| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Соціальна політика держави |
||
|
Соціальна політика спрямована на вирішення наступних завдань: 1) стабілізація життєвого рівня населення та недопущення масової бідності; 2) стримування зростання безробіття і матеріальна підтримка безробітних, а також підготовка трудових ресурсів такого розміру і якості, які відповідають потребам суспільного виробництва; 3) підтримання стабільного рівня реальних доходів населення шляхом проведення антиінфляційних заходів та індексації доходів; 4) розвиток галузей соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, житлове господарство, культура і мистецтво). Таким чином, політика доходів являє собою складову частину соціальної політики держави. Остання спрямована, зокрема, на ослаблення диференціації доходів і майна, пом'якшення суперечностей між учасниками ринкової економіки і запобігання соціальних конфліктів на економічному грунті. Тому важливим завданням соціальної політики є адресна (тобто призначена для конкретних груп населення) соціальна підтримка з боку держави, в першу чергу, слабо захищених верств населення. Вирішення цього завдання має на меті підтримку оптимальних співвідношень між доходами активної (зайнятою) частини населення і непрацездатних громадян через механізм податків і соціальних трансфертів. Соціальна політика в перехідний період відрізняється не стільки набором своїх напрямків, функцій і цілей, скільки їх співвідношенням, що встановлюються пріоритетами. В умовах перехідної економіки діє об'єктивна суперечність між цілями та засобами. З одного боку, загострення соціальних проблем вимагає збільшення витрат держбюджету на розширення соціальних програм, з іншого - рішення цього завдання наштовхується на вкрай мізерні і все більш скорочуються матеріальні можливості держави і суспільства (скорочення ВВП, снижающаяся збирання податків та ін.) Як вже зазначалося, для перехідної економіки характерно різке збільшення диференціації доходів населення. На додаток до відмінностей у ступені адаптації до ринкових умов окремих груп населення нерівність в доходах посилюється трансформаційним спадом, високою інфляцією, масової вимушеної безробіттям, які викликають значне зниження рівня життя переважної частини населення, особливо на самому початку перехідного періоду. У цих умовах держава змушена (навіть всупереч об'єктивній логіці скорочення державного втручання в економіку) активно брати участь у перерозподілі доходів. Як говорилося вище, головними засобами перерозподілу доходів населення є прогресивне оподаткування особистих доходів і система трансфертних платежів. Проте можливості держави в цей період дуже обмежені. По-перше, приватизація об'єктивно веде до скорочення державних доходів. По-друге, значне підвищення податкових ставок послаблює стимули до отримання високих доходів, а тим самим до високопродуктивної праці та інвестицій. По-третє, різке зростання соціальних трансфертів послаблює стимули до праці. Тому соціальна політика в перехідний період покликана скоротити розрив у доходах різних категорій населення, що не підірвавши при цьому зацікавленості в праці, включаючи підприємницьку діяльність. Соціальна політика держави включає гармонізацію відносин між учасниками ринкової економіки у формі соціального партнерства, яке передбачає укладання виступаючими як рівноправних партнерів урядом, національним об'єднанням роботодавців і профспілками «суспільного договору» в галузі економічної та соціальної політики. Практично ця ідея отримала своє втілення у ФРН, де з 60-х рр.. стали проводитися «узгоджені акції», в рамках яких при безпосередній участі уряду представники об'єднань підприємців та лідери профспілок приймають рішення з питань економічної політики країни. Соціальне партнерство активно використовується в промислово розвинених і перехідних до ринкової економіки країнах для вироблення і проведення політики доходів. Інструментом такої взаємодії є тристоронні комісії за участю уряду, роботодавців і профспілок, які щорічно укладають угоди, що регулюють динаміку заробітної плати та деяких соціальних виплат. Угоди про соціальне партнерство регламентують діяльність працедавців (своєчасна виплата та індексація заробітної плати, створення нових робочих місць, дотримання техніки безпеки) і найманих працівників (дотримання технологічної дисципліни та ін Висновки 1. Державна політика доходів полягає в перерозподілі їх через держбюджет шляхом диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат. Найбільш ефективним засобом державного регулювання заробітної плати є встановлення гарантованого мінімуму. 2. Прожитковий мінімум - це вартість товарів і послуг, визнаних суспільством необхідними для підтримки прийнятного рівня життя. 3. Квінтільний (доцільний) коефіцієнт застосовується для оцінки ступеня диференціації доходів і виражає співвідношення між середніми доходами 20% (10%) найбільш високооплачуваних верств населення і середніми доходами 20% (10%) найменш забезпечених. Мінімальний споживчий бюджет - соціальний мінімум товарів і послуг в обсязі, необхідному для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Раціональний споживчий бюджет - набір товарів і послуг, який би задоволення раціональних потреб людини. 4. Соціальна орієнтація економіки передбачає її підпорядкування завданням розвитку особистості. Соціальна справедливість у сфері економіки - відповідність системи економічних відносин уявленням, які панують у даному суспільстві. 5. Соціальна політика є система заходів держави, спрямованих на пом'якшення нерівності в розподілі доходів, врегулювання суперечностей між учасниками ринкової економіки. 6. Бідність являє собою таке економічне стан частини суспільства, при якому певні верстви населення не мають мінімальних за нормами даного суспільства засобів до існування. Розрізняють абсолютну і відносну бідність, глибоку і неглибоку (вимірювану дефіцитом доходів бідних верств по відношенню до прожиткового мінімуму). 7. Соціальне партнерство - це узгодження економічної і соціальної політики (особливо доходів і податків) між урядом, підприємцями і профспілками. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Соціальна політика держави " |
||
|
||