Головна
ГоловнаЕкономікаПодатки та оподаткування → 
« Попередня Наступна »
В.Л. Андрущенко, О.Д. Данілов. Податкові системи зарубіжних країн, 2004 - перейти к содержанию учебника

3.2. Модель Ліндаля-Вікселля


В західній теоретичній традиції логіка висвітлення природи оподаткування нерозривно зв'язана з концепціями суспільного блага, суспільного вибору та поліпшення за Парето, так званою проблемою безбілетного пасажира (free-rider problem), поняттями зовнішніх ефектів (екстерналій) і державного сектора.
Суспільні блага - блага (товари, послуги, корисності, вигоди), задоволення якими одного індивіда робить ці блага доступними й іншим споживачам без додаткової оплати з їх боку. Суспільні блага характеризуються такими родовими ознаками як: 1) неконкурентністю споживання - доступність певного блага для одного індивіда не знижує рівня його споживання для інших людей; 2) невиключеністю, тобто виробник (постачальник) блага не може виключити з кола споживачів осіб, які не бажають або не можуть його оплачувати, а окремі споживачі суспільного блага не можуть перешкоджати споживанню даного блага іншими. Отже, споживання суспільних благ носить неподільний колективний характер. Як уже зазначалося, до суспільних благ відносяться безпека нації, особистості та власності, правопорядок, захист довкілля, транспортна інфраструктура та ін., що відповідає видатковим статтям бюджетів.
Вищим суспільним благом колективного користування та засобом задоволення загальних потреб є сама держава. За словами видатного британського економіста Альфреда Маршалла (1842-1924), впорядковану державу "треба вважати важливим елементом національного багатства"-. Суспільне благо - давнє поняття західної суспільно-гуманістичної думки, розроблене в його сучасному фінансово-економічному аспекті лауреатом Нобелівської премії Полем Самуельсоном. Всі блага мають свою ціну. Проте, через унікальні властивості неконкурентності та невиключеності в сфері виробництва і споживання суспільних благ не діє звичайний ринковий механізм ціноутворення. Тому пропорції виробництва та умови пропозиції суспільних благ визначаються в процесі суспільного (колективного) вибору.
Суспільний вибір - економічно мотивований політичний процес колективного приймання рішень щодо визначення обсягу і структури суспільних благ. Джеймс Б'юкенен - один із фундаторів теорії суспільного вибору, за розробку якої був відзначений Нобелівською премією, так описує роль суспільного вибору в умовах демократії: "Хто вирішує і як це мотивує, які блага і послуги має забезпечити держава? Хто приймає рішення і чим при цьому керується щодо кількісних співвідношень окремих благ і послуг? Хто і на якій підставі вирішує питання про розподіл їх вартості між членами суспільства? Нарешті, хто вирішує відносно того, хто має вирішувати"-? Суспільний вибір властивий лише для державного сектора, де здійснюється шляхом голосування на виборах та у парламентах, через постанови уряду, а також приймання рішень на різних етапах бюджетного процесу.
Визначені через процедури суспільного вибору блага надаються державою та оплачуються податками. При цьому характер оподаткування можна інтерпретувати двояко: як обов'язкові платежі або як ціну благ, добровільно узгоджену на основі консенсусу між громадянами-платниками з метою фінансування суспільного споживання.
Добровільну альтернативу обов'язковим податкам запропонував і теоретизував шведський економіст Кнут Вексель (1851-1926). Він виходив із двох припущень: по-перше, кожне суспільне благо певного виду має оплачуватися за рахунок окремого цільового податку; по-друге, існує одностайна угода стосовно обсягу суспільних благ при умові, що до всіх громадян доведена інформація про їх вартість, виражену в добровільно взятих на себе податкових зобов'язаннях. Розробку даної концепції продовжив співвітчизник Вікселля Ерік Ліндаль (1891-1960), який передбачив колективне обговорення і приймання рішень щодо частки кожного платника в загальній сумі податків, а також обсягу наданого блага. В результаті склалася так звана модель добровільного обміну Ліндаля-Вікселля, без посилання на яку на Заході не обходиться жоден підручник із державних фінансів. Згідно даної моделі для досягнення рівноваги, (тобто в даному контексті ситуації, котра задовольняє платників податків і в них немає спонукальних причин змінювати її), необхідно, щоб податкове зобов'язання кожного платника дорівнювало граничній корисності (додатковій корисності додаткової одиниці блага), отриманого ним суспільного блага.
