| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 65. Валютний ринок і валютне регулювання |
||
|
Сутність валютного ринку та механізм його функціонування. Сучасний валютний ринок і його масштаби тісно пов'язані з міжнародними угодами, що передбачають: 1) експорт та імпорт товарів і їх оплату в іноземній валюті; 2) міжнародну торгівлю послугами з оплатою в іноземній валюті; 3) експорт та імпорт капіталу, надання та отримання кредитів, пов'язаних з обміном однієї валюти на іншу; 4) отримання і перекази за кордон прибутку від іноземних інвестицій і кредитів; 5) розрахунки центральних банків з міжнародними фінансовими організаціями, а також поповнення або витрачання золото-валютних резервів центральних банків; 6) різноманітні валютні операції (купівлю і продаж валюти на різних умовах, валютний арбітраж та ін.); 7) витрати і доходи держави в іноземній валюті. При здійсненні цих угод між їх учасниками формується певна сукупність міжнародних валютних відносин. Тому валютний ринок можна визначити як систему міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних та іноземних валют з метою забезпечення міжнародних платежів. Основними суб'єктами цих відносин є: 1) фізичні та юридичні особи, зайняті зовнішньоекономічною діяльністю; 2) некомерційні банківські установи, які здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; 3) посередники (окремі брокери, брокерські фірми), які за свої операції отримують комісійну винагороду; 4) державні установи-й, насамперед, центральні банки і державні казначейства окремих країн. Серед суб'єктів валютного ринку домінуюча роль належить ТНБ, які здійснюють готівкові та безготівкові міжбанківські операції. Ці банки мають вирішальний вплив на валютні курси, масштаби валютного обігу. Об'єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці, а й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та інші) в іноземній валюті. До найбільш могутнім валютних ринків світу належать валютні центри Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Цюріха, Франкфуртана-Майні, Сан-Франциско, Токіо, Мілана, Сінгапуру, Гонконгу і ін Валютний оборот у цих центрах за останні два десятиліття значно виріс. Сукупний оборот валютних ринків перевищує 90 трлн дол. на рік. Значною мірою такий оборот забезпечується за рахунок міжбанківських операцій, які здійснюють близько 750 найбільших комерційних банків та їх філій. Понад 65% світового валютного обороту припадає на американський долар. Вагому, але значно меншу частку в обороті має німецька марка, англійський фунт стерлінгів, японська ієна. Базовою валютою для ТНК і ТНБ є долар США. З 60-70-х рр.. у валютному обороті почала зростати частка СДР і екю. Сутність валютного ринку, його структура повніше проявляються в: - функціонуванні на принципах конкуренції, на яку, в свою чергу, впливають попит і пропозиція на ті чи інші валюти (національної, колективні та ін.), прагнення привласнити максимальний дохід; - конкуренції, органічно доповнюється національним та наднаціональним регулюванням. Сама конкуренція в поєднанні з регулюванням (взаємопроникненням, взаимопереходами, взаимоотрицания) стає все більш регульованою, про що свідчить, зокрема, встановлення в рамках ЄС твердо фіксованого курсу валют, який не підлягає перегляду, а також введення єдиної валюти. Двома основними видами операцій на валютному ринку є, по-перше, операції на умовах «СПОТ», а по-друге, операції форвардного типу. Операція «СПОТ» (від англ. Spot - готівковий, негайно оплачуваний) передбачає валютні угоди, згідно з якими поставка валюти здійснюється, як правило, протягом 24 ч. Відповідно до цього встановлюється і валютний курс «СПОТ» - базовий курс на момент укладання угоди. Різниця в часі між поставкою та оплатою валюти зумовлена необхідністю проведення банківських операцій за розрахунками. Форвардні операції (від англ. Forward - вперед) - це позабіржові термінові угоди, розрахунки за якими здійснюються через певний період часу на заздалегідь узгоджену дату. Як правило, вони виробляються банками, промисловими і торговими компаніями, щоб уникнути можливих збитків від коливань валютних курсів. Форвардні валютні курси відрізняються від курсів «СПОТ» на величину «знижки», пов'язаної з відстрочкою платежів. Різновидом термінових угод є опціонні операції, за якими суб'єкти валютного ринку мають право купити або продати валюту в заздалегідь встановленому обсязі за твердою ціною впродовж певного періоду. Основним розрахунковим документом у зовнішній торгівлі в період становлення валютного ринку були переказні векселі (тратти). У цьому документі векселедавець (або трасанта) дає