Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005 - перейти к содержанию учебника

2.3.2. Міжнародні валютно-фінансові організації

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові інститути - це різноманітні організації, які виконують функції регулювання міжнародних валютних, фінансових і кредитних відносин, здійснюють дослідження з проблем валютно-кредитної і фінансової сфер світового господарства, виробляють рекомендації і пропозиції.
До найважливіших організацій у міжнародній економічній сфері відноситься Міжнародний валютний фонд (МВФ), штаб-квартира якого знаходиться у Вашингтоні.
МВФ (InternationalMonetaryFund - IMF) є одним із спеціалізованих закладів ООН і становить основу функціонування міжнародної валютної системи. МВФ був утворений одночасно з Міжнародним Банком Реконструкції і Розвитку (МБРР), який ще називають Світовим Банком, на конференції ООН у Бреттон-Вудс (Нью-Гемпшір, Англія), яка відбулася 1-22 липня 1944 року.
МВФ створений для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва на основі встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень, надання кредитних ресурсів своїм членам, пов'язаних з неврівноваженістю платіжних балансів. МВФ також слугує форумом для консультацій і співробітництва в галузі міжнародних валютних відносин.
МВФ займається суто грошово-кредитними проблемами (тобто платіжним балансом), а реабілітація та розвиток економіки країни-боржника не є його прямим завданням. Проблеми зовнішньоекономічних розрахунків та зовнішньої заборгованості різних країн вирішуються неодинаково, оскільки причини їх виникнення та заходи, що вживаються для їх вирішення, індивідуальні для кожної країни. Тому МВФ розробляє рекомендації з економічної політики згідно з внутрішніми особливостями країни.
Нині членами МВФ є близько 189 країн, його діяльність підкорена інтересам забезпечення стабільності валютно-фінансової системи світу.
З країн Центральної і Східної Європи у МВФ входять Югославія,-Румунія (з 1972 року), Угорщина (з 1982 року), Польща (з 1986 року),
Болгарія, Чехословаччина і Албанія (всі - з 1990 року). У жовтні 1991 року колишній СРСР отримав статус члена М ВФ. Після розпаду СРСР до МВФ автоматично вступило 15 нових держав. У 1992 році в МВФ також вступила Швейцарія. Після розпаду Чехословаччини (1 січня 1993 року) і Югославії членами МВФ стали Чехія, Словакія, Хорватія, Словенія і Югославія.
З 1947 року МВФ як і МБРР має статус спеціалізованої представницької установи ООН. Угода, підписана ООН, МВФ і МБРР, передбачає певні форми співробітництва, хоч і з деякими обмеженнями. В ній, зокрема, йдеться про те, що сторони не даватимуть одна одній жодних рекомендацій без попереднього узгодження. Це обмежує можливості ООН впливати на МВФ і М БРР, тобто обидві організації в своїх діях повністю автономні.
Мету та завдання МВФ визначає його Статут (офіційна назва "Статті угоди Міжнародного валютного фонду"), до якого за час існування МВФ були внесені три поправки, кожна з яких призвела до істотних змін багатьох статей. Перша поправка (1969 р.) санкціонувала емісію спеціальних прав запозичення; друга (1978 р.) зафіксувала перехід від Бреттон-Вудської валютної системи до Ямайської; третя поправка (1992 р.) стосується санкцій щодо держав-членів, які мають прострочені зобов'язання перед Фондом.
У вересні 1997 року Рада керуючих МВФ ухвалила резолюцію №52-4 "Спеціальне одноразове надання СПЗ - запропонована четверта поправка до Статуту". Поправка вноситься до статті XVрозділу І Статуту, в якій сказано: "Для задоволення потреби, в разі її виникнення, в поповненні існуючих резервних активів Фонд уповноважений здійснювати розподіл спеціальних прав запозичення між державами-членами, які є учасницями Департаменту спеціальних прав запозичення".
Головною метою діяльності МВФ є створення необхідних умов для фінансової і економічної стабілізації в країнах-членах МВФ, підтримки стабільності їх валют, покращення обміну товарами, послугами і капіталами між країнами-членами, а також їх економічного зростання. Для досягнення поставленої мети країни співпрацюють як з МВФ, так і між собою. Передусім, країни-члени повинні:
1) скеровувати свою економічну і фінансову політику на постійнеекономічне зростання;
2) підтримувати економічну стабілізацію за допомогою впорядкованих економічних і фінансових законів;
3) уникати маніпулювань валютним курсом чи використовуватиміжнародну валютну систему для необумовленої користі (вигоди) уконкуренції з іншими країнами-членами;
4) здійснювати політику валютного курсу відповідно до умов, визначених статутом МВФ.
В оновленому 1 квітня 1978 року статуті МВФ запроваджено істотні зміни щодо курсів валют. Обов'язкова паритетна система, яка з 1973 року (тобто з часу запровадження плаваючих курсів валют) не мала практично важливого значення, була офіційно відмінена. Водночас щодо вільноконвертованих валют введено систему плаваючих курсів. В рамках нових Правил курсів валют країна-член може:
1) визначити вартість своєї валюти через СПЗ чи застосувати обмінну деномінацію (тобто визначити курс через будь-яку іншу загальновизнану вільноконвертовану валюту);
2) підписати інші угоди (поза МВФ), на підставі яких учасники цихугод зміцнюють стабільність своїх валют по відношенню до вартостівалют інших держав;
3) прийняти іншу систему визначення курсу валюти.
