| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Структура форм власності в перехідній еконо-Міці |
||
|
Основу будь-якої системи господарства становлять відносини влас-ності. Демокріт вважав приватну власність необхідною умовою боротьби за існування. Платон в "Законах" також важливою умовою ідеальної держави називав непорушність і стабільність власне-сти. Система римського права - втілення ідеї власності для сво-його часу. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І. Ленін визнають приватну власність як основу капіталістичного способу виробництва і привласнення. У по-літичної економії соціалізму система господарства - це "планомірно ор-ганізовать суспільне виробництво, що базується на суспільній власності на засоби виробництва». Відомий англійський економіст Д. Юм, прихильник А. Сміта і попередник І . Канта, стверджував: ніхто "не може сумніватися, що договір про розподіл власності та про стабільність володіння нею - це найбільш необхідне обставина для влаштування людського суспільства і що після укладення відповідної угоди ... немно-гое залишається зробити ... " Власність як економічна категорія включає в себе сле-дмуть моменти: - суб'єкти - сторони відносин власності; - об'єкт (матеріальний чи нематеріальний), з приводу якого складаються відносини між суб'єктами, - це речовий утримуючи-ня власності; - власне система відносин між суб'єктами; - економічна реалізація сформованих відносин між суб'єктів-тами на мікрорівні - через конкретні способи присвоєння об'єктів і на макрорівні - через функціонування системи господарства в сукупність-ності її елементів. Приватна власність у її різноманітних формах - економічна основа сучасного ринкового господарства. "Жага власності так само природна, як і голод", - підкреслював останній великий російський прем'єр-міністр дореволюційного періоду П.А. Столипін. обоснова-вая природність приватної власності російський філософ І.А. Ільїн звертається до індивідуальної даності людського тіла, підтримання життєзабезпечення якого вимагає індивідуального спілкування людини з речами, індивідуалізованого ставлення до речі, що і являє собою, навіть за К. Марксом, право приватної власності. Приватна власність, що визначає рівні інституційні засади господарювання різних економічних суб'єктів, робить еко-номическое співтовариство і в цілому суспільство відкритим для входу, забез-чивая тим самим самостійність індивіда як відчуття глибинного сенсу незалежного життя і здатності стояти на своїх власних ногах. Власність - це суспільна форма привласнення речей. основоположних роль в економічній системі відіграють відносини собст-ності на фактори виробництва: засоби виробництва, предмети тру-так, інформаційні та інтелектуальні ресурси, землю, робочу силу. Вони складають ядро економічної системи. Історична еволюція форм власності: Первісно-общинна власність? рабовласницька? ФЕО-дальная? капіталістична (приватна)? суспільна (дер-ная)? змішана. Еволюція форм власності - результат усуспільнення вироб-ництва, укрупнення продуктивних сил, зростання ступеня їх об'єднання (ЄЕС, транспортна, залізнична). Виділяють юридичні та економічні відносини власності. Традиційним для російської економічної науки є концентра-ція уваги на економічному аспекті власності та витікає з нього визначенні власності як суспільної форми привласнення, тобто відносин між людьми з приводу привласнення речей, насамперед засобів виробництва. Аналіз власності як економічної категорії природно призводить до необхідності виділення її економічного со-тримання. Економічний зміст власності на засоби вироб-ництва відображає спосіб з'єднання факторів виробництва - праці (ра-ботника) із засобами виробництва (капіталом, землею) - внеекономі-чний або економічний (прямий або опосередкований відносинами найму). Еволюція способів з'єднання факторів виробництва може бути представлена наступним чином: 1.Внеекономіческій спосіб з'єднання факторів виробництва, властивий епохам рабовласництва і феодалізму, грунтується на положе-ванні працівника як об'єкта власності власника основного фактора виробництва - землі. 2.Економіческое, опосередковане з'єднання факторів виробництв-ва з'являється в умовах економічної свободи працівника, вимушено-го для з'єднання з належними капіталісту засобами виробниц-ства продавати свій фактор виробництва - праця, робочу силу. 3. Ренесанс позаекономічного сполуки (примусу) в умо-вах тоталітарної держави, коли працівник повинен володіти штам-пом про прописку в паспорті для з'єднання із засобами виробництва, які є державною власністю. 