Головна |
« Попередня | Наступна » | |
8.1 Основні види розподілу праці в управлінні виробничим колективом |
||
Під терміном «розподіл праці» в даному випадку розуміється розмежування діяльності працівників в процесі виконання функцій управління та інженерного забезпечення виробництва, а під терміном «кооперація» - спільна участь працівників в одному або декількох пов'язаних між собою процесах управлінського та інженерної праці. Стосовно до службовцям основне завдання поділу праці та кооперації полягає в тому, щоб забезпечити ефективне, якісне виконання покладених на них функцій шляхом найбільш доцільною спеціалізації працівників (з урахуванням їх інтересів) і колективів підрозділів, суворого розмежування сфери їх компетенції, прав і відповідальності, встановлення чіткого взаємодії всіх учасників спільної роботи. Поділ праці та кооперація взаємопов'язані і взаємозумовлені. Це виражається в тому, що розчленовування процесу управління виробничим колективом на окремі складові частини із закріпленням їх за певними працівниками чи групами працівників значною мірою зумовлює і форми взаємодії останніх. Виходячи з принципу системності поділу праці службовців має розглядатися як частина загальної системи розподілу праці у виробничому колективі. Це означає необхідність при вирішенні питань розмежування функцій і забезпечення спільної роботи службовців передбачати встановлення тісної взаємодії їх з робітниками, насамперед з бригадирами, які виконують управлінські функції, а також з громадськими організаціями. Поділ праці та кооперація у системі управління виробничим колективом припускають аналіз і синтез процесів діяльності службовців за функціональним, програмно-цільовим, технологічного, посадовій і кваліфікаційному ознаками. Тим самим те чи інше розподіл і кооперація праці службовців по суті характеризують відповідну форму організації їхньої праці. Поділ праці у сфері управління передбачає розмежування діяльності працівників апарату управління в процесі спільної праці, відокремлення їх у самостійні види робіт, а також виділення і утворення спеціальних підрозділів, окремих виконавців для виконання однорідних управлінських робіт. Основними ознаками поділу управлінської праці є: технологічна однорідність робіт, виконуваних функцій і професійно-кваліфікаційні характеристики виконавців. Відповідно цим ознаками існують наступні три форми поділу праці службовців: технологічна, функціональна та професійно-кваліфікаційна. Технологічне поділ праці службовців передбачає його розчленування за видами робіт та операцій з відповідної спеціалізації працівників. Так, діяльність керівників складається, в основному, з організаційно-адміністративних робіт, які органічно поєднуються з виконанням аналітичних робіт, що пов'язано з підготовкою та прийняттям найбільш важливих рішень, що мають принципове значення для функціонування керованого об'єкта. Основним видом діяльності фахівців є аналітико-конструктивна робота. Поряд з цим частину робочого часу фахівців при виконанні покладених на них функцій використовується для організаційної роботи, необхідної для реалізації розроблених ними рішень. Технічні виконавці виконують інформаційно-технічну роботу. Деякі з них, наприклад, секретарі, зайняті, крім того, організаційно-технічним обслуговуванням керівників. Ступінь глибини технологічного поділу праці (диференціації трудових дій) різна для різних категорій службовців. З цієї позиції розрізняють цільове, предметне і пооперационное поділ праці. Найменш диференційований працю працівників, за якими закріплені не окремі операції або завдання, а широке коло обов'язків, пов'язаних з керівництвом діяльності колективу для досягнення необхідних цілей, тобто з виконанням організаційно-адміністративних робіт. У цьому випадку необхідно говорити про цільове розподілі праці між відповідними категоріями службовців. Менша ступінь диференціації праці властива працівникам, за якими найчастіше закріплюється рішення однієї, або декількох однорідних або пов'язаних між собою завдань, кожна з яких складається з комплексу аналітичних і конструктивних робіт. Дану форму поділу праці службовців, користуючись відомою аналогією зі спеціалізацією виробництва, можна назвати предметною. Найбільш диференційований працю працівників, за кожним з яких закріплені окремі, не пов'язані між собою однорідні операції, наприклад, інформаційно-технічні. У цьому випадку має місце пооперационное поділ праці. Як зазначалося в розділі 7, виходячи зі змісту праці, у сфері управління можна виділити три взаємопов'язаних, але різних види розумової праці: управлінський, евристичний і операторний. Кожен з цих видів праці характеризується відповідними видами робіт і типами операцій, класифікація яких обумовлює віднесення службовців до різних категорій (керівники, фахівці, технічні виконавці). Отже, технологічне розподіл праці сприяє розмежуванню діяльності службовців за ознакою зайнятості виконанням робіт, однорідних за змістом. Подальший аналіз робіт, здійснюваних різними категоріями службовців, дозволяє деталізувати їх на окремі