| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Державне регулювання економіки: зміст, об'єкти, напрямки та методи |
||
|
Під державним регулюванням економіки (ДРЕ) розуміється система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правовими державними органами та установами з метою забезпечення нормального функціонування економічної системи і пристосування її до мінливих умов. Механізм державного регулювання складний і по-різному діє в тій чи іншій країні. У сучасних умовах державне регулювання економіки є складовою частиною процесу суспільного виробництва. ДРЕ направлено на певні об'єкти. Об'єктами ДРЕ є ті сфери, галузі, регіони, явища і умови функціонування економіки країни, де і з приводу чого виникли або можуть виникнути труднощі або проблеми, які не дозволити автоматично за допомогою ринкового механізму. Конкретно в якості основних об'єктів ДРЕ виступають: - економічний цикл; - секторальна, галузева і регіональна структура народного господарства; - умови накопичення капіталу; - зайнятість; - грошовий обіг; - ціни; - умови конкуренції; - НДДКР; - соціальні відносини (відносини між роботодавцями та найманими працівниками, соціальне забезпечення); - підготовка і перепідготовка кадрів; - довкілля; - зовнішньоекономічні зв'язки; - платіжний баланс. Держава здійснює вплив на економіку, передбачаючи такі основні напрями. 1. Антициклічного регулювання. Суть його полягає у прийнятті комплексу заходів, щоб не допустити перегріву економіки, уникнути різкого і глибокого падіння суспільного виробництва, тобто економічної кризи і тривалої депресії. 2. Фінансове регулювання. У широкому сенсі фінансове регулювання включає в себе бюджетно-податкову і кредитно-грошову політику. Цей напрямок передбачає регулювання державного бюджету та державного боргу, а також регулювання банківської діяльності та кредитних відносин. 3. Регулювання у сфері капіталу та інвестиційної діяльності. Воно спрямоване на забезпечення необхідної норми накопичення капіталу, цільового використання фондів накопичення, на проведення політики прискореної амортизації, на створення передумов для здійснення заощаджень, на залучення іноземних інвестицій, на заохочення інвестиційної діяльності. 4. Регулювання ціноутворення. Воно пов'язане з наявністю ринкових структур монополістичного і антимонополістичного характеру, з наявністю державного сектора, пануванням держави на грошовому ринку, необхідністю контролю над імпортними й експортними цінами в рамках проведення протекціоністської політики. 5. Регулювання трудових відносин. Воно спрямоване на забезпечення умов для нормального відтворення робочої сили, її підготовки та перепідготовки з урахуванням рівня техніко-економічного розвитку країни, на зняття соціальної напруги в суспільстві та сприяння в укладенні генеральних угод між працівниками (профспілками) і роботодавцями (спілками промисловців і підприємців). Реалізація економічної політики можлива при використанні сукупності заходів, які утворюють механізм державного впливу на економіку. За способом функціонування розрізняють методи прямого і непрямого впливу на економіку. Методи прямого впливу припускають таке регулювання з боку держави, при якому суб'єкти економіки змушені приймати рішення, засновані на приписах держави, а не на самостійному економічному виборі. Методи непрямого впливу виявляються в тому, що держава не впливає прямо на прийняті суб'єктами економічні рішення; держава створює лише передумови до того, щоб при самодіяльному виборі суб'єкти тяжіли до тих варіантам, які вигідні з точки зору загальнонаціональних інтересів, і відповідають цілям економічної політики. Ці непрямі методи передбачають дії держави в бік спонукання суб'єктів до певної діяльності. Перевага непрямих методів впливу на економіку полягає в тому, що вони не суперечать ринковим правилам і не порушують ринкової ситуації. Недоліком цих методів є те, що між прийняттям цих методів і реальним впливом їх на економіку неминуче наявність так званого тимчасового лага, тобто певного проміжку часу між прийняттям рішення з боку держави та отриманням конкретного результату. Методи прямого впливу припускають адміністративні заходи з боку держави. Адміністративні