| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
24.3. Планування бюджетних витрат на охорону здоров'я |
||
|
В основі розрахунку витрат на утримання стаціонару - показник середньорічної кількості ліжок, який залежно від термінів розгортання нових ліжок визначається за формулою: де КСР - середньорічна кількість ліжок; Кн - кількість ліжок на початок року; КК - кількість ліжок на кінець року; п - число місяців функціонування знову розгорнутих ліжок. Загальні витрати на охорону здоров'я у проекті бюджету району визначаються наступним чином. 1. Визначається величина фонду заробітної плати по лікарнях і стаціонарах району. Залежно від середньорічної кількості ліжок і середньої заробітної плати на одну койку в рік, яка визначається окремо по диспансерам, що знаходяться в містах і робочих селищах і в сільській місцевості: де ФЗПг - річний фонд заробітної плати; ЗПК - середня заробітна плата на одну койку в рік. 2. Визначаються витрати на медикаменти (у нормативному порядку), а також витрати на канцелярські та господарські витрати (за нормативами на одне ліжко на рік). Підсумкова сума витрат на медикаменти складається із суми витрат на медикаменти і витрат на безкоштовну і пільгову видачу медикаментів по лікарнях, що знаходяться у міській та сільській місцевості: де РМ - витрати на медикаменти в стаціонарах; Np - норма витрат на медикаменти; Кд - кількість ліжко-днів; де Ср - загальна сума витрат на медикаменти; Pм - витрати на медикаменти в стаціонарах; рбл - витрати на безкоштовну (пільгову) видачу медикаментів. Аналогічно визначається сума канцелярських і господарських витрат: де Ск - сума канцелярських і господарських витрат; Np - норма витрат на одну койку в рік. 3. Визначається норма витрат на харчування на одну койку в рік: де Np - норма витрат на харчування на одну койку на рік; Чд - число днів функціонування ліжка в рік ; N д - норма витрат на харчування на одну койку в день. Сума витрат на харчування визначається за формулою: де Ср - сума витрат на харчування; Np - норма витрат на харчування на одну койку на рік; Kср - середньорічна кількість ліжок. 4. Визначається кількість ліжко-днів по лікарнях і диспансерам в містах і сільській місцевості за формулою: де Ккд - кількість ліжко-днів; Чк - число днів функціонування ліжка в рік; Кср - середньорічна кількість ліжок. 5. Витрати на м'який інвентар визначаються за формулою: де Рм.і витрати на м'який інвентар; Рд.н.к - витрати на дообладнання нових ліжок; Рд.к - витрати на обладнання порожніх ліжок. При цьому використовується розрахунок приросту ліжок, який забезпечується за формулою: де Пк - приріст ліжок за рік; Кк - кількість ліжок на кінець року; Кн - кількість ліжок на початок року. 6. Витрати на дообладнання нових ліжок визначається так: де Рд.н.к - витрати на дообладнання нових ліжок, Рд.н.к - норма витрат на дообладнання однієї нової ліжка. 7. Далі визначається зведення витрат проекту бюджету району по лікарнях і диспансерам міст, робочих селищ, сільській місцевості: де Ср - сума витрат за проектом бюджету району по лікарнях і диспансерам; ФЗП - фонд заробітної плати (ФЗП) медичних працівників і адміністративно-господарського персоналу; Нфзп - нарахування на ФЗП (у 1999 р. вони склали 38, 5% від ФЗП); Ср.м - загальна сума витрат на медикаменти; Ср.к - сума канцелярських і господарських витрат; Ср.п - сума витрат на харчування; Ср.мі - сума витрат на м'який інвентар. Статті витрат. 1) Заробітна плата (ст. 1) займає особливе місце, так як становить 60% витрат на утримання медичного закладу. В даний час вона встановлюється відповідно до Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників бюджетної сфери. 2) Нарахування на зарплату (ст. 2) у розмірі 39-40% направляються в позабюджетні фонди. 3) Адміністративно-господарські витрати (ст. 3) включають широкий перелік витрат з обслуговування лікувального процесу. 4) Витрати на відрядження (ст. 5) В стаціонарах велика увага приділяється витратам на харчування хворих (ст. 9), що визначаються множенням норм витрат на кількість ліжко-днів, що плануються в кожному відділенні. 6) У такому ж порядку здійснюється планування витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів (ст. 10). З метою контролю за вартістю медичних послуг в розрахунок цін приймаються найбільш дешеві медикаменти. 7) Витрати на придбання медичного обладнання та витрати на придбання м'якого інвентарю (ст. 12 і ст. 14) плануються в межах виділених асигнувань та за диференційованими нормами залежно від профілю відділень. 8) Витрати на капітальний ремонт будинків (ст. 16) медичних установ визначаються на основі фінансово-кошторисних розрахунків в межах виділених бюджетних асигнувань. Інші витрати (оплата льотних годин санітарної авіації, організація та проведення культурно-масових заходів серед хворих та ін.) плануються на рівні минулих років з урахуванням економії. До бюджетних асигнувань медичні установи має право залучати кошти, отримані в ході надання платних медичних послуг, у тому числі за договорами добровільного медичного страхування. Підсумок кошторису - звід витрат за всіма статтями витрат. При складанні кошторису медичного закладу використовуються матеріали економічного аналізу виконання кошторисів за попередні один-три роки. Висновки за матеріалами аналізу дозволяють уточнити розміри окремих видатків, деякі розрахункові норми, виявити динаміку показників і встановити вплив різних факторів на відхилення за статтями кошторису витрат. За умови інфляційного зростання розмір показників може коригуватися на коефіцієнт інфляційних очікувань за погодженням з вищестоящими органами управління охороною здоров'я. Найважливіші моделі (методи) фінансування медичних установ: 1) ціна конкретної медичної послуги при бюджетно-страхової моделі, що визначається на базі кошторису витрат; 2) оплата середньої вартості пролікованого хворого (в цілому по