Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005 - перейти к содержанию учебника

4.2. Транснаціональні корпорації

Специфіка та організаційні принципи діяльності ТНК.В економічній літературі використовується декілька термінів для визначення фірми, яка активно діє як на національному, так і на зарубіжних ринках. Але найпоширенішим і вживаним є поняття ТНК, запроваджене ООН.
Транснаціональні корпорації - це такі корпорації, які активно використовують об'єктивні тенденції міжнародного поділу праці та посилюють процеси інтернаціоналізації світу, а їх виробнича і торгово-реалі-заційна діяльність винесена за межі національної держави. ТНК виникають у результаті концентрації капіталу в рамках конкретних корпорацій і розширення їхньої діяльності на основі міжнародного поділу праці.
Швидке зростання прямих іноземних інвестицій, вихід технологічного розподілу праці за межі фірм, галузей і національних кордонів супроводиться появою гігантських міжнародних виробничих комплексів з філіалами в різних країнах і на різних континентах. ТНК перетворюють світову економіку в міжнародне виробництво, забезпечуючи прискорення науково-технічного прогресу у всіх його напрямах - технічний рівень і якість продукції, ефективність виробництва, вдосконалення форм менеджменту підприємствами.
Під транснаціональними корпораціями (ТНК) маються на увазі міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи в двох або більше країнах і керівництво цими підрозділами здійснюється з одного або декількох центрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дозволяє провести узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відповідальність для досягнення результату - отримання прибутку.
ТНК - мережа взаємопов'язаних підприємств, які виходять з однієї країни та мають складові частини і філії в інших країнах.
Відмінність ТНК від звичайної корпорації, яка оперує у зовнішніх економічних зв'язках, полягає у тому, що ТНК переносить за кордон
вже не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його з закордонною робочою силою в рамках міжнародного виробництва.
ТНК належать, або ними контролюються комплекси виробництва або обслуговування, що знаходяться за межами країни, в якій ці корпорації базуються, які мають широку мережу філіалів і відділень в різних країнах, і які посідають провідне положення у виробництві і реалізації того або іншого товару.
В літературі виділяються наступні ознаки ТНК:
- фірма реалізує продукцію, що випускається більш ніж в однійкраїні;
- її підприємства і філіали розташовані в двох і більш країнах;
- її власники є резидентами різних країн.
Отже, ознаки ТНК відносяться до сфери обігу, виробництва і власності. Реально функціонуючим фірмам досить відповідати будь-кому з перерахованих ознак, щоб потрапити до категорії ТНК. Багато великих компаній володіють всіма трьома ознаками одночасно.
Деякі фірми, що володіють ознаками ТНК, з'явилися дуже давно. Так, EastIndiaCompany утворилася в 1600 p., деякі інші великі фірми існують вже не одне сторіччя. Однак в основному формування ТНК відноситься до 60-х років XXстоліття, коли ведучі компанії західних країн почали здійснювати масований вивіз капіталу. Науково-технічний прогрес також сприяв їх виникненню. Поглиблення суспільного розподілу праці і впровадження нових технологій створювали можливості для просторового роз'єднання окремих технологічних процесів, а поява нових засобів транспорту і зв'язку сприяла реалізації цих можливостей. Єдиний процес виробництва став дробитися і розміщуватися з урахуванням відмінностей у цінах національних чинників виробництва. Стала розвиватися просторова децентралізація виробництва в планетарному масштабі при концентрації капіталу.
Особливості розвитку світового бізнесу на сучасному етапі доз-іюляють визначити три головні тенденції у сфері міжнародного бізнесу:
1. Зростання різносторонності в міжнародних інвестиціях. Ця тенденція свідчить про розширення як числа суб'єктів, так і числа об'єктів міжнародних інвестицій. Останнє передбачає визначення завдань, що стоять перед менеджментом корпорацій:
- З врахуванням чисельності учасників інвестицій необхідна про-робка чіткого співвідношення індивідуальних форм і методів менеджменту, що використовується в корпораціях, з загальними цілями. За-
гальні цілі менеджменту можуть характеризуватися як у напрямку участі в здійсненні інвестицій (суб'єкту), так і в напрямку участі в залучення інвестицій (об'єкту інвестицій);
- Подолання протиріч між індивідуальними цілями менеджментукорпорацій та цілями об'єкту інвестицій. Індивідуальні цілі менеджменту корпорацій зі всією природністю передбачають отримання максимального прибутку, в той час, коли цілі об'єкту інвестицій передбачають максимально ефективне використання отриманих інвестицій іне охоплюють максимізацію прибутку для інвестора;
- Координація національних механізмів, включаючи фінансові механізми. Це завдання є органічно поєднаним із завданнями співвідношення індивідуальних форм та методів менеджменту корпорацій.Причому, "стиковка" індивідуальних механізмів діяльності корпорацій для досягнення загальних цілей передбачає існування спеціальних завдань;
- Аналіз об'єкту інвестування покликаний забезпечувати максимально ефективну діяльність корпорації, що інвестує. Це висуває першочергові завдання перед системою менеджменту корпорації. Структурні підрозділи корпорації, які відповідають за визначення стратегії іпланування її діяльності, повинні спиратися на дані глибокого та об'єктивного аналізу можливих наслідків інвестування;
- Важливим завданням у рамках першої тенденції є визначення ступеня уніфікованості діяльності корпорації, включаючи ведення документації та фінансову звітність. Така уніфікованість передбачає максимальну доступність до документації та звітності та її зрозумілістьрізними користувачами в різних країнах.
2. Транснаціоналізація банківської сфери. В рамках цієї тенденції відбувається взаємодія між транснаціоналізацією промислових корпорацій та корпорацій по наданню послуг та банків, що визначає наступні завдання перед менеджментом корпорацій:
- Використання можливостей банків у частині фінансового забезпечення діяльності корпорацій у різних країнах. Йдеться про мобілізацію великих фінансових ресурсів, як залучених коштів корпорації, оскільки самостійно такі кошти знайти корпорації не під силу;
- Уніфікація фінансової звітності та документації корпорацій длянадання їм вигляду, прийнятного для використання в транснаціональних банках. Причому, ступінь уніфікації і придатності можуть виступати як індикатор високого рівня транснаціоналізації корпорації та їївиходу до числа світових лідерів;
- Створення умов максимальної оперативності для розрахунків врамках транснаціональної діяльності корпорацій. Це особливо важливо в світлі подвійної транснаціоналізації і банків, і корпорацій та їх представлення в тих же самих сусідніх країнах;
- Аналіз діяльності ТНК як клієнта транснаціонального банку. Цепередбачає не лише аналітичну роботу, а й здійснення контролю задіяльністю ТНК, включаючи контрольно-аналітичну роботу з фінансовою звітністю та іншими корпоративними матеріалами.
3. Зростання значення послуг. Такі послуги можуть розглядатися подвійно - як транснаціоналізація діяльності корпорацій, що надають послуги, і як використання послуг у процесі транснаціоналізації корпорацій. Наведена тенденція включає в себе наступні завдання:
- В загальному вигляді, завдання, що стоять перед менеджментомкорпорацій, які надають послуги, адекватні завданням, які стоять перед будь-якою іншою з ТНК. Ці завдання конкретизуються та уточнюються з урахуванням місцевих особливостей країни перебування;
- Одночасно послуги можна розглядати дещо ізольовано від іншихвидів діяльності. В цьому плані на ринку послуг існує така ж жорсткаконкуренція, як і на ринку товарів. Тому, завдання, що стоять передменеджментом корпорацій із надання послуг, поставлені відповідно достратегії і тактики вибору лінії поведінки на ринку, включаючи можливості пригнічення конкурентів та виходу на ринки нових регіонівсвіту;
- Крім того, зростання значення послуг розглядаються з точки зорунадання послуг спеціалізованими корпораціями промисловим таіншим корпораціям, які мають в них потребу. Йдеться про взаємодіюта взаємне доповнення один одного, включаючи можливі спільні інвестиції.
Отже, під ТНКрозуміють функціонування в акціонерній формі великого фінансово-виробничого, науково-технологічного, торгово-сервісного об'єднання, яке здійснює операції як у країні базування, так і за її межами. Діяльність ТНК регулюється міжнародними правовими угодами.
Для таких компаній характерна складна організаційно-управлінська структура, яка оформляє й інтегрує виробничу, банківську, інвестиційну, торгово-рекламну діяльність, науково-дослідні розробки, підготовку кадрів.
ТНК, як правило, виглядає таким чином: ядро, навколо якого зосереджені різноманітні самостійні виробничо-фінансові, торгово-
транспортні та інші підрозділи і підприємства, тобто - це крупна фірма з активом за кордоном або союз фірм різної національної належності, домінуючих в одній чи декількох сферах економіки.
Міжнародна корпорація характеризується такими основними рисами:
- вона активний учасник розвитку світового господарства, процесів міжнародного поділу праці;
- для неї характерна відносна незалежність руху капіталу від процесів, які виникають у національних межах;
- вона об'єктивно регулює світогосподарські відносини, здійснюючи операції з метою вилучення високого прибутку.
