Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005 - перейти к содержанию учебника

2.2. Міжнародний рух капіталів

Ось уже понад століття разом із зовнішньою торгівлею особливого значення набуває експорт капіталу. До 1914 р. прямі зарубіжні інвестиції складали 1/3 іноземних капіталовкладень. У міжвоєнний період міжнародні ринки товарів і капіталу практично зазнали краху. ТНК знову набули попереднього статусу на межі 70-х років - їх вплив на світову економіку став значним. У четвертому виданні книги Ч.Кіндльбергера"Міжнароднаекономіка",якавийшлав 1968р., вперше йдеться про прямі зарубіжні інвестиції. В 1974 р. при ООН створили Комісію з транснаціональних корпорацій і Центр з ТНК, що переконливо засвідчило визнання світовою спільнотою зростаючої ролі ТНК у міжнародній економіці.
Суть міжнародного руху фінансових ресурсів (вивозу фінансового капіталу) полягає у вилученні частини капіталу із процесу національного обороту в одній країні і залученню у виробничий процес або інший обіг в інших країнах (у різноманітних формах).
Міжнародний рух капіталів - це розміщення і функціонування капіталу за кордоном, перш за все, з метою самозростання. Термін "капітал" вживається у множині, оскільки рух капіталу між країнами не односторонній і в цьому русі бере участь капітал різноманітних форм і видів.
Першопричиною і необхідною передумовою вивозу (руху) фінансового капіталу виступав його відносний залишок, який з метою прибуткового інвестування перекидався за кордон. Такий принцип лежить в основі і нині, але він складніший через інтернаціоналізацію та глобалізацію світового господарства, переплетення національних і міжнародних інтересів держав і господарюючих суб'єктів.
Нині спостерігається зростання обсягів міжнародного руху фінансових ресурсів розвинутих країн, за допомогою яких вирішуються питання відтворення товарів і послуг, збільшується експорт країн, внаслідок чого зростає внутрішній попит на обладнання, по-
слуги, а отже, нейтралізується тенденція до зниження норми прибутку, вирішуються стратегічні завдання світової економічної рівноваги.
Так, експорт фінансового капіталу в 90-і роки став випереджати за своїми темпами як збільшення ВВП, так і зростання товарного експорту розвинутих країн. У міжнародній фінансовій сфері простежуються лавиноподібні темпи зростання міжнародних фінансових операцій, які набагато випереджують зростання світової торгівлі товарами.
Якщо останнє подвоєння товарообороту відбулося за сімнадцять-років, то транскордонні фінансові потоки подвоюються в середньому кожні чотири роки. Існуюча система міждержавного регулювання економіки не встигає адаптуватися до стрімкої зміни ситуації в світовій фінансовій сфері, через що фінансові потоки майже повністю вийшли з-під контролю.
На рух фінансового капіталу в системі світовоготоспЬдарства впливають значні зміни в національних економіках, які полягають у зменшені ролі виробництва і підвищенні ролі сфери послуг. І
Взаємозалежність національних економік проявляєтьс^ не тільки в галузі експорту й імпорту товарів та послуг, айв галузі виробництва, про що свідчить швидке збільшення обсягів експорту капіталу. Обсяг вивезеного за кордон виробничого капіталу у вигляді прямий зарубіжних капіталовкладень, скажімо, збільшився з 51 млрддол. у 1945р. до 1 трлн дол. на початку 90-х років.
Економіка кожної країни (як країни-експортера капіталів, так і країни, що приймає прямі іноземні інвестиції) набуває транснаціонального характеру.
Тиск на фінансовий експорт чинять і країни, що розвиваються. Вони прагнуть отримати зовнішні джерела накопичення, а отже, прискорити темпи свого економічного зростання. Надходження частини виробничих потужностей за кордон через прямі інвестиції мотивуються прагненням економічного розвинутих країн тримати під контролем регіони із стратегічною сировиною, але з її використанням на власній економічній базі.
Значним стимулом для експорту капіталу є й екологічні фактори. Промислово розвинуті країни прагнуть перемістити в країни, що розвиваються такі виробничі потужності, які спричиняють забруднення навколишнього середовища.
Існують різноманітні теорії міжнародного руху капіталу, в першу чергу традиційні: неокласична, кейнсіанська, марксистська. Особливе місце посідають концепції ТНК, де значна увага надається моделям підприємницьких інвестицій. Вивезення і ввезення капіталу здійснюється всіма країнами в грошовій і товарній формах, у формі основного й оборотного капіталу, прямих і портфельних інвестицій.
