| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Період, що охоплює основні риси економічної історії рабовласництва Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, званої античністю |
||
|
Свого повного, найвищого розвитку рабовласницький спосіб виробництва досяг в так званому античному світі - в Стародавній Греції і Стародавньому Римі, що існували пізніше, ніж давньосхідні держави. В античних державах рабство прийняло найбільш закінчені, класичні форми. На відміну від східної громади, антична громада була заснована на приватній власності, при якій колективний праця не використовувався у виробництві. Становлення рабовласницьких держав в Древній Греції в Римі відбувалося як результат інтенсивного розкладу родоплемінного стоячи, майже повного розпаду первісної общини (на відміну від Стародавнього Сходу, де, як ми бачили вище, довгий час зберігалися сильні пережитки первіснообщинного господарства). Раби в античному суспільстві стали його основою, головною робочою силою. Формування рабовласницьких відносин в античному світі було пов'язано з великими війнами, які забезпечували не тільки грабіж матеріальних цінностей на захоплених територіях, а й великий приплив полонених, перетворювалися, як правило, на рабів. Найдавнішими вогнищами політичної, культурної та господарської життя греків були острів Крит і східне узбережжя півострова Пелопоннес (південний край Балканського півострова) з головним містом Мікени, на підставі чого найдавніший період в історії Греції називається крито-микенским . Його хронологічні рамки - III тисячоліття до н.е. - XII в. до н.е. У крито-мікенський період склалася розвитку матеріальна культура, для якої характерно було спорудження кам'яних підстроювань і будівель, застосування знарядь виробництва з міді і бронзи, суднобудування і мореплавання. Господарське життя стародавніх греків у цей період була ще тісно пов'язана з матеріальною культурою Стародавнього Єгипту і Месопотамії. Наступний, другий період в історії Стародавньої Греції - це так званий гомерівський період, що охоплює XI - IX ст. до н.е. Він названий так умовно по імені відомого давньогрецького поета Гомера, у творах якого містяться яскраві картини економічного життя, громадського та приватного побуту стародавніх греків наприкінці II і початку I тисячоліття до н.е. У гомерівський період грецьке суспільство знаходилося в процесі розкладання первіснообщинного способу виробництва і зародження рабовласницьких відносин На чолі існували у греків родових общин стояв виборних старійшина - басилевс. Кілька родів становили фратрію (союз пологів), яка в свою чергу входила в племінне об'єднання - Філу. З часом під впливом зростаючого майнової нерівності пологи почали дробитися на великі сім'ї, а останні стали об'єднуватися вже не в кровноспоріднені, а в земельні, територіальні громади. Окремим родина стали виділятися земельні ділянки, що перетворилися поступово в спадкові володіння. Басилей та інші представники родової верхівки, багатія за рахунок захоплюються ними військової здобичі, ставали рабовласниками і великими землевласниками, найбільш сильними і впливовими членами общинних рад, поступово перетворюючись на панівний клас. Все це створювало передумови для формування класового суспільства, утворення держави. У період з VIII по VI ст. до н.е. - Характерно для освіти в Древній Греції міст-держав (полісів) і здійснення «великої грецької колонізації». Центром полісу був зазвичай оточений стінами місто, навколо якого об'єднувалося сільське населення околишньої долини або острова. Все населення поліса поділялося ан вільних і рабів. Серед вільних членів розкладалися родових общин були різні майнові прошарку. Багаті, як правило, були представниками старої родової знаті, вони фактично і здійснювалися влада в полісах. Вони називали себе «кращими» людьми, по-грецьки - «аристократами», тому політичний лад міст, де встановлювала своє панування родова знати, став називатися аристократією. Іншу (набагато більшу, ніж аристократія) частину вільних становили дрібні виробники - селяни і ремісники. Вони отримали назву «демос», що означало в перекладі з грецької мови «народ». Освіта рабовласницьких міст-держав збіглося з колонізацією греками ряду іноземних територій і регіонів. Цю колонізацію не випадково називають великою. У гонитві за здобиччю - рабами, хлібом, худобою, металом, сіллю, рибою, в прагненні завоювати нові землі з метою їх заселення стародавні греки у VIII - VI ст. до н.