Особливою рисою сучасних ТНК є: міжнародний характер їх діяльності, постійне вдосконалення структури в поєднанні з безперервною інноваційною діяльністю, що базується на використанні найновіших досягнень НТР, широка диверсифікція (навіть за зведеними показниками номенклатура випущених виробів і наданих послуг, у т.ч. банківських, вміщує декілька тисяч найменувань).
Етапи розвитку ТНК.На першому е/иаи/транснаціоналізації діяльності великих промислових фірм вони інвестували передусім, у сировинні галузі іноземних держав, а також створювали в них власні розподільні і збутові підрозділи. Останнє викликалося не тільки тим, що створення власних закордонних розподільних і збутових підрозділів вимагало істотно менше інвестицій, ніж створення за кордоном виробничих підприємств, але і можливим негативним впливом нових виробничих потужностей на здатність підтримувати ефективний рівень завантаження потужностей на домашніх підприємствах фірми. Такий вплив особливо відчутно виявлявся при виробництві однакової або слабо диференційованої продукції (наприклад, цей чинник стримував зростання виробничих інвестицій металургійних фірм, у той час, як фірми харчової й інших галузей промисловості, що виробляли вироби з певними товарними марками, більш охоче інвестували в створення виробничих підприємств за кордоном).
Другий етап еволюції ТНК пов'язаний з посиленням ролі зарубіжних виробничих підрозділів ТНК та інтеграції зарубіжних виробничих і збутових операцій. При цьому виробничі зарубіжні відділення спеціалізувалися в основному на виробництві продукції, яка на попередніх стадіях виробничого циклу вироблялася материнськими фірмами. В міру диференціації попиту і посилення інтеграційних процесів в різних регіонах світу виробничі філіали ТНК все більш переорієнтову-
ються на виробництво продукції, відмінної від тієї, яка виробляється материнською фірмою, а збутові підрозділи - на обслуговування регіональних ринків.
Прямі зарубіжні інвестиції в післявоєнні роки росли дуже швидко і їх зростання прямо пов'язане з діяльністю ТНК. Найбільшою інвестуючою країною були США, а прямували інвестиції переважно в країни, що розвиваються. Однак з початку 70-х років зростання прямих зарубіжних інвестицій сповільнилося, змінилася їх спрямованість - вони стали прямувати в основному в країни Західної Європи. З початку 80-х років прямі інвестиції з Англії, Німеччини, Канади стали прямувати в США. США перетворюються в найбільшу приймаючу державу.
На сучасному етапі стратегія ТНК характеризується прагненням до утворення мережі внутрішньофірмових зв'язків регіонального, а нерідко і глобального масштабу, в рамках яких інтегруються наукові дослідження і розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут. Виявляється, зокрема, тенденція до поширення в приймаючі країни інноваційної активності ТНК, яка раніше базувалася в материнських фірмах. Відбувається це шляхом створення в інших країнах науково-дослідних центрів і технологічних парків, а також поглинання місцевих фірм з високим інноваційним потенціалом. За даними міжнародної статистики питома вага інновацій, що доводяться на зарубіжні філіали ТНК постійно зростає.
У результаті ТНК, розвиток яких стимулювався процесами регіональної економічної інтеграції, стають все більш важливим чинником її подальшого поглиблення.
Пріоритетність сфер вкладання капіталу змінюється під впливом науково-технічного прогресу. У останні десятиріччя посилилася активність ТНК у сфері послуг. Сфера обробляючої промисловості відійшла на другий план. Основна частина промислових активів зосереджена в чотирьох галузях: нафтовій, автомобільній, хімічній і фармацевтичній. Ділова активність корпорацій у первинному секторі (тобто в добувній промисловості) різко скоротилася.
Експорт капіталу здійснюється не тільки провідними в промисловому відношенні країнами. Він вивозиться також з відносно розвинених країн Азії, і Латинської Америки (Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Бразилія). Найбільші компанії цих країн експортують капітал з метою розширення сфер своєї діяльності, використання трудових ресурсів або науково-технічних досягнень приймаючих країн для отримання вищих прибутків.
Причини виникнення ТНК досить різноманітні, але всі вони так чи інакше пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сильною монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, відмінностями в податковому законодавстві.
ТНК мають ряд незаперечних переваг. Зарубіжні філіали відіграють виключно важливу роль у забезпеченні доступу до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Все це забезпечує фінансову стійкість ТНК і допомагає їм переживати періоди криз.
Дані переваги очевидні для всіх, тому їх можна розглядати як причини, внаслідок яких ТНК так активно розвиваються:
- можливості підвищення ефективності і посилення конкурентоздат -ності, які є загальними для всіх великих промислових фірм, інтегруючих у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні,розподільні і збутові підприємства.
- недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід і інші так звані "невідчутні активи", насамперед, управлінський і маркетинговий досвід, які змушують фірму прагнути зберігати контроль над використанням своїх невідчутних активів. Урамках ТНК такі активи стають мобільними, здатними до перенесення в інші країни і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі ТНК.
- додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєїконкурентоздатності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав (використання дешевшої або кваліфікованішої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів приймаючої країни).
- близькість до споживачів продукції іноземного філіалу фірми іможливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни. Філіали ТНК отримують важливі переваги перед фірмами приймаючої країни внаслідок використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми.
- можливість використати в своїх інтересах особливості державної,зокрема, податкової політики в різних країнах, різницю в курсах валюттощо.
- здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, скидаючи їх у міру застаріння в зарубіжні філіали і зосереджую-
чи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробці нових технологій і виробів.
- за допомогою прямих інвестицій фірма отримує можливість подолати різного роду бар 'єри на шляху впровадження на ринок тієї або іншої країни шляхом експорту. Стимул для прямих зарубіжних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри.
Ефективність зовнішньоекономічної експансії як засобу пом'якшення кон'юнктурних коливань оцінюється досить високо і вважається більшою, ніж та, яку забезпечують власне національні прийоми зниження економічного ризику. Можна зробити висновок, що наявність філіалів у багатьох країнах більш надійно гарантує стабільність отримання прибутків, ніж такі важливі чинники, як великий абсолютний розмір компанії, міра диверсифікованості її виробничої програми всередині країни. Вільно маневрувати розмірами виробництва корпорація може лише тоді, коли вона здатна отримувати прибуток навіть при невеликому розмірі виробництва. Широка мережа виробничих філіалів, розташованих в різних країнах, дозволяє ТНК збільшувати виробництво там, де його можна здійснювати з максимальною вигодою, і обмежувати там, де воно збиткове. Фірми, що входять до міжнародного концерну і потрапили у складне становище, здатні різко скорочувати збиткове виробництво. Більш рішучі в порівнянні з національними фірмами дії ТНК пояснюються тим, що добитися покриття постійних витрат вони, на відміну від своїх внутрішніх конкурентів, можуть не тільки шляхом збереження збиткового виробництва, а й за рахунок прибутків, що отримуються в інших країнах.
З точки зору організаційної структури ТНК, як правило, є багатогалузевими концернами. Головна компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю закордонних філіалів.
Стратегія ТНК заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання загалом. Останнім часом у структурі ТНК відбуваються істотні зміни, головні з яких пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії.
Комплексна стратегія полягає в децентралізації управління міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських структур. Така політика стала можливої завдяки досягненням техніки в області зв'язку і інформації, розвитку національних і міжна-
родних банків даних, повсюдній комп'ютеризації. Вона дозволяє ТНК координувати виробничу і фінансову активність зарубіжних філіалів і дочірніх фірм. Комплексна інтеграція в рамках ТНК вимагає і комплексної організаційної структури, яка виражається в створенні регіональних систем управління й організації виробництва. Регіональні системи управління мають такий вигляд:
- головні регіональні управління, відповідальні за всі види діяльності концерну у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правамипо координації і контролювання діяльності всіх філіалів у відповідному регіон;
- регіональні виробничі управління, що координують діяльністьпідприємств по лінії просування продукту, тобто відповідному виробничому ланцюжку. Такі управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійнефункціонування всього технологічного ланцюжка, підлеглі безпосередньо головному регіональному управлінню концерну. Вониспрямовані на розвиток ефективних видів виробництв, нових моделей і товарів;
- функціональні регіональні управління забезпечують специфічні видидіяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачівпісля продажу ним товару, науково-дослідні і дослідно-конструкторськіроботи тощо. Ці управління відповідальні за результати діяльності всіхвідповідних структур у регіональному або глобальному плані.