4. Пряме економічне з'єднання працівника-власника з належними йому засобами виробництва, що отримало широке розповсюдження в умовах відродження малого бізнесу в країнах з раз-кручений ринковою економікою і в постсоціалістичних країнах. Перехід від відродженого в умовах тоталітарного держави позаекономічного способу з'єднання факторів виробництва до переваг громадської прямому зумовлює зміни в структурі системи відношень власності. Система відносин власності включає преж-де всього два полюсних відносини - привласнення і відчуження. Присвоєння як елемент системи відносин власності виражається в тому, що ні- хто не може використовувати засоби виробництва, не вступаючи у відносини з їх власником. Відчуження - це позбавлення даної особи можливо-сти використовувати якийсь предмет у виробництві та споживанні, що і про-виходить в процесі продажу об'єкта власності. Між цими полю-самі внутрішньої структури відносин власності розташовуються від-носіння володіння, користування і розпорядження. Володіння являє собою неповне привласнення, дозволяє власнику привласнювати частину доходу від використання що не належать йому засобів виробництва. Користування об'єктами власності - це оперування засобами виробництва у виробничому процесі - те, що один з найвизначніших представників австрійської економічної школи Людвіг фон Мізес на-викликають фізичним володінням. Під розпорядженням об'єктами собст-ності розуміється управління використанням власності, яке в даний час є прерогативою менеджерів. Якщо в умовах централізовано керованої економіки за працівниками закріплені б-ли лише відносини користування, а за трудовими колективами - ставлення-ня володіння, то трансформація системи суспільних відносин в пе-перехідному економіці обумовлює зміну внутрішньої структури сис-теми відносин власності в напрямку концентрації на боці працівника-власника відносин привласнення в повному обсязі. Це відбувається як у процесі акціонування державних підприємств, так і через виникнення нових підприємницьких структур, число яких в Росії перевищило наприкінці 2000р. 860 тис. Відносини влас-ності (привласнення, володіння, користування, розпорядження, відчуження) мають своєю начинкою (економічним змістом) всю систему виробничих відносин - з'єднання працівника із засобами виробниц-ства, привласнення доходу, участь в управлінні виробництвом. ВИСНОВОК: відносини власності - це складна система, якої лежить в основі системи виробничих відносин, обумовлюючи її сутність. Відносини власності мають, крім економічного, та інші аспекти - інституційний, техніко-виробничий, юридичний, але предметом економічної теорії є присвоєння (відчуження) певної економічної формою предметів - товарів або фондів у процесі здійснення конкретного виробничого відношення. Рис. 2. Структура форм власності Безумовно, поширення в сучасному світі акціонерної і дер-жавної власності в чому заперечує риси опосередкованого економічного способу з'єднання факторів виробництва, тобто приватну капіталістичну власність. Ці процеси зажадали посилення різноманіття форм власності на основі, насамперед, її роздержавлення, приватизації та віз-народження в масових масштабах малого бізнесу. Це сталося вследст-віє того, що розвиток продуктивних сил, науково-технічного про -гресса має свою логіку розвитку, що виражається в посиленні ступеня невизначеності (К. Ерроу). Тому прогнози К. Маркса і В.І. Леніна щодо електрифікації не співпали з фактичним розвитком на всі 100%: електрифікація привела не до усуспільнення і комунізму, а зумовила ренесанс малого підприємництва та конкурентного рин-ка. З юридичного боку власність - це відносини власності-ков, суб'єктів власності до її об'єктів. Вони детально визначені ча-стним правом (у Росії - Цивільним Кодексом) , за яким юридиче-ські правомочності власника - право на свій розсуд володіти (фактично володіти), користуватися (витягати корисні для себе свойст-ва) та розпоряджатися (визначати юридичну долю блага, наприклад, продавати, обмінювати, дарувати, передавати у спадок, віддавати в заставу, оренду) майном. Залежно від того, хто є суб'єктом власності разли-сподіваються види правовідносин власності. Т.