Класифікація форм міжнародного руху капіталів відображає різні грані цього процесу. Під класифікацією розуміють ієрархічно підпорядковану систему взаємопов'язаних ланок з виділенням її сукупних частин. Виділяють такі форми руху (функціонування) капіталів:
- приватна і державна - залежно від того, вивозиться капітал приватними чи державними організаціями і компаніями;
- грошова і товарна (вивезеним капіталом можуть бути машини іобладнання, патенти і ноу-хау, якщо вони вивозяться за кордон яквклад у статутний капітал, створеної чи купленої там фірми, - а такожтоварні кредити);
- короткострокова (термін до одного року) і довгострокова. До короткострокового капіталу відносять банківські депозити і кошти нарахунках інших фінансових інститутів (хоча вони можуть бути розміщені на термін більше року, проте їх традиційно відносять до короткострокового капіталу), короткострокові позики і кредити. До довгострокового капіталу відносять прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити.
- позикова і підприємницька. Капітал у позичковій формі (позичковий капітал) приносить його власнику дохід переважно у виглядівідсотку за вкладами, позиками і кредитами. Капітал у підприємницькій формі (підприємницький капітал) приносить дохід переважно у вигляді дивідендів чи прибутку.
У 60-их роках відбулися якісні зрушення в розвитку міжнародного ринку позичкових капіталів. Активна експансія ТНК і прискорення міжнародного товарообороту вимагали відповідного розширення кредитних ресурсів і різкого полегшення доступу до них у будь-якій точці світового економічного простору. Це призвело до утворення ринків капіталів, що діють на базі офшорних операцій у так званих евровалютах (іноземних - у відношенні до країни дислокації банку - валютах). Результатом цього є посилення процесу міжнародного переплетення позикового капіталу.
Євровалютні ринки, на відміну від традиційних національних ринків капіталу, які здійснюють міжнародне кредитування в місцевій валюті, оперують іноземними грошима, що не потребує конвертації валют. Такі операції знаходяться поза межами дії національних валютних законодавств, а отже, не підлягають урядовому контролю, тобто стають наддержавними. У цих умовах зростають масштаби транскордонних потоків позикового капіталу.
Підприємницький капітал представлений прямими і портфельними інвестиціями. Портфельні інвестиції - кошти, вкладені в цінні папери довгострокового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у т.ч. й з участю держави.
Прямі інвестиції є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи реманент, або ж здійснюються за допомогою експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління. Прямі інвестиції використовуються, як правило, пркстворенні нових фірм (спільних підприємств) або ж для встановленнядонтролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакета акцій.
Суть прямих інвестицій, за визначенням МВФ, полягає в тому, що інвестор володіє управлінським контролем над об'єктом (підприємством), в який інвестований його капітал.
Портфельні інвестиції такого контролю не передбачають. Вони зазвичай представлені пакетами акцій (або окремими акціями), на які припадає менше 10-25% власного капіталу фірми, а також облігаціями й іншими цінними паперами. У залежності від стабільності економічного розвитку змінюється структура іноземних інвестицій, - зростає частка портфельних і знижується частка прямих інвестицій.
В останні роки намітилася тенденція до випереджаючого зростання закордонних інвестицій порівнянно із зростанням світового ВВП і міжнародної торгівлі.
Реалії руху прямих іноземних інвестицій у світі свідчать про певну нестабільність цих процесів. Підводячи попередні підсумки 2003 року, ЮНКТАД констатувала, що потоки прямі іноземні інвестиції в тому році "склали менше половини 1,4 млрд дол., які були в 2000 році". Відзначимо, що загальносвітовий обсяг прямих іноземних інвестицій у 2003 році склав близько 653 млрд дол., що всього, на 2 млрд дол. більше, ніж у 2002 році, коли велика частина світової економіки знаходилася в стані рецесії. Основну причину такого незначного річного
збільшення прямих іноземних інвестицій фахівці знайшли в "низькому числі трансграничних злиттів і поглинань компаній", що "починаючи з 1980-х років було головною рушійною силою" їх збільшення у світі.