Важливий принцип діяльності ТНК полягає в тому, що операції на внутрішньому ринку повинні супроводжуватись меншими видатками, ніж на зовнішньому. Для реалізації цього принципу ТНК мають таку організаційно-господарську структуру:
- горизонтально інтегровану корпорацію (сюди відносяться ком-панії-виробники технологічно складної та наукомісткої продукції, якіфункціонують, насамперед, у тих галузях, де завдяки патентам, державним ліцензіям мають певні монопольні переваги порівняно з іншими компаніями у зв'язку з винятковим правом власності на науково-технічні розробки, технології і т.д.);
- вертикально інтегровані ТНК. Це компанії, діяльність яких пов'язана з видобутком та переробкою сировини. У технологічному планідіяльність такої фірми охоплює всі стадії виробничого процесу: видобуток, транспортування, переробку та реалізацію кінцевого продукту,що дає можливість установити ефективний контроль за всіма етапамитехнологічного процесу і мінімізувати різні види економічного ризику
та вплив недоліків ринкового механізму на виробничо-комерційну діяльність;
- диверсифікровані компанії. Цей принцип полягає у здійсненніоперацій на різних, відносно ізольованих національних ринках, що даєзмогу мінімізувати втрати, спричинені зміною ринкової кон'юнктурив певній країні.
Однією з важливих особливостей сучасної організації ТНК є їх властивість гнучко переносити свої центри управління і штаб-квартири із одного вузла корпоративної мережі в інший, легко змінюючи при цьому основну країну перебування з метою отримання податкових та інших пільг.
Успішна діяльність корпорації на світовому ринку визначається такими основними групами факторів:
1. Економічні, політичні та соціокультурні умови, в яких діє фірма.Ці фактори називають екзогенними параметрами діяльності фірми, якіпри коротко- та середньостроковому плануванні є незмінними. До нихвідносять:
- економічні фактори - праця (робоча сила), капітал, технології,наявність і структура природних ресурсів, виробничі ресурси;
- неекономічні фактори - політичні, культурні та соціальні характеристики, які формують своєрідність і неповторність кожної країни(у будь-якій країні корпорація стикається із специфічними умовами,можливостями та ризиками);
- адміністративно-політичні фактори - відносяться конкретніпідходи та принципи, на основі яких формується економічна політикав тій чи іншій країні та інструменти її реалізації.
2. Фактори внутрішнього характеру, тобто такі, які безпосередньовизначаються фірмою: обсяг виробничих ресурсів і співвідношення міжними, організаційна структура фірми, принципи її виробничо-комерційної діяльності. Ця група факторів включає розроблені фірмою технології, накопичений досвід організації виробничо-комерційної діяльності, тобто ті елементи та умови функціонування, яких конкурентине мають і не можуть відтворити самостійно.
Сучасні багатонаціональні корпорації мають дві специфічні риси: з одного боку, встановлення системи міжнародного виробництва, яка базується на поділі виробничих одиниць по багатьох країнах, а з іншого - їх проникнення в передові галузі виробництва, швидкий розвиток яких передбачає наявність величезних капіталовкладень і залучення висококваліфікованого персоналу.
В умовах сучасного розвитку світової економіки, головним суб'єктом інвестиційної діяльності виступають ТНК. Заданими останнього з доступних річних звітів ЮНКТАД (WorldInvestmentReport 2003), у світі діють 64 тис. ТНК, які мають 870 тис. зарубіжних філій, обсяг прямих інвестицій оцінюється у 7 трлн дол. Стратегічною відповіддю ТНК на зміни у зовнішньому конкурентному середовищі 1990-х років стали злиття та поглинання з піком у 2002 p., коли обсяг таких операцій перевищив 7230 млрд дол. Показово, що загальне падіння світових ПП 2000-2001 pp.
було зумовлене, в першу чергу, суттєвим (майже у два рази) зменшенням саме злиттів і поглинань.
Розвиток закордонних операцій. Вихід компаній за кордон відбувається через загострення конкуренції, пошук нових методів економічного переділу існуючих і захоплення нових ринків, прагнення розширювати виробництво з метою отримання максимальних прибутків.
Тиск з боку іноземних і місцевих конкурентів на закордонних ринках, загроза їх втрати примушували батьківську корпорацію створювати філіали за кордоном з метою зниження виробничих витрат, збереження і розширення ринків. Цю операцію, що отримала назву "заміщення імпорту", автори концепції фазного переходу розглядають як перший крок на шляху перетворення фірми у ТНК. Іншою причиною, що спонукала створювати виробничі філіали за кордоном, вони вважають необхідність захисту внутрішнього ринку від імпорту дешевої іноземної продукції, який призводить до зниження об'єму продажу і прибутків на внутрішньому ринку.
Друга фаза розвитку закордонних операцій характеризується їх організаційною консолідацією і створенням у структурі корпорації закордонного виробничого відділення. Це відділення розглядається як самостійний підрозділ корпорації. Завданням міжнародного відділення є загальне управління і координація діяльності дочірніх філіалів корпорації. Міжнародне відділення може бути утворене або на другій, або на третій стадії розвитку корпорації. Однак, велика частина фірм, як вказує Дж. Стопфорд, створювали міжнародне відділення вже після того, як структура, аналогічна до третьої стадії розвитку корпорації, була прийнята батьківською фірмою для операцій на внутрішньому ринку країни її походження. На думку Стопфорда, корпорація переходить у категорію ТНК, коли структура і характер операцій міжнародного відділення починають відповідати третій стадії розвитку корпорації на внутрішньому ринку.
Велика корпорація, якщо вона у відповідності зі своєю стратегією розширює міжнародні операції, не може не вдосконалювати постійно свою структуру організації й управління, оскільки до цього ЇЇ змушує міжнародна конкуренція. Чим більшого значення для фірми набувають операції на міжнародному ринку, тим швидше відбувається процес розвитку "зовнішньої" структури фірми в глобальну.
Американські економісти Дж. Мак-Дональд і М. Паркер виділяють чотири основних етапи еволюції "зовнішньої "структури фірм у процесі їх розвитку в ТНК:
1. Здійснення експортно-імпортних операцій. Загальний стильорганізації виробництва й управління на підприємствах фірми дещозмінюється;
2. Продаж ліцензій і передача технології фірми в інші країни. Наметоди управління ця діяльність впливає дуже незначним чином;
3. Початок закордонних інвестицій. Наприклад, будівництво складальних підприємств і підприємств виробничого циклу. Такі підприємства можуть бути або спільними (змішаними), або повністю належати материнській фірмі. Віддаленість філіалів і специфіка їх діяльностіробить актуальною надання їм великих прав у рішенні різного роду питань. Тому до кваліфікації управлінських кадрів, їх підбору, призначення, індивідуального стилю керівництва тощо висуваються вимоги,які виходять за межі комплексу чинників (політичного, економічного,адміністративного, культурного й іншого характеру), діючих у масштабі певної країни або регіону;
4. Істотне збільшення закордонних інвестицій. Частку капіталовкладень у закордонні операції, а також прибуток від них в загальних показниках діяльності корпорації різко зростають. На цьому етапі корпорацію вже можна відносити до категорії "глобального підприємства", тобтоТНК, оскільки "зовнішня" структура корпорації відображає глобальнийпідхід до розміщення і організації виробництва, здійснення фінансових івалютних операцій, управління продажем, вивчення ринку тощо.
Одним з перших, є визначення багатонаціональної фірми сформулював у 1960 році Лієнталь. Воно не містить характеристики структурних і організаційних сторін ТНК, але визначає ТНК як фірму, діючу більш ніж в одній країні. Однак, з самого початку виникнення ТНК загальна згода з питання про кількість країн перебування ТНК, яка дозволила б кваліфікувати фірму як транснаціональну, відсутня. В цілому, для визначення ТНК досить наявності такого факту як діяльність фірми більш, ніж в одній країні.
Серед інших структурних компонентів, які допомагали б визначити фірму як транснаціональну виділяють проблему власності, її розподіл, проблему управління, кількість зайнятих, заробітну плату, склад вищого управлінського апарату тощо. Ці вимірювання здійснювалися як на абсолютній, так і відносній основі. Абсолютне вимірювання означає вимірювання фінансових і людських ресурсів у зовнішніх операціях. Відносне - те, що фірма повинна зв'язувати частину своєї діяльності із закордонними операціями. Але тут виникає безліч питань. Наприклад, який процент діяльності за кордоном потрібно розглядати як значний? Також ставилося питання про рівень продажу за кордоном, при цьому звертається увага на складність розмежування експорту і продажу, здійснюваного зарубіжними філіями ТНК.
Таким чином, існуюче різноманіття характеристик ТНК, а також відсутність єдиних статистичних даних створюють певні методологічні труднощі у виробленні змістовної і загальноприйнятої категорії.
Пізніше був зроблений перехід від чисто економічних підходів у визначенні ТНК до інших критеріїв. Наприклад, з позиції теорії міжнародних відносин. Оскільки іноземнене трактування міжнародних відносин часто носило біхевіористичний характер, була зроблена спроба дати біхевіористичну інтерпритацію ТНК. Бралася до уваги орієнтація ТНК на включеність у діяльність, що має всесвітньо-системний розмах, і поведінська орієнтація на діяльність всього світу, яку важко виразити кількісними показниками. Така біхевіористична інтерпри-тація ТНК зберігається досі.