к. основні суб'єкти - гра-жданін і держава, то основні правові форми власності - ча-стная і державна. У юридичному сенсі будь недержавна форма власності - приватна. Організації, створювані громадянами отримують статус юридичної особи. Майно їх - це майно юри-ної особи. Якщо власність громадян використовується для підпри-ємницької діяльності, то це індивідуальна приватна власність, якщо власником є юридична особа - суспільна (религи озная) організація - то власність громадських організацій. Якщо правомочності власника здійснює державний орган - то це державна власність (казенна, унітарна), місцеві органи - муніципальна власність (міські, районні адміністрації). Економічно власність - це суспільна (що існує тільки в суспільстві, через відносини між людьми) форма привласнення, тобто відносини між людьми з приводу присвоєння благ. Ядром ставлення-ний власності є відносини власності на фактори вироб-ництва, економічно реалізуються в способі з'єднання факторів виробництва - праці з капіталом і землею - позаекономічному або еко-номическом (прямому чи опосередкованому відносинами найму. економі-но власність існує там, де вона реалізується. Форми реалізації власності: ? привласнення доходу зі своїх фактолров виробництв-ва, ? участь в управлінні виробництвом і власністю. Економічні форми власності розрізняються за формами при-присвоєнні доходу: ? приватне (індивідуальне, приватне) присвоєння - інді-виділеного приватна власність, ? групове (колективне), закрите привласнення - совме-стная (партнерська) (кооперативна, часткова) власність, ? групове відкрите привласнення - корпоративна (акціонерних) власність, ? привласнення в інтересах суспільства (або його рівня - терри-торії) - державна власність - федеральна, суб'єктів федерації, муніципальна. Юридичні та економічні відносини тісно взаємопов'язані, але мають самостійний рух і невиведені один з одного. Вольові відносини закріплюються в структурі права. Інституційний підхід визначає права власності як "сукупність владних прав, санк-ціонірованних суспільством поведінкових відносин, що складаються між людьми з приводу використання ними економічних благ». Су-суспільних відмінностей даного визначення від традиційного для россий-ської економічної науки розуміння власності як відносин між-ду людьми з приводу привласнення речей, немає. Найближче традиційне визначення власності до англо-саксонської правової системи, яка визначає право власності як сукупність часткових прав власності, що відповідає відносинам часткового і монопольного при-присвоєнні у вітчизняній концепції власності. В умовах перехід-ного періоду, з'являючись в зародкових формах, приватні форми влас-ності отримали право на існування лише після прийняття відпо-вующего законодавства - спочатку закону про власності, потім нової Конституції і Цивільного Кодексу. Власність на фактор виробництва є підставою для отримання відповідного факторного доходу - заробітної плати як це-ни послуг робочої сили (праці), ренти як ціни використання землі, про-цента як ціни за користування капіталом, прибутку як ціни використан-ня особливого чинника - підприємництва. Передача власності пов'язана з трансакційними (операційно-ми) витратами. Трансакційні витрати (за Р. Коуз, ввевшему їх в обіг в 30-ті роки) - це витрати у сфері обміну, пов'язані з передачею прав власності. Форми трансакційних витрат: 1.іздержкі пошуку інформації, пов'язані з асиметричністю ін-формації , пошуком виробників або споживачів, 2. витрати ведення переговорів та укладання контрактів, 3. витрати вимірювання (можливі помилки), 4. витрати специфікації і захисту прав власності (особливо якщо немає надійного захисту), 5. витрати опортуністичного поведінки, оскільки поведінка сторін після укладення контракту важко передбачити. Оппортуністіче-ським є поведінка індивідів, які ухиляються від умов дотримання ня контракту. Величина трансакційних витрат залежить від форм влас-ності. Теорема Р. Коуза: Якщо права власності всіх сторін визначенні-ни, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то кінцевий результат, мак-сімізірующій цінність виробництва, не залежить від змін у розподілі прав власності. Теорема Коуза показує, що в умовах гарантії приватної собст-ності сторони здатні прийти до угоди без втручання дер-жави (на прикладі компенсації екстерналій). Теорема Коуза правильна для невеликого числа учасників угоди (2-3). Сучасні тенденції