Дані свідчать, що в 2003 році основні розвинуті індустріальні країни, як і раніше були головним одержувачем прямих іноземних інвестицій у світі. їх частка приходиться 467 млрд дол., або дві третини усіх світових прямих іноземних інвестицій. Відзначимо, що США перебороли спад інвестицій у 2002 році (тоді вони одержали усього ЗО млрд дол.) - у 2003 році прямі іноземні інвестиції в американську економіку досягли 86,6 млрд дол. Як стверджують міжнародні фахівці, таке зростання пов'язане з "поверненням кредитів дочірніми компаніями" їх засновникам. Серед інших розвинених країн наведені дані показують значне збільшення прямих інвестицій в Ірландії (у той час як у цілому в країнах ЄС вони скоротилися на 33,4 млрд дол. порівняно з 2002 роком). Зменшення припливу прямих іноземних інвестицій у 2003 році також спостерігалося в Японії й Австралії.
Частка прямих іноземних інвестицій, які припадають на країни, що розвиваються, зменшилася більш ніжна 3 % (з 162,1 млрддол.у 2002 році до 155,7 млрд дол. у 2003 році). Однак Китай, що залишається фаворитом для іноземного бізнесу серед країн, що розвиваються, у 2003 році поставив новий рекорд із надходження прямих іноземних інвестицій - 57 млрддол., що на Юмлрддол. більше, ніжу 2001 році. Відзначається також зростання прямих іноземних інвестицій в Африку в 2003 році на 30 % (утім, їх розмір дуже незначний - 14 млрддол. на всі африканські країни). В Латинській Америці, багато країн якої (наприклад, Аргентина, Бразилія і Мексика) не дуже давно вважалися надзвичайно привабливими, прямі іноземні інвестиції падають вже протягом чотирьох років. Тільки в 2003 році порівняно з 2002 роком вони скоротилися на 14 млрд дол.
Що стосується 2004 року, то за даними ЮНКТАД: світова активність у прямому інвестуванні збільшиться. Крім "видужання світової економіки" цьому послужать "більший, ніж у 2003 році прибуток корпорацій" і "збільшення довіри інвесторів" (див. табл. 2.4).
Таблиця 2.Надходження ПП за окремими регіонами в 2001-2003 pp., млрддол.
* дані за 2003рік є попередніми \

Регіон 2001 2002 2003*
Світ всього 823,8 651,2 653,1
Розвинуті країни 589,4 460,3 467,0
Європейський Союз 389,4 374,4 341,8
Країни, що розвиваються 209,4 162,1 155,7
Африка 18,8 11,0 14,4
Латинська Америка та Кариби 83,7 56,0 42,3
Азія та Тихий океан 106,9 95,1 99,0
Центральна та Східна Європа . 25,0 28,7 30,3

J
Такий поворот товаропотоків зумовлений не тільки тимчасовим погіршенням інвестиційного клімату в багатьох регіонах, що розвиваються, а й потужним вибухом транскордонного злиття і поглинання. Цей "вибух", на думку спеціалістів, ^умовлений такими причинами: стрімкою глобалізацією економіки й очікуваним новим раундом переговорів у рамках СОТ, які передбачають подальшу лібералізацію торгівлі і, відповідно, розширення світового ринкового простору; швидким переміщенням центру міжнародної конкуренції в сектор високотехнологічних товарів і послуг; проблемою перевиробництва товарів і послуг, зниження збуту і доходів, внаслідок чого виникають злиття компаній, що дозволяє ди-версифікувати виробництво і знайти ринки збуту.
У різних країнах по-різному встановлюють формальну межу між прямими і портфельними інвестиціями (звичайно, у вказаних межах). Через вивіз прямих інвестицій інвестори створюють за кордоном нову фірму (самостійно або з місцевим партнером), купують суттєву частку в уже діючій за кордоном фірмі, повністю купують (поглинають) цю фірму. За кордоном такі фірми називаються закордонними філіалами материнських компаній.
У свою чергу ці філіали поділяються на відділи, дочірні й асоційовані компанії.
Відділ, хоча і реєструється за кордоном, не є самостійною компанією з власним балансом і повністю (на 100%) належить материнській фірмі, а тому не має прав юридичної особи.
Дочірні компанії реєструються за кордоном як самостійні компанії (тобто є юридичною особою) з власним балансом, але контроль над ними здійснює материнська компанія тому що вона володіє основною частиною акцій дочірньої компанії або ж усім її капіталом.
Асоційована компанія (змішана) відрізняється від дочірньої тим, що перебуває не під контролем, а під впливом материнської фірми за рахунок того, що тій належить суттєва (але не головна) частина акцій.