Крім того, кожна країна-член має повну свободу щодо встановлення правил визначення курсу для своєї валюти. Однак МВФ згідно зі своїм статутом здійснює нагляд за політикою визначення курсів у краї-нах-членах. У межах цього нагляду відбуваються консультації з країнами-членами, а також триває процес надання цими країнами економічної інформації для МВФ. Надання інформації є необхідним тому, що МВФ виконує координаційні функції в міжнародній фінансовій системі.
МВФ здійснює нагляд за політикою курсів валют у країнах-членах удвох напрямках: по-перше, МВФ регулярно аналізує економічну політику кожної країни-члена на фоні інших країн і в поєднанні з їх економічним розвитком; по-друге, відбуваються регулярні (як правило, двічі на рік) дискусії про економічну ситуацію в світі. Це дозволяє МВФ оцінювати економічну і фінансову політику країн-членів, а також аналізувати розвиток світової економіки.
МВФ здійснює регулярні консультації з країнами-членами. В рамках цих консультацій знаходять свою реалізацію аналіз та оцінка економічної ситуації в країнах-членах, а також фінансової, фіскальної і бюджетної політики. Нині увага концентрується на структурних змінах в економіках країн. Практично ці консультації мають такий вигляд: до країни-члена прибуває місія МВФ, яка після закінчення
оцінки економічної ситуації, готує відповідний звіт (рапорт) для керівництва МВФ. Ця місія також вдається до ряду консультацій і розмов з урядовими радниками з міністерств економіки, фінансів та центрального банку держави. Керівництво МВФ здійснює оцінку поданого звіту і дає відповідні доручення даній державі. МВФ виконує такі основні функції:
1) регулятивну, яка полягає в нагляді за застосовуваними країною-членом валютними обмеженнями і правилами;
2) кредитну, яка полягає в наданні країнам-членам додаткових валютних коштів у вигляді різних форм кредитів;
3) консультативну, яка полягає в здійсненні певних форм консультацій і співпраці з країнами-членами;
МВФ у своїй діяльності оперує як власними коштами, так і позиченими. Власні кошти утворюються з виплат так званих квот (чи часток) країнами-членами. Внески в капітал до 1971 року здійснювалися частково в золоті (25 % квот) і національній валюті (75 % квот). З 1 квітня 1978 року замість золота, згідно з статутом МВФ, передбачається оплата 25% квоти у SDRчи у визначених Фондом валютах країн-членів. Умова ця є обов'язковою і при прийнятті нових держав у МВФ, а також при підвищенні квот.
Згідно з умовами зобов'язань МВФ здійснює періодичні підвищення квот (як правило, кожні 5 років). Взагалі таких підвищень було дев'ять. Після останнього підвищення квот (у листопаді 1992 року) і вступу в МВФ країн з колишнього СРСР загальна сума квот становить 145 млрд 958 млн СПЗ (це приблизно 204 млрд дол. США при курсі 1 СДР=1,4дол. США). Величину квот деяких країн-членів МВФ відображено на таблиці 2.5.
Таблиця 2.5 Квоти деяких країн-членів МВФ


Країни Квоти, млн СДР Кількість
США 26526,8 17,66
Країни ЄС (всього) 39526,8 26,17
Німеччина 8241,5 5,50
Великобританія 7414,6 4,95
Франція 7414,6 4,95
Італія 4590,7 3,07
Нідерланди 3444,2 2,31
Бельгія 3102,3 2,08
Іспанія 1935,4 1,30
Данія 1069,9 0,73
Греція 587,6 0,41

(продовження табл. 2.5)
Кожен член МВФ має свою частку в сукупному к
Португалія 557,6 0,39
Ірландія 525,0 0,37
Люксембург 135,5 0,11
Японія 8241,5 5,50
Саудівська Аравія 5130,6 3.43
Канада 4320,3 2,89
Росія 4313,1 2,88
Китай 3385,2 2,27
Швейцарія 2470,4 1,66
Бразилія 2170,8 1.46
Україна 997,3 0.68
Польща 988,5 0,67

апіталі Фонду, яка виражається в міжнародних розрахункових одиницях СПЗ. Від величини квоти залежить кількість голосів, які має держава-член Фонду.
Найбільшу квоту в капіталі МВФ і відповідно найбільшу кількість голосів мають США- 17,7% від загальної кількості голосів, Німеччина, Японія - по 5,5%, країни ЄС - > 26%. Кількість голосів має значення при прийнятті важливих рішень (потрібно 70 і 85%). Тому США і країни ЄС можуть блокувати важливі рішення МВФ. Свою квоту в капітал Фонду країни-члени вносять резервними активами (з 1978 р. за статутом МВФ передбачається оплата 25% квоти в СПЗ чи у визначених Фондом валютах країн членів) і 75% національною валютою.
Дуже важливою галуззю роботи МВФ є використання фінансів і кредитна діяльність. Кредитні операції здійснюються лише з офіційними органами країн-членів: державними скарбницями, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти на національну валюту країни і погашаються шляхом купівлі іноземної валюти за національну. Кредити МВФ, як правило, надаються під програми закріплення фінансово-економічного стану країни. Країни-члени МВФ користуються фінансами банку завдяки використанню Спеціальних Прав Запозичення. Вони полягають у можливості купівлі в МВФ іноземних валют за власну національну валюту. Право на закупівлю іноземних валют залежить від величини встановлених квот, наданих країнам-членам МВФ.
