Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005 - перейти к содержанию учебника

6.1. Сталий розвиток в умовах глобалізації

За останні роки в наукову літературу, публіцистику і політику увійшов термін "глобалізація", який розшифровується як зростаюча економічна взаємозалежність країн усього світу внаслідок зростаючого обсягу і різноманіття транскордонного переміщення товарів, послуг і міжнародних потоків капіталів, а також у результаті прискореної дифузії технологій. У сучасних умовах розвитку перед людством гостро постали проблеми глобалізації, які впливають на всі сфери життя людського суспільства: економічні, соціальні, політичні, культурні. Процес глобалізації носить об'єктивний характер, і є результатом еволюції світової економіки, посилення світогосподарських зв'язків.
Більшість істориків датує зародження глобальної економіки 40-ми роками XIX ст., коли залізниці і пароплави знизили транспортні витрати, відкрили можливості для масштабних поставок великої кількості товарів на значні відстані.
У середині 80-х pp. XX ст. вперше провідними міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР, Римським клубом) було поставлене питання про існування глобальних проблем, які носять всезагальний, універсальний характер. До глобальних проблем належать економічні, політичні, соціальні, демографічні та екологічні проблеми, які стосуються всіх країн земної кулі незалежно від їхнього суспільно-політичного устрою і не можуть бути вирішені однією чи групою держав.
Прийнято виділяти такі глобальні проблеми, які й надалі поглиблюються на початку теперішнього тисячоліття: закінчення холодної війни, тиск зростаючого населення, проблеми обмеженості ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. Загострюється увага і на політичних аспектах, перш за все, завданні підтримати збалансований світовий порядок, кризи національно-державного устрою. Розглянемо детальніше основні глобальні проблеми людства.
Особливе місце серед глобальних проблем посідають економічні проблеми. Нові явища на світовій арені, особливо політична й економічна інтеграція в різних регіонах планети вносять свій вклад у встановлення стабільних світогосподарських відносин.
Починаючи з 60-х років, економічні проблеми все більше впливають на міжнародні відносини. Такі явища, як ріст могутності Китаю, феноменальний успіх нових індустріальних країн, куди відносять, перш за все, так званих "азіатських тигрів" - Сінгапур, Гонконг, Тайвань і Південну Корею, прискорене поширення нових технологій і глобальних комунікацій, ріст міжнародних корпорацій все більше впливають на світову фінансову й економічну рівновагу. Поширення терміну "міжнародна політична економія" показує, що політичні і господарські фактори взаємодіють на міжнародному рівні.
До початку XXIст. глобалізація світового розвитку стала актуальною об'єктивною реальністю. В документах ООН вона розглядається як неминучий процес формування загальносвітових принципів влаштування життя, який об'єднує всі країни світу, всіх жителів планети.
Глобалізація, як правило, негативно впливає на міжнародну спільноту в цілому і на окремі його складові (регіони світу, групи країн, окремі держави, компоненти світового господарства). В цьому процесі поєднуються переважаючі інтеграційні тенденції, які сприяють об'єднанню всіх частин сучасного світу, і тенденції дезінтеграції, які загострюють існуючі і породжують нові протиріччя та конфлікти в міжнародній спільноті.
У порядку денному "РІО+10" - конференції ООН із стратегії сталого розвитку 2002 року, серед основних питань перше місце займає глобалізація. У порядку денному визнається, що нині відбувається прискорена глобалізація взаємодії між країнами у сферах міжнародної торгівлі, прямих іноземних інвестицій і ринків капіталу. Процеси глобалізації проявляються у випереджуючому зростанні переміщенні капіталів, світової торгівлі порівняно з виробництвом, інформації та наукових знань. Неабияких розмірів набули валютні операції. Так, щоденно у світі проводиться обмін валюти на суму понад 1,2 трлн дол.
Вплив глобалізації на світову спільноту є неоднозначним: вона призводить до значного росту економіки, але тільки невелика кількість країн отримує від неї вигоди, а більшість країн потерпає від негативних наслідків у вигляді росту бідності, сповільнення економічного росту.