До різновидів асоційованих компаній можна віднести і більшість спільних компаній, спільних підприємств, що створюються двома або декількома фірмами, а також дозволені з 1989 р. у рамках ЄС транснаціональні трести для спільного виконання замовлень дрібними і середніми західноєвропейськими компаніями.
До зарубіжних філіалів інколи відносять такі підприємства, в яких материнській компанії не належить жодна акція. Управлінський контроль над подібними підрозділами материнська компанія здійснює через прийняття угод, наприклад, через контракти на управління цим підприємством (особливо це відноситься до готелів), на спільне виробництво в рамках володіння місцевим партнером підприємством (через постачання сировини, технології), на спільний видобуток сировини.
У такому випадку визначальним є не володіння власністю цих філіалів, а швидше всього контроль над їхньою діяльністю. Такі відносини між материнською компанією та її філіалами називаються неак-ціонерними формами власності.
Основу діяльності міжнародних корпорацій на світовому ринку складають прямі інвестиції (створення спільних дочірніх підприємств, ліцензійні угоди, придбання контрольних пакетів акцій).

Здійснюючи прямі інвестиції за кордоном фірми прагнуть до най-вигіднішого вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів і послуг на місці.
Друга причина - техніко-економічна. Частина прямих інвестицій спрямована на створення за кордоном власної інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків (складів, транспортних підприємств, банків, страхових компаній, торгових компаній), тобто товаро- і послугопро-відної мережі для забезпечення збуту.
Третя причина - економічна і політична нестабільність, високі податки, необхідність "відмивання" незаконних коштів, тому виникає так звана втеча капіталу; особливо активно такий капітал надходить у країни і на території з надзвичайно пільговим оподаткуванням тих ком-
паній, які там реєструються, але здійснюють свої операції за межами цих країн і територій.
Підготовка і здійснення прямих капіталовкладень базується на проектному аналізі і включає ряд етапів: вивчення ринку зарубіжної країни (аналіз номенклатури вітчизняних товарів і послуг, перспективних для збуту); визначення способу закупівлі товарів та послуг у зарубіжних постачальників; обгрунтування способу оформлення поставок - у вигляді договору купівлі-продажу (типово для готових виробів) або договорів комісії (характерно для сировини).
На цій підставі оцінюються обеяг інвестицій в основні й оборотніфонди: витрати на розміщення офісу^транспорт і склади; витрати назаробітну плату, закупівлю і збереженні товарів, митні операції, транспортування, страхування. /
Вивчається місцеве і вітчизняне законодавство, яке прямо чи опосередковано стосується діяльності створеної фірми: обмеження на ввіз і вивіз капіталу та прибутку, митне законодавство, міграційний режим, неформальні обмеження. /
Визначається організаційно-правова форма створюваної фірми (товариство, ATтощо) та дається оцінка економічній ефективності.
Кінцевий етап створення (купівлі) фірми включає і підготовку і прийняття документів (договір, статут); отримання дозволу від компетентних органів (обов'язково) і зарубіжної країни (якщо вимагається); реєстрацію фірми за кордоном і занесення її до Державного реєстру закордонних підприємств.
Міжнародне інвестування здійснюється у формі проведення міжнародних тенденцій - контурних торгів з метою реалізації інвестиційних кредитів, що здійснюється за рахунок кредитів міжнародних організацій. Позитивним у залученні іноземного капіталу є доступ до "ноу-хау", створення нових робочих місць, розвиток експортного потенціалу.
Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні з точки зору іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат складається із великої кількості факторів ризику, які можна об'єднати у такі групи:
- соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;
- внутрішньоекономічна ситуація і перспективи її розвитку;
- зовнішньоекономічна ситуація та її перспективи.
Існує, і найчастіше використовується, й інший підхід до класифікації ризиків. Тут виділяють такі групи:
- політичні ризики (включаючи і деякі соціальні);
- фінансові ризики, включаючи, в основному, платоспроможністькраїни з точки зору надання їй та її юридичним особам позикового капіталу;
- ризики операцій, зокрема:
а) ризики зовнішньоторговельної діяльності;
б) ризики виробничої діяльності.
Оцінка ризиків важлива для будь-якого інвестора, але особливо при здійсненні капіталовкладень за кордоном. Тому деталізуються негативні і позитивні моменти систем оцінки інвестиційного клімату:
- підбір факторів ризику, їхня роль у будь-якій системі не можутьбути повністю об'єктивними, тому доцільно порівнювати оцінки ризику, що даються різноманітними системами;
- при аналізі факторів ризику інвестору достатньо приділити особливу увагу тим, з ким він буде частіше стикатися.