Головним видом кредитів, які виділяє МВФ своїм членам-країнам є кредити-транші та кредитні ліміти, величина яких також залежить
від вищезгаданих квот. Для кожної країни існує резервний транш і чотири кредитні транші. Кожен з них становить 25 % квоти країни, отже країна може отримати траншами 125 % суми своєї квоти. Кредитні транші використовуються країнами автоматично (при умові надання МВФ програми використання цих кредитів для покращення економічної і фінансової ситуації).
Терміни погашення кредитів заздалегідь не встановлюються, але вони не перевищують 3-5 років. Процентні ставки визначаються протягом кожного фінансового року на основі оцінок доходів, витрат і запланованого чистого прибутку. Для звичайних кредитів вони є надто високими (до 6-7 % річних).
Країни-члени МВФ можуть отримувати кошти від Фонду також з інших джерел:
1). Резервні кредити ("стенд-бай" - Stand-byArrangement) для потреб, погоджених з Фондом.
У рамках Угоди "стенд-бай" країна може користуватись кредитами МВФ при умові виконання критеріїв і умов, визначених при підписанні угоди про надання Фондом кредиту "стенд-бай". Термін повернення цих кредитів становить від 12 до 18 місяців, але може бути продовжений до 3 років. Ці кредити виділяються в рамках траншів частинами під час дії угоди. МВФ при виділенні чергової частки кредиту стенд-бай вивчає умови виконання угоди. Умови виконання охоплюють такі сфери, як кредитна політика і податкова система. Країна-член МВФ щорічно може отримувати кредити "стенд-бай" у розмірі 68 % квоти, а загальна сума кредитів може становити 300 % квоти.

2). Додаткові кошти Фонду (ExtendedFundFacility) - запроваджено у 1974 році. Країна, яка намагається отримати ці кошти, повинна представити МВФ програму оздоровлення економіки на той період часу, на який буде надано кредит, а також детальний план діяльності на найближчі 12 місяців. Ці кошти надаються протягом 3-х років, але їх надання може бути продовжене до 4-х років. Термін їх повернення наступає через 4,5-10 років. Такі кредити можна отримувати в сумі 140 % квоти.
3). Система тривалого розширеного кредитування (EnlargedAccessPolicy), яку було впроваджено у 1981 р. для країн, де мають місце порушення платіжних балансів структурного характеру.
Така політика дає можливість отримувати доходи з власних і позичених Фондом джерел у випадку, коли кредитні потреби країни-члена більші ніж загальна сума 4-х кредитів-траншів та кредитів з додаткових коштів Фонду (тобто, коли коштів, згаданих у пунктах 1 і 2, недо-
статньо) і використовується для реалізації економічної програми, яка має на меті досягнення рівноваги в бюджеті країни. Країна, яка намагається отримати цей кредит, повинна представити МВФ програму оздоровлення економіки. У кінці 1992 року МВФ прийняв рішення про ліквідацію такого типу кредитів.
4). Компенсаційні і допоміжні кошти (CompensatoryandContingencyFinancingFacility), призначені для покриття дефіциту платіжного балансу, який пов'язаний із зниженням цін на сировинні товари.
Фінансування в рамках цих коштів включають у себе вартісну компенсацію зниження рівня експорту, а також кошти на імпорт нафти. Ці кошти складаються з двох частин:
а) компенсаційні кошти, які країна може отримати на покриттявитрат, пов'язаних з вирівнюванням обсягів імпорту й експорту (алесума такої компенсації не може перевищувати ЗО % квоти країни вМВФ). З 1979 року сюди також включено збитки від міжнародного туризму (свої громадяни їдуть відпочивати за кордон) та від грошовихпереказів емігрантів (коли люди з інших держав працюють в країні івивозять зароблені гроші). З грудня 1990 року в зв'язку з кризою наСередньому Сході можна отримати кредит на покриття втрат череззменшення попиту на послуги (зменшення доходів від нафтопроводів,зменшення оплати за використання каналів, різних видів транспорту,а також зменшення попиту на будівництво і страхування);
б) допоміжні кошти можна отримати на покриття частини витратчерез зміну експортних і імпортних цін (на які держава не має впливу).
У рамках компенсаційних і допоміжних коштів можна отримати кредит величиною 95 % квоти країни в МВФ.
5) Фінансові кошти буферних запасів (ButterFinanceFacility) діють з1969 року. Умовою отримання кредитів з цих коштів є документальнепідтвердження, що нагромадження запасів експортних товарів відбувається через міжнародну діяльність ООН. Кошти ці не можуть перевищувати 45 % квоти. У квітні 1990 року МВФ прийняв рішення, щокредити із цього положення можна отримати з грошових коштів Міжнародної каучукової угоди (прийнята в 1987 році). Останні 6 років МВФне виділяв цих кредитів.
6) Кошти для структурних змін (StructuralAdjustmentFacility, SAF)діють з 1986 року і надаються 61 найбіднішим країнам на пільговихумовах для покриття негативного торгівельного сальдо. Ці кредитивиділяються з Довірчого Фонду МВФ створеного у 1976 році (на йогорахунку знаходиться 2,7 млрд СПЗ чи 3,8 млрд дол. США, які отрима-
но з різниці між офіційною і ринковою ціною на золото, що МВФ продавав на спеціальних торгах у 1976-1980 pp.). Кредити цього фонду виділяються на підтримку реалізації середньострокових макроекономіч-них і структурно-галузевих програм. Метою таких програм є утворення умов для економічного росту, зміцнення фінансового стану. Кредити з цього фонду виділяються трьома щорічними траншами: 1 рік -15 % квоти, 2 рік - 20 % квоти, 3 рік -15 % квоти (всього 50 % квоти країни в МВФ). Ці кредити низькопроцентні - 0,5 % у рік. Час повернення настає через 5,5 року і триває 4,5 роки.
