| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.4.4. Самоврядування населення |
||
|
Особлива роль у стратегії становлення громадянського суспільства змішаного (відкритого) типу належить самоврядуванню населення. Самоврядування - одна з рис сучасного громадянського суспільства! Його сутність полягає в тому, що населення самостійно управляє процесами формування середовища життєдіяльності та життєзабезпечення, створюючи для цього на первинних територіальних (Муніципальних) рівнях необхідні та підзвітні йому органи. В системі соціально-політичного устрою суспільства виникають і розвиваються недержавні початку і інститути, які є вираженням і підставою розвитку самоорганізації та самодіяльності населення, що забезпечують реалізацію і захист його інтересів. Тим самим господарські, соціальні та інші функції державної влади обмежуються і реалізуються самим населенням! Тому самоврядування можна вважати одним з найбільш очевидних проявів громадянського устрою суспільства. Економічно необхідність самоврядування населення пояснюється потребами мобілізації та ефективного використання місцевих ресурсів та особливостей, які не можуть бути належним чином задіяні через вертикаль державної влади, що неспростовно доведено результатами одержавлення російської економіки. У соціальному аспекті самоврядування необхідно для такої організації середовища життєдіяльності, яка дозволяє знайти в ній місце всім групам населення та окремим людям, здійснювати розвиток території в інтересах її населення і захищати ці інтереси. Політично реальне самоврядування стає необхідним для формування та відпрацювання механізмів политическо ^ демократії, для завершення її становлення, в результаті якого державна влада не тільки не буде побоюватися обмеження її функцій, а й усвідомлює його корисність для власної ефективності . Особливе значення самоврядування у процесі руху Росії до громадянського суспільства багато в чому пояснюється тоталітарним минулим країни. Становлення самоврядування є фактором як підриву тоталітарних традицій через розвиток прямого, народовладдя, так і зміни характеру самої російської держави, здобуття їм справді демократичного змісту. Важливість самоврядування населення для демократичного розвитку країни була зрозуміла вже на перших етапах перетворень в ній суспільних відносин. Свідченням цього стали многократ- ві дискусії про зміст і характер самоврядування, про його співвідношенні з державною владою і як результат цих дискусій - зафіксоване в Конституції виведення самоврядування з ієрархії цієї влади, визнання його недержавного характеру. Однак факт усвідомлення необхідності самоврядування та визначення його характеру ще не рівнозначний його становленню. Останнє пов'язано з реалізацією загальної стратегії руху до громадянського суспільства змішаного типу. Одним з найбільш, серйозних і невідкладних питань становлення самоврядування є створення його економічних основ, без яких воно як самостійний, незалежний від державної влади феномен неможливо. Економічні основи самоврядування в принципі можуть і повинні мати досить складну структуру. Насамперед їх становить муніципальна власність, що включає знаходяться в ній підприємства, організації, житлове господарство та інші об'єкти, а також фінансові ресурси муніципалітетів. Економічною основою самоврядування є також всі недержавне господарство в рамках муніципалітетів, що не входить до складу корпоративних та інших великих немуніціпальних структур. Завдяки цьому господарству насамперед і формується муніципальна середу життєзабезпечення. В даний час економічні основи самоврядування не створено. Деформована галузева структура муніципальної власності, недостатня фінансова база, в чому залишкові принципи її формування не відповідають функціям самоврядування і т.д. Створення економічної бази самоврядування передбачає зміну характеру муніципальних реформ і виділення їх блоку в рамках стратегії становлення в Росії суспільства змішаного! типу. У істотних коригуваннях потребують правові основи самоврядування: Зокрема, необхідна передача прав і повноважень населенню по встановленню конкретних форм самоврядування, структури їх органів тощо, якими наділені суб'єкти Федерації, що фактично підпорядковує самоврядування державної влади. Принципове значення має вирішення питання про розділення функцій і органів самоврядування та державної влади на міс- тах. Самоврядування може битьтаковим, якщо воно організовує середу життєдіяльності та життєзабезпечення населення в рамках муніципії-літета. Отже ^ воно повинно виконувати весьгкруг, функцій, з визначення пріоритетних напрямів розвитку території; регу-лированию галузевої структури господарства, налагодженню зовнішніх і внутрішніх ринкових зв'язків, розвитку необхідної ринкової ін-фраструктури, розробці та реалізації муніципальних програм, підтримці і розвитку соціальної інфраструктури та т . д. Функції державної влади обмежуються вирішенням проблем, що мають загальнодержавний або регіональний характер, і наглядом за законністю діяльності органів самоврядування. Спірні питання між органами самоврядування та державної влади можуть вирішуватися на основі домовленостей або в судовому "-порядку, в усякому разі у вирішенні таких питань неприпустимі принципи СО-підпорядкованості * Штат органів державної влади на місцях відповідно обмеження їх функцій повинен бути зведений до мінімуму. Може бути й інший варіант, при якому одні й ті ж органи будуть виконувати функції як самоврядування, так і державної влади. Такий варіант передбачений чинним законодавством. Але він може виявитися найкоротшим шляхом, особливо з урахуванням російських традицій, до одержавлення самоврядування та його підпорядкування державної влади . Найбільш складною проблемою становлення самоврядування населення в Росії є створення гарантій, що виключають можливості фактичного відомості самоврядування до рівня підсобного важеля або «помічника» державної влади, тобто його одержавлення. Зрозуміло, що співвідношення сил ієрархічної вертикалі державної влади і самоврядування населення в рамках окремих муніципальних утворень непорівнянно, і прагнення до вихолощення суті самоврядування, урізання його функцій і бази, низведению самоврядування до рівня мікрорайонів, окремих вулиць, будинків, під'їздів проявилося ще до того, як воно сформувалося. Все це створює реальну загрозу втіленню ідей самоврядування в життя. Гарантією захисту самоврядування як недержавного інституту, що не підлеглого державної влади, мабуть, може бути становлення системи самоврядування, яка об'єднує зусилля муніципалітетів і розвивається знизу, тобто з ініціативи самого муніципального самоврядування населення. Основою для розвитку такої системи є наявність у муніципалітетів багатьох спільних проблем, які вони повинні ставити перед регіональними і федеральними властями або вирішувати на міжмуніципального основі. Для постановки і вирішення цих проблем і для захисту інтересів муніципалітетів в принципі можливе створення рад або спілок самоврядування на обласному, республіканському і навіть на федеральному рівні. Якщо така своєрідна вертикаль самоврядування, що відрізняється від вертикалі державної влади тим, що в ній підпорядкованість будується не зверху вниз, а знизу вгору, сформується, то буде легше встановити баланс державної влади та самоврядування, перетворюється-тить останнє в реальний фактор, по-перше, трансформації державності в бік її демократизації та, по-друге, орієнтації реформ і соціально-економічних перетворень на становлення громадянського суспільства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1.4.4. Самоврядування населення " |
||
|
||