заходи - це сукупність адміністративних важелів, пов'язаних із забезпеченням правової інфраструктури. Їх метою є забезпечення стабільності юридичної обстановки для ділового життя, захист конкурентного середовища, збереження прав власності. Адміністративні заходи конкретно виражаються в заходи заборони, дозволу, примусу. Ступінь активності застосування адміністративних заходів може відрізнятися в залежності від галузі економіки. Найбільш широко вони використовуються у сфері охорони навколишнього середовища й в області соціального захисту населення. (Наприклад, норми викиду шкідливих речовин, параметри мінімальної заробітної плати, межі робочого тижня, використання праці неповнолітніх). До економічних заходів відносять ті дії держави, які надають вплив на певні аспекти ринкового процесу; це заходи впливу на сукупний попит, сукупна пропозиція, рівень централізації капіталу і т.п. У ролі економічних заходів виступають заходи фіскальної та грошово-кредитної політики, державні економічні програми і прогнози. Наприклад, в рамках фінансової політики, маніпулюючи державними витратами і податками, можна стимулювати або стримувати ділову активність, впливати на безробіття й інфляцію; в рамках грошово-кредитної політики, використовуючи операції на відкритому ринку, змінюючи облікову ставку відсотка і норму обов'язкового резервування, можна вплинути на інвестиційну та ділову активність, на параметри інфляції в країні. Конкретне поєднання різних форм і методів регулювання залежить від рівня і етапу розвитку країни, її національних особливостей. Необхідність втручання держави в економіку, в тому числі прямого, вище в країнах, що розвиваються. Про це свідчить досвід країн Південно-Східної Азії (Південної Кореї, Сінгапуру) і Тайваню, які досягли за відносно короткий термін економічного розквіту в чималій мірі за сприяння держави. У розвинених країнах у важкі періоди роль держави, як правило, посилюється, в періоди стабільного розвитку - зменшується. Активізується і така функція держави, яка полягає у стимулюванні розвитку економіки у відповідності з обраними орієнтирами. Це знаходить відображення в розробці та реалізації довгострокової економічної стратегії, що включає економічні та соціальні пріоритети, спеціальні цільові програми та проекти. Останні зазвичай підкріплюються, поряд з адміністративно-організаційними заходами, фінансовими ресурсами. Останнім часом у Франції, Японії, в Південній Кореї і на Тайвані довгострокова державна стратегія реалізовувалася у формі індикативного планування. Хоча плани носили рекомендаційний характер, що містилися в них показники служили орієнтирами, що дозволили державі в якійсь мірі стимулювати діяльність приватного сектора. Все більшого значення набуває гуманітарна функція держави, його дії по формуванню соціальної спрямованості економіки. На рубежі 1990-х рр.. в розвинених країнах держава, перерозподіляючи доходи, витрачало на соціальні потреби від 20% до 30% ВВП. Існує кілька моделей соціальної політики держави, які реалізуються в кожній країні відповідно до її національними особливостями. Найбільш успішною протягом тривалого часу була соціал-демократична модель Швеції. Суспільний добробут розглядається в ній як мета економічної діяльності держави. На відміну від інших індустріально розвинених країн, соціальні програми розраховані на охоплення всього населення, а не окремих його груп. Дуже високий обсяг перерозподіляється через бюджет національного багатства (50-60% ВВП) дозволяє забезпечувати всі соціальні верстви безкоштовним або відносно дешевим державним утворенням і медичним обслуговуванням. У багатьох країнах були проведені податкові реформи, що зменшують податковий прес. Посилюється увага до підвищення якості життя, захисту прав споживачів, охорони середовища проживання. У 2008р. у зв'язку з світовою фінансовою кризою були збільшені масштаби державного втручання у фінансову сферу, в тому числі по лінії підтримки приватних банків, часткової націоналізації банківських активів, збільшення гарантій вкладів приватних осіб. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Державне регулювання економіки: зміст, об'єкти, напрямки та методи " |
||
|
||