| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.1.6. Зовнішньоторговельна діяльність України на сучасному етапі |
||
|
Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить про те, що поряд з певними позитивними змінами (збільшення товарообороту, зростання обсягів наданих послуг, деяке зменшення рівня бартеризації торгівлі) мають місце і такі деструктивні процеси, як скорочення фізичних обсягів експорту та імпорту багатьох видів продукції, відплив капіталу за кордон, переважно сировин- ний характер збуту при подальшому витісненні з внутрішнього ринку вітчизняної продукції. Державне регулювання зовнішньоторгової діяльності України полягає в створенні системи стимулів, спрямованих на ліквідацію дисбалансу між експортними та імпортними потоками в економіці держави, покращення стану платіжного балансу, зменшення залежності від імпорту. Регулююча роль держави здійснюється через прийняття ряду законів про зовнішньоекономічну діяльність, пакета підзаконних актів, різноманітних постанов і рішень уряду та через інструменти державного регулювання: тарифи, квоти, податки, міждержавні договори й угоди, заходи щодо стимулювання експорту та імпорту. З жовтня 1994 року Україна розпочала програму економічних реформ, в якій відображена зовнішньоторговельна діяльність держави. Економічна політика України здобула підтримку з боку міжнародних фінансових організацій, утому числі МВФ та Світового банку. Головними економіко-правовими документами, які регулюють розвиток зовнішньоекономічної політики України та сприяють її входженню у світове господарство є Закони України:" Про зовнішньоекономічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про створення експортно-імпортного банку" (січень 1992 р.), "Про єдиний митний тариф" (1992 p.), "Про іноземні інвестиції (березень 1992 р.), "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (1993 р.), "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (1996 р.), "Про банки і банківську діяльність" (грудень 2000 p.), "Про промислово-фінансові групи в Україні" (листопад 1995 р.), "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди" (березень 2001 р.), "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" (липень 1999 р.), "Про інвестиційну діяльність" (вересень 1991 р.), "Про режим іноземного інвестування" (березень 1996 р.)тощо. Звичайно, українське законодавство постійно вдосконалюється, що сприяє посиленню стимулювання внутрішнього виробництва, захисту національного виробника, поповненню державного бюджету за рахунок податкових надходжень від зовнішньоторговельної діяльності, створенню оптимальних умов для конкуренції зарубіжних та вітчиз-няних*виробників. Україна стає дедалі відкритішою для зарубіжних партнерів, оскільки ринкові принципи все активніше впроваджуються в госпо- дарське життя країни. Організація зовнішньої торгівлі, її структура і динаміка багато в чому характеризують національну економіку, її проблеми і перспективи розвитку, а також ступінь впливу на світо-господарські зв'язки. Значну роль у зовнішній торгівлі України відіграють розвинуті країни. Хоча держава традиційно прив'язана до економіки країн СНД, її нинішня зовнішньоторгова орієнтація - на країни ЄС, Північної Америки й інші країни з розвинутою ринковою економікою. Процес переходу України до ринкової економіки вимагає створення необхідних передумов для інтеграції до міжнародної системи економічного і наукового співробітництва. Однією з найважливіших частин системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності вважаються заходи здійснення контролю за експортом стратегічних товарів і технологій. Українські товари на світовому ринку характеризуються низькою конкурентноздатністю, що призводить до стримування нарощування експорту та звуження як внутрішніх, так і зовнішніх ринків збуту. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів, що поступово знищує національне виробництво, перетворюючи Україну на периферію світового господарства. Приблизно половину всього експорту України становить продукція металургії та хімічної промисловості. На майбутнє в Україні передбачається розвивати ті галузі, які мають прискорений оборот капіталу і забезпечують потреби населення. Сюди потрібно віднести харчову і легку промисловості, а також галузі, які забезпечують їх сировиною, та відповідну інфраструктуру сферу. Легка промисловість повинна не тільки забезпечувати проблеми внутрішнього ринку, але й бути експортоорієнтЬваною галуззю. Залежність легкої промисловості від ім порту визначає особливий шлях її розвитку через створення спільних підприємств з виробниками сировини та створення власної сировинної бази. Існуючу непропорційність необхідно ліквідувати у потужностях вирощування, збереження і переробки сільськіотосподарської продукції. Головний акцент робиться на цукробурякови^комплекс, який тепер є найбільшим експортоорієнтованим комплексом України. Традиційно Україна вважається країною з великим науково-технічним та інтелектуальним потенціалом, але все-таки в останні роки не спостерігалося збільшення експорту продукції наукомістких галу-ІСЙ, розширення обсягів виробництва якої мало б позитивний вплив на збереження інтелектуального потенціалу, хоча в економічних зв'язках із зарубіжними країнами України використовує науково-технологічне співробітництво, до якого належить торгівля патентами, ліцензіями і т.