| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Приклад. Танці навколо труби |
||
|
По ряду непрямих ознак можна припустити, що японські фахівці вже до середині 2002 року усвідомили, що сукупний експорт Саудівської Аравії, Кувейту та Іраку (потенційний, у разі скасування санкцій ООН) цілком достатній для повного забезпечення власної потреби США в імпортної нафти. В умовах забезпечення політичного домінування США в цих країнах цілком можливо «замикання» американцями на себе цих виробників і їх «висновок» за рахунок цього з світового ринку нафти, що кардинально звузить його масштаби, знизить стійкість і зробить його більш спекулятивним, тобто схильним до змін настроїв основних операторів. У результаті досить імовірним стає виникнення двухсекторного світового ринку: перераховані вище країни постачати нафту в США за відносно заниженими цінами, а всі інші виробники постачатимуть її всім іншим споживачам по відносно завищеними цінами. Це призведе до виникнення значних труднощів у всього неамериканського світу і в першу чергу до гальмування розвитку основних явних і потенційних конкурентів США - Євросоюзу, Японії та Китаю. Істотно, що такий розвиток подій в принципі вигідно для Росії, яка збереже життєво важливу можливість продавати нафту за відносно високою ціною (хоча в середньостроковій перспективі пригнічення розвитку Європи знизить її попит на нафту, що також обмежить перспективи розвитку нашої країни). Японці, які не опрацьовуючи такі радикальні сценарії, вважають проте виключно значущою небезпекою сам факт встановлення американського контролю за нафтою і газом Іраку та посилення впливу США на Близький Схід в цілому. Це викликано тим, що переважну частину своїх енергоресурсів японські споживачі отримують саме звідти. Саме усвідомлення категоричній необхідності диверсифікації поставок енергоносіїв підштовхує Японію до розвитку енергетичної співпраці з Росією, зокрема, у сфері налагодження постійних поставок енергоносіїв з Сахаліну і будівництві нафтопроводу з Ангарська в Знахідку для постачання нафти на потреби Японії. Останню ідею слід розглядати в руслі спору про маршрут цього нафтопроводу - в Китай (Дацин) або на російський Далекий Схід (Находка). В силу якісно більшій протяжності і важкого рельєфу місцевості нафтопровід по другому маршруту виявиться істотно більш дорогим і потребують для окупності свого будівництва транспортування по ньому неправдоподібно великого для сучасної нафтової промисловості Східного Сибіру кількості нафти (мінімум 50 млн. т. на рік). Фактично це робить даний проект нереалізованим, тому на етапі обговорення перевага віддавалася ідеї нафтопроводу в Китай. Ідея будівництва нафтопроводу в Знахідку була реанімована президентом Путіним на засіданні Ради безпеки, наскільки можна зрозуміти, під тиском далекосхідних губернаторів і повноважного представника президента в Далекосхідному федеральному окрузі Пуліковського. Вони цілком логічно розглядають масштабне будівництво на своїй території як спосіб створення нових робочих місць, пом'якшення соціальних проблем і в цілому залучення в регіони значних фінансових потоків. При цьому сам факт будівництва нітрохи не менш важливий, ніж його результат, якщо ж будівництво успішно завершиться, вони марять про нафту, яку зможуть отримувати на потреби своїх регіонів з цього нафтопроводу за внутрішніми цінами (які не представляють інтересу для інвесторів). Японці, наскільки можна зрозуміти, зацікавлені в другому проекті не стільки для того, щоб отримати Ангарську нафту (вони розуміють складність і, в кінцевому рахунку, низьку ймовірність реалізації проекту), скільки для того, щоб не допустити до неї китайців, економічного і військово-політичного посилення яких вони страшаться все більше і більше. Як не парадоксально, недопущення китайської компанії на аукціон з «Славнефти» (що викликав справжнє потрясіння в керівництві Китаю, так як йому передувало проведення російськими приватизаторами відповідної рекламної кампанії в Китаї) істотно підвищує ймовірність реалізації проекту нафтопроводу « Ангарськ-Дацин ». У момент написання книги найбільш імовірним маршрутом трубопроводу представляється Дацин (Китай), проте не безпосередньо, південніше Байкалу, а північніше нього з подальшим виходом в Забайкаллі. Цей маршрут дозволяє в подальшому підключити до даного нафтопроводу нові родовища Східного Сибіру, а також створити так звану «ілюзію першої черги», за якою нафтопровід до Китаю є лише першою чергою будівництва, за якої відразу ж після її завершення обов'язково піде друга - в Знахідку. Подібна логіка з урахуванням особливостей функціонування російської системи державного управління не зможе обдурити навіть японців, проте вона видається цілком достатньою для того, щоб не дратувати їх надміру і дозволити їм «зберегти обличчя». Очікування зниження світових цін на нафту і появи нових виключно прибуткових проектів, пов'язаних з освоєнням постсаддамівського Іраку та забезпеченням контролю за критично значущою частиною світових запасів нафти вже на початку 2003 року призвело до вельми істотної зміни поведінки американських нафтових корпорацій. Проекти, що раніше знаходилися в центрі їх уваги (у тому числі і з політичних причин), почали переглядатися, і пов'язані з ними вимоги почали послідовно посилюватися. У Росії це торкнулося Каспійського трубопровідного консорціуму, саме існування якого прямо суперечить не тільки російським національним інтересам, а й чинному російському законодавству. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Приклад. Танці навколо труби " |
||
|
||