У модель Ліндаля-Вікселля, відомої також під назвою моделі справедливого оподаткування (just taxation), введені дві категорії платників податків (вони ж споживачі суспільних благ): багатша і бідніша, що спрощено відображає соціальну структуру суспільства. Всі індивіди кожної з категорій оплачують суспільні блага по одній (податковій) ціні, реальний рівень якої неоднаковий для представників різних категорій. Проблема полягає в установленні пропорції, в якій ціни суспільних благ для кожної з категорій співвідносяться між собою. Іншими словами, в моделі ставиться питання про розподіл загальної вартості благ колективного споживання між заданими групами платників податків.

Для суспільства з двох груп індивідів A і B модель Ліндаля-Вікселля приймає в прямокутній системі координат таку графічну форму, де на горизонтальній осі відображено кількість блага, а на вертикальній - частка кожного з платників у сумі податку [44, p.168].

Рис. 1. Модель добровільного обміну
Криві Da і Db показують бажані відповідно для A і B обсяги блага при різноманітних частках сплачуваного даними особами податку. При цьому податок, сплачуваний A, зростає знизу вверх, а виплачуваний B - зверху вниз. У міру того як частка податку на A і B знижується, бажаний ними рівень забезпечення благом зростає. Рівновага наступає в точці Q1 при розподілі тягаря податку між A і B, відображеному в точці S.
Справедливе оподаткування складається при умові, коли всі соціальні групи мають рівні права відстоювати свої економічні інтереси в політичному процесі приймання податкового законодавства, наприклад, шляхом голосування, підтримки певних програм і депутатів. Тобто, демократія створює кожному з платників можливість платити ту суму податку, яка відповідає його суб'єктивним оцінкам державних (суспільних) благ і, відповідно, на що він дає політичну згоду. Надамо слово самому Ліндалю: "Це доводить, що фактично існуюча градація шкали оподаткування певною мірою результат тих самих економічних закономірностей, за якими на вільному ринкові на однакові товари складаються однакові ціни" [44, p.173]. В іншій роботі Ліндаль підсилює аргументацію твердженням, що "певний порядок розподілу власності має бути основою тих індивідуальних оцінок, які фактично виконують роль рушійних сил податкової системи" [44, p.232].
Вікселль по-своєму інтерпретував відомий принцип вигоди в оподаткуванні в поняттях вартості по відношенню до обох учасників податкового процесу: платника податків і держави. Вікселль застосував теорію граничної корисності і суб'єктивної вартості (цінності) як по відношенню до суспільних благ, так і до індивідуальних мотивацій оплати цих благ, розширивши аналіз у бік самого соціально гострого питання в оподаткуванні - розподілу податкового тягаря за ознаками майнового стану платників. Він був впевнений у зосередженні в імущих верствах суспільства переважної долі інтелекту та економічних здібностей будь-якої нації, кількісно значно вищої від їх частки в загальній чисельності населення. В роботі "Новий принцип справедливого оподаткування" Вікселль проводить думку, що деяке привілейоване соціальне положення економічно активних буржуазних класів почасти виправдане їхніми заслугами перед суспільством. Тому несправедливо навіть під демократичними гаслами закликати переобтяжувати багатих людей за допомогою надто "крутої" прогресивної шкали оподаткування. Як і не варто вимагати від бідніших оплачувати державні видатки, соціальна корисність і необхідність яких викликає в них сумнів [44, p.117-118 ].
З тих пір, коли Вікселль і Ліндаль сформулювали свої теоретичні положення, пройшло все ХХ століття. Гострота поставлених ними соціальних проблем оподаткування в демократичних правових державах загального благоденства помітно спала. Та, залишаються класичними ті концепції шведської школи фінансової науки, що з економічної точки зору діяльність державних і місцевих органів влади породжена необхідністю задоволення потреб людей. Фінансування вартості цієї діяльності за рахунок податків означає зміну частини приватної власності на державну (публічну, суспільну), що і створює саму можливість задоволення нагальних колективних потреб усього суспільства.
Подібно до будь-якого основаного на власності господарювання діяльність державних структур підпорядкована економічним мотиваціям. Пропозиція суспільних благ для кожного з платників є функцією сукупної податкової вартості цих благ. Оскільки ринок неспроможний розподілити вигоди кожного з споживачів у залежності від його долі в оплаті благ, зміна форм власності в процесі оподаткування забезпечується через демократичний політичний механізм суспільного вибору і приймання рішень. Тим самим політично легітимну форму бюджетного фінансування суспільних благ забезпечують самі платники податків у ролі виборців, а податкові платежі в індивідуально мотивованому суб'єктивному сприйманні платників у ролі споживачів адекватні обсягу та якості суспільних благ. Податки і видатки стають взаємно обумовленими.
