Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005 - перейти к содержанию учебника

2.3.1. Суть міжнародної валютної системи

Міжнародні валютні відносини - сукупність суспільних відносин, які складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві, що обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.
Окремі елементи валютних відносин появились ще в античному світі - Древній Греції і Древньому Римі - у вигляді вексельної і мінової справи.
Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин є валютна система - це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи.
В історичному плані спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством, із врахуванням норм міжнародного права. Відомо, що національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, а її особливості визначаються ступенем розвитку, станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків країни.
Національна валютна є система нерозривно зв'язана із світовою валютною системою, тобто формою організації світових валютних відносин, закріплених міждержавними угодами. Світова валютна система склалася до середини XIXст. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства.
Світова валютна система складається із взаємодіючих національних валютних систем і міжнародних валютних інститутів та організацій. Основне завдання як національної валютної системи, так і міжнародної - створення сприятливих умов для розвитку виробництва і міжнародного поділу праці та ефективний розподіл платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу та послуг, і інших видів діяльності у відносинах між окремими країнами.
Світова валютна система може сприяти розширенню, або навпаки, обмеженню інтенсивності міжнародних економічних відносин. Через світову валютну систему здійснюється перелив фінансових ресурсів із однієї країни в іншу чи блокується цей процес, розширюється чи обмежується ступінь національної економічної самостійності, переміщаються макроекономічні показники (наприклад, безробіття, інфляція) з одних країн в інші.
Світова валютна система використовується як знаряддя політичного й економічного тиску на окремі країни, особливо слабкі в індустріальному плані чи країни, що розвиваються.
Валютні (грошові) процеси не відрізняються плавністю і гармонією, вони протилежні і пробивають собі шлях через постійно виникаючі
одиничні та загальні валютні кризи, які призводять до поступової заміни однієї валютної системи іншою, їх еволюції, що відображається як у національній, так і в міжнародній сферах.
Становлення світової валютної системи відбувалося в декілька етапів - від золотого стандарту з фіксованими валютними курсами в різних країнах до повного його скасування, що дало змогу окремим країнам здійснювати самостійну національну грошову політику. Невдала спроба повернення до твердого паритету валют на базі золотого стандарту стала поштовхом до об'єднання західноєвропейських країн у Європейську монетарну систему з механізмом фіксованих валютних курсів. Було створено європейську розрахункову одиницю - ЕКЮ.
Розширення міжнародного поділу праці призвело до формування міжнародної вартості та відповідної зміни природи світових грошей. Ці процеси зумовлюють розвиток валютних відносин та утворення механізмів регулювання економічного обміну, за рахунок яких замкнені економічні системи трансформуються у відкриті, що забезпечує їх взаємне зближення та інтегрування.
Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи може бути Європейська валютна система, створена в 1979 році. її функціонування регламентується відповідними угодами між ними, тісно пов'язується з національними валютними системами, і є складовою частиною світової валютної системи.
Міжнародна валютна система пройшла чотири основні етапи розвитку:
1. Паризька валютна конференція відбулася 1867 року і сформувала першу світову валютну систему, так звану Систему золотого стандарту (золотого монометалізму), а також визнала золото єдиною формою світових грошей. Ця система функціонувала до 20-30 pp. XX ст й її виз-і іачальними ознаками були: а) функціонування золота як світових грошей; б) фіксація золотого змісту національних валют; в) їх безпосеред-і ія конвертованість у золото; г) наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.
У період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й поряд з розмінними паперовими грішми, на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та міжнародної валютної систем. Різниця між ними полягала в тому, що на світовому ринку золото, як їмсіб платежу приймалось на вагу.
Країни, що додержувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота - його експорт та імпорт. Лише за цієї умови забезпечувалася відповідна стабільність і збалансованість платіжних балансів окремих країн. Система валютного стандарту відіграла важливу роль у процесі розвитку міжнародних торговельних відносин. Вона забезпечувала повну конвертованість грошової одиниці, стабільність валютних курсів, світових цін, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих країн. Водночас система золотого стандарту мала істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, не досить гнучкою, еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Ці обмеження спричинили заміну після Першої світової війни золотого стандарту золотодевізним.