стаціонару або в середньому по відділенню); 3) оплата одного закінченого випадку лікування на основі клініко-статистичних груп або медико-економічних стандартів ; 4) середньодушовий норматив фінансування на працююче і непрацююче населення. Може застосовуватися і комбінація цих методів. При цьому конкретний вибір моделі фінансування здійснюється місцевим органом виконавчої влади. До 1993 р. в процесі зведеного бюджетного планування видатків на охорону здоров'я застосовувалися середньорічні показники по мережі, штатах і контингентах за видами установ, середній ставці заробітної плати на одну посаду, середні розрахункові норми за статтями витрат на поточне зміст. Зведене планування засноване на аналізі попереднього періоду і здійснюється в два етапи: 1) розрахунки до проекту бюджету суб'єкта Федерації, області, краю; 2) розробка розрахункових показників з охорони здоров'я для бюджетів районів, міст обласного, крайового підпорядкування та визначення обсягу видатків для установ, що перебувають на обласному (крайовому) бюджеті і нижчестоящих бюджетів та установ. Розрахункові показники повідомлялися фінансовим відділам районів (міст), аналізувалися, уточнювалися в обласних (крайових) фінансових управліннях. З урахуванням цих коригувань складався бюджет міста (району) за витратами на охорону здоров'я. У такому ж порядку районні (міські) фінансові відділи розробляли розрахункові показники з охорони здоров'я по бюджетах міст районного підпорядкування і т. д. У регіонах зараз діє велика кількість форм взаєморозрахунків, які реалізують розглянуті методи. - Так, в Москві і Московській області прийнята схема взаєморозрахунків за послуги. - У Калузькій області впроваджено модель розцінок за пролікованого хворого на підставі середньої вартості і меж лікування. При цьому існує залежність між кінцевим результатом лікування і його оплатою. - Липецька і Брянська області впроваджують модель, в основі якої лежить ідея клініко-статистичних груп. Вартість лікування встановлюється за групами захворювань, в рамках яких визначаються однакові розцінки за лікування. - Модель, використовувана в Костромській області, передбачає створення механізму зацікавленості інтенсифікації лікування в підвищенні валових показників обслуговування пацієнтів, розробку тарифів за медичні послуги. Головна проблема полягає не в правильності визначення ціни конкретного медичного випадку, а в породженні механізмів, які орієнтували медичні установи на прояв ініціатив, корисних для розширення переліку та якості медичних послуг. Страхові відносини в охороні здоров'я. В умовах переходу до ринкової економіки існують дві великі проблеми: 1) визначення кордону, що розширює фінансову відповідальність територіальних фондів обов'язкового медичного страхування (ОМС) і територіальних бюджетів; 2) визначення ступеня ефективності діяльності медичних установ і вироблення стимулів підвищення якості обслуговування. Для збереження усталених класифікацій видаткової частини бюджетної системи на охорону здоров'я можна використовувати уніфікований підхід. Граничне значення фінансової відповідальності може визначатися таким чином: - у межах параграфів 203 розділу бюджетів суб'єктів Федерації, країв, областей відбувається фінансування медичних закладів; - по медичних установах, мають спільне фінансування з бюджету і територіального фонду, Фонд бере на себе фінансування статей 1, 2, 9, 10, 14, а інша частина фінансується з бюджету; - по тим медичним закладам, в яких не вдається провести кордон зазначеним способом, вона може встановлюватися в частках окремих статей кошторису медичного закладу. Виходячи з реальних фінансових можливостей регіонів, визначаються конкретні розміри за взаємним погодженням між фондом ОМС, бюджетом та ін В умовах ринкової економіки фінансові ресурси є основним і єдиним засобом реального управління, тому система страхових відносин в медицині включає взаємодію бюджету та територіальних фондів у процесі акумуляції та управління фінансовими засобами між медичними установами. Така система страхових відносин вирішує наступні завдання: - планування бюджету охорони здоров'я регіону; - проведення організаційної роботи з виконання поточного бюджету; - акумулювання платежів ОМС та ведення страхових полісів. У рамках планування бюджету охорони здоров'я регіону визначаються: - структура існуючої та перспективної систем охорони здоров'я; - бюджети медичних установ, фінансування яких в цілому або поступово закріплюється за бюджетом; - вартість лікувально-діагностичних процедур, що входять в цільову програму обов'язкового медичного обслуговування для лікувальних установ та бюджети нелікарняного установ, фінансування яких здійснюється фондом. Далі полягає бюджетну угоду між управлінням охорони здоров'я та територіальним фондом за обсягами і статтям фінансування регіональної системи охорони здоров'я на основі регіональних програм ОМС і розробляються бюджети всіх медичних установ регіону. При переході на фінансування по подушного нормативу, широко вживаному в світі за принципом «pay-as-go» («гроші йдуть за пацієнтом») виходячи з фінансових можливостей територіального бюджету визначаються розмір асигнувань на душу непрацюючого населення (студентів, дітей, пенсіонерів і т. д.) і загальний розмір асигнувань по регіону. Ці кошти доповнюються платежами господарюючих суб'єктів на ОМС і складають фінансову базу охорони здоров'я регіону. Таким чином, медичний заклад в умовах ринкової економіки фінансується з декількох джерел: 1) бюджетні асигнування на непрацююче населення; 2) фінансування цільових державних програм; 3) кошти обов'язкового медичного страхування (платежів, господарюючих суб'єктів); 4) платні послуги за договорами добровільного медичного страхування (ДМС); 5) інші засоби. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 24.3. Планування бюджетних витрат на охорону здоров'я " |
||
|
||