Формування нової глобальної системи пов'язано із створенням великих міжнаціональних ринків фінансового капіталу і транснаціональних корпорацій (ТНК), функціонування яких спирається на нові інформаційні технології. Ці структури володіють фінансовими ресурсами, які перевищують державні бюджети багатьох країн. ТНК контролюють до
40 % промислового виробництва у світі та понад 50 % міжнародної торгівлі. Крім ТНК інфраструктуру фінансової глобалізації складають міжнародні фінансові організації, основними з яких є МВФ та Світовий банк.
Безперечно, глобалізація веде до зростання цілісності світового господарства на планетарному рівні. Разом з тим, її протиріччя, дезінтег-раційні тенденції викликають роздробленість структури людства. Сучасний світ розділений на три "світи".
"Перший світ" - привілейована і домінуюча частина людства - провідні високорозвинуті країни, які успішно використовують переваги глобалізації (країни Північної Америки, Західної Європи й Японія).
"Другий світ" - нові індустріальні країни, які в 1970-1980 pp. здійснили різкий стрибок, але нині розвиваються не так швидко, щоб випередити країни "першого світу": Китай, Індія, Іран й інші нафто-експортуючі країни.
"Третій світ" - це держави, які не мають можливості закріпитися навіть на периферії "першого світу" (майже всі країни Африки, значна частина азіатських країн, країни СНД).
Виникає глобальна ієрархічна структура політичної й економічної влади, при якій всі держави взаємозалежні, хоча й різною мірою.
Становлення глобального світу має суттєві наслідки для міжнародної політики. Тобто говорять про глобалізацію політики. Особливо вагомими для глобального світу є транснаціональні процеси, які створюють ситуацію, коли стан людини залежить не тільки і не стільки від рішень національних урядів, скільки від дій інших держав, політики світових фінансових центрів і світового ринку. Потрібно зазначити, що це стосується не тільки економічної сфери, а й міжнародної безпеки, захисту навколишнього середовища.
Глобалізм - це завершена економічна мегасистема світового масштабу, в основі якої лежить нова система і структура продуктивних сил, нова висока глобальна комунікаційна технологія, глобальна валютно-фінансова система, глобальна власність ТНК, специфічні економічні відносини, а особливо - глобальна організація виробництва і праці.
Глобалізація відкриває нові можливості розвитку на основі використання переваг міжнародного поділу праці. Проте це - стихійний, а тому суперечливий процес, який змушує по-новому сприймати й оцінювати відмінності між країнами з точки зору їх положення відносно одна одної і наділеності факторами відтворення. Зокрема, це
відмінності у розмірах території, чисельності і щільності населення, природних умов і сировинних ресурсів, їх доступності тощо. Ці відмінності обумовили нерівність стартових умов економічного розвитку в епоху індустріалізму і тим самим визначили нинішню прірву між Північчю і Півднем.
Процеси глобалізації відкривають нові можливості людського розвитку, які пов'язані із всесвітнім поширенням найновіших технологій і форм виробничої організації та забезпечують високий матеріальний статус працівника, вимагають від нього наукових знань, мобілізують його творчу ініціативу й інтелектуальні здібності.
Економічна глобалізація тісно переплітається з демографічним розвитком людства, а її негативні риси і наслідки пов'язані з глобальною демографічною проблемою.
Нинішній розвиток людства супроводжується виникненням демографічної проблеми. Країни світу по-різному стикаються з проблемами демографічного розвитку. Так, для країн, що розвиваються, характерне зростання чисельності населення; у високорозвинених в економічному відношенні країнах виникають проблеми старіння нації, причиною якої є зниження народжуваності; країнам перехідної економіки притаманне абсолютне зменшення чисельності населення. Із 6 мільярдного населення світу близько 4,8 млрд чол. проживають у країнах, що розвиваються. За даними ООН частка населення планети у країнах, що розвивається в 2005 р. зросте до 7/8. Найбільший ріст населення очікується в Африці (її частка у населенні світу досягне 20 %).