типи операції, які можуть бути представлені потім у вигляді класифікатора операцій. Такий класифікатор дозволить встановити перелік операцій, для яких надалі доцільно розробити технологію їх виконання в рамках конкретних функцій управління. Розробкою процедур виконання робіт (операцій) за функціями управління та інженерного забезпечення досягається раціональне вирішення питань технологічного поділу. Функціональний поділ праці службовців нерозривно пов'язане із створенням структурних підрозділів і служб, спеціалізованих на виконанні різних функцій управління. Під функцією управління розуміється специфічна форма цілеспрямованого впливу апарату управління на ту чи іншу сторону діяльності керованого об'єкта, необхідну для нормального функціонування відповідно до його призначення. Відповідно з функціями управління здійснюється поділ праці і спеціалізація працівників функціональних служб і підрозділів. Функціональний поділ праці службовців передбачає розмежування їх діяльності залежно від функціонального призначення робіт, а також визначає роль і місце окремих груп працівників, що у процесі управління. Правильному визначенню переліку функцій управління, удосконалення функціонального поділу праці сприяє системно-функціональний аналіз діяльності апарату управління. Сутність такого аналізу полягає у визначенні параметрів структури змісту функцій, використанні математичних і графічних засобів для відображення функцій та їх поєднань. Проведена на цій основі їх формалізація дозволяє порівнювати функції в однорідних підрозділах і ланках системи, зіставити фактично виконану роботу з передбаченою і виробити пропозиції щодо поліпшення функціонального поділу і кооперації праці в апараті управління виробничим колективом. Професійно-кваліфікаційний поділ праці службовців засноване на розподілі обов'язків і розмежування обов'язків і розмежування відповідальності між працівниками з урахуванням займаної посади, ступеня складності доручених робіт і необхідної для цього кваліфікації з метою забезпечення максимально можливого їх відповідності. Одним з найважливіших принципів поділу праці службовців є недопущення завантаження їх роботами або операціями, які можуть бути виконані менш кваліфікованими працівниками. Професійно-кваліфікаційне поділ праці регламентується Кваліфікаційного довідника посад службовців, в якому для кожної посади визначається коло обов'язків, вказується, що повинен знати працівник, і встановлюються кваліфікаційні вимоги (освіта і стаж роботи за фахом). Раціональне використання працівників відповідно до їх кваліфікації можливе лише за наявності обгрунтованих пропорцій між різними посадовими і кваліфікаційними групами. При вдосконаленні професійно-кваліфікаційного поділу праці слід керуватися розробленими в галузях нормативами співвідношень чисельності інженерно-технічних працівників і допоміжного технічного персоналу. За відсутності таких нормативів необхідно за допомогою фотографії або самофотографии робочого часу виявити зайнятість працівників невластивими функціями і внести відповідні зміни до штатного розкладу. Поряд з використанням Кваліфікаційного довідника посад службовців для закріплення кола обов'язків по кожному виконавцю слід розробляти посадову інструкцію, а при необхідності (наприклад, при збільшенні обсягу робіт) і посадові обов'язки. Роль і місце працівників на підприємстві, їх обов'язки безпосередньо пов'язані зі структурою апарату виробництва, тобто за наявності функціональних служб в цехах, начальник цеху приділяє більшу увагу керівництва цими службами, координації їх діяльності та задоволенню потреб цеху в сировині, матеріалах, інструментах та обслуговування відповідних підрозділів. Тому у нього залишається мало часу для керівництва ділянками цеху, розстановки робочих, виховної роботи. Інше становище створюється при централізації функцій управління, коли спеціалізовані служби підприємства або його структурні підрозділи забезпечують цехи всім необхідним. У цих умовах підвищується роль начальника цеху як організатора і вихователя колективу, він може приділяти більше уваги вдосконаленню організації виробництва і праці. Одночасно підвищується відповідальність за покладену роботу у керівників і фахівців функціональних служб, централізованих в масштабах підприємства або його великих підрозділів. При перебудові організаційних структур виробництва і управління неминуче виникає необхідність перегляду сформованих форм поділу праці службовців. Так, в період підготовки та освоєння виробництва нової продукції нерідко практикуються програмно-цільове управління, при якому традиційна форма кооперацій функціональних структурних підрозділів доповнюється створенням комплексних бригад, де над вирішенням спільної завдання одночасно працюють представники різних спеціальностей і функціональних підрозділів. Таким чином, питання розподілу праці в управлінні виробничим колективом складають комплекс взаємопов'язаних завдань. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 8.1 Основні види розподілу праці в управлінні виробничим колективом " |
||
|