Системи оцінки ризиків спрямовані на допомогу потенційному інвестору лише на початковій стадії інвестиційного проекту: при відкритті фірми за кордоном, коли потрібно приймати рішення типу "де" (вибір країни розміщення капіталовкладень), "як" (спосіб проникнення на ринок) і "коли" (в залежності від терміну "життя" проекту); при вже працюючій за кордоном фірмі, коли вирішується доцільність розширення діяльності на ринку та планування збуту потрібної продукції.
Можливі різноманітні методи зниження ризиків:
- добавка (премії) за ризик до вартості проекту;
- створення (розширення) резервного фонду фірми як убезпечення від можливих втрат від інвестиційної діяльності за кордоном;
- страхування від політичного ризику через приватні страхові компанії, а також через державні і напівдержавні організації та служби (уСША- це експортно-імпортний банк - ЕХІМ Bank, корпорація зарубіжних приватних інвестицій, Багатостороннє агентство із гарантування інвестицій Світового банку).
- підбір такого проекту, який дуже потрібний приймаючій країні (зновою технологією, експортною спрямованістю), і тому буде знаходитись під опікою за кордоном;
- диверсифікація ризиків через географічну роззосередженість зарубіжних активів фірми.
Можливі й інші способи зменшення ризику, але найпоширеніший з них полягає в тому, що інвестори просто відмовляються від ризикованих країн і проектів.
Провідні держави світу зацікавлені в певній еволюції нових держав і використовують експорт капіталу, перш за все, як політичний засіб тиску на них, а потім - як економічну допомогу. Оскільки експорт державного капіталу здійснюється не для отримання прибутку, а надається з політичних та ідеологічних інтересів, то він направляється в ті країни і галузі економіки, де необхідний з точки зору інтересів країн-донорів.
Держави-експортери створюють систему гарантій приватних зарубіжних інвестицій і кредитів, сприятливий клімат інвестиційної активності для приватних фірм. /
Існує декілька видів такого роду заохочувальних операцій:
- дотації і субсидії; /
- державні довгострокові кредити на розвиток (на 25-40 років);
- державні комерційні кредити;
- державні гарантії приватних експортних кредитів.
Отже, існують такі закономірності у функціонуванні міжнародного ринку капіталів. По-перше, якщо в 70-80 - і роки в розвитку цього ринку брали участь лише країни прискореного економічного зростання, то в 90-і pp. активними його суб'єктами стали ще й країни Азії та Латинської Америки. По-друге, в цих державах становлення національних фінансових ринків завершилося і розпочався новий етап їх лібералізації, відкритості, входження в міжнародний ринок капіталів. Провідну роль у цьому процесі відіграє приватний капітал. Його зростаючий потік у країни, що розвиваються (у вигляді прямих і портфельних інвестицій, емісії цінних паперів на національних фінансових ринках, комерційних кредитів фінансових і нефінансових компаній), свідчить про подальше переплетення операцій щодо руху капіталів з інвестиціями, які дозволяють встановлювати контроль, брати участь в управлінні іноземними підприємствами, галузями економіки, сегментами світового ринку товарів і послуг.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "2.2. Міжнародний рух капіталів"
  1. Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005

  2. 2.1. Міжнародна торгівля
    2.1. Міжнародна
  3. Розділ IV Міжнародний бізнес
    Розділ IV Міжнародний
  4. Розділ III Міжнародна економічна інтеграція
    Розділ III Міжнародна економічна
  5. Розділ V. Міжнародне економічне співробітництво та ООН
    Розділ V. Міжнародне економічне співробітництво та
  6. Розділ II Основні форми міжнародних економічних відносин
    міжнародних економічних
  7. Розділ І Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних відносин
    міжнародних економічних
  8. 3.1. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції
    міжнародних інтеграційних угрупувань, які забезпечують узгоджений розвиток і взаємодоповнен-ня регіонів та держав, інтенсифікують процеси виробництва в окремих країнах, дають змогу ефективніше використовувати всі наявні резерви розподілу інвестицій та всі види капіталу. Міжнародні економічні інтеграції - це високий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, за яких процес
  9. 2.3.4. Форми міжнародних розрахунків
