обумовлює значне розширення і суб'єктів їх привласнення. В умовах розгортання інформаційної революції зростає інформатизація праці, і її учасниками стає широке коло висококваліфікованих працівників, які внаслідок цього стають носіями нового об'єкта привласнення. Інформацію у зв'язку з її специфікою так само неможливо відокремити від найманих робітників і службовців, як і засоби виробництва. Навіть в позаурочний час вони залишаються носіями інформації, знають, як використовувати її в іншій компанії і т.п. Інакше кажучи, наймані працівники певною мірою стають співвласниками даного об'єкта привласнення, що є одним з вагомих факторів зростання вартості їхньої робочої, сили.
Це стосується й інтелектуальної власності, що формується на основі такого якісно нового елемента системи продуктивних сил, як наука. Американські вчені розрізняють три основних її види: 1) приватна власність, що закріплюється у вигляді патенту або ліцензії; 2) суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства. При належному обміні інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3) проміжна форма власності, або власність, яка «просочується» і являє собою інноваційну науково-технічну інформацію. Її неможливо закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі цієї інформації можна створити продукцію у зміненому вигляді.
Така еволюція об'єктів власності зумовлює принципові зміни і в товарі робоча сила. У зв'язку з тим, що носієм інформації все частіше стають найкваліфікованіші робітники і службовці, робоча сила стає інтелектуально-інформаційно насиченою і її відчуження від власника відбувається в якісно новій формі. При цьому традиційні форми відчуження значною мірою
заперечуються.
Радикальні зміни в суб'єктах власності та її соціалізація.
Еволюція об'єктів власності викликає глибокі зміни її суб'єктів. Вони полягають, насамперед, у тому, що частина висококваліфікованих учених і фахівців, працюючи за наймом у науково-дослідних лабораторіях корпорацій, університетах і т. п., паралельно займається підприємницькою діяльністю, організовує своє ризикове, або венчурне справу. Крім того, ці фахівці можуть працювати за контрактом у кількох фірмах, або поєднувати роботу за наймом.
Таким чином, власник висококваліфікованої робочої сили, працюючи за наймом, може одночасно стати суб'єктом приватної власності як в індивідуальній, так і колективній формах. Полісуб'єктність частково поширюється і на найманих працівників, а також службовців нижчої кваліфікації, коли вони стають власниками певної кількості акцій фірми.
Якщо оцінювати соціально-економічну спрямованість змін, що відбуваються з відносинами власності з боку їх об'єктів, то стає очевидною тенденція до їх зростаючому усуспільненню. Подібне усуспільнення здійснюється на рівні окремого підприємства, фірми, корпорації, організації, держави і на міжнаціональному рівні. З позицій формаційного підходу, тобто розгляду руху світової цивілізації від менш розвиненою соціально-економічної формації до більш розвиненою, еволюція власності з боку об'єктів та суб'єктів привласнення відбувається в напрямку її соціалізації. Це означає, що домінуючу роль серед об'єктів власності відіграють ті, які повинні бути у власності або окремих трудових колективів, або держави.
Істотні зміни відбуваються в таких формах реалізації власності, як володіння, розпорядження і користування. Якщо на нижчій стадії розвитку капіталізму, коли панувала індивідуальна приватна власність, ці права належали переважно одній особі (винятком було сільське господарство, де землевласник нерідко надавав землю в оренду орендарю), то в сучасних умовах власники підприємств у різних галузях промисловості передають свої права іншим особам , отримуючи за це винагороду. Крім того, широко практикується передача керування своєю власністю, що означає посилення процесу відділення капіталу-власності від капіталу-функції.
Ще однією важливою рисою сучасних відносин власності в розвинених країнах є процес певної деперсоніфікації власників і перехід їх власності в руки юридичних осіб (компаній, банків, інших фінансових інститутів).
Одночасно йде процес посилення персоніфікації власності через механізм придбання акцій. Частково він здійснюється і через пенсійні та страхові фонди.
Купівля акцій частиною трудящих, особливо за пільговими цінами, дає їм можливість в дуже обмежених масштабах привласнювати частину прибутку, частково долати їх відчуженість від засобів виробництва. Крім того, поширення акціонерної власності сприяє створенню профспілкової власності - власності трудового колективу на певну частину підприємства.
У ФРН прийнятий закон про формування власності трудящих, конституційно закріплено їх паритетну участь у наглядових радах на підприємствах, чисельністю більше 1000 чол.