На думку Х.Перлмуттера, засновника біхевористичноїтеорії, у великих корпораціях з великим обсягом міжнародних операцій, можна визначити три типи корпоративної орієнтації: етноцентризм, поліцентризм та геоцентризм. Причому, конкретний вид орієнтації залежить від відношення вищих керуючих до характеру діяльності корпорації, ЇЇ політики, стратегії, розвитку та філософії бізнесу.
Х.Перлмуттер вважає, що для корпорацій, вищі менеджери яких притримуються етноцентричної орієнтації, характерно чітко виражене домінування положення материнської фірми у всій корпоративній системі. Загальна політика та всі рішення, що стосуються діяльності різних філіалів і дочірних фірм, приймаються головною корпорацією. Централізація управління максимальна. Філіалам відводиться підпорядкована роль виконавців.
Поліцентрична орієнтація характерна для тих фірм, вище керівництво яких вважає доцільним схожість філіалу на місцеву компанію. Це відноситься до назви філіалу, національності та громадянство певної категорії управляючих (за винятком декількох ключових постів, на які призначаються громадяни країни походження корпорації), більшого ступеню самостійності у визначеності певного кола питань тощо.
При такому підході на перше місце в організаційно-управлінському плані висувається проблема відпрацьованого фінансового контролю діяльності філіалів у різних країнах. Наявність слабо пов'язаних один з одним філіалів - ознака структурної організації корпорацій з поліцентричною орієнтацією.
При поліцентричній орієнтації жоден з менеджерів філіалу з числа громадян приймаючої сторони не може розраховувати на отримання посади в штаб-квартирі корпорації, де необхідне розуміння проблем з урахуванням глобальних аспектів, а не лише добре розуміння місцевих звичаїв.
Міжнародні корпорації, як вважає Х.Перлмуттер, вищі менеджери яких притримуються філософії етноцентризму і поліцентризму, та проводять відповідну політику, не можуть бути віднесені до категорії дійсно "транснаціональних" корпорацій. До таких він відносить корпорації, вищі керівники яких у своїй політиці і діяльності виходять з принципу геоцентризму, тобто не ототожнюють національну приналежність з рівнем професійної компетенції, і в існуючих юридичних і політичних рамках прагнуть мати таких фахівців, які б були здатні вирішувати проблеми в будь-яких країнах світу, не зважаючи на їх національну приналежність.
За визначенням Х.Перлмуттера, вищий принцип геоцентризму - це глобальний підхід як до діяльності центральної штаб-квартири, так і до діяльності кожного філіалу.
Виходячи з принципу геоцентризму, кожний філіал треба розглядати не як зовсім незалежне підприємство, а як елемент загальної корпоративної системи, що функціонує в світовому масштабі та орієнтованої на досягнення глобальних і локальних цілей. При цьому, кожен філіал вносить свій внесок у загальний корпоративний бізнес.
Рейтинги провідних ТНКсвіту. Загальне уявлення про найкрупніші ТН К світу дають різного роду рейтинги. З точки зору ринкової капіталізації, найбільш характерним для оцінки світового позиціювання ТНК с рейтинг газети FinancialTimes. Найбільш відомими рейтингами, окрім
FT 500, є рейтинг журналу Fortune - 500 компаній за доходами, а також рейтинг журналу TheBanker- 1000 світових банків за капіталом та активами.
Зокрема, згідно з рейтингом FT 500 за 2003 рік, за минулий рік, рейтинг "схуд" на 22,5 % або 3 трлн 644 млрд дол. - саме стільки втратили в сумарній капіталізації 500 найбільших компаній світу; підсумковий результат - 12 трлн 583 млрд 750 млн дол. Про розмір втрат свідчить і такий факт: "лінія відсікання" 2002 р. (тобто капіталізація компанії, що зайняла 500-е місце) - 9 млрд 367 млн дол. дозволила б цього року піднятися на 391 місце. Перша десятка, втративши в загальній капіталізації 22,8 % або 586,5 млрд дол., практично не змінилася. Список очолює Microsoft (№2 у 2002 р.), на другому місці - GeneralElectic (лідер торішнього рейтингу). Далі випливають ExxonMobil і WaiMartStores (не змінили своїх позицій за рік). П'ятим і шостим місцями помінялися Pfizer і Citigroup. На сьоме місце з дев'ятого перемістилася Johnson&Johnson, на восьме з дев'ятого - RoyalDutch/ShellPLC/NV, на дев'яте з восьмого - ВР. У десятку знову ввійшла IBM, піднявшись з 12 місця, а єдиним вибув з "ТОР-10" Intel, який зайняв у новому рейтингу 15 місце, замість торішнього 7-го.
Рейтинг залишили 69 компаній (і, зрозуміло, стільки ж з'явилося новачків). Зміни і за цим показником не такі вже й значні - торік ротація торкнулася 98 позицій. П'ять компаній, що покинули рейтингторік, -YamanouchiPharmaceutical, Halliburton, Allergan, EastmanKodak і DaiNipponPrintingCo. - повернулися в 2003 p. Більше всього в рейтингу банків - 66, їх сумарна капіталізація понад 1,72 трлн дол. (за цим показником у рейтингу банківські структури також лідирують). У рейтинг увійшли 36 телекомів, 33 нафтогазові компанії, стільки ж страхових компаній, 30 компаній, що спеціалізуються в сфері роздрібної торгівлі, 25 електроенергетичних, 24 фармацевтичні (включаючи біо-технологічні), 23 виробники електронного й електричного устаткування, 21 виробник комп'ютерів і ІТ-обладнання, і стільки ж компаній, віднесених укладачами в розряд "ЗМІ, розваги" (без обліку "електронних", наприклад, ElectronicArts був віднесений до виробників програмного забезпечення).
Що стосується капіталізації окремих галузей, то слідом за банками в рейтингу розташувалися фармацевтика (1,32 трлн дол.), нафта і газ (1,11 трлн дол.), і телекоми (1,07 трлн дол.). У сумі капіталізація цих чотирьох галузей складає 41,5 % від загальної капіталізації рейтингу.
Виробники програмного забезпечення і відповідних послуг, незважаючи на скромну представленість (12 компаній), зайняли за капіталізацією серед галузей почесне 8-е місце - 558 млрд дол. Ця цифра, щоправда, дещо специфічна: якщо відкинути капіталізацію Microsoftі IBM,то на 10 компаній, щозалишилися, припадає усього 155млрддол. загальної капіталізації.
Недуже цікавим вийшов і "загалькомандний залік" по країнах, чиї представники ввійшли в рейтинг. З неймовірним відривом лідирують США (240 компаній із сумарною капіталізацією 7,18 трлн дол. - торік 238 компаній із сумарною капіталізацією 9,31 трлн дол.), на другому місці Великобританія (34 компанії 1,05 трлн дол. - торік 36 компаній 1,35 трлн дол.), на третьому - Японія (47 компаній 865 млрд дол. - торік 50 компаній 1,16 трлн дол.), на четвертому-Франція (25 компаній 589 млрд дол. - торік 29 компаній 801 млрд дол.). Далі йдуть Швейцарія, Німеччина, Італія і Канада.
Капіталізація 500 найбільших компаній США (окремий рейтинг) за рік зменшилася на 2,5 трлн дол. до 8,4 трлн дол. Капіталізація 500 найбільших компаній Європи (ще один окремий рейтинг) зменшилася на 1,4 трлн дол.: до 4,8 трлн дол. А от капіталізація 100 найбільших компаній Східної Європи, навпаки, зросла майже на 16 млрд дол.: до 165 млрд дол.
Серед країн СНД до рейтингу FT 500 входять російські компанії. В цьому році наведені компанії різко поліпшили свої позиції (ЮКОС піднявся з 228 місця на 144, Газпром - з 251 на 169, Сургутнафтогаз - з 344 на 280, ЛУКОЙЛ з 362 на 294), а, крім того, до неї додалася "Сибнафта", що відразу ж зайняла 375 місце, що дозволило Росії у вже згадуваному "загалькомандному заліку" по країнах зайняти 17-е місце з 31, лише ненабагато поступившись Швеції, Фінляндії і Південній Кореї. Росія на 26 % (за капіталізацією) обігнала в рейтингу Бельгію (населення якої складає ледве більш 10 млн чоловік, тобто трохи менше, ніж в Москві з найближчими передмістями), і в 2,8 рази - Норвегію (населення - 4,5 млн чоловік, тобто трохи більше, ніж у Санкт-Петербурзі).
Серед 500 найбільших компаній Європи торік було 9 російських компаній, у 2003 р. їх кількість зросла до 11. А в Східній Європі домінування Росії є безперечним. З 100 найбільших компаній - 35 російських, перших дев'ять рядків рейтингу виглядають так: ЮКОС, Газпром, Сургутнафтогаз, ЛУКОЙЛ, Сибнафта, PATЄЕС Росії, Норильский нікель, Мобільні ТелеСистеми, Збербанк.