    міжнародних розрахунків переважають платежі із зовнішньої торгівлі, послуг, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному здійснюються через банки за допомогою кореспондентських договірних відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. З цією метою банки укладають між собою кореспондентські угоди про відкриття рахунків ("но-стро" - рахунки даного
  10. 1.1. Середовище розвитку міжнародних економічних
    міжнародних господарських зв'язків став визначатись уже з XIV- поч. XV ст., тобто ще в епоху середньовіччя. У середні віки активну торгівлю вели Генуя, Венеція, Великий Новгород тощо. І хоч обсяги торгівлі були невеликі, проте вона відігравала неабияку роль у господарському житті, оскільки країни переважно обмінювались дорогоцінними металами, предметами розкоші, прянощами, продукцією сільського
  11. 3.2.3. Економічна інтеграція в Латинській Америці
    міжнародну міграцію. У кінці 40-х років була організована Економічна комісія ООН для Латинської Америки (ЕКЛА), аналітики якої розробляли концепції структурної перебудови економіки, у тому числі зовнішньоекономічного сектора регіону, реалізація яких дозволяла зміцнювати переговорні позиції цих країн при їх взаємодії із США. Не дивно, що США неодноразово виступали проти ЕКЛА, її рішень і
  12. 5.3. Спеціальні установи при ООН
    міжнародного співробітництва в галузі освіти, науки і культури. У рамках ЮНЕСКО діє багато наукових програм співробітництва, наприклад, з 1975 року - Міжнародна гідрологічна програма. МОЛ заснована в 1949 році Лігою Націй. Секретаріат МОП -Міжнародне бюро праці - розміщений у Женеві. Головний напрямок діяльності МОП - розробка міжнародних конвенцій і рекомендацій з питань праці і прав
  13. 2.1.5. Платіжний баланс
    міжнародних торгових і фінансових операцій, що породжують попит на певну валюту та її пропозицію, відображається в платіжному балансі. Статті платіжного балансу фіксують всі операції, що мають місце між резидентами країни (включаючи споживачів, підприємців і державні установи) та резидентами зарубіжних країн. Багатосторонній комплекс міжнародних відносин країни знаходить відображення в
  14. 11.2.8. Єдиний соціальний податок
    міжнародного рівня оподаткування. Російський уряд намагається не виходячи за ці межі, перерозподілити податкове навантаження - знизити для підприємств і збільшити для фізичних осіб. Розрахунок побудований на тому, що перенесення тягаря з юридичних осіб на фізичних має зменшити кількість компаній, які використовують тіньові схеми виплати зарплат. Для компаній зменшення ставки ЄСН вигідне, а
  15. Вступ
    міжнародних економічних відносин як до системи господарських зв'язків між національними економіками окремих країн, відповідними суб'єктами господарювання, як до особливої форми діяльності, що базується на міжнародному поділі праці. Запропонований підручник дає загальне уявлення про міжнародні економічні відносини. Подальше вивчення курсу та окремих його складових вимагатимуть залучення
  16. 5.4. Фінансово-економічний стан держави
    капіталів у науковоємні технології. Нагадаємо, що базова ставка прибуткового податку була зменшена з 33% у 1979 р. до 22% в 2000 р. За останні двадцять років ставка податку на прибутки корпорацій скорочена з 50% до 30%. Про значення, котре надає уряд розвитку малого і середнього бізнесу, свідчить понижена ставка податку на прибуток даної групи підприємств -
  17. 2.3.1. Суть міжнародної валютної системи
    міжнародних валютних відносин є валютна система - це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи. В історичному плані спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством, із врахуванням норм міжнародного права. Відомо,
  18. 1.2. Моделі розвитку міжнародних економічних відносин
    міжнародних економічних відносин, засіб, за допомогою якого країни розвивають свою спеціалізацію, нарощують обсяги виробництва і експорту товарів, підвищують продуктивність своїх ресурсів. Міжнародна торгівля порівняно з внутрішньою торгівлею пов'язана з рядом додаткових труднощів, оскільки вона більшою мірою підпадає під політичний контроль та втручання з боку урядів держав. Крім цього, кожна
  19. 5.1. Особливості і характер економічної діяльності ООН та структура її організацій
    міжнародна організація сучасності, яка покликана займатися вирішенням головних політичних проблем. ООНстворенав 1945році. Об'єднуючи 185 незалежнихдержав, вона безпосередньо здійснює свою діяльність у сферах економічного, соціального і політичного розвитку країн, сприяє формуванню стабільного і сприятливого середовища для міждержавного співробітництва. Пріоритетне значення в ООН має формування