розпорядження банку, який представляє імпортера, заплатити експортерові (ремітенту) певну суму грошей в обумовленій валюті. Цей документ оплачуєтьсянегайно або через певний період часу. У разі несвоєчасної оплати він може бути реалізований на відкритому ринку цінних паперів. В даний час широке поширення при здійсненні міжнародних валютних операцій отримали кредитні картки, про які вже йшлося в одній з попередніх тем. У 1997 р. був укладений міжнародний договір системи «Віза», в якому взяло участь близько 12 тис. банків з понад 50 країн світу. Сьогодні кредитними картками цієї системи користуються більше 100 млн фізичних та юридичних осіб багатьох країн світу. Валютний курс і валютна політика. Валютний курс - ця ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Необхідність визначення валютного курсу зумовлена потребою обміну іноземних валют на національну при експорті та імпорті товарів і послуг, надходженні капіталів та їх переведенні за кордон, наданні міжнародних кредитів, переказі грошових доходів та ін Сутність валютного курсу розкривається в таких його функціях, як порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами; порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів та ін; певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність . На валютний курс впливає чимало чинників: стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією на кожну валюту, міграція капіталів між країнами, політична стабільність, економічна кон'юнктура, стійкість валюти і довіру до неї і т. п. В умовах демонетизації золота основою для визначення валютного курсу є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют, а також середнє співвідношення цін протягом тривалого проміжку часу. Валютний курс відчутно впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни, вибір структури виробництва і споживання, конкурентоспроможність товарів і послуг на світовому ринку, темпи економічного зростання і т. д. Занижений курс валюти обумовлює зниження внутрішніх цін країни нижче світових . Це підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, дає можливість експортерам продукції продавати її за цінами нижче світових, розширювати експорт товарів і послуг, і при тих же світових цін отримувати при обміні іноземної валюти більше національної валюти, а отже, розширювати обсяги виробництва. Занижений валютний курс сприяє припливу капіталу, підвищує вигідність його реінвестування, але зменшує вигідність вивезення капіталу. У той же час такий курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорту, інфляцію, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті, скорочує їх у національній валюті. Таким чином, занижений курс з точки зору еквівалентності міжнародного економічного обміну має негативні наслідки для країни, оскільки вона змушена вивозити на одиницю імпорту більше товарів і послуг. Це означає, що країни з більш низькою продуктивністю, інтенсивністю і складністю праці, гіршою якістю товарів і послуг змушені утримуватися на зовнішніх ринках за рахунок зниження експортних цін щодо національних витрат виробництва, що суперечить специфіці дії закону вартості (зокрема, еквівалентності обміну) у зовнішній торгівлі. Завищений валютний курс веде до підвищення внутрішніх цін вище світових, до зниження конкурентоспроможності товарів і послуг та ефективності експорту, зокрема, його скорочення і зменшення прибутковості. При цьому відбувається здешевлення імпорту товарів і послуг, збільшення його ефективності, що може викликати скорочення національного виробництва. Крім того, відбувається відтік капіталу, зменшується реінвестиція прибутку від іноземних капіталовкладень, зростає реальний зовнішній борг і т. д. Завищений валютний курс буває вигідний тим країнам, які експортують на зовнішній ринок відносно невелику частку створених товарів і послуг, що не робить істотного впливу на національну економіку. У США, наприклад, на внутрішньому ринку реалізується понад 90% вироблених товарів і послуг. При цьому країна скуповує за свою валюту валюти інших країн, підвищує у себе ставку відсотка, завдяки чому залучаються значні капітали з інших країн. Зниження конкурентоспроможності своїх товарів вона намагається захистити за допомогою різних обмежень. В умовах «плаваючих» курсів встановлюється вищий і нижчий валютні курси. Вищий - це курс продавця, а нижчий валютний курс - курс покупця. Різниця між ними формує доходи великих банків і компаній, бірж і спеціалізованих брокерських фірм. За допомогою валютного курсу виробники і покупці товарів і послуг порівнюють національні ціни товарів, послуг і робочої сили