| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.1.2. Поетапна реалізація концепції економічного зростання в Росії |
||
|
При розробці такої концепції в перехідній економіці необхідно розрізняти довгострокові, середньострокові і короткострокові цілі і завдання. Як зазначалося у вступі, суть нової соціально-економічної стратегії і стрижень концепції економічного зростання в Росії полягає в її поступовому, поетапному русі до варіанту суспільства постіндустріального типу. Ця стратегія, що враховує світові тенденції трансформаційних перетворень, геополітичні та національно-історичні особливості Росії, її потужний ресурсний потенціал, зумовлює основний вектор соціально-економічного розвитку країни на доступну для огляду перспективу (35-40 років). Виходячи з цього, в найближчі 10-15 років (до 2010 р.) необхідно: забезпечити високі темпи економічного зростання, насамперед у наукомістких галузях і в обробній промисловості, за умови створення режиму найбільшого сприяння для вітчизняних товаровиробників; здійснити структурне зрушення на користь ресурсозберігаючих виробництв, оновити систему основних фондів країни; вивести країну з розряду слаборозвинених держав з нестабільною фінансовою та грошово-кредитною системою, з підвищеним ступенем інвестиційних ризиків. Все це становить систему основних довгострокових стратегічних цілей економічного зростання, реалізація яких повинна бути здійснена за допомогою становлення ринкових відносин сучасного типу, створення адекватних форм державного і соціального регулювання, вдосконалення ринкової інфраструктури, переходу до моделі змішаної економіки з ефективними державними та недержавними секторами. Поряд з цим при розробці концепції економічного зростання необхідно враховувати середньострокові цілі і критерії соціально-економічного розвитку, які зовсім не обов'язково збігаються з цілями довгострокового характеру. По-перше, в довгостроковій перспективі стабілізація фінансової та грошово-кредитної системи передбачає рух економіки до мінімуму темпу інфляції і бюджетного дефіциту. Саме на цей факт звертає увагу класична монетарна школа. Спираючись на численні статистичні спостереження, вона свідчить, що низькі темпи інфляції (до 40% на рік) узгоджуються з адекватно низькими темпами грошової емісії та з позитивними темпами економічного зростання, як правило, протягом тривалих інтервалів часу - 10 років і більше. Усередині цих інтервалів зазначені залежності не дотримуються, а процес управління інфляцією і бюджетним дефіцитом залежить від безлічі конкретних факторів, зокрема від того, в якій фазі економічного циклу (спад або підйом) знаходиться господарство країни. Враховуючи сказане, слід відмовитися від механічного дотримання критеріїв мінімуму інфляції і бюджетного дефіциту і піти на більш активну грошову емісію. По-друге, фундаментальна довгострокове завдання - наближення внутрішніх цін до світових по мірі того, як якість російських технологій та організації виробництва буде наближатися до середньосвітового рівня. Якщо ж проігнорувати це цілком природна умова відповідності натурально-речових і цінових пропорцій і намагатися наблизити в стислі терміни рівні внутрішніх цін на това-ри та послуги до рівнів цін світового ринку (не дивлячись на те, що матеріально-технічна база економіки Росії за ступенем впровадження ре-сурсосберегающіх та інформаційних технологій істотно відстає від розвинених країн, що визначають кон'юнктуру світового. ринку), то «планка» ефективності виробництва, що залежить від структури та рівнів цін, виявиться недосяжною для більшості підприємств. Тому необхідно вжити заходів з державного регулювання структури цін у відповідності зі сформованою системою натурально-речових пропорцій, якістю вітчизняних технологій та організацією виробництва. По-третє, до числа довгострокових цілей відноситься також лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до відкритої еко-номіці. Однак цей процес доцільно здійснювати з урахуванням поступового вдосконалення матеріально-технічної бази про-виробництва. Тільки в цьому випадку можна уникнути масового придушення вітчизняних виробників, повальної заміни вітчизняних товарів імпортною продукцією, особливо споживчих т.