Приріст населення світу (щорічно близько 78 млн чол.) локалізується в невеликій кількості країн. Понад третина цього приросту припадає на Індію, Китай.
Передбачається, що в перспективі кількість країн з високою чисельністю населення і невисоким економічним потенціалом та рівнем соціально-економічного розвитку зростатиме, що може зробити їх центрами гострих демографічних, екологічних та інших проблем.
Разом з тим, учені відзначають значні темпи зростання кількості населення на планеті, або "демографічний вибух" (щохвилини населення планети зростає на 150 чол.). З 1950 р. по 2003 р. населення світу збільшилося з 2,5 млрд до 6,1 млрд чоловік, і очікується, що до 2050 р. його кількість досягне 8,5 млрд чоловік. Ще в кінці XVIIIст. англійський дослідник Мальтус вказував на те, що людство росте швидшими темпами, ніж планета створює продовольчі ресурси. Нині ця гіпотеза підтвердилася. Навіть при досконалих технологіях виробництва про-
дуктів харчування Земля може прогодувати лише обмежену кількість населення. Тому питання про можливості задоволення потреб населення в продовольстві й інших сільськогосподарських товарах залишаються відкритими.
На конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) було зазначено, що вирішення демографічної проблеми в кожній країні повинно стати складовою частиною її національної стратегії сталого розвитку.
У 1994 р. в Каїрі відбулася п'ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, на якій було прийнято текст "Програми дій". Цією Програмою визначено політику народонаселення на найближчі двадцять років. Фактично людство поставлено перед необхідністю регламентації народжуваності.
За Н.М. Мойсеевим, для того, щоб людина надалі вписувалася в природні цикли (кругообіг) біосфери, населення планети, при збережені сучасних потреб, повинно зменшитися разів у десять. Тому разом з проведенням розумної демографічної політики необхідно створювати нові біогеохімічні цикли, тобто новий кругообіг речовин, в який увійдуть ті види рослин, які ефективніше використовують чисту сонячну енергію, яка не завдає планеті екологічної шкоди.
Крім того, інтенсивними темпами продовжується процес урбанізації - розширення міст і міських поселень. Якщо в 1950 р. частка городян у світі складала 29,2 %, то нині вона досягла 47 %. Це призвело до того, що нині міста вважаються зонами найбільшого техногенного забруднення.
Важливою рисою світового розвитку в останні десятиліття стали міграційні процеси. Масова міграція населення носить глобальний характер і перетворюється в серйозне джерело загострення соціально-економічного становища у світі. Швидкий ріст населення в країнах, що розвиваються обумовив надлишок робочої сили, а розвиток системи освіти призвів до такої підготовки молодих людей, яка дає змогу адаптуватися до вимог ринку праці розвинутих країн. Для багатьох країн, що розвиваються такі трудові міграції економічно є досить важливими: грошові перекази мігрантів із цих країн впливають на їх розвиток.
За даними ООН, у 1996 р. за межами рідних країн проживало 125 млн чол. При цьому чисельність нелегальних іммігрантів оцінюється в 30 млн. Існують різноманітні типи міграції, з яких наймасовішою є міграція із сільської місцевості в урбанізовані райони. З тих пір, як сто-
літтятому І. Г.Равенштейн запропонував опис законів міграції, соціологи визначили фактори, які впливають на міграцію: вік, походження, відстань, економічні умови тощо. Нині головним бар'єром міграції є урядові обмеження.
Рішення про міграцію приймаються в контексті зростаючої інтегрованості і взаємозалежності світової економічної системи. З цієї точки зору мігранти поділяються на "економічних" і "біженців". Більша частина мігрантів покинули свою країну через економічні причини, оскільки глобалізація виробництва супроводжується глобалізацією ринку праці. Інша причина - це вимушені переселенці, які втікають від економічних війн і етнічних чисток.
Розрізняють поділ мігрантів за належністю до тієї чи іншої групи країн. Так, перша група мігрантів і біженців мігрує в межах бідних країн, створюючи соціальну напругу й інші проблеми. Наступна група мігрантів - серед розвинутих країн світу, де висококваліфіковані кадри працюють у транснаціональних компаніях і різних секторах економіки. Третя група існує між розвинутими і бідними країнами.