е. здійснили ряд найбільших по тому часу подорожей і походів. Розрізняють три основних напрямки грецької колонізації. По-перше, це шлях, пролягав до північних і східних берегів Чорного мор. Найбільш великими грецькими колоніями тут були Олівія (гирло Буга), Херсонес, Феодосія і Пантикапей (Крим), Фанагорія (гирло Кубані). Іншим напрямком грецької колонізації був шлях на захід - у бік Апеннінського і Піренейського півостровів. Найбільш важливі грецькі колонії були створені на берегах Італії та на основі Сицилія. Поселилися тут греки створили багато великих, багатих і багатолюдних міст: Сіракузи, Тарент, Неаполіс, Мессіну та ін І, нарешті, третій напрямок походів греків - на південь, у бік Північної Африки, де також були засновані грецькі колонії. Колонізація дала поштовх розвитку торговельних відносин між Стародавньої Грецією та іншими (нееллінсікм) світом. Вона розширила рамки економічного спілкування, зробила великий вплив на всі області господарського життя давньогрецького суспільства і, в кінцевому рахунку, сприяла ще більшому розвитку рабовласницького ладу. Заключний, четвертий період в економічній історії Стародавньої Греції - це VI - IV ст. до н.е. - Час розквіту Афінської рабовласницької держави. Найбільш сильним грецьким містом-державою в VI ст. до н.е. стають Афіни, розташовані в південно-східній частині Середньої Греції - в Аттік.е Вкрита скелястими горами і оточена з трьох сторін морем, аттика була малоудобна для землеробства. Наявність же в її надрах багатьох покладів срібла, мармуру та високоякісної глини сприяло тут раннього, і причому досить швидкому, розвитку ремесла і торгівлі. Ще у VIII ст. до н.е. влада в Афінах опинилася в руках земельної знаті («евпатрідів» - шляхетних). До її виборним представникам (архонтам) і раді (ареопагу) перейшли майже всі державні функції древніх вождів - басилевсов. Евпатрідів стали у все більшій мірі гнобити демос. Тим часом в результаті колонізації, розвитку зовнішньої торгівлі та ремесла в Аттиці всередині демосу стали формуватися нові, заможні торгово-промислові групи населення, що експлуатували в свою чергу рабів і найбідніші верстви вільних людей. Ці нові рабовласники не хотіли миритися зі свавіллям родової знаті і розгорнули проти неї рішучу боротьбу, залучаючи на свою сторону народні маси, які страждали від гніту евпатрідів. У 594 р. до н.е. архонтом в Афінах був обраний Солон, що виражав переважно інтереси нових рабовласників. Афінам вдалося зміцнити свою могутність в результаті перемоги в кровопролитних греко-перських війнах (500 - 479 рр.. До н.е.), коли була захоплена велика здобич, включаючи і масу полонених. Афіни очолили союз усіх грецьких держав, утворивши Афінський морський союз, з якого потім виросла Афінська морська держава. Афіни стають центром, віссю політичним та економічним життям Стародавньої Греції. У V ст. до н.е. економічне життя Афін досягла найвищого розквіту, в основі якого лежала широка експлуатація рабської праці. Раби стали використовуватися у всіх галузях господарства: на сільськогосподарських роботах, на будівництві нових будівель, як веслярів на кораблях, в ремісничих майстерень, каменоломнях, рудниках. Широке поширення отримали рабовласницькі ремісничі майстерні - ергастерії, в яких раби виготовляли різні металеві предмети, зброю, глиняний посуд, меблі, взуття, прикраси. Змінився зовнішній вигляд і самих Афін, прикрасять багато чудовими будинками і стали центром культури, ремесла і торгівлі не тільки самої Греції, а й усього тодішнього світу. Афінська гавань Пірей перетворилася на найбільший торговий порт того часу. Через Пірей Афіни та інші грецькі поліси вивозили вина, оливкова олія, метал і різноманітні ремісничі вироби, а ввозили хліб, прянощі, предмети розкоші, слонову кістку, залізо, мідь. Поряд з торгівлею, в Древній Греції розвивалося лихварство, яким в основному займалися власники міняльних лавок - трапезіти. Широке ходіння отримали металеві гроші. Але розквіт Афін був нетривалим. У 431 р. до н.е. в результаті загострення протиріч спалахнула війна між Афінами і Спартою - сильним аристократичним рабовласницьким державою на півдні Греції. У цій війні перемога виявилася на стороні Спарти. Політичної та економічної гегемонії Афін прийшов кінець. Але й сама Спарта серйозно ослабла в результаті війни. Взаємне ослаблення Афін і Спарти привело до того, що в IV ст. до н.е. Греція опинилася під владою нового рабовласницького держави - Македонії, розташованої на півночі країни. Один з царів Македонії - полководець Олександр Македонський - зробив ряд переможних походів на Схід. Виникла величезна імперія Олександра Македонського (IV ст. До н.е.). Але вона була нетривкою і незабаром розпалася. Після цього центри політичного та економічного життя античного світу стали переміщатися на захід, на Апеннінський півострів, де утворилося ще більш могутнє рабовласницька держава старовини - Рим. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 2. Період, що охоплює основні риси економічної історії рабовласництва Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, званої античністю " |
||
|
||