д. Джерелами покриття від'ємного сальдо торговельного балансу є нарощування експортного потенціалу випуску висококонкурентної продукції, розширення діючих і пошук нових ринків збуту. Оскільки Україна є однією із сполучних ланок між Заходом і Сходом, то поліпшення умов ЇЇ торгівлі з країнами Західної Європи - є найважливішими пріоритетом у її ж зовнішньоторговельній політиці. Актуальним для України залишається й забезпечення розвитку багатосторонніх відносин з державами-членами СНД, зокрема в плані зміцнення торговельного співробітництва, розширення і поглиблення відносини з провідними західноєвропейськими країнами, США, Канадою. Розвиток зовнішньоторговельної активності на Сході також сприятиме піднесенню ролі України в світовому просторі. Країни СНД є головними торговельними партнерами України. Україну з іншими країнами-членами СНД об'єднують такі спільні стратегічні пріоритети, як подолання системної кризи, реформування та розвиток національних економік, проведення ефективної соціальної політики, інтеграція у світовий економічний, інформаційний, політичний та культурний простір. Важливою подією в рамках економічних відносин України з країнами СНД стала Заява президентів України, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації від 23 лютого 2003 р. щодо формування Єдиного економічного простору і підписання у' вересні 2003 р. під час проведення самміту країн СНД в Ялті відповідної Угоди. Разом з тим основними проблемами співробітництва з країнами СНД залишаються затягування процесу формування зони вільної торгівлі в рамках СНД як одного з основних етапів формування Єдиного економічного простору, відновлення російського ринку збуту українських товарів, який лишається головною складовою в зовнішньоторговельному обороті України. Сталий економічний розвиток країн СНД, який спостерігався у 2000-2003 pp., створює сприятливий клімат для налагодження з ними плідних двосторонніх торговельних відносин. У цьому напрямку є актуальним проведення переговорів з усунення наявних тарифних та не- тарифних бар'єрів у двосторонній торгівлі з країнами СНД, передусім у торгівлі з Російською Федерацією (зокрема щодо підписання Угоди про принципи справляння непрямих податків у торгівлі з Російською Федерацією з врахуванням раніше погоджених термінів справляння ПДВ при експорті російських енергоносіїв в Україну), а також вирішення питання режиму вільної торгівлі з країнами-учасницями ЄЕП та іншими країнами СНД і приведення його у відповідність з угодами COT. Зовнішньоторговельні зв'язки України повинні орієнтуватися на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, на значне скорочення поставок сировини. У структурі імпорту переважає та продукція, яка не виробляється в Україні, або виробляється в обмеженій кількості, проте є необхідною для задоволення потреб внутрішнього споживання і випуску експортних товарів. Наша країна залежить від постачання паливно-енергетичних ресурсів, медикаментів, кольорових металів, обладнання і комплектуючих, в яких держава не забезпечує свої потреби за рахунок власного виробництва. Україна імпортує продовольчі товари та продукти їх переробки; мінеральне паливо, нафта, нафтопродукти і газ, тому для нас життєво важливо забезпечити себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв та мати власні ринки збуту товарів продуктової та виробничої сфер. Для покращення механізму державного регулювання імпортної політики необхідні заходи, спрямовані на забезпечення диверсифікації джерел поставок продукції виробничо-технічного призначення, насамперед продукції критичного імпорту, з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників, а такожпосилення захисту національних виробників та внутрішнього ринісу, стимулювання імпорту сучасного обладнання, техніки, механізмів та квотних технологій (вдосконалення тарифних методів регулювання при здійсненні експортно-митних операцій). Недосконалість структури експорту та імпорту, зокрема переважання сировинного фактора в структурі виробництва та експорту, занепад переробних галузей промисловості, пасивне сальдо торговельного та платіжного балансу, призводить до того, що розвиток зовнішньоекономічних відносин не відповідає потребам стабілізації економіки