розвитку власності: ? індивідуалізація присвоєння - в рамках корпоративних та інших великомасштабних форм власності кожен стае частковим власником), ? відокремлення господарювання - в сільському господарстві, на-приклад, орендні форми господарювання, у промисловості - модульний спосіб організації виробництва, ? деперсонификация власності - розпилення присвое-ня по тисячам акціонерів. Кому належить Ростсельмаш, ес-Чи 79% акцій належить внутрішнім і зовнішнім акціонерам - трудовому колективу та адміністрації (з концентрацією контрольного пакета у московської групи «Нова співдружність»), а 21% поки у держави, але будуть продані іншим громадянам, банкам , юридичним особам? А акціонерами банків і юридиче-ських осіб теж є громадяни, які володіють пакетами ак-цій. Політику визначають менеджери - управління капіталом відокремилося від власності на капітал, це загальноекономічна тенденція. Капітал РСМ є приватним в тому сенсі, що він відокремлений від капіталу інших юридичних осіб. Але в економіч-ському сенсі він не є приватним, тому що деперсоніфіціро-ван, ? громадське обмеження цільового використання активів (наприклад, земель сільськогосподарського призначення), ? виникнення рекомбинированного власності (Старк), що представляє собою, з одного боку, деперсоніфі-кацію активів, а з іншого, централізацію управління пасиву-ми. У розвинених країнах, якщо простежити ланцюжка від капіталу до конкретним людям, 5% сімей володіють 80-90% національного багатства. Але в соціально-економічному сенсі їх власність - міф. Вони живуть краще за інших, але керують їх капіталом менеджери і не в інтересах максимізації прибутку, а в інтересах узгодженої поведінки на ринку капіталів і товарів. Сучасна економічна наука не приділяє настільки-ко уваги власності на капітал (дефініціям), а в основному лише тим організаційним формам, в яких він виступає як фактор виробництва. ? посилення різноманіття форм власності, ? роздержавлення і приватизація - процес зменшення дер-жавного контролю над виробництвом. Етапи роздержавлення в перехідній економіці: ? повний госпрозрахунок (повне господарське відання), ? оренда, ? оренда з викупом, ? комерціалізація діяльності держпідприємств, ? приватизація. Структура форм власності (співвідношення елементів) (у%). 1990 90% ОПФ в держвласності, 10% - в колгоспно-кооперативної, 1992 80% ОПФ в держвласності, 1993 52% ВВП припадає на недержавний сектор, 75% дрібних підприємств перебувають у приватній власності, 25% робочої си-ли зайнято в приватному секторі, 1994 62% ОПФ в держвласності, 58% ВВП припадає на нього-жавний сектор, 75% робочої сили зайнято в приватному секторі, 1995р. 2/3 ВВП вироблено у недержавному секторі, 1996р. 70% ВВП вироблено на 124,6 тис. приватизованих підприємств (60% від загальної кількості державних підприємств на початок приватизації), 1999р. 20% ВВП вироблено в держсекторі, 80% - у приватному. У сільському господарстві Ростовської області структура земельної власності виглядає наступним чином: фермерські господарства 538 тис. га 6,3% колективи громадян з садівництва городництва 31,8 тис. га 0,4% державні сільськогосподарс-ні підприємства 1997 тис. га 23% колгоспи 1695 тис. га 20% АТ, ТОВ 3226 тис. га 38% інші сільськогосподарські під-приємства 276 тис. га 3% землі населених пунктів і ін 690 тис. га 8% В економічній науці сформувалися такі теорії собст-ності: 1.Концепція власності як основного виробничого відно-ності, ядра системи виробничих відносин, визначальне соці-ально-економічну специфіку всіх інших відносин системи - Ле-нінградском (Колесов Н.Д.) і Ростовська (Тарасов А.Ф.) школи. 2.Концепція власності як юридичної категорії, по еконо-вів змістом тотожною всій системі виробничих відносин - Московська школа (Цаголов Н.А.). 3.