7) Зміцнені кошти для структурних змін (EnhancedStructuralAdiustmentFacility, ESAF) діють з 1987 року. Кредити в рамках своєї програми виділяються з джерел SAF(пункт 6) із пожертвувань найбагат-ших держав. Ними також користується 61 найбідніша країна. Різниця між SAF і ESAF полягає в різному рівні "сили програми" і терміні її реалізації.
Керівними органами МВФ є Рада Керуючих, Директорат, Секретаріат.
Рада Керуючих - вищий орган, який вирішує принципові питання. Він приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду і складається з міністрів фінансів, або голів чи президентів національних (центральних) банків країн-членів. Скликається один раз на рік.
Директорат - виконавчий орган, який регулює повсякденну діяльність Фонду.
Фінансова діяльність МВФ здійснюється за посередництвом різного роду рахунків. Найважливішим є Рахунок загальних коштів (GeneralResourcesAccount). Більшість операцій між країнами-членами МВФ здійснюється через цей рахунок. Фінансова структура МВФ включає в себе наступні відділи і рахунки:
І. Загальний відділ:
1. Рахунок загальних коштів.
2. Рахунок спеціальних сплат.
3. Інвестиційний Рахунок.
4. Прибутковий Рахунок.
II. Відділ СПЗ.
III. Адміністративні рахунки:І .Рахунок нафтових кредитів.2. Довірчий Фонд.
З .Рахунок доповнюючих кредитів
4. Адміністративні рахунки Японії.
5. Рахунок добровільних сплат для Болівії.
6. Адміністративний рахунок для Гаяни.
У червні 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про вступ України до МВФ, МБРР, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього інвестиційно-гарантійного агентства". Україна стала членом МВФ у вересні 1992 року. Голова Національного банку України представляє інтереси нашої держави у Раді Керуючих цієї фінансової організації. "Статтями угоди про МВФ" передбачено надання інформації про економічне становище України. На сьогодні інформація, яку надає НБУ, а саме грошово-кредитна статистика та платіжний баланс країни, отримала міжнародне визнання і публікується в офіційних виданнях МВФ - "Міжнародна фінансова статистика" та "Статистика платіжного балансу". НБУ бере активну участь у роботі з підготовки матеріалів до чергового перегляду квот країн-членів, що є дуже важливим для розширення доступу України до ресурсів Фонду.
Разом з МВФ 1944 року на основі Бреттон-Вудської угоди було створено Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) - важливий інститут регулювання міжнародного руху капіталів. Він також відомий під назвою Світовий банк і виступає в якості міжурядової фінансової організації із штаб-квартирою у Вашингтоні. Офіційно мета цієї міжнародної фінансової організації полягає у стимулюванні економічного розвитку країн-учасниць банку, сприянні розвитку міжнародної торгівлі, наданні економічної допомоги країнам, що потерпіли під час війни, і згодом - країнам, що розвиваються.
Основною метою роботи Світового банку є досягнення економічного та соціального прогресу шляхом підвищення ефективності функціонування економічної системи, створення сприятливого інвестиційного клімату, заохочення приватних іноземних довгострокових інвестицій та регулювання їхнього міжнародного потоку.
Світовий банк функціонує під адміністративним контролем Ради керуючих. Кожну з країн-членів Світового банку представляє один керуючий, як правило, на рівні міністра. Рада керуючих делегує свої повноваження меншій групі представників - Раді виконавчих директорів, яка несе відповідальність за рішення, що впливають на функціонування банку, і підтвердження виплат усіх позичок. Рішення про позики приймаються на основі економічних і політичних критеріїв. Президент Світового банку є головою Ради виконавчих директорів.
До групи Світового банку входить п'ять міжнародних організацій: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР- International Bank for Reconstruction and Development). Діяльність банку зосереджена на двох сферах - макроекономічна стабілізація та інституційні зміні. Активніше МБРР діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійснення приватизації, зміні форм власності, впровадженні антимонополь-них заходів, розвитку торгівлі, пропагуванні реформ. Учасниками МБРР можуть бути тільки країни члени МВФ.
Найголовнішим органом Банку є Рада Директорів, яка обирається на термін 5 років. Рада збирається щороку і вирішує найважливіші питання щодо нових членів, збільшення статутного капіталу, укладання угод про співпрацю з іншими міжнародними організаціями, поділу активів та чистого доходу. До Ради Директорів входять представники країн-членів (по одному від кожної держави). Зазвичай функції директорів виконують міністри фінансів. Рішення в цій Раді приймаються більшістю голосів. Дирекція Банку складається з Президента та 21-го виконавчого директора. Директори Банку обираються на термін 2 роки. Президент разом з Дирекцією керує поточною діяльністю Банку за допомогою 55 функціональних та операційних відділів.
Головне в роботі банку - через надання довготермінових кредитів банкам сприяти розвитку економіки своїх членів. Банк отримує кошти як від основних внесків країн-членів, так і від випуску облігацій, які можуть придбати приватні фірми, громадські і урядові організації. В той же час МБРР надає кредити урядам і приватним фірмам, перш за все, країнам, що розвиваються. Більшість позик надається на розвиток інфраструктури, енергетичної бази, транспорту, промисловості і сільського господарства.