2. Генуезька валютна конференція відбулася 1922 року. Вона проголосила зміну золотого стандарту золотодевізним. Поряд із золотом,функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валютипровідних країн світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називатися девізами. Проте і після укладання Генуезької угоди грошові системи майже ЗО країнпродовжували функціонувати в режимі золотого стандарту. Повнийвідхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період "Великої депресії" - економічної кризи 1929-1933 pp.
і в перші післякри-зові роки. З великих капіталістичних країн спочатку Англія (1931р.),а потім і США (1933 p.) внаслідок крайнього загострення суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничоговідтворення змушені були відмовитись від внутрішнього обміну паперових грошей на золото. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків вартостіна золото, що підривало внутрішні основи функціонування золотого стандарту.
3. Бреттон-Вудська валютна система. 1944 року в м. Бреттон-Вудсвідбулася валютно-фінансова конференція ООН, в якій взяли участь44 держави. Конференція після гострих дискусій ухвалила угоду проформування та функціонування в післявоєнний період міжнародноївалютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської системи і відповідно до статуту МВФ базувалася на таких принципах:
- встановлювався золото-доларовий стандарт;
- за золотом зберігалися функції світових грошей;
- долар США прирівнювався до золота як міжнародний платіжний та резервний засіб;
- до зобов'язань США входило обмінювати долари, якщо вонипред'являлися центральними банками та урядами інших країн на золото за офіційним курсом - 35 дол. за тройську унцію (31,1 г.) чистогозолота; \
- встановлювалися фіксовані паритети валют до долара і через нього - до інших валют; /
- допускалися межі коливань ринкових курсів валют навколофіксованих доларових паритед-ш - + 1%;
- регулювання міжнародних валютних відносин покладалося наспеціально створену міжурядову установу при ООН - Міжнароднийвалютний фонд.
Формально бреттонвудські рішення вступили в силу в грудні 1945 року, але організація МВФ завершилася восени 1946 р. До кінця грудня 1945 року статті угоди МВФ підписали 40 держав, а в 1970 році членський склад МВФ нараховував уже 116 держав, у 1992 році -157. На цей час його членом стала навіть Швейцарія, яка традиційно утримується від формальної участі в міжнародних організаціях.
Крім МВФ, Бреттон-Вудською валютною системою було створено Світовий банк, а також передбачалося створення органу (Міжнародної організації торгівлі), в функції якого входило б контролювання обмежень у галузі торгового обміну. Ця організація так і не була створена, але функції, які передбачалися, взяла на себе Генеральна угода із тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка була підписана в 1947 році і ставила за мету забезпечення вільного обміну за допомогою зниження тарифних бар'єрів. У рамках Бреттон-Вудської валютної системи статус резервної валюти було офіційно закріплено за доларом США і фунтом стерлінгів.
Бреттон-Вудською валютною системою започатковано третій етап розвитку світової валютної системи. Ця система стала системою золотовалютного, а в подальшому - золото-доларового стандарту.
Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до початку 70-х pp. і відіграла значну роль у поглибленні міжнародного поділу праці, налагодженні зовнішньоекономічних зв'язків. Механізм міжнародного валютно-фінансового співробітництва, створений на основі брет-тонвудських рішень, виявився в цілому адекватним потребам відновлення і розвитку міжнародних економічних відносин у післявоєнний період. Створена система відображала післявоєнні реалії.
