| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Міждержавний і міжнародний регулю-вання світогосподарських зв'язків |
||
|
Правове регулірвоаніе договірних відносин у системі світогосподарських зв'язків здійснюється нормами міжнародного права. Конституція РФ (п.1 ст. 15) передбачае, що складовою частиною правової системи нашої держави є міжнародні договори Російської Федерації. Якщо міжнародним договором РФ встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Стосовно до зовнішньоекономічної діяльності важливе значення мають два види міжнародних договорів. До першого виду належать договори, що встановлюють режим торгівлі у відносинах між двома державами або групою держав. За змістом їх можна поділити приблизно на п'ять основних типів: торговельні договори та угоди; угоди про економічне і технічне співробітництво; економічні угоди; угоди про надання фінансової допомоги; угоду про захист інвестицій. У торгових договорах і угодах загального типу сторони передбачають взаємне надання режиму найбільшого сприяння, який, як правило, поширюється на область справляння митних зборів, різноманітних податків і зборів при імпорті та експорті, а також на обкладення податками і зборами судів одного боку в портах іншого боку, на правила і формальності, Що стосуються імпорту, експорту і т.д. З режиму найбільшого сприяння, як правило, виключаються переваги, які надані або можуть бути надані в майбутньому одній з договірних сторін сусіднім державам з метою полегшення прикордонної торгівлі з ними, а також переваги, які з митного союзу, який укладено або може бути укладений в майбутньому однієї з договірних сторін. Країни - учасниці ГАТТ / СОТ застосовують один до одного режим найбільшого сприяння, не маючи між собою спеціальних угод. У деяких торгових угодах вказується, що принцип найбільшого сприяння застосовується сторонами тільки в області видачі імпортних ліцензій. Оскільки торговельні договори зазвичай укладаються на тривалі терміни, вони створюють певну стабільність у торговельних відносинах між країнами. До торговельних угод зазвичай додаються списки товарів, що є предметом торгівлі між цими країнами. Якщо імпорт будь-якого товару, включеного до списків, що не звільнений від кількісних обмежень, то по ньому вказується узгоджений контингент - кількість або вартість; по деяких позиціях передбачається можливість збільшення контингентів. Іноді в списках наводяться тільки номенклатура товарів і загальна сума взаємних поставок без вказівки окремих контингентів. У ряді випадків до угоди додаються чотири списки, два з яких містять номенклатуру товарів із зазначенням окремих контингентів, а два інших - тільки найменування товарів, причому обмовляється, що перераховані товари імпортуються без кількісних обмежень. У торгові угоди в ряді випадків включаються статті, що стосуються визначення походження товарів, що поставляються; крім того, в них встановлюється право кожної зі сторін вимагати при імпорті відповідне свідоцтво. Як правило, торгові угоди регулюють приблизно однакове коло питань. У деяких угодах промислово розвинених країн з країнами, що розвиваються особливо обмовляється можливість збільшення кредитів або державних гарантій цим країнам для полегшення ним закупівель машин і устаткування. Міжурядові угоди про економічне і технічне співробітництво відіграють важливу роль у розширенні торгівлі наукомісткими товарами. Шляхом обміну листами сторони особливо домовляються про здійснення окремих проектів в зазначеній галузі. На базі угоди про економічне і технічне співробітництво можуть укладатися спеціальні угоди з окремих питань. На їх основі одна зі сторін зазвичай зобов'язується поставляти навчальні матеріали та обладнання лабораторій для технічних і наукових інститутів, надавати допомогу в будівництві підприємств, включаючи поставку та монтаж обладнання, в організації технічного навчання місцевого населення і в залученні для цієї мети технічних фахівців і викладачів зі своєї країни, а також забезпечувати студентам і практикантам відповідної країни можливість навчання та підвищення кваліфікації у навчальних закладах, на промислових підприємствах і в державних установах даної країни. На обов'язки уряду приймаючої країни, як правило, лежить надання для здійснення передбачених в угоді проектів земельних ділянок та будівель, несення витрат, що виникають у зв'язку з поїздками в межах країни експертів, викладачів і технічних фахівців, а також у зв'язку з перевезеннями вантажів, що викликаються здійсненням проектів. Угоди про економічне і технічне співробітництво зазвичай укладаються на три-п'ять років, іноді на один рік із застереженням про можливість продовження за місяць до исте-чення терміну дії. Угоди про економічне і технічне співробітництво, будучи правовою формою надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, мають велике економічне значення. Великі компанії, отримуючи можливість брати участь у будівництві підприємств і в управлінні ними, прагнуть впливати і на довгострокові програми економічного розвитку відповідних країн. З іншого боку, такі угоди забезпечують компаніям можливість розширення збуту машин, обладнання та інших товарів. Міжурядові економічні угоди подібні з торговими угодами загального типу, з тією, однак, різницею, що в них, крім питань товарообміну і послуг, у загальній формі передбачається, що договірні сторони в рамках діючих в кожній з країн правових норм зобов'язуються не застосовувати дискримінації також щодо руху капіталів і у взаємних платежах. Термін дії економічних угод - один-півтора року. Міжурядові угоди про фінансову допомогу передбачають згоду уряду однієї зі сторін надати іншій стороні довгострокові кредити (із зазначенням суми кредиту). Відносно умов кредитів і порядку їх використання обумовлено, що ці положення будуть узгоджені в спеціальних контрактах. В умовах постійного збільшення частки машин і устаткування у вивезенні промислово розвинених країн і загострення конкурентної боротьби на світовому ринку, зростання