У Швеції в 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким частина акцій приватних компаній переходить у власність трудящих або до їхніх фондів. Це здійснюється за допомогою спеціального податку на прибуток, а також додаткових відрахувань з фонду заробітної плати. У результаті співробітники отримують певні права участі в справах компанії. У 1990 р. в країні завершився процес формування п'яти фондів трудящих. Кожен з них має право на придбання не більше 6% акцій у будь-якій компанії, зареєстрованої на фондовій біржі. Рішенням парламенту загальна частка фондів у вартості акцій біржі не повинна перевищувати 5%. Особливістю функціонування таких фондів є те, що провідна роль у їх управлінні належить громадським організаціям, і, перш за все, профспілкам.
Для Швеції характерна і така специфічна практика придбання акцій, як «конвертібл». Вона полягає в тому, що робітник чи службовець надає кредит підприємству, на якому працює, а через певний час отримує натомість акції на пільгових умовах.
В Англії акції між персоналом розподіляються залежно від розмірів отримуваної заробітної плати або стажу роботи у фірмі. У першій половині 80-х рр.. питома вага працівників, які придбали акції за фіксованою ціною, виріс у всіх сферах економіки з 13 до 23 -%.
Ця властивість розвитку акціонерної власності має негативний аспект: нерідко корпорації під загрозою звільнення працівників змушують їх викуповувати окремі збиткові заводи та філії.
В початку 1991 р.
в США на 11 тис. підприємствах, частково або повністю викуплених працівниками, працювало близько 10 млн робітників і службовців, що склало близько 10% сукупної робочої сили. Перехід до нової форми власності зумовив автоматичне зростання продуктивності праці на 10-15%. Прибуток працівників цих підприємств складається із заробітної плати та дивідендів, які припадають на частину власності підприємства, що належить окремому працівнику. Раніше ця частина прибутку надходила власникам фірм. Характерно, що накопичені кошти працівник отримує лише при звільненні, він не має права претендувати на належну йому частку власності і може отримати лише її вартісний еквівалент. Власність належить колективу і не дробиться.
На рівні окремих підприємств частково втрачає свою силу відчуження працівників від процесу управління виробництвом. У деяких розвинених країнах існує чимало кооперативів, що функціонують на принципах самоврядування. Їх у США небагато - близько 100, і працює на них приблизно 10 тис. чол. Але в країнах ЄС у виробничих кооперативах трудиться майже 1 млн чол. Крім виробничих кооперативів, тут функціонують збутові, споживчі, житлові й ін Всього їх налічується більше 120 тис. з числом зайнятих близько 2,5 млн чол.
На підприємствах, повністю викуплених трудящими, значною мірою перестає існувати привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного найманими працівниками продукту, зокрема, всього додаткового продукту. Залежно від кількості акцій, суми трудових заощаджень в ощадних касах, працівники привласнюють певну частину прибутку. Зазначена риса втрачає свою силу не в повній мірі, тому що іншу частину прибутку привласнюють різні фінансові інститути, промислові, торговельні, транспортні корпорації, які продають або купують, надають послуги таким підприємствам і витягають частину прибутку через механізм цін. Значною мірою зазначена риса втрачає силу на тих підприємствах корпоративного і державного секторів економіки, де частина найманих робітників і службовців може придбати акції за пільговими цінами.
Залежно від масштабів поширення народних підприємств, кооперативів істотно модифікується основна мета капіталістичного способу виробництва. На цих підприємствах головна мета - максимізація прибутку на одного зайнятого.
Зростаючу роль у цьому процесі відіграють соціальні витрати держави, тобто витрати на розвиток освіти, охорони здоров'я, професійну підготовку, виплату пенсій і компенсацій у разі безробіття та ін У Швеції на соціальні цілі держава витрачає третину всього ВНП (найвищий показник серед розвинених країн). У США питома вага держави у фінансуванні багатьох соціальних програм становить 18-20%. За 1970-1995 рр.. соціальні витрати тільки з федерального бюджету США збільшилися з 58,0 до 830,0 млрд дол. З 1951 по 1996 р. Витрати держави (у цінах 1982 р.) на душу населення в США, ФРН та Швеції виросли більш, ніж в 6 разів.
Джерело цих витрат - податкові надходження від трудящих, а також податки з прибутку компаній і фірм. Такі витрати одночасно виступають у вигляді загальнонаціональної форми заробітної плати і свідчать про зростаючий колективному і громадському характер відтворення робочої сили і посилення ролі в цьому процесі держави. Його соціальні витрати в певній мірі доповнюються соціальними програмами корпорацій. У США, наприклад, середні витрати великої американської компанії на охорону здоров'я становлять 13,6% фонду заробітної плати, або майже 2,6 тис. дол. на кожного працюючого.