Неконтрольована міграція може викликати регіональні політичні конфлікти, різкий ріст населення й економічний тиск.
Нині людство усвідомило, що існує кризова екологічна ситуація, яка полягає у забрудненні атмосфери, рік, морів, океану, деградації ґрунтового покриву, у зменшенні площ лісів. В останні роки екологічні проблеми набувають глобального характеру.
Початком міжнародного співробітництва у галузі екології стало створення італійським економістом А.Печчеї у 1968 р. Римського клубу - міжнародної неурядової організації, яка проголосила необхідність активного співробітництва у боротьбі із забрудненням навколишнього середовища. У 70-ті роки за ініціативою Римського клубу були підготовлені й обговорені наукові доповіді з проблем деградації екологічних систем, які здебільшого полягали в обгрунтуванні необхідності призупинити технологічний прогрес, ріст виробництва матеріальних благ (так звана теорія нульового росту) і чисельності народонаселення. Ця ідея має багато прихильників, але викликає чимало заперечень. Постає питання про межі такого обмеження та можливість його прийняття як сполученого з лімітуванням споживання.
Відомими представниками Римського клубу стали Дж. Форрестер, а також група проф. Д.Медоуза із Масачусетського технологічного інституту (США). Дж. Форрестер, використовуючи методи системного аналізу, за допомогою ЕОМ розрахував можливі варіанти майбутньо-
го розвитку цивілізації і виклав їх у книзі "Світові динаміки" (1971). У проекті Дж.Форрестера зроблена спроба проаналізувати взаємодію трьох систем: демографічної, індустріальної та аграрної. Продовженням імітаційної моделі Дж.Форрестера є багатогалузева імітаційна модель Д.Медоуза. У книзі Д. Медоуза "Межі росту" (1972) розглядаються п'ять глобальних факторів розвитку суспільства: населення, виробництво продуктів харчування, індустріалізація, забруднення навколишнього середовища, споживання невідновних ресурсів. У книзі наведені дані про баланс ресурсів у масштабах усієї планети і робиться висновок про те, що якщо світова промислова продукція буде збільшуватися у таких масштабах, то людство опиниться на межі загибелі у результаті руйнівної дії на навколишнє природне середовище. Основна увага акцентувалася на проблемах виснаження енергетичних і сировинних ресурсів планети, що становить загрозу економічному росту.
У моделях Дж.Форрестера і Д.Медоуза рекомендується (як вихід зі становища) законсервувати ріст населення планети і стабілізувати промислове виробництво. Враховуючи неспроможність моделі, Римський клуб через два роки запропонував новий проект "Людство у поворотному пункті", запропонований М.Месаровичем і Е.Пестелем. Вони поставили завдання проаналізувати велику кількість факторів і таким чином знайти можливості попередження та локалізації кризових ситуацій. У їхній моделі світ представлений у вигляді 10 регіонів. Держави, що входять до цих регіонів, об'єднані на основі врахування традицій історії і стилю життя, економіки, соціально-політичного порядку, а також спільності більшості проблем. Модель розглядає еволюцію світової системи аналогічно організму, в якому спостерігається як спеціалізація різних його частин, так і функціональний зв'язок між ними. Такий підхід, на думку авторів, дає можливість виділити основні зв'язки і залежність від економічних, демографічних, енергетичних та інших процесів.
Варто зазначити, що у дослідженнях перспектив глобального розвитку в 60-70-ті pp. XX ст. основний наголос ставився на його демографічному аспекті (В.Леонтьєв, Е.Пестель, Е.Лашло, Д.Медоуз, М.Ме-сарович, Дж.Форрестер та ін.), що було зумовлено впливом "демографічного вибуху" в країнах третього світу. Першим, хто відійшов від демографічного детермінізму у глобальних прогнозах, був Б.Гаврилишин (1980).