1 ГС
Сумарна капіталізація російських корпорацій (113 млрд дол.) складає більше двох третин (67,7 %) від підсумкової цифри регіонального рейтингу.
Перші 25 компаній з 500, що подані в рейтингу, представлені в таблиці 4.8.
Таблиця 4.Найбільші компанії світу за показником ринкової капіталізації, версія газети FinancialTimes, 2003 рік.


Місце в 2003 Місце в 2002 Компанія Країна Ринкова капитализация, млн дол. Сектор
1 2 Microsoft США 26400320 Програмне

забезпечення, послуги
2 1 General Electric США 25964690 Диверсифіковані промислові холдинги
3 3 Exxon Mobil США 24103650 Нафта і газ
4 4 Wai Mart Stores США 234 398 60 Роздрібна торгівля
5 6 Pfizer США 195 948 00 Фармацевтика, біотєхнології
6 5 Citigroup США 183 88650 Банки
7 9 Johnson &Johnson США 17041700 Фармацевтика, біотехнології
8 10 Royal Dutch/ Shell PLC/NV Нідерланди/ Британія 149033 80 Нафта і газ
9 8 BP Британія 144 38140 Нафта і газ
10 12 IBM International Business Machines США 139272 20 Програмне забезпечення, послуги
11 11 American International Group США 130038 50 Страхування
12 15 Merck США 12429150 Фармацевтика, біотехнології
В 17 Vodafone Британія 122930 60 Послуги зв'язку
14 21 Procter &Gamble США 114603 50 Гігієнічна продукція
15 7 Intel США 112 687 70 Комп'ютери, ІТ-обладнання
16 13 GlaxoSmith Kline Британія 107 092 30 Фармацевтика, біотехнології
17 22 Novartis Швейцарія 106135 90 Фармацевтика, біотехнології
18 29 Bank of America США 103 032 50 Банки
19 14 NTT DoCoMo Японія 101 133 30 Послуги зв'язку
20 16 Coca Cola США 100 645 70 Напої
21 26 Berkshire Hathaway США 10016690 Страхування

(продовження табл. 4,
У сфері діяльності ТНК традиційно перебувають
  19 Verizon Communications США 99 159 50 Послуги зв язку
23 27 HSBC Holdings Британія 97 966 70 Банки
24 20 Cisco Systems , США 9401890 Комп ютери, ІТ-обладнання
25 Total Fina Elf Франція 88 598 70 Нафта і газ

найбільші і найсучасніші підприємства, які працюють не стільки на внутрішній, скільки на зовнішній ринки та які дуже часто монополізують виробництво у відповідних галузях. Ця обставина поглиблює економічні проблеми країни, в якій діють ТНК. Тому дії ТНК не можуть бути поставлені під ефективний контроль у слабо розвинутих країнах, країнах перехідного періоду, а також країнах, що розвиваються. Потужні ТНК, які діють у різних галузях обробної, добувної, нафтохімічної і нафтогазової промисловості, електроніці, різних галузях машинобудування координують своє виробництво і збут з підприємствами, розкиданими на всіх континентах, управляють процесами міжнародної кооперації і спеціалізації в глобальних масштабах. Володіючи універсальною промисловою базою, ТНК здійснюють таку виробничо-торгову політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку, динамічну політику в галузі капіталовкладень і науково-дослідницьких робіт у національному, континентальному і міжнародному масштабах для всіх підрозділів (філіалів) материнської корпорації як
єдиного цілого.
Транснаціональна фірма, як правило, здійснює багатогалузеву діяльність. Ефективність такої діяльності, передусім, залежить від того, наскільки правильно, виходячи з конкретних умов, фірма комбінує розподіл виробничих ресурсів через внутрішній (у межах фірми) чи зовнішній ринки (економічне середовище, в якому функціонує фірма).
Нині поширені дві основні моделі оподаткування ТНК: американська, згідно з якою місцезнаходженням корпорації вважається країна, де вона зареєстрована, і модель ОЕСР, в якій місцезнаходження визначається за місцем фактичного управління корпорацією.
В останні роки разом із традиційним вивозом капіталу у формі прямих інвестицій, ТНКвсе більше практикують експорт організаційних технологій, ноу-хау і цілих фрагментів неформальних інститутів організації та управління.
Розвинуті країни активно підтримують власні ТНК, які в свою чергу забезпечують надходження податкових коштів від міжнародної діяльності та поширення їх економічного, а в подальшому політичного впливу.
Серед різноманітних заходів із підтримки транснаціонального капіталу можна виділити такі: надання державних гарантій і страхування прямих інвестицій (наприклад, у США діє Державна корпорація із страхування і кредитування інвестицій); підтримка у врегулюванні інвестиційних суперечок і створення спеціалізованих інститутів міжнародного арбітражу в інвестиційній сфері (Міжнародна конвенція з врегулювання інвестиційних спорів підписана 115 країнами); створення справедливих і недискримінаційних інвестиційних умов як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів; виключення подвійного оподаткування; адміністративна і дипломатична підтримка своїх міжнародних корпорацій при освоєнні нових ринків.
ТНК мають можливість обходити митний протекціонізм та інші обмежувальні заходи держави і створюють у національній економіці великий сектор, який управляється із штаб-квартири ТНК, і який розміщений у тій чи іншій розвинутій країні, практично виключеній із сфери контролю національної держави. Цей сектор, по суті, могутній економічний механізм, через який ТНК блокують основні елементи економічної політики держави, що знаходить своє конкретне відображення в обсягах, характері і напрямках капіталовкладень, зайнятості, зовнішній торгівлі, посиленні інфляційних явищ у господарствах тих країн, де діють ТНК. Разом з тим ТНК - це реальні носії нових технологій, нових методів організації й управління економікою.
Внутрішньофірмове міжнародне співробітництво. Для провідних промислово розвинених країн саме зарубіжна діяльність їх ТНК визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. У 90-і роки в середньому 45 % загальних об'ємів продажу ТНК припадає на експорт. ТНК охоплюють 90 % світових торгівлі пшеницею, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом і залізом, 85 % - міддю і бокситами, 80 % - чаєм і оловом, 75 % - натуральним каучуком і сирою нафтою.
Протягом двох останніх десятиріч щорічно приблизно половина американського експорту припадає на американські й іноземні ТНК, у Великобританії ця частка досягає 80 %, у Сінгапурі - 9 0%.
На рубежі ХХ-ХХІ ст. спостерігається надзвичайне зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій ТНК є торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимулюють міжнарод-
ну трудову міграцію. ТНК грають провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн. Основною формою експансії ТНК є вивіз капіталу. Міжнародна міграція довгострокового капіталу прискорила процес взаємопроникнення і переплетіння фінансового капіталу, посилила потужність ТНК. Всезростаюча роль зарубіжних інвестицій, як найважливішого і необхідного засобу забезпечення процесу відтворення, є наслідком прискорення об'єктивного процесу усуспільнення продуктивних сил у міжнародному масштабі. Завдяки системі міжнародного виробництва, заснованій на вивозі капіталу, ТНК забезпечують собі значні прибутки навіть в умовах загострення кризових явищ у світовій економіці. Вже у першій половині 80-х років темпи зростання прямих зарубіжних інвестицій провідних капіталоекспортую-чих країн продовжували значно перевищувати темпи їх економічного зростання, а також темпи світової торгівлі.
Основним чинником, що відображає ефективну діяльність ТНК, є міжнародне виробництво товарів і послуг. Воно являє собою випуск продукції материнськими компаніями ТНК і їх зарубіжними філіали на базі інтернаціоналізації виробництва.
Майже всі найбільші ТН К за національною належністю відносяться до "тріади" - трьох економічних центрів: США, країн ЄС і Японії. У останні роки активно розвивають свою діяльність на світовому ринку ТНК нових індустріальних країн.
Галузева структура ТНК досить широка. 60 % міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва (передусім вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичній промисловості), 37 % - у сфері послуг і 3 % -у видобувній промисловості і сільському господарстві.
Чітко визначилася тенденція збільшення інвестицій у сфері послуг і технологічно інтенсивному виробництві. Одночасно знижується частка у видобувній промисловості, сільському господарстві і ресурсоемкому виробництві.
За даними американського журналу "Fortune", на початку 2000-х років головну роль серед 500 найбільших ТНК світу відіграють чотири комплекси: електроніка, нафтопереробка, хімія і автомобілебудування. Характерною є регіонально-галузева спрямованість інвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробної промисловості нових індустріальних і відносно розвинених та країн, що розвиваються. У цьому випадку йде конкурентна боротьба за інвестиції держав-одержувачів капіталу. Для найбідніших країн політика
інша - ТНК вважають доцільним здійснювати там капіталовкладення в добувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. У цьому випадку розгортається жорстка конкурентна боротьба між ТН К за просування своїх товарів на місцеві ринки.