з відповідними цінами інших країн та світовими цінами. Відбувається також порівняння витрат виробництва, продуктивності праці і платіжних балансів та ін Валютна політика - це сукупність заходів (економічних, політичних,. Правових, організаційних), які здійснюються державними органами, центральними банками та міжнародними валютно -фінансовими організаціями у сфері валютних відносин і втілюються у валютному регулюванні. Валютна політика є складовим елементом державної економічної політики і безпосередньо пов'язана із зовнішньоторговельною політикою. По термінах проведення розрізняють поточну та довгострокову валютну політику. Поточна валютна політика - це повсякденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку. Її мета - забезпечення нормального функціонування валютної системи (національної та міжнародної), підтримання рівноваги платіжних балансів. При падінні курсу національної валюти центральний банк країни продасть на грошовому ринку значні суми іноземної валюти, що веде до підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземної. Такі операції здійснював НБУ наприкінці 1997 р. Довгострокова валютна політика передбачає здійснення довгострокових заходів структурного характеру по поступовому зміни валютного механізму. Її найважливішими методами є міждержавні переговори і угоди в рамках МВФ і на регіональному рівні, а також проведення валютних реформ. Зміни у валютному механізмі - це зміни в порядку проведення міжнародних розрахунків, у використанні золота, резервних валют і міжнародних платіжних засобів, в режимі валютних паритетів і курсів, структурі та функціях МВФ та інших організацій і т. д. Валютні курси визначаються на основі співвідношення купівельної спроможності різних національних валют, що характеризує ту суму товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Паритет купівельної сили - це співвідношення між двома або кількома валютами за їх купівельної спроможності щодо групи товарів або послуг (частковий паритет) або всього суспільного продукту (повний паритет), а також шляхом зіставлення витрат виробництва. Паритет купівельної сили відображає величину купівельної спроможності грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Так, якщо певний набір товарів і послуг коштує в США 100 дол., А в Англії 140 фунтів стерлінгів, то паритет купівельної сили становить 1 дол.=1,4 фунтів стерлінгів, або 1 фунт стерлінгів=0,7 дол. Паритет купівельної сили, який вимірюється шляхом зіставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг у різних країнах за певний період (так званої «споживчого кошика»), обчислюється за формулою ППC=УBi / УAi, де УAi - рівень цін в одній, УBi - рівень цін в іншій країні. Однак на відміну від валютних курсів паритет купівельної сили офіційно не фіксується, хоча і відіграє значну роль для з'ясування закономірностей руху валютних курсів. Це обумовлено відмінностями в ціноутворенні, якісними відмінностями між товарами з схожими якостями і властивостями, методами їх оцінки та іншими факторами, внаслідок чого твердий паритет купівельної сили розрахувати неможливо. Важливу роль у зовнішньоекономічній діяльності країн грає валютне регулювання. Воно являє собою діяльність державних органів з регулювання міжнародних розрахунків, управління обігом валюти, впливу на валютний курс національної валюти, контролю за валютними операціями, в тому числі за використанням іноземної валюти. При регулюванні валютних курсів широко використовуються девальвація і ревальвація національної валюти. У першому випадку здійснюється зниження обмінних курсів національної грошової одиниці з метою стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку і посилення конкурентоспроможності власних товарів на світовому ринку. У другому - підвищення обмінних курсів національної валюти з метою стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку і стимулювання імпорту товарів і притоку іноземних інвестицій. Регулювання валютних курсів здійснюється за допомогою таких методів, як валютна інтервенція, валютні обмеження, нормування вивозу валюти для туристів, що виїжджають за кордон, введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу, регулювання процентних ставок, який чинить вплив на рух валютних цінностей, що не пов'язаних з міжнародною торгівлею товарами і послугами та інших заходів. Валютна інтервенція здійснюється шляхом купівлі-продажу власної або іноземної валюти центральними банками, що впливає на зміну попиту і пропозиції на них, а значить, вимагає корекції валютного курсу. Валютна інтервенція здійснюється як за рахунок використання власних резервів валют інших