| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Правові аспекти власності |
||
|
У сучасних умовах економічна реалізація власності на економічні ресурси та економічні блага знаходиться в безпосередній залежності від правової бази, яка регулює всі сторони господарської діяльності. Під правами власності розуміються санкціоновані суспільством (законами держави, адміністративними розпорядженнями, традиціями, звичаями) поведінкові діями людей, які пов'язані з існуванням економічних ресурсів і економічних благ, і стосуються їх використання або невикористання. Права власності - це своєрідні правила гри, прийняті в суспільстві з приводу ресурсів і благ, які будь-яка особа повинна дотримуватися у своїх взаєминах з іншими суб'єктами або нести витрати через їх недотримання. В цілому правовідносини власності включають в себе: зафіксовані в законах права власника, майнову відповідальність і захист прав власності. Правовий аспект власності розглядається через своєрідний «пучок прав», який складається з одинадцяти елементів (кожен з цих елементів сьогодні прописаний в законодавстві): - право володіння - це право виключного фізичного контролю над благом; - право користування - право вилучення, застосування корисних властивостей блага (ресурсів, майна, продуктів) для себе; - право управління - право вирішувати: хто і як буде забезпечувати використання блага; - право на дохід - право володіти результатами від використання блага; - право суверена - право на відчуження блага в вигляді продажу, споживання або знищення; - право на безпеку - право на захист блага від експропріації (безоплатне його відчуження) з боку іншої особи, а також право на захист від шкоди, яка може бути завдана благу з боку зовнішнього середовища; - право на передачу благ у спадок; - право на безстроковість володіння благом; - заборона на використання блага способом, що завдає шкоди навколишньому середовищу; - право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу; - право на залишковий характер, тобто на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених правомочностей. Відносини власності не залишаються незмінними, тобто раз і назавжди даними. Історія економіки являє собою зміну типів та форм власності. Тип власності відображає характер привласнення чинників виробництва і результатів виробництва. Він може бути або приватним, чи громадським. Коли об'єкт власності присвоюється всім суспільством, то це буде громадський тип власності, якщо ж об'єкт власності присвоюється окремим суб'єктом або частиною суспільства, то це буде приватний тип власності. Форма власності виражає особливості прояву відносин власності в процесі володіння, розпорядження та користування тими чи іншими економічними ресурсами або економічними благами. Існують різні форми прояву приватної і суспільної власності. У цьому випадку говорять про форми приватної і суспільної власності. Еволюція типів і форм власності пов'язана з розвитком економічних ресурсів і, перш за все, з розвитком засобів виробництва і самої людини як особистості, а, отже, з розвитком її здібностей і ставлення до праці. Примітивний рівень засобів виробництва в первісному суспільстві визначив общинну власність як певну форму прояву суспільної власності. Тоді в умовах агресивного зовнішнього середовища громада могла вижити лише при загальному володінні засобами виробництва і розподілі видобуваються економічних благ за статтю та віком. Поступово ускладнюються засоби виробництва і розвиваються здібності людини. Це призводить до появи надлишків, тобто продуктів понад тої міри, яка необхідна для виживання. У цих умовах громада починає розшаровуватися і додатковий продукт (надлишки) насамперед закріплюється за вождем, його родичами і найбільш відзначилися членами суспільства. Це знаменує розкладання відносин общинної власності. З плином часу спочатку закріплюється особиста власність на предмети споживання, а згодом і приватна власність на економічні ресурси. Розмежування в економічній літературі таких понять як особиста власність і приватна власність пов'язано з розмежуванням об'єктів власності. Поняття особиста власність має відношення до економічних благ споживчого характеру, а поняття приватна власність має відношення до факторів виробництва. Поява приватної власності визначило прогрес в економіці. Вона з'явилася важливим чинником зростання зацікавленості працівників у результатах праці, а, отже, сприяла розвитку знань і здібностей працівників і разом з цим розвитку матеріальних умов виробництва (розвитку засобів виробництва), що в кінцевому підсумку визначило і зростання ефективності виробництва. Техніко-технологічний та економічний прогрес був пов'язаний з тією обставиною, що приватний власник мав більш сильні стимули до праці і до вилучення корисних властивостей з економічних ресурсів. Історично мали місце такі різновиди приватної