Шляхом активної участі в процесах міжнародного виробництва на базі традиційного міжнародного розподілу праці, ТН К створили власне внутрішньофірмове міжнародне виробництво на основі модернізованого міжнародного розподілу праці, підключивши ряд ринків, які розвиваються з новою для них спеціалізацією. Саме цей внутрішньо-фірмовий варіант міжнародного виробництва став основним для сучасних корпорацій.
Організація внутрішньофірмового міжнародного виробництва дає ТНК ряд переваг. Вона дає можливість:
- Використати пільги міжнародної спеціалізації виробництва окремих країн;
- Максимально використати податкові, інвестиційні й інші пільги,що надаються країнами для зарубіжних інвесторів. Так, наприклад, длязаохочення вивозу приватного капіталу в країни, що розвиваються,уряди розвинених капіталістичних держав, зокрема США, Великобританія, Німеччина, Японія, широко практикують укладання з урядамимолодих держав міждержавних угод про скасування подвійного оподаткування. Метою угод є уникнути такого стану, коли одні і ті жприбутки, отримані західними корпораціями за кордоном, оподатковуються двічі: спочатку в країні перебування капіталу, а потім в країнібазування корпорацій. Крім того, адміністрація США активно веде переговори з країнами, що розвиваються, про укладання двосторонніхінвестиційних договорів. їх значення - гарантія режиму найбільшогосприяння, легка процедура врегулювання суперечок, забезпеченняпорядку виплати компенсацій за націоналізовану власність тощо. У 70-80-ті роки уряд США зробив ряд нових кроків з метою захисту американських капіталовкладень за кордоном. У Законі про торгівлю (1974р.) внесені положення, які позбавляють країни, що розвиваються, митних преференцій (торгових пільг) у разі націоналізації американськоївласності без відповідної компенсації або якщо ці країни у разі виникнення суперечок відмовляться визнати рішення арбітражу, винесеніна користь американських фірм;
- Маневрувати завантаженням виробничих потужностей, пристосовуючи свої виробничі програми відповідно до кон'юнктури світового ринку;
- Використати свої дочірні компанії як плацдарм для завоюванняринків, що розвиваються. Організація закордонних філіалів міжнародних компаній багато в чому зумовлена необхідністю збуту і технічногообслуговування за кордоном складної сучасної продукції, що вимагаєтоваро- і послугопровідної системи (мережі) підприємств у приймаючих країнах. Така стратегія дозволяє ТНК збільшити свою частку в світовому ринку. Наприклад, реалізація продукції ТНК через свої закордонні філіали значно перевищує світовий експорт. При цьому продажТНК поза країною основного базування зростає на 20-30% швидше,тим самим збільшуючи експорт. Здійснюючи інвестиції в багатьох країнах, що розвиваються, ТНК будують заводи не для того, щоб реалізовувати вироблену продукцію в країні свого базування, а для потребкраїн-реципієнтів капіталу;
- Продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його виробництво в зарубіжних філіалах в міру його морального застаріння вкраїні основного базування.
Крім цього, необхідно пам'ятати, що у внутрішньофірмової торгівлі в ТНК, коли філіали компанії знаходяться в різних країнах, використовуються трансфертні (внутрішньофірмові) ціни. Трансфертні ціни можуть істотно відрізнятися від ринкових цін на аналогічну продукцію, оскільки встановлюються з таким розрахунком, щоб забезпечити отримання максимального прибутку всієї корпорації. Завищуючи або занижуючи ціни у внутрішньофірмовому обороті з урахуванням відмінностей у законодавствах різних країн про податки, охорону праці і навколишнього середовища, корпорація зменшує свої витрати і збільшує чистий прибуток.
Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви всіх центральних банків світу, разом взятих. Переміщення 1-2 % маси грошей, що знаходяться в приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют. ТНК часто розглядають обмінні валютні операції як найбільш вигідне джерело своїх прибутків. Однак необхідно зазначити, що до кінця 60-х років провідні корпорації світу не надавали великого значення специфіці управління іноземними операціями, оскільки продаж їх зарубіжних підприємств не перевищував 100 млн доларів у рік. У цей період до 77 % продукції зарубіжних філіалів і дочірніх компаній, наприклад, американських ТНК, що функціонують у промислово розвинених країнах, реалізовувалося на місцевих ринках, а їх валютні розрахунки
зачіпали не більше за 10 % товарного обороту. З початком 70-х років ситуація зазнає якісних змін. Настав період використання міжнародного характеру структури корпорації. Іноземний продаж американських ТНК збільшився в середньому з 100 до 500 млн дол. на рік. Зарубіжне виробництво стало приносити значну частку прибутку корпорації, і для її максимізації була потрібна централізація рішень з ключових валютно-фінансових питань. Розширився склад експертів у материнській компанії із міжнародних фінансових операцій. Більше половини найкрупніших ТН К США створили спеціальні відділи з управління міжнародними фінансовими операціями при своїх штаб-квартирах. Для прийняття рішень головній компанії була потрібна зведена інформація по філіалах в різних країнах. Саме в цей період банки за допомогою комп'ютерної техніки стали складати щодня зведені поточні баланси філіали даної корпорації в даній країні і здійснювати взаємні розрахунки або фінансові операції між філіалами корпорацій у країні перебування.
Необхідно зазначити, що 70-і роки характеризувалися різким зростанням нестійкості міжнародних валютно-кредитних відносин. З введенням "плаваї !ня" валют розширилися межі коливань валютних курсів провідних розвинених капіталістичних країн, різко впала достовірність валютних прогнозів. Посилилися стрибки номінальних і відносних процентних ставок по міжнародних кредитах і цінних паперах. Мінялася традиційна система цінових пропорцій при загальному високому рівні інфляції. У цей період спостерігалася тенденція до розширення об'єктів і операцій страхування валютних ризиків, збільшувалися терміни страхування окремих позицій, особливо в тих випадках, коли коливання валютних курсів не могли бути протягом тривалого періоду часу компенсовані за рахунок зміни цін. Страхування приймало все більш складні форми. В цих умовах міжнародні корпорації відчували все більший дефіцит у фахівцях з валютно-кредитних питань, нестачу організаційних і технічних засобів для прийняття рішень щодо покриття валютних ризиків. Подальше розширення місцевого штату фахівців і його технічне оснащення були пов'язані із збільшенням адміністративних витрат, а головне, не гарантували захисту сукупних інтересів міжнародної корпорації як єдиного цілого. Подолання існуючої суперечності ознаменувало собою початок третього етапу в еволюції організаційних форм міжнародних розрахунків корпорацій. Освоєння банками електронного обладнання, телефонізація і комп'ютеризація як фінансових інститутів, так і основних підрозділів найбільших міжна-
родних корпорацій дозволили підвищити ефективність централізованого управління міжнародними розрахунками банків, великих промислових і торгових монополій. Практично всі підрозділи великих міжнародних корпорацій мали електронну розрахункову апаратуру і постійний зв'язок з обслуговуючими їх банками.
Намічається тенденція до централізації відкритих валютних позицій корпорацій. У цей час стратегія корпорацій спрямована нате, щоб зняти з філіалів проблеми страхування валютних ризиків. Централізація валютних позицій великих корпорацій дає їм переваги в ціновій конкуренції на ринку країни перебування філіалів, оскільки останні в ціну товарів все рідше включають витрати покриття валютних ризиків і витрати, пов'язані з конвертацією іноземної валюти в місцеву. Тим більше, що стратегія міжнародних монополій дозволяє філіалам давати покупцям кінцевої продукції на місцевих ринках або в третіх країнах свободу вибору валюти платежу, а негативні тенденції, які виникають у ході комерційних операцій, нівелюються за рахунок операцій центрального фінансового органу компанії на міжнародних валютно-кредитних ринках.
Швидке зростання прямих приватних інвестицій, вихід технологічного розподілу праці за межі фірм, галузей і національних кордонів супроводиться появою гігантських міжнародних науково-виробничих комплексів з філіалами в різних країнах і на різних континентах.
На сьогоднішній день ТНК є не тільки тією опорою, на якій базується господарство країн розвиненої економіки, але і, перетворившись у найбільші транснаціональні групи, що включають до своєї структури численні закордонні філіали виробничого, науково-дослідного, постачальницького і збутового характеру, все активніше діють на міжнародній арені, ставши головною силою світової економіки.
ТНК все більшою мірою стають визначальними для вирішення долі тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулювання виробництва і розподілу продукції.
Приймаюча країна загалом виграє від надходження інвестицій. Працівники і постачальники, обслуговуючі нові підприємства, нарівні з місцевою владою, одержуючою податки, виграють більше, ніж втрачають конкуруючі місцеві інвестори. Широке залучення іноземного капіталу при допомозі ТНК сприяє зниженню безробіття в країні. З організацією виробництва в країні тих виробів, які раніше ввозилися,
відпадає необхідність в їх імпорті. Компанії, що випускають конкурентоздатну на світовому ринку продукцію та орієнтовані в основному на експорт, значним чином сприяють зміцненню зовнішньоторговельних позицій країни.