Частка держави в кінцевих доходах населення значно коливається залежно від рівня заробітної плати. Наприклад, в Японії у 10% найбідніших людей близько 28% доходу формується за рахунок заробітної плати, близько 4 - від індивідуальної трудової діяльності і майже 60% - за рахунок дотацій органів соціального забезпечення. У цій країні один з найнижчих показників різниці доходів багатих і бідних. Так, в 1985 р. різниця в рівні реальних доходів між 20% найбагатших і 20% найбідніших становила всього 2,58 рази. Ця обставина також значною мірою розкриває секрет «японського дива».
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 56. Нові тенденції в еволюції власності "
  1. Глава 20. Сучасна економічна система і тенденції її розвитку на початку третього тисячоліття
    тенденції в еволюції власності. Основні закономірності розвитку економічної системи наприкінці XX-початку XXI ст. Мета теми - розкрити найважливіші зміни в економічній системі капіталізму до початку третього тисячоліття та основні тенденції її подальшої
  2. 6. Заробітна плата та засоби існування
    нові і нові досі невідомі товари та робить доступними для середнього працівника задоволення, про які в минулому не могли мріяти і королі. Немає нічого особливо примітного в тому, що прусська історична школа wirtschaftlische Staatwissenschaften * розглядала заробітну плату, подібно цінами на товари та процентними ставками, як історичну категорії і, трактуючи її, вдавалася до
  3.  7. Вплив негативної корисності праці на пропозицію праці
      нові принципи торгівлі і виробництва. Її відмінною рисою було те, що виробництво було спрямоване не тільки на споживання нечисленних багатіїв, а й на споживання тих, хто досі грав незначну роль як споживачів. Метою фабричної системи були дешеві речі для багатьох. Класичною фабрикою початку епохи промислової революції була бавовнопрядильна фабрика.
  4.  3. Конфіскаційному оподаткування
      нові галузі промисловості, що постачають широкі маси раніше нікому не відомими виробами, якщо й існували б, то працювали б з куди меншим розмахом, а їх продукція була б недоступна простій людині. Будь-яка перешкода, що заважає найефективнішим підприємцям розширювати сферу своєї активності до тих пір, поки їх керівництво справою схвалюється публікою у формі покупки їхньої продукції,
  5.  Коментарі
      нові віяння катедер-соціалізмом (нім. Kathedersocialismus соціалізм кафедри). [84] верифікація поняття, уживане в логіці та методології науки для позначення процесу встановлення істинності наукових тверджень в результаті їх емпіричної перевірки. фальсифікація наукова процедура, що встановлює хибність гіпотези або теорії в результаті експериментальної або теоретичної перевірки.
  6.  КВАЛІФІКАЦІЯ: ЄДИНИЙ ДЖЕРЕЛО СТАЛОГО КОНКУРЕНТНОГО ПЕРЕВАГИ
      нові технології в Південній Кореї, якщо там це обійдеться найдешевше). Цей американський робітник побачить, що йому доведеться працювати за плату, можна порівняти з тією, що отримує робочий його кваліфікації у Південній Кореї. При рівній кваліфікації заробітна плата в Південній Кореї буде рости, а в Америці знижуватися до тих пір, поки вони не стануть рівні. У етотмомент і здійсниться вирівнювання вартості
  7.  ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС
      тенденції викликані такі фундаментальними силами, що їх очевидним чином не можна змінити приватними реформами економічної політики. Потрібні великі структурні зміни. Але, звичайно, демократії вміють це робити найгірше. Коли демократії змушені рухатися, вони не роблять радикальних змін, рухаючись до глобального оптимуму, а воліють повільно рухатися по лінії найменшого
  8.  Соціально-економічні наслідки інфляції
      нові, і країна знову перебувала на порозі кризи та інфляції. Монетаристи акцентували увагу на антиінфляційному блоці, пов'язаному зі зростанням пропозиції, який би не вимагав додаткових інвестицій. На їх думку, необхідно продавати все, що можна (ресурси, інформацію тощо) і вести рішучий наступ на монополізм в економіці, заохочуючи дрібний і середній бізнес. Якщо в країні
  9.  Лекція 4-я Розробка програми комуністичного руху
      нові продуктивні сили. Саме в «Маніфесті Комуністичної партії» показано своєрідність матеріально-технічної бази капіталізму, на відміну від до-капіталістичних формацій. Ця база викликає революцион-ні наслідки, постійні перевороти у виробництві по-трусячи всі суспільні відносини. Вічний рух і веч-ная невпевненість відрізняють буржуазну епоху від усіх перед-
  10.  Лекція 15-я Економічна концепція беріштейніанства
      нові про-процес у розвитку капіталізму, які ведуть не до поглиблення 221 протиріч капіталізму, а до того, що капіталізм нібито зміцнюється, небезпека криз слабшає, капіталістичний лад стає все більш і більш демократичним. На цій основі Бернштейн заперечував необхідність соціалістичної революції, різко протиставляв буржуазну революцію