Зрозуміло, що зміна відносин між біосферою і людством неможлива без змін стосунків між людьми. Основним вектором перемін повинен бути пріоритет співробітництва і взаємодопомоги замість суперництва і ворожнечі. Йдеться про концепції, згідно з якими розвиток суспільства і відносини "людина-природа" визначатимуться, перш за все, розумом людини. Попередниками таких концепцій були П.Тейяр де Шардена, Е.Леруа, В.І.Вернадський, які в 20-х роках XXст. ввели поняття "ноосфера", "ноосферний шлях розвитку". По суті - це нова парадигма цивілізаційного розвитку, ідеї якої висувалися В.
І.Вернадсь-ким у його концепції ноосфери. В.І.Вернадський ще на початку XX ст. зазначав, що епоха стихійного розвитку людства закінчується і змінюється епохою управління розвитком, при якому біосфера переходить у стан ноосфери, а людина стає "основною геологоутворюю-чою силою планети".
У 80-ті роки стало очевидним, що розв'язання глобальних та національних природоохоронних проблем неможливе без нового погляду на роль і форми економічного розвитку. Виникла ідея переходу в економічному розвитку до концепції сталого розвитку, яку вперше було досить повно викладено у Всесвітній стратегії збереження природи (1980), в якій вміщувалися не тільки рекомендації державам щодо охорони природи, а й фактичні рекомендації про стан екологічної рівноваги всіх природних об'єктів світу, особливо лісової флори і фауни. Концепція сталого розвитку визнається одним із головних досягнень наукової і суспільної думки XXст.
У1983 р. ООН створила Всесвітню комісію з навколишнього середовища і розвитку, яку стали називати за іменем її голови, прем'єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундтланд, яка в 1987 р. опублікувала звіт про свою роботу "Наше спільне майбутнє", де вперше був використаний термін "сталий розвиток", і закликала до "нової ери людського розвитку, безпечного для навколишнього середовища".
У 90-х pp. людство починає усвідомлювати реальну небезпеку екологічної катастрофи, яка загрожує існуванню цивілізації. Це викликано деградацією життєво важливого для здоров'я людини природного середовища, втратами в генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів рослин і тварин, руйнівним техногенним пресом на біосферу. Загострення взаємовідносин суспільства з природою поставило перед людством питання про необхідність розробки і впровадження нових принципів своєї поведінки в природі та експлуатації природних ресурсів нашої планети.
В кінці 80-х pp. з'явилася концепція самопідтримуючого гармонійного розвитку (в нашій літературі поширений її неточний переклад -"сталого розвитку"), яка отримала подальший розвиток після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 p.). Ця концепція передбачає нерозривне поєднання економічної й екологічної політики та посилення значимості екологічного фактору в прийнятті рішень як на національному, так і на глобальному рівні. По суті йдеться про нову модель економічного розвитку, яка відповідає реаліям глобальної економіки початку третього тисячоліття.
За Донелі Медоуз, сталий розвиток - це такий розвиток, коли ми задовольняємо свої поточні потреби і водночас не створюємо загрози для наступних поколінь.
Конференція прийняла новий принцип розвитку світових продуктивних сил - "sustainabledevelopment", що в перекладі означає "сталий розвиток" і полягає в тому, що процвітання в майбутньому залежить від збереження "природного капіталу" - повітря, води та інших екологічних багатств. Цього можна досягти при збалансуванні діяльності людини і відтворювальної здатності природи.
Після конференції ООН із навколишнього середовища і розвитку в 1992 р. помітно посилилася значимість екологічного фактору в прийнятті рішень як на національному, так і на глобальному рівнях. Понад 150 країн створили національні комісії для розробки комплексного підходу до сталого розвитку. І тим не менше поки що зарано говорити про те, що екологічна проблема зайняла адекватне місце в пріоритетах національного розвитку і міжнародного співробітництва.