Переваги, які несуть за собою зарубіжні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Важливою представляється і якісна складова. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, практику виробничих відносин виділяти більше коштів на підготовку і перепідготовку працівників, більше уваги звертати на якість продукції, ЇЇ дизайн, споживчі властивості. Як правило, за іноземними інвестиціями стоїть впровадження нових технологій, випуск нових видів продукції, новий стиль менеджменту, використання всього кращого з практики зарубіжного бізнесу.
Однак необхідно зазначити, що нарівні з позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних економічних відносин, існує і їх негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Такий негативний вплив характеризується наступним:
- протидія реалізації економічної політики тих держав, де ТНКздійснюють свою діяльність;
- порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, які діють урізних країнах, уміло обходять національні законодавства, приховуючи прибутки від оподаткування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу;
- встановлення монопольних цін, диктат умов, що зачипає інтереси країн, що розвиваються.
У приймаючій країні повинні бути добре усвідомлені можливі ускладнення взаємовідносин інвестора з місцевим політичним оточенням. Міжнародні корпорації можуть організувати тиск на уряд приймаючої країни і залучити її в конфронтацію. Вони можуть також підкупити місцевих політиків і фінансувати змови проти уряду.
Загалом у приймаючих країнах небагато причин обмежувати потік прямих інвестицій порівняно з країною базування (статистичні вигоди перекривають політичні небезпеки).
Аналіз діяльності ТНК і теорій прямих іноземних інвестицій дозволяє виділити наступні основні джерела ефективної діяльності ТНК (порівняно з чисто національними компаніями):
- використання переваг володіння природними ресурсами (абодоступу до них), капіталом і знаннями, особливо результатами НДДКР,перед фірмами, що здійснюють свою підприємницьку діяльність в однійкраїні і що задовольняють свої потреби в закордонних ресурсах тількишляхом експортно-імпортних операцій;
- можливість оптимального розташування своїх підприємств урізних країнах з урахуванням розмірів їх внутрішнього ринку, темпівекономічного зростання, ціни і кваліфікацій робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, атакож політико-правових чинників, серед яких найважливішим є політична стабільність;
- можливість акумулювання капіталу в рамках всієї системи ТНК,включаючи позикові кошти в країнах розташування зарубіжнихфіліалів, і використання його в найбільш вигідних для компанії обставинах і місцях;
- використання з своєю метою фінансових ресурсів усього світу.Джерелами їх фінансування виступають не тільки і не стільки головні американські компанії, скільки фізичні і юридичні особи зприймаючих третіх країн. Для цього зарубіжні філіали ТНК широковикористовують позики комерційних і фінансових інститутів приймаючої держави і третіх країн, а не тільки країн базування материнської компанії;
- постійна інформованість про кон'юнктуру товарних, валютних іфінансових ринків у різних країнах, що дозволяє оперативно переводити потоки капіталів у ті країни, де складаються умови для отримання максимального прибутку, і одночасно розподіляти фінансові ресурсиз мінімальними ризиками (включаючи ризики від коливання курсів національних валют);
- раціональна організаційна структура, яка знаходиться під пильною увагою керівництва ТНК та постійно удосконалюється;
- досвід міжнародного менеджменту, включаючи оптимальнуорганізацію виробництва і збуту, підтримку високої репутації фірми.Джерела ефективної діяльності цього типу динамічні: вони звичайнозбільшуються в міру зростання активів компанії і диверсифікації їїдіяльності. При цьому необхідними умовами реалізації цих джерел виступають надійний і недорогий зв'язок головної компанії із зарубіжними філіалами, широка мережа ділових контактів зарубіжного філіалу з місцевими фірмами приймаючої країни, вміле використання нимиможливостей, що надаються законодавством цієї країни.
Тактика ТНКу країнах, що розвиваються. ТНК відрізняються надзвичайною гнучкістю та маневреністю за умов нових економічних, політичних, соціальних та національних змін, які виникають у країнах, які розвиваються.
В останні роки ТНК, проникаючи і закріплюючись на ринках країн, що розвиваються, використовують такі форми проникнення, як створення спільних і акціонерних компаній, налагодження організаційних, технологічних зв'язків, що забезпечують суттєвий вплив при мінімальних матеріальних, фінансових і трудових затратах.
Практика укладання різного роду контрактів ТНК з промисловими й іншими місцевими компаніями, в яких вони юридично не мають права контролю, отримує все більший розвиток. Це, так зване, підприємництво без капіталів представляє собою нову форму бізнесу і включає торгівлю технологій, ноу-хау, укладання управлінських контрактів, угод про технічну допомогу.
Однією із поширених форм проникнення ТНК в економіку країни, що розвивається, є змішані підприємства. Наприклад, у видобувній промисловості ТНК можуть ефективно підкоряти основні напрямки розвитку національної економіки своїм цілям, отримуючи при цьому суттєві фінансові вигоди. Крім цього, більшість акцій, які належать державі в спільному підприємстві, а також присутність у раді директорів, дозволяє ТНК поширювати свій вплив на місцевих ринках, отримувати кредити із державних і місцевих фінансових установ країн, що розвиваються. В таких країнах, інтереси міжнародних корпорацій часто вступають у протиріччя з національним капіталом, а через нього - з державою.
В останніх дослідженнях Центру ООН із ТНК підкреслюється, що технологія, яка передається країнам, що розвиваються, не нова, а найновіші технології зовсім не передаються. Але завдяки розміщенню ТНК у країнах Південно-Східної Азії на підприємствах електронної промисловості різко прискорились темпи економічного росту, причому власниками, орієнтованих на експорт підприємств електронної промисловості, є національні компанії.
Діяльність ТН К із складання продукції на підприємствах Південно-Східної Азії призвела до технологічного поширення електроніки, включаючи мікроелектроніку. Але ініціатива створення нових виробництв на основі ліцензованих технологій належить національним фірмам, заохочувальних комплексною політикою розвитку експорту.
Зміни ставлення до інвестицій ТНК у країнах, що розвиваються, співпали у часі з переорієнтацією стратегії ТНК. Ресурсозберігаючі технології і заміна багатьох матеріалів на синтетичні аналоги помітно знизили значення країн, що розвиваються, як постачальників сировини. Перехід моделі масового виробництва до нових методів організації, коли головними перевагами в конкурентній боротьбі є якість товару, точний розрахунок термінів поставок та об 'єднання зусиль виробника і споживача продукції для дослідницьких розробок призвів до того, що дешева дисциплінована робоча сила перестала бути фактором виробництва, достатнім для залучення інвестицій у країни, які розвиваються. Тому, незважаючи на суттєву лібералізацію державного регулювання інвестицій у країни, що розвиваються, і різноманітні стимули, спрямовані на залучення іноземного капіталу, частка країн, що розвиваються в світовому потоці інвестицій, неухильно знижується. Водночас, не зменшується значення країн, що розвиваються, як ринків збуту для ТНК.
Можна виділити такі основні моменти негативного впливу транснаціонального капіталу на країни, що розвиваються:
1. ТНК створюють потужну конкуренцію місцевим компаніям івитісняють їх на внутрішньому ринку.
2. Вільне переміщення транснаціонального капіталу може підірвати стабільність національних валют і створити загрозу національнійбезпеці країн, що розвиваються.
3. Космополітизм, внутрішньо притаманний транснаціональномукапіталу, може насаджувати ідеологію, яка вступає в протиріччя з інтересами розвитку національного бізнесу.
4. Транснаціональний капітал, захищаючи свої інтереси, може чинити потужний політичний тиск на приймаючі країни у напрямку, якийне завжди співпадає з їх національними інтересами.
Кодекс поведінки ТНК.Ще 1974 року, коли приймалися основні документи в рамках ООН, було поставлене завдання розробити Кодекс поведінки ТНК. З цією метою створили спеціальну комісію ООН, а потім і дослідницький Центр ООН із ТНК. У рамках ООН фактично вироблені: універсальний кодекс; кодекс поведінки в галузі передачі технологій; зведені принципи і правила для контролю за обмеженою діловою практикою. Прийнято говорити про четвертий кодекс, який був узгоджений і прийнятий МОП у 1977 році Трьохсторонньою декларацією про принципи, що стосуються багатонаціональних підприємств і соціальної політики.
1) Універсальний кодекс дає орієнтири для поведінки ТНК із широкого спектра напрямів. У галузі власності і контролю ТНК рекомендується, зокрема, діяти на своїх зарубіжних підприємствах згідно з поставленими приймаючими державами завданнями із забезпеченнямвідповідної місцевої участі в акціонерному капіталі й ефективному контролі з боку місцевих партнерів, а також віддавати при наймі на всі пости господарського управління пріоритет національним кадрам. У валютно-фінансовій сфері ТН К покликані консультуватися і співпрацювати з урядами приймаючих країн для пом'якшення проблем, пов'язаних із станом їхніх платіжних балансів і фінансів. У сфері оподаткуваннявисунуто вимогу не використовувати транснаціональну корпоративнуструктуру для зміни бази нараховування податків у приймаючих країнах. У галузі захисту споживачів ТНК зобов'язані дотримуватись відповідних міжнародних стандартів продукції з тим, щоб виключити небезпеку для життя і здоров'я покупців, а також не допускати різниці вякості товарів на різних ринках на шкоду покупцям.