країн, так і шляхом отримання короткострокового кредиту від міжнародних організацій або окремих країн. В останньому випадку використовується угода типу «СПОТ». Завдяки підвищенню процентних ставок Центральним банком зростає попит на національну грошову одиницю і її валютний курс. Зворотний процес відбувається при зниженні центральним банком процентних ставок. Обидва ці методи (валютна інтервенція і регулювання процентних ставок) відносяться до економічних важелів валютного регулювання. Валютні обмеження - система нормативних правил, встановлених в законодавчому або адміністративному порядку та спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та деякими іншими валютними цінностями. Це робиться з метою підтримки курсів національної валюти, урівноваження платіжних балансів, концентрації валютних ресурсів у руках держави для посилення міжнародної ліквідності країни, недопущення валютних спекуляцій та ін Основними видами валютних обмежень є заборона вільного продажу і купівлі іноземної валюти; обов'язковий продаж (або здача) іноземної валюти власній державі за офіційним курсом; регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів (введення особливого порядку проведення цієї операції); ліцензування права здійснювати валютні операції для комерційних банків. Важлива роль у валютному регулюванні належить валютному законодавству. Остання являє собою сукупність правових норм, які встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями. Такі угоди укладаються всередині країни, між організаціями та особами однієї країни з аналогічними суб'єктами іншої. У них передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон і отримання за кордону національної та іноземної валюти та інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів та ін.) Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом, виплатою репарацій та ін Валютне законодавство розвинутих країн світу зобов'язує своїх експортерів здавати валютну виручку або депонувати її в спеціальних банках, здійснює регламентацію діяльності валютних ринків. Банки цих країн повинні брати дозвіл на надання іноземним позичальникам довгострокових або короткострокових валютних коштів в національній валюті. Валютне законодавство передбачає встановлення режиму валютних рахунків, лімітів вивезення валюти і т. д. Одним з методів активного впливу на валютні курси є регулювання платіжного балансу. Останній характеризує співвідношення суми фактичних платежів, здійснюваних країною за певний період (як правило, за рік), і суми платежів, отриманих країною з-за кордону. Дохідна частина цього балансу містить валютні надходження від зовнішньої торгівлі, фрахту суден, капіталовкладень за кордоном, доходів від іноземного туризму, валютно-кредитних операцій та ін При активному платіжному балансі в країну надходить з-за кордону більше грошей, ніж виплачується. Важлива складова платіжного балансу - торговий баланс, який включає чистий експорт товарів і послуг, доходів від інвестицій, переказів, а також баланс міграції капіталу (його припливу і відтоку). На країни-члени МВФ покладено певні зобов'язання при проведенні валютного регулювання. Зокрема, країни не повинні маніпулювати валютними ресурсами з метою отримання несправедливих переваг перед іншими, допускати руйнівні для економік інших країн наслідки короткострокових коливань обмінних курсів, враховувати інтереси партнеров_в процесі валютного регулювання. Однією з цілей міжнародного регулювання є досягнення міжнародної валютної ліквідності (платоспроможності) - тобто здатності окремої країни, групи країн або всіх країн безперервно оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами. Згідно з оцінкою МВФ, рівень міжнародної валютної ліквідності всіх країн задовільний тоді, коли офіційні золотовалютні резерви центральних банків цих країн становлять 50% вартості світового імпорту. Для окремої країни використовується показник норми обслуговування державного боргу. Він визначається співвідношенням суми платежів, які країна зобов'язана виплатити іноземним кредиторам за певний період, і суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг. Вважається, що країна неплатоспроможна, якщо цей показник перевищує 20%. Більш конкретний показник міжнародної валютної ліквідності окремої країни - покриття валютними резервами середньомісячного імпорту. Достатнім вважається рівень резервів, який покриває 3-місячний імпорт. Світова валютна система найкраще виконує свої функції за умови функціонування конвертованих валют. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 65. Валютний ринок та валютне регулювання" |
||
|
||