Програма розвитку ООН випустила серію Доповідей про розвиток людства, в яких зазначено, що екосистеми не справляються з подальшим економічним зростанням і техногенним пресом. Економічне зростання здебільшого залежить від використання все більших обсягів сировинних ресурсів, обігу їх в економічній системі з подальшим поверненням у навколишнє середовище у вигляді відходів. Цей зростаючий потік природних ресурсів через економічну систему нині вже до-сяг, а в більшості випадків і перевищив межі екологічної стабільності на планеті.
За оцінками Секретаріату конференції, щорічні витрати (1993-2000 pp.) на здійснення в країнах, що розвиваються, заходів, що вміщуються в глобальній програмі, яка отримала назву "Порядокденний на XXI ст.", повинні перевищити 600 млрд дол., включаючи майже 125 млрд дол., які будуть надані міжнародною спільнотою у вигляді субсидій або на пільговій основі. Окрім того, в Преамбулі Порядку денного зазна-
чається, що єдиний спосіб забезпечити собі безпечне і краще майбутнє - вирішити екологічні проблеми і проблеми екологічного розвитку в комплексі та за спільним погодженням держав.
Перехід до концепції сталого розвитку визначений на Всесвітньому саміті в Йоганнесбурзі (ПАР, 2002 р.) як завдання для світового господарства на XXIстоліття. У Політичній декларації, прийнятій учасниками саміту Ріо+10, підкреслюється відданість ідеї сталого розвитку, балансу його складових частин та будівництва глобального гуманного суспільства, яке базується на принципах рівності та усвідомлення потреби кожного в людській гідності, а головне - необхідність інтеграції трьох компонентів сталого розвитку: економічного зростання, соціального розвитку та охорони навколишнього природного середовища.
Ця концепція відбиває розуміння тісного взаємозв'язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і того факту, що вони можуть бути розв'язані лише комплексно, за умови тісної співпраці і координації зусиль усіх країн світу. Крім того, в концепції де-факто визначається, що західна модель суспільства загального споживання не може вважатися взірцем для всього людства. З іншого боку, в документах конференції Ріо вказується і на вади практики вкрай неефективного використання природних ресурсів у країнах, що мали планову економіку, та про надзвичайну важливість ліквідації економічної відсталості в країнах, що розвиваються, оскільки бідність є активним каталізатором загострення екологічних проблем. Розв'язання проблем за такими напрямками, як вода і санітарія, альтернативна енергетика, здоров'я і довкілля, сільське господарство, біологічне різноманіття та управління екосистемами, ліквідація бідності, міжсекторальні проблеми (належне управління, торгівля і довкілля, глобалізація і фінанси, екологічні та інші права людини), стоїть на порядку денному на початку нашого сторіччя.
Таким чином, актуальним і важливим є визначення стартових передумов окремих країн та регіонів світу щодо нинішніх можливостей їх переходу до моделі сталого розвитку. Україна належить до групи країн з несприятливими передумовами переходу до сталого розвитку, оскільки їй притаманне господарство з високим рівнем антропогенного навантаження на територію, високою водо- та енергоємністю виробництва, забрудненням водних ресурсів та атмосферного повітря. Характерною рисою таких країн є низька економічна ефективність і висока екологічна собівартість виробництва.
Проблема переходу до сталого розвитку поглиблюється існуючими протиріччями між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, оскільки йдеться про оцінку відповідальності за глобальну екологічну кризу і розподіл фінансового тягаря для пом'якшення і попередження її найнебезпечніших наслідків. Таке зіткнення інтересів перешкоджає реалізації узгоджених принципів екозахисту в глобальному масштабі. Проте варто враховувати, що у людства існує загальний інтерес - інтерес виживання. Потенційна вразливість Заходу щодо глобальних викликів вказує на те, що на кінцевому етапі доведеться виходити на шлях спрямованого розвитку, тобто, управління світовими процесами з точки зору компромісу з врахуванням спільних інтересів.
Отже, глобалізація - це складний і суперечливий процес, який не веде до вирівнювання рівнів економічного розвитку різноманітних країн і регіонів світу. Разом з тим, очевидним є те, що жодна країна не в змозі добитися серйозного економічного підйому і росту благополуччя населення, якщо вона не буде активно брати участь у світовій економічній системі.