Протягом тривалого періоду ефективність цієї системи (структури "золото-долар-національна валюта") забезпечувалася високим рівнем стабільності долара та довіри до нього. Ця довіра базувалася на тому, що, на відміну від всіх інших валют, долар зберігав за собою на валютному ринку антиінфляційний імунітет, який гарантувався його конвертованістю для національних банків у золото. Така конверто-ваність забезпечувалася нагромадженням СІЛА значної частки (понад 70% у перші повоєнні роки) централізованих запасів золота. В 1949 р. централізовані золоті запаси США оцінювались у 24,6 млрд дол., що у 3,15 рази перевищувало загальну суму доларів, яка була розміщена в іноземних банках.
Таке становище в системі міжнародних економічних відносин не могло залишатися незмінним. Наприкінці 60-х - на початку 70-х pp. ситуація істотно змінилася. США на світовому ринку значною мірою втратили свої конкурентні переваги і повністю втратили свою здатність здійснювати обмін на золото за фіксованою ціною, і утримуючи в такий спосіб його функцію міжнародної резервної валюти.
Відносне послаблення позицій США у світовому господарстві, поява дефіциту платіжного балансу країни і перетворення його в хронічний, відплив золота і нагромадження доларів за межами США, інфляція, посилення суперечностей економічних інтересів основних учасників міжнародного економічного спілкування призвели до падіння Бреттон-Вудської валютної системи. Замість неї виникла нова світова валютна система.
4. Ямайська валютна система. Контури нової валютної системи, що функціонує та розвивається й понині в світовій економіці, визначені на нараді країн-членів МВФ у Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 року. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи, що почала функціонувати після відповідних ратифікацій дер-жав-учасниць з квітня 1978 року.
Основні принципи Ямайської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ і включають:
- повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національно-грошових одиниць, знято будь-які обмеження його приватного використання. Внаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого в паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції. Відповідно до цього в Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах сві-
тової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Втратившистатус "світових"-гроше^й, золото продовжує залишатися висо-коліквідним (стратегічним^товаром, який можна завжди (на випадок необхідності стабілізації)платіжного балансу) продати за відповідну валюту; /
- перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках;
- надання статусу головного резервного активу та міжнародногозасобу розрахунків ^платежів спеціальним правам запозичення (СПЗ),що утворилися МВФ ще 1969 року;
- прихід плаваючих валютних курсів на зміну фіксованим.
Слід враховувати два протилежні аспекти такої системи.
З одного боку, ця система надає гнучкості валютним відносинам, створює можливості для ефективної реакції на зміни співвідношень у вартості національних валют. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв'язків, породжують спекулятивні операції. У зв'язку з цим Кінгстонська угода передбачає збереження елементів регулювання системи валютних співвідношень шляхом здійснення відповідних операцій на валютному ринку. Отже, йдеться про функціонування не просто системи "плаваючих", а "врегульовано плаваючих" валютних курсів. Треба також зважити й на те, що в режимі безпосереднього співвідношення ("плавання") перебувають валюти лише провідних країн Заходу та Японії. Більшість валют інших країн, зокрема країн, що економічно слабо розвинуті, прив'язані до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют. Так, до американського долара прив'язано валюти близько 40 країн, французького франка - 13, спеціальних прав запозичення - 11.
У рамках Ямайської валютної системи долар фактично зберіг статус резервної валюти, а претендентами на цю роль є німецька марка, швейцарський франк, японська ієна.
Об'єктивними передумовами перетворення національної валюти у резервну є:
- провідна позиція країни-емітента у світовому господарстві,зовнішній торгівлі, валютно-фінансових відносинах;
- розвинена банківська і страхова системи, ринок позикових капіталів;
- валюта повинна вільно обмінюватися на інші грошові одиниці,без обмежень використовуватись для надання і погашення міжнародних кредитів і позик.
Переваги країни при отриманні статусу резервної валюти:
- отримання відносно дешевого і в значній мірі безповоротного(безстрокового) міжнародного кредиту завдяки нагромадженню іншими державами запасів резервної валюти;
- можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою шляхом автоматичного отримання безпроцентного табезтермінового міжнародного кредиту;
- можливість придбати більше іноземних товарів і послуг, ніж країна їх вивозить;
- резервна роль валюти зобов'язує країну підтримувати відноснустабільність цієї валюти; не вдаватися до девальвації, валютних і торгових обмежень.