Модель Ліндаля-Вікселля ілюструє ситуацію, в якій суспільне благо надається таким чином, що відповідає критерію покращення за Парето. Тобто кожен платник має вигоду від забезпечуваного державою блага в оптимальній для нього кількості при даній величині сплаченого ним податку. Проте, при всій теоретичній доказовості та етичній привабливості модель Ліндаля-Вікселля скоріше має гіпотетичний, ніж реальний характер. Справа в тому, що надто проблематично забезпечити вирішальну умову оптимальної відповідності кількості суспільного блага його вираженій у податках ціні - одностайну підтримку з боку громадян.
Кожен із них є водночас платником податків і споживачем суспільних благ, а тому може приховати свої справжні оцінки корисності суспільних благ, щоб споживати їх більше, а платити за них менше, якщо платити взагалі.
Так у результаті неподільності й невиключеності споживання суспільних благ, коли надання блага одній людині рівнозначно наданню його і всім іншим, виникає проблема "безбілетного пасажира" (free rider problem). При бюджетному фінансуванні суспільних благ деякі люди не виявляють готовності платити, приховують свою справжню платоспроможність, тобто попросту ухиляються від сплати податків і намагаються скористатися благами, оплаченими іншими.
Загальний сенс моделі Ліндаля-Вікселля полягає в доведенні, що суспільні блага, забезпечувані з рахунок державних і місцевих бюджетів (національна безпека, правосуддя, освіта і т. д.), фінансуються в демократичній правовій державі коштом добровільних податкових платежів на основі досягнутої між платниками і державою угоди (суспільного договору) на умовах консенсусу. За концепцією фіскального обміну ринок - система економічного співробітництва в масштабах суспільства, інститут обміну, де люди задовольняють свої особисті потреби. Завдяки ринку споживачі ототожнюють свої економічні інтереси з тими благами (товарами, послугами), які їм необхідні або бажані, а у виборі між благами керуються суб'єктивними цінностями. Аналогічна поведінка властива не лише для ринку, але і для політики, в сфері якої суспільство взаємодіє з державою, зокрема через механізм оподаткування.
Ліндаль і Вікселль розглядали систему державних фінансів як здійснюваний політичними засобами процес взаємовигідного обміну за схемою "забезпечувані державою суспільні блага - податки з споживачів тих благ". Другим ідейним джерелом концепції "блага - податки" були теоретики італійської школи державних фінансів кінця ХIХ - першої половини ХХ ст. Енріко Бароне, Маффео Пантелеоні, Антоніо Де Віті Де Марко, Уго Мадзола, Джованні Монтемартіні. Названих шведських та італійських учених по праву вважають класиками теорії державних фінансів. Сучасний розвиток теорії оподаткування на основі концепції обміну пов'язаний із американським ученим-фінансистом, лауреатом Нобелівської премії 1986 р. Джеймсом Б'юкененом та його послідовниками.
Якщо в конституційно-правовому аспекті тлумачення податків зосереджене навколо ідеї держави як зобов'язуючої і стримуючої сили, то в альтернативній ринковій інтерпретації податки постають як категорія добровільного обміну типу "послуга за послугу". Обмеження, котре накладає на дану модель проблема неплатників, пояснює обов'язковість податків.
Наукові заслуги шведських, а також італійських учених-фінансистів перед сучасною фінансовою теорією над усе полягають у тому, що вони розглядали функціонування державних фінансів через призму взаємодії та взаємної обумовленості економічних принципів і політичних механізмів при безпосередній участі людей - всіх заінтересованих суб'єктів економіки і політики. Головне у вченні шведської школи - мотиваційних підхід до вигод і невигод оподаткування з суб'єктивних позицій учасників податкового процесу. Адже Ліндаль визнавав, що податки - не тільки джерело суспільних корисностей, "оподаткування завжди дає шкідливі побічні продукти - зниження економічних стимулів" [44, p.232].
Таким чином, на прикладі моделі Ліндаля-Вікселля вочевидь, що західна фінансова теорія допускає суперечливо-парне тлумачення природи податків: як платежів за схемою добровільної обмінної угоди між державою і споживачами продуктів державної діяльності (благ, послуг); як обов'язкових платежів під контролем державної влади. Добровільна концепція опирається на логіку поведінки демократичного громадянського суспільства, котре створило й утримує державу для служіння власним інтересам. Проте, через можливість безплатного користування благами державного походження (free rider problem), що суперечить природі обміну, добровільна концепція не зовсім узгоджується з дійсністю.