Тому, за цих складних умов, Україні в найближчі десятиліття потрібно буде вирішити такі завдання: відновити економічну потужність країни; інтегруватися в глобальну економіку.
Отже, Україна вирішуючи свої складні завдання соціально-економічного розвитку повинна об'єктивно оцінити фактори, напрямки і наслідки глобалізації світового розвитку, і перш за все, економічної глобалізації з тим, щоб визначити своюучастьу цьому процесі, знайти свою "нішу" в світовій спільноті.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "6.1. Сталий розвиток в умовах глобалізації"
  1. Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005

  2. 3.2. Розвиток міжнародної економічної інтеграції
    3.2. Розвиток міжнародної економічної
  3. Розділ І Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних відносин
    розвиток теорії міжнародних економічних
  4. Рекомендована література
    умовах демократії. Вступ до фінансової науки / Пер. із нім. - К.: Либідь, 2000. - 654 с. Ланг Й. Проект кодекса налоговых законов для государств Центральной и Восточной Европы / Пер. с нем. - Бонн: Федеральное министерство финансов, 1993. - 464 с. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 362 с. Пушкарева В.М. История
  5. Рекомендована література
    умовах демократії. Вступ до фінансової науки / Пер. із нім. - К.: Либідь, 2000. - 654 с. Ланг Й. Проект кодекса налоговых законов для государств Центральной и Восточной Европы / Пер. с нем. - Бонн: Федеральное министерство финансов, 1993. - 464 с. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 362 с. Пушкарева В.М. История
  6. 3.1. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції
    розвиток і взаємодоповнен-ня регіонів та держав, інтенсифікують процеси виробництва в окремих країнах, дають змогу ефективніше використовувати всі наявні резерви розподілу інвестицій та всі види капіталу. Міжнародні економічні інтеграції - це високий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, за яких процес господарсько-політичного об'єднання країн відбувається на основі міжнародного
  7. В.Л. Андрущенко, О.Д. Данілов. Податкові системи зарубіжних країн, 2004
    умовах сучасної демократично-правової державності, розглянуто структуру й організацію національних податкових систем країн "Великої вісімки". Залучення численного наукового апарату, в тому числі англомовних джерел, виводить функціональне призначення посібника за межі власне курсу лекцій для студентів фінансово-економічних спеціальностей, робить його корисним для широкого кола читачів, яких
  8. 2.1.6. Зовнішньоторговельна діяльність України на сучасному етапі
    розвиток зовнішньої торгівлі впливають такі фактори: поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізації виробництва; розвиток процесів торгово-економічної інтеграції, знищення регіональних бар'єрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі і т.д. Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить про те, що поряд з певними позитивними змінами
  9. 11.2.7. Мито
    умовах імпортне (ввізне) мито виконує функції захисту внутрішнього ринку від конкуренції іноземних виробників; забезпечення потреб у товарах, які не виробляються взагалі або виробляються в недостатній кількості; додаткового наповнювання бюджету. Експортне мито, крім свого фіскального призначення, обмежує вивіз товарів, потреба в яких не повністю задовольняється всередині країни; регулює вивіз не
  10. ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
    умовах демократії. Вступ до фінансової науки / Пер. із нім. - К.: Либідь, 2000. - 654 с. 10. Годме П.М. Финансовое право / Пер. с франц. - М.: Прогресс, 1978. - 423 с. 11. Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податкова система України та шляхи її реформування. - К.: Парламентське видавництво, 2001. - 216 с. 12. Джордж Г. Что такое единый налог и почему мы его добиваемся? / Пер. с англ. - М., 1907.