оваров. Отже, для того щоб вивести країну з кризи і забезпечити економічне зростання, необхідно уникнути підміни середньострокових цілей та критеріїв довгостроковими цільовими установками. Такі підміни робилися урядом в 1992-1996 рр.. Результати відомі. Відмова від подібного роду підміни - одна з істотних особливостей, що визначають сутність державного регулювання в умовах перехідної економіки. При розробці короткострокової програми стрижневий завданням є активізація сукупного попиту на основі зростання реальних доходів населення та інвестиційних ресурсів. Так, в період 1992-1996 рр.. хронічне зниження сукупного попиту було викликано насамперед найгострішим дефіцитом грошової маси. У 1996 р. коефіцієнт монетизації склав в Росії всього 12%, тоді як в двадцяти європейських країнах з ринковою економікою, за даними за 1995 р., він знаходився в межах від 37,5 до 146, 2%. Жорсткість грошово-них обмежень для підприємств реального сектора економіки продовжує наростати. Крім того, була різко завищена ефективність вкладень капіталу у фінансовий сектор відносно прибутковості реального сектора економіки. Так, в 1996 р. кредитна ставка прямим позичальникам перевищувала середній рівень рентабельності по промисловості в 2 рази. Хоча коефіцієнт даного перевищення скорочується (у 1995 р. він дорівнював приблизно 2,5), але даний процес іде вкрай повільно, по-скільки банки закладають у ціну кредитів всі можливі ризики. Негативний вплив зробили також дефіцит оборотного капіталу під-приємств і платіжна криза (див. розд. 5). Щоб зупинити спад виробництва та забезпечити істотне економічне зростання, необхідно усунути негативний вплив на со-сукупними попит вищевказаних чинників. Для цього слід відмовитися від надмірно жорстких обмежень Банком Росії обсягів денеж-ної емісії, перейти до політики поступового зниження ставки рефінансування і процентних ставок. При цьому, щоб уникнути феномена гіперінфляції доцільно, щоб Банк Росії пішов на селективне пом'якшення емісійної політики. Наприклад, можна знизити ставки обов'язкового резервування на 20-30%, у випадку якщо банки будуть направляти виникли у них додаткові кошти на цілі кредитування інвестиційних проектів у реальному секторі економіки, які пройшли державну експертизу. Інший варіант селективного пом'якшення емісійної політики - це часткове повернення до прямого кредитування Банком Росії уряду під неплатежі по заробітній платі працівникам бюджетних організацій. Важливим стимулом зростання вкладень капіталу у фінансовий сектор є подолання існуючої нині диспропорції між структурою цін і натурально-речовим (включаючи технологічний) аспектом виробництва. Така зміна структури цін можна провести на основі податкового регулювання, зокрема, шляхом скорочення ставок ПДВ і акцизів на енергоносії, а також цінових угод між основними споживачами енергоресурсів (включаючи транспорт) та їх виробниками. Подібна міра забезпечує, з одного боку, зниження рівня цін на енергоресурси, з іншого-зростання рентабельності виробництва в інших галузях, підвищення сукупного попиту. Важливо підкреслити, що зниження ставок оподаткування, якщо воно супроводжується зниженням цін на матеріальні ресурси, а зна- чит, пожвавленням сукупного попиту, не веде до скорочення податкових надходжень до бюджету, оскільки компенсується зростанням бази оподаткування. Більш того, розрахунки показують, що федеральний бюджет навіть виграє від цієї операції: зниження цін на ресурси, в тому числі на енергоносії, не тільки підвищує платоспроможний попит підприємств - споживачів ресурсів, але дозволяє скор-тить видаткову частину бюджету внаслідок придбання більш дешевих ресурсів. Отже, створення умов для економічного зростання передбачає використання додаткових інструментів державного