Міжнародна асоціаиія розвитку (МАР - InternationalDevelopmentAssociation)- заснована у 1960 році як міжурядова спеціалізована^установа ООН. Нараховує близько 160 країн-учасниць. Вона надає кіре-дити на більш пільгових умовах, ніж МБРР. Надає безпроцентні (позики найбіднішим країнам світу. Отримати їх можуть лише ті країни, де річний дохід надушу населення не перевищує 925 дол. Позики MJAP мають 10-річний пільговий період і підлягають відшкодуванню впродовж 35-40 років. Кошти організації формуються за рахунок внесків
економічно розвинутих країн. Час від часу вони надходять від МБРР, а також поповнюються за рахунок погашення раніше виданих кредитів.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК - InternationalFinanceCorporation)- створена у 1956 році як міжурядова організація, яка нараховує 173 країни-учасниці. Метою Корпорації є підтримка розвитку приватного сектора в країнах, що розвиваються, в країнах Центральної і Східної Європи за допомогою іноземного та вітчизняного капіталу. Надає допомогу у фінансуванні приватних підприємств - найбільше джерело прямого фінансування проектів приватного сектора в країнах, що розвиваються. МФК фінансує не більше 25 % від загальної суми витрат на проект. Надає позики без урядових гарантій; весь фінансовий ризик вона відносить на рахунок проектів зі своїми партнерами. Здійснює капіталовкладення, в основному, в обробну, добувну промисловість, туризм, комунальні підприємства і проекти, пов'язані із сільським господарством. МФК надає також технічну допомогу та консультативні послуги як урядам, так і окремим підприємствам. Функції керівних органів Корпорації виконують відповідні органи Світового Банку (Рада Директорів та Президент).
Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАТІ- MultilateralInvestmentGuaranteeAgency)- засноване в 1988 році з метою стимулювання інвестицій у країнах-членах. 145 країнам БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Організація надає консультативні послуги на рівні уряду, допомагає знайти шляхи залучення приватних інвестицій. Агенція також бере участь у діалозі між країнами-ек-спортерами та країнами-імпортерами капіталу та з їхніми відповідними фінансовими інституціями, а її консультації стосуються багатьох аспектів, пов'язаних з припливом іноземного капіталу до країн, що розвиваються.
Міжнародний центр врегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) - заснований у 1966 році для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для примирення і урегулювання спірних питань між урядами та іноземними інвесторами. Членами цієї організації є близько 128 країн.
Крім групи Світового банку, кредитні ресурси на цілі розвитку надають регіональні банки розвитку: Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку; Ісламський банк розвитку і т.д.
Азіатський Банк Розвитку (АзБР - AsianDevelopmentBank), був утворений 1965 року із штаб-квартирою в Манілі (Філіпіни). Метою діяльності Банку є підтримка економічного і соціального розвитку в країнах, що розвиваються Азії та Тихого океану. В рамках своїх повноважень, Банк надає позики на фінансування проектів у сфері економічного й соціального розвитку та технічної допомоги, сприяє надходженню приватних інвестицій у цей регіон.

Технічна допомога, що надається Банком, покращила притік нових технологій у країни регіону та посприяла формуванню стратегії розвитку. АБР приймає участь у співфінансуванні інвестиційних проектів у країнах регіону разом із Азіатською Фінансово-Інвестиційною Корпорацією, Японським Фондом Економічної Співпраці, Арабським Фондом Розвитку, Міжнародною Фінансовою Корпорацією, Світовим Банком.
Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць, і Правління (Рада Директорів).
АзБР тісно співпрацює з Соціально-економічною Комісією для Азії і регіону Тихого океану, а також численними агенціями розвитку в країнах-членах.
Африканський Банк Розвитку (АфБР - AfricanDevelopmentBank) утворився 1963 року. Операції здійснює з 1965 року. Штаб-квартира знаходиться в Абіджані (Кот-д'Івуар). Ініціативу про створення Банку висунула Організація Африканської Єдності (ОАЄ). В 1990 р. до складу Банку входило 75 країн, у т.ч. 50 незалежних країн Африки та 25 країн із-за меж регіону (Саудівська Аравія, Австрія, Бельгія, Бразилія, Китай, Данія, Фінляндія, Франція, Іспанія, Індія, Японія, Канада, Німеччина, США, Швейцарія, Швеція, Великобританія).
Головною метою Банку є економічний розвиток і соціальне вирішення питань у країнах регіону. Банк фінансує проекти і програми економічного розвитку, надає технічну допомогу, створює необхідні умови для припливу іноземного капіталу в африканські країни, бере участь у вирішенні проблем внутрішньої заборгованості багатьох країн регіону, підтримує розвиток приватного сектора, бере участь у фінансуванні проектів у сфері охорони навколишнього середовища, а також надає кредити для фінансування структурних змін у різних галузях економіки.
На основі угоди, підписаної 15-ма високорозвинутими країнами, 1972 року був утворений Африканський Фонд Розвитку, який розпо-
чав свою діяльність у 1973 році. Метою його створення є надання допомоги Африканському Банку Розвитку в сфері фінансування програм економічного розвитку, а також у сфері торгового обміну між країнами Африки та інших континентів.