2) Кодекс поведінки в галузі передачі технологій вміщує:
- список зобов'язань, які потрібно взяти на себе продавцям технологій при підписанні і реалізації угод з покупцями (йдеться про якнайбільш повне використання доступних місцевих ресурсів робочоїсили матеріалів і т.д.);
- перелік прийомів обмежувальної практики, від якої продавцямтехнологій запропоновано утримуватись. Це, зокрема, обмеження свободи покупця у підписанні угод з іншими продавцями з приводу аналогічних (конкуруючих) технологій чи товарів; обмеження свободипокупця в сфері НІОКР; регламентація продавцем цін на виробленупродукцію на базі технологій, що продаються; обмеження в адаптаціїкуплених технологій до місцевих умов; обмеження свободи експортної діяльності покупця.
3) Кодекс поведінки, спрямований проти монополістичних зловживань, в основному, в міжнародній торгівлі. Декларація МОП включає такі рекомендації для ТНК: віддавати пріоритет місцевим кадрампри прийомі на роботу і підвищувати кваліфікацію в приймаючих країнах; оплата праці та її умови не повинні відрізнятися від інших порівняльних підприємств.
Отже, кодекс поведінки ТНК спрямований на: повагу суверенітету країни, в якій вони здійснюють свою діяльність; підпорядковування законам цієї країни; врахування економічних цілей і завдань цієї країни; повагу до соціально-культурних цінностей і традицій країни, в якій
вони здійснюють свою діяльність; невтручання у внутрішні справи; утримання від практики корупції; відмова займатися діяльністю політичного характеру; дотримання положень, що стосуються охорони навколишнього середовища.
Контрольні запитання і завдання:
1. Яка роль спільних підприємств і вільних економічних зон уміжнародному виробництві?
2. Назвіть головні особливості ВЕЗ та завдання, які вирішуються зїх допомогою.
3. Які типи економічних зон існують у світовій практиці?
4. Охарактеризуйте особливості створення СЕЗ в Україні.
5. Назвіть основні принципи створення спільних підприємств.
6. Визначте мотиви і фактори, що призводять до створення спільнихпідприємств.
7. Виділіть організаційні принципи створення ТНК.
8. В чому переваги і недоліки внутріфірмового міжнародногоспівробітництва?
9. У чому полягає суть діяльності ТНК у країнах, що розвиваються?
10. Чому ТНК і ТНБ здійснюють вплив на розвиток усіх форм зовнішньоекономічних зв'язків?
11. Що таке кодекс поведінки ТНК?
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "4.2. Транснаціональні корпорації"
  1. 9.1. Федеральні податки
    корпорації сплачують додатковий податок у розмірі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних). Податок на корпорації сплачується щомісячно. Канадський уряд використовує режим оподаткування доходу корпорацій як засіб фіскальної політики стимулювання інвестицій, зайнятості, розвитку регіонів за допомогою таких заходів:
  2. 4.2. Система федеральних податків
    корпорації, незалежно від розміру, оподатковуються в однаковому порядку, в тому числі мають право на податкові кредити. Збори акціонерів вправі прийняти рішення, за яким податок сплачується не на корпоративному рівні, а самими акціонерами в формі прибуткового податку з дивідендів. Саме у такий спосіб сплачує податок на прибуток більшість американських корпорацій. Подумайте, - які мотиви
  3. 3.2.2. Північноамериканська модель економічної інтеграції
    корпорації вже давно розробляли проект розширення існуючої двосторонньої інтеграції за рахунок приєднання Мексики. 17 грудня 1992 року був підписаний проект угод про створення Північноамериканської зони про вільну торгівлю (ПАУВТ) (Noth American Free Trade Agreement - NAFTA), куди увійшли США, Канадаі Мексика. Ці угоди вступили в силу 1 січня 1994 року. На даний час йдеться про можливе приєднання
  4. 5.2. Сучасна податкова система
    корпорації, будь-які суми виплачуваних нею дивідендів можуть пройти через необмежену кількість інших компаній, не підлягаючи більше податку на корпорації. Тобто, корпоративний податок у певній його частині виконує роль податкового кредиту по відношенню до особистого прибуткового податку, сплачуваного власниками акцій з доходу від дивідендів-. Даний порядок стає зрозумілішим у порівнянні з
  5. Тема 10. Податкова система Японії
    корпорації трансформувалися в дисциплінованих урядовців, енергійних провідників розвитку країни. Загалом перетворення такого масштабу дали потужний імпульс подальшому соціальному прогресу, економічній і воєнній могутності Японії. Після поразки у Другій світовій війні програму економічного відродження країни (1946-1952) розробила група американських спеціалістів, яку очолював відомий
  6. 3.2.5. Економічна інтеграція у СНД
    транснаціональні угрупування в галузі високих технологій уже створені, тому доцільним для держав СНД є використання технологічної сумісності своїх економік, основи якої були закладені ще в Радянському Союзі. Таблиця 3.7 Зовнішня торгівля України товарами з країнами СНД   Експорт їм порт 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
  7. 2.3.2. Міжнародні валютно-фінансові організації
    корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього інвестиційно-гарантійного агентства". Україна стала членом МВФ у вересні 1992 року. Голова Національного банку України представляє інтереси нашої держави у Раді Керуючих цієї фінансової організації. "Статтями угоди про МВФ" передбачено надання інформації про економічне становище України. На сьогодні інформація, яку надає НБУ, а саме
  8. 7.3. Податкові доходи центрального бюджету
    корпорації або податку на акціонерні товариства, оподатковуються юридичні особи, "діяльність яких приймає форму експлуатації різного роду ресурсів або має характер операцій, пов'язаних із одержанням прибутку" [31, c.270]. Під таке формулювання французького закону підпадають числення господарюючі суб'єкти: не тільки приватні акціонерні компанії та асоціації, але й державні підприємства, установи,
  9. 2.4. Соціально-економічні ефекти податків
    корпорації може знизити курсову вартість її акцій. У наведених економічних ситуаціях власник основних фондів втрачає на вартості капіталу, оскільки ціна фондів зменшується на капіталізовану суму податку. Зауважимо, що в розглянутих випадках ключовим словом є "може", тобто перекладання може відбутися вперед, назад, а може і не статися зовсім. Результат залежить від конкретних, перебіжних
  10. 2.2. Міжнародний рух капіталів
    транснаціональні трести для спільного виконання замовлень дрібними і середніми західноєвропейськими компаніями. До зарубіжних філіалів інколи відносять такі підприємства, в яких материнській компанії не належить жодна акція. Управлінський контроль над подібними підрозділами материнська компанія здійснює через прийняття угод, наприклад, через контракти на управління цим підприємством (особливо це
  11. 6.1. Сталий розвиток в умовах глобалізації
    транснаціональні процеси, які створюють ситуацію, коли стан людини залежить не тільки і не стільки від рішень національних урядів, скільки від дій інших держав, політики світових фінансових центрів і світового ринку. Потрібно зазначити, що це стосується не тільки економічної сфери, а й міжнародної безпеки, захисту навколишнього середовища. Глобалізм - це завершена економічна мегасистема
  12. Тема 1. Всеосяжна дія оподаткування та передумови функціонування податкових систем
    транснаціональні компанії з змішаним капіталом. У такому разі ніщо не загрожує національним інтересам, бо такі компанії сплачують податки на тій території, де вони діють. Щоправда, по-іншому стоїть питання про дивіденди з прибутку компаній, акціонери яких розсіяні по всьому світові. Таким чином, уже один із самих простих і поширених податків викликає лавину соціально-економічних наслідків, які
  13. 6. 3. Основні види податків
    корпорації-платники подають до 31 травня поточного року. Декларація містить дані про: прибуток (збиток); відрахування в резервні фонди; адміністративні затрати, пов'язані з сплатою податків всередині країни і за рубежем (корпораційного, на дивіденди, на майно та ін.); виплати членам ради директорів; інвестиції в іноземні компанії та деякі інші показники. До податкової декларації додають
  14. 2.1. Передісторія оподаткування, базові засади сутності податку
    корпорації, фірми, банки і т. д.) інтерпретуються як особи. Проте, юридична особа - лише прийняте в законодавстві поняття та зручна в ужитку фікція. "Тому, коли деякі політики проголошують, що "бізнес має сплачувати свою належну долю податків", не ясно, який зміст мають подібні заяви, якщо взагалі мають" [49, р.274]. Важливість фактора часу в оподаткуванні американський учений-фінансист Ричард