попиту на продукцію машинобудування з боку країн, що розвиваються при одночасному збільшенні їх зовнішньої заборгованості країни - експортери цих товарів поступово вдосконалюють методи фінансування експортних поставок з метою підвищення конкурентоспроможності своїх фірм. Значення угод про фінансову допомогу як засобу торгівельної політики визначається тим, що переважна частина наданих кредитів витрачається країнами-позичальниками на закупівлю товарів з країни-кредитора. Тобто ці угоди є по суті формою заохочення експорту країни-кредитора. Будучи зацікавленими у зміцненні своїх позицій на ринках країн, що розвиваються, промислово розвинені країни все більшу увагу приділяють саме двосторонніми кредитами в рамках угод про фінансову допомогу, так як фінансування торгівлі через міжнародні кредитні інститути, такі, як МБРР іMAP, знаходиться під сильним впливом США і в значній мірі пов'язано з поставками американських товарів (незважаючи на те, що за статутом цих організацією видача замовлень в рахунок кредитів повинна здійснюватися на міжнародних торгах). Промислово розвинені країни постійно здійснюють контроль за використанням кредитів за угодами про фінансову допомогу і аналізують їх ефективність. Внаслідок загострення конкуренції між країнами-кредиторами середня процентна ставка за умовами фінансової допомоги значно знизилася, а середній термін кредитів збільшився. Міжурядові угоди про захист інвестицій фіксують зобов'язання договірних сторін не проводити дискримінації щодо взаємних капита-ловложений, дозволяти вільний переклад капіталів і прибутків і відчужувати капіталовкладення іншого боку лише за умови відповідного і негайного відшкодування їх вартості. Угоди про захист інвестицій є одним із способів страхування капіталів, головним чином від політичних ризиків. Міжнародні договори другого виду містять цивільно-правові правила, що регулюють майнові відносини, що виникають із зовнішньоекономічних контрактів. До міжнародного договору такого виду відноситься насамперед Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (далі "Віденська конвенція") / 1 /. Відбулася в 1980 р. у Відні конференція ООН прийняла Конвенцію з договорів міжнародної купівлі-продажу. Цей документ здійснює правове регулювання одного з найбільш поширених в сучасній торгівлі виду угод - договори купівлі-продажу. Головна мета Віденської конвенції - уніфікація правового режиму міжнародних угод купівлі-продажу. При її застосуванні в значній мірі стираються відмінності в правовому регу-лювання угод купівлі-продажу в праві країн її учасниць. Це полегшує як укладення, так і виконання договорів, оскільки зміст прав і обов'язків сторін визначається одноманітно. Конвенція носить нормативний характер. У той же час сторони на свій розсуд можуть відступити від її положень. Конвенція поширюється тільки на договори, що мають міжнародний характер. Визначальним для встановлення міжнародного характеру угоди є те, що комерційні підприємства учасників угоди перебувають у різних державах. Зі сфери дії Конвенції вилучені певні види угод купівлі-продажу, а саме, споживча торгівля, продаж з аукціону в порядку виконавчого про-виробництва. Конвенція не поширюється на продаж цінних паперів, судів водного і повітряного транспорту, електроенергії, на контракти підрядного характеру. Конвенція не регулює ряд важливих правових питань, які традиційно виникають при зовнішньоторговельної купівлі-продажу. Прикладом можуть служити положення про штрафи і неустойки при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань. Такі питання регулюються відповідно до норм застосовного національного права. Крім того. Конвенція не зачіпає правового регулювання угод з зовнішньоторговельної поставці, на які поширюються раніше укладені міжнародні договори. У міжнародній торгівлі у вигляді єдиного документа полягають, як правило, великі і складні контракти. При постійних ділових відносинах з конкретним парт-нером практикується узгодження з ним загальних умов купівлі-продажу (відповідно на експорт або імпорт) з тим, щоб у конкретному реченні посилатися на них у всьому, що не передбачено в його тексті. При виробленні тексту таких загальних умов купівлі-продажу можуть бути, зокрема, використані наступні джерела. По-перше, застосовувані деякими державами Загальні умови поставок. Вміщені в них формулювання апробовані договірної та арбітражної практикою. По-друге, розроблені під керівництвом Європейської економічної комісії ООН загальні умови і типові контракти для різних видів торгових угод. Всього їх існує більше трьох десятків. Такі загальні умови є, наприклад, у відношенні: експортних поставок машинного обладнання, купівлі-продажу споживчих товарів тривалого користування та інших металовиробів серійного виробництва, купівлі-продажу пиломатеріалів хвойних порід, міжнародної купівлі-продажу цитрусових. По-третє, широко застосовуються в міжнародній торгівлі типові контракти, розроблені відповідними галузевими асоціаціями торговців певного виду товарів. Такі типові контракти складені на кожен окремий вид товару (зерно, рослинні масла, бавовна, натуральний каучук, лісоматеріали, шкірсировину, вугілля, кольорові метали тощо). По-четверте, документи Міжнародної торгової палати, що носять рекомендаційний характер і зазвичай вживані при наявності посилання на них в контракті. У їх число насамперед входять Міжнародні правила тлумачення торгових термінів (Інкотермс). Можлива і розробка власних типових контрактів. На такий типовий контракт, відомий партнеру, можна посилатися і в комерційній пропозиції. При визначенні умов конкретного контракту, а також при складанні типових контрактів і загальних умов купівлі-продажу за згодою сторін може застосовуватися документ, прийнятий в 1994 р. Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права в Римі, іменований "Принципи міжнародних комерційних контрактів". |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. міждержавний і міжнародний регулю-вання світогосподарських зв'язків " |
||
|
||