Міжамериканський Банк Розвитку (МаБР - Inter-AmericanDevelopmentBank) створений 1960 року. Розпочав свою діяльність у 1961р. Це найстаріший регіональний банк розвитку. Штаб-квартира його знаходиться у Вашингтоні. Метою Банку є надання фінансової допомоги для прискорення економічного та суспільного розвитку в країнах Латинської Америки та Карибського басейну.
На початку своєї діяльності Банк значну увагу приділяв фінансуванню соціальних проектів, а пізніше пріоритетними стали промисловість та сільське господарство. Кредитна політика Банку дуже еластична і змінюється залежно від джерела походження фінансових коштів, а також від визначених пріоритетів.
Банк тісно співпрацює з ООН, Світовим Банком, ЄС, ОПЕК, а також з регіональними організаціями, залученими до процесу інтеграції в Латинській Америці (Організація Американських Держав, Латиноамериканська Асоціація Вільної Торгівлі, Група з Картахени, Карибська Спільнота) та бере разом з ними участь у фінансуванні багатьох позик для країн-членів.
Банк фінансує такі види проектів, які мають суттєве значення для економічної інтеграції регіону:
- регіональні проекти для кількох країн (близько 20 % кредитівБанку);
- проекти для 2-3 країн (близько ЗО % кредитів);
- проекти, що реалізуються тільки в одній країні (майже 50 %).Керує Банком Рада Директорів, в якій є представники кожної краї-
ни-члена. Зазвичай представниками є міністри фінансів, голови національних чи центральних банків або найближчі до них за рангом урядовці. Відповідальними за операції Банку є Рада Директорів та Президент. Банк має свої регіональні відділення в кожній країні-членові, а також у Парижі та Лондоні.
У 1992 р. деякими країнами-членами Банку створено Багатосторонній інвестиційний фонд (БІФ), мета якого полягає у сприянні інвестиційної програми в регіоні через надання позик і субсидій у невеликих розмірах.
У структуру Банку входить Міжамериканська інвестиційна корпорація (МІК), яка створена для сприяння економічного зростання ре-
гіональних країн, що розвиваються та створення і модернізації малих і середніх підприємств.
Ісламський банк розвитку (ІБР - IslamDevelopmentBank) заснований 1973 року 23 країнами-членами Організації Ісламська конференція (01К). Приступив до операцій з 1975 р. і базується у м. Джидда (Саудівська Аравія). У своїй діяльності основну увагу Банк приділяє наданню позик для фінансування проектів у сфері інфраструктури, участі у капіталі сільськогосподарських підприємств, фінансуванні проектів, які мають швидку віддачу (лізинг, продаж у розстрочку, фінансування імпорту та технічної допомоги країнам-учасницям).
Зміцнюючи взаємовигідне економічне співробітництво, 11 країн Чорноморського басейну (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина та Україна) ЗО червня 1994 року в м. Тбілісі підписали Угоду про створення Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР).
Відповідно до цієї Угоди ЧБТР мав розпочати свою діяльність у 1995 році. Через брак коштів у країн-учасниць, політичну нестабільність активні переговори та процес ратифікації угоди країни-засновниці розпочали лише в 1996 році. Верховна Рада ратифікувала Угоду про створення ЧБТР 17 червня 1997 року. 6 лютого 1998 року в м. Салоніки (Греція) відбулося перше засідання Ради керуючих та Ради директорів ЧБТР, у якому взяли участь представники всіх 11 країн-учасниць: голови центральних банків, заступники міністрів, дипломати, банкіри і т. д. Пріоритетними для банку повинні стати питання, що стосуються транспортних сполучень (морських та сухопутних), енергетики (з врахуванням екологічних проблем), сільського господарства, торгівлі.
Декілька кредитно-фінансових інститутів здійснює операції в ЄС. З 1958 року відповідно до Римської угоди здійснює операції Європейський інвестиційний банк (ЄІБ - EuropeanInvestmentBank) із штаб-квартирою в Люксембурзі. Метою Банку є покращення фінансування проектів з усіх галузей економіки за допомогою позик і гарантій, зокрема проектів, що стосуються слаборозвинутих регіонів, модернізації чи перекваліфікації підприємств, проектів, якими спільно зацікавлені кілька членів ЄС і які через свої розміри не можуть у повному обсязі фінансуватися з різних джерел окремих членів ЄС.
Банком керує Рада Губернаторів, яка складається з Президента і 15 міністрів країн ЄС, Адміністративна Рада, атакож Комітет Директорів, який складається з президента і віце-президентів. Адміністративна Рада
вирішує питання про позики, гарантії, емісії позик, а також про умови проведення цих операцій. Комітет Директорів керує поточними справами Банку за допомогою Секретаріату, департаментів, які займаються фінансуванням у рамках ЄС і поза нею, а також Юридичного Департаменту, Спілки Технічних Радників.
Найбільше кредитів Банк надав на розвиток економічної інфраструктури, промисловості, сільського господарства і сфери послугу країнах ЄС. Банк підтримує процеси економічної інтеграції і створення єдиного економічного простору в країнах ЄС. Значну увагу Банк приділяє фінансуванню інвестиційних проектів у сфері охорони навколишнього середовища і модернізації підприємств.
У 1994 році був створений Європейський валютний інститут, який займається підготовкою переходу до заключного етапу створення економічного і валютного союзу в рамках ЄС.