Подібну позицію, що передбачає двоїсте поєднання протилежних поглядів, у науці називають еклектикою. В свою чергу до еклектики відношення також подвійне: її розглядають то як безпринципність переконань, то як плодотворний засіб пізнання складних соціально-економічних явищ, які не можна пояснити під одним кутом зору. В даному контексті йдеться про випадок, коли еклектизм посилює теоретичне осмислення оподаткування як багатофакторного, неоднозначного явища.
Ті думки, котрі привнесли в теорію державних фінансів представники шведської та італійської шкіл, назавжди зберегли їх імена для науки, забезпечили їм почесне місце на сторінках наукових трактатів і підручників.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "3.2. Модель Ліндаля-Вікселля"
  1. Проблемно-евристичні питання для самотестування
    модель Ліндаля-Вікселля. 2. В чому полягають позитивний і нормативний методи дослідження фінансових явищ? Якщо позитивний метод закликає вивчати дійсність з метою пристосуватися до неї, а нормативний - з метою змінити її, то що ви вибираєте? Наведіть приклади застосування даних методів при дослідженні податків. 3. Еклектика - в ній сила чи слабкість фінансового дослідження? 4. При
  2. 2.1. Передісторія оподаткування, базові засади сутності податку
    Одні з перших згадок про податки знаходяться в найдавнішому, найбільш поширеному письмовому джерелі іудейсько-християнської цивілізації - Біблії. Так, у Старому Завіті згаданий податок, який Мойсей - національний герой і законодавець єврейського народу - збирав при проведенні перепису населення близько 3,5 тис. років тому. Податок у розмірі півшекеля (7 г сріблом, що еквівалентно 1,5 дол. за
  3. 2. Эпистемологические[4] проблемы общей теории человеческой деятельности
    модель ньютоновской механики. Обе эти школы сходились в радикальном неприятии всех достижений экономической мысли. Экономистам нельзя было молчать перед лицом этих атак. Радикализм этого массового осуждения экономической науки был вскоре превзойден еще более универсальным нигилизмом. С незапамятных времен люди, думая, говоря и действуя, принимали как не вызывающий сомнение факт единообразие и
  4. 5. Причинность как условие деятельности
    Человек имеет возможность действовать, потому что обладает способностью открывать причинные связи, определяющие процессы изменений и становления во Вселенной. Действие требует и предполагает категорию причинности. Действовать способен только человек, видящий мир сквозь призму причинности. В этом смысле мы можем сказать, что причинность является категорией деятельности. Категория средства и цели
  5. 3. Априори и реальность
    моделью естественных наук, безнадежно заблуждаются. Реальный объект, являющийся предметом праксиологии, человеческая деятельность, происходит из того же источника, что и человеческое мышление. Деятельность и мышление являются со-родными и гомогенными; их можно даже назвать двумя аспектами одного предмета. Мышление путем чисто логического рассуждения способно прояснить существенные характерные
  6. 3. Праксиологический аспект полилогизма
    моделями, согласующимися с материальным базисом своей эпохи. Люди обманываются, считая, что вольны выбирать между разными идеями и между тем, что они называют истиной и заблуждением. Сами они не мыслят; в их мыслях обнаруживает себя историческое провидение. Это чисто мистическая доктрина. Единственным аргументом в ее поддержку является обращение к диалектике Гегеля. Капиталистическая частная
  7. 1. Время как праксиологический фактор
    моделью для исследования экономической
  8. 1. Аутистический обмен и межличностный обмен
    моделью межличностного обмена1. Другие считают примитивной формой обмена безмолвный бартер. Однако преподнесение даров в ожидании быть вознагражденным ответным подарком получателя или с целью обрести расположение человека, чья враждебность могла бы быть гибельной, уже равносильно межличностному обмену. То же самое касается безмолвного бартера, который отличается от других видов обмена и торговли
  9. 2. Абстракция бартера в элементарной теории ценности и цены
    моделью для проведения глубокой реформы организации общества, не противоречит сути их теоретического анализа. Но совсем другое дело субъективная каталлактика. Для современных экономистов было бы непростительным не видеть возникающих здесь проблем. Визер был прав, когда однажды заявил, что многие экономисты неосознанно обсуждали коммунистическую теорию ценности коммунизма и по этой причине не
  10. 3. Чистая рыночная экономика
    модели нового порядка взяли образ экономики, управляемой национальным государством или мировым органом власти, неявно содержащийся в теориях экономистов. Максимизация прибыли Считается, что экономисты, изучая проблемы рыночной экономики, совершенно нереалистичны, предполагая, что все люди стремятся получить максимально достижимую выгоду. Они, мол, рисуют образ абсолютно эгоистичного и