країни. Особливий інтерес для України становить досягнення стратегічно важливої мети переходу від експорту сировини до експорту готової продукції. Розробка програми стабілізації та розвитку зовнішньоторговельних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України, першочергових імпортних потреб, у зв'язку з чим стратегічними напрямами діяльності уряду слід вважати: - підвищення та нарощування випуску конкурентоздатної продукції; - активне використання специфічних ставок ввізного мита наімпортні товари та посилення контролю за якістю імпортних товарів; - надання пільг і допомог вітчизняним товаровиробникам, якізаймаються експортом продукції та вкладають інвестиції в галузі івиробництва, шляхом зменшення податкового тиску, сприяння отриманню кредитів, здійснення активної митно - тарифної політики(тобто створення умов для експортної орієнтації промислового виробництва); - розробка комплексної національної стратегії економічно збалансованого розвитку промислового виробництва з виділенням пріоритетів науково-технологічного (модернізація машинобудування,металургійної промисловості), експортнозорієнтованого розвитку тапідтримання виробників, які працюють в авангардних галузях ісекторах економіки; - запровадження в експортно-імпортних операціях механізмутаких зустрічних закупівель, при яких імпорт будь-якої продукціїздійснюється тільки за умови зустрічного експорту продукції з країни імпортера. Крім цього, витрати на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, який вивозиться і фінансується із бюджету, стимулюють експорт, а в довгостроковому плані покращують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові закордонні ринки, сприяють забезпеченню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону. Входження будь-якої країни до світової економіки досягається не тільки через зовнішню торгівлю. В цьому процесі важливу роль відіграють такі явища, як рух капіталу і участь у світовій фінансовій системі, включаючи світовий фондовий ринок. Сам факт членства України у Міжнародному валютному фонді (МВФ) наближає країну до міжнародних стандартів поведінки в інтернаціональному бізнесі, але не дає ніяких поблажок на помилки і прорахунки у власній економічній політиці. Слабкість позицій України на світових ринках пояснюється не тільки головною причиною - низькою конкурентоздатністю вітчизняних товарів, але й малоефективною політикою стимулювання експорту, що в першу чергу пов'язано з недостатньою кількістю фінансових ресурсів. Перед Україною стоїть завдання не лише інтегруватися у світове господарство, а й зайняти в ньому місце, адекватне до її ресурсного, промислового і науково-технічного потенціалу. Важливим напрямком політики інтеграції України в світове господарство є залучення іноземного капіталу у вигляді прямих вкладень, які несуть необхідну нам технологію, налагоджені зв'язки на світовому ринку, поліпшення якості продукції й інші переваги. Україна досі продовжує відчувати дискримінацію в торгових відносинах і повністю не може використовувати переваги міжнародного поділу праці і структури світової торгівлі. Саме тому вже не перший рік ставиться питання про вступ України до СОТ. Крім традиційних питань, найскладнішими виявились ігроблеми торгових аспектів прав інтелектуальної власності, субсидіювання сільськогосподарського виробництва і діяльності державних торгових підприємств. Потрібно мати на увазі, що визнання "правил гри" СОТ для України означає дотримання певних торговельних стандартів, суттєві зміни всередині країни: в її економіці й економічній політиці, в тому числі в правовому забезпеченні підприємницької діяльйості, підтримці конкуренції, у захисті прав власності у всіх ЇЇ формах і проявах. Інакше кажучи, процес вступу в СОТ - це процес реального впровадження повноцінних ринкових принципів у національну економіку та в її світогосподарські зв'язки. Це і певна оптимізація взаємозв'язків національних інтересів і традицій з сучасними загальносвітовими тенденціями. Сам факт постійного членства в СОТ дозволить Україні виключити дискримінацію в усьому комплексі торгових відносин, перш за все, захистити інтереси своїх експортерів за кордоном. Рівноправність на ринку товарів посилить позиції країни на міжнародних ринках капіталів. Вступ України до СОТ дасть змогу подолати значну частину торгово-політичних перешкод на шляху українського експорту. Він не тільки полегшить українським товаровиробникам доступ до зовнішніх ринків, а й дозволить Україні краше захищати їхні інтереси. Протиріччя та суперечки, які інколи виникають між партнерами в світовій торгівлі, можуть вирішуватися за допомогою механізмів і процедур, передбачених СОТ. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "2.1.6. Зовнішньоторговельна діяльність України на сучасному етапі" |
||
|
||