У травні 1990 року представники 42 країн підписали в Єлисейському палаці в Парижі офіційний акт про створення Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР - TheEuropeanBankforReconstructionandDevelopment) для країн Східної та Центральної Європи, СНД. Його хрещеним батьком вважають президента Франції Франсуа Міттерана, який запропонував створити ЄБРР у своєму виступі в Європарламенті 1989 року.
Засновниками банку стали дві міжнародні організації - Комісія Європейських співдружностей і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), а також 34 країни, в т.ч. всі країни, що входять в ЄС, ЄАВТ, Німеччина, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія, а також США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Туреччина, Кіпр і Мальта. Штаб-квартира знаходиться у Лондоні.
Початковий капітал банку складався з 12 млрд дол. США. Найбільша частка (51 %) при його заснуванні припадала на західноєвропейський внесок- 12 країн ЄС і ЄІБ, 10% -внесок США, східноєвропейські країни -7,45 % капіталу банку, 10,7 % склав внесок ЄАВТ і тих держав Західної Європи, що не входять в ЄС, 8,5 % - Японія, 3,4 % - Канада, 2,95 % - решта країн - учасниць банку.
Мета діяльності банку - надання кредитів, в тому числі і пільгових, для проведення ринкових реформ у колишніх соціалістичних країнах. Основне завдання банку полягає у створенні сприятливих умов для продуктивних виробничих капіталовкладень шляхом надання власних кредитів на пільгових умовах у разі недостатнього внутрішнього фінансування проектів.
Найвищим керівним органом Банку є Рада Губернаторів, яка обирає Раду Директорів - найвищий виконавчий орган. Банк пропонує широкий асортимент фінансових послуг та інструментів реалізації проектів у країнах, охоплених сферою його кредитної діяльності. ЄБРР підтримує розвиток ринкової економіки, приватного сектора, економічної інфраструктури та охорони навколишнього середовища.
У порівнянні з іншими міжнародними банками та фінансовими установами найголовнішою перевагою Банку, окрім його регіонального спрямування, є те, що він може діяти яку державному, так і в приватному секторах, володіє великим набором гнучких інструментів фінансування.
Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992 року. Вона є другою за розмірами країною операцій Банку і його четвертим за розмірами акціонером серед країн операцій. Головними напрямками діяльності ЄБРР в Україні є:
- підтримка приватного сектора шляхом надання кредитних лінійі фінансування малих та середніх підприємств, а також прямого фінансування спільних підприємств; /
- підтримка приватизації шляхом забезпечення фінансових і тех <-нічних послуг найперспективнішим та щойно приватизованим^підприємствам;
- підтримка зміцнення фінансового сектора;
- розвиток приватного інвестування у сільськогосподарському секторі;
- раціоналізація енергетичного сектора;
- відродження і реформування головних інфраструктурних секторів.
Особливе місце серед міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій займає Банк міжнародних розрахунків (БМР) -міжнародна фінансова організація, яка консультує, а також здійснює фінансові операції між центральними банками різних країн. Створений у 1930 році. Штаб-квартира знаходиться в Базелі (Швейцарія). Виконує такі функції: надає допомогу у співробітництві між центральними банками і забезпечує сприятливі умови для проведення міжнародних фінансових операцій; виконує роль довіреної особи в здійсненні міжнародних розрахунків. Він об'єднує центральні банки практично всіх країн Європи, Канади, Австралії, Японії і групу комерційних банків США. Баланс банку обчислюється в швейцарських
золотих франках (1 зол. франк=1,9415$). Статутний фонд Банку становить 1,5 млрд. франків. Капітал складається з акцій, які можуть купувати також приватні особи, але без права голосу. Розроблені в його комітетах і структурах правила державного регулювання і спостереження за банківською діяльністю стали з 1992 року обов'язковими для всіх комерційних банків країн-членів ОЕСР.
Вищим органом управління Банку є загальні збори керівників центральних банків країн, які мають акції банку. Загальні збори скликаються, як правило, раз на рік для затвердження звіту про діяльність банку, його баланс, рахунок прибутків і збитків.
Статут БМР забороняє випускати банкноти, надавати позики урядам, відкривати на ім'я урядів поточні рахунки, тримати в своєму розпорядженні акції і володіти нерухомим майном або встановлювати контроль над будь-яким підприємством.
Специфіка БМР полягає у конфіденційному характері його діяльності. Це визначає місце БМР як допоміжного органу МФК і групи МБРР, з якими він має тісні зв'язки.
БМР має тимчасовий пост у Тимчасовому комітеті МФВ, забезпечує роботу секретаріату Комітету Керуючих ЄЕС, створеного в 1964 р., здійснює клірингові розрахунки (з середини 1980 p.).
Операції з комерційними банками він здійснює тільки за згодою Центрального банку країни, на території якої ці банки функціонують.
БМР - провідний інформаційно-дослідницький центр. БМР перетворився в міжнародну валютно-кредитну організацію за складом учасників і характером діяльності. Це обумовлено тим, що БМР є міжнародним банком центральних банків, агентом і виконавцем у різноманітних міжнародних валютно-розрахункових і фінансових операціях, центром економічних досліджень і форумом міжнародного валютно-кредитного співробітництва.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "2.3.2. Міжнародні валютно-фінансові організації"
  1. 2.3. Світова валютна система та міжнародні розрахунки
    міжнародні
  2. 11.2.2. Податок на прибуток підприємстві організацій
    міжнародні об'єднання та організації, що займаються підприємницькою діяльністю; - філії та інші подібні підрозділи підприємств та організацій, які мають окремий баланс та р/р в установах банку; компанії, фірми, будь-які інші організації, утворені в відповідності із законодавством іноземних держав, які займаються підприємницькою діяльністю на території РФ через постійне представництво
  3. Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005

  4. Тема 16 Международная валютная система
    валютная система: этапы развития и характеристика современного состояния. Валютная обратимость. Валютный рынок и валютный курс. Факторы, определяющие валютный курс. Валютная политика и ее инструменты. Платежный баланс: основные статьи и структура. Валютная система России: проблемы и перспективы развития. Закон Российской Федерации «О валютном регулировании и валютном контроле».