Особливо важливою ознакою механізму Ямайської системи є запровадження "плаваючих" валютних курсів національних одиниць.
В центрі Ямайської валютної системи - Спеціальні Права Запозичення (SpesialDrawingRight). їх випуск почався ще в умовах Бреттон-Вудської валютної системи. Це було викликано загостренням проблеми міжнародних платежів, зростанням кризи валютної системи, що базувалася на американському доларові.
За своїм характером СПЗ - це своєрідні міжнародні платіжні засоби, що випускаються на основі загальної угоди країн-членів МВФ і використовуються для безготівкових розрахунків між країнами шляхом записів на спеціальних рахунках у МВФ. Вони розподіляються між країнами-учасницями відповідно до їх квот (використовуються ними для закупки конвертованої валюти, або погашення дефіциту платіжного балансу).
СПЗ не мають власної вартості і реального забезпечення. Вони виконують ряд важливих функцій у регулюванні платіжного балансу, порівнянні вартості національних валют. Відповідно до правил МВФ кожна країна приймає СПЗ лише на певних умовах і в певних обсягах.
Країни-члени МВФ, які володіють коштами в СПЗ, можуть використовувати їх в розрахункових операціях між собою, в операціях з МВФ, а також з наступними 16-ма фінансовими інституціями, які МВФ уповноважив для роботи з СПЗ:
- Африканський банк розвитку та Африканський фонд розвитку;
- Андський резервний фонд;
- Азіатський банк розвитку;
- Арабський валютний фонд;
- Банк міжнародних розрахунків;
Ґ1 С\
- Банк країн Середньої Африки;
- Центральний банк країн Західної Африки;
- Банк країн Центральної Африки;
- Східноафриканський банк розвитку;
- Східнокарибський центральний банк;
- Міжнародний банк реконструкції і розвиту;
- Міжнародний фонд розвитку сільського господарства;
- Ісламський банк розвитку;
- Північний інвестиційний банк;
- Швейцарський національний банк.
Країни-члени МВФ можуть використовувати СПЗ для вирівнювання дефіцитів своїх платіжних балансів, здійснювати в СПЗ термінові операції, надавати в СПЗ позики і допомогу, а також виконувати за допомогою СПЗ свої фінансові зобов'язання.
Використання державами-членами МВФ механізму СПЗ відіграло певну позитивну роль в умовах загострення проблеми міжнародних платежів, оскільки це означало деяке розширення міжнародної ліквідності. В рамках МВФ СПЗ зайняли місце долара як надійніша розрахункова одиниця. Водночас функціонування механізму СПЗ виявило його слабкі місця. Стало очевидним, що мета перетворення СПЗ в головний резервний актив міжнародної валютної системи далека від реалізації.
За своєю кількістю емітовані СПЗ не відповідають потребам міжнародних розрахунків. їх частка в світових валютних резервах становить лише кілька відсотків. З другого боку, існує проблема визначення "вартості" СПЗ у зв'язку з тим, що вони не мають власної вартості і реального забезпечення. Спочатку одиниця СПЗ прирівнювалася до золотого вмісту американського долара (0,888671 г.золота); потімз 1 -липня 1974 р. - відносна вартість СПЗ визначалася на основі "кошика" з 16 валют; із січня 1981 р. "кошик" було зведено до 5 валют-долар США, марка ФРН, японська ієна, французький франк та англійський фунт стерлінгів. Це валюти країн, на які припадає найбільша частка світового експорту товарів та послуг, і які мають найбільшу частку в офіційних резервах держав-членів А оскільки вказані показники змінюються, це позначається на співвідношенні валют в "кошику", який переглядається кожні п'ять років.