Развитие процесів акціонування, розширення масштабів ак-ціонерного власності в постсоціалістичних країнах обумовлює виникнення економічної теорії прав власності (А. Алчіан, О. Вільямсон, Г. Демсец, Р. Коуз, Д. Норт, А. Оноре, Пейович, Р Познер , Уолліс), виникнення якої і було детерміновано розвитком характерних для сучасної економічної цивілізації процесів Деперье-соніфікаціі, розпилення відносин власності в умовах переважатиме-данія та посилення ролі акціонерної власності. Розвиток у роботах Р. Коуза, А. Алчіана, Й. Барцеля, Г. Демсеца, Р. Познера основного методо-логічного положення теорії прав власності, реализующегося в но-вої характеристиці об'єкта власності, в якості якого виступає не ресурс (фізичний об'єкт, засіб виробництва) сам по собі, а "пу-чок або частка прав по використанню ресурсу" призвело до виділення 11 елементів (прав власності), якими вичерпується, по А. Оноре, повний пучок, власне і становить "власність": - Право присвоєння, тобто виключного фізичного контролю над благами; - Право використання, застосування корисних властивостей благ для се-бе; - Право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ; - Право на дохід, тобто право володіти результатами від використання благ; -Право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага; - Право на безпеку - право на захист від експропріації благ і від нанесення їм шкоди з боку зовнішнього середовища; - Право на передачу благ у спадок; - Право на безстроковість володіння благом; - Заборона на використання благ способом, що завдає шкоди навколишнього-щей середовищі; - Право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто на можливість стягнення блага на сплату боргу; - Право на залишковий характер, тобто на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених полномо-чий. Таким чином, права власності - це санкціоновані про-суспільством (законами, традиціями) поведінкові відносини між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням благ і стосуються їхнього ис-користування. Як видно, принципових відмінностей між такою трактів-кою власності в теорії прав власності і традиційним для рос-сийской економічної школи визначенням власності як гро-кої форми привласнення речей немає. Однак варто погодитися з тим, що в сучасному світі "натуральне", "фізичне" по Л. Мизесу владе-ня речами зникає. Економічна теорія прав власності розроблена представите-лями школи нового економічного інституціоналізму або трансакційних-ної економіки. Права власності визначають, які витрати і Возна-гражденія отримають агенти при обміні пучками прав власності (Е. Бем-Баверк). Основа її - стабільність прав власності, неможлива в перехідній економіці. Теорія прав власності концентрується на відносинах «контракт-ринок», правових аспектах власності. Хоча в більшості перекладних підручників з економічної тео-рії власність вивчається лише з точки зору інституту власне-сти, але ніде не піддається сумніву значущість приватної власне-сти як економічної основи ринкової економіки. 4.Теорія «принципала-агента» або теорія «агентства» - аналізує можливості власника ресурсів (принципала), що купує інформа-цію, делегує право власника і право прийняття инвестицион-них рішень власнику інформації (агенту), контролювати дії агента (менеджера) і забезпечувати максимальну корисність своїх ре-сурсів (Бодман, Вінінг, Вульф, Мілворд, Прайк, Хартлі, Ярроу). Ця теорія власності є основою мікроекономічної теорії при-ватизації. 5.Теорія суспільного вибору (Бьюккеннен, Борчердінг, Бретон, Као, Гарсія, Мюллер). У сфері приватизації вона розглядає 4 групи, що наглядають за держвласністю: громадськість, політики, Неви-лайливі бюрократи (чиновники) і менеджери госфірм. Кожна має свої функції, які може сепаратно максимізувати. Але в підсумку від сутствует ефективного нагляд за держвласністю, що веде до неефективності госфірм. 6.Теорія деполітизації власності, що комбінує теорію прав власності і теорію суспільного вибору (Шлейфер, Бойко, Вишні). Відповідно до цієї теорії під приватизацією в перехідній економіці розуміється комбінація: - передачі контролю від політиків до менеджерів, тобто корпорати-зація держвласності; - скорочення власності держави на фінансові ресур-си. 7. Концепція неспроможності держави як власника - нею обумовлюється необхідність приватизації та ліквідаційна і ком-мерціалізаціонная теорії приватизації. 8. Теорія рекомбинированного власності, яка представля-ет собою Деперсоніфікація управління активами і централізацію управління пасивами. Її виникнення обумовлено: ? розпиленням акціонерної власності, ? поширенням менеджерського варіанту управ-ня. 9.Теорія власності у вигляді стрічки Мебіуса (Zhiyuan), відпо-відно з якою власність в сучасному світі є гібридною, тобто являє собою калейдоскоп змішаних суспільних і приватних форм власності. Ці теорії власності є основою різних підходів до приватизації. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Структура форм власності в перехідній еконо-Міці" |
||
|
||