  11. 6.5. Стимулювання нових технологій, ділової та експортної активності
    розвиток експорту шляхом страхування експортних операцій від ризиків. Особливо велике значення страхування експорту має при одержанні експортерами банківських кредитів, оскільки банки, як правило, вимагають гарантій у формі страхування експортних угод. З цією метою уряд ФРН щорічно установлює ліміти страхування, величина яких залежить від експортного потенціалу національної економіки. До
  12. 5.3. Спеціальні установи при ООН
    розвиток міжнародного співробітництва в галузі освіти, науки і культури. У рамках ЮНЕСКО діє багато наукових програм співробітництва, наприклад, з 1975 року - Міжнародна гідрологічна програма. МОЛ заснована в 1949 році Лігою Націй. Секретаріат МОП -Міжнародне бюро праці - розміщений у Женеві. Головний напрямок діяльності МОП - розробка міжнародних конвенцій і рекомендацій з питань праці і прав
  13. 5.1. Особливості і характер економічної діяльності ООН та структура її організацій
    розвиток МЕВ, ООН реалізує важливі функціональні аспекти, серед яких особливу актуальність становлять дослідження проблем взаємозв'язку між глобалізацією і розвитком економіки в світі, вивчення ролі і впливу глобалізації економіки на регулювання світових фінансових процесів. Важливою функціональною сферою діяльності ООН є розробка перспективних форм і методів партнерства між промислово
  14. 3.2.6. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему
    розвиток. 2. Підтримка економічних реформ та розвиток приватного сектора. 3. Енергетика та навколишнє середовище. 4. Ядерна безпека. 1. Заходи, що здійснюються в сфері інституційної реформи і розвитку, зосереджуються на адаптації інституційної структури, якасприяє розвитку суспільства на базі демократичних принципів таринкової економіки. Розвиток здійснюється в контексті Угоди проПартнерство
  15. ПІСЛЯМОВА
    розвиток оподаткування доходів фізичних осіб, інтенсивність якого знизиться лише під кінець століття; - звуження ролі корпораційного прибуткового податку при посиленні його значення під кінець століття; - модернізація та розширення застосування податків на споживання, особливо податку на додану вартість; - оподаткування нерухомого майна, а також податку на приріст капіталу, буде мати
  16. Тема 2. Природа, принципи, функції податків
    умовах невизначеності та обмеженості ресурсів. Не всі з ознак економіки підходять для податків. Достатньо прийняти до уваги, що економічна діяльність передбачає ринкове ціноутворення, комерційний розрахунок, попит і пропозицію, відображення результатів на рахунку прибутків і збитків. Ці та інші відмінності між державним і приватним секторами "не залишають місця для того, щоб створити єдину науку
  17. 2.3.1. Суть міжнародної валютної системи
    розвиток валютних відносин та утворення механізмів регулювання економічного обміну, за рахунок яких замкнені економічні системи трансформуються у відкриті, що забезпечує їх взаємне зближення та інтегрування. Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи може бути Європейська валютна система, створена в
  18. 3.2. Модель Ліндаля-Вікселля
    розвиток теорії оподаткування на основі концепції обміну пов'язаний із американським ученим-фінансистом, лауреатом Нобелівської премії 1986 р. Джеймсом Б'юкененом та його послідовниками. Якщо в конституційно-правовому аспекті тлумачення податків зосереджене навколо ідеї держави як зобов'язуючої і стримуючої сили, то в альтернативній ринковій інтерпретації податки постають як категорія
  19. 2.3.2. Міжнародні валютно-фінансові організації
    розвиток економіки країни-боржника не є його прямим завданням. Проблеми зовнішньоекономічних розрахунків та зовнішньої заборгованості різних країн вирішуються неодинаково, оскільки причини їх виникнення та заходи, що вживаються для їх вирішення, індивідуальні для кожної країни. Тому МВФ розробляє рекомендації з економічної політики згідно з внутрішніми особливостями країни. Нині членами МВФ є
  20. 4.1. Становлення податкової системи, етапи фіскальної політики,розвиток наукової думки
    Основні події фіскальної історії США Закон про розпродажу (приватизацію) фонду федеральних земель. (Переглядався в 1804, 1820, 1841, 1862 рр. Згідно Homestead Act 160 акрів землі коштували 18 дол.) 1787 р. Створення Міністерства фінансів США (U.S. Department of the Treasury) 1789 р. 10-та поправка до конституції США (Білль про права). Проголошення рівності фінансових прав властей штатів із