Зрозуміло, що відносна вартість СПЗ залежить від динаміки обмінних курсів п'яти провідних валют та їх співвідношення у "кошику". За таких умов СПЗ не змогли стати еталоном вартості і повністю
замінити валютні резерви. Але СПЗ є складовою частиною міжнародних резервів. їх наявність на рахунках держав розширює можливості міждержавних платіжних операцій.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "2.3.1. Суть міжнародної валютної системи"
  1. 3.2. Розвиток міжнародної економічної інтеграції
    міжнародної економічної
  2. Вопросы к теме
    суть? 3. Охарактеризуйте модели индустриализации. 4. Какие меры предпринимались для укрепления экономического положения развивающихся стран в 60-70-е годы? 5. В чем заключается суть открытой стратегии развития? 6. Каковы характерные черты мер стабилизации и мер структурной перестройки? 7. Как менялась роль государства в экономическом развитии стран мировой
  3. Вопросы к теме
    суть? 2. В связи с чем произошло расширение государственного сектора в западно-европейских странах в послевоенный период? 3. Каковы причины перехода к неоконсервативным направлениям экономической политики в развитых странах? 4. В чем состоит суть структурной политики? 5. Охарактеризуйте основные направления политики в социальной области в 80-90-е годы. 6. Каковы
  4. Вопросы для самопроверки
    суть закона Вальраса? 8. Какие критерии оценки благосостояния вы знаете, в чем их отличие? 9. Какие теории распределения вы знаете? |, 10. Охарактеризуйте распределение на микро- и макроуровнях. 11. В чем суть проблемы неравенства? 12. Как можно измерить неравенство в распределении доходов? Что такое кривая Лоренца и коэффициент
  5. Вопросы для самопроверки
    суть закона Вальраса? 8. Какие критерии оценки благосостояния вы знаете, в чем их отличие? 9. Какие теории распределения вы знаете? |, 10. Охарактеризуйте распределение на микро- и макроуровнях. 11. В чем суть проблемы неравенства? 12. Как можно измерить неравенство в распределении доходов? Что такое кривая Лоренца и коэффициент
  6. Проблемно-евристичні питання для самотестування
    міжнародної торгівлі американськими товарами. Поясніть. 9. Охарактеризуйте функціонально-організаційну структуру та стиль роботи Служби внутрішніх доходів США. Порівняйте з ДПА України. 10. США практично відмовилися від митного протекціонізму національної економіки. Поясніть мотиви. Рекомендована література Александров И.М. Налоговые системы России и зарубежных стран. - М.:
  7. Глава 3. Экономические системы. Блага. Потребности и экономический выбор
    суть проблемы выбора в экономике; во-вторых, какие типы и модели экономических систем выработало человечество за свою историю; в-третьих, какое место в экономической системе занимают экономические институты и что это
  8. Глава 3. Экономические системы. Блага. Потребности и экономический выбор
    суть проблемы выбора в экономике; во-вторых, какие типы и модели экономических систем выработало человечество за свою историю; в-третьих, какое место в экономической системе занимают экономические институты и что это
  9. Вопросы для самопроверки
    суть концепции трансакционных
  10. Вопросы для самопроверки
    суть концепции трансакционных
  11. Контрольные вопросы
    суть упрощенной системы налогообложения, учета и ответственности для субъектов малого
  12. Вопросы для закрепления материала
    суть и слабость аргумента защиты молодых отраслей? 5. Объясните суть аргумента улучшения условий торговли и какие возможности его применения существуют у разных стран. В чем суть аргумента дефекта рыночного регулирования и почему он оказывается аргументом «второго лучшего»? 7. Почему экономисты скептически оценивают фискальную роль торговой политики при выдвижении аргумента увеличения
  13. Контрольные вопросы
    суть налогового администрирования? 10. Дайте характеристику органов, уполномоченных осуществлять налоговое администрирование в РФ? 11. Охарактеризуйте результативность налоговых проверок в РФ? 12. В чем состоит экономичность налогового
  14. Контрольные вопросы
    суть новой инвестиционной парадигмы - 'инвестиций в