  5. Основные термины и понятия
    валютная система, международная валютная система, золотой стандарт, валютный паритет, золотодевизная система, золотодолларовая система, МВФ, МБРР, демонетизация золота, СДР, валютная корзина, валютные рынки, конвертируемость, резервные валюты, прямая, обратная котировка, гибкие валютные курсы, фиксированные валютные курсы, девальвация, ревальвация, валютные интервенции, паритет покупательной
  6. Глава 23. Международные валютные отношения
    валютной системы. Валютный рынок и валютное регулирование. Основные формы конвертируемости валют и условия их формирования Цель темы - раскрыть сущность международной валютной системы в процессе ее эволюции, выяснить содержание валютного рынка и валютного регулирования, а также основных форм конвертируемости валют, валютных
  7. Термины и понятия
    валютная система Национальная валютная система Международные расчеты Резервные валюты Золотой (золотомонетный) стандарт Золотовалютный стандарт (Бреттон-Вудская валютная система) Система плавающих курсов Валюта Валютный рынок Валютная корзина Валютный курс Прямая и обратная котировка Валютный арбитраж Курс покупателя и курс продавца Кросс-курс Курс «спот» Курс
  8. Статья 53. Банк России является органом государственного валютного регулирования и валютного контроля и осуществляет эту функцию в соответствии с Законом Российской Федерации «О валютном регулировании и валютном контроле» и федеральными законами
    валютного регулирования и валютного контроля и осуществляет эту функцию в соответствии с Законом Российской Федерации «О валютном регулировании и валютном контроле» и федеральными
  9. Основные понятия
    валютный рынок - Участники международного валютного рынка - Биржевой рынок - Межбанковский рынок - Спот-рынок - Срочный (форвардный) рынок - Валютный (обменный) курс - Котировка валюты - Прямая котировка - Обратная (косвенная) котировка - Спот-курс - Спред - Базисные пункты (пипсы) - «Большая фигура» - Кросс-курс - Дата заключения сделки - Дата валютирования
  10. Вопросы для повторения
    валютного курса как экономической категории? 2. В чем отличие реального от номинального обменного курса? 3. Какова связь валютного курса и ППС, в чем причины их несовпадения? 4. Какие факторы свидетельствуют о том, что занижен или завышен валютный курс? 5. Почему страны с переходной экономикой отдают предпочтение гибкому валютному
  11. 2.1.5. Платіжний баланс
    міжнародні операції та акції. До платіжного балансу, крім зовнішньоторговельного, включають баланс іноземних інвестицій, баланс економічної допомоги і т.д. Як складова частина міжнародної системи, національний платіжний баланс має таку схему (див. табл.2.2): Таблиця 2.2 Схема національного платіжного балансу У міжнародній фінансовій стат Надходження із-за кордону Виплати за кордон
  12. Основные понятия
    валютная система - Золотой стандарт - Золотовалютный стандарт Мультивалютный стандарт Биметаллический стандарт Золотой паритет Золотые точки Автоматические регуляторы Бреттон-Вудская система Проблема доверия Проблема асимметрии Специальные права заимствования (СДР) Смитсоновские соглашения Ямайское соглашение Европейский валютный союз «Валютная змея» Европейская валютная система (ЕВС) ЭКЮ
  13. Национальная и мировая валютные системы
    валютными отношениями. Необходимо различать национальную и мировую валютные системы. Первая выражает собой форму организации валютных отношений данной страны, определяемую национальным законодательством, вторая - форму международных валютных отношений, юридически закрепленную межгосударственными соглашениями. Национальная валютная система включает следующие основные элементы: национальную
  14. РЕКОМЕНДУЕМАЯ ЛИТЕРАТУРА
    валютно-финансовые организации и развивающиеся страны. М.: 1988. Валютная политика капиталистических стран. М.: 1990. J Горбунов С.В. Международный валютный фонд: противоречия капиталистического валютного регулирования. М.: 1989. Зверев А.В. Финансы внешнеэкономических связей. М.: 1990. Кузнецов B.C. Мировая валютная система капитализма: под знаком "долгового" кризиса. М.: 1990. Леонтьев В.
  15. РЕЗЮМЕ
    валютных рынках. Международный валютный рынок представляет собой совокупность национальных, региональных и мировых валютных рынков. В 80-х и первой половине 90-х годов объем операций международного валютного рынка возрастал быстрыми темпами. На валютных рынках совершаются валютные операции с немедленной поставкой валюты, а также различные виды срочных операций. При совершении сделок с валютой
  16. 80. Валютные ограничения
    валютной политики периодически используются валютные ограничения - законодательное или административное запрещение, лимитирование и регламентация операций резидентов и нерезидентов с валютой и другими валютными ценностями. Это составная часть валютного контроля, который обеспечивает соблюдение валютного законодательства путем проверок валютных операций резидентов и нерезидентов. При валютных