регу-лювання (управління структурою цін через систему оподаткування), а також нові способи використання вже діючих інструментів (перехід до більш активної грошової емісії). Дана система заходів дозволить забезпечити зростання обсягу виробництва в реальному секто-ре економіки приблизно на 8-12% на рік за рахунок підвищення ступеня використання наявних виробничих потужностей і наявного персоналу підприємств. Таке зростання буде продовжуватися недовго - приблизно два роки, він дозволить пожвавити галузі обробної про-мисловості, в тому числі легку та харчову, що саме по собі є прогресивним структурним зрушенням. На хвилі економічного пожвавлення необхідно буде ретельно готуватися до наступного етапу розвитку, пов'язаного з активним розгортанням інвестицій в технічне переозброєння реального сектора економіки. Стійке зростання означає перехід економіки в такий стан, коли існують не окремі приклади успіхів або тимчасової стабілізації і підйому окремих галузей, а стійке динамічний розвиток всієї економіки. Він передбачає не тільки темпи, а й гинув-кістка реакції на виникаючі потреби, що йдуть як з боку науки і техніки, так і з соціального боку. Це - ефективний, інтенсивний тип економічного зростання з усіма компонентами заощадження ресурсів, впровадження високих технологій та забезпечення еколо-ня безпеки. Стійке зростання неможливий в умовах протиріччя між соціальними, природними факторами і технологи-ними процесами. Однак, перш ніж говорити про стабільне економічне зростання, треба домогтися припинення спаду виробництва, який йде вже 8 років. Лише зупинивши цей спад і почавши виправлення накопичилися деформацій у галузевій структурі виробництва, боротьбу з наростаючим, як сніжний ком, руйнуванням основних засобів виробництва, можна буде починати рух по шляху стійкого зростання. Перехід до концепції стійкого зростання передбачає глибоке переосмислення, радикальна зміна всієї стратегії і тактики реформ, не повернення назад, а надання їм виваженості. Особлива роль у забезпеченні економічного зростання належить державі, яка має сприяти поступовій, етапною відкритості економіки і захисту вітчизняних товаровиробників. Те, що їх треба захищати, визнано в усьому світі, але визнано також і те, що не можна при цьому створювати пільгові умови, консервуючі відстале виробництво. Тут також існують пріоритети. Для Росії захист вітчизняних товаровиробників особливо актуальна, бо їх тіснять не тільки із зовнішніх ринків, але і з внутрішнього, включаючи м'ясо, хліб, одяг. Країна не може не мати свого сільського господарства, легкої промисловості. Усередині цих галузей можна проводити селекцію, але не руйнувати їх цілком. У кожній галузі налічуються сотні підприємств, між ними слід розвивати конкуренцію. На місце тих, хто її не витримає, повинні прийти вітчизняні виробники, переможці в цій конкурентній боротьбі, а не зарубіжні товаровиробники. Захист вітчизняних товаровиробників краще проводити поетапно, тобто на основі проробленої програми. Наприклад, щоб убезпечити вітчизняне автомобілебудування, можна ввести 1,00% мита на імпортовані автомашини, заздалегідь попередивши, що вони вводяться строком на два роки, потім будуть знижені на 50%, а ще через два роки взагалі скасовані. За цей час вітчизняні виробники повинні так перебудувати своє господарство, щоб бути готовими до конкурентної боротьби на внутрішньому ринку. Такою може бути модель, що поєднує кроки по відкритості економіки з заходами захисту вітчизняних товаровиробників. При цьому величина імпортних мит і терміни їх дії можуть бути різними, але цілі і завдання таких заходів повинні бути ясні. Країна має і науковими, і фінансовими можливостями, щоб впоратися з економічною кризою і почати виводити економіку на шлях стійкого зростання з параметрами стабільності, гнучкості, ефективності, підтримки високих технологій. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4.1.2. Поетапна реалізація концепції економічного зростання в Росії " |
||
|
||