власності: - трудова приватна власність - приватна власність, заснована на особистій праці власника; - приватна власність, заснована на праці рабів, тобто особисто невільних людей; - поземельна приватна власність (власність з приводу землі як основного ресурсу в період феодалізму); - приватна власність, заснована на використанні найманої праці, в тому числі і акціонерна форма власності (яка більшістю авторів розглядається як різновид приватної власності). У міру руху суспільства від рабства до сучасного періоду розширювалися об'єкти приватної власності в економічній системі. Саме приватна власність зіграла найважливішу роль в становленні ринкової капіталістичної економіки, яка передбачає широке коло об'єктів приватної власності. Ними є земля, інвестиційні ресурси, робоча сила, а з плином часу ними стають і різноманітні цінні папери, патенти та ліцензії. Сучасна ринкова економіка заснована на різноманітності форм власності. У ній переплітаються приватна індивідуальна власність, заснована на особистому та найманій праці, акціонерна власність, кооперативна власність і різні модифікації суспільної власності, в тому числі державна федеральна власність, регіональна і муніципальна власність. При цьому в даний час в країнах з ринковою економікою однією з найбільш поширених форм власності є акціонерна власність, бо вона забезпечує найбільшу частку у ВВП. Акціонерна власність передбачає об'єднання капіталів численних суб'єктів через емісію і купівлю акцій. Саме акціонерна власність дозволяє функціонувати великого машинного виробництва. Державна власність створюється з метою реалізації суспільних інтересів. Громадське призначення матеріальних об'єктів у сфері освіти, медичного обслуговування, залізниць, підприємств електроенергетики, військових об'єктів і т.д. полягає в загальній значимості цих об'єктів для забезпечення стратегічної економічної та військової безпеки країни. Раніше в соціалістичних країнах насаджувалася лише державна форма власності, причому не тільки в стратегічно важливих сферах економіки, але навіть у тих сферах, де об'єктами власності є засоби виробництва для здійснення дрібних послуг населенню. Це мало безпосереднє відношення і до історії Росії. Надмірне одержавлення власності і всієї економіки перервало природний еволюційний процес розвитку відносин власності і значною мірою призвело до негативних наслідків, а саме, до зниження зацікавленості в результатах праці та ефективності всього суспільного виробництва. Як відомо, одержавлена економіка функціонує через адміністративні розпорядження з боку державних органів. У цих умовах виникає фіктивна відповідальність за використання об'єктів суспільної власності, що й обумовлює низьку ефективність виробництва. Тому перехід від командної системи до ринкової передбачає роздержавлення економіки в цілому і перетворення відносин власності, зокрема. Насамперед, одним з вирішальних шляхів роздержавлення є приватизація. Приватизація - це процес перетворення державної власності в приватну власність. Слід зауважити, що приватизація відбувалася не тільки в країнах, де здійснюється перехід від командної до ринкової економіки, але й була характерна для країн з ринковою економікою. Наприклад, масштабна приватизація відбувалася у Великобританії в 80-ті роки ХХ століття при прем'єр-міністрі Маргарет Тетчер, а також в Аргентині, Південній Кореї, Німеччині, Франції та інших країнах. В якості цілей приватизації можна виділити: - формування шару приватних власників-підприємців, які могли б проявляти свої підприємницькі здібності; - підвищення ефективності функціонування господарюючих осередків; - створення конкурентного середовища; - сприяння демонополізації економіки (руйнування монополізму); - поповнення дохідної частини державного бюджету; - залучення іноземних інвестицій. Приватизація може здійснюватися різними методами, у тому числі на безоплатній та платній основі. При безоплатній приватизації можливе використання таких методів, як передача прав на об'єкти власності членам трудового колективу, а також через приватизаційні чеки (ваучери). При оплатній приватизації можуть застосовуватися такі методи, як продаж через аукціон, продаж через інвестиційні конкурси. У Росії мали місце два етапи приватизації: 1) З 1992р. по червень 1994р. - Етап чекової (ваучерної) приватизації. Він характеризувався такими рисами: надвисокі темпи приватизації; пріоритет політичних цілей; великі пільги колективам підприємств; низька прибутковість приватизації. 2) З червня 1994р. до теперішнього часу - грошово-інвестиційний етап. Йому властиві такі особливості: БЕЗОПЛАТНО характер приватизації, зниження темпів приватизації, акцент на формування реального капіталу. Відносини власності займають центральне місце в будь-якій економічній системі. 3. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Правові аспекти власності " |
||
|
||